Міністерство освіти і науки України

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету

Будз М.Д, Мартинюк В.О.,

Постоловський Р. М., Троян С. С.

Комплексне країнознавство

(основні поняття, категорії, країни, персоналії)

Київ – 2003

ББК 26.89(О) Я 2

Б – 91

Будз М.Д., Мартинюк В.О., Постоловський Р.М, Троян С.С. Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії): Словник-довідник. – Київ, 2003. – 256 с.

У довіднику наведені основні поняття та визначення з країнознавства, подана методика країнознавчих досліджень, охарактеризовані основні персоналії, слов’янські та великі країни світу і країни, з якими Україна має тісні політичні й економічні зв’язки. У додатку містяться природні, економічні, демографічні та інші характеристики в планетарному масштабі.

Довідник призначається для студентів вищих навчальних закладів, що освоюють спеціальності “Країнознавство”, “Міжнародні відносини”, “Міжнародна інформація”.

Гриф надано Міністерством освіти України.

Рецензенти:

Трохимчук Степан Васильович – кандидат географічних наук, професор;

Шелюк Людмила Олександрівна – кандидат історичних наук, доцент;

Черній Альберт Іванович – доктор історичних наук, професор.

ISBN 5-7763-2263-4 © Будз М. Д, © Мартинюк В.О.,

© Постоловський Р. М., © Троян С. С.

Передмова

За роки незалежності України значно розширились її міжнародні зв’язки. Тепер щоденно у різні країни світу виїздять не тільки дипломати, як це було раніше, але й тисячі спеціалістів, туристів і бізнесменів. Істотно зросла потреба в таких спеціальностях з напрямку міжнародних відносин як країнознавство та міжнародна інформація, фахівці з яких необхідні для роботи як у державних установах, так і в приватних бізнесових структурах. Підготовка спеціалістів такого профілю проводиться в кількох ВНЗах України і, зокрема, в Рівненському інституті слов’янознавства Київського славістичного університету.

Країнознавство, як комплексна дисципліна, характеризується численною і різноманітною термінологією з фізичної та економічної географії, економіки, історії, етнографії, політології, теорії міжнародних відносин. Тому при освоєнні навчального курсу з країнознавства та роботі з літературою студенти змушені часто звертатися до енциклопедичних довідників. У загальних і навіть географічних та інших спеціальних словниках або далеко не завжди приведені всі поняття з країнознавства або зроблено це в занадто скороченому вигляді. Виправити таке становище можна лише видавши окремий спеціалізований довідник з країнознавства.

Даний довідник з комплексного країнознавства є доповненим і розширеним виданням оприлюднених авторами словників-довідників у 2000 і 2002 рр. У довіднику, що пропонується читачу, з максимально можливою детальністю розкриті основні поняття і визначення з країнознавства, наведена термінологія з методики країнознавчих досліджень, дана характеристика слов’янських країн, великих держав сучасного світу і країн, з якими Україна має тісні політичні й економічні зв’язки. У солідному за обсягом додатку приведені природні, економічні, демографічні та інші характеристики в планетарному масштабі.

При роботі над довідником були використані енциклопедичні словники та довідники з інших наук, перелік яких приводиться в списку літератури. Найбільш вдалі, на думку авторів, статті з них частково, а деколи і повністю, приводяться в даному довіднику.

Словник-довідник призначається насамперед для студентів ВНЗів, що освоюють спорідненні спеціальності: «Країнознавство», «Міжнародна інформація», «Міжнародні відносини» та інші. Автори сподіваються, що вказаний довідник, який видається в зручному для користування форматі й завжди може знаходитися «під рукою», буде корисним для всіх спеціалістів, котрі працюють у сфері міжнародних відносин.

Автори будуть щиро вдячні за всі пропозиції і побажання щодо даного довідника з країнознавства та максимально врахують їх при роботі в майбутньому над подібного роду довідковою навчальною літературою.

Аборигени (лат. aborigin від ab jrigine – від початку) –автохтонне, корінне населення, спільність людей (як правило однієї національності) якого-небудь значного за площею регіону, пов’язаних з ним міцними економічними, соціальними та ін. відносинами.

Абсентеїзм  прояв байдужого ставлення населення країни до політичного життя, ухиляння, масова відмова виборців від участі у виборах, зборах тощо.

Австралія (від лат. Australis – південний) – материк в Пд. півкулі. Відкрита в 1606 р. голландцем В. Янсзоном. Площа 7713,3 тис. км².

Австрія (Osterreich, Австрійська Республіка) – федеративна держава у Центральні Європі, демократична президентська, парламентська федеральна республіка. Глава держави – президент, вищий законодавчий орган – двохпалатний парламент. Основні політичні партії: Соціал-демократична партія Австрії, Австрійська народна партія, Австрійська партія свободи, партія «Зелена альтернатива». Прапор – три однакові за шириною горизонтальні смуги: верхня і нижня – червоні, центральна – біла. Грошова одиниця – австрійський шилінг. Державна мова – німецька. Столиця – Відень (міська агломерація, 1,8 млн. мешканців). Населення країни становить 8,16 млн. мешк. (95 мешк. на км²), 98 % – австрійці, 2 % – хорвати, словенці, угорці; за віросповіданням 84 % – католики, 16 % – протестанти; міське населення – 55%. Територія 83,9 тис. км², поділена на 9 федеральних земель: Бургенланд (3965 км², 273 тис. мешк.), Нижня Австрія (19174 км², 1505 тис. мешк.), Верхня Австрія (11980 км², 1373 тис. мешк.), Каринтія (9533 км², 558 тис. мешк.), Зальцбург (7154 км², 501 тис. мешк.), Штірія 16388 км², 1203 тис. мешк.), Тіроль (1264 км², 649 тис. мешк.), Форарльберг (2601 км², 340 тис. мешк.), Відень (415 км², 1589 тис. мешк.). Найбільші міста: Грац (232 тис. мешк.), Лінц (203 тис. мешк.). Понад 60 % території займають Сх. Альпи з найвищим пасмом Високий Тауерн, максимальні відмітки якого 3797 м (г. Гроссглоклер) і 3774 м (г. Вільдшпіце). Решта території – височині передгір’я і улоговини. Клімат найбільшої Віденської улоговини помірний, теплий, у Альпах кліматичні пояси, ліси, переважно смерекові, займають 39 % території. Корисні копалини: магнезит, нафта, природний газ, буре вугілля, залізна руда, мідні, свинцево-цинкові та вольфрамові руди, боксити, графіт. Гідроенергетика виробляє 70 % електроенергії. Австрія належить до індустріально високорозвинутих країн. Провідні галузі промисловості: машинобудівна, металургійна, хімічна, целюлозно-паперова, гірничодобувна, текстильна, харчова. Має продуктивне сільське господарство (частка у ВВП – 3,4 %) з виробництвом усіх видів продукції, провідна галузь – тваринництво. Розвинутий цілорічний туризм (до 20 млн туристів з-за кордону, прибуток від яких перевищує 160 млрд. шилінгів). Протяжність залізниць – 5,81 тис. км, автошляхів – 34 тис. км, 3 млн. легкових автомобілів. Торгує з 150 країнами світу. 65 % експорту і 68 % імпорту припадає на країни ЄС. Експорт: машини, устаткування, лісоматеріали, графіт, азотні добрива, металовироби. Імпорт: пальне, продовольчі товари, сировина, автомобілі. Історична довідка. Впродовж другої половини І тис. н.е. територію сучасної А. заселили германська та частково слов’янські племена. З 1156 р. А. стала герцогством, а в 1282 р. там утвердилася династія Габсбургів. Поступово сформувалася багатонаціональна монархія, яка включила чеські, польські, словацькі, угорські, українські, південнослов’янські, італійські землі та стала на перешкоді розширення османської експансії на території Європи. Імперія Габсбургів перетворилася в одну з наймогутніших європейських держав і виступила ініціатором створення Священного союзу в 1815 р. Революція 1848 – 1849 рр. привела до буржуазних перетворень, а потім і до модернізації монархії: у 1867 р. утворилася дуалістична Австро-Угорська імперія. Під час Першої світової війни вона воювала на боці держав німецького блоку. Загострення національних проблем і поразка в 1918 р. привели до розпаду монархії. 12 листопада 1918 р. А. була проголошена республікою. Сен-Жерменський мирний договір 1919 р. визначив її сучасні кордони. У березні 1938 р. німець війська окупували А. і приєднали її до нацистської Німеччини (аншлюс). Навесні 1945 р. А. була визволена і окупована військами СРСР, США, Великобританії, Франції. Державний договір 1955 р. про відновлення незалежної та демократичної А. поклав край окупації та сприяв прийняттю закону про її постійний нейтралітет.

Автаркія (грец. autarkeia – самозабезпеченість) – політика господарського відокремлення будь-якої країни (або групи країн) від зовнішнього економічного середовища, намагання сформувати замкнуту господарську структуру.

Автоматичні стабілізатори – елементи податково-бюджетної політики, які сприяють поповненню державного бюджету в періоди піднесення економічної активності і зростанню державного бюджету в періоди економічного спаду.

Автомобільна асистанція (від франц. assistance - допомога, підтримка) – страховий поліс про відповідальність за життя та здоров'я автотуристів та інших осіб на території іншої країни; обов'язковий документ для відкриття візи в посольстві. А. а. буває 2 типів, має поширення на 2 зони: 1) Європу (включаючи азіатську частину Туреччини та Ізраїль); 2) інші країни. Страхова компанія, що продала А. а., гарантує врегулювання конфліктів і виплату збитків, спричинених автотуристам та іншим особам під час дорожньо-транспортної пригоди, оплату лікування, а при необхідності - відправку до країни постійного проживання, якщо трапився нещасний випадок (див. Зелена карта).

Автономія – здатність суб’єкта політики до самоуправління на основі власного законодавства, право створювати будь-які національно-територіальні утворення і самостійно регулювати своє внутрішнє життя, самостійність у здійсненні влади, що надається окремій національності, яка компактно проживає на території держави. А. – це право на самоуправління, яким користуються окремі підприємства, установи, організації.

Автохтонний (від грец. autos - сам, chtones - земля) – який належить за походженням до даної території, місцевий.

Авуари  кошти банку в іноземній валюті, цінних паперах і золоті, які знаходяться на зберіганні в іноземних банках.

Агломерація (від лат. agglomero – приєдную, нагромаджую) – територіальне утворення, що: виникає на базі великого міста, або кількох компактно розташованих міст і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; відрізняється високим ступенем концентрації різноманітних виробництв (промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових і навчальних закладів), а також високою густотою населення; справляє вирішальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи екологічну структуру території та соціальні аспекти населення; має високий рівень комплексності господарства й територіальну інтеграцію його елементів.

Агломерація промислово-міська – міська агломерація, в якій промислове виробництво виконує міськоутворюючу функцію.

Агробіоценоз – такі екосистеми, природний видовий склад яких істотно збіднений у процесі вирощування певних сільськогосподарських культур.

Агропромисловий комплекс (АПК) – сукупність галузей народного господарства, зв’язаних з виробництвом продуктів харчування і предметів широкого вжитку з сільськогосподарської сировини та постачанням їх населенню. Умовно поділяється на 3 сфери: групу галузей для виробництва засобів виробництва для матеріального забезпечення с.-г.; безпосереднє с.-г. виробництво; групу галузей, які забезпечують рух продукту від виробника до споживача.

Агропромисловий територіальний комплекс (АПТК) – сукупність розташованих на певній території підприємств і організацій, діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом та переробкою с.-г. продукції; один з видів агропром. комплексів, що має ознаки територіальності.

Адміністративно-територіальна одиниця – складова частина державної території.

Адміністративно-територіальний устрій  певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. А.-т. у. будь-якої держави  це поділ її території на певні частини  краї, області, провінції, землі, штати, департаменти, губернії, волості, повіти, райони, кантони тощо.

Адміністрація (від лат. Administratio  управління, керівництво)  сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни. У широкому розумінні А.  вся діяльність держави в галузі управління суспільством. Це також керівні органи закладів, підприємств або організацій, посадові особи в структурі управління, керівний персонал якоїсь установи.

Аерофотозйомка – фото­графування земної поверхні (суші, води) з висот польоту літака, дирижабля, аероста­та, спеціально сконструйова­ної моделі літака, повітряно­го змія з метою виявлення особливостей рельєфу, ха­рактеру хвилювання вод, гу­стоти і розподілу рослинності, дислокації і чисельності тва­рин, ступеня забруднення по­верхні суші і вод. Зйомка, яка проводиться з великих висот за допомогою космічних апа­ратів, носить назву супутникової чи космічної.

Азіатський банк розвитку – регіональний фінансовий інститут довгострокового кредитування проектів розвитку в країнах Азії і Тихого океану. Заснований у 1966 р. з перебуванням у Манілі (Філіппіни). Його членами є 45 країн.

Азіатський кліринговий союз – заснований у 1974 р., функціонує з 1975 р. в складі Бангладеш, Індії, Ірану, Непалу, Пакистану, Шрі-Ланки, М’янми. Клірингова палата знах. при центр. банку Ірану. Мета – полегшення платежів за поточними угодами та заохочення використання місцевих валют.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) – район, що об’єднує країни материкової частини Азії і зони Тихого океану (40 держав). Найбільші з них: Китай, Індія, США, Росія, Індонезія, Японія. В АТР проживає 3/5 частини населення світу, на нього припадає 56 % світового ВНП.

Азія (від. семітського «асу» – схід) – найбільша частина світу (30 % всієї суші), частина єдиного материка Євразії. Материкова А. розташована в Півн. півкулі. Границя з Європою умовна. Площа А. (з Кавказом) – 43448 тис. км², у тому числі 2 млн. км² – острови і 8 млн. км² – півострови.

Азія Центральна – область підвищених пустельних рівнин і височин у внутрішній частині Азії, на зах. Китаю і в Монголії. Площа – майже 6 млн. км².

Аквізитор (від лат. acquistor - покупець, приваблювач) – співробітник або агент транспортних чи страхових підприємств і закладів, який відповідає за аквізицію іноземних туристів, нових вантажів чи страхування.

Аквізиція – залучення іноземних туристів, нових вантажів до країни та їхнє страхування.

Аксіома (від грецьк. axioma) – 1) положення, яке приймається без логічних доказів у зв’язку з безпосередньою переконливістю, очевидна істина; 2) істинне, вихідне положення теорії.

Активи – касова готівка, банківські депозити, цінні папери, нерухомість та інші об’єкти власності, якими володіє певна особа або фірма.

Акція – цінний папір, що засвідчує внесення частки коштів у капітал акціонерного товариства і дає право на одержання відповідної частки прибутку й управління акціонерним товариством.

Альтернатива – кожна з взаємовиключних можливостей; можливість вибору з двох взаємовиключних явищ, методів дослідження тощо.

Америка – частина світу, що складається з двох материків – Північної Америки і Південної Америки з прилеглими островами. Загальна площа – 42,5 млн. км². Відкрита для європейців у 1492 р. Х. Колумбом. Названа іменем Амеріго Веспуччі.

Америка Південна – материк у південні частині Зах. півкулі. Площа разом з островами – 18 млн. км².

Америка Північна – материк у Зах. півкулі. На пд. з’єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Площа – 20360 тис. км². До неї відносяться острови: Гренландія (2176 тис. км²), Канадський Арктичний архіпелаг (1300 тис. км²), Вест-Індійські (240 тис. км²).

Америка Центральна – назва пд. частини Північної Америки, між Теуантепекським і Дар’єнським перешийками. Площа – 770 тис. км².

Американська історико-географічна школа – склалася в період між двома світовими війнами. Засновником американської школи став професор університету Берклі в Каліфорнії К.Зауер, який започаткував новий напрям географії – екологію людини. У своїх книгах «Морфологія ландшафту» (1925), «Походження і розповсюдження агрокультури» (1952) К.Зауер проводить думку, що головним завданням географії є дослідження перетворення природного ландшафту в культурний. Він широко застосовував у географії історичний метод досліджень, прагнення розглядати у взаємозв’язку за тривалий період історію ландшафту та історію людини. Дослідження районів проходження і шляхів міграції людей, формування їхніх навичок і результатів праці вимагають зіставлення історії природи і історії суспільства. К.Зауер – піонер дослідження екологічних проблем у сучасному світі і їхнього впливу на долю цивілізації. Він вивчав походження культурних рослин і домашніх тварин, шляхів їх розповсюдження. Але К.Зауер заперечував переваж­ну орієнтацію географії на вирішення суспільних проблем, підкреслюючи, що географія це наука про Землю.

Аналіз ( від грецького analysis – розкладення) – 1.Розчленування (в думках або реальне) об’єкта на елементи. А. нероздільно зв’язаний з синтезом (з’єднанням елементів у єдине ціле). 2. Синонім науково дослідження взагалі. 3. У формальній логіці – уточнення логічної форми (структури).

Аналіз документів – спеціальний метод отримання первинної країнознавчої інформації, коли в якості джерела останньої виступають документи, а інформація з них вилучається за допомогою спеціальних процедур. А. д. може бути традиційний і формалізований. Традиційний (класичний) метод А. д. становить всю багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію документальних відомостей з позицій дослідника-країнознавця. Формалізований метод А. д. (контент-аналіз) спрямований на переведення в кількісні показники текстової інформації через виявлення в текстах документів таких легких для підрахунку ознак, які з необхідністю відображали б суттєві сторони їх змісту. В результаті отримана інформація піддається статистичній обробці, дозволяє одержати узагальнені країнознавчі показники.

Аналіз і синтез – у найзагальнішому значенні процеси розумового розкладу цілого (системи міжнародних відносин, об’єкту країнознавчих досліджень) на складові частини (структурні елементи) і відтворення цілого з частин.

Аналіз спілкування (аналіз розмови) – емпіричне дослідження розмовних особливостей на основі залучення етнометодологічних технічних прийомів.

Аналітика країнознавча – обробка й аналіз отриманої країнознавчої інформації.

Анархізм – політична доктрина, яка заперечує будь-яку владу в країні (державі), розглядаючи її як насильство над собою.

Англійська школа країнознавства – розвивалась у XVII – XVIII ст. як описова з комерційним нахилом (Г. Чисхольм «Керівництво з комерційної географії»).

Англійська історико-географічна школа – склалася в період між двома світовими війнами, заснована професором Кембріджського університету Г.Дербі. Він простежив процес формування куль­турних ландшафтів Англії, накопичення в них нових властивостей під впливом людської праці. Вагомий внесок у вчення про ландшафт зробив З.Пасарге, який обґрунтував таксономію ландшафтних прос­торів, взаємозв’язок між ланд­шафтознавства, загального землезнавства, країнознавства. На його думку ландшафтознавство – це «стовбур географічного дерева», фізичне земле­знавство – це «коріння», а країнознавство – «крона». Недолік – відсутність гене­тичного підходу до вивчення ландшафту.

Анексія  насильницьке приєднання, загарбання однією державою території, яка належить іншій державі.

Анкетування – метод і технічний засіб конкретного соціального (може бути й країнознавчого) дослідження, який ґрунтується на складанні, поширенні, опрацюванні та вивченні анкет.

Анклав  територія (або її частина) однієї держави, яка повністю оточена територією іншої держави.

Антинаталістична політика (від грец. anti - префікс, лат. natalis - що стосується народження) – політика, направлена на стримування надмірного природного приросту населення шляхом зниження народжуваності.

Антитрестівська політика – політика, спрямована на захист і посилення конкуренції шляхом створення перешкод виникненню, розвитку та використанню або захисту монопольної влади.

Антропогенез (від грец. ántrôpos – людина і génesis – походження) – процес історико-еволюційного формування виду людини розумної (Homo sapiens), який проходив у тісному взаємозв’язку з формуванням суспільства – соціогенезом. Існують три основні гіпотези походження людини: 1. Сіміальна (від лат. simia – мавпа), згідно якої людина походить від високорозвинутої мавпи (розроблена Ч. Дарвіном у 1871 р.). 2. Божественна, у відповідності з нею людину створив Бог. 3. Космічна стверджує, що людина на Землі з’явилась з Космосу.

Антропогенні фактори – фактори, зумовлені впливом діяльності людини на окремі компоненти і природні комплекси.

Антропогеографія – наука про вплив природних факторів на формування і розвиток держав (звідси й термін «геополітика»), а також на життя людей, їх заняття і розселення. Виникла в кінці ХІХ ст. і пов’язана з двома видатними німецькими географами – К.Ріттером і Ф.Ратцелем. Слід відзначити, що роль природних факторів у житті країн дещо перевищувалась.

Антропологія (від грец. anthropos - людина, logos - слово, вчення) – наука про походження і еволюцію людини.

Антропосфера – 1) земна сфера, де живе, чи куди проникає людина; 2) части­на біосфери, яка викорис­товується людиною; 3) сфе­ра Землі та найближчого космосу, в найбільшій мірі прямо чи опосередковано видозмінена людиною в ми­нулому або буде змінена людьми в найближчому майбутньому. Див. ноосфе­ра.

Антропосфера ( від грецьк. Антропос – людина, сфера – куля) – 1. Земна сфера, де живе людство; 2. Сфера Землі, що її прямо й опосередковано видозмінила людина; 3. Використовувана й видозмінена людиною частина біосфери (географічне середовище).

Апатриди  особи, що не мають статусу громадянина чи підданого в жодній з держав.

Аргумент  1) судження або їх сукупність, до яких вдаються для підтвердження істинності іншого судження, теорії, точки зору, положення; 2) логічний висновок, який є підставою для доказу.

Ареал – поняття, яке використовується в методиці країнознавчих і краєзнавчих досліджень. У кожному конкретному випадку в якості А. можуть виступати групи країн, країни, адміністративні й економічні райони, ареали сільськогосподарської спеціалізації, ресурсів, рекреаційні зони, пояси цін і т.д.

Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) – давньогрецький мислитель і філософ, автор праці “Політика”, яка була написана на основі аналізу державного устрою різних сфер суспільного життя 158 давньогрецьких міст-полісів і містила багато даних країнознавчого характеру.

Арон Раймон (1905 – 1983) – французький соціолог і політолог. З 1955 р. – професор, керівник кафедри соціології у Сорбонні. У 1963 р. став членом Академії моральних і політичних наук Франції. Аналізу міжнародних відносин присвячені праці “Мир і війна” (1967) та “Клаузевіц: філософія війни” (1983). Головну увагу в них приділено з’ясуванню значення політичного чинника, який, на думку А. Р., якнайповніше проявляється в міжнародних відносинах. Вважав, що основний зміст міжнародних відносин становлять взаємодії між державами, а незаперечним прикладом міжнародних відносин є міждержавні угоди. Представник французької школи з соціології міжнародних відносин; вважається також одним із теоретиків напряму політичного реалізму.

Археологічні пам’ятки – складова історико-культурних рекреаційних ресурсів (городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, місця давніх поховань, наскельні малюнки, старовинні речі, що мають певну рекреаційно-історичну цінність).

Археологія – наука, що вивчає історичне минуле людства за речовими пам’ятками. Археологічні пам’ятки (городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, місця давніх поховань, наскальні малюнки, старовинні речі тощо) можуть слугувати важливим джерелом країнознавчих досліджень.

Архетип відтворення населення – вихідний, що передував традиційному; панував у племен, що перебували на стадії привласнювальної економіки.

Архітектура екологічна – найновіший напрям в архітектурі і міському плану­ванні, який прагне максималь­но врахувати екологічні і соці­ально-економічні потреби лю­дини від народження до ста­рості. А. е. прагне наблизити людей до природи (забезпечення крихітними садкам), позбавити їх від монотонності міського простору (будинки різної конфігурації, забарвлення), гіподинамії (малої рухливості), правильно розподілити населення на певній площі (не більш як 100 чол. І 1 га), зберегти не менш як 50% заселеного простору для зелені, ізолювати дітей, пенсіонерів від місць руху транспорту.

Архітектура екологічна – новий напрям в архітектурі, районному і міському плануванні, що намагається максимально врахувати екологічні і соціально-економічні потреби конкретної людини від її народження до глибокої старості.

Архітектура ландшафту – будівництво з врахуванням пейзажних властивостей місцевості.

Архітектурно-історичний рекреаційний парк – територія з високою концентрацією пам'яток історії та культури, мережею екскурсійних маршрутів, інфраструктурних об'єктів, оформлених у стилі народної архітектури.

Асиміляція  процес поглинання суспільством інших народностей.

Атласи географічні – систематизовані збірники географ. карт, зміст і оформлення яких підпорядковані єдиній програмі; можуть виступати в якості важливого джерела при здійсненні різноманітних країнознавчих досліджень.

Аукціон – спеціально організований і періодично діючий ринок, на якому шляхом публічних торгів товар продається покупцеві, який запропонував вищу ціну.

Африка – другий за величиною (після Азії) материк, площею 29,2 млн. км². Перетинається майже посередині екватором

Базисний рік – рік, вибраний як база для порівняння при розрахунку індексу або рівня цін.

Балканські країни – розташовані на Балканському півост.: Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеґовина, Сербія, Чорногорія, Албанія, Македонія, Греція, Болгарія, частина Туреччини, пд. частина Румунії; разом – майже 650 тис. км² і 61 млн. мешк.

Балтійські країни – розташовані на узбережжі Балтійського м. і Данських проток: Данія, Швеція, Фінляндія, європ. частина Росії, Латвія Естонія, Литва, Польща, Німеччина; загалом (без Росії) – 147 млн. мешк., 1,7 млн. км²; зараз терміном Б.к. окреслюють Литву, Латвію, Естонію.

Балунінг (від англ. bаllooning - повітроплавання) – катання туристів на повітряних кулях (теплових аеростатах, теплових повітряних кулях), прогулянка, подорож на них. В Україні набуває поширення в Києві (фірма "Спарт-Аерос", створена в 1990 р., здійснює Б. з 1992 р.), Феодосії.

Бальнеологія – розділ курортології, що вивчає мінеральні води та їх лікувальні властивості.

Банк – установа, що займається грошовими операціями (готівковими й безготівковими), а також здійснює фінансове посередництво при нагромадженні депозитів, наданні кредитів.

Баранський М.М. (1881-1963) – російський географ, професор, чл.-кор. Основні праці – з економічної географії, економічної картографії та країнознавства. Основоположник радянської школи країнознавства, обґрунтував учення про район як органічну складову країни. З 1929 р. працював у Московському університеті, де розробив ряд курсів і видав низку підручників.

Бартер – система обмінів, у яких товар і послуги обмінюються без платежів грошима (натуральний обмін) між державами, фірмами, підприємствами в період нерозвинутих товарних відносин або нестійких валют.

Бартерна угода (анг. barter trans action) – договір експортно- імпортних угод у формі натурального товарообміну, без оплати грошима. Є державна і приватна Б.у.

Безмитне ввезення (анг. dyty-eree import) – імпорт товарів, вільних від обкладання митом. Застосовується до окремих товарів або всього імпорту із однієї або групи країн. Може мати тимчасовий або довготерміновий характер. Б.в. лежить в основі утворення митних блоків розвинутих країн: Європейський союз, Європейської асоціації вільної торгівлі.

Безпека економічна – стан, в якому народ (пануючий клас при сприянні держави) може суверенно, без втручання і тиску ззовні визначати шляхи і форми свого економічного розвитку. Національна Б.е. має внутрішню матеріально-речову основу – високий розвиток продуктивних сил. Національна Б.е. все тісніше пов’язується з міжнародною Б.е. у зв’язку з інтернаціоналізацією виробництва. Міжнародна Б.е. – комплекс міжнародних умов, договорів і інституційних структур, що забезпечують кожній країні – члену світового співтовариства – можливість вільно вибирати і здійснювати свою стратегію соціального й економічного розвитку, без зовнішнього економічного і політичного тиску, при взаємовигідному співробітництві з іншими країнами.

Безпека міжнародна  відсутність у відносинах між державами (у світі чи окремому регіоні) збройних конфліктів або взаємовідносин, що можуть призвести до них; наявність міжнародних договорів, що виключають війну, як метод вирішення спірних питань.

Безпека національна  безпека нації з усіма її етнічними групами, системою суспільних відносин, зв’язків, установ.

Безпроцентні кредити – кредити, що надаються в практиці міжнародних відносин без стягнення процентів. Вони надаються в основному за рахунок спеціальних грошових фондів, що утворюють економічно розвинуті держави для надання допомоги країнам, що розвиваються. Такі фонди створюються в рамках діючих міжнародних кредитних установ або спеціально для цього організованих структур. У 1960 р. створена Міжнародна асоціація розвитку (МАР), яка надає країнам, що розвиваються, Б.к. терміном до 35-40 років.

Безшлюбність – невступання в шлюб протягом життя (може бути результатом поганого стану здоров'я; наявності фізичних чи психічних аномалій; приналежності до певної соціальної групи, напр. чернецтва).

Белл Деніел (1919 р. н.) – американський соціолог і футуролог, професор соціології Гарвардського університету. Брав участь у складанні низки американських соціально-політичних прогнозів, очолював “Комісію 2000 року”, яка зробила прогноз на кінець нашого століття. Популярність йому принесли твори “Кінець ідеології” та “Постіндустріальне суспільство”. Головною рушійною силою суспільного розвитку вважав НТП. Поділив історію людства на доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне суспільства.

Бжезінський Збігнєв (1928 р. н.) – американський державний і політичний діяч, фахівець у галузі міжнародних відносин. У 1977 – 1981 рр. був помічником президента Д.Картера з питань національної безпеки. З 1989 р. – професор американської зовнішньої політики Нітуської школи передових міжнародних досліджень університету Дж. Гопкінса. Член Ради з міжнародних відносин. Передбачив можливий розпад СРСР та соціалістичного блоку держав у творі “Великий провал: народження та смерть комунізму в ХХ ст.” (1989). В останнє десятиріччя написав низку праць, присвячених змінам у системі міжнародних відносин, серед яких виділяється книга “Велика шахівниця”. Відзначив велике міжнародне значення утворення незалежної України, його суттєвий вплив на зміну геополітичної ситуації в Європі. Представник напряму політичного ідеалізму.

Біженці  люди, які змушені покинути місця постійного проживання через несприятливі обставини, що склалися. Такі обставини, як правило, виникають внаслідок громадських заворушень, громадянської війни, масового терору проти якоїсь верстви населення.

Бізнес (анг. business) – діяльність, що її здійснюють приватні особи, підприємства чи організації з метою добування природних благ, виробництва чи споживання та продажу або надання послуг в обмін на інші товари, послуги чи гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб або організацій. Термін «бізнес» еквівалентний поняттю «підприємництво», під яким розуміється економічна діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Бізнес-план – документ, який містить систему пов’язаних у часі й просторі та узгоджених з метою й ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту.

Білінгвізм (від лат. bi - подвійний і lingua - мова) – одночасне володіння двома мовами.

Білорусь (Республіка Білорусь) – слов’янська країна в Сх. Європі. Член СНД. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – Верховна Рада (однопалатна). Політичні партії: Об’єднана демократична Білорусії, Білоруська християнська, Білоруська соціал-демократична громада, Партія комуністів Білорусії, Християнсько-демократичний союз Білорусії та ін. Прапор – дві горизонтальні смуги: верхня – широка червона, нижня – вузька зелена; біля древка – вузька вертикальна з червоним орнаментом на білому фоні. Державна мова – білоруська. Грошова одиниця – білоруський рубль. Столиця – Мінськ (1,7 млн. мешк.). Населення – 10, 35 млн. мешк. (50 мешк. на км²): білоруси – 78 %, росіяни – 13 %, поляки – 4 %, українці – 3%. Основна релігія –православне християнство. Природний приріст від’ємний (-1,9 %), міське населення – 67 %, найбільші міста: Гомель, Могильов, Вітебськ, Гродно, Брест. Територія 207,6 тис. км², поділяється на 6 областей. Більша частина території рівнинна, тільки із зх. на сх. тягнеться Білоруське пасмо (345 м). Клімат – помірно-континентальний, з помірним зволоженням. Економіка продовжує перебувати на командно-планових засадах. Корисні копалини: калієві солі, торф, будівельні матеріали. Промисловість: автомобілебудування та тракторобудування, машинобудівна, електротехнічна та електронна, металообробна, хімічна і нафтохімічна (добрива, пластмаси), легка (лляна, трикотажна, шкіряна), лісова, харчова. С.-г. культури: зернові (жито, пшениця, овес), цукрові буряки, льон; тваринництво (скотарство, свинарство.) Б. має транзитні комунікації: залізничні, шосейні, трубопровідні. Міжнародний аеропорт. Експорт: вантажні автомобілі, трактори, хімічна продукція, картопля, м’ясна і молочна продукція. Імпорт: нафта, природний газ, кам’яне вугілля, прокат чорних металів, кольорові метали. Економіка сильно залежить від Росії. У 1999 р. підписаний договір про з’єднання Б. з Росією в одній союзній державі. Історична довідка. У перших століттях н.е. територію Б. заселили слов’янські племена, які проживали поряд з прибалтійськими народами. Впродовж Х-ХІІ ст. у складі Київської Русі існували Полоцьке, Турово-Пінське та інші феодальні князівства, які потім відійшди до складу Великого Князівства Литовського. За Кревською унією 1385 р. вони об’єдналось з Польщею. За Люблінською унією 1569 р. утворилась феодальна держава Річ Посполита, в яку входили білоруські землі. Після Брестської унії (1596) на територію Б. почала розповсюджуватись уніатська церква. Об’єднання білорусів в одній державі відігравало певну роль в формуванні білоруської народності. До Люблінської унії в Литовській державі до слов’янських народів було доброзичливе відношення. Білоруська мова з ХV до кінця ХVІІ ст. поряд з литовською і польською була офіційною. Формування білоруської народності супроводжувалось розвитком основних форм матеріальної і духовної культури, подібної для усієї території Б. Етнічна своєрідність проявлялася в господарських заняттях, типах поселень, житлі, їжі, обрядах, звичаях, художній творчості. В цей період вперше по відношенню до західних земель Русі стало вживатися поняття “Біла Русь”. Спочатку воно охоплювало тільки північно-східні землі сучасної Б. (Полоцьк, Витебськ, Могильов), але пізніше розповсюдилось на всю територію. Повстання на Україні під проводом С.Наливайко супроводжу­валось селянськими рухами в Б. Під час національно-визвольної революції в Україні 1648-1657 рр. і російсько-польської війни 1654-1667 рр. пожвавилась визвольна боротьба білоруського народу, запеклі бої відбулися під Брестом і Мінськом. Після першого поділу Польщі в 1772 р. до Росії відійшла східна частина Б. з містами Вітебськ, Могильов, Гомель, Полоцьк; після другого поділу в 1793 р. – центральна частина з м. Мінськ; після третього поділу 1795 р. – вся Б. Білоруські була сильно сплюндровані під час війни 1812 р. Після реформи 1861 р. 55,5 % землі залишилось у поміщиків, 11,3 % – у церкви та держави. Пожвавився розвиток промисловості та процес формування капіталістичних відносин. В січні 1863 р. вибухнуло повстання, найактивнішими учасниками якого були демократичні верстви міського населення під керів­­ництвом Катуся Калиновського. Після розгрому повстання Калиновський був страчений. В середині 80-х років ХІХ ст. у Вітебську, Мінську, Гомелі появилися маркситські кружки. В 1898 р. в м. Мінськ відбувся І з’їзд РСДРП. 19 червня 1914 р. почалась Перша світова війна. З серпня 1915 р. воєнні дії розгорнулися на території Б. В лютому 1917 р. відбулася Лютнева революція, а в жовтні 1917 р. – більшовицький Жовтневий переворот. 30 грудня 1918 р. VI Північно-Західна конференція Російської комуністичної партії (більшовиків) прийняла рішення проголосити самостійну Білоруську Соціалістичну Республіку. 1 лютого 1919 р. був обнародований маніфест, який проголосив Б. суверенною соціалістичною республікою. В грудні 1922 р. Б. увійшла до складу СРСР як федеративна соціалістична республіка. Під час Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. Б. стала ареною потужного партизанського руху. В грудні 1991 р. в Біловезькій пущі лідери Росії – Б.Єльцин, України – Л.Кравчук і Б. – М.Шушкевичем підписали акт про ліквідацію СРСР. Б. була проголошена незалежною державою. Чере 3 роки в результаті виборів до влади прийшов О. Лукашенко, який відновив прокомуністичний режим і символіку, а також склав договір про об’єднання з Російською федерацією (1999 р.).

Біографічний метод – один із принципів дослідження, спосіб аналізу політичних біографій і складання психологічних портретів індивідів.

Біпатриди (від bi  два і patris  батьківщина)  ті, хто одночасно має громадянство двох або більше держав.

Біржа (від гол. beurs) – найбільш розвинута форма регулярного функціонування оптового ринку масових замінимих товарів, які продаються за стандартами або зразками (товарна Б.) або ринку цінних паперів, іноземної валюти (фондова Б.). Виникла в XV-XVI cт. у Голландії, Італії, Англії.

Біхевіористичний метод (підхід) – спосіб дослідження країнознавчих явищ і процесів, який виводить їх із природних властивостей і поведінки окремих особистостей або груп людей, вирішальним фактором впливу котрих є прагнення до влади.

Блаш П. Відаль де ла (1845 – 1918) – засновник французької школи “географії людини”, яка займається головним чином вивченням впливу географічного середовища на людину, зокрема місцевих природних умов на історію даного району. Заснував журнал “Аннали географії” (1891). Обґрунтував концепцію посибілізму, згідно якої політична історія має два аспекти – просторовий (географічний) і часовий (історичний). Це означало, що кожне природне середовище надає людині різні можливості для її діяльності, а людина з часом сама розумно пристосовується до природи. Важливою особливістю цієї концепції є теза про поступове подолання протиріч між морськими і континентальними державами за рахунок “взаємопроникнення” землі і моря, розширення взаємозв’язків між ними за рахунок розгалуження комунікацій. Вважав, що географія повинна досліджувати Землю як єдине ціле, тому основний принцип географії – “принцип земної єдності”, а безпосереднє поле досліджень – поверхня Землі, тобто сукупність явищ, які відбуваються в зоні контакту твердих, рідких і повітряних мас.

Боден Жан (1530 – 1596) – французький політичний діяч, юрист, теоретик держави. Вперше у праці “Шість книг про республіку” обґрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави: “Суверенітет – це абсолютна і постійна влада держави. Абсолютна – не пов’язана ніякими законами влада над громадянами і підданими”. Найкращою формою правління вважав обмежену законами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управління державою та порядок призначення на посади поєднує аристократичні й демократичні принципи. Серед суттєвих ознак суверенітету держави Б. виділяв право видавати та скасовувати закони, оголошувати війну й укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інстанції та ін.

Болгарія (България, Республіка Болгарія) – слов’янська держава в Південно-Східній Європі. Президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, законодавча влада – однопалатні Народні Збори. Функціонує майже 80 партій, найбільш впливові з них – Союз демократичних сил, Демократична партія, Радикально-демократична партія, Болгарська соціалістична партія. Прапор – три одинакові за шириною горизонтальні смуги (зверху вниз): біла, зелена, червона. Грошова одиниця – лев. Державна мова – болгарська. Столиця – Софія (1,2 млн. мешк.). Населення – 7,7 млн. мешк. (76 мешк. на км²), болгари – 85 %, 15 % – турки і цигани. Віросповідання – православне християнство (88 %) та мусульманство. Міське населення – 67 %. Найбільші міста: Пловдів, Варна. Територія – 110,9 тис. км², поділена на 9 областей. Гори і височини займають 60 % території, в центрі Стара Планина, на пд. – гори Родопи, розділені Верхньо-Фракійською (Марицькою) низ.; на пн. – Дунайська рівнина та Добруджа, що переходять у низовини над Дунаєм. Клімат помірний, теплий, на пд. – середземноморський. Дубові і букові ліси займають 35 % території. Б. має обмежені корисні копалини. Найбільше значення мають: залізні, свинцево-цинкові і мідні руди, буре і кам’яне вугілля, мармур, цілющі мінеральні води (500 джерел). Господарство знаходиться на перехідному етапі від централізовано-планового до ринкового. Промисловість: гірничодобувна, металургія, машинобудівна (іригаційне обладнання), хімічна, харчова. Розвинуте с.г., вирощування зернових, соняшника, овочів, винограду, тваринництво м’ясо-молочного напряму (велика рогата худоба, вівці, свині, птиця). Важлива галузь економіки – міжнародний туризм і курортне господарство (курорти Золоті піски, Албена та ін.) Основними видами транспорту є: залізничний (6,5 тис. км, з них 63 % електрифіковані); (автошляхів з твердим покриттям – 37,3 тис км.) Розвинутий повітряний (81 міжнародна і 8 внутрішніх авіаліній) і морський (порти Варна і Бургас) флоти. Експорт: машини (електро- і мотокари), продукція харчової промисловості (тютюнові і консервні вироби, ефірна олія, вино) і сільського господарства (свіжі овочі, фрукти, виноград). Імпорт: транспортні засоби, чорні метали, нафта, вугілля, целюлоза. Історична довідка. Здавна на території Б. проживали фракійські народи. У І ст. н.е. її територія була завойована Римом, а в 395 р. ввійшла до складу Східної Римської (Візантійської) імперії. У другій половині І тис. тут осіли слов’янські племена, в 681 р. склалося Перше Болгарське царство (до 1187 р.) і Друге Болгарське царство (1187 – 1396 рр.). Потім Б. завоювали турки-османи. У складі Османської імперії вона перебувала до російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр., після чого до 1908 р. була васалом Порти. З 1908 р. стала незалежним царством. Під час Першої світової війни в 1915 р. виступила на боці Німеччини, зазнала поразки і за Нейїським мирним договором 1919 р. втратила значні території та вихід до Егейського моря. Навесні 1941 р. стала союзницею нацистської Німеччини, на її територію вступили фашистські війська. Оплотом антифашистських сил став Вітчизняний фронт. У 1944 р. радянські війська визволили територію Б., монархо-фашистський режим був скинутий. 15 вересня 1946 р. відбулося проголошення Народної Республіки Болгарії, яка взяла курс на побудову соціалізму. Б. увійшла до складу РЕВ і ОВД. Наприкінці 1980-х рр. відбулися антисоціалістичні виступи, які привели до демонтажу адміністративно-командної соціалістичної системи і поступового переходу Б. на шлях ринкових перетворень та інтеграції у євроатлантичні структури.

Бонітет – умовний показник (бал), який застосовують для оцінки природних ресурсів і порівняльної характеристики земельних угідь, грунтів, лісу, тваринного світу, природного територіального комплексу тощо. Визначається в розра­хунку на конкретний вид ви­користання ресурсу.

Бонітування – якісна оцінка окремих природних ресурсів (вод, земель, лісів, тваринного світу, грунтів і т. ін.), ї територіальних поєднань або окремих господарських цінностей.

Боснія та Герцеґовина (Bochna i Hercegovina) – слов’янська країна в Європі, в центрі Балканського півостр., з незначним виходом до Адріатичного моря. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Основні політичні партії: Мусульманська партія демократичної дії, Сербська демократична партія, Хорватська демократична співдружність. Прапор – біле полотнище з синім щитом у центрі, на якому біла коса смуга та білі хрести. Грошова одиниця – динар. Державна мова – сербсько-хорватська. Столиця – Сараєво (500 тис. мешк.). Населення – 3,9 млн. мешк. (77 мешк. на км²), боснійці (слов’яни-мусульмани) – 43,6 %, серби (православні) – 31,4 %, хорвати (католики) – 17,3 %. Територія – 51,1 тис. км². Осн. адм.-тер. одиниця – община. Більшість території займає Динарське нагір’я, невеликі низини над ріками Савою, Дриною, Босною. Клімат помірний, теплий, на зх. – середземноморський. Корисні копалини: залізні і свинцево-цинкові руди, боксити, лігніти. Господарство зруйноване громадянською війною. Промисловість: гірничодобувна, чорна і кольорова металургія, електротехнічна, хімічна, харчова. В с.г. вирощують пшеницю, кукурудзу, картоплю, оливки, виноград, розвинуте гірське скотарство (вівчарство). Експорт: залізні руди, чорні метали, алюміній, папір. Імпорт: нафта і нафтопродукти, газ, транспортні засоби. Історична довідка. Територія Боснії і Герцеґовини була заселена в давнину ілірійськими племенами, а в перші століття н.е. завойована римлянами і увійшла в Римську імперію як провінція Далмація. В VІ – VІІ ст. була заселена слов’янами. В ХІІ ст. утворилось Боснійське князівство. Перший бан (князь) – Кулін (1180 – 1204). На території Б. і Г. розповсюдилось богомільство (назва походить від глави секти Богомила. Зародилось в Болгарії як антифеодальний рух, в основі вчення лежав дуалізм про боротьбу в світі і в людині двох начал: доброго духовного і матеріального злого. Богомольці відкидали християнську церкву і її обряди, приватну власність). На базі цього вчення виникла Боснійська церква. Боснія тривалий час вела боротьбу проти угорських королів, які до кінця ХІІ ст. підпорядкували її своїй верховній владі. Повної незалежності і могутності Боснія досягла при Стефані І Твртко (1353 – 1391), який приєднав до своїх володінь низку сербських і хорватських земель. У 1377 р. він проголосив себе королем. Після його смерті Боснія розпалася, а в 1463 р. була захоплена турками. Герцеґовина в ХІІІ ст. складала частину сербських земель, у ХІV ст. входила в Боснійське королівство, в 1448 р. стала самостійним герцогством, але в 1482 р. була захоплена турками. В складі Османської імперії Б. і Г. утворили Боснійський пашалик. Великі феодали прийняли іслам. Боротьба проти турків велась постійно. Особливо могутнього розмаху набуло Герцеґовинське повстання 1875-1878 рр. За Сан-Стефанським миром, що завершив російсько-турецьку війну (1877-1878) Б. і Г. одержала автономію на чолі з губернатором-християнином. Берлінський конгрес в 1878 р. дозволив Австро-Угорщині окупувати Б. і Г. і там ввести своє управління. В 1908 р. Австро-Угорщина оголосила про анексію Б. і Г., що викликало гостру політичну кризу в міжнародних відносинах. Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. в Сараєво стало приводом до розв’язання Першої світової війни. Після війни в 1918 р. Б. і Г. увійшли в Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. – Югославію). В квітні 1941 р. була окупована німцями та включена в маріонеткову державу Хорватію. В листопаді 1941 р. розпочалося антифашистське повстання. В 1945 р. Б. і Г. була звільнена і увійшла до складу ФНРЮ (пізніше – СФРЮ) згідно конституції 31 січня 1946 р., як одна з шести республік. В 1991 р. вийшла з складу СФРЮ і була проголошена незалежною державою.

Брифінг (від англ. Briefing  інформаційна нарада)  один з різновидів зустрічі працівників преси з офіційними державними та політичними діячами. Це, як правило, коротке інформування журналістів з якоїсь певної теми без подальшого обговорення чи коментування її.

Брутто-коефіцієнт відтворення населення (валовий коефіцієнт відтворення населення) – показник заміщення поколінь, що не враховує смертності; одна з узагальнюючих характеристик режиму відтворення населення і зведена характеристика народжуваності.

Брутто-продуктивність шлюбу – середня кількість народжень, що припадають на один шлюб, без урахування розпаду шлюбу до кінця репродуктивного періоду.

Бумеранг екологічний – негативні, особливо небезпечні явища, що виникають у навколишньому середо­вищі в результаті неправиль­ної господарської діяльності людини, які можуть стати згубними для людини.

Бунгало – невелика будівля з легких матеріалів, що використовується для розміщення туристів і має поширення в міжнародник молодіжних таборах (див. Хижа).

Бюджет – детальний підрахунок державних доходів і витрат на певний термін (як правило на рік), схвалений у законодавчому порядку, а також опис передбачуваних доходів і видатків держави, компанії, фірми або окремої особи на певний термін.

Бюджетне регулювання – збалансування (вирівнювання) доходів і витрат як по вертикалі, так і по горизонталі бюджетної системи. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат державного бюджету, з одного боку, і місцевих бюджетів на всіх рівнях управління (області, районів, міст, районів у містах, сіл, селищ) – з другого. Вирівнювання бюджетної системи по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між «бідними» і «багатими» територіями.

Бюджетні права територій – компетенція органів влади адміністративно-територіальних одиниць щодо складання, затвердження і виконання відповідних місцевих бюджетів.

Валова міграція (брутто-міграція) – сукупність мігрантів на даній території за певний час.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей матеріального виробництва і сфери послуг, що знаходяться на території країни. ВВП – сукупний доход, вироблений на території країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – доход, який включає вартість товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами (підприємствами, організаціями і приватними особами) за рік, незалежно від їх місцезнаходження (на території країни чи закордоном).

Валюта (італ. valuta – ціна) – 1) Грошова одиниця країни; 2) Паперові гроші, монети, векселя, чеки, які використовуються в міжнародних розрахунках.

Валюта національна – грошова одиниця конкретної країни, що використовується у зовнішньоекономічних зв’язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Валютна інтервенція – втручання держави в операції на валютному ринку шляхом продажу (скупки) великих сум іноземної валюти або золота з метою підвищення (зниження) курсу національної або іноземної валюти.

Валютна криза – глибоке розладнання грошово-кредитної системи, яке охоплює сфери внутрішнього грошового обігу та міжнародних розрахунків. Виражається у відміні золотого стандарту, переході до паперо-грошового обігу, хронічній інфляції.

Валютна монополія – виключне право держави на операції з іноземною валютою, золотом. Була в СРСР та інших соціалістичних державах.

Валютне регулювання – державне регламентування порядку зовнішніх розрахунків, операцій з валютою, золотом. Держава встановлює обмеження на операції з валютою і золотом.

Валютний курс (вексельний курс) – ціна (котирування) грошової одиниці одної країни до грошової одиниці іншої країни. У всіх країнах (крім Великобританії) використовується пряме котирування: 1; 100 або 1000 одиниць іноземної валюти оцінюються в національній валюті; у Великобританії зворотне котирування: фунт стерлінгів оцінюється в іноземній валюті.

Валютний ринок – національні та міжнародні банки, а також біржі, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземної валюти, чеків, векселів, переводів, акредитивів.

Валютні блоки – групи держав, у яких валюта країн-учасників прикріпляється до валюти країни-гегемона. Виникли в періоди світових економічних криз.

Валютні зони – групи країн, які склалися під час і після другої світової війни на основі валютних блоків. У В. з. проводиться координація валютної політики і системи зовнішніх розрахунків. Основні В. з. – стерлінгова, доларова, зона франка.

Вареній Б. (Вареніус) (1622-1650) – голландський географ, який написав працю «Всесвітня географія», де виклав основи країнознавства. Його концепція полягала в поділі географії на генеральну (загальну) і власне географію (окрему), яка вивчає різні країни – країнознавство. У структурі країнознавства виділено три розділи: 1. «земний» – (положення країни, її межі, конфігурація, площа, рельєф, видобуток руд, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ); 2. «небесний» – широта місця і висота Сонця, тривалість сезонів року, кліматична зональність; 3. людський – склад населення, особливості його життя, торгівля, міста, політичний устрій.

Ваучер туристський – основний документ, що підтверджує аквізицію та туристський статус особи або групи, на підставі якого іноземні туристи - індивідуали та туристські групи приймаються й обслуговуються в Україні, а також вітчизняні туристи - за кордоном; документ, що видається туристським або транспортним агентством туристу для підтвердження того, що він сплатив конкретні види послуг: проживання в готелі, харчування, екскурсійне обслуговування, проїзд транспортом тощо, та є підставою для отримання цього обслуговування.

Вексель (нім. Wechsel, буквально – обмін) – вид цінного паперу, грошове зобов’язання. Безумовний і безспірний борговий документ. Розрізняють В. простий і перевідний (трата). Передача В. від однієї особи до іншої оформлюється передаточним надписом. В. – один із основних засобів кредитно-розрахункових відношень.

Велика держава  поняття з політичного лексикону, яке, на відміну від географічного й демографічного значення, характеризує країну, яка є не просто великою за розміром і має чисельне населення, а ще й володіє потужним економічним, військовим потенціалом, що уможливлює її визначальний вплив на перебіг світових подій. Зараз великими державами вважаються країни  члени “великої сімки”, а також постійні члени Ради Безпеки ООН.

Велика сімка – група з 7 провідних країн світу, що здійснюють координацію важливих зовнішньо-економічних і політичних заходів у рамках щорічних зустрічей керівників держав і урядів (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія і Канада) (див. Додаток 1).

