- •9. Пояснення до аркушу № 4 кр-3 "Побудова зубчастого колеса"
- •9.1. Загальні положення
- •Формули для розрахунку циліндричних зубчастих коліс
- •9.2. Порядок виконання завдання.
- •10. Пояснення до аркушу № 5 кр-3 "Побудова будівельного кресленика"
- •10.1. Основні конструктивні елементи будинків.
- •10.2. Зображення.
- •10.3. Порядок виконання завдання.
- •11. Пояснення до аркушу № 7 кр-2 "Побудова електросхеми електронного вузла"
- •11.1. Основні вимоги до виконання схем (гост 2.701-84)
- •11.2. Електричні схеми
- •Графічні умовні позначення
- •Додаток 1 Питання для підготовки до диференційованого заліку (з оцінкою)
- •I. Стандартизація
- •II. Геометричні основи креслення
- •III. Зображення (гост 2.305-68. Изображения – виды, разрезы, сечения)
- •IV. Аксонометричні проекції (гост 2.317-69)
- •V. Спрощення зображень
- •VI. Доповнення до зображень
- •VII. Машинобудівне креслення
- •Література
11. Пояснення до аркушу № 7 кр-2 "Побудова електросхеми електронного вузла"
(для спеціальностей ЕМ та АСТЗ)
Схема – це креслення, на якому у вигляді умовних позначень або зображень показані частини виробу і зв'язки між ними.
Залежно від видів елементів і зв'язків, які входять до складу виробу, схеми поділяють на електричні (Е), гідравлічні (Г), пневматичні (П), кінематичні (К) тощо, а залежно від типу – на структурні (1), функціональні (2), принципові (3), з'єднувальні (4) тощо (ГОСТ 2.701-84).
Принципова (повна) схема визначає повний склад елементів виробу і зв'язків між ними і дає детальне уявлення про принципи роботи виробу (установки).
Принципова схема дозволяє виконувати наладку, що регулюють, контроль і ремонт виробу. Ці схеми є підставою для розробки інших конструкторських документів.
11.1. Основні вимоги до виконання схем (гост 2.701-84)
1. Схеми виконують без дотримання масштабу і дійсного просторового розташування складових частин виробу. Число схем повинно бути мінімальним, але достатнім для проектування, виготовлення, настроювання, регулювання та експлуатації виробу. Викреслюють схеми компактно, але без шкоди для зручності їх читання.
2. На схемах, як правило, використовують стандартні графічні умовні позначення. Якщо необхідно використовувати не стандартизоване позначення деяких елементів, то на схемі роблять відповідні пояснення.
3. Слід домагатися найменшого числа зламів і перетину ліній зв'язку, зберігаючи між паралельними лініями відстань не менше 3 мм.
4. Елементи виробу, що входять в певні функціональні групи або пристрої, допускається виділяти на схемах тонкими штрих-пунктирними лініями і вказувати найменування цих груп, наприклад: коробка швидкостей, супорт, коробка кругових подач та ін.
5. На схемах допускається поміщати різні технічні данні, що характеризують схему в цілому і окремі її елементи, ці відомості розміщують або близько до графічних позначень, або у вільному місці поля креслення, як правило, над основним написом.
6. Дозволяється виконувати схему на кількох аркушах або на одному аркуші. В останньому випадку найменування схеми визначається видом і суміщеними типами схем, наприклад: схема електрична принципова і з'єднань.
11.2. Електричні схеми
На принциповій електричній схемі зображують всі електричні елементи, необхідні для здійснення контролю в виробу заданих електричних процесів, вказують електричні зв'язки між елементами, зображують роз'єми, зажими і тому подібні елементи, якими закінчуються вхідні і вихідні ланцюги. Виріб показують у відключеному положенні (ГОСТ 2.702-75).
Графічні позначення електричних елементів на схемах виконують за ГОСТ 2.721-74 ... ГОСТ 2.758-81. Деякі з цих позначень наведено в табл. 15. При необхідності більшість їх допускається креслити у дзеркальному відображенні, а також повертати на кут, кратний 90 °. Товщина ліній зв'язку на схемах повинна бути в межах 0,3 – 0,4 мм. Такої ж товщини беруть і лінії для умовних позначень елементів.
Кожен елемент повинен мати позначення, яке складається з двох частин: літерного коду і порядкового номера. Буквені позначення можуть бути такими: С – конденсатор; D – елемент логічний двійковий; F – елемент і пристрій захисний (запобіжник тощо); G – генератор, джерело живлення; К, КР – реле електромагнітне, шукач, контактор; L – котушка індуктивності, дросель; М – електродвигун однофазний, трифазний, постійного струму тощо; Р, РА, РU – прилад і пристрій вимірювальний; R – резистор постійний, змінний та ін; S – пристрій комутаційний (вимикач, перемикач, кнопка); Т – трансформатор, автотрансформатор; V– пристрій електровакуумний і напівпровідниковий (електронна лампа, діод, транзистор тощо); X – пристрій з'єднувальний (гніздо, затиск, роз'єм).
Порядковий номер позиційного позначення присвоюється елементу у відповідності з послідовністю розташування елементів на схемі (зверху вниз, зліва направо), починаючи з одиниці в межах групи елементів з однаковим літерним кодом, наприклад: С1, С2, СЗ, ...; R2, R2, RЗ, ... У цифрову частину позиційного позначення може входити і умовний номер частини пристрою, якщо ці частини зображені на схемі рознесеним способом. Порядковий і умовний номери розділяють крапкою, наприклад: секція 1 перемикач S6 позначається S6.1; контактна група 5 реле K10 − K10.5.
Позиційне позначення проставляють поруч з умовним графічним – з правого боку або над ним (рис. 97).
Дані про всі елементи схеми записують у таблицю (рис. 98), яку розміщують на першому аркуші схеми над основним написом. Допускається оформляти перелік у вигляді самостійного документа (форма 2; 2а) на форматах А4 з основним написом за ГОСТ 2.104-68. Елементи до переліку записують групами в алфавітному порядку літерного коду позиційних позначень. У межах кожної групи елементи розташовують у порядку збільшення номерів.
Рис. 97.
Рис. 98.
Таблиця 15
