8. Загарбання земель Речі Посполитої Росією та Австрією. Поділи Польщі та Великого князівства Литовського

На початку XVIII ст. Річ Посполита втратила колишню могутність. Країна перетворилася на арену боротьби за владу різних магнатсько-шляхетських груп. Король став іграшкою в руках могутніх феодалів. «Золоті вільності» забезпечували польським панам необмежені права, стало неможливо керувати країною. Політична анархія та втручання в польські справи іноземних держав призвели до децентралізації країни. Війни зі Швецією та Росією, народні повстання, боротьба магнатів між собою, занепад ремесла й торгівлі довели країну до розорення. Утиски православних ще більше загострювали політичну ситуацію. Сусідні держави, передусім Росія, Австрія та Пруссія, уже давно зазіхали на польські території.

Ініціатором поділу Польщі став прусський імператор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Росію та Австрію. Так, за згодою цих трьох держав були здійснені три поділи Польщі.

Перший поділ Речі Посполитої. 5 серпня 1772 р. здійснено перший поділ Речі Посполитої. До складу Росії відійшла більша частина Білорусі, до Австрії – Східна Галичина.

В 1774 р. Австрія захопила Буковину. Становище українців, які опинилися тепер під подвійним гнітом – і австрійців, і поляків – значно погіршилося. Тяжким залишалося становище українського населення на Буковині та Закарпатті. У результаті аграрної реформи, здійсненої австрійським урядом, найкращі землі опинилися в руках панів. Тепер селяни повинні були відбувати панщину на нових господарів.

Під впливом Великої французької революції в Польщі посилився національно-визвольний рух. Прогресивна частина польської шляхти намагалася здійснити реформи для зміцнення державного ладу країни.

В 1788 р. зібрався сейм, який, на відміну від усіх попередніх, пропрацював 4 роки, за що був названий «Чотирирічним сеймом». 3 травня 1791 р. він ухвалив Конституцію, за якою:

• чисельність польської армії становила 100 тис. осіб;

• городяни отримали право займати військові посади та купувати землю;

• скасовувалася виборність короля;

• рішення на сеймі приймалися більшістю голосів (скасоване право liberum veto).

Проте все це вже не змогло врятувати Польську державу.

Другий поділ Речі Посполитої. 12 січня 1793 р. Росія та Пруссія підписали Конвенцію про другий поділ Польщі. До Пруссії відійшли польські землі (Гданськ, Торунь, Познань), а до Росії – деякі землі Правобережної України та центральна частина Білорусі. Своїм маніфестом від 27 березня 1793 р. Катерина II включила Подільське, Брацлавське, Волинське та Київське воєводства до складу Російської імперії.

Другий поділ Польщі викликав спалах польського національно-визвольного руху, який очолив Тадеуш Костюшко.

У повстанні взяла участь частина шляхти, дрібних торговців, ремісників. Обіцянка Т. Костюшка скасувати кріпацтво сприяла активізації боротьби селян за землю. Проте російські та прусські війська завдали поразки армії Т. Костюшка.

Третій поділ Речі Посполитої. 13 жовтня 1795 р. відбувся останній, третій поділ Польщі. До складу Росії увійшли Західна Білорусь та Західна Волинь, а також литовські й латвійські землі; до Австрії – Галичина, частина Волині й великопольські землі разом із Краковом; до Пруссії – західні й північні землі Польщі (серед них Мальборк, Варшава, Гнезно, Плоцьк).

Унаслідок трьох поділів Польська держава перестала існувати.

Під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, які перебували в складі Австрії.