Великобританія (Сполучене королівство Великобританії і Північної Ірландії) – країна на півн. зах. Європи на Британських островах. Політичний устрій – парламентарна монархія. Номінальний глава держави – король (з 1952 р. – королева Єлизавета ІІ). Законодавчий орган – двохпалатний парламент: палата лордів (членство передається по спадковості перам, принцам королівської крові, а також входять вищі духовні і судові сановники) і палата общин (загальнонаціональні представницькі збори, які вибираються на 5 років). Провідні політичні партії – Консервативна, Лейбористська, Ліберально-демократична. Прапор – синє полотнище з широкими червоними смугами, що утворюють хрест, і вузькими червоними смугами діагональної форми. Державна мова – англійська. Грошова одиниця – фунт стерлінгів. Столиця – Лондон (7 млн. мешк). В. – постійний член Ради Безпеки ООН, член НАТО і ЄС. Площа В. – 244, 1 тис. км² населення – 59,64 млн. мешк. (2001) (239 мешк. на км²). Складові частини: Англія – 130,4 тис. км² і 48, 7 млн. мешк.; Шотландія – відповідно 78,8 і 5,1; Валлія – 20,8 і 2,9; Пн. Ірландія – 14,1 і 1,6. Території з особливим статусом: Нормандські острови – 195 км² і 14 тис. мешк.; о. Мен – 572 км² і 70 тис. мешк. Залежні території: Гібралтар – 30 тис. мешк., Ангіла – 9, Бермуди – 56, Фолклендські острови – 2, Кайманові острови – 31, Монсеррат – 11, Теркс і Кайкос – 13, о. Св. Єлени – 6 тис. мешк. Прибл.. 80 % населення англійці, 9 % – шотландці, 5 % – валійці, 4 % – ірландці. Майже 50 % – за віросповіданням протестанти англіканського напрямку, 13 % – католики. Приріст населення низький – 2,8 %, 15 % – у віці понад 65 років. Міське населення – 92 %. Найбільші міста: Бірмінґем (2,6 млн. мешк.), Манчестер (2,6 млн. мешк.). Територія острівна, найбільший острів – Великобританія (230 тис. км²). Пн. береги розчленовані фіордами; пд. – берегові кручі. Рельєф пн. – зх. частини – гірський, найбільша висота – г. Бен-Невіс (1343 м.). Пд. – сх. частина рівнинна. Ліси займають 10% площі. Клімат помірний, морський, річна к-сть атм. опадів – 700 – 3000 мм, сильні вітри (особливо взимку), часті тумани. Ріки: Темза, Северн, Мерсі. В. – одна з найрозвинутіших країн світу, разом з США – найбільший експортер капіталу. Частка с.-г. виробництва – 2 % від ВНП (брутто), промисловість – 26 %, послуги – 72 %. Корисні копалини: нафта і газ (на шельфі), кам’яне вугілля, Традиційні галузі промисловості: металургія, гірнича, суднобудівна, текстильна (втратили своє міжнародне значення); значного розвитку набули хімічна, автомобільна, авіаційна, електротехнічна та електрон. Продукція с.г. (11, 9 млн. га с.-г. угідь) забезпечує 40 % потреб країни, основні галузі: ВРХ (12 млн.), свинарство, вівчарство; вирощування зернових (пшениця, овес, ячмінь), цукрових буряків, картоплі, овочів. Головні с.-г. регіони – на сх. і пд.-сх. Розвинута мережа залізничного і шосейного сполучення, вел. вузол авіаційного сполучення (Лондон). З континентальною Європою В. зв’язана паромним сполученням, з 1994 р. – Євротунелем, довжиною 50 км під Ла-Маншем. Експорт: автомобілі, літаки, судна, хімічні продукти, текстильні вироби, (на суму 103, 4 млрд. ф. с). Імпорт: продовольство, корми, метали, ліс, (на суму 113,7 млрд. ф. с). Історична довідка. Впродовж І тис. до н.е. територію сучасної В. заселяли кельти, яких у І ст. н.е. завоювали римляни. У V-VI ст. на острови проникли англосакси. Нормандське завоювання 1066 р. поклало початок правлінню короля Вільгельма, від якого ведуть лік англійські монархи. На протязі ХІІ-XV ст. склалася централізована феодальна держава – станова монархія з парламентом (1265 р.). Впродовж наступних століть розгорнувся процес первісного нагромадження капіталу, розвитку мануфактурного виробництва і становлення капіталістичних відносин, які остаточно утвердилися в результаті Англійської буржуазної революції середини XVII ст. Під час Реформації (1530-і рр.) утворилася англіканська церква на чолі з монархом. Після буржуазної революції почалося складання політичних партій – торі та віги, які в ХІХ ст. трансформувалися відповідно в Консервативну та Ліберальну партії. У результаті заокеанськї експансії Англія захопила величезні території в Америці, Африці, Азії, створила Британську колоніальну імперію і до початку ХХ ст. встановила свою гегемонію в колоніальній сфері. Середина ХІХ ст. – вершина британської економічної та політичної могутності (“Англія – фабрика світу”). Саме з цьго часу ввійшло в обіг вживання термінів Великобританія та Британська імперія. В. відіграла провідну роль у створенні Антанти (разом з Францією та Росією) та підготовці Першої світової війни. Після перемоги в ній вона отримала значну частину німецьких і османських колоній. Політика потурання фашистській агресії та зрив англо-франко-радянських переговорів 1939 р. привели до розв’язання Другої світової війни, в якій В. воювала на боці держав антифашистської коаліції. Після Другої світової війни, не дивлячись на розпад своєї колоніальної імперії, В. залишається однією з наймогутніших держав сучасного світу. Вона стала засновницею ООН і постійним членом Ради Безпеки ООН, вступила до НАТО і ЄС, володіє потужним ядерним потенціалом. В. належить до групи “великих держав” і держав “великої сімки”.

Вибори  висунення певною групою людей одного або кількох своїх представників для виконання якихось громадських функцій. Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні (місцеві). З огляду на причини їх проведення можуть бути черговими (проводяться у зв’язку з закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності  дострокового розпуску парламенту, смерті або відставки президента країни), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

Виборча (електоральна) географія  практика маніпуляції з виборчими округами, довільного і умисного їх визначення, “нарізання” з метою отримати перевагу на виборах.

Виборча інженерія – наукова галузь і практична діяльність, яка займається пристосуванням виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої і політичної еліти щодо завоювання та збереження влади в державі (регіоні/районі, місті тощо).

Виборча система  сукупність правил і приймів, які забезпечують певний тип організації влади, участь громадян у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових та виконавчих органів, а також вираження волі тієї частини населення, якої згідно із законодавством певної країни достатньо для визначення результатів виборів легітимними. Успішне проведення виборів і визнання суспільством їх результатів  важлива ознака його здатності розв’язувати політичні проблеми мирним шляхом. В.с. може бути мажоритарна (представницькі органи влади формуються з переможців в одномандатних округах), пропорційна (вибори відбуваються за партійними списками), змішана (поєднує мажоритарну та пропорційну) та консенсусна (практично не використовується в державному житті).

Вибух демографічний – різке збільшення народжуваності, пов'язане з соціальни­ми або загальноекологічними факторами.

Видобувна промисловість – об’єднує галузі, зайняті видобуванням сировини, а також палива з надр Землі, вод і лісів. Частка видобувних галузей у структурі світової промисловості становить 15,7 %, в тому числі в розвинених країнах – 8,8 %, в країнах, що розвиваються – 49,2 %.

Виробничо-географічне положення – положення відносно баз матеріального виробництва, центрів ваги господарського життя.

Виробничо-територіальні зв’язки – просторові відносини між виробничими підприємствами, об’єднаннями, а також між групами підприємств і об’єднань, галузей виробництва в межах територіальних одиниць різного рангу. В.-т.з. формуються в процесі розвитку географічного поділу праці. Включають обмін різноманітними видами сировини, палива, обладнання, напівфабрикатів, готових промислових виробів, сільськогосподарської продукції та ін. Проявляється у вигляді потоків вантажів між центрами виробництва і районами споживання.

Виснаження природних ресурсів – не­відповідність між їх доступ­ними запасами чи безпечни­ми нормами вилучення (використання) і потребами люд­ства (країни, району) при да­них історичних і технічних умовах.

Відділ народонаселення ЮНЕСКО – відділ, що створений у 1968 р. для планування і координації роботи ЮНЕСКО з проблем народонаселення.

Відновлення населення – процес збереження в часі і просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якості безперервним відновленням поколінь в результаті взаємодії народжуваності і смертності.

Відновлення природних ресурсів – комплекс заходів, спрямованих на от­римання природних ресурсів в кількості, що раніше при­родно спостерігалася за до­помогою штучних методів, після періоду повного або ча­сткового виснаження цих ре­сурсів в результаті антропо­генних впливів.

Відновлення робочої сили – відновлення, збереження й розвиток життєвих сил працівників, заміна вибулих і приріст чисельності працездатних, набуття і розвиток знань і вмінь, необхідних для трудової діяльності.

Відтворення природних ресурсів – штучне їх підтримання на суспільне не­обхідному рівні чи розшире­не отримання технологічним шляхом (культивування, хімічний синтез).

Відходи – непридатні для виробництва певної продук­ції види сировини, його лиш­ки або утворені в ході техно­логічного процесу речовини і енергія, що не піддаються утилізації даного виробництва.

Віза – спеціальний дозвіл відповідних органів іноземного уряду на в'їзд, виїзд, проживання або проїзд через територію даної держави.

Візитна картка країни – коротка або поширена інформація країнознавчого характеру про дану державу (символіка, устрій, територія, населення, історія, політика, ресурси, природа, географічне положення тощо).

Війна – організована збройна боротьба між державами, групами держав, класами або націями для досягнення політичних або економічних цілей. Крім збройної боротьби використовуються й інші форми: політичне, економічне та ідеологічне протистояння, розрив дипломатичних відносин, блокада, диверсії. Розрізняють В. справедливі і несправедливі, визвольні і загарбницькі, світові і локальні.

Військова географія – наукова дисципліна, що вивчає військово-політичні, військово-економічні, фізико-географічні умови й оперативне прогнозування можливих сухопутних і морських театрів військових дій і їх вплив на підготовку та ведення війни та військових дій. В. г. включає військове країнознавство.

Військовий стан – особливий правовий режим у країні або в окремій її частині, який вводиться за рішенням верховних органів державної влади у виключних обставинах (війна, загроза державного перевороту, стихійне лихо.) При В.с. влада на місцях переходить до військових органів.

Військово-політичний союз – об’єднання двох або декількох держав з метою загальних дій у вирішенні політичних, економічних та військових проблем (НАТО, СЕАТО та ін.).

Вік людини – період від народження до того чи іншого відраховуваного моменту її життя. Розрізняють: біологічний (визначається станом обміну речовин і функцією організму і відповідністю цих процесів віковим нормам людської популяції) і календарний (вимірюється часом, що проходить з моменту народження).

Вікова піраміда (піраміда віків, віково-статева піраміда) – графічне зображення поділу людей за віком і статтю.

Вікова структура населення – розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. При цьому населення розподіляється за однорічними або 5- річними віковими групами. Для оцінки загальних структурних зрушень населення розподіляють на три вікові групи: 0 – 14 років, 15-59 років, понад 60 років. У міжнародних порівняннях населення розділяють на дві вікових групи: 0 – 14 років, 15 – 64 роки. Графічно В. с. н. зображується віковою пірамідою: по горизонталі відкладаються пропорційні чисельності (частки) окремих вікових груп, а по вертикалі – вік. У 1990 р. у світі спостерігалась така В. с. н.: 14 років – 32,0 %, 15 – 64 роки – 61,0 %; у країнах з високим доходом відповідно – 20,5 % і 66,8 %; у країнах з середнім доходом – 36,2 % і 58,7 %; у країнах з низьким доходом – 35,5 % і 60,0%.

Вільна економічна зона (зона вільного підприємництва) – частина території, яка виділяється із загального митного кордону держави і має певну свободу в розв'язанні господарських питань, особливий режим управління і пільгові умови діяльності для місцевих підприємств та іноземних фірм. Основна мета створення вільних економічних зон – залучення іноземного та місцевого капіталу для організації виробництв з високою конкурентною спроможність на зовнішньому ринку. В. е. з. може виступати об’єктом країнознавчого дослідження.

Вільсон Вудро (1856 – 1924) – американський державний діяч, президент США; історик, у 1902 – 1910 рр. – ректор Принстонського університету. Спочатку його зовнішньополітична діяльність, викладена в програмі “Нова американська політика”, була зорієнтована на активну експансію в Латинську Америку та на Далекий Схід. Вважав, що США повинні бути світовим лідером, але для того необхідні відповідні умови. У січні 1918 р. запропонував американську програму миру та завершення першої світової війни – “Чотирнадцять пунктів”. Вони передбачали державно-політичні зміни в Європі та світі, створення Ліги Націй і стали фактично заявкою США на світове лідерство. На Паризькій мирній конференції (1919 – 1920) був одним із провідних політиків, від якого залежали доленосні рішення. Представник напряму політичного ідеалізму.

Внутрішні води країни – морські води, розташовані в бік берега від прямих ліній, прийнятих для відліку територіальних вод; води портів; води заток, бухт, губ, лиманів, береги яких повністю належать країні і якщо ширина кожної з них не перевищує 24 милі; рік, озер, водойм, береги яких належать країні. В Росії це ще затоки, протоки, губи і лимани морів, історично належні цій країні.

Внутрішня політика  діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодій окремих сфер суспільства.

Водний кадастр – систематизоване зведення відомостей про водні ресурси країн. Включає гідрологічну вивченість основних гідрологічних характеристик поверхневих і підземних вод.

Водний кодекс країни – систематизований законодавчий акт, який регулює відношення до охорони та використання водних об’єктів.

Водні ресурси – поверхневі і підземні води, які використовуються в народному господарстві і побуті.

Водні ресурси – придатні для використання в народному господарстві країни (регіону, району) води річок, озер, каналів, водоймищ, океанів, морів, підземні води, грунтова волога, лід льодовиків, пара атмосфери. Планетарні ресурси складають 1454,3 млн. км³ (див. Додаток 2).

Воєнно-географічне положення – положення країни відносно осередків і країн зосередження військових сил або потенціальної небезпеки воєнних конфліктів.

Вольтер (Аруе) Франсуа Марі (1694-1778) – французький мислитель, який вважав, що три обставини вплинули на людську свідомість – клімат, уряд і релігія. Під кліматом розумів сукупність географічних умов, під урядом – спосіб правління, під релігією – терпимість, фанатизм і переслідування. Головними рушійними силами історії є уряд і релігія, пасивними – клімат.

Всесвітня хартія приро­ди – документ, який містить заклик до прийняття заходів на різних рівнях щодо охоро­ни навколишнього середови­ща і розширення міжнарод­ного співробітництва у цій галузі. Прийнята у 1982 році (28 жовтня) на 37 сесії Генераль­ної Асамблеї ООН. Складається з трьох час­тин. У першій частині викла­дено загальні принципи, до яких належать непорушність природи та її процесів, збере­ження генетичної основи життя на Землі, захист уні­кальних районів та зникаю­чих видів рослин і тварин, захист природи від розорен­ня у результаті воєн. У другій частині розкрито функції хартії — регламентування гармонійної взаємодії люди­ни і природи. У третій (втілення) наведено перелік першочергових та довгостро­кових заходів, які необхідно здійснити щодо охорони природи Землі. Хартію було схвалено переважною більшістю країн-членів ООН, у т.ч. Україною.

Вундт Вільгельм Макс (1832-1920) – німецький психолог, філософ, мовознавець, який розробив концепцію “психології народів”. Згідно з нею, основним суб’єктом історії є народ як уособлення “руху цілого”. Народний дух виявляється у спільності рис характеру, моралі, мови, міфології. Він об’єднує людей в одне ціле – народ. Свідомість народу є синтезом індивідуальних свідомостей.

Галузева структура господарства – розчленування системи господарства на складові частини – галузі, що являють собою сукупності тісно однорідних груп господарських одиниць. Г.с.г. безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями.

Галузевий економічний район – район, виділений на основі одного класу господарських об’єктів у межах певних території. При виділенні Г.е.р. використовують одну або кілька провідних ознак, що характеризують територіальне поширення однієї з галузей або виробництв.

Галузевий комплекс – взаємозв’язана, пропорційно збалансована єдність підприємств, установ та організацій певної галузі господарства. Формується конкретними галузями в просторових межах господарства або його територіальної частини (економ. району, області).

Галузевий територіально-виробничий комплекс – вид галузевих комплексів, що являє собою сформовану систему економічно взаємопов’язаних підприємств, організацій і установ на основі їх просторової близькості.

Галузеві господарства – сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють продукцію, надають різноманітні послуги та здійснюють інші суспільно корисні види діяльності.

Галузь промисловості – сукупність підприємств (об’єднань), яка характеризується: єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю перероблюваної сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й матеріально-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.

Гвіччардіні Л. (1483 – 1540) – італійський географ, який написав книгу «Опис Нідерландів», надруковану в 1567 р. Більшість географів вважають її першою працею в галузі економічної географії країнознавчого напрямку. Вона складається з двох частин: перша включає загальну характеристику країни (географічне положення, оцінка ролі моря для Нідерландів, характеристика мануфактур і торгівлі) та опис всіх міст і 17 провінцій.

Гейзер – гаряче джерело в місцях сучасної або недавньої вулканічної діяльності, що періодично викидає воду і пару. Максимальна висота ви­кидів — близько 50 метрів, інтервали між викидами від 1 хвилини до кількох місяців.

Генералізація – належить до числа найбільш важливих принципів і в карто­графії. В ній обсяг і характер матеріалів, що відбираються для картографування, визначається масштабом тієї чи іншої карти, її призначенням. Звідси, генералізація – це ще один «місток», що пов’язує комплексне країнознавство і географічну картогра­фію. Це перш за все відноситься до так званих карт «вищого синтезу» - ландшаф­тним, загальноекономічним, районування. Матеріали, що підлягають відбору, повинні відповідати трьом основним умовам: а) показати, чим конкретна територія відрізняється від інших територій; б) вияви­ти особливо важливі характерні особливості території; в) охарактеризувати основ­ні взаємозв’язки між природою, господарством і людиною в системі соціально-економічного, суспільного і екологічного розвитку території.

Генофонд – спадкова інфор­мація, що записана в генетич­них структурах усіх організ­мів.

Генофонд народу, нації – сукупність генів, які є в особин народу та нації, що дозволяють їм відновлюватись, забезпечуючи існування. Має велике значення як для великих, так і, особливо, малих народів.

Геноцид  діяльність з метою повного або часткового знищення будь-якої національності, етнічної спільності або релігійних груп. Конвенція ООН (1948 р.) оголосила Г. злочином.

Географічна експертиза – експертиза проектів і програм господарського будівництва, міського будівництва і соціального розвитку з метою запобігання їх шкідливого впливу на довкілля.

Географічна оболонка – комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Верхню межу Г.о. проводять в атмосфері на висоті 25-30 км, нижню — в межах літосфери (на глибині кількох сотень метрів іноді до 4-5 км) чи по океанічному дну.

Географічна оболонка – комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Верхня межа географічної оболонки знаходиться на висоті 25-30 км, нижня – в межах літосфери на глибині кілька сот м, іноді – 4-5 км чи по океанічному дну. Отже, до її складу повністю входять гідросфера і біосфера та більша частина атмосфери. Г.о. являє собою складну динамічну природну систему, що характеризується наявністю речовини в трьох агрегатних станах – твердому, рідкому й газоподібному; окисним середовищем, наявністю і фазовими переходами води, а також живої речовини і складною міграцією речовини з участю води, кисню та живих організмів.

Географічне країновлаштування – країнознавча концепція, яка зорієнтована на перехід від опису до конструювання моделі розвитку певної території, регіону/району, країни (вирішення задач розміщення продуктивних сил, створення оптимального середовища життя). Країна при цьому – не просто сума локальних і регіональних систем, вона має певну «генеральну» територіальну структуру, яка склалася в результаті складної взаємодії окремих, проникаючих через всю територію струк­тур (єдиної системи розселення, опорного каркасу розселення, єдиної транспортної системи, єдиної енергетичної системи, рекреаційної системи тощо).

Географічне положення – розміщення певної території чи об’єкту на земній поверхні по відношенню до інших територій або об’єктів. Розрізняють Г.п. по відношенню до природних (материків, океанів, морів, річок, озер, гір тощо) та екон.-геогр. (районів, областей, країн та ін.) об’єктів. Г.п. характеризується також географічними координатами об’єкта.

Географічне ресурсознавство – наука про розміщення та структуру окремих видів природних ресурсів і їх комплексів, питання їх охорони, відтворення, економічної оцінки, раціонального використання і ресурсозабезпеченості. Для країнознавства важливе значення мають розроблені в межах Г. р. різні класифікації природних ресурсів і концепції природно-ресурсного потенціалу, ресурсних циклів, територіального поєднання природних ресурсів, природно-технічних (геотехнічних) систем.

Географічне середовище – частина географічної оболонки Землі, яка безпосередньо пов’язана з життям і діяльністю людини і є постійно діючою матеріальною основою розвитку суспільства.

Географічний поділ праці – просторова диференціація трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, яка проявляється у виробничій спеціалізації окремих економічно взаємозв’язаних територіальних утворень різного таксономічного рангу (країн, районів, центрів і.т.д.) кооперації, обміну спеціалізованою продукцією і послугами. Г.п.п. – просторова форма суспільного поділу праці, підпорядковується законам його розвитку, що обумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їх економіко-географічним положенням. Результат розвитку Г.п.п. «вшир» (ступінь диференціації території на спеціалізовані райони і центри) і «вглиб» (інтенсивність і диверсифікації міжнародного обміну) дає уявлення про рівень розвитку продуктивних сил території в цілому.

Географія (від гео – земля і графія – опис) – система наук, які вивчають географічну оболонку Землі, розміщення та розвиток господарства і населення земної кулі, окремих її районів і країн. Головним завданням сучасної географії є дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів та їх компонентів з метою раціонального використання природних ресурсів, доцільного розміщення виробництва та забезпечення сприятливого для життя людини навколишнього середовища. Відповідно до об’єктів вивчення, в сучасній географії виділяють природничо-географічні і соціально-економіко-географічні науки. Природничо-географічні науки вивчають закономірності будови, структури і розвитку географічної оболонки та її окремих складових частин – рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинного і тваринного світу. До них належить загальне землезнавство, ландшафтознавство, геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, географія ґрунтів, ботанічна географія, зоогеографія. До соціально-економічних географічних належать науки, що вивчають розміщення виробництва і населення, умови й особливості їхнього розвитку в різних країнах і регіонах – загальна і регіональна економічна географія, соціальна географія, політична географія, географія промисловості, географія сільського господарства, географія населення, географія транспорту. Обґрунтування географії як соціальної політичної науки спробував дати американський географ І. Боуман, який з 1917 року очолив Американське географічне товариство, у склад якого входило 150 географів, істориків, економістів, статистиків, етнографів, державознавців та юристів. В книзі «Піонерський кордон» (1931) ним розглянуті питання освоєння нових територій. Концепцію географії як соціальної науки І.Боуман розвив у книзі «Географія по відношенню до соціальних наук» (1934), де в центр географії він поставив людину, яка змінює саму себе в процесі перетворення природи.

Географія людини – наукова школа (напрямок), заснована у Франції в кінці ХIX-на поч. ХХ ст. Засновники П.Відаль де ла Блаш і Ж.Брюн вивчали взаємовідносини, взаємовплив природи і суспільства, виділяючи ті сторони географії населення, що є в ландшафті.

Географія населення – наука, що вивчає чисельність, структуру і розміщення населення у процесі відтворення та взаємодії з оточуючим середовищем. Розрізняють два основних напрямки: 1) геодемографічний – вивчає чисельність і структуру населення, головні демографічні показники (смертність, народжуваність, природний приріст, середня тривалість життя) і відтворення населення, демографічну ситуацію і демографічну політику в світі, окремих регіонах і країнах; 2) власне географічний або країнознавчий – вивчає загальну географічну картину розміщення населення у світі, окремих регіонах і країнах.

Геоекологія – наука, що вивчає процеси і явища, які виникають в оточуючому природному середовищі в результаті антропогенного втручання в нього. Важливе значення для здійснення країнознавчих досліджень мають такі концепції Г. як концепція моніторингу оточуючого середовища та концепція еколого-географічної експертизи.

Геоекологія – розділ географії, що досліджує геосистеми високих ієрархічних рівнів - до біосфери включно. Часто вживають як синонім терміна ландшафтна екологія. Див. ландшафтна екологія.

Геоінформаційне країнознавство – галузь країнознавства, що вивчає методику одержання, обробки, узагальнення та передачі споживачу географічної інформації про країни, регіони, райони та інші географічні й економічні об’єкти.

Геоінформаційні системи – наукові та навчальні бази даних, створені на основі використання географічної інформації для потреб інших наук/навчальних дисциплін, у тому числі країнознавства.

Геологічне літочислення – хронологія геологічної історії Землі. Гл. буває абсо­лютне (в роках) і відносне (ери, періоди, епохи, віки).

Геополітика – 1) у найзагальнішому розумінні наука про вплив географічного середовища на політичне і міжнародне життя держав; 2) державна політика насамперед стосовно кордонів країни та її взаємодії з іншими, перш за все сусідніми країнами; 3) політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики зовнішнім чинникам. Г. також – це конкретно-історичні форми впливу територіально-географічних особливостей розташування країни чи групи держав на локальні, регіональні й глобальні міжнародні процеси, а також політику якоїсь держави. В останні роки все більш впливовим стає широке тлумачення Г., яке знайшло найповніше вираження в книзі французького соціолога П. Галуа “Геополітика” (Париж, 1990) – сукупність фізичних і соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, що складають той потенціал, використання чи навіть наявність якого дозволяє їй досягнути своїх цілей на міжнародній арені. В сучасних умовах заявляється необхідність узгодженої взаємодії всіх членів міжнародного співтовариства у виробленні та реалізації загальнопланетарної геополітики як позасоціального середовища міжнародних відносин. В основу такої геополітика мають бути покладені інтереси порятунку цивілізації для майбутніх поколінь.

Геополітичне положення – положення країни, області чи району відносно «центрів сили», осередків економічної і воєнної сили, різних політичних, економічних і воєнних блоків, політичних і релігійних об’єднань.

Геопростір – у географії форма існування географічних об’єктів і явищ у межах географічної оболонки. Це складний земний планетарний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі і охоплює всі сфери оболонки: літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу і соціосферу. В філософії Г. – це універсальна форма буття, яка невіддільна від матерії і часу. Виділяють наступні типи Г.: 1. Фізичний, який є нижчим, базовим. 2. Біологічний (біосфера). 3. Соціальний як простір в якому регулюються відносини в суспільстві. 4. Соціально-психологічний як суб’єктивно-сприймаючий. Г. може виступати важливим об’єктом країнознавчих досліджень.

Георуралістика (географія сільського розселення) – наукова дисципліна, що вивчає сільське розселення.

Геосистема – 1) матеріально-енергетична система, що складається із взаємообумовлених природних компонентів, а за деякими поглядами, включає територіально-про­мислові комплекси і системи розселення людей. Уся сукупність складових в Г. взає­мозв'язана у своєму розмі­щенні; в розвитку і в часі. Вони еволюціонують як частини єдиного цілого. Термін близь­кий до екосистеми, що вклю­чає як системне ціле діяльність людини. Найбільша Г. – географічна (ландшафт­на) оболонка Землі, наймен­ша - фізико-географічна фація; 2) особливий клас керо­ваних систем; земний простір усіх розмірностей, де окремі компоненти природи знахо­дься в системному зв'язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з космічною сферою та людським суспільством(за В. Сочавою, 1978).

Геостратегія – мета держави на міжнародній арені (зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, військова та ін.), яка повинна забезпечити її виживання, збереження і розвиток (експансію) в умовах потенційного ворожого оточення з боку інших держав, які проводять також таку саму політику.

Геоурбаністика (географія міст) – науковий напрям, який вивчає: 1) основні історичні етапи розвитку міст; 2) головні особливості сучасних процесів урбанізації; 3) географічні аспекти урбанізації і розвиток великих урбанізованих зон світу; 4) сітки і системи міст; 5) основи проектування міст і містобудування.

Геохронологічна шкала (геохронологія) – шкала відносного геологічного часу, що відображає послідовність і субпідрядність основних етапів геологічної історії Землі та розвитку життя на ній. Г.ш. включає ери, періоди, епохи, віки, часи, фази.

Герб державний – відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики, яка зображується на печатках, бланках державних органів, грошових знаках. Г.д. часто є частиною державного прапору.

Геродот (між 490 і 480 – 430 і 424 рр. до н.е.) – давньогрецький історик, який у своїй 4-й книзі «Історія» залишив розділ з країнознавства (географія Пн. Причорномор’я).

Геронтологія (від грец. geron, род. відмінок gerontos - старець і logos - вчення) – наука, що вивчає процес старіння живих організмів, у т.ч. людини.

Гетерогамія (від грец. heteros - інший і gamos - шлюб) – у етнографії, соціології і демографії термін, що використовується для визначення шлюбів, які укладають особи, що належать до різних соціальних груп чи спільностей (класових, етнічних, релігійних, кастових та ін.).

Гетнер (Хетнер) (Hettner) Альфред (1859 – 1941) – німецький географ. Основні праці – з країнознавства, історії і методології географії. Відносив географію до наук про простір.

Гід – 1. Провідник-професіонал, який показує туристам визначні місця або місцевості. 2. Путівник, довідкова книга для туристів і мандрівників.

Гід-перекладач – екскурсовод, провідник туристської групи, який вільно володіє мовою країни перебування.

Гідроенергетичні ресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Вони становлять 60 % поверхневого потоку (див. Додаток 3).

Гідропарк – упорядкована територія (організований простір), що характеризується перевагою водойм як найважливіших об'єктів організації літнього відпочинку. Розміри Г. - від 1000 га та більше, співвідношення площ водойм, насаджень і луків - 2:1:1.

Гімн державний (від грец. hymnos – святкова, урочиста пісня) – поетичний і музичний твір, офіційно визначений як символ державної єдності, який уособлює її суверенітет (поряд з прапором і гербом). Г.д. мають усі держави. Перший в історії гімн, який виконується й досі, був прийнятий у Японії в ІХ ст.

Гіперінфляція – надзвичайно швидкі темпи росту інфляції, які справляють руйнівну дію на обсяг національного доходу і зайнятість. Це становище, коли річний рівень інфляції перевищує 1000 %. Г. часто пов’язана з політичним хаосом, війнами, соціальними революціями та їх наслідками.

Гіперурбанізація (від грец. hyper - над; лат. urbanus - міський) – концентрація населення у великих містах і міських агломераціях, урбанізованих районах. Термін використовується, коли негативні прояви урбанізації переважають у цих міських утвореннях.

Гіпотеза (від грец. основа, припущення) – певна форма наукового знання, вихідна частина пізнавальної системи «гіпотеза – закон – теорія». Головною метою висунення та опрацювання Г. є вирішення наукової проблеми, котра задає напрям пошуку більш конкретної Г. і накладає обмеження на її характер. Вона є інструментом побудови логічних висновків відносно предметної галузі, котра вивчається.

Глава держави (найчастіше – президент республіки або коронована особа в монархічних країнах) – державна посадова особа, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, що уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати її цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії “гілок” державної влади в країні та найпершим представником держави на міжнародні арені.

Глава уряду (прем’єр-міністр, канцлер, голова ради міністрів і т.п.) – керівник виконавчої влади в державі, ключова, чільна фігура в системі державного урядування, громадського адміністрування.

Глибина території країни – представляє типову (середню) відстань до кордонів. Величина цього показника залежить від розмірів держави та її конфігурації.

Глобалізм  стиль у політиці, коли певне питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх і потребують для свого розв’язання спільних зусиль.

Глобальне країнознавство – галузь країнознавства, суть якої полягає в тому, щоб окремі країни розглядати на фоні світових процесів та явищ, насамперед соціальних, економічних, політичних, екологічних тощо.

Глобальні проблеми – сукупність проблем сучасності (екологічних, економічних політичних тощо), від розв’язання яких залежить розвиток і навіть існування людської цивілізації.

Глобальні проблеми народонаселення (від фр. global - загальний, всесвітній) – сукупність демографічних проблем сучасності, від вирішення яких залежить соціальний прогрес у дану епоху.

Глобальність – географічний принцип, який вимагає обов’язкового співвідношення локальних, регіональних, національних, континентальних і зональних та інших часткових проблем з їх світовими (глобальними) «фоном». Це зумовлено тим, що всі сучасні глобальні проблеми: енергетична, демографічна, екологічна, ресурсна тощо, мають чітку географічну інтерпретацію. Спочатку вони з’являються на більш низьких географічних рівнях (регіонах, країнах, континентах) а потім розвиваються до глобальних масштабів.

Гоббс Томас (1588 – 1679) – англійський філософ, політичний мислитель. Головні праці – “Філософські основи вчення про громадянина” (1642) та “Левіафан” (1651). Ставився до питань міжнародного життя, виходячи із своєї концепції “війни всіх проти всіх”, яка є природним станом людських взаємовідносин. Для припинення взаємного знищення під час війни люди приходять до розуміння необхідності укладення суспільного договору, наслідком якого стає держава - Левіафан. Це відбувається шляхом добровільної передачі людьми своїх прав і обов’язків державі в обмін на гарантії суспільного порядку, миру і безпеки. Але при цьому держави продовжували залишатися у природному стані і єдиним регулятором міждержавних відносин залишалася сила. Допускав можливість підтримання миру між народами за умови створення політичних організацій, які стояли б над державами, тобто свого роду світового уряду. Отже, у підході до розв’язання проблеми війни англійський мислитель віддавав перевагу не правовим, а політичним засобам. Один із засновників традиційного напряму в науці про міжнародні відносини.

Гобіно Жозеф Артюр де (1816-1882) – французький дипломат, учений-орієнталіст, літератор, один із засновників теорії расизму. Вважав, що в основі цивілізації лежать етнічні, расові ознаки. Виділяв три раси: білу, чорну й жовту, між якими не може бути ніякої рівності. “Вибраною” расою, яка створила і збагачує людську цивілізацію, вважав тільки білу.

Головна задача комплексного країнознавства – полягає у створенні цілісних і якомога ширших за своїм змістом характеристик різних територій, перш за все країн і районів. Вона поділяється на: опис (виявлення фактів), пояснення і передбачення (прогнозування).

Гра масштабами – методичний країнознавчий прийом, суть якого полягає в здійсненні дослідження на основі аналізу переходу від одного територіально­го рівня до іншого; дозволяє висвітлити найрізноманітніші сторони конкретної території, в тому числі її зональної і макрорегіональної своєрідності.

Гранично допустима густота населення – рівень густоти населення, перевищення якого з тих чи інших причин недопустиме чи небажане.

Грінпіс – міжнародна екологічна організація, головною ме­тою якої є охорона навколиш­нього середовища. Г. прово­дить активні кампанії проти забруднення біосфери, на за­хист живої природи, за без'я­дерне майбутнє, щоб зробити і наш світ зеленим і мирним.

Громада – об'єднання людей зі спільними інтересами (напр., сімейна, сільська, земляцька, релігійна тощо).

Громадянство  1) формально зафіксований правовий зв’язок людини з державою, який передбачає певну сукупність взаємних прав і обов’язків; 2) підпорядкованість життєдіяльності особи законам і порядкам даної країни.

Гроцій Гуго (1583 – 1645) – голландський юрист, соціолог, державний діяч, один із засновників учення про природне право, погляди якого сформувалися під впливом Нідерландської буржуазної революції 1566 – 1609 рр. Найвідоміший трактат – “Про право війни і миру. Три книги”. Розробив систему положень, якими повинні керуватися народи й держави у своїх взаємовідносинах. На них мають поширюватися принципи природного права, а в їх основі лежати не сила, а право і справедливість. Виступав проти розв’язання міждержавних проблем шляхом війни. Розрізняв війни справедливі та несправедливі, до останніх належали насамперед загарбницькі, грабіжницькі війни. Визначав війни як неминуче зло і закликав вести їх задля укладення миру, вважав, що вони повинні підпорядковуватися принципам природного права. Один із засновників ідеалістичного напряму в науці про міжнародні відносини.

Гроші – особливий товар, який виконує роль загального еквівалента. Виділились стихійно на певному історичному етапі. Гроші паперові – це грошові знаки, які заміняють в обігу реальні гроші – золото і срібло. Випускаються в обіг державою для покриття своїх витрат і мають примусовий (встановлений державою) курс. Їх реальна вартість не може перевищувати вартості золота, яке вони замінюють. Надзвичайний випуск (емісія) Г. викликає інфляцію. Паперові гроші вперше були випущені в кінці XVII ст. в Північній Америці.

Грошовий капітал – функціональна форма промислового капіталу на вихідній і кінцевій фазах його кругообігу. Зайнятий у сфері обігу. Затрачується на купівлю засобів виробництва і робочої сили. Особлива форма Г.к. – позичковий капітал.

Грошові реформи – державні законодавчі акти, направлені на зміцнення грошової системи країни. В ході Г. р. вилучаються з обігу обезцінені паперові гроші, випускаються нові, міняється грошова одиниця або її золота вартість, проводиться перехід з одної грошової системи на іншу.

Грошові системи – встановлені державою форми організації грошового обігу країни. Держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу і порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкових платіжних розрахунків, курс національної валюти.

Гуманітарна допомога  матеріальна, фінансова благодійна допомога, яка надається різними міжнародними, державними, громадянськими організаціями, а також приватними особами людям, що постраждали від якогось політичного режиму, воєн стихійного лиха та інших нещасних випадків.

Гумбольдт О. (1769 – 1859) – німецький географ, який надавав великого значення географічному вивченню взаємодії людини і природи, впливу людської діяльності на довкілля.

Гумільов Лев (1919-1992) – російський історик і географ, який, продовжуючи традиції євразійства, сформулював власну концепцію етнографії. Визначив три її виміри: простір, час і етнос (народ). Етногенез пов’язував з особливою генетичною ознакою – пасіонарністю. Вважав, що за певних сприятливих природних умов група етносів може сформувати суперетнос. Тривалість життя етносу становить приблизно 1500 років за умови відсутності агресії з боку інших етносів. Основні праці – “Древняя Русь и Великая степь», «География этноса в исторический период», «Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации».

Густота населення – кількість чоловік на 1 км² площі; в середньому в світі вона складає приблизно 40 осіб на 1 км², в Європі – 100, Азії – 15, Північній і Південній Америці – 21, Австралії та Океанії – 3 особи на 1 км² ; до країн з найвищою Г.н. належать у Європі – Нідерланди (342) та Бельгія (322); в Азії – Бангладеш (590) і Південна Корея (375); в Америці – Пуерто-Рико (375 осіб на 1 км²).

Дазиметрія (від грец. dasys - густий) – вимірювання густоти, щільності.

Дайвер – турист-аквалангіст.

Дайвінг (від англ. diving) – вид туризму та відпочинку, підводне плавання з аквалангом (Червоне та Карибське моря, Середземне море в районі о. Мальти, Мальдівські, Коморські острови в Індійському океані, Великий Бар'єрний Риф біля узбережжя Австралії в Тихому океані). Різновиди Д.: занурення до місць морських катастроф (wreck diver), екскурсії до підводних печер та гротів (саve diver), Д. в отвори рифів, що просвердлені водою (drill dive). Арктичний Д. набуває поширення в Канаді. В Україні Д.-центрами є Ялта, Київ.

Дарендорф Ральф (1929 р. н.) – німецький соціолог, політичний діяч, професор університетів Гамбурга, Тюбінгена, Констанци, з 1974 р. – директор Лондонської школи економіки та політичних наук, отримав титул сера. Найвідоміша праця – “Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві” (1957). Вважав, що соціальна дійсність, у т.ч. й система міжнародних відносин, виступає як процес конфліктів із приводу авторитету в різних типах об’єднань, що безперервно повторюється. На думку Д., не наявність, а відсутність конфліктів є чимось дивним і ненормальним. У своїх останніх працях, зокрема “Дорога до свободи. Демократизація та її проблеми в Східній Європі”, проаналізував зміст, глибину та направленість трансформаційних процесів у країнах Центрально-Східної Європи.

Девальвація (від лат. de – префікс, valeo – маю значення, вартий) – знецінювання, зниження обмінного курсу валюти однієї країни по відношенню до іншої. Основні причини Д. – інфляція, її експорт з однієї країни в іншу в умовах взаємозалежності їх економік. Безпосередньою причиною Д. є таке падіння попиту на валюту, коли її ринковий курс відхиляється від фіксованого паритету більш ніж на ± 1 %. Д. стає неминучою, коли уряд не в змозі підтримувати курс національної валюти на офіційному рівні за допомогою валютних інтервенцій (скуповування національної валюти або продаж іноземної валюти).

Деградація середовища – 1) погіршення природного середовища життя людини; 2) погіршення природних умов і соціального середовища життя (наприклад, у містах).

Деградація середовища – погіршення природно­го середовища життя людини.

Дедукція – спосіб міркування і отримання висновків на основі руху в науковому дослідженні від складного, загального до простого, часткового; виведення детальних суджень, оцінок із загальних положень, умовиводів.

Дезурбанізація (від фр. des - префікс, що означає знищення, видалення, відсутність чи спотворення чогось, і “урбанізація”) – процес, що виражається у деконцентрації населення і розселенні його поза містами; протилежний процесу урбанізації.

Декларація – офіційна заява держави (чи групи держав), у якій у загальних рисах доводяться до відома якісь важливі документи чи події, урочисто проголошується певний політичний принцип.

Делеговані державою повноваження – повноваження державної влади, які делеговані виконавчим органам місцевого самоврядування та місцевим органам державної виконавчої влади. В Україні делегування таких повноважень регламентується ст. 42 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

Демаркація (від франц. demarcation  розмежування)  визначення й розмітка лінії державного кордону на місцевості.

Демарш – заява (виступ) держави на адресу інших держав з висловленням підтримки, визнання, солідарності або, навпаки, осуду чи розмежування в якомусь питанні.

Демогеографічне положення – положення відносно джерел трудових ресурсів, особливо відносно згустків висококваліфікованих кадрів.

Демографічна місткість – максимальна кількість жителів району, що її можна розселити в межах його території, що розглядається, при забезпеченні найважливіших повсякденних потреб населення за рахунок ресурсів даної території з врахуванням збереження екологічної рівноваги.

Демографічна поведінка населення – характеризується за показниками народжуваності та смертності, а також за факторами, що їх визначають.

Демографічна політика – соціальні, економічні, юридичні та ін. заходи, направлені на зміну природного відновлення поколінь і на міграцію. До них відносяться заходи на заохочення дітонародження або на його стримування.

Демографічна статистика – галузь статистики, яка займається збором, обробкою й аналізом даних, що характеризують чисельність, склад, розміщення і відновлення населення країни або окремих його груп.

Демографічний вибух – різке прискорення темпів росту населення. Обумовлений зниженням смертності, особливо дитячої, при збереженні високої народжуваності. Спостерігається в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

Демографічний перехід – концепція, що застосовується в демографії, а також у комплексному країнознавстві для пояснення зміни типів відтворення населення. Є чотири фази Д. п.: 1) коефіцієнт смертності (кількість смертей на 1000 душ населення) випереджає коефіцієнт народжуваності (кількість народжень на 1000 душ населення) внаслідок чого коефіцієнт природного приросту (кількість душ приросту на 1000 душ населення) зменшується; 2) коефіцієнт смертності продовжує знижуватися й досягає найменшого значення, але коефіцієнт народжуваності знижується ще швидше, а тому приріст населення сповільнюється; 3) коефіцієнт смертності збільшується (зумовлений демографічним старінням), коефіцієнт народжуваності знижується і до кінця фази наближається до рівня простого відтворення, а коефіцієнт смертності залишається нижче цього рівня; 4) коефіцієнт смертності підвищується, наближаючись до коефіцієнта народжуваності, процес демографічної стабілізації завершується.

Демографічний потенціал – відносний показник, що характеризує заселеність території, "потенціал поля розселення" (за О.А.Євтеєвим, С.О.Ковальовим); відносну доступність чи можливість взаємодії, контактів людей, що проживають у якій-небудь точці даного поля розселення, для якої вираховують потенціал, з рештою населення цього поля розселення.

Демографічний потенціал країни і районів – визначається чисельністю населення і його якістю.

Демографічний прогноз – розрахунок чисельності населення, що очікується, а також його віково-статевої структури в світі, окремих регіонах та країнах або їх частинах, базується на прогнозі рівнів народжуваності та смертності в різних вікових групах, а також міграції. Д. п. використовується при плануванні трудових ресурсів і споживання, обґрунтуванні демографічної політики.

Демографічні інвестиції – частина коштів, яку необхідно виділити для того, щоб не знизився рівень життя зростаючого населення, підвищення його життєвого рівня, а також кошти, необхідні для зростання населення.

Демографічні моделі – моделі, призначені для опису (як правило, з допомогою математичних методів) стану населення і його зміни, окремих елементів відтворення населення чи процесу цього відтворення у цілому.

Демографія ( від грец. «демос» – народ і «графіо» – пишу) – наука про закономірності відтворення населення. Д. вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, укладення та припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей; розробляє методи опису, аналізу й прогнозу демографічних процесів і демографічних структур.

Демографія військова – вивчає мобілізаційні можливості держав, що воюють; визначає мобілізаційні резерви для збройних сил та економіки; вивчає військові втрати та їх вплив на відтворення населення і його здоров’я, міграцію населення під час війн. Д.в. проводить розрахунки чисельності та складу населення за статтю та віком для визначення ресурсів країн і їх коаліцій. Головними джерелами інформації є статистичні дані про чисельність і склад населення до війни, в період війни та по її закінчені, дані про людські втрати, архівні дані про населення.

Демографія економічна – вивчає економічні аспекти відтворення населення та механізм взаємозв’язку економічних і демографічних процесів.

Демографія етнічна – вивчає відтворення і динаміку чисельності окремих народів.

Демографія етнічна – вивчає відтворення і динаміку чисельності окремих народів.

Демографія описова – включає загальну характеристику чисельності населення, його територіального розподілу, параметри віково-статевого, шлюбного й сімейного складу населення, рівня й тенденцій розвитку демографічних процесів у конкретних регіонах, країнах, територіях або частинах країни.

Демографія регіональна – вивчає закономірності відтворення й динаміку населення в окремих регіонах і територіях країни, а також економічні, соціальні , екологічні, етнічні та інші чинники, що впливають на їх характер і мають місце в цих регіонах.

Демографія соціальна – наукова дисципліна, яка формується на стику демографії та соціології і вивчає взаємовплив соціальних і демографічних процесів. Д. с. головну увагу приділяє вивченню соціальних норм, демографічних установок, демографічної поведінки (репродуктивної, шлюбної, сімейної, самоохоронної, міграційної) і чинників, що їх зумовлюють, таких як рівень освіти, доходів, етнічної характеристики тощо.

Демократія ( від грец. dëmos – народ i krátos – влада) – форма держави, що базується на визнанні народу джерелом влади, його праві приймати участь у вирішенні державних справ у сукупності з широким колом громадянських прав і свобод. Термін Д. використовується для характеристики організацій і діяльності різних соціальних і політичних інститутів.

Демпінг (від анг. dumping – букв. скидання) – продаж товарів на експорт за «необгрунтовано низькими цінами: нижче, ніж на внутрішньому ринку (як правило, нижче їх собівартості). Д. здійснюється з метою завоювання ринку, підриву позицій конкурентів, продажу надлишкових запасів, підтримання рівня виробництва у часи світового або національного спаду. Д. часто заохочується державними органами країни-експортера шляхом прямих або опосередкованих дотацій і субсидій виробнику або продавцю експортного товару.

Дендрарій (дендрологічний сад) – колекція дерев і кущів, що культивуються у відкри­тому грунті; використовуєть­ся в наукових, пізнавально-освітніх і господарських цілях.

Деномінація – зміцнення грошової одиниці країни без її перейменування разом з відповідною зміною масштабу цін з метою полегшення платіжного обороту, обліку і розрахунків.

Депозит – 1) грошові засоби або цінні папери (акції, облігації), які поміщаються для зберігання в кредитні заклади (банк, ощадна каса); 2) грошова сума (або цінні папери), внесені боржником у судові заклади для передачі кредитору.

Депопуляція – зменшення абсолютної кількості населення якої-небудь країни, території чи звужене його відтворення, при якому чисельність наступних поколінь є меншою від попередніх.

Депопуляція – зменшення кількості живих організмів.

Депортація (від лат. deportatio  вигнання, вислання)  примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, які визнані правлячим режимом як “соціально небезпечні”, “небажані”.

Депресивний район – відрізняється глибоким падінням господарства і перш за все «традиційних» галузей, складними обставинами виходу з кризового стану. Термін Д. р. виник у роки світової кризи в 1929 – 1933 рр.

Держава – організація політичної влади в суспільстві, спрямована на забезпечення цілісності й безпеки країни. Д. призначена для вирішення загальносуспільних питань, задоволення загальносуспільних потреб, зокрема, забезпечення певної єдності суспільства як цілісного соціального організму (які б внутрішні суперечності, конфлікти його не руйнували). Д. виконує інтегративну (координуючу, узгоджувальну) функцію, при здійсненні якої вона виступає виразником не тільки пануючої соціальної групи, але і всього суспільства. За марксистським визначенням Д. – це знаряддя політичної влади в класовому суспільстві і виникла в результаті суспільного поділу праці. Д. як територіально організований апарат влади на території певної країни, знаряддя економічного, політичного та ідеологічного управління суспільством виступає важливим об’єктом країнознавчого дослідження. Зараз у світі є 194 держави – члени ООН.

Державна влада – вища форма влади в державі, що поширюється на всі сфери суспільного життя. Здійснюється з допомогою спеціального апарату, володіє монопольним правом видавати нормативні акти, обов’язкові для всього населення даної держави. Д.в. включає законодавчу, виконавчу, судову, військову владу.

Державне замовлення – форма планового завдання підприємствам і організаціям з боку вищих організацій. Через державне замовлення здійснюється прямий вплив держави на виробництво, забезпечується відтворення найважливіших матеріально-речових пропорцій. Держзамовлення гарантується матеріально-технічним постачанням і реалізацією.

Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення або підтримання її функціонування у заданому режимі чи для зміцнення і розвитку економічних явищ або їх зв'язків. Здійснюється за допомогою системи норм і заходів. Останні регламентують поведінку господарських суб'єктів через адміністративні методи впливу: закони, накази, інструкції, а також через систему економічних методів, регуляторів - ціни, податки, банківські відсотки, преференції, санкції тощо.

Державний борг – сума заборгованості держави по кредитним операціям. Може бути внутрішнім і зовнішнім.

Державні закупки – загальна вартість товарів і послуг, які хоче придбати уряд, в т.ч. і військове спорядження, будівництво шляхів тощо.

Державні природні парки – осадова частина державного природно-заповідного фонду; території, призначені для науково-пізнавального, спортивно-оздоровчого туризму та відпочинку; розташовуються на відстані від великих міст і мають власний режим природокористування. Основа виділення - унікальність ландшафту.

Детермінізм географічний – концепція, відповідно до якої розвиток суспільства визначається особливостями природних умов, географіч­ним положенням країни.

Детермінізм географічний – концепція, сутність якої полягає у визнанні визначального впливу природних умов на розвиток суспільства. Так, французький просвітитель Ш.-Л. Монтеск’є у книзі «Про дух законів» (1748 р.) розмірковував про залежність соціального устрою, форм правління від клімату, ґрунтів, розмірів країни. Д. г. найбільшого поширення набув у XVIII cт. і згодом виявився теоретичною основою численних країнознавчих праць.

Децентралізація управління – процес розподілу функцій та повноважень центральних органів державної влади на користь місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування.

Джампінг (від англ. bungee jumping - вільне падіння) – стрибки сторч головою у прірву з прив'язаним до ніг еластичним тросом. Набув поширення в гірських місцинах США, Мексики, Аргентини.

Джентрифікація ( від «джентрії» – інтелігентні багаті сім’ї) – розширення будівництва приватних житлових будинків поліпшеної якості та створення фешенебельних районів у містах і переселення в них сімей з високим рівнем доходу (процес, протилежний субурбанізації).

Джерело – первинний оригінальний матеріал, який містить певну інформацію, в тому числі країнознавчу – закони, договори, меморандуми, заяви, виступи офіційних осіб, статистичні дані, мемуари, листи, преса тощо.

Диверсифікація галузева (від пізньолатинського diversificatio – зміна, різноманітність) – збагачення галузі новими виробництвами, номенклатурою і видами продукції.

Диверсифікація експорту – розширення товарної номенклатури у зовнішньоекономічних зв’язках країн.

Дивіденти – виплати з прибутку (щорічні, щоквартальні) в акціонерних товариств по своїм акціям.

Динаміка населення – 1) різні форми руху народонаселення, які включають зміни в часі і просторі; 2) зміни в складі і структурі біологічних угру­повань, що пов'язані з розбіжністю в часі піків чисельності чи рівні розвитку особин різних видів.

Дискримінація  обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за ознакою расової чи етнічної приналежності, соціального походження, статі, політичних переконань тощо. Форми Д.: сегрегація, депортація, геноцид.

