1. Склад місцевого господарства згідно чинного законодавства України.

Абсолютна величина місцевих бюджетів, їхній стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже ос­новним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господар­ської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюджетів перераховують неподат­кові доходи від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та побічного продажу. Значна частина цих надходжень формується за рахунок використання, здавання в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності.

Інститут комунальної власності як невід'ємний атрибут місцевих фі­нансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. У Законі Української PCP "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядуван­ня і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

Цим законом було введено поняття місцевого господарства, підкреслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задово­лення потреб населення і функціонування системи місцевого самовря­дування. Склад місцевого господарства був окреслений таким чином:

• підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробни­чої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці;

• підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслу­говуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

• об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придба­ні на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за зго­дою населення і органів місцевого самоврядування.

Практична реалізація Закону "Про власність" розпочалася після прийняття 5 листопада 1991 р. Кабінетом Міністрів України постанови "Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальною) власністю", в якій був затверджений перелік майна, що передавалось до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя. В межах областей подальший поділ майна між суб'єктами права комунальної власності покладався на відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

У постанові від 5 листопада 1991 р. був конкретизований перелік майна, що належить до комунальної власності. Так, до власності обла­стей віднесено: промисловість будівельних матеріалів, місцеву і полігра­фічну промисловість, зв'язок, агропромисловий комплекс, будівницт­во, житлове, водопровідно-каналізаційне, теплове, шляхове господарство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організа­ції, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, комунальні автотранспортні підприємства, під­приємства електричних мереж зовнішнього освітлення, промисловість, готельне господарство, ритуальне обслуговування, "зелене" господар­ство, інші підприємства й організації, організації технічної інвентариза­ції, народну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру і спорт, культуру, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, майно виконкомів місцевих рад.

26 березня 1992 р. приймається Закон України "Про місцеві Ради на­родних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в якому пи­тання комунальної власності та місцевого господарства були викладені в контексті Закону "Про власність".

У 1992 р. прийнято Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", який визначив організаційні і майнові від­носини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комуналь­ній власності. Так, Законом від 10 квітня 1992 р. встановлено, що об'єк­тами оренди можуть бути: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

До прийняття у 1996 р. Конституції України комунальна власність розглядалась як різновид державної власності. У Конституції та ухваленому на розвиток її положень Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. по-новому підійшли до визначення комунальної власності як власності територіальних громад.

У Законі України від 21 травня 1997 р. розтлумачено окремі питання, що стосуються використання доходів від комунальної власності. Так, згідно зі ст. 60 цього Закону, доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності мають зараховуватись до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуватись на фінансування заходів, передбачених бю­джетами розвитку. Актуальною і важливою є вимога Закону щодо ефек­тивності майнових операцій, які здійснюються органами місцевого само­врядування з об'єктами права комунальної власності, — вони не повин­ні послаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшу­вати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Суб'єкти господарювання комунального сектору економіки — це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної влас­ності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комуналь­ної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпе­чує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підприємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, нія­ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.

економічні (створення сприятливих умов для бізнесу,1 контроль за процесом відтворення, управління місцевим господарством);

соціальні (соціальний захист, соціальне забезпечення населення, сприяння зайнятості, утримання соціально-культурних закладів і установ);

безпека і охорона правопорядку, навколишнього природно­го середовища (місцева пожежна охорона, місцева міліція, охорона природних ресурсів комунальної власності).

Рис. 1.1. Характеристика послуг, які надаються на місцевому рівні

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрич­на, газова, теплопровідна мережі).

У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:

• об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкіль­ні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту — територіальні центри, органи місцевого самоврядування);

• інші об'єкти.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напря­мів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєді­яльності людини і за функціональним призначенням поділяються на:

• житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та від­окремлені будівлі);

• санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);

• транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);

• комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);

• комунального обслуговування (готелі тощо);

• міські шляхи.

Доходи від об'єктів комунальної власності включають:

- доходи, податки, збори та інші обов'язкові платежі від підприємств, організацій і установ комунальної власності;

- надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

- кошти від приватизації майна, що перебуває у комунальній власності;

- плату за оренду цілісних майнових комплексів, які перебувають у власності місцевих рад;

- плату за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;

- надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (крім державної власності).

Методи формування доходів територіальних громад від кому­нальної власності класифікуються за такими ознаками:

1. Від майна і майнових прав:

• постійні доходи: орендна плата; корпоративні права;

• разові доходи: приватизація та продаж об'єктів комунальної власності.

1. Від комунальних угідь:

• платежі за ресурси місцевого значення;

• концесії – передача прав користування угіддями і ресурсами.

3. Від продуктивної діяльності:

- підприємницька діяльність – прибуток комунальних підприємств.

- послуги місцевого господарства — комунальні платежі.

4. Від надання позичок:

- доходи у вигляді процентів;

- комунальний кредит.

Отже, законодавством України визначено основні поняття та склад місцевого господарства та їхнє групування.