Диференціація (від французького différention і від латинського differentia – різниця) – розділення, розчленування цілого на різні частини, форми і ступені для вивчення.

Діалектика – 1) метод пізнання дійсності (у тому числі країнознавчих реалій), який полягає в необхідності розглядати явища в їх зв’язках, русі та розвитку; 2) загальне вчення про єдність протилежностей в одному цілому; 3) мистецтво дискусії, насамперед вміння знайти істину через розкриття і подолання суперечностей у міркуваннях опонента.

Діаспора (від грец. diaspora  розсіяння)  розсіяння, розселення по різним країнам народу, вигнаного обставинами, завойовниками або власною волею за межі батьківщини. Це також сукупність вихідців із якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Ділова гра – спосіб дослідження, який передбачає попереднє конструювання ситуації, імітацію того або іншого варіанту розвитку країнознавчого процесу або явища. Це дозволяє розробити різні моделі дії управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки та взаємовідносин між ними. Такого роду прийоми дають змогу передбачити варіанти зміни ситуації, підготувати всіх задіяних осіб до відповідної реакції, а управлінський персонал до прийняття рішень в неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки та суперечності в поточних і прогнозованих процесах.

Діснейленд – найбільші та найбільш популярні в світі парки для розваг. Перший Д. було відкрито в 1955 р. в Анахаймі (штат Каліфорнія, США). Найбільш популярний Д. світу (250-мільйонного відвідувача зареєстровано 24 серпня 1985 р.). Другий Д. було відкрито неподалік від Орландо (штат Флорида, США) на території площею 11 322 га. Відкритий 1 жовтня 1971 р., реалізація проекту обійшлась у 400 млн. дол. Нині парк щорічно відвідують 20 млн. чол. Д функціонують також у Франції, Японії, Індонезії. Створення Д. передбачається в Іспанії у Фігерасі (Каталонія) на батьківщині великого художника-сюрреаліста Сальвадора Далі. Ще за життя Далі тут було створено театр-музей, експозиція якого постійно по­повнюється безцінними картинами художника. Музей щороку відвідує 600-700 тис. чол. Найбільш виразний з проектів "Даліландії" передбачає будівництво на узбережжі Каталонії курорту з парком розваг.

Діяльність – у широкому розумінні прийнято розглядати як різнобічний процес створення суспільним суб’єктом (людиною) умов для свого існування й розвитку, процес перетворення соціальної реальності відповідно до суспільних потреб, цілей і завдань.

Дніпрово-дністровський рекреаційний регіон – рекреаційний регіон міжнародного значення, що займає більшу частину території України. На заході межує з Карпатським рекреаційним регіоном, на півдні – з Азово-Чорноморським рекреаційним регіоном.

Добувна промисловість – сукупність галузей і виробництв, які займаються добуванням різних видів сировини і палива з надр землі, із вод і лісів.

Доктрина  система поглядів, ідей, принципів, що лежить в основі політичної діяльності окремої особи чи політичної організації. Політична Д. – це система офіційних поглядів і положень, яка розробляється політичним керівництвом держави. Основні положення політичної Д. зв’язані з характером суспільного ладу, політикою правлячих сил, рівнем розвитку продуктивних сил.

Документ – оригінальний матеріал, письмове свідоцтво про якісь історичні, міжнародні тощо події та факти (закони, нормативні акти, офіційні договори і т. п.), джерело країнознавчої інформації.

Документальне дослідження – дослідження, що ґрунтується на основі вивчення архівних матеріалів, офіційної статистики, даних преси, мемуарів, листування тощо.

Документальні пам’ятки – акти органів державної влади, управління, інші писемні та графічні документи, кінофотодокументи та звукозаписи, давні рукописи й архіви, записи фольклору та музики, рідкісні друковані видання.

Дугін Олександр Гельєвич (1962 р. н.) – російський геополітик, автор дванадцяти книг, в тому числі відомого навчального посібника “Основи геополітики. Геополітичне майбутнє Росії” (1997 р.). З січня 2000 р. – радник Голови Державної Думи Російської Федерації з геополітики. У 1989 р. створив Центр соціальних метастратегічних досліджень, головною метою якого є розробка “євразійської моделі розвитку Росії”. Матеріали центру носять прогнозно-аналітичний характер і готуються за замовленням силових структур. Серед останніх розробок центру – геополітична експертиза російсько-європейських і російсько-американських відносин. Д. – представник напряму сучасного російського неоєвразійства.

Еволюція – процес тривалих, поступових, дрібних змін, повільного переходу на вищі стадії розвитку із успадкуванням попередніх елементів; Е. – синонім поступального розвитку; незворотний історичний розвиток живої природи, що веде, як правило, до ускладнення її організації й супроводжується зміною генетичного складу популяцій, формуванням адаптації, ви­доутворенням біоценозів і біос­фери в цілому. Термін «еволю­ція» ввів швейцарський вче­ний Ш.Бонне у 1762 р.

Ейкумена, ойкумена – 1) відома грекам обжита час­тина Землі з Елладою в центрі; 2) сукупність насе­лених людиною областей земної кулі. Спочатку Е(2) співпадала з областю, в якій завершився процес формування людини (Західна, Південна, Південно-Східна Азія, Східна Аф­рика і частина Європи). З розвитком продуктивних сил в кінці палеоліту людина переселилася у Північну Європу, освоїла простори Північної Азії і розпочала заселяти Америку та Австралію.

Екзогамія (від грец. exo - поза, зовні і gamos - шлюб) – звичай, що грунтується на забороні шлюбів між людьми, що належать до однієї родової групи.

Екзотичність території – ступінь контрастності місця відпочинку та місця постійного проживання.

Екістика (англ. ekistics; від грец. oikos - дім, житло) – теорія формування і еволюції людських поселень, висунута грецьким архітектором-містобудівником К.Доксіадісом у 50-60-х рр. ХХ ст.

Екологічна експертиза проектів – система комплексної оцінки можливих екологічних наслідків здійснення проектів будівництва і реконструкцій народногосподарських об’єктів, додержання при їх розробці встановлених правил і норм раціонального природокористування й охорони природи.

Екологічна місткість регіону (за О. П. Черкасом) – кількісно виражена здатність природного або природно-господарського комплексу підтримувати необхідну соціально-екологічну рівновагу на певній території. Е. м. р. можна уявити у вигляді граничної можливості природного середовища даного регіону (з його природно-ресурсним потенціалом, з урахуванням наявних природоохоронних засобів) протистояти деградації під впливом антропогенного та техногенного навантаження. Кількісно (в агрегованому вигляді) Е. м. р. дорівнює добутку площі його території та гранично припустимого антропотехногенного навантаження.

Екологічні стежки – екскурсійні маршрути, що прокладаються в межах найбільш відвідуваних територій з метою духовного та фізичного розвитку особистості. Початково такі маршрути маркірувались поблизу за­повідних територій та пам'яток природи (національний парк "Лахемаа" в Естонії).

Екологія (від грец. «еко» – середовище і «логос» – вчення) – 1) наука, що вивчає взаємовідношення між живими організмами та середовищем їх існування; 2) наука про структуру та функції природи; 3) комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот, в тому числі людини. Термін «екологія» запровадив німецький учений Е.Геккель (1866 р.). Основоположником екології як географічної науки був американський географ Р.Зауер, який започаткував дослідження екологічних проблем у сучасному світі та їх впливу на долю цивілізацій.

Екологія міст – у країнознавчих дослідженнях – аналіз, характеристика і вивчення міського життя, що базується на аналогії з пристосуванням рослин і організмів до навколишнього (оточуючого) середовища.

Екологія народонаселення (від грец. oikos - дім, житло, і logos - слово, вчення) – науковий напрямок, що досліджує прямі і зворотні зв'язки між процесами, що відбуваються у народонаселенні і навколишньому середовищі, а також причини, що сприяють зміні поведінки населення у різній соціально-екологічній ситуації.

Економіка – 1) наукова дисципліна, яка вивчає сектори і галузі господарства, умови і всю сукупність елементів; 2) сукупність відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг в умовах конкретної економічної системи і конкретної держави; 3) господарство якого-небудь регіону, держави або її частини. Е. – це галузь людської діяльності, що пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг.

Економіка народонаселення – напрямок у науці, що вивчає закономірності визначального впливу економіки на розвиток народонаселення, а також зворотнього впливу розвитку народонаселення на економіку.

Економіко-географічне (суспільно-географічне) країнознавство – займається вивченням господарства і населення з точки зору його галузевої спеціалізації та територіального розподілу й організації.

Економіко-географічне положення (ЕГП) – положення будь якої території (об’єкту) по відношенню до різних чинників природного і соціально-економічного характеру. ЕГП, в свою чергу, ділиться на низку «положень», і серед них транспортно-географічне, ресурсно-географічне, промислово-географічне. При трактуванні ЕГП визначається пріоритетність зовнішніх або внутрішніх факторів. Основними властивостями ЕГП є: відношення (причинно-наслідкові до інших об’єктів), потенційність (можливі наслідки взаємозв’язку з іншими об’єктами), дистанційність (відстані між об’єктами). Основною властивістю ЕГП є характер територіальних відношень, які поділяються на: 1) основні – територіальні відношення об’єкту до галузей, елементів і ареалів власного виробництва; 2) похідні – територіальні відношення об’єкту до економічних зв’язків, точніше до фокусів і ліній їх втілення; 3) інтегральні – територіальні відношення різного масштабу.

Економічна географія – відгалуження соціально-економічної географії, наука, яка вивчає територіальну організацію суспільного виробництва, просторові процеси і форми організації життя людей з точки зору ефективності самого виробництва. Політико-економічною основою Е. г. є вчення про географічний поділ праці (міжнародний і територіальний), теорія розміщення виробництва. Термін Е. г. наприкінці 1880-х років увів німецький учений В.Готц.

Економічна інтеграція – узгоджений розвиток і взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів і держав в інтересах ефективнішого використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах і послугах.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів – їх вартісний вираз, для оцінки якого використовують два підходи: витратний і рентний. При витратному підході грошова оцінка здійснюється на підставі суспільних затрат на їх господарське освоєння і експлуатацію. При рентному підході природний ресурс оцінюється за ефектом (прибутком), що дає його використання, або за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку в разі вилучення певного ресурсу з природокористування.

Економічне зростання – збільшення обсягів суспільного виробництва за рахунок інтенсивних (збільшення результативності при незмінних ресурсах) та екстенсивних (збільшення ресурсів при незмінному ступені їх використання) факторів.

Економічне районування – науково обгрунтований поділ країни або великого регіону на економічні райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єктивно відображають територіальний поділ праці.

Економічний потенціал – наявність матеріальних і трудових ресурсів, що здатні забезпечити максимально можливий рівень виробництва продукції і послуг.

Економічний район – територіально цілісна частина країни, яка має виробничу спеціалізацію і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами народногосподарського комплексу.

Економічні прибережні зони країн – 200-мильна (миля = 1883 м) акваторія моря або океану, в якій країна має суверенні права на мінеральні й біологічні ресурси, а інші країни користуються свободою плавання суден і мають доступ до надлишків допустимого улову (згідно Конвенції ООН по морському праву). Економічною приналежністю країн є і континентальний шельф, який виділяється за трьома ознаками: 1) прилягання до державної території; 2) глибина до 200 м; 3) технічна доступність ресурсів.

Економічно-активне населення – частина населення, зайнята суспільною корисною діяльністю, що приносить прибуток. За рекомендацією ООН до цієї категорії відносяться безробітні, які шукають роботу.

Екополіс – міське поселення, сплановане з урахуванням комплексу екологічних потреб людини. Головним чином Е. - малоповерхове місто з обширними (не менше 50% території міста) "природними каналами" садів, парків, лісопарків, полів, водойм і т.п., що створюють сприятливі екологічні умови для життя людини, рослин, тварин.

Екорозвиток – відображає необхідність тісного взаємозв’язку соціально-економічного розвитку території з станом її навколишнього середовища.

Екскурсант – тимчасовий відвідувач, який перебуває в країні відвідування менше 24 год.; відвідувач певної території, міста, комплексу, музею тощо.

Екскурсія (від лат. ехсursio - поїздка) – 1. Колективне відвідування музею, визначного місця, виставки тощо; поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною, розважальною та ін. метою тривалістю не більше 24 годин, як правило, без ночівлі. 2. Група осіб (екскурсантів), які здійснюють таку поїздку або прогулянку.

Експансія – розширення сфери впливу держав, що здійснюється економічними, військовими і дипломатичними методами.

Експедиційні країнознавчі дослідження – експедиції в різні регіони світу, в ході яких за детально розробленою програмою проводяться польові маршрути, вивчаються конкретні типи взаємодії природи, людини, госпо­дарства і суспільства.

Експеримент – метод дослідження країнознавчих проблем, міжнародних відносин у цілому чи їх елементів шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, які відповідають меті дослідження, або шляхом зміни протікання процесів у потрібному напрямку. По відношенню до сфери міжнародних відносин Е. може здійснюватися у формі теоретичного моделювання міжнародних процесів або різних міжнародних систем і доповнюватися моделюванням за допомогою електронно-обчислювальних машин.

Експериментальне країнознавче дослідження – тип дослідження, спрямованого на аналіз причинно-наслідкової залежності в розвитку відповідних процесів. Важливою умовою його проведення є наявність достатньо високого рівня знань з досліджуваної проблеми.

Експорт робочої сили (англ. export; від лат. exporto - виношу, виводжу) – еміграція економічно активного населення, виїзд робочих за кордон.

Екстремізм  система крайніх політичних поглядів (як “правих”, так і “лівих”), прихильники яких застосовують радикальні (у тому числі насильницькі, терористичні) заходи і засоби з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Електоральне (виборче) країнознавство – галузь політичної географії, яка займається дослідженням і вивченням територіальних аспектів масових виборчих кампаній.

Електорат  коло осіб, які мають право брати участь у виборах до органів влади.

Ембарго  1) засіб політичного та економічного тиску однієї держави (або групи держав) на іншу (інші) шляхом обмеження або повного припинення торгово-економічних зв’язків з нею (ними); 2) заборона державної влади на ввезення із своєї країни в іншу товарів або валюти.

Емігранти – особи, що здійснюють еміграцію.

Еміграція (від лат. Emigratio  виселення, переселення)  переселення з батьківщини в іншу країну. Еміграцією називають і тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Емпіричне країнознавче дослідження – наукове дослідження, спрямоване на отримання фактофіксуючого знання, тобто за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації, встановлення і узагальнення країнознавчих фактів, характерних для досліджуваних країнознавчих явищ, об’єктів, відносин.

Ендогамія (від грец. endon - в середині і gamos - шлюб) – звичай, що виник в епоху первіснообщинного ладу і полягає в укладенні шлюбів між особами, що належать до однієї родинної групи. Деколи використовується для позначення тенденції етнічно однорідних шлюбів (між особами однієї національності).

Енергетичні ресурси природних процесів – енергія сонця, вітру, хвиль, припливів і відпливів. Вона екологічно чиста і практично невичерпна.

Епістемологія – розділ філософії, який займається проблемами теорії пізнання: аналізом природи пізнання як явища, вивченням передумов виникнення пізнання як практичного процесу, закономірностей його еволюції, природи й сутності знання як явища, співвідношення пізнання та знання, реальності й знань, умов достовірності знання, пошуками визначення і критеріїв того, що взагалі слід вважати знанням.

Ератосфен Кіренський (276 – 194) – давньогрецький вчений, що дав назву «географія» самій науці й склав «Географічні записки», одну з перших країнознавчих робіт.

Есперанто (есп. esperanto - той, що сподівається) – міжнародна штучна мова (корені слів взято з найбільш поширених європейських мов), створена у 1887 р. варшавським лікарем Зіменгофом.

Етапи формування політичної карти світу (ПКС) – зміна кількості суверенних держав та їх розмірів протягом історії людства. Виділяють наступні етапи: перший – рабовласницький, коли виникли перші могутні держави, такі як Вавілон, Єгипет, Греція, Рим, Карфаген; другий – феодальний (V – XV cт.), коли виникли могутні імперії, йшло загарбання колоніальних володінь. Могутніми країнами стають Візантія, Київська Русь, Англія, Іспанія, Франція, Османська імперія; третій – новий або капіталістичний (з XVI ст. до першої світової війни), коли сформувався світовий ринок і завершився розподіл світу між капіталістичними країнами. Загострення політичних відносин на межі ХІХ і ХХ ст. переросло в першу світову війну, в результаті якої Німеччина втратила частину європейської території та колонії, розпались Австро-Угорська та Османські імперії, лідером світової економіки і політики стали США; четвертий – почався із закінченням першої світової війни і утворенням Радянського Союзу – першої соціалістичної країни. Велике значення для формування ПКС мала друга світова війна, в результаті якої сформувався світовий соціалістичний табір з 15-ти країн, змінилися кордони СРСР за рахунок приєднання балтійських країн, Західної України і Західної Білорусії, Східної Пруссії, Німеччина розпалась на ФРН і НДР, Італія і Японія втратили колонії, утворились великі військово-політичні блоки – НАТО і Варшавський договір; п’ятий або сучасний (початок припадає на середину 80-х років) – розпад Радянського Союзу на 15 суверенних держав, розпад соціалістичного табору, об’єднання Німеччини, розпад Югославії і Чехословаччини.

Етатизм – політична теорія, яка захищає головну роль державної влади у найважливіших сферах суспільного життя; активне втручання держави у життя громадян.

Етнічна територія – територія переважного розміщення даного етносу; звичайно включає ареал його формування і компактного розселення, а також райони змішування з іншими національностями.

Етнічний склад (структура) населення – розподіл населення за ознакою етнічної належності (національності).

Етнічні міграції – міграції населення в яких беруть участь люди певної етнічної (національної) належності, тобто на перший план виступає роль етнічного фактора.

Етнічні процеси – зміна окремих етнічних елементів, частин етносу і етносів у цілому (мови, культури, соціальної структури, статево-вікового складу і т.ін.). Розрізняють розділюючі та об'єднуючі процеси (консолідація, асиміляція, інтеграція).

Етногенез  процес формування етносу будь-якого історичного типу і просування його до гранично можливої для нього стадії зрілості: 1) самий початок, вихідний етап у конституюванні етносу; 2) продовження багатостадіального процесу самого конституювання етносу за своїми типовими й історичними стадіями.

Етнографія (від грец. ethnos - плем'я, народ і grapho - пишу) – наука, яка вивчає культуру і побут народів світу.

Етноекологія – наукова дисципліна, що виникла на межі екології людини з етно­графією. Вивчає взаємодію етнічних угруповань з навко­лишнім природним середови­щем. Формування Е. обумов­лене специфікою етносів як особливих спільностей людей. Ця специфіка проявляється в біологічній і особливо в соці­ально-культурній сфері. Тео­ретичні основи Е. розроблені В.І. Козловим (1983).

Етнолінгвістична класифікація народів – класифікація, згідно з якою народи поділяються за мовними сім'ями та групами.

Етнологія – наука про походження, етнічну історію народів, про формування особливостей їх культури, релігії та побуту. За змістом близька до етнографії.

Етнонім – назва народу.

Етноплацеста – геополітичне місце, де народився певний етнос-народ.

Етнополітика  політика щодо різних етносів у поліетнічній державі. Демократична держава ставить за мету гармонізацію взаємовідносин між етнічними групами, а також між нацією-державою в цілому та етнічними групами, що її складають.

Етнос (від грец. «етнос» – народ) – історично сформована стійка спільність людей, яка виступає як соціальний організм, що самовідновлюється завдяки етнічно однорідним шлюбам і передаванню новим поколінням мови, культури, традицій, етнічної орієнтації тощо. До Е. належать племена, народності, нації.

Етносу розселення – особливості територіального розміщення етносу як в ареалі цього компактного розселення, так і в етнічно змішаних районах, що входять у етнічну територію, а також за її межами з виділенням різних ступенів змішування за часткою даного етносу (в %) і за його взаєморозміщенням з іншими етносами.

Етносфера – земна оболонка, яка являє собою мозаїчну в етнічному відношенні антропосферу, що складається зі всієї сукупності етноценозів Землі (за Гумильовим Л.М.).

Етноценоз – геобіоценоз, у якому відбувається розвиток даного етносу, що опосередкований процесом його адаптації (за Гумільовим Л.М).

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) – торгово-економічна група країн Західної Європи, створена в 1960 р. (Австрія, Фінляндія, Португалія, Швеція, Данія, Швейцарія), в якій здійснюється безмитна торгівля, при збереженні її членами самостійних тарифів у відносинах з іншими країнами. Центр – м. Женева (Швейцарія).

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) – міжнародний банк, який сприяє здійсненню економічних реформ у країнах Східної Європи і СНД, створенню в них конкурентоздатної промисловості, розвитку взаємовигідних зв’язків західноєвропейських компаній із східноєвропейськими партнерами. ЄБРР буде надавати кредити для здійснення великих проектів розвитку транспорту, зв’язку, енергетики, охорони довкілля. Основний капітал банку – приблизно 12 млрд. дол. США, із них 50 % належить Комісії ЄС, 11,3 % – іншим західноєвропейським країнам, 10 % – США, 8,5% – Японії, 13,7 % – країнам Східної і Центральної Європи, СНД. При наданні кредиту банк віддає перевагу недержавним формам господарювання.

Європейський парламент (Європарламент) – орган ЄС із 518 парламентарів, який формується шляхом загальних і прямих виборів у державах – членах ЄС. Є. – консультативний орган, який здійснює дорадчі функції, обговорює і затверджує бюджет об’єднання. Центр – м. Страсбург (Франція).

Європейський союз (ЄС) – регіональне західноєвропейське інтеграційне угрупування, (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; з 1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. – Греція; з 1986 р. – Іспанія, з і після 1990 р. – Австрія, Португалія, Норвегія, Швейцарія і Фінляндія). Мета ЄС – проведення єдиної політики у відносинах з іншими країнами, створення європейської валютної системи (з 2002 р. у 12 країнах ЄС введено в обіг євро), єдиного внутрішнього ринку. На порядку денному – розширення ЄС у 2004 р. за рахунок у тому числі колишніх соціалістичних країн (зокрема Польщі, Чехії, Угорщини). Центр – м. Брюссель (Бельгія).

Єдиний економічний простір – сукупність національних територій країн, в рамках яких діють загальні принципи господарювання, узгоджені єдині правила зовнішньоекономічних відносин.

Ємкість території для населення – максимальна кількість населення, здатного отримувати засоби для існування, проживаючи на даній території і використовуючи її ресурси.

Ємкість ТРС – здатність забезпечувати заняття певному числу рекреантів без порушення психофізичної комфортності та стійкості природних і культурних комплексів.

Жирар Мішель – професор, заступник керівника Департаменту політичної науки Університету Париж-1 (Сорбона-Пантеон), член Координаційного комітету “Постійної групи з міжнародних відносин” Європейського консорціуму політичних досліджень. Опублікував низку праць, присвячених питанням теорії та епістемології міжнародної політики, зокрема монографія “Індивіди в міжнародній політиці” (1994) та стаття “Теорія міжнародних відносин і інвенція” (1995). Представник сучасної французької соціологічної школи.

Життєзабезпечуючий розвиток – відображає гуманістичну орієнтацію соціально-економічного й екологічного розвитку на виживання сучасного і нормальну життєдіяльність майбутніх поколінь.

Забруднення – 1) зане­сення в довкілля речовин, не властивих йому, які не утворюються в ході при­родних процесів. Основною причиною такого забруд­нення є техногенні зміни; 2) підвищення концентрації речовини або енергії чи будь-яких агентів понад норму. З. може спричиня­тись як природними, так і антропогенними чинниками. З. включає зміну характеру довкілля та властивостей його компонентів, часто шкідливо впливає на розвиток живих організмів. Ступінь змін і масштаби наслідків залежать від інтенсивності й характеру З., а також від здатності дов­кілля (екосистеми) до само­очищення, від стійкості про­ти зовнішніх впливів. Роз­робка заходів запобігання забрудненого середови­ща - одна з провідних ла­нок у справі охорони приро­ди.

Загальний коефіцієнт смертності – показник рівня смертності, який визначається відношенням числа померлих (на 1000 чол.) до середньорічної кількості населення.

Загальний приріст населення – різниця кількості населення на початок і кінець певного часового інтервалу (Рзаг. = Р1 - Р0). Може бути додатнім і від'ємним.

Зайнятість – сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робочими місцями і участю в господарській діяльності; характеризує економічно активне населення відносно речових факторів виробництва.

Заказник – вилучення із сфери господарського користування території або аква­торії, в межах якої певний час перебувають під охоро­ною окремі елементи природ­ного комплексу (рослинні угруповання, мисливська фауна, рибні запаси і т.д.).

Закон (державний)  прийнятий у встановленому порядку відповідною інституцією верховної влади в державі нормативний акт, який регулює відносини в суспільстві, має обов’язкову чинність, загальне значення і рівну для всіх дію. З. Виступає важливим джерелом при здійсненні країнознавчих досліджень.

Закон (державний)  прийнятий у встановленому порядку відповідною інституцією верховної влади в державі нормативний акт, який регулює відносини в суспільстві, має обов’язкову чинність, загальне значення і рівну для всіх дію.

Закономірності МВ – наявність довгого ряду схожостей у міжнародних відносинах, які не залежать від особливостей тієї чи іншої епохи. До основних ЗМВ належать наступні: перша – головними діючими особами міжнародних відносин є держави, а формами їх міжнародної діяльності – дипломатія, війна та стратегія; друга – державна політика має дві взаємопов’язані різновидності – внутрішню та зовнішню (міжнародну); третя – основою всіх дій держав на міжнародній арені виступають національні інтереси, елементами яких є безпека, виживання і суверенітет; четверта – міжнародні відносини – це силова взаємодія держав або баланс сил, де перевага з точки зору національних інтересів у наймогутніших держав; п’ята – у залежності від розподілу могутності між великими державами баланс сил може набувати різних форм або конфігурацій (біполярна, трьохполюсна, мультиполярна, однополюсна і т.д.).

Заповідна справа – комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ланшафтів чи окремих природних об'єктів (видів pocлинного і тваринного світу, насамперед рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення і занесені до Червоної книги, геологічних утворів, водойм і т.д.) в наукових, природоохоронних та інших цілях.

Заповідна територія – територія з певним режимом охорони.

Заповідник – найвища категорія природоохоронних територій, які є цінними в науково-природознавчому і культурно-освітньому аспектах. Порівняно великий, не змінений або в незначній мірі змінений людиною природний територіальний комплекс (ПТК), який назавжди виключається із господарського користування з метою збереження і розвитку в природних умовах, особливо, чи зникаючих представників рослинного і тваринного світу.

Заповідування – вилучення природних територій зі спеціалізованим екстенсивним господарством (від повної заборони втручання в природні процеси до протекціонізму, що підтримує екологічний status quo в природно-антропогенній системі, яка саморегулюється та саморозвивається) із сфери традиційного інтенсивного використання території з метою підтримки елементної, функціонально-компонентної та територіальної рівноваги .

Засоби – шляхи, способи, методи та знаряддя досягнення певних цілей.

Засоби масової інформації – певний соціальний інститут, що охоплює систему друкованих видань, радіо-, теле-, відеопрограм, кінохронікальних програм та інших форм періодичного поширення масової інформації; широко використовується при обробці та розповсюдженні країнознавчої інформації (див. також: Мас-медіа).

Збуто (ринково) – географічне положення – положення відносно ринку збуту товарів виробничого і споживчого призначення.

Зв’язки з громадськістю (паблік рилейшнз) – 1) система теоретичних знань та практики їх застосування, що відображають ті комунікаційні процеси в суспільстві, які спрямовані на встановлення взаєморозуміння між різними соціально організованими суб’єктами та громадськістю; 2) організація громадської думки, метою якої є найефективніше функціонування підприємства (установи, фірми) та підвищення його репутації, яке здійснюється різними засобами масової інформації; 3) міжнародні паблік рилейшнз – комунікації зі світовою громадськістю, що відбуваються в мультикультурному середовищі та спрямовані на гармонізацію стосунків між різними суб’єктами міжнародних відносини; мають особливе значення для передачі різноманітної країнознавчої інформації.

Звичаї і традиції (сімейно-побутові, етнічні, релігійні) – історично складені стійкі соціальні норми і установки, що визначають поведінку людей у тих чи інших випадках життя, у т. ч. і демографічну поведінку.

Звук і світло – вистави на місці історичних пам'яток (Акрополь, Колізей, єгипетські піраміди тощо), що влаштовують за допомогою технічних засобів (освітлюваних пристроїв, звукозаписуючої апаратури та гучномовців) і присвячується історичним подіям, що відбувались на цьому місці.

Зелена карта – поліс обов'язкового страхування громадянської відповідальності перед третіми особами (прийнятий в усіх країнах світу); обов'язковий документ для перетину кордону на автомобілі. Страхова компанія, що реалізувала З. к., гарантує врегулювання конфліктів і відшкодування збитків, завданих автотуристам під час дорожньо-транспортної пригоди, оплату лікування, а при необхідності - відправку до країни постійного проживання, якщо трапився нещасний випадок.

Зелені – політична течія, сформована у вигляді полі­тичної партії, яка виступає за збереження довкілля (про­ти ядерної загрози, за чисто­ту атмосфери, вод і т.п.) «Зе­лені» особливо активні в країнах Західної Європи (Австрії, Великобританії, Італії, Іспанії, ФРН, Порту­галії, Данії, Бельгії та інших). В нашій країні теж діє партія «зелених» та Українська еко­логічна асоціація «Зелений світ».

Земельний кадастр – система необхідних відомостей про правовий режим земель, розподіл їх за землевласниками, землекористувачами та орендаторами, за категоріями, а також про якісну характеристику й народногосподарську цінність земель.

Земельні сільськогосподарські ресурси – специфічні сполучення грунтів, рельєфу й клімату, що використовується для вирощування сільськогосподарських культур, годівлі худоби або заготівлі рослин. Вони належать до найважливіших і повсюдно поширених багатств.

Змішані шлюби – шлюби між особами різних рас, національностей, віросповідань і т. ін.

Змішано-скануючий метод – один із методів ухвалення рішень, покликаний поєднати фундаментальний процес ухвалення політичних рішень, які визначають шляхи, напрямки і перспективи розвитку країни або її частин, з подальшою їх розробкою. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових елементів будь-якої країнознавчої проблеми і менш детальне дослідження її другорядних аспектів.

Зовнішня політика – 1) діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми й регіональними міжнародними організаціями; 2) загальний курс країни у міждержавних відносинах, спрямований на створення як найсприятливіших умов для досягнення власних цілей і здобуття переваги на міжнародній арені, на ствердження співіснування з іншими державами й народами у відповідності до певних принципів і норм. При цьому зовнішня політика тієї або іншої країни є конкретним, практичним втіленням міністерством закордонних справ або відповідним йому зовнішньополітичним відомством основних принципів міжнародної політики держави, які виробляються державними структурами і покликані відображати національні інтереси держави. Зміст З.п. становлять переговори, укладання угод і створення блоків, міжнародні наради, діяльність міжнародних, міждержавних організацій, різного роду дипломатичних місій, демарші, загроза й застосування військової сили. Основними засобами здійснення З.п. виступають війна та дипломатія.

Зональне країнознавство – галузь країнознавства, яка має на меті дослідження країн, територій, регіонів (районів), історико-географічних країв із врахуванням зональних особливостей господарського, політичного, соціального тощо розвитку та проживання різних етносів. З. к. може прискорити створення ком­плексних характеристик природних зон світу з використанням матеріалів фізи­чної і суспільної географії, а також загального землезнавства і біогеографії. Передбачувана схема зонально-країнознавчих характеристик може включати такі розділи і схеми: 1) своєрідність і територіальне охоплення зони; 2) роль в світовій природні системі; 3) визначаючі природні процеси (співвідношення тепла і вологи); 4) переважаючий характер природокористування; 5) основні історико-географічні типи спеціалізації і розміщення господарства; 6) характер розміщення і розселення населення; 7) трудові традиції і навички; 8) особливості середовища і пристосування до нього (з елементами етноеколо­гії і медичної географії); 9) антропогенна трансформація території.

Івент-аналіз – метод прикладного вивчення динаміки політичних подій (ситуацій). Ґрунтується на слідкуванні за ходом та інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки як в окремих країнах, так і на міжнародній арені взагалі. Конкретне застосування цього методу передбачає створення інформаційного банку даних і побудову системи класифікації міжнародних фактів і явищ.

Ідеологія – упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, цілі й програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин. І. вказує політиці систему ідеалів і цінностей, до якої остання має прагнути. Тому виникає консервативна чи ліберальна, прогресивна чи реакційна політика, в тому числі на міжнародній арені.

Ідея (від грецьк. іdea – поняття, “те, що видно”, образ) – форма відображення реальних явищ за допомогою думки, “образ, виражений словом. У розумінні основної І. – це одна з форм, спосіб пізнання, зміст яких полягає у формулюванні загального теоретичного принципу, який пояснює суть явищ (наприклад, ідея про матеріальність світу, ідея зміни суспільно-економічних формацій тощо).

Ієрархія – тип структурних відношень у складних багаторівневих системах, які характеризуються упорядкованістю, організованістю взаємодій між окремими рівнями по вертикалі. Виділяють 2 види І.: нормальну, коли системи одного порядку однорідні й повністю входять у систему більш високого рангу (адміністративне районування) та І. розшарування, коли системи низового порядку неоднорідні і в сумі не обов’язково складають систему вищого порядку (наприклад, при економічному районуванні розрізняють декілька компонентно-структурних шарів – природні ресурси, промисловість, розселення, інфраструктура).

Іміджологія – наука, яка вивчає проблеми формування та створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) і окремих політичних та інших лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Іммігранти (від лат. immigrans - котрий вселяється) – особи, що здійснюють імміграцію.

Імміграційні закони – закони, що обмежують в'їзд іноземців на постійне проживання.

Імміграція (від лат. Immigro  вселяюся)  в’їзд іноземців у країну на тривале або постійне проживання.

Імперія – найменування монархічних держав, головою яких є імператор. І. – частіше великі держави, які включають до свого складу завойовані території інших країн.

Інвазія (від лат. invasio - нашестя, напад) – масова і раптова імміграція, що відбувається всупереч волі населення, що проживає на території поселення.

Інвайроментологія – наука про охорону довкілля.

Індекс демократичності – рейтинг країни, який вираховується за 10-бальною шкалою на основі п’яти показників: конкурентної основи участі в політичній діяльності, регулюванні участі в політичній діяльності, конкурентної основи найму керівників, відкритості при наймі керівників, обмеження повноважень глави виконавчої влади. Постсоціалістичні країни разом з Китаєм за цією шкалою мають приблизно 5 балів.

Індекс життєвості (коефіцієнт життєвості) – відношення числа народжених до числа померлих за певний період часу, звичайно за рік.

Індекс людського розвитку – показник, введений ООН, аналогічний якості населення (див. Якість населення)

Індекс найближчого сусідства (при розселенні) – показник, який визначає характер розміщення населення на території і має вигляд R= Д_н / Д_о , де Д_н – середня з спостережених відстаней між кожним населеним пунктом і найближчими сусідами, Д_о – середня відстань, що очікується, визначається за формулою Д_о = 1 / 2 , де А – щільність поселень на 1 км². Значення індексу знаходяться в межах від теоретичного «0», коли населені пункти концентруються в одній точці, до 2,15 (максимальна величина), коли розміщення відповідає системі трикутників.

Індекс розвитку людського потенціалу (індекс розвитку людського суспільства) – показник, введений ООН, аналогічний якості населення (див. Якість населення). ІРЛП розраховується на основі показників, які характеризують наступні аспекти життя суспільства: 1) фізичний стан людей, їх довголіття (показник – середня очікувана тривалість життя); 2) духовний та інтелектуальний розвиток людей (показник – рівень освіти, який розраховується на основі двох елементарних показників: а) частка грамотних серед дорослого – старше 15 років – населення; б) середня тривалість навчання); 3) матеріальне забезпечення людей, тобто реальні доходи на душу населення (показник – ВНП на душу населення з поправкою на купівельну спроможність і рівномірність розподілу доходів у суспільстві).

Індексний метод – спосіб країнознавчого дослідження, зміст якого полягає в розрахунку індексних показників, що можуть співставлятися і які характеризують різні сторони економічного та соціального життя країн світу за певний проміжок часу і в сукупності дають змогу визначити індекс розвитку людського суспільства взагалі.

Індукція – міркування, умовиводи, побудовані на виведенні загальних висновків із положень, які виступають їх окремими випадками; дослідницький метод, який веде до узагальнення на підставі окремих експериментів і спостережень фактів, а також формулювання та перевірка гіпотез.

Інклюзив-тур – найбільш поширений вид індивідуальної чи групової подорожі в організованому туризмі. І.-т. - чітко спланована за маршрутом, часом початку та закінчення поїздка, що включає обов'язковий набір послуг із зазначенням їх вартості та якості. Вартість І.-т. менша суми цін за елементами обслуговування в разі їх окремого придбання туристом.

Інноваційне країнознавче дослідження – тип дослідження, за своїм характером близького до експериментального. Однак воно спрямоване не просто на виявлення причинно-наслідкових зв’язків, але й на паралельну розробку в процесі проведення дослідження нових способів (рекомендацій, технологій тощо) управління країнознавчим об’єктом.

Інновація – у найзагальнішому розумінні кардинально, принципово нове явище, спосіб пізнання і дослідження певних процесів, зокрема країнознавчих.

Інституціональний метод (підхід) – комплекс різноманітних прийомів, за допомогою яких досліджується вплив політичних інститутів на розвиток окремих регіонів/районів, територій, країн, груп країн тощо (див. Метод інституціоналізму).

Інтеграція (міжетнічна) (від лат. integratio - поповнення, відновлення) – вид об'єднавчих етнічних процесів; полягає у взаємодії різних етносів, яке супроводжується формуванням у них спільних культурно - побутових ознак. Не виключає зміни етнічної самосвідомості та утворення нових народів.

Інтелект – рівень розумових здібностей, який вимірюється тестом IQ (коефіцієнт інтелекту).

Інтерв’ю – метод проведення опитувань, в тому числі країнознавчого спрямування, як цілеспрямованої бесіди з опитуваним. І. поділяються на два види: вільні та стандартизовані (формалізовані).

Інтернування (від франц. Interner  оселяти)  умотивоване затримання однією державою громадян іншої держави, коли вони з якихось причин перебувають на її території, обмеження їхнього пересування й деяких інших прав.

Інформаційна технологія – форма обробки та передачі інформації, що базується на інформаційних процесах і сучасних досягненнях науково-технічного розвитку.

Інформація (від лат. informatiо – пояснення) – 1) відомості, які передаються людьми усно, письмово через мережу Інтернет або іншими способами; 2) з середини ХХ ст. загальнонаукове поняття, яке включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом (комп’ютером), автоматом і автоматом (комп’ютером і комп’ютером).

Інфраструктура (від лат. infra – нижня і structura – будова, розташування) – комплекс галузей господарства, які обслуговують виробництво. Включає освіту, науку, охорону здоров’я, а також будівництво й експлуатацію шляхів (доріг), каналів, водоймищ, портів, аеродромів, складів, енергетичного господарства, транспорт, зв’язок, водопостачання і каналізацію. Термін інфраструктура з’явився вперше в працях А.Маршала (1910 р.). У країнознавстві є два поняття: вузьке, коли до І. відносять тільки шляхи сполучення та лінії зв’язку і широке, коли І. називають всю сферу обслуговування. Для кількісної оцінки І. використовують коефіцієнт Успенського , де L – протяжність транспортних мереж; S – площа території країни (району); P – чисельність населення; Q – сумарна фізична вага продукції промисловості та сільського господарства. Використовують матричний метод, коли вивчають взаємозв’язки: населення – інфраструктура; природні ресурси – інфраструктура; матеріальне виробництво – інфраструктура.

Інфраструктура виробнича – об’єднує галузі, що надають послуги виробничого характеру. Охоплює елементи господарства, що реалізують зв’язки в матеріальному виробництві й забезпечують рух потоків його продукції до невиробничої сфери. До І.в. належать: транспорт, зв’язок, сільське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди та пристрої, в тому числі іригаційні системи, інженерні комунікації та мережі (лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водогони, телефонні лінії тощо).

Інфраструктура екологічна – комплекс сфер діяльності та інженерних споруд, що забезпечують екологічні умови розвитку суспільного виробництва, охорону навколишнього середовища від негативного впливу економічної діяльності. До І.е. відносяться: державні та муніципальні органи контролю за станом навколишнього середовища, державні інженерні споруди з охорони морських і річкових берегів, лісів і схилів гір.

Інфраструктура інституційна – комплекс галузей і сфер діяльності, які здійснюють макроекономічне регулювання економіки, підтримують оптимальні макроекономічні пропорції розвитку національного господарства. До неї входять державний апарат економічного регулювання, кредитно-фінансова сфера.

Інфраструктура інформаційна – сукупність галузей і сфер діяльності, які забезпечують одержання, обробку і передачу інформації. До І.і. належать: електрозв’язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту й форми (телефонний, телексний, факсимільний зв’язок і т. д.) та сферу передавання інформації з надаванням додаткових послуг (електронна пошта, комунікація протоколів і пакетів інформації); інформаційне обслуговування (розроблення програмного забезпечення ЕОМ, обробка інформації); інформаційна техніка.

Інфраструктура міжнародна – сукупність національних елементів транспортних систем, систем інформації та зв’язку, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність і міжнародне сполучення, а також різних об’єктів і споруд, що забезпечують охорону навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і нормальне функціонування спільних об’єктів.

Інфраструктура підприємництва й міжнародного бізнесу – сфера послуг, пов’язана з розвитком науково-технічної інформації, яку здійснюють науково-дослідні та науково-виробничі фірми. Інформація може виступати у формі патентів, ліцензій, «ноу-хау» або у формі засобів виробництва, які є новою технікою. Матеріальними носіями інформації можуть бути книжки та ін. друковані матеріали, слайди, кіно- й фотоматеріали, магнітні стрічки, платівки, відео- та аудіокасети, макети.

Інфраструктура психосуспільна – сукупність закріплених у місцевих традиціях і способі життя культурних і господарських навичок, а також ступеню схильності населення території до виробництва, дисципліни праці, уміння взаємодіяти, сприйняття нових досягнень науково-технічного прогресу, продуктивності праці.

Інфраструктура ринкова – комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. До І.р. відносяться: фонди розвитку і підтримки; комерційні банки; аудиторські фірми; лізинги; біржі праці; фондові біржі; центри інформаційного обслуговування; бізнес-центри тощо.

Інфраструктура соціально-культурна – комплекс галузей, пов’язаних із відтворенням людини та її робочої сили: охорона здоров’я, освіта, роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, сфера організації дозвілля, громадське харчування та ін.

Інфраструктура транспортна – мережа всі видів транспорту в межах країни й світу (див. Додаток 4).

Інфраструктура фінансово-кредитна – сфера обслуговування, пов’язана з розширенням сфери грошового обігу, операцій з нерухомістю, кредитного обслуговування великого і малого бізнесу, централізацією банківського капіталу, активізацією банківської діяльності, експортом капіталу.

Інцест (від лат. incestum - кровозмішування) – шлюбно-статеві відносини між найближчими родичами (батьком і дочкою, матір'ю і сином, рідними братом і сестрою).

Істон Девід (1917 р. н.) – американсько-канадський політолог, професор кількох американських і канадських університетів. Представник напряму функціоналізму в науці про міжнародні відносини. У 50-60-х рр. опублікував свої основні праці “Політична система” і “Системний аналіз політичного життя”. Вважав, що кожна система, в тому числі й політична система та система міжнародних відносин, пов’язана з середовищем – тим, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняв два види середовища: зовнішнє середовище (оточення системи) і внутрішнє середовище (контекст системи). Згідно системного аналізу, політична система розглядається в динаміці – як цілісний організм, що знаходиться у постійній взаємодії з оточуючим середовищем і постійно “звіряє” свої “відповіді” з станом і реакцією своїх елементів (у формі політичних дій, урядових актів та інших заходів тощо). У свою чергу, ця зворотна реакція системи є початком нового циклу її взаємовідносин з середовищем, сприяє певним змінам в оточуючому середовищі, а потім продукує нові “вимоги” та “підтримки”, які потребують нових “відповідей”. Модель І. можна застосовувати для аналізу будь-якої політичної або міжнародної системи. Водночас вона не ідеальна й пізніше була доповнена та розвинута К. Дейчем та ін.

Історизм – науковий принцип підходу до дійсності, в тому числі країнознавчого характеру як такої, що розвивається в часі.

Історико-географічний край – найменша регіональна таксономічна одиниця в географії і країнознавстві, частина країни (наприклад, Волинь, Буковина, Холмщина, Бретань, Баварія тощо).

Історико-етнографічні області – території, населення яких має подібні культурно-побутові особливості (напр. Бойківщина, Лемківщина і ін.).

Історико-культурний потенціал системи – категорія, що визначається пізнавальною цінністю окремих об'єктів культурно-інформаційної системи.

Історико-культурні, соціально-історичні ресурси – сукупність пам'яток матеріальної та духовної культури, що створена в процесі історичного розвитку даної території та є об’єктом туристського інтересу; складова рекреаційно-туристських ресурсів.

Історичний метод – спосіб дослідження, комплекс прийомів, направлених на аналіз всіх явищ життя країн або окремих районів/регіонів у хронологічному розвитку, виявлення зв’язку минулого, теперішнього і майбутнього.

Історія (від грец. hystoria – розповідь про минуле) – 1) процес розвитку природи і суспільства; 2) Комплекс суспільних наук (історична наука), які вивчають минуле людства у всій його конкретності та багатогранності. Для встановлення закономірностей історичного розвитку досліджуються факти, події і процеси на основі історичних джерел.

Історія (від грец. hystoria – розповідь про минуле) – 1) процес розвитку природи і суспільства; 2) Комплекс суспільних наук (історична наука), які вивчають минуле людства у всій його конкретності та багатогранності. Для встановлення закономірностей історичного розвитку досліджуються факти, події і процеси на основі історичних джерел.

Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики – наука, яка вивчає основні етапи розвитку міжнародних відносин, явища та процеси міжнародного життя, міждержавні відносини, а також актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин.

Італія (Italia, Італійська Республіка) – держава на пд. Європи, займає Апенінський півострів, о-ви Сіцілія, Сардінія та ряд дрібних. Адм. поділ – 20 областей. І. – президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавча влада – парламент. Осн. політ. партії: Італійська народна, Італійська соціалістична, Демократична партія лівих сил, Італійська соціал-демократична, Італійська республіканська, Ліберальна, Радикальна, Ліга Півночі. Прапор – три вертикальні однакові за шириною смуги (зліва направо): зелена, біла, червона. Державна мова – італійська. Грошова одиниця – ліра. Столиця – Рим (2,65 млн. мешк.). Населення – 57,7 млн. мешк. (2001 р.) (190 мешк. на км²) з них 94 % – італійці, сардинці та ін. За віросповіданням 83 % – католики. Міське населення – 67 %, 10 міських агломерацій з нас. понад 1 млн. мешк. Найбільші з них: Рим, Неаполь, Мілан, Венеція, Флоренція. Територія 301, 3 тис. км². У межах І. знаходяться пд. частина Альп з масивом Монблан; плоске алювіальне Падуанське плоскогір’я, обмежене пасмами Альп з пн., Апенінський півострів з ланцюгами Апенін, довж. 1350 м., що простягаються через увесь півострів. Гори й височини займають 77 % території, часті землетруси, є діючі вулкани. Клімат субтропічний середземноморський, в Альпах – гірський; літо гаряче і сухе, зима волога і тепла. Густа мережа рік, значна частина яких влітку пересихає. Ліси: дубові каштанові, букові, а в Альпах ялинові, займають 22 % території. Корисні копалини: цинк, сірка, ртуть, пірит, боксити. Значні гідроресурси. І. – високорозвинута індустріально-аграрна країна із значною часткою державного сектору в банківській справі, промисловості та транспорті. Основа економіки – промисловість та послуги: переважають невеликі родинні підприємства; значна кількість промислових об’єднань – концернів: Фіат (автомобілі), ЕНІ (енергетика), Оліветті (канцелярське приладдя), Піреллі (гумові вироби); в-во автомобілів (переважно в Турині), вагонів, хімічних та енергетичних пристроїв, електронних приладів, нафтопереробні та металургійні комбінати зосереджені в портах. Аграрний сектор головним чином землеробського напрямку. Рослинництво – 58 %, тваринництво – 42 %. Головні культури: пшениця, фрукти, (понад 6 млн. т на рік), виноград. Тваринництво (вівчарство і вел. рог. худоба), менш розвинуте із-за браку кормів свинарство, рибальство. Розвинутий закордонний туризм (понад 25 млн. іноземних туристів на рік). В Альпах – гірські курорти. Густа мережа залізничних і шосейних шляхів. І. з Європою пов’язана системою трансальпійських тунелів. Експорт: транспортні засоби, апаратура, лічильні машини, с.г. і продовольчі товари, продукція легкої промисловості, хімічні продукти. Імпорт: нафта, вугілля, природний газ, лісоматеріали. Історична довідка. З найдавніших часів на території І. проживали народи етрусків, сіканів, лігурів, на зміну яким прийшли італіки. Саме представники цієї групи – латини та сабіни – у 753 р. до н.е. заснували Рим. До 476 р. н.е. італійські землі входили до складу Древньоримської рабовласницької держави. У другій половині І тис. н.е. територія І. була завойована остготами, Візантією, лангобардами, франками. Після розпаду ранньофеодальної Франкської держави за Верденським договором 843 р. італійські землі виділилися в окреме королівство, яке в Х ст. після завоювання Риму німецьким королем Оттоном увійшло до складу Священної Римської імперії (з кінця XV ст. – Священної Римської імперії німецької нації). Характерною формою італійської середньовічної держави стали міста-держави з республіканським устроєм. Ватикан перетворився в організаційний і духовний центр католицизму на чолі з Папою Римським. Впродовж XIV-XVI ст. в І. розвиваються ранньокапіталістичні відносини і складається своєрідний культурний ландшафт – культура Відродження. Водночас І. продовжувала залишатися роздрібленою, її землі входили до складу Іспанії, Австрії, Франції. Боротьба проти іноземного панування та за ліквідацію феодально-територіальної роздрібленості (Рісорджименто) переросла в рух карбонаріїв, рух під керівництвом організації “Молода Італія”, а потім у революції 1848-1849 і 1859-1860 рр. Лідерами визвольного та об’єднавчого процесів стали Дж.Мадзіні та Дж.Гарібальді. На кінець 1860 р. І. була в основному об’єднана навколо Сардінського королівства (з 1861 р. – Італійське королівство). Остаточно цей процес завершився у 1870 р., коли до І. був приєднаний Рим. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. І. перетворилася в середньорозвинену капіталістичну державу, завоювала колонії в Африці (Сомалі, Ерітрея, Тріполітанія, Кіренаїка). У Першій світовій війні І. воювала на боці країн Антанти з 1915 р., розширила свою територію за рахунок Південного Тіролю, Істрії тощо. У 1922 р. до влади в країні прийшди фашисти на чолі з Б.Муссоліні (до 1943 р.). Фашистська І. захопила Ефіопію (1935-1936), Албанію (1939), брала участь в інтервенцї проти республіканської Іспанії (1936-1939). Уклала військово-політичний союз з нацистською Німеччиною і в 1940 р. на її боці вступила в Другу світову війну. В 1943 р. фашистський режим в І. був ліквідований, а її окупувала Німеччина. В 1945 р. завдяки діям Руху Опору та англо-американських військ І. була звільнена. І. перетворилася в одну з найпотужніших держав сучасного світу. Вона – член НАТО, ЄС, держава групи “великої сімки”.

Кааба (від араб. ка'Ьаh, від ка'Ь - куб) – мусульманська святиня - мечеть у місті Мекка (Саудівська Аравія), в стіну якої вмуровано "чорний камінь", що нібито впав з неба; з давніх часів К. - місце паломництва мусульман (див. Туризм релігійний, Хадж).

Канада (Canada) – федеративна держава у пн. частині Пн.Америки на узб. Пн. Льодовитого, Атлантичного й Тихого о. Включає 10 провінцій і 2 території. Парламентська федеративна республіка в складі Співдружності націй. Глава держ. – англійська королева, представлена генерал-губернатором. Законодавчий орган – двохпалатний парламент. Прапор – три вертикальні смуги: центральна – широка біла з червоним кленовим листом, дві крайні – більш вузькі, червоного кольору. Державні мови – англійська, французька. Грошова одиниця – канадський долар. Столиця – Оттава (800 тис. мешк.). Населення – 31,6 млн. мешк. (2001 р.), (3 мешк. на км², найменше в світі), переважно британського (60 %) і французького (24 %) походження, індіанці, ескімоси, українці. Одна з найменш заселених країн світу. 90 % нас. сконцентровано вздовж пд. кордону, міське населення – 75 %. Найбільші міста: Монреаль, Торонто, Ванкувер. Релігія – католицизм, менше – протестантизм. Територія – 9976 тис. км² (друге, після Росії, місце в світі). 75 % тер. займають височини і гори; на зх. вздовж меридіанів – Кордильєри і Великі Рівнини (прерії), на сх. (в т. ч. півострів Лабрадор) – докембрійська Канадська платформа; низини над Гудзоновою затокою і Великими Озерами та в дол. р. Св. Лаврентія. Клімат – від помірного теплого на пд. до полярного – на пн. (вічна мерзлота); безліса тундра на пн. переходить у розлогу канадську тайгу; на пд. сх. – мішані і листяні ліси. Корисні копалини: нафта, газ, кам’яне вугілля, руди металів, золото. К. – один з найбільших виробників мінеральної сировини, понад 80 % якої йде на експорт. Значні лісові і водні ресурси; великі гідроелектростанції (комплекс Лагранд). К. – високорозвинута країна, за обсягом пром. виробництва і ВВП входить до «сімки» провідних країн світу. Економіка тісно пов’язана з економікою США. Промисловість: лісова, целюлозно-паперова, чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, м’ясоконсервна, автомобільна, електронна, хімічна. С.г. розвинуте, вирощування зернових (пшениці у преріях), фрукти, овочі, технічні культури. Тваринництво, пер. молочне, птахівництво, лісництво, рибальство. За виробн. с.-г. продукції К. займає провідне місце в світі. Розвинута інфраструктура міжнародного туризму. Транспорт: переважно залізничний (трансконтинентальний) (60 тис. км.), автомобільний (автошляхів з тверд. покриттям – 887 тис. км.), авіаційний, судноплавство. Експорт: сировина, напівфабрикати, продовольство, автомобілі, м’ясо- і рибоконсерви. Імпорт: готові промислові вироби, цитрусові, кофе, чай. Історична довідка. Здавна територію К. населяло корінне населення індійців і ескімосів. У XVI ст. розпочалася французька, а на початку XVII ст. англійська колонізація канадських земель. Англо-французька боротьба завершилася перетворенням К. в 1763 р. в англійську колонію. У 1867 р. К. отримала статус британського домініону. На 1870-і роки склалися сучасні кордони К., тільки о.Ньюфаундленд був приєднаний у 1949 р. Наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст. завдяки активній еміграції, в тому числі українській, відбувався бурхливий господарський розвиток К. Під час Першої та Другої світових воєн К. воювала на боці Великобританії. За Вестмінстерським статутом 1931 р. була розширена компетенція канадського уряду у внутрішній і зовнішній політиці, хоча представник британської корони в особі генерал-губернатора перебуває на території К. до сьогодні. У 1949 р. К. вступила в НАТО. Вона також входить до групи провідних держав світу – “великої сімки”, є членом організації НАФТА (разом із США та Мексикою) та багатьох інших міжнародних організацій.

Кант Іммануїл (1724 – 1804) – німецький філософ. У праці “Про вічний мир”, аналізуючи проблеми відносин між державами, зробив висновок, що держави, які перебувають у стані потенційної війни (“природному стані”), мають перейти з нього у стан, регульований правом. Такий стан – “вічний мир” – характеризувався б союзом держав, над яким мала бути одна наддержава – “держава народу”. Вважав, що “вічний мир” настане після укладення мирних договорів між країнами. Хоча цей ідеал миру нездійсненний, але до нього треба прагнути. Один із засновників ідеалістичного напряму в науці про міжнародні відносини. В географії сформував основи хорологічної концепції, яка випливала з його філософських поглядів на простір і час.

Кантрі-туризм (від ангп. соuntry - сільська місцевість) – етнографічний туризм, один з видів пізнавального туризму, що набув поширення в сільській місцевості, передбачає знайомство з фольклором, побутом корінного населення, народними традиціями, архітектурою й іншими ментальними цінностями та стимулює розвиток інфраструктури території.

Каньонінг – спортивне проходження водоспадів і каньйонів з використанням спелеологічного спорядження та техніки. К. останніми роками набув поширення у Франції, Іспанії.

Картка прибуття – спеціальний бланк, що заповнюється туристом, який прибуває до іншої країни літаком або теплоходом, і здається прикордонній службі.

Картографічний метод – дослідження певної території на основі використання різноманітних доступних картографічних матеріалів, повноцінної картографічної інформації Для більш глибокого усвідомлення своєрідності конкретної території кори­сно порівняння і накладення різних тематичних карт (бажано в тому же масштабі). Для цієї мети корисні комплексні географічні атласи. Карти з властивою їм особливо високим ступенем генералізації і відбору найбільш істотного, що є на території, дають картографічну картину, свого роду модель. Вони можуть і повинні взаємодіяти з текстовою характеристикою території, доповнюючи один одного. Особливо важливо «читати» загальногеографічні і тематичні карти, «зніма­ти» з них максимально повну інформацію. К. м. забезпечує зв’язок між географією, картографією та країнознавством.

Картографія – наука про створення, вивчення і використання у різних галузях, у тому числі в країнознавстві, картографічних матеріалів (карт, планів, схем).

Катакомби – системи підземних приміщень, як правило, антропогенного походження; у давнину використовувались для відправлення культу та поховань (у Давньому Римі, Єрусалимі, Керчі, ближні та дальні печери Києво-Печерської лаври в Києві та ін.); деякі К. та каменоломні використовувались як сховища в період національно-визвольної боротьби (с. Нерубайське під Одесою, Аджимушкай на околицях Керчі); у наш час є об'єктами показу в пізнавальному туризмі; найдовші в світі К. розташовані на околиці Одеси (2,5 тис. км), Риму (800 км), Парижу (300 км); К. - особливий вид рекреаційних ресурсів.

Категорії (від грецьк. kategoria – висловлювання, свідчення, ознака) – найзагальніші та фундаментальні поняття науки. До основних категорій країнознавства належать країна, держава, район/регіон, історико-географічний край, кордон, територія, територіальний комплекс і т. п.

Кедр – конструктивно-екологічний рух у Росії, спрямований на формування екологічного мислення у населення, охорону довкілля, впровадження в промислове виробництво безвідходних технологій.

Кемпінг – 1. Літній, технічно обладнаний табір для автотуристів (наявність зв'язку, водопроводу, можливість технічного огляду автомобілів). 2. Вид автомобільного туризму, що характеризується тим, що туристи під час поїздки живуть у спеціально обладнаних таборах.

Китай (Zhongguo, Китайська Народна Республіка) – держава в Центр. і Сх. Азії; поділяється на 22 провінції, 5 автономних районів і 3 міста центрального підпорядкування. Соціалістична республіка. Реальний глава держави – Генеральний секретар ЦК Компартії. Політичні партії: Комуністична партія Китаю, Революційний комітет гоміньдану, Демократична ліга Китаю. Прапор – червоне полотнище, у правому верхньому куті – велика золотиста зірка з кількома меншими, розташованими по колу великої. Державна мова – китайська. Грошова одиниця – юань. Столиця – Пекін (9,9 млн. мешк. в 1995 р.). Населення – 1273,1 млн. мешк. (2001 р.) (124 мешк. на км²), 55 національностей, китайці – 92 %, інші: чуань, дунґани, уйгури. Суворе обмеження приросту населення. За віросповіданням – послідовники місцевих культів, даосизму, буддисти, мусульмани. Територія – 9,6 млн. км² (третя після Росії і Канади), 80 % поверхні займають височини і гори: на пд. зх. – Тібетське нагір’я (4000 – 5000 м), оточене на пд. найвищими горами на Землі (Гімалаї); на сх. переважають низини (Китайська і Маньчжурська низ.). 3 кліматичні пояси: тропічний (пд. узбережж’я), субтропічний і помірний (пн. і пн. сх.); на пд. сх. типовий мусонний, на зх. сухий континентальний (степи, напівпустелі, пустелі). Ріки та канали використовуються для зрошення і судноплавства. Корисні копалини: кам’яне вугілля (1 місце в світі), залізна руда, нафта, вольфрамові руди, сурма. К. – індустріально-аграрна країна з плановою економікою (в останні роки є елементи ринкової). Промисловість: домінує важка індустрія (чорна металургія, машинобудування, в-во транспортних засобів), цементна, текстильна, хімічна, нафтопереробна, електронна. Розвинуті традиційні ремесла. С.г. широко використовує зрошування, вирощування рису (1 місце в світі), пшениці (1 місце в світі), кукурудзи (2 місце в світі), бавовни, тютюну (1 місце в світі), чаю (2 місце в світі), сої, гаоляну, проса, ячменю, гречки; на пд. садівництво. Тваринництво: найб. в світі поголів’я свиней, тяглова роб. худоба, птахівництво, на зх. – розведення овець, кіз, шовківництво, рибальство. Транспорт: домінує залізничний, гужовий, судноплавство внутрішнє і каботажне; гол. порти: Шанхай, Циньгуантао, Далянь. Експорт: с.-г. сировина і продукти переробки, вироби народних промислів, с.-г. машини, металообробні верстати. Імпорт: каучук, бавовна, кольорові метали, електроніка. Історична довідка. У другій половині ІІ тис. до н.е. у Древньому К. склалася ранньорабовласницька держава Інь, завойована племенами чжоу в ХІ ст. до н.е. Держава чжоу в VII ст. до н.е. розпалася на ряд самостійних царств. Наприкінці ІІІ ст. до н.е. в К. виникла централізована імперія Цинь, на зміну якій прийшла імперія Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.), що розпалася на самостійні держави. Нове об’єднання країни відбулося наприкінці VI ст. н.е. за правління династії Суй. У ХІІ-ХІІІ ст. спочатку Північний, а потім увесь К. був завойований племенами кочівників-чжурчженів і монголів. Монгольське іго було скинуте в 1368 р., коли почалося правління династії Мін. Для придушення селянської війни 1628 – 1645 рр. китайські феодали покликали на допомогу манчжурських правителів, які встановили в К. панування своєї династії Цін до 1911 р. З середини ХІХ ст. в К. проникають Англія, США, Франція, Німеччина, Японія, Португалія. Проти манчжурської династії та навколоніального стану К. в країні розгорнулася Сіньхайська революція 1911-1913 рр. під керівництвом Сунь Ятсена. Династія Цін була ліквідована, але імперіалістичний вплив залишився. Нові революційні рухи 4 травня 1919 р. і 1925-1927 рр. привели до остаточної ліквідації монархічного правління і встановлення влади національно-демократичної партії (Гоміньдану). Водночас у ході боротьбі проти японської агресії в 1931-1945 рр. і завдяки допомозі з боку СРСР посилився вплив Комуністичної партії під керівництвом Мао Цзедуна. На завершальному етапі Другої світової війни К. взяв участь у створенні ООН як держава-засновниця. Після розгрому японської Квантунської армії в серпні 1945 р. К. був визволений, але в країні продовжувалося протистояння між прихильниками Гоміньдану (лідер Чан Кайши) і КПК. В результаті перемоги останніх 1 жовтня 1949 р. була проголошена Китайська Народна Республіка, яка взяла курс на побудову соціалізму. Чанкайшисти закріпилися на о.Тайвань і до 1972 р. офіційно представляли К. в ООН. Політика “великого стрибка” і “культурної революції” в середині 50-х і 60-х роках ХХ ст. привели до спотворення соціалістичного будівництва, значних жертв і встановлення культу особи Мао Цзедуна. Після його смерті в 1976 р. і ліквідації “банди чотирьох” К. розпочав нові перетворення – політика “чотирьох модернізацій”, які характеризуються швидкими темпами розвитку господарства. Часткові ринкові перетворення і залучення іноземних капіталів в економіку відбуваються при збереженні керівної ролі КПК і загального курсу на побудову китайської моделі соціалізму. Зараз К. входить у групу “великих держав” і держав з найбільш динамічними характеристиками економічного розвитку.

Кіссінджер Генрі (1923 р. н.) – американський політичний діяч, теоретик міжнародних відносин. У 1969 – 1973 рр. – помічник президента Ніксона з питань національної безпеки, а в 1973 – 1977 рр. – держсекретар США. Докторська дисертація присвячена аналізу подій, пов’язаних з Віденським конгресом 1814 – 1815 рр. (пізніше надрукована окремою книгою). У ній вперше виступив з теорією “балансу сил” як первинного й основного засобу збереження порядку. Знайшла свій розвиток у працях “Ядерна зброя та зовнішня політика”, “Необхідність вибору”, “Неспокійне партнерство”, “Дипломатія”. Обґрунтував положення про те, що володіння ядерною зброєю, крім військового, мало велике політичне значення, оскільки фактично визначало силу країни на міжнародній арені. Наголошував, що загроза нищівного ядерного удару є надійним стримуючим чинником для будь-якого агресора, тому ядерна зброя сприяла зміцненню миру. Активно використовував так звану “човникову дипломатію” для розв’язання міжнародних проблем. Представник традиціоналістського напряму в сучасній науці про міжнародні відносини.

Класифікація (від лат. classis – розряд) – система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи за спільними ознаками або властивостями. Відправна точка класифікації – одиничні поняття. В країнознавстві К. передбачає групування об’єктів, що вивчаються, виходячи з їх кількісних ознак. Є чотири правила К.: 1) При одному і тому ж діленні використовують одну і ту ж основу. 2) Одинакові розмірності ділення. Сума виділених видів (класів) повинна бути рівна обсягу родового поняття, що класифікується. 3) Неперетинання класів. Виділені види (класи) повинні виключати один одного. 4) Неперервність ділення. К. («вертикальне» ділення) повинна бути безперервною, тобто при діленні не можна пропускати логічні ступені.

Класифікація країн (групування) – групування країн на основі різноманітних кількісних критеріїв. По відношенню до країн застосовують різноманітні види К. (групування). Найчастіше, за величиною площі, за якою країни поділяються на: великі (Росія – 17,075 млн. км², Канада – майже 10 млн. км², Китай – 9,6 млн. км², США – 9,4 млн. км², Бразилія – 8,5 млн. км², Австралія – 7,7 млн. км²); середні (Україна – 603,7 тис. км², Франція – 551,6 тис. км², Німеччина – 356,3 тис. км², Польща – 321,7 тис. км²); малі (Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Катар). Інша К. – за економіко-географічним положенням: Північна, Східна, Західна і Південна Європа; Північна, Центральна Азія, Закавказзя, Південно-Західна, Південна, Південно-Східна, Східна Азія; Північна, Західна, Центральна, Східна і Південна Африка; Північна, Латинська (Середня і Південна) Америка; Австралія і Океанія.

Класифікація міст – розподіл міст на групи за якою-небудь ознакою чи поєднанням ознак (за величиною; людністю; функціями; генезисом; ступенем участі у територіальному поділі праці; економіко-географічним положенням).

Клерикалізм – політична доктрина або течія, яка спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Кліринг – система розрахунків за туристські послуги, що базуються на обліку взаємних вимог сторін, які беруть участь у розрахунках; у міжнародних розрахунках згода між урядами або центральними банками двох або більше держав про взаємний залік зустрічних вимог і заборгованостей, що випливають із зовнішньоекономічних відносин між країнами.

Когнітивне картування – метод аналізу особливостей політичного мислення осіб, які беруть участь у прийнятті політичних рішень. Дозволяє пояснювати та прогнозувати поведінку індивідів у різноманітних ситуаціях, їхнє бачення певних політичних проблем. Центральним поняттям виступає “когнітивна карта” – графічне зображення наявного у свідомості людини плану (стратегії) збору, переробки та збереження інформації, який є основою її уявлень про минуле, теперішнє і майбутнє.

Когнітивне країнознавство – галузь країнознавства, яка вивчає особливості країнознавчого пізнання, закономірності організації країнознавчого знання на основі аналізу просторової інформації, насамперед економіко-географічного та політико-географічного значення. Найважливіше завдання К. к. – побудова образу або іміджу регіону на основі певного країнознавчого контексту.

Коефіцієнт дитячої смертності – відношення смертності дітей у віці до 1 року за певний період (рік) до числа народжених живими за цей період.

Коефіцієнт маскулінізації – кількість чоловіків, які припадають на 100 чи 1000 жінок за певний період часу.

Коефіцієнт міграційної рухомості населення – відношення суми мігрантів, що прибули (Мп) і вибули (Мв) за певний час на 100 чи 1000 чоловік, до кількості проживаючих на даній території (К). Вираховується за формулою: Кмрн = (Мп + Мв)/ К x 100 (1000).

Коефіцієнт народжуваності – показник рівня народжуваності, який відображає відношення числа народжень до відповідного числа населення (як правило, до 1000 чол.) за певний період часу.

Коефіцієнт природного приросту населення – відношення природного приросту населення до середньої кількості населення за певний період часу.

Коефіцієнт смертності – показник рівня смертності, що відображає відношення числа смертей до відповідної кількості населення (як правило, до 1000 чол.) за певний період часу.

Коефіцієнт фемінізації – кількість жінок, що припадають на 100 чи 1000 чоловіків за певний період часу.

Коефіцієнт шлюбності – величина, що відображає частоту одружень. Визначається як відношення кількості одружень протягом деякого періоду або кількість чоловіків (жінок), що одружились, до відповідної кількості населення (як правило, до 1000 чол.).

Колонізація (від франц. colonisation) – заселення і господарське освоєння окраїнних земель своєї країни ("внутрішня" К.), а також заснування поселень за її межами ("зовнішня" К.).

Колонії – країни і території, які перебувають під владою іноземних держав (метрополій) і позбавлені політичної й економічної самостійності.

Компаративізм – у найзагальнішому розумінні метод порівняння, який ґрунтується на співставленні певних явищ, процесів, фактів на основі характерних ознак і проявів; широко використовується в наукових дослідженнях, у тому числі країнознавчих.

Комплексна програма регіону – намічена до здійснення у визначений період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами системи соціальних, економічних, екологічних, виробничих, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на розв'язання значної господарської проблеми.

Комплексні країнознавчі взаємозв’язки – характер відношення: природа – людина, яке визначає дію природи на всі сторони життя людини; природа – господарство, в умовах НТР зберігається першорядна роль природної складової в розвитку, спеціалізації і розміщенні господарства; природа – суспільство, яка визначає роль природної складової в розвитку, функціонуванні суспільства та його територіальної організації; природні ресурси – господарство, яке визначає вплив географії природних ресурсів на географію господарства.

Комплексні країнознавчі характеристики – представляють собою свого роду «географічний паспорт" певної території і є одною з розповсюджених і ефективних форм доведення спеціально обробленої інформації про території для різних груп споживачів. За Я.Г.Машбіцем (1995 р.), вони включають такі елементи: 1) Своєрідність країни (району, різних територій); 2) Територія, географічне і геополітичне положення; 3) Історико-географічні етапи розвитку; 4) Природа і природокористування; 5) Населення і культура; 6) Господарство; 7) Розселення; 8) Суспільство; 9) Райони; 10) Стан оточуючого природного середовища; 11) Перспективи розвитку.

Комюніке (від лат. communico – повідомляю) – офіційне урядове повідомлення про міжнародні переговори й угоди між державами, а також про важливі події у внутрішньому житті країни.

Конкубінат (від лат. con - разом і cubo - лежу, співжиття) – форма тривалого фактичного шлюбу, юридичному оформленню якого перешкоджають заборони, що грунтуються на класовій, економічній чи становій нерівності шлюбних партнерів.

Консенсуальний шлюб (від лат. consensus - згода, одностайність) – стійкий, проте формально не оформлений вільний союз чоловіка і жінки, що визначається суспільством. Поширений у Латинській Америці.

Консерватизм – політична доктрина, яка орієнтується на захист, збереження та підтримку існуючих традиційних засад і форм суспільного життя, морально-правових основ, заперечує революційні зміни, необхідність народних рухів тощо.

Конституція – основний закон держави, що має вищу юридичну силу і встановлює основи політичної, правової й економічної системи країни.

Конструктивна географія (від лат. consructivus – той, що існує для побудови) – конструктивний напрям у географії, напрям географічних досліджень, метою якого є виявлення нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку продуктивних сил і задоволення потреб суспільства, оптимізація взаємодії суспільства і природи в умовах науково-технічної революції. Пізнання закономірностей природно-антропогенних систем, а також участь у створенні техніко-економічних обґрунтувань господарсько-технічних проектів (каналів, нафто- і газопроводів тощо).

Контент-аналіз – метод аналізу змісту політичних документів, спосіб виявлення й оцінки специфічних характеристик текстів. Найчастіше застосовується при наявності обширного за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього ускладнено.

Контроль – ретельна перевірка виконання визначених планів, відповідності їх меті, завданням і структурі дослідницької або іншої діяльності. Результати К. використовуються під час підведення проміжних та остаточних підсумків дослідження, вироблення нових напрямів дослідження або коригування раніше прийнятих планів.

Конурбація (від лат. con – з, разом і urbs – місто) – міська агломерація поліцентричного типу, тобто та, яка має кілька більш або менш однакових за розмірами і значущістю міст. Вона вбирає кілька агломерацій, як правило 3-5, що зрослися і розвиваються разом із дуже великими містами (приклад, Токійська агломерація).

Конфедерація (від лат.confederatio – союз, об’єднання) – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. К. створює центральні органи, повноваження яким делегують держави-учасниці.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення (збройне, політичне, соціальне) протилежних інтересів, поглядів, намагань. Найбільше К. виникає через суперечки з приводу кордонів, територій.

Концепція (від лат. conceptio – розуміння, система) – визначений спосіб розуміння, трактування явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення, провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Концепція географічного простору (розроблена в працях К.Ріттера і А.Гетнера) – концептуальна побудова, яка використовується у країнознавстві; в її основі знаходиться визнання тісного зв’язку просторового аспекту з часовим. Всі події відбуваються в географічному просторі-часі. Географічний простір утілює в собі всі оболонки, внаслідок яких утворюється комбіновані простори: літографічні, соціогеографічні, біогеографічні, гідрогеографічні. Найдинамічнішим є соціогеографічний простір, який становить важливий об’єкт багатьох країнознавчих досліджень.

Концепція глобальних (світових) міст – новий методологічний підхід у країнознавстві, запропонований Дж.Фрідманом. Для виокремлення глобальних міст він використав наступні критерії: 1) чисельність населення; 2) роль міста як великого фінансового центру; 3) ступінь концентрації штаб-квартир ТНК; 4) важливість міжнародних функцій і присутність міжнародних організацій; 5) швидкий ріст сфери ділових послуг; 6) концентрація промисловості; 7) роль великого транспортного вузла. Світовими містами вважаються Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Москва та інші міста-лідери світу.

Концепція з’єднання країнознавства з вирі­шенням глобальних проблем людства (автори Е.Б.Алаєв, Г.В.Сдасюк, С.Б.Лавров) – концепція, яка ґрунтується на аналізі прояву глобальних проблем сучасного світу в окремих регіонах/районах, країнах чи групах країн. При цьому глобальні проблеми – це галузь міждисциплінарних досліджень, які мають справу з суспільними процесами і явищами всесвітнього характеру і розглядаються в перспективі на 20 – 30 років вперед (загроза ядерної війни, нестаток продовольства, погіршання якості біосфери (географічної оболонки), нерівномір­ність у розподілі матеріальних благ, нестаток енергії і сировини тощо).

Концепція проблемного країнознавства – новий методологічний підхід до вивчення країн, розроблений в 60-70-і роки В.М.Гохманом і Я.Г.Машбіцем. Основні теми, які складають ядро такого країнознавства, вони об’єднали в три широкі групи: 1) проблеми, що мають велике значення при вивченні практично всіх країн і регіонів; 2) проблеми, які становлять особливий інтерес для країн певного типу та рівня розвитку; 3) проблеми, специфічні для тієї чи іншої країни/регіону. Головна увага в К. п. к. звертається на аналіз ключових для даної території проблем. Серед них: характер забезпеченості природними ресурсами і природокористування, спеціалізація господарства та його територіальна структура, етнокультурні й етносоціальні проблеми, стан оточуючого середовища, перспективи розвитку території.

Концепція середовища суспільного розвитку (автор – В.А.Анучин) – країнознавча концептуальна схема, яка виходить із аналізу географічного середовища на території, окресленій державними або історично-географічними кордонами. При цьому географічне середовище (середовище суспільного розвитку) виступає в якості предмета країнознавчого дослідження.

Концепція територіальної рекреаційної системи – теоретична основа рекреаційної географії та відповідного розділу країнознавства, розроблена на рубежі 60-70-х років ХХ ст. В.С.Преображенським, Л.І.Мухіною, І.В.Зоріним та іншими ученими. В основі концепції знаходиться поняття територіальної рекреаційної системи (ТРС), під яким треба розуміти: 1. Об'єкт дослідження рекреаційної географії, комплексна геосистема, що об'єднує соціальні, техногенні, природні компоненти; розглядається в одному ряду з територіальними виробничими комплексами (ТВК) і природними геосистемами. Має декілька функцій: економічну (просте та розширене відтворення трудових ресурсів), бюджетну (прибутково-видаткова стаття), соціальну (задоволення індивідуальних і групових рекреаційних потреб). 2. Соціальна, керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом (складається з взаємозв'язаних підсистем відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління), що характеризується функціональною (стан підсистеми визначається функцією системи в цілому) та територіальною цілісністю. Функціонально типологія ТРС включає системи чотирьох типів: рекреаційно-лікувального, рекреаційно-оздоровчого, рекреаційно-спортивного, рекреаційно-пізнавального.

Концепція територіальної структури господарства країни – країнознавчий концептуальний підхід, згідно якого господарство являє собою складну систему, яка складається з численних взаємозв’язаних струк­тур. Аналіз цих структур здійснюється з позицій територіальності: країна – таксон країно­знавства, господарство – об’єкт дослідження, територіальна структура господар­ства країни – предмет економіко-географічного країнознавства.

Кордони державні – лінії, які визначають межі державної території. Встановлюються за узгодженням між відповідними державами методом делімітації (від лат delimitatio – встановлення кордонів, тобто визначення їх положення і напряму, зафіксоване на картах) і демаркації (встановлення і відзначення кордонів на місцевості методом прикордонних знаків).

Корінне населення – споконвічне населення країни (регіону).

Кочове населення (кочівництво, номадизм) (від грец. nomas (род. відм.) nomados - кочівний) – систематичне переміщення окремих груп населення з житлом і майном у межах якої-небудь території, що зумовлено характером виробництва і способом життя.

Краєзнавство географічне – вивчення взаємозв’язків природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою.

Країна – політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство, організоване державою із акцентом на його геополітичному (просторовому) положенні у світі; основний об’єкт країнознавчих досліджень. К. має більш широкий зміст, ніж поняття держава, з яким її часто ототожнюють. Воно включає історико-культурні особливості, своєрідність народу (або народів), звичаї, суспільну будову. Зараз на політичній карті світу налічується приблизно 230 країн і територій.

Країнознавець – спеціаліст, фахівець із країнознавства, який добре знає політичний устрій, адміністративно-територіальний поділ, склад населення, продуктивні сили, основні галузі економіки, історію і право країн слов’янського регіону, добре орієнтується у міжнародних політичних, економічних, правових відносинах, культурних зв’язках європейських країн, систематично слідкує за змінами політичної та економічної ситуації в сучасному світі.

Країнознавство – 1) наука і навчальна дисципліна, яка займається комплексним вивченням країн, систематизує та узагальнює різнорідні дані про їх місцерозташування, природу, населення, господарство, історію, право, культуру, зовнішню політику, місце в системі міжнародних відносин тощо; 2) комплексне вивчення країн або великих регіонів з метою виявлення на конкретних територіях загальних закономірностей, які встановлюються політичною, фізичною і економічною географіями. Виділяються три напрями К.: фізико-географічний, економіко-географічний і соціально-політичний. Поділяється К. на фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне, історико-географічне, воєнно-географічне, медико-географічне та ін. Завдання К. треба розглядати у двох основних вимірах: 1. Науково-теоретичному – розробити цілісну концепцію розвитку та функціонування всього суспільства із врахуванням співвідношення і взаємозв’язку між різними системами суспільної організації (політичною, соціальною, господарською, правовою тощо); 2. Навчальному – озброїти студентів теоретичними знаннями в галузі різних сфер життя окремих країн і регіонів, а також практичними вміннями побудови комплексних країнознавчих характеристик із використанням набутих знань і дослідницьких країнознавчих методів. Існують три підходи до К. з точки зору його функціонального значення: 1. Наукове К., що виконує дослідницькі функції; 2. Інформаційно-пошукове К., завдання якого полягає у відборі, систематизації, зберіганні та спрощенні (для користування) різносторонньої інформації. Носить інформаційно-аналітичний характер і розвивається на стику міжнародних відносин, міжнародної інформації, географії, історії, політики, права тощо; 3. Публіцистичне (описове) К., яке спрямоване на ознайомлення широкого загалу з основними характеристиками країн (регіонів) через пресу, періодику, публічні виступи; вимагає літературного й ораторського таланту. Основні функції К.: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна. К. і пов’язана з його розробками та дослідницькими методиками типологія країн стають одними з найбільш модних тем на сучасному ринку. Звідси, поєднання комплексного країнознавчого підходу до вивчення країн, регіонів (районів), міст з методологією рейтингових оцінок має велику актуальність і може порівняно швидко привести до створення нової сучасної професії, ядром якої будуть фахівці в галузі комплексного К., зокрема міжнародники-країнознавці.

Країнознавство розвитку – наукова галузь країнознавства, яка вивчає територіальну різноманітність умов розвитку країн світу та контрастну картину поточних результатів їхнього розвитку. При цьому основними оцінками рівня розвитку країн виступають валовий внутрішній продукт і суспільне багатство.

Країнознавча функція – роль, яку виконує країнознавчий об’єкт, явище, процес по відношенню до цілого; призначення, роль або значення одиниці чи елементу в країнознавстві. Основні функції К. такі: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.

Країнознавчий «паспорт» території – характеристика особливостей усіх форм власності, усіх типів господарювання, формування та функціонування політико-правової системи на конкретних територіях.

Країнознавчий експеримент – метод, спосіб отримання первинної країнознавчої інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та характеристики країнознавчих об’єктів у результаті впливу на них певних направлених факторів. У залежності від сфери країнознавства, де здійснюється експериментування, виділяють наступні експерименти: економічні, маркетингові, соціологічні, психологічні, педагогічні тощо. У залежності від методичних підходів до організації та проведення розрізняють два основних види К.е. – натурний і мислений. Натурний К.е. передбачає безпосереднє втручання експериментатора-дослідника в природній хід подій. Мислений К.е. замість маніпуляції з реальними об’єктами передбачає оперування дослідника з інформацією про події, що вже стались.

Країнознавчий контекст – сукупність просторових характеристик даного об’єкту країнознавчого дослідження (країни, регіону/району, території тощо), в основі яких знаходяться політико-географічні й економіко-географічні характеристики.

Крайова патологія – характеризує захворювання, притаманні певній території.

Крайова соціальна патологія – характеризує регіональне відхилення поведінки населення від соціально-моральних принципів і виражається в підвищеній криміногенності, збільшенні кількості самогубств, високому рівні захворювання венеричними хворобами тощо.

Кредитний рейтинг – показник довіри до країни, міжнародна оцінка можливості та бажання заплатити за своїми борговими зобов’язаннями інвесторам вчасно і в повному обсязі. Чим вищий К. р., тим більш активно залучаються інвестиції та довгострокові кредити. Таку оцінку здійснюють спеціальні міжнародні рейтингові агентства. К. р. визначається за спеціальною шкалою від ААА (найнадійніша категорія) до SD (майже дефолт) і D (дефолт). Він присвоюється як цілим країнам, так і окремим одержувачам позик: компаніям, фірмам, фінансовим інститутам, муніципалітетам, суб’єктам федерації тощо. При цьому К. р. будь-якого отримувача позик в країні завжди знаходиться в прямій залежності від кредитного рейтингу країни, тобто не може бути вищим від нього. Цей феномен отримав назву суверенної стелі. Ризик не отримати борги в тій чи іншій країні поділяється на прямий та країнний. Прямий ризик – це оцінка прямого втручання уряду, який може завадити будь-якому інвестору в країні погасити свої міжнародні боргові зобов’язання. Країнний ризик пов’язаний із загальною оцінкою довгострокової політики уряду країни і стану правової бази в галузі економіки, фінансів, податкової системи тощо, який впливає на економічну та фінансову ситуацію в країні.

Креоли (від. фр. creol, ісп. criollo) – нащадки перших колонізаторів у Латинській Америці, переважно іспанського походження, що складають там ядро привілегійованих класів; нащадки від шлюбів росіян з алеутами, ескімосами і індіанцями на Алеутських островах і Алясці в першій половині XIX ст.

Ксенофобія – невизначений страх перед незнайомими людьми, народами; негативне ставлення до інформації, що надходить з інших країн; ненависть до інших етносів, людей іншої національності. Різновиди: русофобія, антисемітизм і т. ін.

Культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – у сучасному розумінні характеризує сукупність матеріальних і духовних цінностей, що їх створило людство впродовж своєї історії.

Культурні комплекси – поєднання об'єктів матеріальної та духовної культури (штучні споруди, що несуть у собі певний стиль, смаки людей, і самі люди з їх звичаями, костюмами, мовою). Частиною К. к. є й природа, оскільки в ній, у сприйнятті різними групами людей віддзеркалюється характерна для певної країни, регіону, спільноти система культурних цінностей.

Культурно-інформаційна система – територіально цілісна, антропоцентрична, взаємопов'язана сукупність культурно-історичних і природно-антропогенних комплексів, функціонування яких спрямоване на задоволення культурологічних і рекреаційних потреб людини. До складу К.-і.с. входять взаємопов'язані підсистеми: природно-антропогенні та історико-культурні комплекси, інфраструктура, обслуговування, управління, банк інформації

Культурно-національна автономія  одна з форм етнонаціональної самоідентифікації та самовизначення етнічних груп у поліетнічній державі, закріплена відповідними законодавчими актами і гарантована етнополітикою держави. Передбачає всебічне задоволення культурних потреб етнічної групи, що зберігає поряд з національною свою етнічну свідомість, стереотипи поведінки, має розвинуту релігійну і побутову обрядовість, прагне зберегти свою етнічну специфіку в державі-нації.

Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством, населенням, містами, етнокультурними особливостями, політичними й економічними проблемами.

Культурологічний метод (підхід) – спосіб встановлення залежності країнознавчих процесів і явищ, розвитку країн і регіонів/районів від рівня політичної культури населення.

Курорт (від нім. Кur- лікування, Огt - місце) – місцевість з природними лікувальними факторами (мінеральними джерелами, грязями, сприятливим кліматом тощо) та необхідними умовами для їх використання з лікувально-профілактичною метою. Типи К.: а) бальнеогрязьовий (природні мінеральні види та лікувальні грязі); б) бальнеокліматичний (клімат та природні мінеральні води); в) бальнеологічний (природні мінеральні води); г) грязьовий (лікувальні грязі); д) кліматичний (клімат); є) кліматокумисолікувальний (степовий або лісостеповий клімат і кумис). Найважливіші К. України: Ворохта, Гола Пристань, Євпаторія, Миргород, Моршин, Немирів, Південне узбережжя Криму, Поляна, Саки, Трускавець, Яремча.

Курортологія - галузь медичних знань, що вивчає мінеральні води, лікувальні грязі, клімат (у межах лікувальних місцевостей) і їх використання з профілактичною та лікувальною метою.

Ландшафт антропогений – ландшафт, змінений господарською діяльністю людини настільки, що порушився зв'язок природних (екологічних) компонентів.

Ландшафт географічний (від німецького Landchaft – краєвид) – природний чи антропогенний (змінений під впливом діяльності людини) територіальний або екваторіальний комплекс, що являє собою генетично однорідну ділянку (сегмент) ландшафтної сфери з єдиним геологічним фундаментом, однотипним рельєфом, гідро-кліматичним режимом, поєднанням грунтів і біоценозів і характерною для неї морфологічною структурою. Компоненти Л. (гірські породи, грунт, вода, лід, сніг, повітряні маси, рослини і тварини) утворюють його ярусну структуру.

Ландшафтна екологія – 1) розділ екології, що досліджує природні (існуючі або потенціально можливі) складові ландшафту; 2) поєднання ландшафтно-просторового аналізу і дослідження взаємозв'язків природними компонентами, які відбуваються в межах елементарної територіальної одиниці (екотопу) (за К.Тролем, 1939); 3) наукова дисципліна, яка вивчає пристосування організмів до географічного середовища, формування біоценотичних компонентів різних ландшафтних зон і підрозділів, біологічні особливості цих компонентів, їх зворотній вплив на середовище існування організмів (див. Геоекологія).

Ландшафтний потенціал – здатність Л. виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Лапідарій – зібрання надгробних каменів, могильних плит, давніх стел. Найбільш відомий Л. в Європі знаходиться в Празі (Чехія). В Україні один з перших Л. відкрито в Херсоні, де експонуються надгробні камені з античної Керчі та Пантікапею, фрагменти стін з кримсько-татарських мечетей, статуї скіфських "баб" із степових курганів, стели з Ольвії та ін.

Левірат ( від лат. levir - дівер, брат чоловіка) – шлюбний звичай, за яким вдова могла одружитись вдруге лише з братом свого покійного чоловіка.

Легалізація (від лат. legalis – законний) – 1) Дозвіл діяльності колективу, організації, її узаконення, надання юридичної сили колективному акту, дії; 2) Підтвердження істинності наявних на документах підписів. Л. підлягають документи, складені за кордоном або призначені для дії в іноземних державах. Проводиться у формі підтверджуючого підпису консула.

Легітимація  процедура суспільного визнання, пояснення й виправдання якоїсь дії особи, факту. Л. не означає юридичного оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

Лібералізм – політична доктрина, яка захищає свободи і права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, конкуренцію тощо. При цьому специфіку Л. становить не сам по собі “дух свободи”, а розробка інституціонально-правових умов його забезпечення.

Ліга Арабських Держав (ЛАД) – створена в 1945 р., за статутом, ЛАД – це «добровільна організація суверенних арабських держав, яка ставить своєю метою зміцнення тісних зв’язків між ними, координацію їх політичної діяльності, досягнення прогресу між країнами Арабського Сходу». Надає великого значення співробітництву в галузях економіки, фінансів, транспорту, культури. Членами ЛАД є 20 країна: Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданія, Ірак, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, Єменська Республіка, Мавританія, Марокко, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія, Сірія, Сомалі, Судан, Туніс.

Лісопарк – упорядкована територія лісу, призначена для короткочасного відпочинку та перетворена шляхом поступової реконструкції на певну ландшафтно-планову систему. Об'єднує рекреаційні, ландшафтно-архітектурні, санітарно-гігієнічні, пізнавальні та лісогосподарські функції.

Локалізація (від лат. localis – місцевий) – віднесення будь-якого географічного об’єкту до певного місця; обмежене поширення якого-небудь географічного явища, процесу межами території або акваторії.

Локалізація (від лат. localis – місцевий) – віднесення будь-якого географічного об’єкту до певного місця; обмежене поширення якого-небудь географічного явища, процесу межами території або акваторії.

Лост-сіті – відомий африканський курорт (північ ПАР, бантустан Бопутатсвана); центр розважального туризму, що об'єднує ряд трьох-п'ятизіркових готелів, ресторанів, казино, атракціонів (площа - понад 25 га).

Лотель – рекреаційне підприємство, призначене для занять кінним туризмом і спортом. Організовується на діючих турбазах (турбазах-готелях), де створюються пункти прокату коней (сел. Теберда, Карачаєво-Черкеська Республіка в Росії). Розміщується в складі рекреаційних комплексів, у зонах відпочинку тощо. Місткість – 150-500 місць.

Людність поселення – величина поселення, виражена числом його жителів.

Македонія (Maкедониja, Республіка Македонія, у номенклатурі ООН – Колишня Югославська Республіка Македонія) – країна в Європі, в центрі Балканського п-ва. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – Збори. Основні політичні партії: Демократична партія македонської національної єдності, Соціал-демократичний союз, Партія демократичного прогресу. Прапор – світлочервоне полотнище з золотистим кругом у центрі, від якого відходять 8 золотистих променів, які розширюються від центру до кінця. Державна мова – македонська. Грошова одиниця – динар. Столиця – Скоп’є (507 тис. мешк.). Населення – 2,046 млн. мешк. (2001 р.) (80 мешк. на км²), македонці – 64 %, албанці, турки. За віросповіданням македонці – православні християни, інші – мусульмани. Територія – 25, 7 тис. км², адм.-територ. одиниця – община. Поверхня гориста (Шар-Платина, Црна ?ора), висока сейсмічність. Клімат континентальний, на пд. середземноморський. Економіка перехідна від планової до ринкової, її основу складає с.г. і гірничодобувна промисловість. З колишніх республік Югославії М. найменш розвинута. Корисні копалини: мідні, свинцево-цинкові, нікелеві руди, лігніти. Промисловість : кольорова металургія, машинобудування, хімічна, харчова. С.г.: у долинах – вирощування зернових, цукрових буряків, соняшника, бавовни, овочів, садівництво (персики, виноград); у горах – випас овець. Транспортна мережа розвинута слабо. Експорт: кольорові метали, хроміти, текстильні та тютюнові вироби, взуття. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, машини й устаткування. Історична довідка. Територія М. входила до складу античної Греції. У IV ст. до н.е. тут склалася могутня держава, яка набула вершини свого розвитку під час правління Олександра Македонського. Після його смерті в 323 р. до н.е. вона поступово занепала, а згодом потрапила під владу римлян. Слов’яни заселили територію М. до кінця VII ст. Пізніше вона була захоплена Візантією, проти якої народ постійно піднімав повстання. Після поразки слов’ян на Косовому полі в 1389 р. М. підпадає під владу Османської імперії. В той час, коли Сербія, Хорватія були звільнені від османського іга в результаті визвольних війн і поразки турків в російсько-турецькі війни 1877 – 1878 рр., М. залишилась у складі Османської імперії. В 1903 р. на Ільїн день 2 серпня відбулася Внутрішня Македонсько-Одринська революція зі спробою скинути турецький гніт. Однак були звільнені лише окремі гірські райони, а в м. Крушево виник тимчасовий уряд. Остаточно М. звільнилась від турків тільки в результаті Балканських воєн 1912 – 1913 рр. і була поділена між Сербією, Болгарією та Грецією. Після Першої світової війни у складі Сербії стала частиною югослов’янської держави. В 1941 р. більша частина М. була окупована Болгарією, а решта території потрапила під владу фашистської Італії. В листопаді 1944 р. М. була визволена і в наступному році ввійшла до складу ФНРЮ (пізніше – СФРЮ) згідно конституції 31 січня 1946 р., як одна з шести республік. В 1991 р. вийшла з складу СФРЮ і була проголошена незалежною державою.

Макіавеллі Нікколо (1469 – 1527) – італійський державний діяч і політичний мислитель. Його основні праці – “Государ”, “Міркування про першу декаду Тіта Лівія”, “Історія Флоренції”. Зробив висновок про тісний зв’язок між зовнішньою політикою держави і добробутом людей, які в ній проживають. Водночас вважав мир лише моментом історичного кругообігу, а війни неминучими, так як люди більш схильні до зла, а не до добра, і тому віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні з проблемами. Крім того, на його думку, негативну роль у налагодженні мирних конструктивних взаємовідносин між державами відіграє церква. В цілому позбавляв зовнішню політику моралі й правових норм. Надавав вирішального значення силі як фактору міжнародних відносин. Розглядав її як мету, до якої повинні прагнути держави, і водночас як основний засіб їхніх дій на міжнародній арені. Разом з тим запропонував закріпити як норму міжнародних відносин право народів на об’єднання і безпеку від зовнішнього втручання. Пропонував відмовитися від найманих військ і воювати лише за ті території, населення яких не ставиться вороже до тих, хто воює. Один із засновників класичного або традиційного напряму в науці про міжнародні відносини.

Макіндер Хелфорд сер (1861 – 1947) – британський учений і політичний діяч. У 1887-1900 рр. викладав в Оксфордському університеті. Впродовж 1900 – 1925 рр. – професор географії Лондонського університету і директор Лондонської економічної школи. Брав участь у прийнятті багатьох політичних рішень, зокрема як член палати общин від ліберальної партії готував Версальський договір. Його основна геополітична ідея відображала суть поглядів М. – закріпити за Західною Європою характер берегової бази для морських сил. Свою геополітичну концепцію, згідно якої визначальним моментом у долі народів і держав є їх географічне положення, виклав у працях “Географічна вісь історії” (1904), “Демократичні ідеали і реальність” (1919), “Круглий світ і завоювання миру”. Вважав географію наукою про розподіл речей на земній поверхні, її єдність полягає у підпорядкуванні всіх географічних проблем впливу політики. Взаємовідносини людини й природи розглядалися ним як єдиний живий організм, а людське суспільство трактувалося як поєднання угруповань, які об’єдналися в боротьбі за існування. Основоположник “океанічного” напрямку в західній геополітиці.

Макромаркетинг – система управління діяльністю підприємств на принципах маркетингу. Включає діяльність державних органів у сфері ринку з використанням систем економічних важелів і стимулів (кредитна, податкова, інвестиційна й інші види політики), а також діяльність некомерційних організацій.

Малагасійці – антропологічний тип населення, що утворився у результаті змішування південних монголоїдів Індонезії і південних європеоїдів - арабів з корінним негроїдним населенням.

Маркетинг – система організації господарської діяльності та управління нею, яка орієнтується на вимоги ринку, максимально можливе задоволення потреб і запитів споживачів. У широкому аспекті під М. розуміють також науку, систему знань про організацію виробництва й управління ним в умовах гострої конкуренції та необхідності першочергового врахування вимог споживачів.

Маркетинг у туризмі – комплекс заходів, спрямованих на ефективність просування товару на ринку, виробництво товару та послуг, що "продавали б самі себе". Складається з вивчення попиту на туристський продукт (тур), сегментації ринку, виробництва туристського товару, вивчення технології реалізації кожної ланки процесу, передбачення форс-мажорних ситуацій.

Маркс Карл (1818 – 1883) – німецький мислитель, економіст, громадсько-політичний діяч. Разом з Фрідріхом Енгельсом (1820 – 1895) відомий як засновник і теоретик марксизму. В 1841 р . захистив докторську дисертацію про відмінності між натурфілософією Демокріта й Епікура. Написав (разом з Ф. Енгельсом) “Маніфест Комуністичної партії”, який став програмним документом “Союзу комуністів” (1847 – 1852), а потім усього комуністичного руху. Початок всесвітньої історії, а значить і такого рівня розвитку міжнародних відносин, коли вони дійсно набрали характеру відносин між народами, класики марксизму пов’язували з епохою капіталізму. Саме капіталістичний устрій привів до створення єдиного світового ринку і перетворив буржуазію в панівний клас у масштабах всього світу. Звідси, міжнародні відносини набули чітко вираженого двоякого характеру. В економічному плані вони стали відносинами експлуатації, в політичному - відносинами панування і підпорядкування, а значить і відносинами класової боротьби та революції. На цій підставі теоретики марксизму робили як мінімум два висновки. Перший – внутрішня політика держави, в основі якої знаходиться капіталістичний спосіб виробництва (тобто велика промисловість), визначає зовнішню політику, її характер, зміст, направленість, прояви. Другий - національний суверенітет і державні інтереси вторинні, так як об’єктивні закони сприяють становленню світового суспільства, в якому панує капіталістична економіка і рушійною силою якого є класова боротьба та всесвітньо-історична місія пролетаріату. Як прихильник чіткої детермінації подій у всесвітньому масштабі впродовж історичного розвитку людства, М.К. важливе місце відводив обґрунтуванню положення про те, що в суспільній сфері, в тому числі в галузі міжнародних відносин, все підпорядковується строгим законам і закономірностям. Базовим при цьому був закон зміни суспільно-економічних формацій. М.К. у цілому негативно оцінював війни. Водночас він і його послідовники не заперечували воєн взагалі, а тільки закликали розрізняти їхнє політичне значення. Поділяв усі війни на несправедливі, загарбницькі і справедливі. До перших відносилися насамперед імперіалістичні війни, які вели великі держави за території, економічні прибутки і політичне панування. Навпаки, війни, спрямовані проти буржуазного ладу, за національне визволення, проти деспотичних режимів вважалися правомірними і справедливими. Погляди К.Маркса і Ф.Енгельса на етапи, форми й особливості розвитку людства, а також міжнародних відносин знайшли подальший розвиток і практичну реалізацію в працях і діяльності Леніна (Ульянова) Володимира Ілліча (1870 – 1924) – російського і радянського політичного державного діяча, публіциста, одного із організаторів РСДРП. У своїх концептуальних схемах міжнародної політики та міжнародних відносини він виходив із основоположних ідей марксистської ідеології про класову боротьбу, всесвітньо-історичну місію пролетаріату і неминучість перемоги соціалізму. На основі марксистського закону про зміну суспільно-економічних формацій створив свою теорію імперіалізму, як вищої фази в розвитку капіталізму, яка одночасно, на його думку, була останньою стадією капіталістичного розвитку і свідчила про загнивання і неминучу загибель буржуазного ладу. На міжнародній арені дана фаза супроводжувалася зростанням напруги та виникненням імперіалістичних воєн. У праці “Імперіалізм, як вища стадія капіталізму” відзначав, що з завершенням епохи політичного поділу світу між імперіалістичними державами на перший план виступає проблема його економічного поділу між монополіями. Останні вступають у гостру конкурентну боротьбу між собою, що стає джерелом світових політичних криз, війн і революцій. Такі війни слугували засобом, за допомогою якого панівні класи намагалися захистити свої інтереси, зміцнити свої позиції як всередині держави, так і на міжнародній арені. Після перемоги Жовтневої революції виступив з більшовицькою програмою миру (“мир без анексій і контрибуцій”) та завершення першої світової війни – Декрет про мир. Вважав, що при необхідності потрібно йти на тимчасові угоди тактичного характеру з капіталістичними державами. При ньому Радянська Росія зміцнила свої міжнародні позиції і почала виходити з міжнародної ізоляції (Генуезька мирна конференція та радянсько-німецький Раппальський договір 1922 р.). У цілому марксистські погляди на міжнародні відносини, як і підходи представників інших напрямів, сприяли конституюванню науки про міжнародні відносини у відносно самостійну галузь знань і появі різноманітних сучасних дослідницьких шкіл і концептуальних побудов.

Маскулінізація (від. лат. masculinus - чоловічий) – у демографії зміна структури населення за статтю в сторону збільшення частки чоловіків.

Мас-медіа – форма комунікації, яка включає газети, журнали, радіо, телебачення і має на меті впливати на суспільство, різні його групи з метою донесення до них певної інформації, в тому числі країнознавчого змісту, та формування певної громадської думки.

Матріархат (від лат. mater - мати і грец. arche - влада) – домінуюче становище жінки у сім'ї та суспільстві.

Мегаполіс (від грец. «мега» – величезний і «пола»- місто) – найбільша форма розселення, що утворилася внаслідок зрощення значної кількості сусідніх міських агломерацій. Він не становить суцільної міської забудови. Мегаполісів у світі небагато. У США найбільші з них розміщені вздовж Атлантичного узбережжя (Бостон – Вашингтон) з населенням майже 50 млн. осіб, на південному узбережжі Великих озер (35 млн.) у Каліфорнії (18 млн.), які разом концентрують половину всього населення країни. У Європі вирізняються два мегаполіси: Англійський (об’єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля та ін.) і Рейнський («кільцева» агломерація Рандстад у Нідерландах, Рейн-Рур, Рейн – Майн у ФРН та ін.) з населенням 30-35 млн. душ кожна.

Медико–географічне країнознавство – галузь знань про медико-географічні особливості території, стан здоров’я населення та організацію його охорони в країнах, регіонах, районах. М.-г. к. вивчає санітарний стан територій, наявність внутрішніх і положення відносно зовнішніх осередків можливих масових захворювань.

Медична географія – галузь науки, що вивчає вплив природних умов та соціально-економічних факторів на здоров’я населення.

Менеджмент – управління (прогнозування, планування, регулювання, контроль) господарською діяльністю. Сукупність методів, засобів управління господарською або політичною діяльністю для досягнення поставленої мети.

Менталітет  спільна для соціально-політичної чи етнічної спільноти, організації своєрідна політико-психологічна сукупність понять, настанов, особливостей мислення та поведінки, яка дає змогу однаково сприймати соціально-політичні реалії, оцінювати їх і адекватно діяти, добре розуміючи один одного.

Ментальність – соціально-психологічні характеристики суб’єкта (людини, етносу, класу, іншої соціальної групи), що виявляються у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психологічних настановах та поведінці. Важливою ознакою ментальності є національний характер, який можна тлумачити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють поведінку нації впродовж тривалого часу.

Мережа поселень – вся сукупність населених пунктів, яка має територіальну впорядкованість.

Мережа розселень – сукупність поселень, яка має територіальну впорядкованість і розмірну класифікацію і яка змінюється в часі. При вивченні М. р. розглядають дві головні компоненти: «горизонтальну» – просторову і «вертикальну» – ієрархічну.

Метиси – нащадки від шлюбів між представниками різних людських рас. В Америці термін "метис" вживається у більш вузькому розумінні - для позначення нащадків від шлюбів представників європеоїдної раси з індіанцями.

Метод – сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здійснюється якась конкретна практична і/або теоретична діяльність; це комплекс різноманітних прийомів, які використовуються в конкретній науці і дають змогу всебічно пізнати її предмет. Виділяють чотири рівні методів: 1) філософський (загальнонауковий); 2) міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань); 3) конкретно-науковий (спеціальний); 4) методико-технічний. Поєднання в певній пропорції методів зазначених вище рівнів – складова будь якого наукового дослідження. На першому рівні наукового дослідження (філософському) використовують­ся загальнонаукові методи (іноді їх називають підходами). Їх прикладом можуть бути системний і діалектичний методи пізнання закономірностей розвитку суспільства і природи. До методів другого рівнів (міждисциплінарного) належать історичний, аерокосмічний, мате­матичний та інші, якими користуються окремі галузі науки для виявлення та аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Це – найпоширеніша група методів у дослідницькій роботі. Методи третього рівня (спеціальні) використовуються зазвичай певними науковими галузями для конкретно-наукових досліджень. До таких методів можна віднести статистичний, картографічний когнітивного картування та деякі інші, що їх використовує країнознавство в просторових та інших дослідженнях. Методи четвертого рівня (методико-технічні) дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності, формалізацію окремих явищ і процесів за допомогою математичних формул і спеціальної символіки, що підвищує репрезентативність (точність) дослідницьких результатів та їхнє практичне і наукове значення.

Метод «вроцлавської таксономії» – математико-статистичний метод, який використовується у країнознавстві. Суть його в тому, що початкове велике число ознак (змінних) скорочується до значно меншого (оглядового) числа комплексних характеристик. На основі цих інтегрованих характеристик проводить­ся типологія вихідних територіальних одиниць. Суб’єктивність методу в тому, що вже на першому етапі від­бір характеристик, а потім інтерпретація результатів машинної обробки залежить від інтуїції дослідника, від нагромаджених знань і ная­вності відповідних знань, тобто від апріорної схеми класифікації. Ще більший недолік машинної алгоритмізації полягає в тому, що правила математики змушують переводити якісні характеристики на кількісну мову, в результаті чого на виході збільшується невизначеність інформації. Одер­жані типи можуть зовсім не наближувати, а віддаляти від реальних структур. Втрата якості – надто дорога ціна за простоту алгоритму і багатомірність одержаних типів.

Метод абстрагування – спосіб наукового дослідження, який ґрунтується на мисленому виділенні суттєвих властивостей і зв’язків об’єкту і нехтуванні при цьому його другорядними рисами й ознаками (у країнознавстві – виокремлення основних властивостей і зв’язків країн та їх частин і т. п.). Основними різновидами М. а. виступають: 1) ізольоване абстрагування – вичленення досліджуваного явища із певної цілісності; 2) узагальнене абстрагування – дає узагальнену картину явища; 3) ідеалізація або ідеальне абстрагування – заміна реального емпіричного явища ідеалізованою схемою. Протилежністю М. а. виступає метод конкретного аналізу.

Метод аналогів – спосіб дослідження, при якому знання і дані про який-небудь країнознавчий об’єкт виводяться з представлення, що вже склалося про інший подібний об’єкт.

Метод генералізації – методичний країнознавчий прийом, вимагає особливо ретельного відбору найбільш істотних і специфічних для конкретної території матеріалів. Генералі­зація дає можливість вибрати і представити основні риси розвитку і сучасного стану території, природокористування і населення, господарства і територіальної організації суспільства. Генералізація – це відсікання всього другорядного з метою виділення головного і визначаючого. При зростаючих обсягах інформації значення генералізації суттєво зростає.

Метод дії – спосіб дослідження, направлений на аналіз країнознавчої картини в її динаміці на основі виявлення певних етапів чи стадій розвитку як результату діяльності населення даної країни (регіону/району) або окремих його груп.

Метод екстраполяції – метод, що ґрунтується на передбаченні майбутнього як безпосереднього продовження теперішнього.

Метод збору країнознавчої інформації – сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного пізнання країнознавчої реальності (опитування, спостереження, моделювання та інше).

Метод інституціоналізму – у країнознавстві спосіб дослідження країнознавчих об’єктів на основі аналізу характерних рис функціонування та діяльності різноманітних суспільних інститутів, насамперед політичних (держава, партії, громадські організації, традиційні інститути), на території певної групи країн, окремої країни, регіону/району тощо (див. Інституціональний метод (підхід)).

Метод комплексних класифікацій – у країнознавстві та деяких інших науках спосіб класифікації за комплексом ознак. При цьому проводилась класи­фікація по якій-небудь одній ознаці (наприклад, за валовим національним продук­том на душу населення), а решта ознак факультативно приписувались як супутні до ведучої. Правда, хоч прихильники комплексних класифікацій так і поступають, але частіше замовчують про наявність ведучої ознаки, що містифікує і затемнює метод.

Метод композиції – у країнознавстві спосіб дослідження, який ґрунтується на аналізі об’єкта чи його окремих сторін, явищ, процесів з точки зору єдності та цілісності їх компонентів.

Метод конкретного аналізу – науковий прийом, спрямований на виявлення суттєвих (сутнісних) зв’язків і відносин об’єкта, закономірностей і тенденцій розвитку явищ, виходячи із єдності та цілісності об’єкта. Теоретичне пізнання та дослідження при цьому здійснюється шляхом просування від абстрактного до конкретного.

Метод конфігуративних досліджень – комплекс дослідницьких прийомів, які ґрунтуються на використанні порівняльного аналізу для виявлення специфічних ознак країнознавчих об’єктів.

Метод періодизації – у країнознавстві спосіб поділу країнознавчих процесів і явищ з точки зору їх розвитку на основні якісно відмінні один від одного періоди.

Метод послідовних порівнянь (“метод гілок”) – один із методів ухвалення рішень, який полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим зіставленням їх, порівняння їх з реальними потребами певних країн (або їх частин) і соціальних груп, політичних сил тощо, які знаходяться на даній території. М. п. п. дозволяє постійно коригувати діяльність, гнучко й ефективно реагувати на нові умови та обставини.

Метод ретроспективного аналізу – спосіб дослідження у країнознавстві, який дозволяє робити об’єктивні висновки з попереднього та сучасного розвитку країни, території, регіону/району, а також краще усвідомлювати його закономірності.

Метод теорії груп – у країнознавстві спосіб дослідження, зміст якого полягає у розгляданні як об’єкта країнознавчого аналізу не окремої країни, а сукупності (блоків, союзів, об’єднань, альянсів тощо) країн. При цьому особлива увага звертається на впливи та взаємодії між різними групами країн, кожна з яких має свої інтереси та прагне їх реалізувати. Методологія теорії груп полягає в аналізі політики об’єднань різних країн через призму їх зіткнення в процесі прийняття різноманітних (насамперед політичних) рішень.

Метод узагальнення – спосіб переходу на більш високу ступінь абстракції шляхом виявлення загальних ознак (властивостей, відносин, тенденцій розвитку тощо), які властиві процесам і явищам досліджуваної сфери. У країнознавстві використовується, наприклад, при аналізі розвитку груп країн, окремих країн, територій, районів/регіонів.

Методи країнознавчих досліджень – сукупність прийомів та операцій, різні способи здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Існують різні підходи до виділення та групування країнознавчих методів. Умовно можна виокремити кілька основних груп М. к. д.: 1. Загальнологічні – аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, абстрагування, узагальнення; 2. Теоретичні – експеримент мислений (у думці), гіпотетичний перехід від абстракції до конкретності, аксіоматичний метод, математична формалізація; 3. Соціологічні – соціально-політичний експеримент, контент-аналіз, анкетування, інтерв’ю, опитування, спостереження, вивчення соціальних настанов; 4. Соціально-психологічні – соціально-психологічний експеримент, спостереження, контент-аналіз, соціометричне опитування, тестування, шкалірування; 5. Порівняльні (компаративні) – порівняльно-географічний і порівняльно-історичний, конкретного аналізу, періодизації, хронологічний, ретроспективний, прогностичний, послідовних порівнянь; 6. Емпіричні – практичний експеримент, статистичний (аналіз статистичного матеріалу), конкретного моделювання; 7. Системно-функціональні – системний, інституціональний, функціональний, структурно-функціональний аналіз, композиція, декомпозиція; 8. Діяльнісні – метод прийняття рішень, раціональний, змішано-скануючий, теорії груп, метод дії; 9. Спеціальні – картографічний, метод збору країнознавчої інформації, експериментальне країнознавче дослідження, “гра масштабами”, індексний метод тощо.

Методи перепису (обстеження населення) – способи отримання відомостей про людей чи сім'ї в процесі перепису населення чи його обстеження.

Методи ухвалення рішень – діяльнісні способи дослідження, які включають три основні методи – раціональний, послідовних порівнянь (“метод гілок”) і змішано-скануючий.

Методика – штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Методологія – в сучасній науці й теорії пізнання, по-перше, учення про систему принципів і способів організації якоїсь сфери діяльності (як теоретичної, так і практичної), у тому числі країнознавчої; по-друге, конкретний набір, комплекс, система принципів і способів організації даної діяльності; по-третє, система філософських, пізнавальних і загальнотеоретичних принципів, котрі визначають програму і способи досліджень, пояснень і доведень.

Методологія дослідження – логіка наукового пошуку, стратегія прийомів наукового дослідження.

Методологія країнознавчих досліджень – 1) наука про використання та розробку навчальних і дослідницьких методів (способів, прийомів) і методик (комплексу методів) у країнознавстві; 2) сукупність принципів і способів організації, логіка і система наукового пошуку в країнознавстві.

Метрополія (метрополіс) (від грец. meter - мати і polis - місто) – в урбаністиці основне місто, велика міська агломерація; один з верхніх рівнів у багатоступеневій ієрархії форм розселення; держава, що володіє колоніями, протекторатами.

Механічний рух населення – різні види територіального переміщення населення.

Мехен Альфред сер (1840 – 1914) – американський історик, кадровий воєнний, адмірал морського флоту. В 1885 – 1889 рр. – викладач, а з 1886 р. – президент воєнно-морського коледжу в Ньюпорті (штат Род-Айленд), де викладав історію воєнно-морського флоту. Основні праці – “Вплив морської сили на історію. 1660 – 1783” (1890), “Зацікавленість Америки в морській силі в теперішньому і майбутньому”, “Морська Сила та її ставлення до війни”. Основоположник “океанічного” напрямку західної геополітики.

Мєчніков Лев (1838 – 1888) – відомий представник російської географічної школи, соціолог, публіцист і громадський діяч. У 1874 – 1876 рр. Читав лекції у Токійському університеті. У 1883 – 1888 рр. обіймав кафедру в Невшательській Академії наук (Швейцарія), брав участь у підготовці 19-томного видання “Нова загальна географія. Земля і люди” Е. Реклю. Головна праця – “Цивілізації і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасного суспільства” (1889). Основу історичного розвитку бачив у гідросфері. У відповідності з тим, що саме складає основу цивілізації – річка, море чи океан – виділив три періоди в історії людства: річковий (Стародавній Світ), середземноморський або середньовічний, океанічний (від часу відкриття Америки).

Митна декларація – письмова або усна заява з боку туристів митним органам при перетинанні кордонів, що містить дані про речі та предмети, які провозять туристи.

Митна політика – цілеспрямована діяльність держави, що встановлює певний режим митного обкладання товарів.

Митниця – державний заклад, через який повинні ввозитися або вивозитися всі переміщувані через кордон товари і вантажі з метою їх митного контролю та взяття відповідних мит і зборів.

Мито – податок, яким обкладаються товари, що пропускаються через кордони будь-якої країни.

Мігрант – особа, що здійснює міграцію, тобто перетинає кордони тих чи інших територій зі зміною постійного місця проживання назавжди або на тривалий час.

Міграційна політика – один з напрямків демографічної політики. Сукупність способів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення.

Міграція маятникова – регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу чи навчання.

Міграція населення (від лат. migratio – переселення) – переселення з однієї країни в іншу. Основними причинами М. є економічні, релігійні й політичні. Виділяють 4 вікові групи мігрантів: 1) 15 – 20 років (несімейна М. в пошуках роботи або житла); 2) 25 – 40 років (сімейна М. в пошуках привабливої і прибуткової роботи ); 3) 55 – 65 років (зміна місця проживання); 4) понад 65 років (пошуки сприятливіших для здоров’я умов). Виділяють міграцію зовнішню (виїзд населення за межі країни) і внутрішню (в інші райони країни, з села в місто і навпаки).

Міграція-брутто – сукупна кількість прибулих і вибулих мігрантів на даній території за певний час.

Міграція-нетто (чиста міграція, сальдо міграції) – різниця між кількістю прибулих і вибулих мігрантів на дану територію за певний час.

Міжнародна інформація – 1) наука про створення інформаційних баз, носіїв інформації та її передачу у сфері міжнародних відносин; 2) різноманітні інформаційні дані про міжнародне життя.

Міжнародна політика – сукупна діяльність держав, їх інститутів, народів, соціальних спільнот та їх організацій, які мають певні політичні цілі у сфері міжнародного життя.

Міжнародна система – комплекс відносин між основними суб’єктами міжнародних відносин (державами, міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями тощо).

Міжнародна спілка з наукових досліджень в галузі народонаселення (ІЮССП; International Union for the Scientific Study of Population) – міжнародна неурядова організація, утворена в 1928 році. Мета - сприяння міжнародному співробітництву у вивченні проблем народонаселення. Штаб-квартира - м. Льєж (Бельгія).

Міжнародна спілка охо­рони природи і природних ресурсів (МСОП) – міжна­родна неурядова організація із консультативним стату­сом при ЮНЕСКО, з охоро­ни і раціонального викори­стання природних ресурсів, створена у 1948 році. Вклю­чає понад 500 різних установ із 130 держав, а також 24 міжнародні організації. Штаб-квартира МСОП в м. Глар (Швейцарія). Основними напрямками діяльності МСОП є: підготов­ка і скликання нарад, конфе­ренцій, розробка міжнародних проблем, підготовка міжнародних конвенцій і ре­комендацій з охорони довкі­лля. МСОП випустив Міжна­родну Червону книгу (у 5-ти томах); розробив і прийняв ряд офіційних документів: Всесвітня стратегія охорони природи, Хартія охорони природи і т.д. МСОП активно співробітничає з іншими міжнародними організація­ми: ООН, ЮНЕСКО (програ­ма «Людина і біосфера»), Всесвітнім фондом дикої природи, Римським клубом ін.

Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) – міжнародна урядова організація, що входить в ООН як автономне об’єднання. Існує з 1957 р. і його членами є 122 країни. Функції: контроль за тим, щоб устаткування і ядерні матеріали, призначені для мирного використання, не використовувались для воєнних цілей; встановлює норми ядерної безпеки і захисту довкілля; посередник між країнами-учасницями; полегшує передачу техніки і надає експертні послуги; надає матеріали і послуги країнам, що розвиваються; керує міжнародною системою ядерної документації.

Міжнародне право  загальнодемократична, загальноцивілізаційна система правових норм, що регулюють відносини між суб’єктами (державами, націями) з проблем розвитку людської цивілізації. Норми М. п. створюють шляхом погодження позицій учасників міжнародних відносин та забезпечуються подекуди примуси з боку держав індивідуального чи колективного, а також міжнародними організаціями (наприклад ООН) відповідно до їх статутів. Ці норми юридично обов’язкові й поділяються на диспозитивні (які можуть змінюватися або не застосовуватися на основі погодження позицій держав з певного питання) й імперативні (що не змінюються, а їх порушення тягне за собою відповідальність).

Міжнародний географічний союз (МГС) – міжнарод­на наукова організація, яка об'єднує географів світу. Входить до Міжнародної ради наукових союзів (МРНС), що діє при ЮНЕСКО; заснований у 1922 році. До складу МГС входять по­над 90 країн світу. Членами союзу є національні комітети, які представляють свої краї­ни. Мета МГС: допомога і сприяння розробці наукових географічних проблем, зок­рема тих, що потребують участі вчених кількох країн, або міжнародного співробіт­ництва; забезпечення широ­кого обговорення і публікація матеріалів з окремих питань географічної науки; організа­ція міжнародних географіч­них конгресів, тематичних регіональних конференцій.

Міжнародні відносини – системна сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних та інших зв’язків і відносин між суб’єктами світового співтовариства. Розрізняють різні 1) види М. в.: за сферами суспільного життя – економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні; на основі взаємодіючих суб’єктів – міждержавні, міжпартійні, приватні, неурядові; 2) рівні М. в. – глобальний, регіональний, субрегіональний або локальний; 3) стани М. в. – стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни.

Міжнародні організації – об’єднання держав або національних товариств (асоціацій) неурядового характеру для досягнення спільних цілей у галузі політичного, економічного, соціального, науково-технічного, культурного життя; одна з найважливіших форм багатостороннього співробітництва між державами. Членами деяких М. о. можуть бути лише держави (міжурядові організації). М. о. створюються на основі угод між їх учасниками; діяльність кожної М. о. регламентується її статутом. М. о. виступають суб’єктами міжнародних відносин (нетрадиційні міжнародні актори) і важливими об’єктами країнознавчих досліджень. Зараз у світі налічується понад 400 М. о.

Мінеральні ресурси – велика група речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях господарства.

Міста-курорти – урбанізовані території, функції яких спрямовані на задоволення потреб у лікуванні (з переважанням помірного режиму) або в розвагах; характеризуються значною кількістю технічних систем, розвиненою сферою обслуговування, що становить основу рекреаційної системи, і майже повністю зміненою, значно окультуреною, "вторинною" природою.

Місткість території – можливість розширення господарської діяльності на даній території як без великих додаткових затрат, так і з додатковими капітальними затратами на її облаштування. М.т. показує, скільки людей дана територія вміщає чи може вміщати залежно від вибраних критеріїв. За І.Я. Ямзіним, В.П. Вошиніним (1926 р.): Е = Р/ n, де Р - загальна кількість придатної для господарського використання землі; n - земельна норма, необхідна для правильного ведення господарства.

Місто – населений пункт, який досяг певної людності (критерій якої в різних країнах різний), звичайно не менше 5 тис. мешк. М. виконує промислові, транспортні, торговельні, культурні й адміністративно-політичні функції. Людність найбільших міст світу приведена в додатку 5.

Місто-держава – міста, що виникли в середні віки у Європі (Сан-Маріно, Ватикан, Монте-Карло, Андорра), в XI - XIII ст. - Венеція, Флоренція, Мілан, Генуя.

Місто-сад – місто, що максимально наближує, з'єднує міщанина з природою. Житлові квартали перемежовуються з зеленими масивами (площа зелених насаджень близько 50% території), широко розвинута соціальна інфраструктура, особливо сфера побуту, індивідуальна забудова. Кількість населення - 50 -70 тис. чол., інколи до 160 тис. чол.

Місто-супутник (поселення - супутник) – населений пункт, що розміщений у безпосередній близькості від центру і займає проміжне положення між центральними і периферійними поселеннями, в доступній зоні для розвитку.

Місцева влада  складова системи суспільного врядування, своєрідна інфраструктура державної влади особливість, якої полягає у безпосередній наближеності до життя громадян, до громадянського суспільства.

Місцевий бюджет – фонди фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади, розподіл грошових доходів і витрат адміністративно-територіальних одиниць на певний період. Розробка, затвердження і виконання місцевого бюджету здійснюються місцевими органами влади відповідного рівня самостійно в інтересах населення, що проживає на певній території.

Місцеві Ради народних депутатів – органи народовладдя в територіально-адміністративних одиницях, законодавчі та виконавчо-розпорядчі органи, що формуються за принципом виборності. Діяльність місцевих Рад регламентується законами країни.

Міське населення – населення, що проживає в міських поселеннях.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування, який нерозривно зв’язаний з мисленням. М. є соціальним засобом збереження і передачі інформації, одним із засобів керування людською поведінкою. Реалізується в розмові. У світі майже 5 тис. мов. Назва народу і мови здебільшого збігаються. Найбільш поширені мови світу: китайська (1,1 млрд.), англійська (425 млн.), хінді та урду (320 млн.), іспанська (290 млн.), російська (220 млн.), бенгальська, індонезійська та арабська (по 170 млн.), португальська (150 млн.), японська (120 млн.), німецька та французька (по 95 млн. осіб). Цими 13 мовами розмовляє 2 / 3 населення світу. Шість мов: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська є офіційними і робочими мовами ООН.

Мовна група (підгрупа) – частина мовної сім'ї, групи (наприклад, індоєвропейська сім'я: групи - слов'янська, балтійська, германська та ін.; уральська сім'я: фінно- угорська група, фінська і угорська підгрупи).

Мовна сім’я – об'єднання мов за ознакою їх близькості, тобто спільності їх походження від однієї основи (прамови).

Мовний склад (структура) населення – розподіл населення окремих районів, країн, континентів і світу в цілому за різними мовними показниками (рідна мова, розмовна мова, грамотність мови), за поєднанням цих показників один з одним, а також за ознакою етнічної (національної) належності .

Модель – 1) фізична (речови­нно-натурна) або знакова (математична, логічна) подібність (як правило, спро­щена) реального об'єкта, явища або процесу; 2) зменшена подібність реального об'єкта. Відрізняють діючу М. і тільки імітуючу форму будь-чого (макет); 3) схема, зображен­ня або опису будь-якого явища чи процесу в природі та суспільстві.

Модель динамічна – базується на постійному, безперервному стеженні за динамікою всіх змін у системах. М.д. будується на основі комп'ютерного банку да­них і повинна включати максимально можливу кількість інформації, відповідно до розробленої методики та програми дослі­джень систем (О.Адаменко, 1993).

Модель статична – ба­зується на одноразово вивче­них параметрах певної системи на якийсь заданий момент. Така модель будується, якщо немає даних для динамічної моделі, як перша черга на шляху до створення динамічної моделі (О. Адако, 1993).

Модель стохастична – М., яка дозволяє враховувати ефекти випадкової зміни. Найбільш перспективний тип моделі для прогнозування змін окремих елементів або системи в цілому.

Моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання, в тому числі країнознавчих, на моделях або побудова й вивчення моделей існуючих предметів і явищ, а також передбачуваних (конструктивних) об’єктів. М. спирається на принцип аналогій і дає змогу вивчати об’єкт, складний для опанування, не безпосередньо, а через розгляд іншого, подібного й рівночасно доступнішого об’єкта – моделі. Модель – це спрощене відтворення реальності, яке відбиває в узагальненій формі її істотні властивості. Моделі можуть бути фізичними, аналоговими й математичними. М. – комплексний засіб вивчення об’єкту країнознавчого дослідження шляхом створення формально тотожних йому пізнавальних образів (моделей), які відображають певні властивості об’єкту дослідження, що передбачає широкий набір конкретних методичних засобів, головним із яких є системний підхід.

Молдова (Moldova, Республіка Модова) – держава у Пд.-Сх. Європі. М. поділяється на райони, у її складі дві автономії (Придністров’я та Гагаузія). Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – парламент. Основні політичні партії: Аграрно-демократична, Соціал-демократична, Християнсько-демократичний Народний Фронт. Прапор – три вертикальні і однакові за шириною смуги (зліва на право): голуба, жовта, червона; на жовтій герб у вигляді орла. Державна мова – молдовська. Грошова одиниця – лей. Столиця – Кишинів. Населення – 4,4 млн. мешк. (2001 р.) (131 мешк. на км²); молдавани – 65 %, українці – 14 %, росіяни – 13 %, гагаузи (тюркське нас.) – 3,5 %. За віросповіданням – переважно православні християни. Міське населення – 47 %. Найбільші міста: Кишинів, Тирасполь, Бєльци, Бендери. Територія – 33,7 тис. км², поверхня переважно горбиста, рівнинна, у цент. частині – височинна, найвища ділянка Кодри (вис. до 429 м). Клімат помірний, теплий континентальний. М. бідна на корисні копалини. Економіка перехідна від планової до ринкової, її основу становить с.г. Промисловість: харчова (зокр. виноробство), тютюнова, легка (текстильна, швейна, шкіряна), цементна, машинобудування та металообробка, електротехнічна. С.г.: вирощування винограду, овочів, зернових (пшениця, кукурудза), соняшника, цукрових буряків, тютюну; тваринництво (скотарство, свинарство). Розвинута транспортна інфраструктура, переважно шосейні дороги та залізниці. Експорт: вино, овочі, плодоовочеві консерви, цукор, рослинна олія. Імпорт: нафта і нафтопродукти, газ, вугілля, автомобілі, чорні і кольорові метали. Історична довідка. Територія М. здавна знаходилася у зоні переплетення різних етносів, особливо дакського та слов’янського. В ХІ – XIV ст. перебувала під впливом Київської Русі та Золотої Орди. У результаті контактів волохів і східних слов’ян формується молдавський етнос. У 1359 р. утворилося незалежне Молдавське князівство, яке впродовж XVI – XVIII ст. перебувало під владою Османської імперії. Після російсько-турецьких воєн до Росії відійшло лівобережжя Дністра, а в 1812 р. – Бесарабія. Під впливом Першої світової війни та революції в Росії у грудні 1917 – січні 1918 р. на території М. була проголошена радянська влада. У січні – березні 1918 р. Румунія захопила Бесарабію. 10 грудня 1924 р. була створена Молдавська АРСР у складі УРСР. 28 червня 1940 р. Бесарабія перейшла до складу СРСР. Як наслідок, 2 серпня 1940 р. була створена Молдавська РСР в сучасних кордонах. Під час Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. М. стала ареною кровопролитних боїв і була звільнена від німецько-фашистських окупантів у серпні 1944 р. У результаті розпаду СРСР отримала незалежність і розвивається як самостійна держава. Входить до СНД.

Моніторинг авіаційний – моніторинг, який здійснюється з літаків, верто­льотів та ін. літальних апа­ратів (включаючи повітряні шари і т.п.), що не піднімають­ся на космічні висоти (в основ­ному, в межах тропосфери).

Моніторинг глобальний – спостереження за загальносвітовими процесами і явищами в біосфері Землі, включаючи всі їх компоненти і застереження від можливих екстремальних ситуацій.

Моніторинг екологічний – система спостережень і контролю за змінами у складі екосистеми різного рангу комбінацій природних ресурсів і складових еколо­гічних компонентів - один із рівнів моніторингу.

Моніторинг політичний  процес спостереження, дослідження перебігу політичних процесів, попередження їх небажаного розвитку й прогнозування політичних ситуацій, їх можливого небажаного, негативного повороту.

Моніторинг регіональний – спостереження за процесами та явищами в ме­жах будь-якого регіону, де ці процеси і явища можуть відрізнятись і за природним характером, і за антропогенним впливом від глобальних даних.

Моногамія (одношлюбність) (від грец. monos - один, єдиний, gamos - шлюб) – історично зумовлена форма шлюбу і сім'ї, при якій кожен із партнерів перебуває у шлюбі тільки з однією особою.

Мораторій (від лат. moratorius  такий, що затримує, уповільнює)  відстрочка, затримка набуття чинності, початку, виконання якогось договору, закону, зобов’язань або вимог, відкладання визначених дій.

Мотель – готель для автотуристів, розташований поблизу або вздовж автостради. Традиційно обладнаний гаражем, станцією технічного обслуговування та іншими необхідними службами.

Мулати – нащадки від шлюбу представників європеоїдної раси з неграми.

Муніципалізація – процес переходу об'єктів приватної власності (як правило, на основі викупу) до корпоративної власності територіальних колективів і органів місцевого самоврядування. М. в Україні тривалий час матиме інший зміст і розглядатиметься як форма роздержавлення державного майна, як шлях трансформації комунальної власності у колективну власність органів місцевого самоврядування

Муніципальна власність – форма корпоративної (колективної) власності, що перебуває у використанні, володінні, роздержавленні міст, сіл, селищ, інших населених пунктів і їх виборчих органів місцевого самоврядування.

Муніципальний принцип  самостійність, певна незалежність місцевої влади від центральних державних органів, її самодіяльність і право на власну ініціативу в певних сферах суспільного життя. Становленню муніципального самоврядування в Європі значною мірою посприяла практика так званого магдебурзького права  феодального міського права, за яким середньовічні міста звільнялися від управління й суду феодалів. Норми магдебурзького права визначали й закріплювали права окремих верств міського населення  купців, міщан, ремісників; регулювали порядок обрання й діяльності органів місцевого самоврядування; визначали покарання за певні види злочинів. Ці норми регулювання життя середньовічного суспільства вперше були сформульовані у ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. В Україні магдебурзьке право мав Львів. Польський король Казимир дозволив тут самоврядування через міську раду з бургомістром на чолі й суд, що не залежав від монарха. У ХV сторіччі магдебурзьке право було надане Києву, тут створено орган самоврядування міста  магістрат, який відав адміністративно-господарськими, фінансовими, поліцейськими, судовими справами, здійснював забудову міста, мав збройні сили. Керували магістратом виборні війт і бургомістр, шість радників і шість засідателів.

Навантаження демографічне – узагальнююча кількісна характеристика вікової структури населення, що показує навантаження на суспільство непродуктивного населення.

Навчальне країнознавство – представляє важливу складову частину навчальних планів по підготовці фахівців-міжнародників і географів у вищих навчальних закладах; частина шкільної географії з вивчення країн і регіонів.

Народ  спільнота з єдиною історією, мовою однаковим культурними характеристиками, члени якої поділяють ідею, що вони зв’язані між собою, відрізняються від інших груп.

Народжуваність – процес дітонароджень у сукупності людей, що складають покоління; кількість народжень.

Народність – 1) тип етносу, що займає проміжне положення між плем'ям і нацією; 2) сучасні етноси, що втратили риси племен, проте не стали націями.

Народонаселення – су­купність людей, які живуть на Землі (людство) або в ме­жах певної території, конти­ненту, країни, району чи населеного пункту. Н. - об'єкт вивчення багатьох суспіль­них і ряду природничих наук, в тому числі країнознавства. Спеціально Н. досліджує де­мографія.

Народонаселення (синонім – населення) – сукупність людей, які живуть на всій Землі (людство) або в межах конкретної території, континенту, країни. Властивостями Н. є його постійне відновлення через неперервну зміну поколінь, що йдуть із життя, новими поколіннями, які народжуються і розвиваються (природне відтворення або природний рух населення), а також його тривкого існування неперервним виробництвом засобів для життя (продуктів харчування, одежі, жител і необхідних для цього знарядь праці). На планеті приблизно 5 тис. народів, з них 321 народ має чисельність понад 1 млн. осіб (96,2 % всього населення), 7 народів з чисельністю понад 100 млн. душ (китайці – 1120, хіндустанці – 240, американці США – 205, бенгальці – 200, бразилійці – 160, росіяни – 150, японці – 123).

Натуралізація (від лат. naturalis  природній)  надання громадянства якоїсь держави особам, що мають громадянство іншої держави або зовсім його не мають (апатриди).

Наука – явище культури, створене і надбане людством багатство (матеріальне і духовне), котре слугує подальшому розвитку, збільшенню творчих можливостей, здібностей суспільства й особистостей. В аналітичному плані науку як дуже складний феномен можна розглядати в трьох головних зрізах – як систему знань, як пріоритетну форму суспільної свідомості, як особливу форму людської діяльності. Основна функція Н. – пізнання об’єктивного світу, реально існуючих процесів і явищ, їх сутності. Відкриття об’єктивних законів природи, суспільства і мислення, творче відображення процесів та явищ дійсності становить головну мету Н. Сьогодні «виробничі» функції Н. реалізуються за чотирма напрямами: 1) вдосконалення продуктивних сил; вона виступає як дійовий засіб науково-технічного прогресу – складного, висхідного по спіралі процесу взаємодії різних галузей Н. й виробництва, результатом чого є актуальні, незнані раніше наукові й технічні досягнення; 2) досягнення наукових знань для розвитку самої Н., її матеріально-технічної бази як засобу науково-технічного прогресу; 3) концентрує увагу на феномені людини як головної продуктивної сили суспільного розвитку, його духовних можливостей (мова йде про «людський фактор»); 4) проявляє себе як засіб управління і прогнозування різнохарактерними процесами соціального розвитку. Зокрема, наука про міжнародні відносини досліджує процеси і явища міжнародного життя, визначає нові можливості, спрямування та джерела прогресу людства, дає змогу своєчасно осмислювати і формулювати пріоритетні й альтернативні цілі, завдання у сфері зовнішньої політики держав і способи їх реалізації.

Наукова діяльність – спеціалізована теоретична праця з питань виробництва, розповсюдження і практичного застосування нових знань про матеріальну дійсність.

Наукове країнознавство – вивчення й аналіз географічної, політичної, історичної, культурної, етнічної своєрідності і проблем певної території (країни, регіону, району).

Науковий парк – розміщений на університетській території комплекс, де є умови для розвитку наукових досліджень і розробок передових технологій, який об’єднує лабораторії та дослідницькі групи університетів і промислових компаній, що спеціалізуються в наукоємних галузях.

Націоналізм  1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних (етнічних) вартостей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос. Роздутий до ідеологічних крайнощів Н. проявляється у формі шовінізму.

Націоналізм  1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних (етнічних) вартостей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна самосвідомість – сукупність поглядів, оцінок, думок і відносин, що відображають рівень усвідомлення нацією в цілому чи окремою людиною своєї національної (поряд з етнічною) приналежності, спільності історичної долі, своєрідності, неповторності геополітичних, духовних, соціальних, історичних чинників. Н. с. пов’язана із самоідентифікацією нації – усвідомленням себе як спільності політичної, поліетнічної, громадянської на основі осягнення національної ідеї та національних інтересів.

Національний доход – заново створена вартість протягом певного періоду (як правило – року) в народному господарстві тієї чи іншої країни (або галузі), частка валового суспільного продукту, яка залишається після відрахування матеріальних витрат на його виробництво.

Національний природний парк – вид природо­охоронної території, досить великої за площею, де охоро­на природи поєднується з рекреацією і організованим туризмом. Складається із природних ландшафтів висо­кої естетичної цінності. Поді­ляється на заповідну і рекре­аційну зони.

Національні відносини – відносини між різними соціально-етнічними спільностями – з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами – з іншого.

Національні меншості – групи, які відрізняються своєю національною належністю від більшості населення певної країни.

Національність – 1) позначення сучасних народностей, націй та інших етнічних груп, що заселяють країну; 2) належність людини чи групи людей до певної народності чи нації.

Нація (від лат natio – плем’я, народ) – історична спільність людей, яка склалася в процесі формування спільної їх території, економічних зв’язків, літературної мови, деяких особливостей культури й характеру. Визначення Н. можна умовно розділити на 4 групи: психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні. Засновники психологічної теорії стверджували, що «нація – це душа, духовний принцип»; (Е.Ренон), вважав, що «нація – це сукупність людей зв’язаних спільністю долі, згуртованих у спільність характеру” (О.Бауер). Засновник культурологічної теорії К.Реннер вважав, що нація – «це союз осіб, які однаково розмовляють». У «Міжнародному виданні американської енциклопедії» дано визначення, що нація – «велика кількість людей, які вважають себе спільнотою; вони мають одну або кілька спільних ознак: мову, культуру, релігію, політичні та інші інститути, спільність долі; займають суміжну територію».

Нація політична – спільнота певної країни, об’єднана (часто, але не завжди) спільною мовою, спільними символами, спільною лояльністю до держави та її законів, спільною волею, спільними інтересами, спільними надіями на майбутнє тощо.

Наявне населення – населення, що на певний момент часу перебуває у даному населеному пункті, незалежно від того, чи перебуває там особа як постійний житель чи тільки тимчасово.

Некрополь (від грецьк. nekros - мертвий та роlis - місто, буквально місто померлих) – назва, яку застосовують для визначення кладовищ країн Давнього Сходу й античного світу; кладовище, могильник. За обрядом поховання в Н. розрізняють трупопокладення та трупоспалення (поховання попелу). Найбільш відомий в СНД (СРСР) - Революційний Н. у Москві (виник 10 листопада 1917 р.), в центрі якого знаходиться його композиційний центр.

Неомальтузіанство – оновлений варіант мальтузіанства. Теорія, що ігнорує соціально-економічні умови життя людей, пропагує обмеження росту населення шляхом "морального стримування", застосування різних способів попередження запліднення і дітонародження.

Нетто-коефіцієнт відтворення населення (чистий коефіцієнт відтворення населення) – кількісна міра заміщення материнського покоління дочірним; узагальнююча характеристика режиму відтворення населення з урахуванням народжуваності і смертності.

Нетто-продуктивність шлюбу – середнє число шлюбних народжень на один шлюб до кінця репродуктивного періоду, розраховане з урахуванням розірвання шлюбів.

Німецька школа країнознавства – розвивалась у XVII-XVIII ст. як описове країнознавство, або «камеральна статистика» в німецьких університетах. Студенти заучували відомості про країни і міста – їх території, населення, господарство, державний лад, армії, фінанси та ін. Роботи цієї школи відрізнялися насиченістю цифровими даними. М.М.Баранський характеризував її як “безконцептуальну географію”.

Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина) – держава в Центральній Європі, демократична парламентська, президентська федеральна республіка. 16 федеральних земель. Глава держави – президент, законодавчий орган – бундестаг. Глава уряду – канцлер. Основні політичні партії: Християнсько-демократичний союз, Християнсько-соціальний союз, Вільна демократична, Соціал-демократична, «Зелена», Партія демократичного соціалізму, Націонал – демократична та ін. Прапор – три однакові за шириною смуги (зверху вниз): чорна, червона, жовта. Грошова одиниця – німецька марка. Державна мова – німецька. Столиця – Берлін (3,5 млн. мешк. (1994 р). Населення країни – 83,029 млн. мешк. (2001 р.) (230 мешк. на км²). Міське населення – 85 %. Найбільші міста: Гамбург (1,7 млн. мешк.), Мюнхен (1,3 млн. мешк.), Лейпциг (495 тис мешк.), Дрезден (480 тис мешк.). 94 % – німці, 2 % – турки, решта – серби, італійці, греки, поляки. Від’ємний натуральний приріст нас. – 1,3 %. За віросповіданням – християни, переважно лютерани, менше католиків. Територія – 357 тис км². Північна частина території рівнинна з післяльодовиковим рельєфом, проорана широкими прадолинами. Центр. частина – старі гори та височини: Рейнські сланцеві гори, Шварцвальд з макс. відм.1493 м (г. Фельдберг), Гарц, Швабська Франконська Юра, на півд. Баварське плато. Вздовж пд. кордону – гори Альпи з макс. висотою Цугшпіце (2963 м). Клімат помірний, теплий, морський. Густа мережа річок, сполучених між собою каналами. Озера зосереджені на півн. Корисні копалини: кам’яне і буре вугілля, залізні руди, калієві солі. Електростанції переважно теплові. Н. відноситься до групи найбільш розвинутих постіндустріальних країн. За обсягом ВНП (3003,5 млрд. марок) та пром. вироб. займає 1 місце в Зах. Європі, 3 місце в світі, на неї припадає 7,8 % світового ВНП. Промисловість: металургія, машини, автомобілі (3 місце в світі), електроніка, хімічна. Високорозвинуте с.г. (15 % ВНП). Гол. галузь – тваринництво (7,4 млн. т м’яса), а також вирощ. зернових. С.г. повністю задовольняє потреби нас. Основа транспорту – залізниці (40,9 тис. км) та автошляхи (211 тис. км). Морські порти: Гамбург, Росток. Експорт: автомобілі, електротехнічні вироби, оптика, морські судна, вагони. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали. Головні торгові партнери – країни ЄС. Історична довідка. Після Другої світової війни існували дві німецькі держави – соціалістична Німецька Демократична Республіка і ринкова капіталістична Федеративна Республіка Німеччини. У результаті гострої кризи в НДР і об’єднавчого процесу в німецьких землях при сприянні світового співтовариства, в тому числі СРСР, США, Великобританії та Франції, 3 жовтня 1990 р. утворилася єдина німецька держава. ФРН має без’ядерний статус, входить до групи держав “великої сімки”, є членом НАТО та ЄС. Після парламентських виборів восени 2002 р. при владі залишилися соціал-демократи, федеральний канцлер Г.Шредер.

Ноосфера (від лат. sphaira - оболонка) – “думаюча оболонка”, сфера розуму; якісно нова фаза розвитку біосфери, що пов'язана з виникненням і розвитком у ній цивілізованого людства; період, коли розумна людська діяльність стає головним, визначальним фактором розвитку на Землі.

Норма безробіття – відношення кількості безробітних до чисельності сукупної робочої сили, виражене в % від працездатного населення, яке не має роботи, але шукає її.

Норма зайнятості – процент осіб із складу даної групи, який має роботу.

Нормативно-ціннісний метод (підхід) – спосіб країнознавчого дослідження, який орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою країни/держави, на необхідність використання у практичній діяльності етичних цінностей і норм.

Об’єкт дослідження – фрагмент дійсності, на який спрямована пізнавальна або практична діяльність людини, тобто це те, що досліджує дана галузь науки. О. д. у країнознавстві виступають насамперед країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони), окремі регіони світу і регіональні угруповання (блоки, союзи держав).

Об’єкт пізнання – все те, на що спрямована діяльність дослідника, котрий протистоїть йому як об’єктивній реальності. О.п. у країнознавстві виступає вся сукупність країнознавчих реалій і аспектів розвитку, які становлять інтерес для дослідника.

Область – у країнознавстві адміністративно-територіальна одиниця поділу країни, яка використовується в багатьох країнах, зокрема в Росії, Україні та ін.

Облігація (від лат obligatio – зобов’язання) – цінний папір на пред’явника, що дає право власнику на одержання доходу у вигляді фіксованого прибутку (у формі виграшу або виплати). О. підлягає погашенню (викупу) протягом терміну, обумовленого при її випуску.

Обмінний (валютний) курс – співвідношення, у відповідності з яким країна здійснює товарообмін на світовому ринку; ціна одиниці іноземної валюти в одиницях національної валюти.

Образ (імідж) країни (території) – результат з’єднання наукових знань про неї і художнього її сприйняття. Притягальний імідж створюється, насамперед, на основі позитивної країнознавчої інформації про дану країну чи регіон (район).

Образ життя країни – розкриття етнокультурної своєрідності будь-якої території. Розкривається через усі форми і цикли багатогранної діяльності людини.

Обробна промисловість – сукупність галузей промисловості, підприємства яких обробляють і переробляють сировину й матеріали. О.п. включає харчову, текстильну, швейну, взуттєву, деревообробну, меблеву, целюлозно-паперову, хімічну, металургію, машинобудування. На неї припадає понад 3/4 світової промислової продукції, в тому числі в розвинених країнах – 83,8 %, у країнах, що розвиваються – 49,2 %.

Обскурантизм – мракобісся, вороже ставлення до науки, освіти, прогресу, захист реакційних ідей.

Озоновий екран (озоновий щит) – шар атмос­фери з підвищеною концент­рацією молекул озону (най­більшою на висоті 20-30 км), який затримує згубне для всього живого ультрафіоле­тове випромінювання.

Ойкумена (ейкумена) (від грец. oikumine, від oikeo - живу, заселяю) – обжита частина суші, що включає всі заселені, освоєні чи іншим способом залучені в орбіту життя суспільства, території.

Олігархія (грец. oligarchia) – режим, при якому політична влада належить вузькій групі найбільш багатих осіб.

Описове країнознавче дослідження – тип дослідження, який передбачає систематизований якісно-кількісний опис країнознавчого об’єкта.

Опитування – метод збору первинної вербальної (тобто усної, не поведінкової) країнознавчої інформації, який ґрунтується на безпосередній (інтерв’ю) або опосередкованій (анкетне опитування, тестування, соціометрія, експертні оцінки) соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом). У будь-якому випадку цей метод заснований на використанні опитувального листа у вигляді сукупності різних за змістом, формою і функціями питань.

Опорний каркас території -найбільші та великі міста, їх групові форми – агломерації, а також лінії різних комунікацій, які їх з’єднують. О.к.т. включає полімагістралі, тобто лінії залізничних і шосейних доріг, а також трубопроводів. Міста скріплюють різнорідні частини соціально-економічного простору, що придає йому певну цілісність.

Опортунізм – політична доктрина, яка характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Оптимальна густота населення – та кількість жителів на одиницю площі території, при якій у даних умовах забезпечується максимальний реальний дохід на душу населення.

Оптимум населення (оптимум демографічний) (від лат. optimum - найкраще) – найбільш раціональний із всіх можливих (з т. з. вибраного критерію) тип відтворення населення, що включає оптимальну інтенсивність процесів народжуваності, смертності, відповідне відтворення демографічних структур, міграцію населення.

Опустелювання – 1) втрата місцевістю повністю рослинності в результаті ерозії грунтів; 2) «зменшення зникнення біологічного потенціалу Землі; яке в кінцевому результаті може призвести до виникнення умов, аналогічних умовам пустелі» (конференція ООН з опустелювання, 1977, с. З, п. 7).

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) – міждержавна організація 13 країн-експортерів нафти, яка була створена в 1960 р. Входять: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ, Еквадор, Габон. Вищий орган – чергові (двічі на рік) і надзвичайні конференції в основному на рівні міністрів нафтової промисловості країн-членів. Виконавчі органи: Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, Рада Керуючих з представників країн-членів на чолі з Головою. Завдання: контроль за цінами на нафту, за нафтовими ресурсами і їх експлуатацією в країнах-членах і турбота про економічний розвиток у них. Контролює майже половину світового обсягу торгівлі нафтою, встановлює ціни на сиру нафту, що впливає на світовий рівень цін. Штаб-квартира – у Відні (Австрія).

Організація Об’єднаних Націй (ООН) – міжнародна організація, яка об’єднує на добровільній основі держави з метою підтримання і зміцнення миру й безпеки, розвитку співробітництва між державами. Створена з ініціативи провідних держав (СРСР, США, Великобританії). Статут ООН вступив у силу 24.10.1945 р. У ньому закріплені принципи міжнародного співробітництва: суверенна рівність усіх членів ООН; вирішення міжнародних конфліктів мирним шляхом; відмова в міжнародних відносинах від загрози силою або її використання; невтручання у внутрішні справи країн. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Рада з опіки, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Членами ООН є 194 країни. Економічна і науково-технічна діяльність охоплює чотири основні напрями: 1) глобальні економічні та науково-технічні проблеми; 2) економічне і науково-технічне співробітництво держав з різними суспільними системами; 3) проблеми економічного розвитку країн, що визволились; 4) проблеми регіонального економічного співробітництва.

Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) – організація, що сприяє підтриманню миру, зміцненню інтелектуальної співпраці в освіті, науці, культурі, охороні навколишнього середовища. Утворена 4.11.1946 р., її членами є 194 країни, знаходиться в Парижі (Франція).

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) -військово-політичний союз, створений на основі договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 р. США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Норвегією, Португалією, Данією, Ісландією. В 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, в 1955 р. – ФРН, в 1981 р. – Іспанія, в 1999 р. – Польща, Угорщина і Чехія. В 1966 р. із військової організації НАТО вийшла Франція, але тісно співробітничає з Альянсом. Вищі керівні органи: сесія ради НАТО, а між сесіями – Постійна рада. Складається з Військового комітету, Комітету військового планування, Комітету ядерної оборони, а також «Єврогрупи», яка координує плани переозброєння європейських країн НАТО. Робочий орган НАТО – Міжнародний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Штаб-квартира – в Брюсселі (Бельгія).

Освоєння території – процес включення в господарство (в територіальний поділ праці) територій, які до цього мали природний (незмінний) ландшафт.

Отелерія – сукупність підприємств, що мають у своєму розпорядженні сучасне обладнання та відповідні організаційні можливості для прийому, розміщення, проживання та харчування туристів (повний пансіон або напівпансіон, кімната та сніданок, ресторан); відрізняються відповідними стандартами житла та послуг.

Охорона навколишнього природного середовища – комплекс заходів по збереженню, раціональному використанню та відтворенню природних ресурсів і забезпеченню екологічної рівноваги в природі.

Оцінка – відображення відносин між людиною та елементами довкілля (довкіллям у цілому) та зв'язків між об'єктами, що перебувають у взаємодії.

Оцінка запасів корисних копалин (мінеральної сировини) – оцінка запасів проводиться за ступенем їх вивченості, при якій вони поділяються на 4 категорії: А, В, С₁ і С₂ : А – запаси, встановлені і випробувані при окантуванні тіла корисних копалин гірничими виробітками. Вивчення якості та технології обробки здійснено в промислових масштабах або на достатній кількості проб. Для родовищ нафти визначені коефіцієнти видобутку (відношення об’єму, що може бути добутий при сучасній технології добування до загального об’єму). Для родовищ підземних вод визначені фільтраційні властивості водомістких порід та умов їх живлення, якісь води визначена з детальністю, яка дозволяє її використовувати за призначенням ; В – запаси, досить точно кількісно встановлені в ході розвідувальних робіт. Форма тіла і розповсюдження мінеральної сировини та технологія його обробки виявлені недостатньо. Для родовищ підземних вод встановлені взаємозв’язки між горизонтами, якість води визначена з детальністю, яка дозволяє її використовувати за призначенням; С₁ – слабо розвідані запаси та потенційні запаси, встановлені на основі геологічної вивченості. Для підземних вод у загальних рисах встановлені умови залягання водоносних горизонтів, якість визначена з детальністю, яка дозволяє попередньо вирішити питання про її використання; С_{2 –} потенційні запаси встановлені на основі геологічних передбачень, підземних вод – на основі загальних геолого-гідрогеологічних даних.

Оцінка природних умов і ресурсів – певна шкала виміру природного потенціалу, суб’єктивний образ об’єктивної реальності. В практичній і науковій діяльності, зв’язаній з вирішенням соціальних і економічних проблем, важливу роль відіграє поняття вибору, яке виникає на основі оцінок. Дати оцінку таким поняттям як природні умови і ресурси можна тільки з вказівкою для кого і для чого, тобто на основі знання про об’єкт (природу) і суб’єкт. У логіці оцінок виділяються 4 компоненти: суб’єкт, об’єкт, характер і обгрунтування. В компоненті «суб’єкт – об’єкт», виходячи з задач суспільної практики, на даний час виділяють наступні системи оцінок: «природний комплекс» – технічна система (технологічна оцінка); «природний комплекс – економіка» (економічна оцінка); «природний комплекс – людина» (медико-біологічна, екологічна, естетична, рекреаційна оцінки). В компоненті «характер» використовують порівняльні оцінки («кращий» «гірший»). У компоненті «обгрунтування» характеризується позиція (наукова форма), яка привела до оціночного міркування. До 50-х рр. у СРСР використовували натуралістичну оцінку природних умов і ресурсів. Потім деякий час панувала технологічна оцінка. З переходом до ринкових відносин введені різні види економічних (вартісних) оцінок, зокрема на основі диференційної ренти, по вартості відновлення природних ресурсів і природного середовища, за величиною затрат на дослідження, освоєння і експлуатацію.

Паводок – раптове підняття рівня води в річці, виклика­не зливовими дощами, швид­ким таненням снігу або льо­довиків; може багаторазово повторюватися в різні сезони року.

Пам’ятка містобудування (за Т. Ф. Панченко) – унікальний містобудівний комплекс, у межах якого сконцентровано визначні пам'ятки історії та культури світового (за списками ЮНЕСКО), загальнодержавного та місцевого значення. До них належать всі історико-архітектурні й історико-культурні заповідники України.

Пам’ятки будівництва і архітектури – складова історико-культурних рекреаційних ресурсів (архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, майдани, вулиці, залишки давнього планування і забудови міст та інших населених пунктів тощо).

Пам’ятки історії – складова історико-культурних рекреаційних ресурсів (пам'ятні місця, будинки, споруди та предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства та держави).

Пам’ятки мистецтва – складова історико-культурних рекреаційних ресурсів (твори монументального, образотворчого, декоративно-ужиткового та інших видів мистецтва, що використовуються в сфері пізнавального туризму). Найбільша в світі колекція творів давньоукраїнського мистецтва, що налічує 10 тис. одиниць (ікони, картини, гравюри та ін.), зберігається у Львові. Зібрання Музею історичних коштовностей в Києві (територія Києво-Печерського історико-архітектурного заповідника) налічує 100 тис. одиниць.

Пам’ятки оборонної архітектури – складова архітектурно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів (фортеці, замки, оборонні храми, міські укріплення). Впродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в архітектурі міст і містечок.

Пам'ятка природи – об'єкт природи, що становить науковий, історичний та культурно-естетичний інте­рес (водоспади, гейзери, гео­логічні відклади, печери тощо).

Пам'ятник всесвітньої спадщини – пам'ятник культури чи унікальна за властивостями природна те­риторія, що включена в міжнародний Список пам'ят­ників всесвітньої спадщини і ЮНЕСКО.

Пандемія – епідемія, що охоплює весь світ або більшу його частину з поширенням інфекційного захворювання на території всієї країни, сусідніх з нею держав, а та­кож багатьох країн світу (наприклад, холера, грип, СНІД та ін.).

Пандемія (від грец. pandemia - все населення) – епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території всієї країни чи одночасно багатьох країн.

Пансіон (повний пансіон) – вид комплексного обслуговування, що складається із зустрічі та проводів, розміщення, триразового харчування; повного утримання, обслуговування рекреантів (туристів) протягом туродня.

Пантеон – 1. Античний храм, присвячений богам. 2. Усі боги певного культу. 3. Монументальна споруда на місці поховання видатних діячів (П. біля Кремлівської стіни на Червоній площі в Москві, Російська Федерація; П. Мао Цзедуна на площі Тяньаньмень у Пекіні, Китай).

Парадигма – 1) вихідна концептуальна схема, модель постановки наукових проблем та їх розв’язання; 2) строго наукова теорія, втілена в системі понять. П. у широкому розумінні слова – це сукупність теоретичних і методологічних передумов, які визначають характер конкретного наукового дослідження на даному історичному етапі. П. у вузькому розумінні слова – це стиль (тип) або спосіб наукового мислення. З одного боку, П. є підставою для вибору проблеми наукового пошуку, а, з другого – моделлю, зразком для вирішення дослідницьких завдань. Термін П. ввів американський науковець Т.Кун, автор праці “Структура наукових революцій” (1962 р.). Згідно його концепції, на першому етапі становлення будь-якої наукової дисципліни відсутня єдина система цінностей і згода відносно цілей, теоретичних установок, загальноприйнятих методів і фактів. Створення П. означає досягнення такої згоди на основі прийняття загальних зразків знань і дослідницької методології з використанням специфічної (замкнутої) наукової мови (наукового понятійного апарату).

Параметр (грец. parametre – вимірюю) – величина, числове значення якої дозволяє характеризувати властивість процесу, явища, системи, технічного устрою.

Паритет (від лат. paritas – рівність) – П. валютний – співвідношення між валютами різних країн. П. юридичний - принцип рівного представництва сторін.

Парламент (сенат, сейм, конгрес, кнесет, рада, хурал, риксдаг, альбинг тощо) – найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі, який обирається населенням, деінде частково призначається. П. є зібранням депутатів, що обрані у відповідності до існуючої в конкретній країні виборчої системи. Як інституція державної влади парламент виник у 1265 р. в Англії.

Парсонс Толкотт (1902 – 1979) – американський соціолог, один із головних представників структурно-функціональної школи. У працях “Соціальна система” (1951) і “До головної теорії діяльності” (1951) обґрунтував важливість розгляду суспільства як системи, що складається з окремих інтегрованих елементів. Дав визначення системи, яке стало універсальним і застосовується в т.ч. в науці про міжнародні відносини: “Система - це поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом і його оточенням”. При цьому кожен із елементів є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як “підсистема” із своєю сукупністю елементів.

Партія політична – добровільне об’єднання людей, що прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони розділяють, задоволення спільних інтересів. В Україні налічується понад 120 політичних партій і діє Закон про партії від 5 квітня 2001 р.

Партнерство – форма організації бізнесу, при якій одна або кілька осіб спільно володіють і управляють підприємством, об’єднуючи для цього свої фінансові ресурси.

Паспорт території (населеного пункту, міста) – система основних показників економічного і соціального розвитку та екологічного стану, складова частина Єдиної статистичної інформаційної системи. В Паспорті основних показників економічного і соціального розвитку можуть бути зазначені показники відповідно до нових завдань розвитку економіки регіонів і виключені показники, які втратили своє значення.

Пауперизм (від лат. pauper - бідний) – безвихідні злидні трудящих у суспільстві, побудованому на приватній власності на засоби виробництва.

Пейзаж – зоровий образ географічного середовища.

Пейзажне різноманіття природного комплексу – якісна (кількісна) характеристика, що визначає потенційне багатство зорових образів, які розкриваються в межах природних комплексів.

Перенаселеність (перенаселення) – 1) тимчасовий стан екосистеми, при якій кількість осіб якого-небудь виду більша від місткості середовища; 2) тимчасова суперечність між доступними людині природними ресурсами, включаючи умови життєзабезпечення, і потребами людей та суспільства в цілому; 3) певний надлишок населення стосовно даного способу виробництва засобів існування.

Перепис населення – спеціально організований, періодичний процес збирання й обробки статистичної інформації про населення, його віковий, статевий і сімейний склад за станом на певний час у країні або в чітко обмеженій частині країни. П. н. охоплює всіх без винятку жителів країни, а також громадян держави, які знаходяться за її межами. Його мета – одержати дані про чисельність, склад і розміщення населення, які необхідні для організації економічного життя країни. Він проводиться в короткі строки, протягом кількох днів або тижнів, у ту пору року, коли люди найменш рухливі, шляхом обходу житлових приміщень і збирання опитуванням поіменних даних про кожного жителя. У програму опитування включають демографічні ознаки (дата народження або вік, стать, шлюбний стан, кількість дітей); економічні (заняття, джерело засобів існування, доход тощо); характеристики освіченості (грамотність, професія, рівень кваліфікації тощо); етнічні ознаки (належність до нації, рідна мова, віросповідання); інші (громадянство, фізичні і психічні недоліки тощо). Деколи такі дані, або частину їх, одержують поштою у відповідь на розісланий запитальник (США – 1970, 1980 рр.) або в реєстраційних пунктах, куди жителі повинні з’явитися в певний строк (КНР – 1953, 1982 рр.). Останній перепис населення в Україні відбувся 5 – 14 грудня 2001 р. За його даними в нашій державі проживає трохи більше 48 млн. осіб.

Периферійна (буферна) зона національних парків – територія, що призначена для забезпечення інтенсивної рекреації та розміщення матеріальної бази туризму (основні туристські споруди, відкриті басейни, заклади для активного відпочинку, впорядковані пляжі та інші споруди, пов'язані з організацією масового відпочинку). Приймає на себе основне навантаження та найбільшу частку відвідувачів, є своєрідним захисним бар'єром, що забезпечує збереження природного ландшафту центральної заповідної частини. Може включати невеликі села, що мають природну та етноісторичну цінність (див. Національний природний парк).

Периферійність – віддаленість від головних центрів політичного, культурного та соціально-економічного життя. Необхідно розглядати на основі територіальної структури конкретної країни.

Північний інвестиційний банк (ПІБ) – регіональний інститут середньо- і довгострокового кредитування північноєвропейських країн. Створений у 1975 р рішенням урядів 5 держав Північної Європи: Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Швеції. Знаходиться в м. Гельсінкі (Фінляндія).

Підданство  приналежність особи до якоїсь держави, перебування під її юрисдикцією.

Пізнання – процес руху людської думки, що включає сприйняття (усвідомлення, розуміння), міркування, роздуми та запам’ятовування, певної інформації, в тому числі країнознавчої.

Планування – процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення. План - результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

Планування директивне – передбачає обов’язковий для виконання характер затверджених показників (державне замовлення, ліміти).

Планування індикативне – має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Планування регіональне – розробка і виконання програм економічного та соціального розвитку окремих регіонів країни в межах загального національного плану (програми); в більш широкому розумінні - відображення в національних планах і програмах розвитку регіональної політики держави.

Планування сім’ї – діяльність окремих осіб і сімей, скерована на народження бажаної кількості дітей у запланований період.

Плебісцит – форма загального голосування, різновид референдуму, результати якого на відміну від останнього не мають обов’язкових юридичних наслідків. У міжнародних відносинах – визначення державної приналежності всієї або частини спірної території на основі волевиявлення населення шляхом всенародного голосування.

Плем’я – тип етносу і соціальної організації докласового суспільства.

Пляж (від франц. plage, від лат. р1аgе - смуга землі) – елементарний природно-територіальний комплекс (фація); пологий намитий берег, що утворився в результаті дії прибою та складений наносами (найчастіше піском, гравієм чи галькою). Захищає берег від розмиву, нерідко виконує рекреаційні функції. Всесвітньо відомі П.: Капакабана (Бразилія, узбережжя Атлантичного океану), Варадеро (Куба, узбережжя Карибського моря), Вайкікі (США, Гавайські острови, узбережжя Тихого океану), Лазурний берег. Французька Рив'єра (Франція, Середземноморське узбережжя), Коста-Брава, Коста-Дель-Соль (Іспанія, Середземноморське узбережжя), Італійська Рив'єра (Італія, Середземноморське узбережжя), Алшатик-Алазраг (Сирія, Середземноморське узбережжя). В Україні найбільш популярні П. Чорноморського узбережжя (Лузанівка, Аркадія, Чорноморка, Лонжерон в Одесі, Ореанда в Ялті, пляжі Алушти, Сак, Євпаторії та ін.), стан яких останнім часом часто-густо не відповідає санітарним нормам.

Погост – початковий центр сільської общини на північному заході Давньої Русі. Пізніше - центр адміністративно-податного округу, велике поселення з церквою та цвинтарем. З XVIII ст. П. називають окремо розташовану церкву з цвинтарем, пізніше - сільський цвинтар. У цьому контексті погости розглядаються як складові архітектурно-історичних рекреаційних ресурсів.

Подвійне громадянство  характерний для держав з федеративною формою устрою статус особистості, коли вона одночасно є громадянином союзу і громадянином суб’єкта федерації. П.г. у федераціях слід відрізняти від статусу біпатриду.

Показник – складова частина інформації, що базується на кількісних характеристиках.

Полемологія – наука про об’єктивне та наукове вивчення війн як соціального феномену, що піддається спостереженню так само, як і будь-який інший соціальний феномен, але окрім того здатен пояснити причини глобальних змін у суспільному розвитку впродовж історії людства.

Поліандрія (від грец. polys - багаточисельний і aner род. відмінок andros - чоловік ) – рідкісна віджита форма групового шлюбу, при якому жінка може перебувати одночасно в декількох шлюбах з різними чоловіками.

Полігамія (багатошлюбність) (від грец. polys - багаточисельний і gamos - шлюб) – історично обумовлена форма шлюбу і сім’ї при якій одна особа одночасно перебуває у шлюбі з декількома особами.

Полігінія (багатожонство) (від грец. polys - багаточисельний і gine -жінка дружина) – одна з історичних форм шлюбу, при якій чоловік перебуває одночасно в декількох шлюбах з різними жінками.

Полілінгвізм (від лат. poli - багато і lingua - мова) – стан одночасного володіння декількома мовами.

Політика – сфера людської діяльності, що пов’язана з відносинами між суспільними групами, партіями, державами з приводу завоювання, утримання і використання влади. Охоплює як певні настанови й цілі, якими суб’єкти керуються у своїх справах, так і практичну діяльність щодо їх реалізації. У П. виділяють три рівні її функціонування: 1) мегарівень – відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як ЄС, ООН, НАТО; 2) макрорівень – характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру; 3) мікрорівень – охоплює окремі структури та організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо).

Політико-географічне положення – положення країни (території) відносно центрів і осередків зосередження різних соціальних, класових і політичних сил.

Політична аксіологія – загальне вчення про цінності.

Політична антропологія (етнодержавознавство) – наука, яка вивчає залежність політики від біологічних, інтелектуальних, культурних, моральних та ін. якостей людини, а також зворотній вплив політичного процесу на особу; своїм предметом вона має інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються.

Політична астрологія – галузь знань, яка займається виясненням впливу космосу, розташування небесних тіл, сонячної активності, фаз Місяця і т. д. на розвиток груп країн, окремих країн, територій, регіонів/районів, на політичні й інші події в них та на політичну поведінку соціальних груп, різноманітних об’єднань і окремих людей.

Політична географія – гілка економічної та соціальної географії, що вивчає просторову організацію політичного життя суспільства і територіальне поєднання політичних сил у їхній зумовленості специфічними поєднаннями різноманітних соціально-економічних факторів. Основні аспекти П. г.: 1) формування політичної карти світу та окремих його регіонів; 2) зміни в політичних кордонах; 3) особливості державного устрою; 4) політичні партії, угруповання і блоки; 5) територіальні аспекти масових виборчих кампаній (так звана електоральна географія); 6) політико-географічне (геополітичне) положення країн і регіонів, тобто їх положення по відношенню до політичних союзників і противників, вогнищ різного роду політичних конфліктів тощо.

Політична гносеологія – наука, яка вивчає теоретичні аспекти пізнання, способи його вивчення, аналізу та механізмів функціонування.

Політична етика – у широкому розумінні до П. е. відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих воєн, правильного використання влади правлячими колами. П. е. у вузькому розумінні - це професійна етика, яка стосується, наприклад, поведінки державних лідерів, діяльності керівників міждержавних організацій і недержавних об’єднань. Тобто, носіями П. е. виступають самі політики.

Політична історія – наука, яка вивчає політичні теорії, погляди, інститути та політичні події у їх хронологічній послідовності та взаємозв’язку.

Політична карта – важливе джерело країнознавчого дослідження, географічна карта, на якій представлена територіально-політична характеристика світу, материків або великих регіонів. П. к. поділяються на оглядові (дрібномасштабні), що передають політичний поділ території, і спеціальні, що висвітлюють окремі політичні проблеми і політичні події.

Політична незалежність – самостійний курс держави в міжнародних відносинах, виборі соціально-політичної орієнтації внутрішнього розвитку, проведенні зовнішньої політики.

Політична онтологія – вчення про буття і про пізнання, в якому досліджуються загальні аспекти буття.

Політична праксеологія – наука, яка вивчає політичний світопорядок, механізми його підтримки, забезпечення та функціонування.

Політична психологія – наукова дисципліна, предметом якої є психологічні компоненти політичної поведінки різних соціальних суб’єктів. Вивчення останніх дає змогу застосувати знання психології до пояснення політичних явищ.

Політична соціологія – галузь соціології про взаємодію між політикою і суспільством, між соціальним ладом у певній країні (групі країн) і політичними інститутами та процесами.

Політична філософія – політична наука, яка розробляє ідеали та нормативні принципи політичного устрою суспільства, загальні критерії оцінки політики.

Політичний маркетинг – сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політичний простір – сфера дії політичних організацій, ідей, теорій, політичної влади, лозунгів, звернень, процесів. П. п. є важливим об’єктом країнознавчих досліджень.

Політологія міжнародних відносин – наука про суть, значення і механізми функціонування владних (політичних) відносин на міжнародній арені.

Положення об’єкту в ареалі – країнознавчий термін, згідно якого об’єкт може займати інтроареальне положення (в середині ареалу) й інтерареальне положення (між різними ареалами). Інтроареальне може бути центральним, ексцентральним, окраїнним і глибинним.

Польща (Polska, Республіка Польща) – слов’янська держава в Центральній Європі. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – однопалатний парламент – сейм. Основні політичні партії: Польська об’єднана робітнича, Об’єднана селянська. Прапор – полотнище з двох однакових за шириною горизонтальних смуг: білої верхньої і червоної нижньої. Герб – орел. Грошова одиниця – злотий. Державна мова – польська. Столиця – Варшава (1,641 млн. мешк.). Населення – 38,634 млн. мешк. (2001 р.), (123 мешк. км²). 98,5 % – поляки, 1,5 % – українці, білоруси, литовці. За віросповіданням – римо-католики (95 %). Міське населення – 62 %. Найбільші міста: Лодзь (848 тис.), Краків (750 тис.), Вроцлав (640 тис.), Познань (578 тис.), Гданськ (468 тис.), Щецін (395 тис.). Територія – 312,7 тис. км^2.. Омивається Балтійським морем. Територія низовинна з льодовиковими та перигляціальними ландшафтами і численними озерами (75 % території вище 200 м н.р.м.) На пн. – широка смуга озерних країв (Великопол., Поморське, Мазурське). Далі на пд. – моренні високі рівнини з пагорбами. Височини: Сілезька, Краківсько-Ченстоховська, Келецька, Розточчя. На пд. – гори Зх. та Центр. Бескиди, Зх. Бещади, Татри (найвищі у П., г. Риси – 2499 м.) , Судети. Клімат помірний, теплий. Густа річкова мережа, є мінеральні джерела. Корисні копалини: кам’яне вугілля (провідне місце в Європі), сірка, руди срібла, цинку, міді, свинцю, природний газ, кам’яна сіль. Промисловість: гірничодобувна, чорна та кольорова металургія, машинобудування (в т. ч. транспортне і суднобудування), хімічна (мін. добрива, побутова хім.), фармацевтична, текстильна, харчова. Частка в світовому пром. виробн. – 3,7 %. Під. с.-г. угіддя зайнято 61 % площі країни. Головні с.-г. культури: жито, пшениця, ячмінь, овес, картопля, цукрові буряки. Вирощуються також овочі, тютюн, кормові та ягідні культури. Транспорт: довжина залізниць – 30 тис. км, автомобільних шляхів – понад 150 тис. км. Головні морські порти: Гданськ, Гдиня, Щецин. Експорт: машини, промислове устаткування, судна, продукція хімічної промисловості, товари широкого вжитку, вугілля, кокс, мідь, сірка, цинк. Імпорт: нафта та нафтопродукти, газ, зерно. Історична довідка. На території сучасної Польщі здавна проживали лужицькі племена – предки сучасних слов’ян. Їх поселення 540 – 400 рр. до н.е. (бронзовий вік) знаходилось недалеко від Познані на Бізкутинському озері. В період розвитку Римської імперії (753 р. до н.е. – 476 р. н.е.) населення території Польщі підтримувало економічні зв’язки з Римом, торгуючи бурштином. На початку н.е. розпочалося вторгнення німецьких племен – спочатку бургундів, потім вандалів і готів. Під час розпаду Римської імперії слов’янські племена освоїли простір між ріками Лабою (Ельбою) і Одрою. На межі VІ і VІІ ст. формуються феодальні відносини. З VІІ – VІІІ ст. на території Малопольщі, Сілезії, Мазовії і Помор’я появились укріплені поселення – гради. Місто – град разом з кількома сільськими поселеннями утворювало “ополе”. Кілька ополе об’єднувалось в більш широке територіальне об’єднання “жупа”. Найдавніше місто на території Польщі – Калиш. Найбільш могутнім градом було Гнездо (біля сучасної Познані, засноване легендарним князем Лехом, від імені якого походить руська назва поляків – ляхи). Формування давнопольської держави завершив князь Мешко І з династії Пястів, який об’єднав князівства і в 966 р. прийняв християнство західного обряду. Етнічну основу польської нації склали племена полян, сілезян, вислян, мазовши і поморян. В кінці Х і на початку ХІ ст. виникла назва Польща, держава, яка в той час мала територію 250 тис км² і населення 1 млн. мешк. Увесь час велись феодальні війни та війни проти німецьких орденів і монгольської навали. В 1385 р. була укладена “Кревська” унія з Литвою, коли польська королева Ядвіга вийшла заміж за князя Ягайло. До складу держави увійшла Литва, Західна, а потім і Центральна Україна. В 1410 р. біля с. Грюнвальд поляки в союзі з руськими дружинами розгромили німців. На початок ХVІ ст. сформувалась монархія. В 1569 р. за Люблінською унією була створена багатонаціональна держава. В цей час спостерігається розквіт культури і науки. Зокрема, Копернік (1473 – 1543) відкрив геліоцентричну будову сонячної системи. В 1596 р. в Бресті була укладена Брестська унія – спроба об’єднати католицьку і православну церкви. В 1621 р. під Хотином було розгромлене турецьке військо (польською армією командував гетьман Хоткевич, козаками – Сагайдачний). Могутність Польщі була підірвана внутрішньополітичною боротьбою та визвольною війною українців в 1648 – 1657 рр. З відходом більшої частини України до Росії, починається тиск на Польщу З одного боку Росії - з другого Прусії і Австрії. Аристократія Польщі зраджує національні інтереси. Все це разом призводить до занепаду державності. Три поділи Польщі в 1772 р. 1793 р. і 1795 р. привели до переходу її території до Росії, Австрії і Прусії. Численні повстання ХІХ ст. (1830 р., 1848 р., 1863 р., 1864 р.) були придушені. Після Лютневої революції і Жовтневого перевороту в 1917 р. та в результаті розпаду Австро-Угорщини наприкінці Першої світової війни Польща з листопада 1918 р. стає незалежною. В 1919 р. вона здійснила переможну військову кампанію проти Радянської Росії. Потім з допомогою Антанти розгромила Західно-Українську республіку в 1920 р. та на основі рішення Ради Антанти 1923 р. остаточно (до вересня 1939 р.) закріпила за собою Західну Україну і Західну Білорусію. З 1926 р. настав період диктатури Пілсудского (“режим санації”). 1 вересня 1939 р. розпочалася війна з Німеччиною, яка протягом місяця повністю розгромила Польщу. Радянський Союз приєднав Західну Україну і Західну Білорусію. У серпні 1944 р. відбулося Варшавське повстання. Польща була звільнена радянськими і польськими військами на початок 1945 р. В 1945 р. утворилася Польська народна республіка з комуністичним режимом. В 1949 р. вона ввійшла до Ради Економічної Взаємодопомоги, а в 1955 р. – до Організації Варшавського Договору соціалістичних країн. У ході “оксамитової” революції кінця 1980-х рр. були ліквідовані соціалістичні устої і розпочалися демократичні політичні та ринкові перетворення. В 1999 р. Польща стала повноправним членом НАТО.

Популяційна політика – політика, що має на меті збільшення чисельності населення, прискорення темпів його приросту.

Порівняльний метод – один з найпоширеніших країнознавчих методів. Використовується, зокрема, як базовий при класифікації, генералізації, оці­нюванні і прогнозуванні. Власне пізнання будь-якого країнознавчого об’єкту або явища починається з виділення його подібностей і відмінностей від інших споріднених об’єктів і явищ. Існують певні правила П. м., яких необхідно дотримуватися: перше правило П. м. – порівнювати можна тільки еквівалентні поняття, які відображають еквівалентні об’є­кти і явища. Друге правило П. м. – порів­нювати треба спочатку за найбільш істотним ознакам і лише потім за істотними, менш істотними і т.д. Загальною особливістю П. м. є зіставлення двох чи більше країнознавчих об’єктів (або їх частин), що мають схожі характеристики.

Порівняльно-географічний метод – методичний країнознавчий прийом, що дає можливість більш повно і глибоко уяснити багатогранність географічних форм і типів людської діяльності в різних природних і соціально-економічних умовах. Порівняльно-географічний метод при творчому використанні дозволяє аналізувати риси подібності далеких один від одного і зовсім неподібних те­риторій.

Порівняльно-історичний метод – спосіб країнознавчого дослідження, що дає змогу вивчити країнознавчі події, явища, процеси, пов’язуючи їх з історичними умовами, а також якісними змінами на різних етапах розвитку. П.-і. м. насамперед використовується для порівняння генетично споріднених країнознавчих процесів, які відбуваються в певній історичній ситуації, але за походженням прямо не пов’язані.

Порівняння – спосіб країнознавчого аналізу, який проводяться в трьох площинах: в просторі, в часі, а також в просторі і часі одночасно. П. в просторовому аспекті як виявлення просторових відміннос­тей – найбільш традиційне в країнознавстві. Це ніби моментальна фотографія певних властивостей країни або районів/регіонів. П. в часі має два аспекти: порівняння з минулим (ретроспективний аналіз) і порівняння по відношенню до майбутнього (прогнозування). В країнознавстві традиційна практика використання порівняльного підходу для розвитку другого класичного в нашій науці підходу - історичного. Знаючи минуле і теперішнє, країнознавці повинні навчитися визначати загальні тенденції і лінії розвитку (стан і поведінку систем), які не можуть бути простою екстраполяцією від сьогоднішніх процесів, тим більше що для розвитку характерна як просторова, так і часова нерівномірність. Науково-технічна революція загострює нелінійність розвитку, тобто скачки в часі і територіальну нерівномірність розвитку. Відносно новим підходом в географії є просторово-часові П., в яких враховується реальна нерозривність (ергодичність) простору - часу. Розви­ваються філософські і теоретичні основи таких П. у країнознавстві. Особливе місце в країнознавстві займає міжнародне П. При харак­­те­ристиці концепції поєднання країнознавчих досліджень з глобальними підкреслюється, що глобальний підхід орієнтує на порівняльні міждержавні дослідження не тільки, щоб доказати відмінності, стільки використовує відмінності для проник­нення в глибинну суть явищ.

Порт – 1. Місце для стоянки та ремонту суден і навантажувально-розвантажувальних робіт, обладнане захисними спорудами від негоди та всіма необхідними пристосуваннями.

Порт заходу – пункт проміжної стоянки морського пасажирського або вантажного судна, що передбачено його маршрутом.

Портовий збір – податок, що збирається з пасажирів по їх прибутті до будь-якого міста або країни або від'їзді з них у випадку проходження ними через морський, річковий або аеропорт.

Постійне населення – 1) звичайне населення, основна частина якого постійно проживає в певних населених пунктах.; 2) населення, коефіцієнти смертності якого за віковими і статевими групами не змінювалися впродовж тривалого часу, а коефіцієнти народжуваності залишалися на рівні заміщення, тобто коли коефіцієнт народжуваності дорівнює коефіцієнту смертності, репродуктивний коефіцієнт дорівнює 1, вікова структура є постійною.

Потенціал природних ресурсів (від лат. potentia – сила і франц. ressource – засіб, спосіб) – здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різних видів господарської діяльності. Оцінюється в природних (натуральних) показниках (м³ /добу, рік – водний; кВт-год. – енергетичний та ін.).

Права людини – визнані міжнародним правом норми забезпечення людині прав на вільне життя і розвиток; захист громадянських, економічних, культурних прав і політичних свобод з боку державних судових органів і громадських організацій. Загальна декларація прав людини була прийнята в 1948 р.

Правило демографічного насичення – в глобальній сукупності кількість народонаселення завжди відповідає максимальній можливості підтримання його життєдіяльності, включаючи всі аспекти існуючих потреб людини.

Право  система загальновизнаних традиційно усталених або санкціонованих державою загальнообов’язкових норм та вимог, що регулюють суспільні відносини, упорядковують суспільне життя, відбивають інтереси панівних верств. Вираження П. найчастіше бувають державні закони, які виступають важливим документальним джерелом країнознавчого дослідження.

Праксеологія – галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій з точки зору встановлення їх ефективності.

Прапор державний – офіційний символ держави у вигляді полотнища встановлених розмірів і кольорів, який уособлює її суверенітет, як правило фіксується конституцією.

Предмет дослідження – це ті аспекти, властивості й відношення, що їх вивчає дана наука, а також той кут зору, під яким розглядається об’єкт. П. д. у країнознавстві виступають проблеми розвитку окремих країн і регіонів світу; системоутворюючі (політична, правова, соціальна, економічна) країн; різні аспекти історії, культури, релігії, демографії, господарства, зовнішньої політики сучасних держав; методологічні основи, методи і методики країнознавчих досліджень.

Президент (від лат. praesidens – тот, що стоїть спереду) – керівник держави з республіканською формою правління. П. обирається шляхом прямих виборів або парламентом. Верховна влада доручається йому на певний період і коло його повноважень обмежене законом. П. держави, що є президентською республікою, має прямий мандат, діє поряд з парламентом і певною мірою залежить від нього, очолює виконавчу владу – уряд і має право його формувати. П. має право законодавчої ініціативи, уповноважений видавати нормативні акти – декрети, укази, які мають таку ж обов’язковість, як і закони, прийняті парламентом. П. має особливі повноваження на випадок надзвичайних ситуацій. Він є головнокомандувачем Збройними силами країнами. Наділений правом вести міжурядові переговори та підписувати міжурядові договори. П. не має права передавати владу по спадковості.

Президентська форма правління – влада вибраного керівника держави – президента, яка спрямована на повне і послідовне здійснення державної політики і законів, покликана забезпечити єдність і непорушність держави. Вперше П.ф.п. була встановлена в США в 1789 р., коли першим президентом обрали Дж. Вашингтона.

Прес-конференція (від англ. Press-conference)  зустріч державних, політичних, громадських, наукових тощо діячів з представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, які цікавлять широку громадськість. У П.-к., на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони зустрічі.

Прибуток – економічна категорія, яка виражає фінансові результати господарської діяльності підприємств. Представляє надлишок вартості над витратами на виробництво.

Привабливість (країни, місця) – елементи туристського продукту. що визначають вибір туриста на користь даної країни (місцевості); чинники (соціально-історичні, природно-географічні) залучення туристів.

Приморські кліматичні курорти – місцевості, де особливості приморського клімату використовуються з лікувальною та профілактичною метою (Генічеськ, Кирилівка, Ялта, Мєлєкіно, Бердянськ на Азовському узбережжі, Алушта, Ялта, Одеса, Скадовськ - на узбережжі Чорного моря).

Принципи країнознавчих досліджень – основні методологічні засади, на основі яких здійснюються країнознавчі дослідження. До них належать: 1) принцип територіальності - вивчення типу просторової зміни природних умов, групування природних ресурсів і природокористування, матеріалізації виробничого процесу. Базується на властивостях геопростору, серед яких головними є регіоналізм простору (розпад на окремі частини), взаємодія компонентів, континуальність (неперервність розвитку структур регіону, регіонів і простору в цілому) і дискретність, структурність, внутрішня суперечливість, інтегративність; 2) принцип комплектності – забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку. Це взаємозумовлений і пропорційно взаємоузгоджений розвиток геосистеми як єдиного цілого на основі поєднання інтересів суспільства і збереження природних умов; 3) принцип регіональної цілісності - випливає з об’єктивного взаємозв’язку природних і соціально-економічних процесів і явищ, що протікають у певному територіальному ареалі. Регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються завдяки певним типам взаємозв’язків між цими трьома середо­вищами; 4) принцип системності – розглядає країнознавчий об’єкт як складну динамічну систему, під якою слід розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Необхідність принципу системності в країнознавчих дослідженнях поясню­ється тим, що пошук часто проводиться в умовах невизначеності, яка виникає внаслідок значної кількості чинників, які не завжди або не всі можна кількісно оцінити. Тому існує необхідність висунути альтернативні рішення, а потім прово­дити їх аналіз з метою вибору найефективнішого. Принципи системного аналізу дають змогу встановити вади старих традиційних підходів для постановки і вирі­шення нових проблем чи завдань а також сформулювати нові завдання, проблеми, їхні структурні й типологічні характеристики, обґрунтувати дослідницькі програми.

Природна забезпеченість території водою – кількість води, яка припадає протягом року на 1 км² площі території в тис. м³. Цей показник дуже нерівномірний, середній по планеті 268 тис. м³ , у США – 363, Франції – 441, в Україні – 83 тис. м³.

Природний приріст населення – абсолютна величина різниці між числом народжених і померлих за певний проміжок часу.

Природний рух населення – зміна чисельності та складу населення в результаті народжуваності і смертності без врахування його переміщення в межах країни і за її кордонами. Характеризується абсолютними і відносними показниками. До абсолютних належить приріст або спад кількості населення, до відносних – коефіцієнт природного приросту (різниця між коефіцієнтами народжуваності та смертності населення за певний період, виражена в проміле), який може мати позитивне, нульове і негативне значення.

Природні ресурси – компоненти і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил та вивченості використовуються або можуть бути використані для задоволення потреб суспіль­ства.

Природні ресурси – тіла і сили природи, що на даному розвитку продуктивних сил і вивченості використовуються в матеріальному виробництві для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови – тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя і діяльності людини, але не беруть безпосередньої участі в матеріальному виробництві.

Природні умови – тіла і сили природи, які впливають на діяльність людського сус­пільства, але безпосередньої участі у виробничій діяль­ності не беруть.

Природно-господарські райони – природні утворення, які стали і певними господарськими територіальними системами. Найчастіше це гідрографічні басейни: річні, озерні, а також прилеглі до них території на вододілах.

Природнокліматичні ресурси – сукупність кліматичних та ін. природних умов території, що використовуються при організації рекреаційно-туристсьюї діяльності та сприяють оздоровленню людини; один з основних чинників розвитку рекреації та туризму.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території (акваторії) – сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, виражена в їх суспільній споживчій вартості. Кількісна оцінка ПРП території (акваторії) визначається загальною вартістю всіх видів його використання, тобто сумою добутків споживчої вартості одиниці ресурсу, помноженої на його загальну кількість (продуктивність).

Природокористування – сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу (видобуток ресурсів і ресурсокористування), а також заходи для його збереження (поліпшення властивостей ресурсів – меліорація, ліквідація наслідків господарювання, створення умов для відновлення відтворюваних ресурсів).

Природокористування раціональне – система діяльності, яка забезпечує найефективніший режим відтворення і економної експлуатації природних ре­сурсів і умов середовища з врахуванням перспективних інтересів господарства і збе­реження здоров'я людей.

Притулок політичний  надання державою можливості уникати переслідування на її території особам, які є громадянами інших держав, якщо вони зазнають утиску в себе вдома через їхні політичні погляди, позиції чи дії.

Причина – комплекс необхідних і достатніх умов, які викликали певне явище, процес, подію; у найзагальнішому розумінні – необхідний чи випадковий фактор, який викликає певне явище як його передумова або привід.

Причинно-наслідковий зв’язок – взаємозалежність між подіями, явищами, фактами, що зумовлюється наявністю певних причин (глибинних процесів, змін, обставин), які їх викликають і безпосереднім наслідком яких вони виступають.

Проблемні райони (ПР) – території, які в просторовій структурі господарства вирізняються масштабами та особливим кризовим проявом тієї чи іншої проблеми; відтак вимагають заходів, спрямованих на поетапне її вирішення.

Проблемно-хронологічний метод – науковий прийом, зокрема і в країнознавстві, який передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що розглядаються в хронологічному порядку.

Прогнозна (очікувана) кількість населення – оціночна кількість населення, отримана шляхом короткочасного прогнозу, що базується на екстраполяції вирахуваних за останній час темпів росту населення, а на більш тривалий час - шляхом пересування за віковими групами.

Прогнозне і конструктивне країнознавство – галузь країнознавства, спрямована на вивчення територій, на яких будуть виконуватись довготермінові програми і проекти соціально-економічного розвитку.

Прогнозування – прогностичний метод у країнознавстві, у якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Програма країнознавчих досліджень – викладення його теоретичних попередніх посилань (загальної концепції), виходячи з мети роботи, гіпотези дослідження, з приведенням методів і логічної послідовності досліджень. Програма включає наукову задачу і план її реалізації. Вихідним пунктом складання програми є проблемна ситуація, яка має дві сторони: предметну і пізнавальну. Предметна сторона проблеми віддзеркалює усвідомлення «соціального замовлення», суспільної потреби в тих чи інших знаннях. Пізнавальна сторона проблеми полягає в незнанні (слабкому знанні) методів пояснення явищ, об’єктів, процесів. У країнознавчій програмі повинні бути два запитання: в чому суть наукової задачі (проблеми) і яким методом її вирішувати. Спроба відповісти на запитання в чому полягає наукова задача країнознавства – це спроба сформулювати мету досліджень, яка орієнтує на його кінцевий результат. Якщо представити предмет дослідження у вигляді великої кількості об’єктів, кожний з яких має велике число властивостей, то виникає дилема: або вивчати велику кількість об’єктів, при малій кількості властивостей, або малу кількість об’єктів (або навіть один), але велику кількість (навіть всі) їх (його) властивостей. Перший тип досліджень, коли вивчається мала кількість властивостей великого числа об’єктів, називається аналітичним. Він використовується в галузевих країнознавчих науках (науках «вертикальних» – по галузях, компонентам, елементам проблеми. Другий тип досліджень – синтетичний. Його задача полягає в об’єд­нанні властивостей в такі групи, які характерні для одного, або невеликої кількості об’єктів. Таке об’єднання (синтез поелементних знань) використовується в таксономічних географічних науках (науках «горизонтальних»), а також у країнознавстві. В науці взагалі діють як органічно поєднані дві роздільні програми – дослідницька (подібна до аналізу) і колекторська (подібна до синтезу). В країнознавстві використовується переважно колекторська програма. При країнознавчому синтезі можна виділити такі стадії (за Р.Хейлі): 1) виокремлення специфіки найбільш важливих проблем регіону, що важливо для його розуміння в цілому; 2) на виявлених найбільш важливих проблем виділення істотних перемінних характеристик, просторових і непросторових, які відносяться до процесів і форм і які ми спостерігаємо на поверхні землі; 3) визначення причинних і зворотних зв’язків між змінними; 4) розробка модельної форми причинно-наслідкових і зворотних зв’язків у регіоні.

Програма ЮНЕСКО «Людина та Біосфера» (МАБ, Man and Biospherе) – міжурядова програма досліджень процесів та змін, відбуваються в різних екосистемах Землі під впливом діяльності людини і розв'я­зання конкретних проблем керування природними ре­сурсами, безпосередньо в країнах-учасницях. Офіцій­но прийнята у 1970 році 14-ю сесією Генеральної конференцію ЮНЕСКО. Керівниц­тво та організацію виконання програми здійснює Міжна­родна координаційна рада (МКР). У її складі понад 80 країн (Україна з 1973 року), що регулярно переобираються на сесіях Генеральної кон­ференції ЮНЕСКО; в кожній із країн-учасниць створені національні комітети. Один з напрямків роботи МАВ - організація всесвітньої сітки біосферних заповідників і їх скоординованої роботи.

Продуктивні сили – особливості формування і розміщення природних умов і основних природних ресурсів, населення і трудових ресурсів, галузевої і територіальної структури господарства країни.

Продуктивність шлюбу – показник, що характеризує народжуваність на підставі остаточного числа народжень у подружньої пари; вираховується як середнє число народжених дітей на один шлюб.

Промисловість – найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й товарів споживання (заводи, фабрики, шахти, електростанції, комбінати тощо).

Пронаталістична політика – політика, що має на меті збільшення природного приросту населення шляхом підвищення народжуваності.

Просторова (територіальна) структура територіальної організації суспільства – відображає склад, співвідношення та взаємне розміщення різних територіальних поєднань виробничої і невиробничої сфер суспільства і визначає міжрайонні та внутрішні районні відносини між ними.

Протекціонізм (від лат. protectio – заступництво, захист) – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, зокрема зменшення податків, стимулювання експорту, обмеження імпорту.

Протокол – документ, що закріплює домовленість про співробітництво; вид міжнародних угод.

Професійна структура населення – розподіл працівників за професіями на підставі поділу праці, що передбачає спеціальну підготовку людей для виконання певних робіт, набуттю ними відповідних теоретичних і практичних знань.

Психоекологія – комп­лексна наукова дисципліна, яка досліджує вплив еколо­гічних факторів на психіку людини.

Радикалізм – політична доктрина, ідеї і діяльність, спрямовані на рішучу, докорінну зміну методів політичної діяльності, основних інститутів політичної системи країни або негайне здійснення інших політичних цілей.

Радянська школа країнознавства – сформувалась під безпосереднім впливом ідей районної школи Баранського – Колосовського – Вітвера, яка склалася на географічному факультеті Московського університету. Основним положенням школи було вчення про «район» як складову частину країни, з його об’єктивним характером, а також створенням програми країнознавчих комплексних характеристик.

Район (регіон) – 1) одиниця поділу певної території за якимись ознаками й особливостями; 2) територіально-адміністративна одиниця в деяких країнах, у тому числі в Україні. Р. як таксономічна одиниця в географії та країнознавстві виступає важливим об’єктом дослідження.

Районування – родове поняття, що має 3 основні групи значень: 1. Процес виявлення головних рис територіальної диференціації та інтеграції географічної оболонки або її частин. 2. Стан, результат відображення просторової диференціації та інтеграції у вигляді схеми районування. 3. Діяльність з метою раціонального використання природних ресурсів відповідно до встановлених закономірностей територіальної диференціації та інтеграції.

Ранг-розмір поселення (правило Зіпфа) – суть його в наявності зворотної залежності між людністю поселення і його порядковим номером в упорядкованій послідовності населених пунктів, виражається формулою Р_п = Р₁ / n ^, де Р₁ – населення найбільшого міста; Р_{п –} населення міста рангу п,  – коефіцієнт ієрархізації, який визначається при апроксимації формулою фактичних даних. Вивчення на базі правила Зіпфа здійснюється з допомогою логарифмічних графіків, на яких по осі ординат відкладають логарифм розміру, а по осі абсцис – логарифм рангу. Цей прийом дозволяє віднести країну до одного з трьох основних типів: 1) логарифмічно нормальний розподіл, при якому співпадає співвідношення, ранг, розмір (США, Китай); 2) домінантний, при якому одне – два міста домінують над системою малих міст, а проміжних міст майже немає (Австрія, Угорщина); 3) проміжний (найбільш розповсюджений).

Раси (від фр. race, італ. razza – рід, порода, плем’я) – поділ сучасної людини за фізичними особливостями, що передаються по спадковості (колір шкіри, очей, волосся, форма черепа, довжина тіла); представники однієї раси зв’язані єдиним походженням і певною областю розповсюдження. Населення світу поділяється на 4 раси: європеоїдну (42,3 %), монголоїдну (36 %), негроїдну (7,4 %) і австралоїдну (0,3 %). В зоні контактів великих рас існують перехідні (склалися в давнину) та змішані (утворилися в новітній період) раси.

Расизм – політична теорія і практика, що базуються на концепціях про фізичну і психічну неповноцінність окремих рас і народів і вирішальний вплив расових відмінностей на історію та культуру людства.

Расовий склад населення – розподіл населення за ознакою расової належності з виділенням малих і великих рас, перехідних типів і т. п.

Ратцель Фрідріх (1844 – 1904) – німецький політичний географ, етнограф і соціолог, професор ряду вузів. Засновник політичної географії. Основні праці – “Політична географія”, “Земля і життя”. Обґрунтовував зовнішньополітичний експансіонізм, вказуючи, що чим розвинутіша культура нації, тим природніший її потяг до завоювання, до захоплення нових земель. Як біологічний організм держава має “основний закон зростання у просторі”. Несприятливі географічні умови, перенаселення окремих регіонів вимагають від дієвих націй проведення політики експансіонізму. Це положення стало однією із засад геополітики, яку розвинули Р. Челлен, К. Хаусхофер, Х. Макіндер, А. Мехен та ін.

Рафтінг – спуск по гірській річці на надувних човнах, плотах (2-10 місць).

Раціональний метод – один із методів ухвалення рішень, спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей і цілей розвитку та функціонування країни/держави або окремих її частин чи складових влади. Згідно Р. м. законодавець або виконавець повинен чітко дотримуватися розроблених процедур на кожному етапі ухвалення рішень, що забезпечить найкраще використання існуючих ресурсів у досягненні поставленої мети.

Реальна грошова маса – відношення номінальної грошової маси до рівня цін.

Реальна заробітна плата – зарплата, поділена на рівень цін. Вимірюється кількістю товарів і послуг, що можна купити на зарплату.

Реальний валютний курс – номінальний валютний курс, визначений з урахуванням зміни цін у двох країнах протягом одного й того ж року; пропорція обміну товарів між різними країнами.

Реальні доходи – частина національного доходу, що використовується населенням на споживання, накопичення матеріальних благ, задоволення духовних потреб.

Ревальвація – законодавче підвищення валютного курсу постановою центрального банку (при системі фіксованого обмінного курсу).

Регіон – 1) область, район, частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і (або) історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, які часто поєднуються з особливостями національного складу населення; 2) група сусідніх країн, близьких за національним складом і культурою або однотипних за суспільно-політичним устроєм, що виділяються в окремий економіко-географічний район світу. Р. виступає важливим об’єктом країнознавчих досліджень.

Регіоналізація – 1) розвиток, зміцнення економічних, політичних та інших зв'язків між областями або державами, що входять до одного регіону; 2) виникнення регіональних об'єднань держав.

Регіоналізм – 1) підхід до розгляду і розв'язання економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем під кутом зору інтересів та потреб того чи іншого регіону; 2) сучасний політичний рух у Європі за компромісне поєднання позитивних рис унітарного і федеративного державного устрою.

Регіональна концепція в географії – один з генеральних і найбільш традиційних напрямів у географії, при якому основним об’єктом дослідження виступає територія (континент, країна, регіон, район), оскільки вся життєдіяльність суспільства, його господарська і соціальна організація глибоко географічні, мають зональну і регіональну виразистість. Крім того населення того чи іншого регіону або району осмислює, що він – їх батьківщина і вони взаємозв’язані тісними економічними, духовними і культурними узами.

Регіональна політика – комплекс заходів держави по вирівнюванню рівнів розвитку районів, набуває все більшого значення для довготермінової стратегії соціально-економічного розвитку країни з метою досягнення територіальної справедливості, яка передбачає рівні можливості розвитку для всіх територій.

Регіональний господарський механізм – певна сукупність форм і методів господарювання, яка застосовується на конкретній території з метою забезпечення ефективного господарювання.

Регіональний розвиток – зміцнення потенціалу території з орієнтацією на соціальні пріоритети, що пов'язане із забезпеченням природно-господарської та структурної збалансованості, створенням нових необхідних ланок, подоланням деструктивності окремих компонентів, стимулюванням внутрішніх та міжрегіональних зв'язків.

Регіонально-цілісний підхід – науково-теоретичний і методологічний фундамент, що дає уявлення про регіон як про цілісність, єдність його природного та економічного середовища і соціуму.

Регресуюче населення (від лат. regressio - рух назад. повернення) – населення, у якому смертність перевищує народжуваність.

Рееміграція (зворотна міграція) (від лат. re - префікс, що означає зворотну дію, еміграція) – повернення емігрантів на батьківщину.

Реєстраційна картка – документ, що видається в ряді країн митними органами тимчасовим відвідувачам при в'їзді до країни та повертається ними при виїзді з країни, що підтверджує реєстрацію цих відвідувачів владою даної країни. Як правило, використовується для реєстрації іноземних туристів, які прибувають до країни.

Режим відтворення населення – демографічна категорія, що позначає сукупність конкретних кількісних характеристик процесу відтворення населення, що розглядається в фіксований момент часу.

Режим заповідний – повністю або частково обмежене втручання людини в природні процеси на основі підтримки екологічної рівноваги для збереження видів живих організмів (їх угруповань) і елементів неживої природи (геологічні пам'ятки природи).

Резерват – загальна назва території, що охороняється (пам'ятки природи, заказники, заповідники); природна територія заповідно-еталонного або ресурсозахисного типу.

Резервація (резерват) (від лат. reservare - зберігати) – в США, ПАР, Австралії, Канаді, Бразилії - територія для примусового поселення корінного населення (напр., індіанців у США).

Результат – кінцевий підсумок або наслідок певної діяльності, в тому числі наукового дослідження.

Реімміграція (від лат. re - префікс, що означає зворотню дію, і імміграція) – зворотній відтік з країни осіб, що прибули до неї у результаті імміграції.

Рейтинг – індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, країни, регіону, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.

Реклама в туризмі – друковане, рукописне, усне, графічне або інше повідомлення (інформація) про особливості, засоби споживання туристського товару, його якості, місце реалізації тощо. Поділяється на: 1) рекламу в періодиці, 2) друковану рекламу, 3) кіно -, теле-, радіорекламу, 4) рекламу по телефону, 5) рекламу на вулицях, у громадських закладах, 6) вітринну рекламу, 7) рекламу, що поширюється з продукцією видавництв, 8) поштову рекламу тощо.

Рекламація – претензія; заява однієї сторони про те, що інша сторона не виконала (повністю або частково) покладені на неї зобов'язання, і вимоги в зв'язку з цим відповідного відшкодування.

Реклю Ж.Ж. (1830 – 1905) – французький географ і засновник сучасного країнознавства. Видав 19-томну загальну географію «Земля і люди», в якій основний акцент переніс з природознавчого опису на опис народів, міст, історичних пам’яток. Головна ідея цього опису – людська праця, зміна природи людиною. Р.Ж.Ж. розглядав Землю як організм, а окремі компоненти природи як його органи і наголошував на необхідності вивчення взаємодії процесів, змінності географічних явищ у просторі та часі.

Рекреалогія (від лат. rесrео - відновлюю та гр. 1оgos - вчення) (за В. С. Преображенським) – галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки.

Рекреаційна водойма – водний об'єкт (або його частина) природного або штучного (антропогенного) походження (річка, озеро, водосховище, ставок та ін.), призначений для задоволення рекреаційних потреб населення (оз. Світязь у Шацькому національному парку в Україні; озера Селігер, Байкал, Ханка, Телецьке в Росії; оз. Іссик-Куль в Киргизстані; озера Балатон, Веленце в Угорщині та ін.). В окремих випадках (наприклад, при дефіциті водних ресурсів) рекреаційне використання водойми поєднується з його використанням для зрошення, водопостачання, рибного господарства.

Рекреаційна дигресія – погіршення стану природних комплексів під впливом інтенсивного використання їх для масового відпочинку населення.

Рекреаційна екологія – наука про взаємодію рекреанта з довкіллям. Виникла на стику двох наукових напрямів: рекреації, рекреаційної географії (індустріально-орієнтованої) та екології людини (науки про взаємодію людини з живою природою).

Рекреаційна ємність території – чисельність відпочиваючих, які без суттєвої шкоди для природного комплексу можуть перебувати на певній території (акваторії) впродовж певного проміжку часу.

Рекреаційна освоєність території – стан розвитку рекреаційної функції в межах певної території (акваторії) за визначений період. Характеризується насиченістю території елементами рекреаційної інфраструктури, рекреаційним навантаженням, ступенем розвитку рекреаційного господарства, його зв'язками з іншими підсистемами. Р. о. т. є наслідком процесу рекреаційного освоєння території, акваторії або іншого середовища, ступінь якого характеризується відносними (порівняно з освоєними територіями) й абсолютними (показники насичення певної території об'єктами рекреаційно-туристського господарства) даними.

Рекреаційна система (РС) – соціальна демоекологосистема (тобто екологічна система, в центрі якої стоїть людина, населення), що складається з взаємопов'язаних підсистем: груп відпочиваючих, природних і культурних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу, органу управління, що характеризується функціональною цілісністю; цільовою функцією системи є задоволення рекреаційних потреб.

Рекреаційна територія – складова земельного фонду, що використовується в туризмі, лікуванні та відпочинку; система взаємопов'язаних природних, природно-соціальних і соціальних компонентів, функціонування яких покликано забезпечувати рекреаційний попит населення. Типологія Р. т. тісно пов'язана з типологією територіальних рекреаційних систем (ТРС). Виділяють такі територіальні функціональні типи Р. т.: лікувальний, оздоровчий, спортивний, пізнавальний.

Рекреаційна територія – територія, яка викори­стовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму та екскурсій. В за­лежності від призначення виділяють дві групи Р.т. для короткочасної рекреації (лісопарки, зелені зони, приміські ліси, водні об'єкти та ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-сана­торні курорти і курортні ра­йони, туристичні комплекси).

Рекреаційне географічне положення (міста) – різновид одного з основних понять загальної теорії економічної географії - економічно-географічного положення об’єкту. На необхідність розробки поняття Р. г. п. об’єкту вказували І.М.Маєргойз (1981), Ю.О.Вєдєнін (1982); соціально-географічна категорія, що віддзеркалює просторово-часові відношення населення міста (через обсяг і структуру рекреаційних потреб) до наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури; Р. г. п. міста визначається такими факторами: характером і обсягом рекреаційних потреб, рекреаційно-туристськими ресурсами, об’єктами матеріально-технічної бази рекреації та туризму, умовами транспортної доступності.

Рекреаційне навантаження – показник, що характеризується чисельністю рекреантів (див. Рекреація) на одиницю площі за певний період. Визначають шляхом обліку часу перебування рекреантів на пробних площах або в лісовому масиві (лісопарку, парку, зоні відпочинку), а також розраховують для всієї території рекреаційних лісів, виходячи з чисельності міського та сільського населення, рекреантів, які перебувають на даній ділянці. Визначення Р. н. методом обліку на пробних площах проводиться в основному для обґрунтування або уточнення нормативів для природно-територіальних комплексів. Після закінчення облікових робіт у всі передбачені дні визначають середньозважене Р. н. на 1 га пересічно за 1 день комфортного (сприятливого для рекреації) періоду. Ступінь дигресії (порушення) природного середовища перебуває у прямій залежності від Р. н. і стійкості до нього природних комплексів. Процес рекреаційної дигресії умовно поділяють на 5 стадій. Р. н. характеризує ступінь використання окремих рекреаційних територій та є одним з основних критеріїв їх функціонального зонування, визначення обсягів рекреаційного благоустрою.

Рекреаційне навантаження – ступінь безпосе­реднього впливу відпочиваю­чих на природні комплекси. Р.н. виражається кількістю людей або людино-днів на одиницю площі за певний проміжок часу.

Рекреаційне районування – поділ території на певні таксономічні одиниці, що відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони. Р. р. є комплексним. Соціальний аспект його полягає в тому, що воно проводиться з метою забезпечення оптимального функціонування ТРС і використання її цільової функції; економічний – в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами; географічний – у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації та туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння; екологічний – у створенні передумов щодо раціонального використання чи консервації рекреаційних ресурсів.

Рекреаційний вузол – просторове поєднання рекреаційних систем різного функціонального профілю, ієрархії, планових і самодіяльних туристських маршрутів у межах міського або іншого поселення, що містить розвинену рекреаційну інфраструктуру. У загальногеографічному значенні вузол - геотеріальне поєднання об'єктів, що відіграє певну роль у розвитку даного ландшафту (району, регіону), завдяки сукупній дії цього поєднання на оточуючий ландшафт (район, регіон). Остання якісно відрізняється від простої суми дій симплексів, що входять у це поєднання. Р. в., як і всі складові географічної оболонки та суспільства, підпорядкований певній ієрархії, підсистеми якої відбивають географічні (Р. в. світового, континентального, регіонального, національного, обласного, районного значення тощо), статистичні (найкрупніші, крупні, середні, малі) або ті та інші разом узяті критерії. В Україні найбільш значними є Київський, Одеський, Львівський, Харківський, Ялтинський Р. в.

Рекреаційний кадастр – відомості про природні умови, рекреаційні об'єкти і оздоровчо-лікувальні території відводяться для організації масового відпочинку і відновлення духовних та фізичних сил людини.

Рекреаційний кадастр – систематичне зведення, що містить якісний і кількісний опис природних об’єктів і явищ рекреаційного призначення та складається з географічної характеристики, даних про динаміку, ступінь дослідження об’єкта чи явища, рекомендацій з використання, перелік заходів, необхідних для їх охорони.

Рекреаційний об'єкт – місце з обмеженою площею, яке використовується для відпочинку: озеро, ставок, лісова галявина, пам'ятка природи, видовий майданчик і т.д.

Рекреаційний парк – район відпочинку з особливим режимом (правила поведінки відпочиваючих, охорона об'єкту, обмеження чи регулювання доступу, наявність огорожі, плата за вхід та ін.), що управляється курортно-туристичною адміністрацією. Р. п. є численні зарубіжні заповідники, національні та природні парки. Різноманітні заповідники та заказники можуть існувати як усередині Р. п., так і поза ними.

Рекреаційний потенціал – сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційний район (за Є. О. Желудківським) – частина рекреаційного регіону, що включає курорти однакового профілю, зони відпочинку та центри туризму в межах територіального поєднання географічних ознак і факторів, а також рекреаційних ресурсів. Р. р. становить основу функціонально-територіальної організації рекреації регіонального рівня та охоплює, як правило, декілька адміністративних районів, з’єднаних транспортною мережею з центром рекреаційного регіону (див. Рекреаційне районування).

Рекреаційний регіон – ТРС, до складу якої входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування та туризму, управління, обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району. Р.р. об'єднує рекреаційні райони, що складаються з підрайонів, окремих курортів, природних парків, зон відпочинку, центрів туризму. Характеризується територіальним поєднанням географічних і бальнеологічних ознак, факторів, що включають унікальні рекреаційні ландшафти та території поширення лікувальних і туристських ресурсів із достатнім транспортним зв'язком з районами концентрації населення. Пересічна ємність Р.р., за Є.О.Желудківським, становить від 1,5 до 2,0 млн. рекреантів у літні місяці. На території України виділяють Карпатський, Дністровсько-Дніпровський, Азово-Чорноморський та Кримський Р. р. (див. Рекреаційне районування).

Рекреаційний ресурсний потенціал – сукупність природних і антропогенних факторів, необхідних для рекреаційного використання (кліматичні та ландшафтні умови, морські акваторії та їх узбережжя, джерела водозабезпечення, інженерно-будівельні, грунтово-рослинні умови тощо); система природних, історико-культурних та соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційні карти – тематичні карти, створені в результаті спеціальних досліджень, що містять інформацію про рекреаційну діяльність як соціально-економічне явище. На Р. к. відображаються потоки рекреантів, ємність ТРС, рекреаційні навантаження, фактори розвитку рекреаційної діяльності, районування тощо.

Рекреаційні ресурси – об’єкти та явища природного й антропогенного походження , що використовуються для туризму, лікування, відпочинку та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність. Р. р. – сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів і їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання та надання курортних і туристських послуг. У структурі Р. р. виділяють 2 складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності).

Рекреаційні ресурси історико-культурні – складова рекреаційних ресурсів; матеріальні об'єкти, що несуть семантичну й естетичну інформацію та можуть бути використані в екскурсійній діяльності для забезпечення специфічних потреб людини у спілкуванні з культурним надбанням суспільства.

Рекреаційні ресурси природні – природні та природно-технічні геосистеми, тіла та явища природи (в т. ч. і риси її територіальної різноманітності), що мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності та придатні для використання з метою організації відпочинку та оздоровлення населення.

Рекреаційно-туристський маркетинг – ефективна організація "виробничих" і "збутових" заходів (ланки ланцюга від прийому туристів та відпочиваючих, виробництва товарів, надання послуг та ін. "на вході" до обслуговування рекреантів по закінченню рекреаційного циклу, реалізації товарів, послуг та ін. "на виході"); аналіз ринку, стайлінг (вдосконалення форми та зовнішнього вигляду туристських товарів і послуг), визначення характеру оформлення та вибір "товарної марки" (емблема, девіз туристського підприємства, продукції), політика цін, планування та організація збуту, використання реклами; загалом трактується як створення ринків збуту (забезпечення попиту).

Рекреаційно-туристські ресурси – природні та історико-культурні комплекси та їх елементи, що при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях виступають цільовими об'єктами рекреаційно-туристського споживання як вихідні елементи для виробництва комплексних туристських послуг.

Рекреація (від лат. гесгеаіtіо - відновлення сил; від франц. recreation - розвага, відпочинок, зміна дії, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний з цими діями) – 1. Форма соціального руху й антропогенного впливу на природні комплекси, мета якого полягає у відновленні людиною психофізичної енергії, втраченої в процесі трудової, навчальної, побутової діяльності тощо. 2. Різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. Останні включають розвиток навичок спілкування між людьми, підвищення соціально-трудового та культурного потенціалу суспільства, формування нових рис та якостей особистості, навичок сприйняття природних і культурних цінностей. Розрізняють 3 форми використання часу Р. – туризм, лікування, відпочинок.

Релігійна структура населення – склад населення в залежності від релігійних вірувань.

Релігія (від лат. religio – побожність) – система вірувань і ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює та реагує на те, що вважає надприродним і священним. Р. значною мірою зумовлює мораль і етику, світосприймання й мету життя, культурний клімат суспільства й соціальні відносини, характер і типи економічного розвитку.

Рента – 1) дохід, що регулярно одержується з капіталу, майна або землі, який не потребує від одержувача підприємницької діяльності; 2) прибуток, який одержує власник від облігацій державних позик; 3) доход від володіння унікальними природними ресурсами.

Репатріація – повернення людини чи цілого народу на батьківщину.

Репресія – каральні акції держави щодо особи чи цілого народу.

Репродуктивний період (генеративний період, період плодючості) – певна частина життя жінок, протягом якого вони здатні на дітонародження.

Республіка (лат. respublica, dsl res – справа, publis – громадський) – форма правління, при якій вища державна влада належить виборному представницькому органу: глава держави також вибирається населенням або спеціальною колегією. Виділяють парламентську і президентську республіки. Парламентська республіка базується на верховенстві парламенту, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свою діяльність і залишається при владі до тих пір, доки він має підтримку парламентської більшості, а у випадку втрати цієї підтримки або йде у відставку, або через керівника держави розпускає парламент. У президентській республіці глава держави – президент – одночасно є і главою уряду (США, Аргентина, Бразилія). У світі 143 республіки (3/4 загального числа держав). Республіканська форма правління є найбільш прогресивною і демократичною.

Реституція – повернення однією державою іншій майна, що було незаконно захоплене нею під час війни або внаслідок інших причин (наприклад, повернення майна церков, музеїв, картинних галерей).

Реструктуризація боргу – перегляд умов його надання, коли країна не може здійснити виплати у відповідності з первісними угодами. Р.б. полягає в переносі строків початку його повернення, зменшенні проценту, сум тощо.

Ресурси (від франц. ressource – допоміжний засіб) – джерела необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючому технологічному рівні і соціально-економічних відносинах. Виділяють ресурси природні, матеріальні, економічні, фінансові, трудові. Природні Р. поділяються на невичерпні (енергія Сонця, припливів і відпливів, геотермічна, вітру, морських хвиль) і вичерпні (ресурси надр і екосистем). У свою чергу вичерпні Р. поділяються на невідновлювані (мінерально-сировинні) і відновлювані (водні, рослинні, тваринні), а за видами на: агрокліматичні (світло-, тепло- і вологозабезпеченість певної території); біологічні (культурні і дикі рослини, тварини, мікроорганізми); водні (поверхневі і підземні води); гідротермальні (запаси внутрішнього тепла землі, що передаються через перегріту воду); гідроенергетичні (запаси енергії рік і водойм, що знаходяться вище рівня моря); енергетичні (сонячна, вітрова, припливу в морях, атомна і ядерна, нафта, біопаливо); земельні (площа земель, що використовуються, або можуть бути використані в господарській діяльності) (див. додаток 6); кліматичні (сонячна енергія, волога, енергія вітру); космічні (космічні випромінювання, що можуть бути використані); лісові (деревні, технічні, харчові, кормові, лікарські); мінеральні (сукупність розвіданих корисних копалин); паливно-енергетичні; паливні; рудні; рекреаційні (природні й антропогенні об’єкти, що використовуються для задоволення рекреаційних потреб населення) – клімат, ландшафт, поверхневі та підземні води, мінеральні води, курорти, бальнеологічні курорти тощо.

Ресурсне положення – положення відносно природних ресурсів як засобів і предметів праці.

Ресурсно-рекреаційний паспорт території – посвідчення певного просторового об'єкту, що розкриває наявність, структуру, спеціалізацію, використання природних, природно-антропогенних, соціальних, біосоціальних рекреаційних ресурсів у його межах; зведення кількісних і якісних показників і характеристик, що розкривають рекреаційно-туристську спеціалізацію певної територіальної одиниці (держави, окремої адміністративно-територіальної одиниці міста тощо).

Ресурсозабезпеченість – співвідношення між величиною природних ресурсів і розмірами їх вико­ристання. Її виражають або кількістю років, на які по­винно вистачити якогось ре­сурсу, або його запасами з розрахунку на душу населення Р=З/Д, де Р - ресурсозабезпе­ченість; 3 - запаси; Д - добу­вання.

Референдум – загальнонародне голосування з важливого питання державного життя.

Римський клуб (The Club of Rome) – міжнародна неурядова організація, що займається дослідженнями визначення перспективи глобального розвитку людства на підставі сучасного стану і тенденцій капіталістичного суспільства. Заснований у 1968 році в Римі.

Ринкова економіка – саморегульована економіка, яка розвивається за законами товарного господарства і ринку. Такими є закони вартості, попиту і пропозицій, що регулюють ціни. Для Р.е. характерна наявність інфраструктури: товарних і фондових бірж, бірж праці, ринку акцій та інших цінних паперів, ринку капіталів. Р.е. базується на приватній власності.

Ринок – 1) в економічній науці сукупність трансакцій купівлі – продажу певного блага чи продукту, які укладаються на певній території за певний відрізок часу; на Р. відбувається конкуренція: залежно від концентрації попиту й пропозицій розрізняють 4 типи Р. – досконала конкуренція, чиста монополія, олігополія (одна з форм недосконалої конкуренції, при якій конкурують підприємства, які контролюють значні сектори ринку і мають вплив на ціну) та монополістична конкуренція; 2) у давніх містах – гол. площа, яка була центром господарського та громадського життя.

Ринок праці – суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення робочої сили до економічної системи.

Рівень життя – соціально-економічна категорія, що характеризує рівень і ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення країни, класів, соціальних груп, сімей, окремого індивіда.

Рівні країнознавчих досліджень – певні ступені здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Виділяють три основні Р. к. д.: 1. Філософський країнознавчий аналіз – має за предмет дослідження загальні методологічні засади, гіпотези, узагальнення, прогнози тощо; 2. Конкретно-теоретичний аналіз – дає змогу сформулювати основні положення комплексного країнознавства, в тому числі з метою створення наукового образу (іміджу) країнознавчого об’єкту – країни, району/регіону, території, історико-географічного краю; 3. Емпіричний аналіз – ґрунтується на конкретних результатах дослідження країнознавчої дійсності на базі понятійно-категоріального та методологічного апарату країнознавства шляхом реалізації основних країнознавчих функцій – описової, інформаційно-аналітичної, науково-дослідницької, практичної, прогностичної, методологічної.

Рівновага суспільства і природи – стан взаємодії природи і суспільства, при якому використання природ­ного середовища суспіль­ством не порушує функції його життєзабезпечення, які виконуються природними або зміненими екосистемами. Р. с. і. п. досягається в тому ви­падку, коли в природокорис­туванні будь-яка екосистема регулюється як елементар­ний об'єкт господарського освоєння біосфери. При цьому продуктивні сили суспіль­ства і сили природи аналізу­ються в єдиній екологоекономічній системі взаємо­зв'язків, де процеси природо­користування враховуються як самостійні елементи в си­стемі управління суспільним виробництвом. Зараз, коли масштаби господарської діяльності людини стали су­мірними з геологічними і гео­хімічними станами розвитку біосфери, досягнення цієї рівноваги можливе на шляху розробки принципових під­ходів до інтеграції наук про окремі компоненти біосфери і створення біосферно-соціального виділення цивілізації в її взаємовідносинах з при­родою як важливої основи дослідження і оптимізації біосфери.

Ріттер Карл (1779 – 1858) – німецький географ, який розробив і впровадив в географію порівняльно-географічний метод, один з найвідоміших представників німецької наукової школи географічного детермінізму, автор праці “Європа”. Для нього безумовним фактом було те, що розвиток народів іде шляхом, обумовленим оточуючим середовищем, суттєвою частиною якого є природні умови. Розробив ієрархічну систему регіонального поділу світу в рамках єдиного глобального простору. Всю Землю поділив на сухопутну (континентальну) і водну (морську) напівсфери. У межах першої виділив два великі регіони – Старий світ і Новий Світ. розробив і впровадив в географію порівняльно-географічний метод. В численних країнознавчих працях основну увагу приділяв опису рельєфу, берегових ліній, гідрографічної мережі і значно меншу – клімату й органічному світу. Сприяв посиленню інтересу до суспільної географії і вважав, що географія стоїть на рубежі природничих і гуманітарних наук.

Розвиток – ріст ефективності, тобто збільшення корисності та розширення можливостей, в тому числі при здійсненні наукових досліджень: інтенсивний Р. – без залучення додаткових зовнішніх ресурсів; екстенсивний Р. – на основі залучення додаткових зовнішніх ресурсів.

Розвідувальне країнознавче дослідження – тип дослідження, яке здійснюють в тому випадку, коли про об’єкт дослідження існує лише дуже приблизне уявлення і неможливо запропонувати основні гіпотези.

Розселення – розміщення населення на території, яке утворилося в ході її господарського освоєння і його результатом є розміщення населення у вигляді населених пунктів (геогр. поселень), що характеризуються певним територіальним розподілом, ієрархією і взаємодією. Первинною ланкою розселення виступає поселення, яке являє собою територіально чітко виражену єдність всіх основних підсистем господарства (населення, матеріального виробництва, невиробничої сфери, інфраструктури й природних ресурсів, і складається з житлових будинків, виробничих споруд, об’єктів сфери обслуговування й територій з антропогенних і природних ландшафтів) , які знаходяться в тісній взаємодії як між собою, так і з зовнішніми по відношенню до поселення чинникам.

Розселення (макроетапи формування розселень) – існує три макроетапи формування розселень: 1) фаза колонізації, для якої характерні нечисленність, розпорошеність населених пунктів при наявності центру – осередку господарського освоєння території; 2) заповнення або насичення міжпоселенських просторів, тобто йде процес заселення «в ширину», впорядкованою мережею поселень охоплена практично вся придатна для господарської діяльності територія країни, появляються перші ареальні форми розселення; 3) конкуренція поселень, коли в залежності від потенціалу ЕГП і ступеню його реалізації одні поселення ростуть і займають домінуюче положення, інші – підпорядковане.

Розселення (форми розселення) – в залежності від концентрації населення відносно соціально-економічних факторів існують наступні форми: 1) дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір’ями-садибами, яке безпосередньо наближає людей до місць прикладання праці (на Україні це хутора, в США, Канаді – поселення-однодвірки фермерів); 2) дисперсно-групове сільське розселення, яке є переважною формою сільського розселення у більшості країн світу; 3) міста як найважливіша форма розселення міського населення; 4) промислові поселення, які не досягли рівня міст (наприклад поселення гірничо-промислового населення); 5) поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Появилися за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці, невеликі і вузькоспеціалізовані; 6) тимчасові стоянки – табори кочових народів.

Росія (Россия, Російська Федерація) – найбільша слов’янська держава у Сх. Європі, Пн. Азії та на Кавказі; до складу Росії входять 21 республіка (див. додаток 7), 6 країв, 50 областей (1 автономна), 10 автономних округів, 2 міста (Москва і Санкт-Петербург) федерального підпорядкування. Політичний устрій – федеральна, президентська республіка. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – двохпалатний парламент – Федеральні Збори: нижня палата – Державна Дума – виборна у верхню – Раду Федерації – входять президенти федеративних республік, губернатори країв та областей. Столиця – Москва (8,3 млн. мешк.). Державна мова – російська. Прапор – три однакові за шириною горизонтальні смуги (зверху вниз): біла, синя, червона. Герб – двоголовий орел. Грошова одиниця – рубль. Основні політичні партії: Демократична, Соціал-демократична, Республіканська, Селянська, Комуністична, Ліберально-демократична, Яблоко. Населення – 145,47 млн. мешк. (2001 р.) (9 мешк. на км²), 100 націй і народностей. Росіян – 81,5 %, татар – 3,8 %, українців – 3 %, чувашів – 1,2 %, башкири, білоруси та ін. Природний приріст від’ємний – 5,1 % (1993р). Понад 4/5 нас. зосереджено у європ. частині. Міське населення – 73 %, 13 міст з нас. понад 1 млн. мешк. Найбільші міста: Санкт-Петербург (4,4 млн.), Новосибірск (1,4 млн.), Нижній Новгород (1,4 млн.). Більшість віруючих – православні християни, на другому місці – мусульмани, є і буддисти (Бурятія). Територія – 17075 тис. км². У Європі Р. займає більшу частину Східноєвроп. рівнини, на пд. сягає хребта Великого Кавказу (Ельбрус, 5642 м); на сх. від Уралу – Сибір (Західносибірська низ., Середньосибірське плоскогір’я, гори Алтай, Саяни, Верхоянські) і Далекий Схід. Ліси займають 1/6 території; 1/6 території серйозно забруднена. Клімат – від субтропічного до арктичного. Р. має практично всі корисні копалини, за видобутком нафти займає 3 місце в світі, дуже великі поклади газу і кам’яного вугілля, залізних руд, кольорових металів, золота, алмазів, апатитів, калійних солей. Розвинута ядерна і теплова енергетика та гідроенергетика. На даний час Р. – індустріально-аграрна держава з перехідною економікою, від планової до ринкової. Промисловість: металургія (три бази – Уральська, Центральна і Сибірська), електромашинобудування (космічні кораблі, засоби транспорту, металообробні верстати), авіаційна, автомобільна, суднобудівна, хімічна (пер. нафтопродуктів, мін. добрив), будівельних матеріалів, паперово-целюлозна. У с.г. 60 % угідь займає орна земля, понад 4/5 припадає на Центральний і Центрально-Чорноземний райони та Поволжя. Вирощуються зернові, кормові трави, цукрові буряки, соняшник, картопля льон. Тваринництво дає 60 % с.-г. продукції, вел. рог. худоба, вівчарство, свинарство, півн. олені, мисливство. В цілому с.г. повністю не задовольняє потреби населення. Транспорт: залізничний (86,3 тис км), автомобільні шляхи 850 тис. км., трубопровідний, річковий і морський. Основні морські проти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка, Магадан. Експорт: енергоносії, машини й устаткування, ліс і лісоматеріали, апатити, фосфорити, сірчаний колчедан. Імпорт: машини й устаткування, м’ясо, цукор, цитрусові, чай та ін. продукти харчування. Історична довідка. Початки державності. У VIII - X ст. слов’янські племена колонізували північ Східноєвропейської рівнини, асимілювавши місцеве балтійське й фінське населення, у ІХ ст. утворилась конфедерація слов’янських і фінських племен з центром у Ладозі. 862 р. – покликання Рюрика на князювання до Новгорода, участь варягів у заснуванні Київської Русі. Х ст. – включення межиріччя Волги й Оки до складу Київської Русі, ХІ ст. – відокремлення периферійних удільних князівств (Новгород, Володимир, Суздаль та ін.), 1242 р. – завоювання слов’янських земель монголами. Залежність від Золотої Орди тривала до 1480 р.

Від Московської держави до Російської імперії. Перша згадка про Москву відноситься до 1147 р. У ХІV ст. московський князь Іван Калита започаткував процес призбирування навколишніх земель під владу Москви; наприкінці ХV ст. московітам вдалося подолати татарів (1480), відтоді почали вживати слово Росія (гр. форма слова Русь); у ХVI ст «цар всея Русі» Іван Грозний розпочав завоювання нових земель на Поволжі і Сибіру. Після припинення в 1598 р. династії Рюриковичів експансію Росії продовжувала династія Романових (1613 - 1917). Петро І Великий (правив з 1682 до 1725 року) перебудував державу на західний зразок. Здобув вихід до Балтійського моря, де розпочав будівництво нової столиці Санкт-Петербургу і проголосив Російську імперію; його наступники приєднали до Росії, крім інших, причорноморські степи (Крим), значні території Речі Посполитої (в тому числі Україну) і Середньої Азії. Романови запровадили абсолютизм; лише за кілька років до І Світової війни у Росії виник парламент з обмеженими правами - Державна Дума. Радянська держава. Під час І Світової війни (1914 - 1918) було повалено династію Романових і проголошено республіку (Лютнева революція 1917), невдовзі владу захопили більшовики (комуністи) від керівництвом Леніна (Жовтневий переворот 1917). Після перемоги у громадянській війні більшовики проголосили в 1922 р. Союз Радянських Соціалістичних Республік зі столицею у Москві. У радянській державі Російській республіці були підпорядковані всі інші республіки. Найбільшим історичним досягненням Радянського Союзу стала перемога над фашистською Німеччиною у другій Світовій війні (1939 - 1945). У 1954 р. Росія передала до складу України Крим. З розпадом СРСР в 1991 р. проголошена окремою незалежною федеративною державою.

Ростоу Уолт (1916 р. н.) – американський економіст, соціолог, політичний діяч. З 1969 р. – професор економіки Техаського університету. Сформулював у працях “Стадії економічного росту. Некомуністичний Маніфест” (1960) і “Політика та стадії росту” (1971) один із варіантів теорії індустріального суспільства. Автор концепції “стадії економічного росту”. Виділяв п’ять таких стадій: 1) традиційного, або аграрного суспільства; 2) перехідного суспільства та створення передумов індустріальної революції; 3) суспільства промислової революції; 4) зрілості індустріального суспільства; 5) постіндустріального суспільства як ери масового споживання. Вважав, що політика (в т.ч. зовнішня) не детермінується економікою, а виступає результатом взаємодії економічних, соціальних і політичних сил. Представник напряму політичного реалізму в науці про міжнародні відносини.

Рудницький С.Л. (1877 – 1937) – український географ, доктор філософії, фундатор української географії. Розробляв теоретичні засади географії, як науки і вважав її загальною просторовою наукою про Землю. Загальну географію поділяв на 4 дисципліни – математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. Видав двотомну працю «Коротка географія України». Дав поштовх розвитку політичної географії. Заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії (1927).

Румунія (Romania) – держава в Пд.-Сх. Європі. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавчий орган – парламент. Основні політичні партії: Фронт національного порятунку, Демократичний фронт національного порятунку, Демократична конвенція, Партія національної єдності румунів. Прапор – три однакові за шириною вертикальні смуги (зліва направо): голуба, жовта, червона. Державна мова – румунська. Грошова одиниця – лей. Столиця – Бухарест (2,054 млн. мешк. у 2001 р.). Населення – 22,36 млн. мешк. (2001 р.) (96 мешк. на км²), з них румуни – 81,1 %, угорці – 7,9 %, німці – 1,6 %, інші національності (українці, цигани, росіяни) – 2,4 %. За віросповіданням – переважно православні християни (87 %), католики, протестанти. Приріст населення від’ємний (-0,8 %). Міське населення – 55 %. Найбільші міста (по 300 – 350 тис. мешк.): Констанца, Брашов, Ясси, Тімішоара, Клуж-Напока, Галац, Крайова. Територія – 237,5 тис. км², гори і височини займають майже. 2/3 тер. Р.: у цент. частині – пасма Сх. та Пд. Карпат (г. Молдовяну, 2543 м.), обмежені зі сх. та пд. Трансільванським плато, на сх. Молдавська вис. між пониззям Дунаю і Чорним м.; низовини на пд. та зх. Клімат помірний, теплий до континентального, в горах холодний та вологий. Гол. ріки – Дунай з притоками Прут, Серет. Ліси займають 28 % території (дубово-букові та ялинові в горах), степи (Домбруджа). Корисні копалини: нафта, природний газ, кам’яне вугілля, руди заліза і кольорових металів – міді, свинцю, цинку, золота, і срібла. Економіка перехідна від планової до ринкової. Р. – індустріально- аграрна країна. Промисловість: гірничодобувна, металургійна (чорна і кольорова), машинобудівна (устаткування для нафтової промисловості, виробництво електротехнічних виробів, автобусів, залізничних транспортних засобів, переробна, енергетика, хімічна. С.г.: вирощування зернових (кукурудза, пшениця, жито), технічні культури (соняшник, цукрові буряки), виноградарство. У горах розводять овець. Розвинений туризм (до 6,5 млн. закордонних туристів) і курортне господарство. Мала густота транспортної мережі: 11350 км залізничних шляхів (32,4 % електрифіковані), автомобільний, трубопровідний і водний (1075 км трансп. мережі по Дунаю) транспорт. Гол. морський порт – Констанца. Експорт: трактори, автомобілі, нафтопродукти, устаткування, прокат, хімічні добрива, цемент, меблі, взуття, тканини. Імпорт: машини, паливо, сировина. Історична довідка. На рубежі нашої ери гето-дакійські народи на території Р. потрапили під панування Риму, у його складі була створена провінція Дакія. Впродовж ІІІ – VII на цій території осідали різні племена, в тому числі слов’янські. У XIV ст. утворилися феодальні держави Валахія та Молдова, які в XVI ст. потрапили в залежність від Османської імперії. У 1829 р. ці князівства домоглися автономії, а в 1859-1861 рр. об’єдналися в єдину державу, яка з 1862 р. стала називатися Румунським князівством. У ході російсько-турецької війни 1878-1879 рр. Р. стала незалежною, а в 1881 р. отримала статус королівства. Р. брала участь у Другій Балканській війні (1913) та в Першій світовій війні на боці Антанти. У 1918 р. захопила Бесарабію та Північну Буковину, які змушена була повернути СРСР влітку 1940 р. Королівська Р. приєдналася до Берлінського пакту 1940 р. фашистських держав і брала участь у Другій світовій війні на боці нацистської Німеччини. Після вигнання радянськими військами фашистьких сил на території Р. була знищена воєнно-фашистська диктатура і створено Народно-демократичний фронт. Паризький мирний договір 1947 р. встановив сучасні кордони Р. 30 грудня 1947 р. остаточно ліквідована монархія та проголошена Румунська Народна Республіка, яка взяла курс на побудову соціалізму, ввійшла до РЕВ і ОВД. В Р. був установлений тоталітарний режим Н.Чаушеску, знищений у результаті революційних подій грудня 1989 р. та розстрілу диктатора. В Р. розпочалося здійснення ринкових перетворень і демонтаж адміністративно-командної системи, вона взяла курс на входження до євроатлантичних політичних і економічних структур. Цьому підпорядковано врегулювання територіально-політичних проблем із сусідніми державами, 3 червня 1997 р. був підписаний широкомасштабний Договір між Р. та Україною.

Рурбанізація (від англ. rural – сільський і урбанізація) – процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Р. здійснюється міграцією міського населення в сільські поселення та втягуванням сільських поселень міськими в сферу своєї діяльності.

Сальдо (від італ. saldo - розрахунок, залишок) – різниця між грошовими надходженнями та витратами за певний проміжок часу; в бухгалтерському обліку - різниця кінцевих сум за дебетом та кредитом, кінцеві суми активу та пасиву. У міжнародних торговельних і платіжних розрахунках - різниця між експортом та імпортом країни (сальдо торговельного балансу), між закордонними платежами та надходженнями (сальдо платіжного балансу), між її закордонними туристськими витратами та надходженнями від іноземного туризму (сальдо туристського балансу).

Сальдо міграції – див. нетто-міграція.

Самбо – нащадки від шлюбів індіанців з неграми в Латинській Америці.

Самміт – дво- або багатосторонні міждержавні переговори за участю глав держав чи глав урядів.

Самоврядування – надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно вирішувати коло питань, віднесених до їх компетенції; діяльність по реалізації даного права.

Саморегуляція етносу – здатність етнічної системи розвиватися в напрямку, що забезпечує зменшення затрат біохімічної енергії-пассіонарності зі збереженням існування та адаптації у середовищі (за Гумильовим Л.М).

Сан Хотелс Інтернешенел – одна з найбільших у світі компаній туристської індустрії, що контролює понад 20 першокласних готелів-курортів (розташована в ПАР).

Сан-сіті – відомий південноафриканський курорт (заснований у 1978 р.), що об'єднує низку п'ятизіркових готелів і казино.

Саузен Сан Хотелс – одна з найбільших у світі компаній туристської індустрії, що об'єднує понад 50 готелів, майже 30 з яких - п'ятизіркові (розташована в ПАР).

Світова валютна система (англ. international monetary system) – сукупність грошових відносин, що охоплює взаємні кредитні і валютно-платіжні відносини країн світу, а також державно-правова форма їх організації. Забезпечує функціонування єдиного світового ринку, державне регулювання сфери міжнародних валютних кредитних відношень.

Світове господарство – система національних господарств усіх країн світу, об’єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними взаємозв’язками в господарський організм глобальних масштабів.

Світовий ринок (англ. world market) – складова світового господарства, яка представлена системою обміну товарів і послуг між продавцями і покупцями. Склалася на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відношень.

Світові міста – ті, функції яких мають планетарне значення. В них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. С.м. – також потужні транспортні вузли із зручним географічним положенням, великі морські порти, що є часткою транспортної інфраструктури світу, міжнародні центри з рекреаційними функціями. Визначальні ознаки С.м., крім великої людності, такі: спеціалізація на фінансово-управлінських операціях, на ділових послугах, наявність різноманітних інтернаціональних зв’язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, банків, юридичних фірм, рекламних агентств. До С.м. відносяться Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. В Україні ознаки С.м. притаманні Києву, Харкову, Одесі, Львову.

Світогляд – система узагальнених поглядів на світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до оточуючої дійсності та до самої себе, а також обумовлені цими поглядами ідеали, принципи пізнання і діяльності. За своїм змістом і спрямуванням може бути науковим і ненауковим, матеріалістичним та ідеалістичним, релігійним та атеїстичним, революційним і реакційним.

Світогляд людини – відображення суспільного буття, сукупних відношень, що складаються у процесі виробництва нею матеріальних благ, створення і накопичення духовних і культурних цінностей. Але це відображення відбувається в різних формах. Однією з форм відображення навколишнього світу є релігійне бачення.

Сегрегація (від пізньолат. segregatio - відокремлення) – 1) вид расової дискримінації у США, ПАР та деяких інших країнах; 2) відокремлення кольорового населення від білого і поселення його в спеціально відведених районах (резерваціях).

Селище – поселення (не міське) не сільськогосподарського профілю.

Селище міського типу (смт) – міське поселення, що виконує промислові, транспортні, адміністративні, курортні, наукові та інші функції, проте недостатньо розвинуте, щоб отримати статус міста, встановлений у даній державі.

Село – тип поселення, де основною сферою діяльності людини є несільськогосподарське виробництво.

Середня густота населення – відношення числа жителів до площі їх проживання.

Середовище – все те, що оточує дану систему і в чому вона функціонує.

Середовище – все те, що оточує дану систему і в чому дана система функціонує. С. взагалі може виступати об’єктом країнознавчих досліджень.

Середовище внутрішнє (контекст) – сукупність впливів, які справляють на систему її елементи. С. в. виступає об’єктом країнознавчих досліджень.

Середовище зовнішнє (енвайромент) – оточення системи, яке накладає на неї певні примуси та обмеження: клімат, ландшафт місцевості, конфігурація кордонів, корисні копалини і т.п. справляють безпосередній вплив на взаємодію держав. С. з. виступає об’єктом країнознавчих досліджень.

Середовище позасоціальне – багатоманітність природного оточення, географічних особливостей, розподілу природних ресурсів, існуючих природних кордонів тощо.

Середовище соціальне – сукупність впливів, походження яких пов’язане з існуванням людини та суспільних відносин.

Сила – у найзагальнішому розумінні здатність держави (або іншого суб’єкта) нав’язати свою волю і вплинути на розвиток подій у власних інтересах.

Синергетика – наука про виникнення порядку з хаосу, про самоорганізацію.

Синергетичний метод у країнознавстві (від грец. «сінергія» – співдружність, співробітництво) – спосіб наукового дослідження, який ґрунтується на тому, що складні територіальні системи (країна, район, інші території), можуть бути пізнані й охарактеризовані лише з допомогою матеріалів різних наук (природознавчих, економічних, політичних), художньої літератури, мистецтва.

Синтез (від грец. synthesis – з‘єднання) – з‘єднання (уявне або реальне) розділених елементів об’єкту в єдине ціле (систему). С. нерозривно зв’язаний з аналізом (розчленуванням об’єкту на елементи)

Система (від грец. systéma – ціле, складене з частинок, з’єднання) – поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. С. – сукупність елементів, які перебувають у відносинах і зв’язках між собою й утворюють певну цілісність, єдність. У країнознавстві надскладною С. є сама країна, в межах якої взаємозв’язані природа, населення, господарство і культура. В залежності від масштабу досліджень у країнознавстві С. можуть бути економічні й адміністративні райони, агломерації тощо. Особливістю С. є передача в них інформації та наявність процесів управління. До визначальних системних принципів належать: цілісність (неможливість зведення властивостей С. до суми властивостей її складових; залежність кожного елемента, властивості і відношення С. від його місця, функцій тощо в середині цілого); структурність (можливість описати С. через визначення її структури); взаємозалежність С. і середовища (С. формує й виявляє свої властивості в процесі взаємодії з середовищем, виступаючи при цьому активним компонентом взаємодії); ієрархічність (кожен компонент С. в свою чергу може розглядатися як С., а досліджувана С. становить один з компонентів ширшої С.); множинність описів кожної С. (через складність кожної з них адекватне пізнання їх вимагає побудови множинності різних моделей. Як С. особливого класу країнознавчі С. характеризуються складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв’язками, динаміч­ністю й схоластичністю поведінки С. в цілому та її елементів, існуванням ієрархічних і функціональних підсистем, які розвиваються на підставі окремих цілей.

Система імміграційних квот – кількість іммігрантів, що допускаються в країну з інших держав і яка встановлюється залежно від існуючого в даний момент розподілу населення за ознакою національного походження.

Системний аналіз – сукупність методів і засобів (насамперед вироблення, прийняття й обґрунтування рішень), які використовують при дослідженні та конструюванні складних і надскладних об’єктів, у т.ч. міжнародних систем. Стадії системного дослідження включають: чітке формулювання проблеми, визначення мети й критеріїв оцінки реалізації мети; структурний аналіз дослід­жуваного об’єкта, розроблення концепцій його розвитку і знаходження способів досягнення поставленої мети; аналіз проблеми, розроблення моделі та її розв’язання, одержання варіантів дослідження; синтез досліджуваної проблеми й прийняття рішень.

Системний підхід – методологічний напрямок у науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження та конструювання систем різних типів і класів, у т.ч. міжнародних систем.

Системний підхід до вивчення народонаселення – використання принципів і методологічних засобів системного підходу і загальної теорії систем до дослідження законів і закономірностей розвитку народонаселення і окремих демографічних процесів, один з методологічних засобів комплексного вивчення населення.

Системний підхід у країнознавстві – полягає в наступному: 1) складова частина (галузь, район) розглядається з точки зору цілого (країни); 2) складна система керується емерджентними (інтегральними) факторами, які характерні для цілої системи (країни), і не характерні для складових частин.

Ситуація демографічна – стан демографічних процесів; склад і розміщення населення в який-небудь певний час (рік) на певній території.

Сільська місцевість – вся обжита територія країн і районів, що знаходиться поза міськими поселеннями, з її ландшафтами (природними і перетвореними людиною), населенням і населеними пунктами, що належать до категорії сільських.

Сільське населення – 1) жителі всієї сукупності сільських поселень; 2) постійне населення сільської місцевості; 3) категорія населення, що виділяється під час перепису і в поточному обліку нарівні з міським населенням.

Сільське розселення – форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, населених місць різних типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. С.р. забезпечує виконання сільськогосподарського виробництва, лісове й лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції. С.р. характеризується невеликою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови і майже суцільним розповсюдженням односімейних житлових будинків. С.р. – переважаюча форма у Китаї, Індії, багатьох країнах Африки і країнах, що розвиваються. Орієнтовно в світі приблизно 12 - 20 млн., в т.ч. в Україні – 28,6 тис. сільських поселень.

Скаут (від англ. асоиі; - розвідник) – член скаутської організації (бойскаут, герлскаут).

Скаутизм – поширена в Західній Європі, Північній Америці система позашкільного виховання підлітків і молоді (7-21 років), що склалася в кінці XIX - на початку XX ст. у Великій Британії і лежить в основі діяльності ди­тячих і юнацьких організацій. Скаутські організації для хлопчаків - бойскаутів та для дівчаток - герлскаутів існують окремо. Контакти між скаутськими організаціями різних країн здійснює Міжнародний комітет (Женева, Швейцарія), генеральний секретар Всесвітньої організації скаутського руху -Жан Морейльон (1993 р.).

Словаччина (Slovensko, Словацька Республіка) – слов’янська держава у Центр. Європі (утворена 17.07. 1992 р.), парламентська республіка. Глава держави – президент. Прапор складають три однакові за шириною смуги (зверху вниз): біла, голуба і червона, на голубій смузі червоний щит з білим хрестом. Державна мова – словацька. Грошова одиниця – словацька крона. Столиця – Братіслава (450 тис. мешк.). Населення – 5,4 млн. мешк. (2001 р.), (95 мешк. на км²), словаки – 85,7 %, угорці – 10,8 %, українці – 2,2%. Найбільш поширена релігія – римсько-католицька (60,4 %). Великі міста: Кошіце, Прешов, Жилина, Банська Бистриця. Територія 49 тис. км², поділена на три області. Височини і гори. Зх. Карпати з найвищим у Карпатах гірським пасмом – Татрами (альпійська складчастість), на пд. – Подунайська і Потиська низ. Клімат помірно-континентальний. Гол. р. – Дунай з притоками Ваг та Прон. Корисні копалини: буре вугілля, марганцеві руди, невеликі поклади заліза, міді, ртуті, сурми, магнезиту. С. розвинута індустріально-аграрна країна з перехідною економікою від планової до ринкової. Промисловість: чорна і кольорова (мідь, алюміній, нікель) металургія, нафтопереробна, хімічна (добрива, штучні волокна, ліки), взуттєва, електромашинобудівна (холодильники, телевізори, вагони, взуттєві верстати), пивоварна. С.г. угіддя займають 50 % території: вирощування зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза), цукрових буряків, виноградарство, садоводство, тютюнництво, а також тваринництво: молочне скотарство і свинарство. Експорт: текстильні вироби, мотоцикли, електротехнічне устаткування, товарні вагони. Імпорт: нафта, нафтопродукти, газ, боксити. Історична довідка. До н.е. на території сучасної Словаччини проживали лужицькі племена – предки сло­в’ян. У ІІІ – V cт. н.е. проживали також кельтські племена, які були асимільовані слов’янами. В VІІ ст. словацькі землі входили в чеську державу Само, а в ХІ ст. були включені до складу Угорського корлівства. Впродовж З 1526 р. більша частина словацьких земель ввійшла до складу Австрії, а південна Словаччина була окупована Османською імперією. Остаточно вся словацька територія була приєднана до імперії Габсбургів наприкінці XVII ст. В 1867 р. Словаччина стала складовою частиною Транслейтанії – угорської частини Австро-Угорщини. Після розпаду Австро-Угорщини 28 жовтня 1918 р. була проголошена незалежна Чехословачча у складі Чехії та Словаччини. Восени 1938 р. південні райони Словаччини були передані хортистській Угорщині, а в березні 1939 р. ініційовано проголошення маріонеткової незалежної Словацької держави під “охороною” Німеччини. Словацьке національне повстання 1944 р. стало початком національно-демократичної революції в Чехословаччині. 9 травня радянські війська визволили Прагу. Була створена прорадянська соціалістична держава Чехославаччина. 1 січня 1969 р. Словаччина отримала статус Словацької Соціалістичної Республіки в складі федеративної ЧССР. У ході “оксамитової” революції 1989 р. Чехословаччина ліквідувала прорадянський соціалістичний устрій і розпочала демократичні ринкові перетворення. 1 січня 1993 р. Словацька Республіка виділилася в самостійну незалежну державу.

Словенія (Slovenija, Республіка Словенія) – слов’янська держава в Європі, в пд.-зх. частині Балканського п-ова, з невеликим доступом до Адріатичного м. Утворена в 1991 р. Парламентська республіка. Основні політ. партії: Ліберально-демократична, Християнсько-демократична, Партія демократичного оновлення, Соціал-демократична, Народна, Народно-демократична. Прапор – три однакові за шириною смуги (зверху вниз): біла, голуба, червона; у лівому куті, на білій і голубі смузі – біло-голубий щит з орнаментом. Державна мова – словенська. Грошова одиниця – толар. Столиця – Любляна (понад 300 тис. мешк.). Населення – 1,93 млн. мешк. (2001 р.) (95 мешк. на км²), словенці – 90 %, хорвати – 3 %, серби – 2 %. Пануюча релігія – католицизм. Міста: Марибор, Целе, Крань, Єсеніце, Трбовле. Територія – 20,3 тис. км². переважно гориста: Юлійські Альпи, плато Карст, з карстовими формами рельєфу, на сх. рівнини – долини р. Драви і Сави. Клімат помірний, теплий, на пд. середземноморський. Ліси займають 50 % території. С. найбільш розвинута в економічному відношенні республіка колишн. Югославської федерац. Економіка на перехідному етапі від планової до ринкової. Має значні гідроресурси. Корисні копалини: родовища свинцево-цинкової руди, бариту, каоліну, графіту, незначні запаси вугілля, нафти і газу. Промисловість: атомна енергетика, чорна металургія, електротехнічна (апаратура зв’язку, автоматика), автомобілебудівна (вантажні автомобілі, автобуси), вагонобудівна (пасажирські і товарні вагони), суднобудівна, хімічна, гумова, деревообробна, целюлозно-паперова, шкіряно-взуттєва, харчова і тютюнна. Основа с.г. – пшениця, кукурудза, картопля, цукрові буряки, м’ясо і молоко. Розвинутий туризм (курорти, центри зимових видів спорту в Альпах). Морський порт Копер. Експорт: вантажні автомобілі, автобуси, мотоцикли, електротехнічні вироби, побутові прилади. Імпорт: нафта і нафтопродукти, газ, різноманітне устаткування. Історична довідка. Територія С. була заселена слов’янами в VI ст. Впродовж 623 – 658 рр. входила до складу держави Само. В ХІ – ХІІІ ст. на землях С. утворилася низка феодальних князівств – Карінтія, Штірія, Крайна. З XVI ст. і до Першої світової війни С. входила до складу Австрійської імперії. Після її розпаду наприкінці 1918 р. ввійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. – Югославія). У роки Другої світової війни була окупована фашистськими військами. Після визволення в листопаді 1945 р. С. як народна республіка ввійшла до складу ФНРЮ. У відповідності з конституціями Югославії 1963 р. і 1974 р. С. – соціалістична республіка у складі СФРЮ. Після розпаду останньої в 1991 р. С. отримала незалежність і проводить активні ринкові перетворення і взяла курс на входження в євроатлантичні структури.

Смог (від анг. smoke - дим і fog — туман) – небезпечне забруднення атмосферного повітря, яке характеризуєть­ся поєднанням пилових часток і крапель туману. Утво­рюється головним чином при інверсіях температури.

Сорокін Костянтин (1959 р. н.) – російський міжнародник і політолог. У 1981 р. закінчив факультет журналістики Московського державного інституту міжнародних відносин. Захистив кандидатську дисертацію в Інституті США і Канади. Впродовж 1993 – 1994 рр. Працював у Центрі вивчення проблем безпеки і роззброєння Стенфордського університету (США). Директор Центру геополітичних досліджень Інституту Європи РАН. Автор низки публікацій у журналі “Полис” і періодичних виданнях Англії, Німеччини, США, Фінляндії. У монографії “Геополітика сучасності і геостратегія Росії” (1996) проаналізував етапи розвитку геополітичної науки, дав характеристику сучасної епохи і місця в ній Росії з точки зору геополітики, розкрив значення різних регіонів і країн для геополітичних розрахунків Росії.

Соціалізм – політична доктрина, для якої характерний підхід до розв’язання всіх соціальних проблем з точки зору суспільства як єдиного цілого. Існують два основних трактування терміну С.: 1) марксистське – перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне – процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічнотривале завдання.

Соціальна географія – галузь соціально-економічної географії, яка вивчає просторові процеси і форми організації життя людей, передусім з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, “відтворення” життя людини; тісно пов’язана з різноманітними, в тому числі країнознавчими дослідженнями.

Соціальна група – будь-яка сукупність людей (за розміром менша від суспільства), об’єднаних спільними ознаками чи відносинами (сім'я, етнос, соціум, клас та ін.).

Соціальна структура – сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, прошарок), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних (робітники, селяни, інтелігенція), територіальних (типи поселень) і етнічних спільностей, пов’язаних відносно стійкими взаємними відносинами між собою.

Соціальна структура господарства – відношення власності й економічної влади.

Соціально-географічний простір – простір суспільства з сукупністю усіх сфер географічного середовища. Він представляє собою просторово-часове поєднання природного оточення з суспільними об’єктами, процесами і явищами. В основі теорії про С.-г.п., яку вперше висловив Хегерстрандом (Швеція), лежить ідея розкриття простору і часу у формі єдиної, нерозривної просторово-часової організації.

Соціально-економічна (суспільна) географія – комплекс наукових дисциплін, які вивчають закономірності суспільного виробництва та розселення людей. Обґрунтування географії як соціальної політичної науки спробував дати американський географ І. Боуман, який з 1917 року очолив Американське географічне товариство, у склад якого входило 150 географів, істориків, економістів, статистиків, етнографів, державознавців та юристів. В книзі «Піонерський кордон» (1931) ним розглянуті питання освоєння нових територій. Концепцію географії як соціальної науки І.Боуман розвив у книзі «Географія по відношенню до соціальних наук» (1934), де в центр географії він поставив людину, яка змінює саму себе в процесі перетворення природи.

Соціогенез (від лат. soci(etas) - суспільство, грец. genesis - походження, виникнення) – процес виникнення окремих соціальних груп.

Соціоекосистема (соці­ально-екологічна система) – техногенно-природне сере­довище області або міста ра­зом з населенням, яке об'­єднує природну і соціально-економічну підсистеми; ос­тання складається із бага­тьох компонентів, а кожен компонент - із декількох факторів.

Соціокультурний підхід (теорія культурно-історичних типів, сучасна філософія історії) – комплекс методів, зміст яких полягає у визнанні основним фактором розвитку людського суспільства існування множини (сукупності) культур, кожна з яких має свою логіку і тенденції розвитку (вчення Н.Я.Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі та інших).

Соціолінгвістика – наукова дисципліна, яка розвивається на перехресті мовознавства, соціології, соціальної психології, етнології та досліджує проблеми, пов’язані з соціальною природою мови, її суспільними функціями та впливом соціальних факторів на мову.

Соціологічний підхід – комплекс прийомів, за допомогою яких з’ясовується залежність розвитку окремих районів/регіонів, територій, країн або груп країн від структури суспільства та орієнтації окремих його соціальних груп.

Соціологія – наука про суспільство як цілісну систему і про окремі соціальні інститути, процеси, спільноти, групи; відносини особистості та суспільства, закономірності масової поведінки людей. Термін С. ввів О.Конт в середині ХІХ ст.

Соціологія міжнародних відносин – дисципліна, яка покликана аналізувати структури єдиної міжнародної системи на основі соціологічного підходу та використання соціологічних методів (насамперед методик прикладного аналізу, якими є контент-аналіз, івент-аналіз і когнітивне картування, а також біографічного методу, методу включеного спостереження, експерименту, масового опитування тощо).

Соціосфера (суспільство-природа, суспільство-довкілля) – сфера суцільної ви­робничої діяльності, яка охоплена людською працею.

Соціум – територіальна спільність людей, що об'єднані спільним проживанням на території, в рамках одного чи декількох розміщених поселень.

Співдружність націй – міждержавне об’єднання під егідою Великобританії, до якого входять більшість її колишніх домініонів, колоній і залежних територій. Глава кожної держави – королева Великобританії, представлена в країнах генерал-губернаторами. У С.н. входять: Австралія, Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Вануату, Гайана і Домініка (мають власних керівників держав), Гренада, Зах. Самоа, Кірібаті, Науру, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кристоферс і Невіс, Сент-Люсія, Соломонові острови, Тонга, Трінідад і Тобаго, Тувалу, Ямайка, Канада. Всі держави Співдружності мають повний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах. С.н. регулярно проводить консультації на рівні прем’єр-міністрів і міністрів фінансів; має постійно діючі комісії з економіки, науки, освіти. Здійснюється співробітництво у військовій справі. На тер. країн-учасниць зберігаються англійські військові бази.

Співдружність Незалежних Держав – утворена в 1991 р. після розпаду СРСР. Включає: Азербайджан, Білорусію, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і на правах асоційованого члена Україну. Між країнами-членами відбувається інтегрування національних господарств на новій економічній і політичній основі, що включає створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарських суб’єктів, спільне здійснення економічних проектів, спільну ліквідацію наслідків стихійних лих.

Спікмен (Спайкмен) Ніколас (1893 – 1943) – американський соціолог голландського походження. З 1923 р. – професор міжнародних відносин Йєльського університету, організатор і перший директор Йєльського інституту по вивченню міжнародних проблем. Основні погляди на геополітику і міжнародні відносини викладені в книгах “Стратегія Америки у світовій політиці” (1942) і “Географія світу” (1944). Вважав, що “термін геополітика є вдалою назвою для аналізу та впорядкування даних, які необхідні для прийняття рішень з певних питань зовнішньої політики”. Розглядав геополітику як важливий інструмент конкретної міжнародної політики, як аналітичний метод і систему формул, які дозволяють виробити найбільш ефективну стратегію. Спадкоємець геополітичних поглядів А. Мехена, тільки з “більш сухопутним ухилом”. Критикував Х. Макіндера з позицій геополітичних інтересів США. С. належить до послідовних “атлантистів”: його називають “батьком атлантизму” та “ідейним натхненником НАТО”.

Спільні підприємства (СП) – нетрадиційні міжнародні актори, підприємства, які створені та функціонують на основі залучення капіталу вітчизняних та іноземних партнерів; виступають об’єктом країнознавчих досліджень.

Спірні території – території, на які претендують дві або кілька держав.

Сполучені Штати Америки (United States of America, USA, США) – федеративна держава у Пн. Америці: 50 штатів і федеральний округ Колумбія. Під управлінням США перебувають: Пуерто Ріко, Віргінські острови в Карибському морі, Східне Самоа, Гуам, Мідуей, Уейк та ін. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – парламент, який складається з Конгресу та Сенату. Двопартійна система – Республіканська і Демократична партії. Прапор – вузькі горизонтальні білі і червоні смуги, у лівому верхньому куті голубий прямокутник з 50 (к-ть штатів) білими зірками. Державна мова – англійська. Грошова одиниця – долар. Столиця – Вашингтон (607 тис. мешк.). Населення – 272,64 млн. мешк. (2001 р.) (27 мешк. на км²), склалося в результаті масової імміграції, нині 95 % становлять особи, що народились у США. Американці європейського походження – 80 %, негри – 12 %, автохтонне населення – індіанці (1,9 млн.), японці, китайці, філіпінці, а також майже 2 млн. мешк. українського походження. 87 % – християнського віросповідання, перев. протестанти, решта – послідовники іудаїзму, ісламу. Міське населення – 75 %, 40 міських агломерацій мають нас. понад 1 млн. мешк. Територія – 9364 тис. км². У центр. частині – Великі Рівнини та Внутрішня низ., які на пд. переходять у Приатлантичну низ. На зх. – молода гірська система Кордильєр (з найвищою точкою Мак-Кінлі, 6194 м). Найнижча точка – Долина Смерті, 86 м. На сх. – гори Аппалачі. Клімат від екваторіального на пд. і Гаваях до помірного на пн. і субполярного на пн. Аляски. Ріки центр. і сх. частин належать до Атлантичного о., а зх. частини – до Тихого о. Ліси займають 29 % поверхні, хвойні – на пд. Аляски, мішані – над Великими Озерами, листв’яні – на пд. сх., вічнозелені з пальмовими гаями – у Флориді і на Гаваях. У преріях степова рослинність. США мають великі поклади корисних копалин, багато з яких світового рівня: кам’яне вугілля (Аппалачі), нафта і газ (Техас, Луїзіана, Аляска), фосфорити (Флорида), сірка; у Кордильєрах є поклади руд міді, урану, молібдену, ванадію, вольфраму (практ. усіх видів мінер. сир.). Займає 1 місце у світі з заготовки деревини. США найрозвинутіша постіндустріальна країна, яка виробляє 27 % (1993 р.) світового продукту (брутто). Промисловість: найвищий у світі рівень виробництва електроенергії (перев. теплові станції), металургійна, машинобудівна і приладобудівна, всебічна обробна, світового рівня виробн. автомобілів (Дженерал Моторз, Форд, центр Детройт), літаків (Боїнґ, Локхід, Дуглас), залізничного рухомого парку, двигунів, верстатів, добре розвинута електронна, нафтопереробна (центр у Х’юстоні), хімічна; у Ньою-Йорку світовий центр виробництва ліків, косметики та поліграфічних послуг. С.г. високопродуктивне, вирощування зернових (пшениця, кукурудза), соєвих, на пд – бавовна, овочі і фрукти, на решті території – кормові трави. Тваринництво: велика рог. худоба (99,3 млн. гол. у 1990 р.), у районі Великих Озер молочне, а також птахівництво, у зх. штат. екстенсивне твар., свинарство (55,9 млн. гол. у 1990 р.), вівчарство (11,4 млн. гол. у 1990 р.) розвинене рибальство. Потужна інфраструктура закордонного туризму. Транспорт: найдовша в світі мережа залізничних колій (188 тис. км) та шосе (5,1 млн. км), в т.ч. трансконтинентальних, річковий транспорт, густа мережа нафтогазопроводів (380 тис. км); головні внутр. порти: Дугут, Детройт, Чикаго; морські порти: Нью-Йорк, Х’юстон, Лонг-Біч, Корпус-Крісті. Експорт: 20 % світового експорту наукоємної продукції, літаки, автомобілі, машини, промислове й енергетичне устаткування, кам’яне вугілля, текстильні і паперові вироби, продукція хімічної пром., зерно (половина світ. експорту), соя, бавовна, тютюн. Імпорт: чай, кава, газ, нафта і нафтопродукти, ліс, м’ясо, риба, руди і метали. Історична довідка. Територію США в давнину населяли індіанці, в тому числі Аляску – ескімоси. У XVI ст. розпочалася європейська колонізація Північної Америки, для роботи на плантаціях завозилися негри-раби з Африки. На середину XVIII ст. існувало 13 північноамериканських колоній Англії. У ході Війни за незалежність 1775 – 1783 рр. була проголошена Декларація незалежності (4 липня 1776 р.) та прийняті Статті конфедерації (1778 р.). Остаточно устої незалежної держави закріпила конституція 1787 р., вибори президента (першим президентом США став Дж.Вашингтон) і перші десять поравок до конституції – Біль про права. США відстояли свою незалежність у війні з Англією 1812 – 1814 рр., а потім значно розширили свою територію за рахунок земель сусідньої Мексики, Канади і Росії (у 1867 р. купили в неї Аляску). В ході громадянської війни між Північчю та Півднем 1861 – 1865 рр. було скасовано рабство та збережено цілісність США. Після завершення Реконструкції Півдня (1865 – 1877) розпочався бурхливий економічний розвиток США, який на початок ХХ ст. перетворив їх у наймогутнішу державу світу. В квітні 1917 р. США вступили в Першу світову війну на боці Антанти. “Новий курс” президента Ф.Рузвельта сприяв зміцненню світових позицій США у міжвоєнний період. У грудні 1941 р. після нападу Японії на американську військову базу Пірл-Харбор у Тихому океані США вступили в Другу світову війну і разом з СРСР та Великобританію утворили антигітлерівську коаліцію. США – держава-організатор і постійний член Ради Безпеки ООН. 6 і 9 серпня 1945 р. вперше застосували атомну зброю, скинувши бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі. В 1947 – 1951 рр. надали економічну допомогу країнам Європи в рамках “доктрини Трумена” та “плану Маршала”. В 1949 р. стали організатором і членом НАТО. Впродовж 1950 – 1953 рр. воювали в Кореї, а в 1964 – 1975 рр. вели війну у В’єтнамі. З метою зниження загрози війни глобального масштабу уклали низку договорів з СРСР, а потім з Росією про обмеження та скорочення ядерних озброєнь. 11 вересня 2001 р. по Нью-Йорку та Вашингтону були завдані потужні терористичні удари, організаторами яких США оголосили ісламських фундаменталістів і під прикриттям ідеї про знищення терористичних баз розгорнули військову кампанію в Афганістані. США – найпотужніша в економічному, фінансовому та військово-політичному плані держава сучасного світу. Вона об’єктивно вваажається наддержавою і входить до “великої вісімки”.

Спостереження – метод збору первинної країнознавчої інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації дослідником усіх факторів, які стосуються його і є значимими з точки зору відповідного дослідження. Існують два види С. – включене і невключене. Включене С. передбачає безпосереднє входження дослідника в середовище (або імітацію подібного входження), де відбуваються відповідні країнознавчі процеси. Спостереження за ними відбувається ніби “зсередини”. Невключене С. відбувається без активного впливу суб’єкта (дослідника) на країнознавчий об’єкт або міжнародні відносини. Невключене С. передбачає реєстрацію дослідником процесів, подій “збоку”. У цьому випадку він не бере участі у відповідній діяльності людей, за якими веде спостереження.

Стагнаційні райони – райони, в яких темпи соціально-економічного розвитку рівні нулю або мають негативну тенденцію.

Стадіальна концепція еволюції розселення – концептуальна схема, яка виділяє переходи від відносного рівномірного розселення, що відображає своїм рисунком природну мозаїку ландшафтів, до точкових урбаніс­тичних форм концентрації; далі – до розвитку агломераційних форм при прискореному рості їх ядер і депопуляції міжагломераційних просторів; потім – до розширення агломераційних форм при зміщенні основного росту на їх периферію; насамкінець, до деконцентрації населення – заповненню міжагломераційних просторів, прискореному розвитку малих поселень при стагнації історичних ядер. В найбільш просунутих по цій траєкторії системах розселення має місце і зворотна хвиля – так звана джентрифікація центрів крупних міст.

Стадії еволюції територіальної структури господарства – етапи господарського розвитку, розроблені В.М.Стрілецьким на прикладі Німеччини, де було виділено 6 стадій: 1-а стадія закінчилась приблизно 1830 р. Переважало сільське господарство, ремесла, мануфактурне виробництво. Панувала ручна праця, примітивна енергетика. Поступово формувались опорні елементи територіальної структури у вигляді міст, які мали певне господарське значення. 2-а стадія (30 – 60-і рр. ХІХ ст.) – формування каркасу територіальної структури, прискорена індустріалізація на фабричній основі, виділяються райони за промисловою спеціалізацією (вугільні, металургійні), проходить територіальний розподіл праці, промисловість стає основним фактором росту міст і шляхів сполучення між ними. 3-а стадія (початок 70-х – середина 10-х рр. ХХ ст.). – інтеграція економічного простору. Об’єднання Німеччини створило потужну економіку і єдиний економічний простір. Здійснюється промисловий розвиток аграрних територій. Початок розвитку міських агломерацій. 4-а стадія – багатосмугаста територіальна концентрація економіки і населення (середина 10-х – кінець 30-х років ХХ ст.). Формування потужних промислових комплексів і єдиної енергетичної системи. З’явились і розвинулись нові галузі промисловості (авіаційна, автомобільна, приладобудування). Ще більше виросла роль великих центрів і систем міського розселення. 5-а стадія (40 – 60-і рр. ХХ ст.) – «ущільнення» (консолідація) економічного простору. Прискорився розвиток галузей, орієнтованих на масового споживача. Розвиток новітніх технологій. Відмічається децентралізація промисловості та її переміщення в середні і малі міста, розташовані між найбільшими агломераціями. 6-а стадія, яка почалась з середини 70-х років, характеризується введенням новітніх технологій, які дозволяють знизити споживання енергії. Проходить звільнення великих контингентів робочої сили. В структурі внутрішнього валового продукту росте частка невиробничої сфери (до 60 %, а в агломераціях – до 70-80 %). Важка промисловість, у першу чергу вугільна і металургійна, втрачає своє значення і поступається позиціями наукоємним галузям. Такі стадії, з деяким зміщенням у часі, пройшли практично всі розвинуті країни.

Статевий склад населення – співвідношення чисельності чоловіків і жінок у складі населення, яке формується під впливом процесів народжуваності, смертності, війн, міграції, травматизму. Чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн. чол. У 101 країні світу більше жінок, у 84 країнах більше чоловіків (в Китаї – на 31,2 млн., Індії – на 24,4 млн., Пакистані – на 4,5 млн.) і в 24 їх приблизно однакова кількість.

Статистичний метод – спосіб дослідження країнознавчої дійсності на основі аналізу певної сукупності різноманітних статистичних, найчастіше цифрових, даних, які характеризують розвиток чи певні сторони життя країни або її частин.

Стійкість ТРС – властивість, що відображає здатність системи зберігати впродовж тривалого часу заданий їй стан, протистояти зовнішнім і внутрішнім (що виходять з підсистем) впливам.

Столиця – головне місто держави, де знаходяться вищі органи державної влади і державного управління (резиденція президента, парламент, кабінет міністрів, виші судові і військові органи).

Страбон (63 р. до н.е. – 19 р. н.е.) – давньогрецький географ, країнознавець, мандрівник; автор першої загальної географії у 17-ти томах.

Стратегія (грец. – мистецтво ведення війни чи боротьби) – 1) розглядається як мета наукового дослідження; 2) розглядається як мета держави на міжнародній арені. Поняття «стратегія держави» (зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, військова) пов’язується політиками й дипломатами з геополітикою та визначається завданнями виживання, збереження і розвитку (експансії) держави в умовах потенційного ворожого оточення з боку інших держав. Стратегія розробляється на термін не менше 15 років.

Структура (від лат. structura – будова, розташування, порядок) – будова і внутрішня форма організації системи; сукупність стійких зв’язків об’єкту, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Структура – це ніби «закон міцності» системи. В країнознавстві з деяким спрощенням виділяють чотири фундаментальні та відносно автономні структури господарства країни: 1) соціальну, 2) галузеву, 3) технологічну, 4) територіальну.

Структура суспільного виробництва – співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Вона вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв’язків виробництва, що забезпечують його цілісність. С.с.в. визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів – основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:1) відтворювальними – між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення споживчих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2) галузевими – співвідношення між різними галузями економіки; 3) територіальними – розміщення виробництва в окремих економічних районах; 4) зовнішньоекономічними – ввезення і вивезення продукцій різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Структурно-функціональний аналіз – метод дослідження системних об’єктів у країнознавстві, насамперед соціальних систем, до яких належать і різні міжнародні системи. Він ґрунтується на виділенні в різних системах міжнародних відносин структурних елементів та їх ролі (функцій) відносно як один одного, так і системи в цілому. Розробка цього методу зв’язана з іменами західних соціологів Т. Парсонса і Р. Мертона. С.-ф. а. міжнародних відносин як складної системи взаємозв’язків дозволяє здійснити її всебічне, конкретне дослідження шляхом аналізу функцій (наприклад, самозбереження, інтеграції, адаптації і т.п.) окремих елементів.

Субвенція – кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом.

Субсидія – кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом і підлягають поверненню у разі нецільового використання.

Субстанційний або онтологічний підхід – метод дослідження, який вимагає виявлення та аналізу першооснови, суті досліджуваних об’єктів, процесів, явищ. У країнознавстві такою першоосновою з точки зору об’єкта дослідження виступає країна, а з точки зору предмету дослідження – економічна, політична і правова її складові.

Субурбанізація (від лат. sub – під і urbanus – міський) – процес зростання і розвитку приміських зон великих міст, що призводить до формування агломерацій. Відрізняється вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами – центрами агломерацій.

Суверенітет – незалежність і самостійність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. С. народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. С. особи – право користуватися власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб’єктами.

Сумарний коефіцієнт народжуваності – сума вікових коефіцієнтів народжуваності, тобто числа народжувань за віком жінок; охоплює відповідний вік жінок (від 15 до 49 років):

Сусідське положення – положення відносно соціально-економічних центрів сусідньої країни.

Суспільство – 1) спільність усього населення планети з усіма його інститутами; 2) сукупність усіх спільностей і класів конкретної країни.

Таймшер – галузь туризму, що набула значного розвитку останнім часом (охоплює понад 4 тис. курортів у світі, майже 3,5 млн. власників Т.); система пільгових умов сімейного туризму та відпочинку; пакет документів, що дає власнику право на користування пільгами під час сімейного відпочинку. Т. тісно пов'язаний з мережею готелів Ніlton., Ваrrаtt аnd Wimpey.

Таксон – регіональна одиниця у країнознавстві (країна, край, регіон, район, історико-географічний край).

Таксономія – наука про принципи та способи класи­фікації й номенклатури складних систем організмів.

Тариф – податок на імпорт товарів.

Татищев В.М. (1686 – 1750) – російський історик, географ, країнознавець. Установив межу між Європою і Азією по Уральських горах. Дав наукове визначення та сформував завдання фізичної та економічної географії. Розробив районування Росії з врахуванням розміщення народностей.

Тенденція (від лат. tendentia – направленість) – напрям розвитку якогось явища, процесу, думки, ідеї тощо.

Теоретична географія – наука про найзагальніші закони, просторово-часові системи і структури, яка спирається на географічні методи і нову термінологію (географічний простір, географічне поле, історико-географічний край, геоінформаційні системи тощо).

Теоретичне країнознавче дослідження – спосіб, у рамках якого дослідник оперує науковими поняттями, категоріями, які відображають найсуттєвіші властивості країнознавчих об’єктів і предметів.

Теорія (від грецьк. theoria – спостереження, розгляд, дослідження) – система основних ідей у певній галузі знання; форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про дійсність. Т., на відміну від ідеології, завжди має науковий характер. Вона пов’язана з філософськими науковими поглядами ученого, його світоглядом і певними методологічними принципами підходу до аналізу дійсності.

Теорія міжнародних відносин (ТМВ) – як наука і академічна дисципліна має своїм об’єктом реально існуючі зв’язки та взаємодії учасників світової політики, ставить за мету знайомство з основними концепціями, актуальними проблемами теорії та практики міжнародних відносин, основними закономірностями і тенденціями розвитку світового політичного процесу. Вона має своє предметне поле, але водночас тісно пов’язана з такими дисциплінами як, насамперед, політологія і соціологія міжнародних відносин. У найзагальнішому розумінні об’єкт ТМВ становлять міжнародні відносини в цілому або (за П.Циганковим) будь-які соціальні відносини та потоки, які перетинають кордони й уникають єдиного державного контролю; предмет ТМВ включає теоретичні підходи до розуміння суті та механізмів функціонування системи міжнародних відносин, категорії, поняття та проблеми, в яких відображена специфіка міжнародних відносин. Іншими словами, предметом аналізу ТМВ (за Н.Косолаповим) виступають політичні явища і процеси міжнародного життя у повній сукупності та взаємозв’язку їхніх складових частин (компонентів) між собою, а також взаємодії з оточуючим середовищем.

Теорія політичної модернізації (політичного розвитку) – системний науковий підхід, який ґрунтується на врахуванні процесу зміни в окремій країні чи групі країн системних якостей політичного життя та функцій політичних інститутів з переходом від традиційного суспільства до сучасного. Розроблена в працях Г.Алмонда і Д.Пауелла “Порівняльна політологія. Підхід з позиції “концепції розвитку”, Д.Ептера “Політика модернізації”, Л.Пая “Аспекти політичного розвитку. Аналітичне дослідження” та ін. Прибічники Т.п.м. на основі функціонального підходу встановили, що зміни системних якостей і функцій політичних інститутів охоплюють три процеси: 1) структурну диференціацію інститутів політичної системи та спеціалізацію їхніх функцій; 2) підвищення здатності політичної системи до мобілізації та виживання; 3) тенденцію до рівноправ’я.

Теорія стійкого розвитку – стратегія на забезпечення потреб у розвитку і збереженні оточуючого середовища як для нинішнього, так і майбутнього поколінь. Сформульована на Конференції ООН з оточуючого середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) і зафіксована у відповідній Декларації. У країнознавчому аспекті Т. с. р. системи “суспільство – природа” склалися два територіальних підходи до дослідження цієї проблематики – глобальний і регіональний (національний).

Територіальна дезінтеграція – процес, який супроводжується втратою інтеграційного впливу центральної влади і може завершитись втратою територіальної цілісності.

Територіальна організація населення – просторова форма життєдіяльності населення. Включає розміщення населення, функціональні територіальні взаємозв'язки поселень і ареалів концентрації населення.

Територіальна організація суспільства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення виробництва, населення, природокористування), об’єднаних структурами управління з метою здійснювання відтворення життя суспільства. Т. о. с. – це адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління виробництвом, формування територіальних організаційно-господарських утворень, визначення територіальних об’єктів управління, соціально-економічне районування. З точки зору Т. о. с. значний внесок у дослідження територіальної організації господарства зробив німецький учений І.Тюнен, який розробив ідею створення функціональних моделей територіальної організації господарства, де основним фактором виступає відстань від центру споживання.

Територіальна структура господарства (ТСГ) – сукупність певним чином взаєморозташованих і зчленованих територіальних елементів господарства, які знаходяться в складній взаємодії в процесі розвитку народногосподарської системи (включає населення, сфери, види і результати його діяльності на певній території в комплексі з відповідною соціальною і природною основою). Вона відображає розміщення продуктивних сил, територіальний розподіл центрів економічної ваги та активності, різну економічну значущість територій, співвідношення центру і периферії, інтеграцію й диференціацію економіко-географічного простору.

Територіальна структура, типологія за конфігурацією опорного каркасу – в країнознавстві за конфігурацією опорного каркасу виділяють таку типологію (Г.М.Лаппо, 1978): 1. Радіально-кільцевий тип із порівняно рівномірним розподілом опорних економічних центрів, доцентровими тенденціями в економічних зв’язках, виразним домінуванням головного центру над іншими, чіткою централізацією його положення. Такий тип Т.с. мають Франція, Україна, Угорщина. 2. Мережа центрів і магістралей та регулярний тип Т.с. Регіональний центр (економічний лідер) сформувався тут не під дією транспортно-географічного положення, а внаслідок адміністративних факторів або давнього історико-економічного розвитку (Центрально-чорноземний район Росії, Північний Казахстан). Т.с. з потужною внутрішньою економічною віссю. Така Т.с. господарства характерна для Західного Сибіру, Амазонії. За вісь тут править потужна транспортна магістраль (велика ріка, залізниця, автомагістраль). 4. Т.с., що формується вздовж морського узбережжя, утворюючи «морський фасад» району або країни, зветься приморським типом. Така Т.с. характерна для Японії, В’єтнаму, Причорноморського району України. 5. Т.с. з басейновою концентрацією продуктивних сил. Вона притаманна районам з потужною гірничодобувною промисловістю – Урал, Аппалачі, Криворіжжя, Курська магнітна аномалія.

Територіальна цілісність – принцип міжнародного права, який означає, що ніхто не має права шляхом агресії або іншими діями всередині держави відокремити частину її державної території.

Територіальне верховенство – атрибут держави і принцип міжнародного права. Означає, що в межах державної території влада держави (законодавча, виконавча, судова) є найвищою, верховною відносно всіх юридичних і фізичних осіб (це стосується також іноземних юридичних і фізичних осіб). Усі зобов'язані підпорядковуватися волі держави, відображеній у законі.

Територіальні води держави – частина прибережної акваторії моря або океану, яка входить до складу держави. Границя територіальних вод відраховується від лінії максимального відливу на відстань від 3 до 12 миль (1 миля 1883 м) для більшості (100) держав світу. В Україні й усіх інших слов’янських країнах границя територіальних вод знаходиться на відстані 12 миль. 22 країни, в тому числі латиноамериканські, встановили 200-мильну зону територіальних вод.

Територіальні характеристики країни – компактність і форма (конфігурація) території. Кількісними показниками компактності може бути співставлення між найбільш віддаленими точками до найближчих, коефіцієнтом компактності k, який є співставлення довжини кордонів (границь) l і площі території S: k = l / S (100 км²); порівняння конфігурації території з конфігурацією певних геометричних фігур, найчастіше всього з кругом, так як круг – ідеально компактна фігура, коефіцієнт компактності при цьому визначається як відношення площі країни до площі круга, довжина окружності якого рівна довжині кордонів k = 4 S / l² ; коефіцієнт компактності визначається по співвідношенню вписаних і описаних територію кругів k₁ = R₁ / R₂ , k₂ = S₁ / S₂ , k ₃ = S /  (0,5 L)², де R₁ радіус вписаного круга, R_{2 –} радіус описаного круга; S₁ і S_{2 –} відповідно площі вписаного і описаного круга, L – найдовша лінія, яка проходить через центр території. Використовують ще показник витягнення території по відношенню малої і великої осей території .

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) – частина господарського комплексу країни або економічного району відповідного рангу, що характеризується взаємопов’язаним і взаємообумовленим поєднанням галузей. ТВК створюється в результаті використання загальнорайонних природних ресурсів і економічних умов, виробничо-територіальними зв’язками підприємств, виробничої та соціальної інфраструктури, загальною системою розселень.

Територіально-рекреаційна система (ТРС) – 1. Об'єкт дослідження рекреаційної географії, комплексна геосистема, що об'єднує соціальні, техногенні, природні компоненти; розглядається в одному ряду з територіальними виробничими комплексами (ТВК) і природними геосистемами. Має декілька функцій: економічну (просте та розширене відтворення трудових ресурсів), бюджетну (прибутково-видаткова стаття), соціальну (задоволення індивідуальних і групових рекреаційних потреб). 2. Соціальна, керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом (складається з взаємозв'язаних підсистем відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління), що характеризується функціональною (стан підсистеми визначається функцією системи в цілому) та територіальною цілісністю.

Територіально-рекреаційний комплекс (ТРК) – 1. Особлива форма територіальної організації господарства, що формується в процесі взаємопов'язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики; територіальна система кількох видів господарської діяльності, організаційно та функціонально спрямованих на отримання максимального рекреаційного ефекту; організовує територію подібно до територіально-виробничого комплексу, але на більш спеціалізованому та низькому ієрархічному рівні. 2. Складова загального територіально-виробничого комплексу, сполучення рекреаційних закладів і супутніх підприємств інфраструктури, об'єднаних тісними виробничими й економічними зв'язками, спільним використанням географічного положення, природних і соціально-економічних ресурсів, напрямом вирішення правових, екологічних проблем тощо. ТРК може виступати одним із об’єктів країнознавчих досліджень.

Територіально-туристський комплекс – 1. Складне територіально-господарське утворення, сукупність туристських закладів, підприємств сфери обслуговування, об'єднаних тісними економічними та виробничими зв'язками та спільним використанням рекреаційних ресурсів території (за М.П.Крачило). 2. Група туристських підприємств і установ, що мають загальний характер організації туризму та відпочинку, єдину систему туристського, культурно-побутового та господарського обслуговування (об'єднує декілька туристських центрів); містобудівне утворення, що складається з рекреаційних споруд, об'єднаних на основі єдиного композиційного вирішення та централізованої системи основного та допоміжного обслуговування туристів.

Територія (лат. territorium, від terra – земля, країна) – частина поверхні суші з притаманними їй природними умовами і ресурсами, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями. Характер території істотно впливає на об’єкти (природні й створені людиною), розташовані на ній, і на взаємодію між ними; в свою чергу самі об’єкти впливають на характер території. Поняття території більш конкретне, ніж простір. У Великобританії в словнику з суспільної географії територія визначається як «частина простору, зайнята певною особою, групою осіб або державою».

Територія країни (держави) – частина земної кулі, яка знаходиться під суверенітетом (верховенством) певної держави; важливий об’єкт країнознавчих досліджень. До складу території держави входять суша в межах кордонів, внутрішні води, територіальні води і повітряний простір над ними (тропосфера, стратосфера, іоносфера, але верхня межа юридично не встановлена).

Терор – особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Т. широко використовується як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організацій чи певної групи осіб. Центральний елемент Т. – терористичний акт. Розрізняють Т. як метод політичної боротьби у мирний і воєнний час; індивідуальний, організований Т. і Т. як політику держави; Т. як метод внутрішньополітичної боротьби і терористичні акти міжнародного характеру.

Технологія (методика) країнознавчого дослідження – система операцій, процедур, прийомів установлення країнознавчих фактів, їх систематизації та аналізу (методи збору первинних даних, правила здійснення вибіркових досліджень, способи побудови країнознавчих показників, методи кількісного аналізу даних.

Технопарк – технологічний центр, до якого входить невелика кількість підприємств з передовою технологією, які виконують замовлення на створення і освоєння нових розробок, виробництво суперсучасних устаткування та приладів.

Технополіс – сімейство наукомістких підприємств, об'єднаних з науково-дослідними та навчальними центрами для розробки високих і надвисоких технологій, створення сприятливих умов для генерації ідей та їх реалізації.

Техносфера (грец. téchë – мистецтво, майстерність і sphá-ira – куля) – сукупність штучних об’єктів у межах географічної оболонки Землі (будинки, споруди, механізми), створених людиною із речовин навколишньої неживої природи.

Тип (історичний) відтворення населення – категорія, що відображає спільність найбільш важливих якісних рис відтворення населення в подібних історичних, соціально-економічних та інших умовах.

Типові відстані – використовуються для характеристики розміру країни та її конфігурації. Це типова геометрична відстань як середня відстань між будь-якими двома крайніми точками території.

Типологія ( від лат. – відбиток, форма, зразок і вчення) – метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування систем об’єктів і їхнє групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу. У Т. виокремлюють: 1) структурну типологію; 2) метод ідеальних типів, де тип – абстрактна конструкція, з якою зіставляються об’єкти, що вивчаються; 3) метод конструювання типів, де тип – деякий об’єкт, котрий виділяється за низкою критеріїв з усієї численності та котрий розглядається як представник цієї численності об’єктів.

Типологія країн – можливість виявити основні типи країн за загальним рівнем економічного розвитку. Найчастіше виділяють: 1) Доіндустріальні суспільства, які зберігаються приблизно в 50 найменш розвинутих країнах Тропічної Африки, Близького Сходу, Азії і Океанії. В них тільки виникають ядра промислового розвитку. 2) Країни, що розвиваються, й індустріалізуються – перш за все країни Латинської Америки, Північної Африки, Близького Сходу і Південно-Східної Азії. Деякі з цих країн (Бразилія, Аргентина, Мексика, Чилі, Сінгапур, Гонконг) вже досягли високого рівня розвитку. 3) Індустріальні держави – 30 економічно найбільш розвинутих країн на всіх континентах. Лідери цієї групи переходять на більш високий ступінь постіндустріального й інформаційного суспільства, в яких новітні технології й інформаційні системи інтенсивно впроваджуються. В кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. утворились країни перехідного типу, економічний спад у яких зумовлений переходом від планової соціалістичної економіки до ринкової. Існує також типологія за величиною площі, за якою країни поділяються на: великі (Росія – 17,075 млн. км², Канада – майже 10 млн. км², Китай – 9,6 млн. км², США – 9,4 млн. км², Бразилія – 8,5 млн. км², Австралія – 7,7 млн. км²); середні (Україна – 603,7 тис. км², Франція – 551,6 тис. км², Німеччина – 356,3 тис. км², Польща – 321,7 тис. км²); малі (Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Катар). Т.к. за економіко-географічним положенням: Північна, Східна, Західна і Південна Європа; Північна, Центральна Азія, Закавказзя, Південно-Західна, Південна, Південно-Східна, Східна Азія; Північна, Західна, Центральна, Східна і Південна Африка; Північна, Латинська (Середня і Південна) Америка; Австралія і Океанія.

Тойнбі Арнольд (1889 – 1975) – англійський історик, філософ історії. Головна праця – “Дослідження історії”, де обґрунтовано ідею, що не існувало єдиної історії людства, а була тільки історія окремих і замкнених цивілізацій. Розрізняв 19 цивілізацій, з яких 14 віднесені до минулого, а 5 “живих” – західна, православно-християнська, ісламська, індуська, далекосхідна. Життєздатність цивілізацій визначалася їх здатністю освоювати життєвий простір і розвитком духовних засад в усіх видах людської діяльності, перенесенням “викликів” і “відповідей” з оточення всередину суспільства.

Топоніміка (від грец. topos – місце) – наука, що вивчає походження і зміст назв (імен) географічних об’єктів.

Тоталітарна держава – передбачає повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами суспільства. В Т.д. обмежуються конституційні права і свободи, забороняються всі опозиційні організації, мають місце мілітаризація суспільного життя і репресії по відношенню до інакомислячих. Класичні приклади Т.д. – СРСР у 30–50-х рр. ХХ ст., нацистська Німеччина, Італія періоду Б.Муссоліні.

Тоффлер Олвін (1928 р. н.) – американський мислитель, футуролог. Свою політичну концепцію виклав у трилогії “Футурошок” (1970), “Третя хвиля” (1980), “Зміщення влади” (1990). Історію представив у вигляді “хвиль цивілізації”, які послідовно змінюють одна одну: сільськогосподарська, індустріальна, інформаційна цивілізації. Поширення інформаційних технологій робить знання вирішальним засобом суспільних перетворень. Вважав, що та держава, яка буде здатна найповніше акумулювати знання і найефективніше їх використовувати, претендуватиме на місце лідера цивілізації.

Традиційний тип відтворення населення (рідше “примітивний”, “доіндустріальний”) – переважає у докапіталістичних аграрних суспільствах і на ранніх стадіях капіталізму, коли необхідна збалансованість народжуваності і смертності досягається за рахунок низького рівня розвитку продуктивних сил, великою залежністю від стихійних сил природи, високою, в основному екзогенно обумовленою смертністю.

Транскордонні райони – регіони по обидва боки від державного кордону, які активно взаємодіють між собою.

Транснаціональна компанія – велика фірма, що здійснює основну частину своїх операцій за межами своєї країни через широку мережу створених там філій, відділень та інших залежних від неї підприємств (див. ТНК).

Транснаціональна корпорація (ТНК) – міжнародна компанія (концерн), у рамках якої об’єднуються численні підприємства однієї або кількох галузей світового господарства, розташованих у різних країнах; важливий об’єкт країнознавчих досліджень. Основна маса ТНК зосереджена в шести країнах – США, Японія, Швейцарія, Німеччина, Великобританія, Франція, а найбільша частка їхніх капіталів – 75 % – знаходиться в США.

Транспортно-географічне положення – положення відносно транспортної мережі з врахуванням її провізної здатності.

Трансфер – будь-яке перевезення туриста в межах туристського центру (доставка з вокзалу, аеропорту або морського порту до готелю та назад з одного вокзалу , аеро- або морського порту до іншого; з готелю до театру та назад тощо).

Трохимчук Степан Васильович (1937 р. н.) – професор кафедри міжнародних відносин і країнознавства Львівського Національного університету ім. І.Франка, відомий фахівець у галузі міжнародного країнознавства, політичної географії та українсько-польських відносин. Працює запрошеним професор у кількох вищих навчальних закладах Польщі й України (Рівненський інститут слов’янознавства). Автор низки праць з актуальних проблем історії дипломатії і зовнішньої політики України та держав Центрально-Східної Європи. Основні з них: “Українська дипломатія у ХХ столітті” (Львів, 1998, у співавторстві), “Україна в європейському геополітичному вимірі” (Львів, 1999), “Проблеми і перспективи демократизації в країнах Центрально-Східної Європи (на прикладі Вишеградської четвірки)” (Львів, 2000, у співавторстві) та ін.

Трудові ресурси – частина населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності та професійні знання для роботи в народному господарстві. В основному це чоловіки віком від 16 до 60 років (у деяких країнах – до 65 і навіть 70 років) і жінки від 16 до 55 років (у деяких країнах – до 60 років), а також підлітки до 16 років і особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

Тур – туристська подорож за обраним маршрутом з визначеними метою, терміном, комплексом послуг. В організованому туризмі - первинна продажна одиниця комерційного туристського продукту.

Турагент – 1. Роздрібна туристська фірма, що займається реалізацією турів, що організуються оптовими туристськими фірмами, а також продажем споживачам окремих туристських послуг (транспортних квитків, екскурсій тощо).

Туризм – форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем; характеризується екологічною, освітянською та ін. функціями.

Туризм діловий – 1. Тимчасові відрядження зі службовою метою, включаючи участь у конференціях, конгресах тощо без отримання прибутку в місці відрядження. 2. Вид туризму, складовою якого є подорожі спеціалізованих груп однорідного професійного складу, що здійснюються за рахунок підприємств для заохочення кращих працівників.

Туризм екологічний – складова рекреаційної діяльності, за якої негативний вплив на природне середовище та його компоненти є мінімальним. Т. е. передбачає гармонійне єднання людини, засобів рекреації, природного середовища та рекреаційної інфраструктури; виник у кінці 80-х - на початку 90-х рр. у Канаді, Австралії (о. Тасманія), Франції (о. Корсика); набув поширення у США (Південна Дакота, Міннесота та інші штати), на Віргінських (США), Галапагоських островах (Еквадор), в Австралії, Франції, Антарктиці та ін.; форма туризму, що передбачає відвідування природоохоронних територій (національних парків, заповідників, заповідних урочищ, пам'яток природи, дендрологічних, ботанічних, зоологічних садів, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва тощо) з метою ознайомлення з природою даного краю, методами та формами охорони природи, пропаганди цих методів і боротьби з негативним впливом діяльності людини на природу. Серед ентузіастів Т. е. - Лесе Хіггінс (Австралія), Домінік Субрілі (Франція, о. Корсика). Друкований .орган екологічних туристів - журнал "Джаст Гоу".

Туризм екскурсійний – вид туризму, що передбачає поїздки тривалістю не більш 24 годин, як правило, без ночівлі.

Туризм комерційний (шопінг-туризм, шоп-туризм, «купецький туризм») – вид туризму, що здійснюється громадянами до зарубіжних країн, у т. ч. країн СНД, з метою одержання прибутку; набув великого поширення останніми роками, коли було значно спрощено процедуру виїзду за межі України. При цьому одержуваний прибуток може бути в натуральній (у вигляді придбаних товарів народного споживання) або грошовій (у вигляді придбаної валюти) формах.

Туризм пізнавальний – туристські поїздки, основною метою яких є задоволення зацікавленості, професійних та ін. пізнавальних інтересів.

Туризм рекреаційний – туризм з метою відпочинку, лікування та ін. оздоровчими цілями.

Туризм релігійний – різновид туризму, пов'язаний з регулярним відвідуванням віруючими "святих місць" і релігійних центрів (див. Кааба, Хадж, Хаджі).

Туризм спортивний – вид рекреаційної діяльності оздоровчого характеру з особливими вимогами до природно-територіального комплексу району подорожі, з високим рівнем споживання природних цінностей. Поєднує значні фізичні та психофізіологічні навантаження на організм людини, підвищені вимоги до витривалості, спортивно-туристського вміння, прикладних навичок, загальнофізичної та теоретичної (в т. ч. географічної) підготовки.

Турист – тимчасовий відвідувач, який знаходиться в країні перебування не менше 24 год. і не переслідує мети отримання заробітної плати та постійного місця проживання. Цікавою є класифікація туристського потоку (туристів) за Ф.Атером (1985); 1) туристи-"люкс", для яких економічні міркування не є визначальними; 2) "активні" туристи, які намагаються збалансувати свої економічні можливості та потреби; 3) "мимовільні" туристи, чиї дії регламентуються їх економічним і соціальним статусом.

Туристика – комплексна дисципліна, що досліджує фактори та явища, пов'язані з туризмом. Термін використовується в Польщі, Чехії, Словаччині та інших країнах. Організація та управління Т. повинні перебувати в суворій відповідності до охорони природи .

Туристська валютна квота – максимальна сума грошових засобів у національній валюті, що жителям тих країн, де існують обмеження на вивіз валюти, дозволяється обмінювати на іноземну валюту та вивозити за кордон з розрахунку на один рік, одну поїздку, один день поїздки тощо.

Туристська зона – територіально-туристське утворення, що об'єднує окремі туристські регіони, райони, вузли, комплекси, центри. Забезпечує проведення кількох циклів рекреаційних занять (пізнавального, оздоровчого, спортивного); ландшафтно-планувальне утворення, що організується в районах найбільшого зосередження туристських ресурсів і попиту на них.

Туристська місткість території (за С.Р.Єрдавлстовим) – максимальна чисельність туристів, які одночасно перебувають на даній території та не викликають порушення природної рівноваги.

Туристський вузол (за М.П.Крачило) – територіально-туристське утворення комплексного характеру, сукупність пунктів і центрів, об'єднаних спільністю транспортно-географічного положення, наявністю рекреаційних ресурсів, певною системою населених пунктів, тісними внутрішніми виробничими та виробничо-технологічними зв'язками (Яремчанський вузол у Карпатах); територіальне зосередження підприємств і установ туризму та відпочинку в одному або декількох територіально суміжних комплексах, що пов'язані виробничо-функціональними зв'язками та туристським обслуговуванням (див. Рекреаційний вузол).

Туристський курс – спеціальний пільговий валютний курс, що встановлюється окремими країнами для розрахунків за туристські операції.

Туристський об’єкт – місце, що приваблює туристів завдяки своїм природним і штучно створеним рисам (природа, художні та археологічні цінності, кліматичні умови тощо).

Туристський підрайон – складова туристського району, що охоплює ареал з однорідними туристськими комплексами (Чорноморський підрайон Кавказько-Чорноморського району).

Туристський район – група туристських комплексів, об'єднаних у територіальній структурі рекреаційно-туристського господарства; виробничо-територіальне утворення, що спеціалізується на наданні населенню туристських послуг. При виділенні Т. р. враховуються: 1) спеціалізація на туристських послугах і зовнішні зв'язки території; 2) структура туристських послуг і внутрішні зв'язки, 3) територіальна організація туристських послуг.

Туристський регіон – територіально-рекреаційна система, що об'єднує туристські райони.

Туристський ринок (в територіальному аспекті) – 1. Місцевий ринок туристських послуг у будь-якому пункті. 2. Районний ринок туристських послуг у межах територіальної одиниці країни. З. Єдиний національний ринок туристських послуг на території всієї країни .

Туристські документи – документи, що видаються гіду-перекладачу або керівнику групи, дійсні впродовж всього терміну обслуговування групи на маршруті.

Туристські карти (картосхеми , плани ) – тематичні карти, що містять певну туристсько-географічну інформацію та використовуються організаторами туризму та рекреаційної діяльності, рекреологами, туристами в їх діяльності (див. Рекреаційні карти).

Туристські ресурси – сукупність природнокліматичних, історико-культурних і соціально-економічних умов і ресурсів даної території.

Тутковський П.А. (1858 – 1930) – український географ, країнознавець, геолог, гідрогеолог, академік. Фундатор української географії. Основні наукові праці з ландшафтознавства. З країнознавчих праць найбільш відома «Географічні причини нашестя варварів», у якій довів, що переміщення кочівників із Середньої Азії було пов’язане з виникненням і поширенням там пустель, у той час як на південноруських рівнинах збереглися квітучі степи.

Угорщина (Magyarorszag, Угорська Республіка) – держава в пд.-сх. частині Європи, на Центрально-Дунайській низ., парламентська республіка. Глава держави – президент. Законодавча влада – однопалатні Державні збори. Головні політичні партії: Угорський демократичний форум, Незалежна міських господарств, Християнсько-демократична народна, Союз вільних демократів, Угорська соціалістична. Прапор – три горизонтальних рівних за шириною смуги (зверху вниз): червона, біла, зелена. Державна мова – угорська. Грошова одиниця – форінт. Столиця – Будапешт (2,1 млн. мешк.). Населення – 10,106 млн. мешк. (2001 р.) (110 мешк. на км²), угорці – 97 %, німці, словаки. За віросповіданням 64 % – католики, протестанти – 23 %; від’ємний натуральний приріст населення (- 3,1 %), міське населення – 64%. Територія – 93 тис. км², поділена на 19 областей. Територія низовинна: на зх. Мала Угорська низ., на сх. Велика Угорська низ., що обмежується на зх. широкою долиною Дунаю; невисокі гірські пасма Північноугорського та Задунайського Міжгір’я. Клімат помірний, теплий континентальний. Гори вкриті буково-дубовими лісами (18 % території). Корисні копалини: боксити, кам’яне вугілля. Економіка на перехідному етапі від планової до ринкової. У. – індустріально-аграрна країна. Промисловість: машинобудування, чорна і кольорова (алюмінієва) металургія, легка, харчова (овочі, вина, тютюнові). У с.г. переважає тваринництво: свинарство, скотарство, вівчарство. У структ. посівних переважають зернові (кукурудза на зерно, пшениця). Вирощують техн. культури (цукрові буряки, соняшник, тютюн), на експорт овочі – червоний перець (паприка) і фрукти. Розвинене курортне господарство і туризм. Експорт: машини (автобуси, устаткування для підприємств), електротовари, боксити, глинозем, медикаменти, взуття, вина, овочі (всього на суму 801,5 млрд. фор. у 1991 р.). Імпорт: сировина, паливо, мінеральні добрива, вантажні автомобілі. Історична довідка. Назва держави походить від племен угрів, які заселили територію сучасної У. в VI ст. н.е. і утворили державу Арпада. З 1000 р. У. стала королівством. Після битви під Мохачем 1525 р. значна його частина потрапила під владу Османської імперії. У західній і північній частинах У. утвердилися Габсбурги. Після австро-турецької війни 1683 – 1699 рр. і придушення визвольного антигабсбурзького руху під керівництвом Ракоци в 1703 – 1711 рр. вся У. опинилася під владою Габсбургів. Революція 1848 – 1849 рр. зазнала поразки. За австро-угорською угодою 1867 р. У. стала однією з частин Австро-Угорської дуалістичної монархії Габсбургів. Тут посилився вплив угорських поміщиків і місцевої буржуазії. Після Першої світової війни та розпаду монархії Габсбургів У. стала незалежною республікою. 21 березня 1919 р. була проголошена Угорська радянська республіка, яка проіснувала до 1 серпня 1919 р. Після її повалення в країні встановилася профашистська диктатура адмірала Хорті (1920 -–1944). Тріанонський мирний договір 1920 р. визначив післявоєнні кордони У. Під час Другої світової війни вона виступила на боці Німеччини. 22 грудня 1944 р. в Дебрецені утворився Тимчасовий національний уряд, який через тиждень оголосив війну Німеччині. 4 квітня 1945 р. радянські війська завершили визволення території У., яка 1 лютого 1946 р. була проголошена республікою. Паризький мирний договір 1947 р. встановив сучасні кордони У. В 1949 р. вона стала членом РЕВ, а в 1955 р. – членом ОВД. Спроба лібералізації та демократизації політичного режиму й економічного життя була придушена радянськими військами в 1956 р. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. адміністративно-командна система була ліквідована і в У. розпочалися демократичні ринкові перетворення. В 1999 р. У. стала членом НАТО і взяла курс на входження до ЄС.

Уклад – система виробничих відносин певного типу, наприклад патріархальний, феодальний, капіталістичний, соціалістичний.

Україна – слов’янська держава у Сх. Європі, демократична президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент, вищий законодавчий орган – Верховна Рада. Політичні партії: Народний рух України, Об’єднана соціал-демократична, Українська Республіканська партія, Комуністична партія України, Демократична партія України, Соціалістична партія та ін. Прапор – дві однакові за шириною горизонтальні смуги – верхня блакитна, нижня жовта. Герб – тризуб. Державна мова – українська. Грошова одиниця – гривня. Столиця Київ (2,628 млн. мешк. у 2001 р.). Населення – 48,5 млн. мешк. (2001 р.) (80 мешк. на км²), українці – 73 %, росіяни – 22 %, білоруси і євреї по 1 %, за віросповіданням – в основному православні християни, в західному регіоні частина нас. – греко-католики. Міське населення – 68 %. Найбільші міста (млн. мешк. в 1998 р.): Харків (1,52), Дніпропетровськ (1,12), Донецьк (1,06), Одеса (1,027), Запоріжжя (0,86), Львів (0,79). Приріст населення від’ємний. Територія – 603,7 тис. км², адміністративно-територіальний поділ: 24 області й АР Крим. Більша частина території (95 %) рівнинна з серед. висот. над рів. моря 175 м. У рівн. частині перев. низовини. На височини припадає 1/4 площі. На зах. гори Карпати (макс. вис. 2061 м г. Говерла), на пд. Кримського п.- ва Кримські гори з максим. вис. 1545 (г. Роман-Кош). Клімат помірний, теплий континентальний, на пд. узбережжі Криму субтропічний; 14 % території займають ліси, 21 % території забруднено ізотопами цезію (після аварії на Чорнобильській АЕС). Корисні копалини: залізна руда, уран, кам’яне вугілля, графіт, кам’яна сіль, будівельні матеріали. У. – промислово-аграрна країна. Промисловість: основа електроенергетики – ТЕС, ГЕС, АЕС, гірничодобувна, чорна і кольорова металургія, багатогалузеве машинобудування (енергетичне, транспортне, технічне, суднобудування, виробництво автомобілів, тракторів, літаків, тролейбусів), приладобудування, легка, текстильна, харчова, хімічна промисловість представлена майже всіма галузями. С.г. має сприятливі умови: рослинництво (62 % валової продукції: зернові, картопля, цукрові буряки, кормові і технічні культури (соняшник, льон, хміль, тютюн). Тваринництво: скотарство, свинарство, вівчарство. Розвинена транспортна мережа: протяжність залізниць – 22,3 тис. км, шосейних шляхів з тверд. покриттям – 116,7 тис. км, річкових шляхів – 4,5 тис. км, мережа нафто- і газопроводів. Морські порти: Одеса, Херсон, Маріуполь, Миколаїв. Зовнішньоторговельні зв’язки з 180 країнами. Експорт: чорні метали, автобуси, літаки, тепловози, тваринне масло, рослинна олія, цукор. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали, ліс і лісоматеріали. Історична довідка. Перші сліди перебування людини на території У. відносяться до раннього палеоліту (с. Амбросіївка в Приазов’ї, Житомирська стоянка). В пізньому палеоліті (35-10 тис. р. тому) була заселена вся територія У. В епоху неоліту, в мідний і бронзовий вік відбувався перехід від збиральництва та риболовства до землеробства і скотарства. Перехід до землеробства пройшов протягом IV-II ст. до н.е. (Трипільська культура). В наступні століття формувалися етнічні та культурні общини. Серед них – кімерійці (відомості про них є в давньогрецьких і ассирійських джерелах). На початку І тис. До н.е. їх підкорили племена скіфів, що переселилися з Азії. В VІІ ст. до н.е. вони утворили в степах Причорномор’я ранньокласову державу – Скіфію. В середині І тис. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникли античні рабовласницькі міста-держави (Ольвія, Тір, Херсонес Тавричний, Пантикапей). Найбільшої могутності вони досягли в період Боспорського царства (V ст. до н.е. – ІV ст н.е.). В кінці І тисячоліття до н.е. – на початку І тис. н.е. лісові і лісостепові райони заселяли племена зарубинецької і черняхівської культур, які підтримували торговельні відносини з Римською імперією та Візантією. В ІІІ – VI ст. в Північне Причорномор’я проникають численні племена, що були втягнуті в процес “великого переселення народів” (готи, гуни, печеніги та ін.). В ІV-VІІ ст. в Середнє Подніпров’я проникає союз слов’янських племен антів, а пізніше русів або росів. Назва “Русь” пізніше розповсюджується на всі східні слов’янські племена. При розпаді первіснообщинного ладу формуються племенні союзи полян, северян, древлян, білих хорватів, дулібів, уличів, тиверців, які з часом перетворюються в князівства. Найбільш могутні з них – Київське і Новгородське – в ІХ ст. об’єдналися в давньоруську державу – Київську Русь. В 988 р. при князі Володимирі Святославовичу було прийнято християнство східного обряду, що підсилювало владу князів. Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) була однією з наймогутніших держав, в якій налічувалось до 200 міст. До її складу входило багато князівств, північно-східні з яких (Московське, Ростово-Володимиро-Суздальське) пізніше заклали основи формування Москов­­ської, потім Російської, держави. Негативним явищем в розвитку Київської Русі, як і багатьох інших держав Європи, була феодальна роздробленість. Вона призвела до того, що Київська Русь не змогла протистояти монгольській навалі (1238 – 1240). Всі міста були зруйновані (Київ у 1240 р.). На довгі роки встановилось татаро-монгольське іго. Всі князі призначались ханом Золотої Орди. На території Західної України утворюється Галицько-Волинське князівство, пізніше Галицько-Волинська держава, засновником якої був Роман Мстиславович. Найбільшої могутності вона досягла під час перебування на престолі Данила Галицького (Данило Романович, роки життя 1201 – 1264), коронованого папою в 1254 р. Розпалася Галицько-Волинська держава наприкінці ХIV ст., після смерті короля Юрія ІІ, який в 1389 р. був отруєний боярами в Львові. Після цього українські землі були розділені між сусідніми державами. Більша частина земель потрапила під владу Польщі та Литви (Київщина, Чернігівщина, Західна Волинь і Поділля). В 1430 р. Західне Поділля і Буковина були включені до складу Молдавського князівства. В ХV ст. посилився феодальний і національний гніт. У 1447 р. литовський князь Казимір ІV дав феодалам право вотчиного суду над селянами. В кінці ХІV ст. удільні князівства були ліквідовані і створені області на чолі з намісниками з литовсько-польської аристократії. Міста добивалися відносної незалежності – магдебурзького права. Велась постійна боротьба проти гноблення. Повстання в Галичині в 1490-1492 рр. під проводом Мухи навіть перекинулося на Буковину. В ХVІ ст. в Україні розширилось феодальне землеволодіння польської аристократії, особливо після Люблінської унії в 1569 р. В цей час починаються набіги на Україну кримських татар. В першій половині ХVІ ст. в середньму Придніпров’ї утворюється Запорізька Січ, яка стала центром боротьби проти татарів, турків і поляків. Козацька держава функціонувала з виборами гетьмана і керівників усіх рівнів, починаючи з десятки. В кінці століття відбулася низка козацько-селянських повстань під керівництвом К.Косинського (1591 – 1593), С. Наливайко (1594-1596). В 1596 р. за Брестською унією створюється греко-католицька церква, яка при збереженні східних обрядів підпорядковується папі римському. Початок ХVІІ ст. відмічається посиленням польського гніту та набігів кримських татар. Перемога козаків над турками в складі польського війська під Хотином в 1621 р. не покращила становища селянства, міщан і козацтва. По У. прокочується низка повстань під проводом Т.Трясило (1630), І.Сулими (1635), П.Павлюка (1637), Д.Гуні (1638). В 1648 р. починається визвольна війна (національно-визвольна революція) під керівництвом Б.Хмельницького, який одержує кілька блискучих перемог над поляками (6 травня 1648 р. під Жовтими водами, 16 травня 1648 р. під Корсунем, 11-13 вересня 1648 р. під Пилявцями, 1649 р. під Зборовом, 1652 р. під Батогом). Але протистояти Польщі одна У. практично не могла. Росія (Московія) не надавала жодної допомоги, про яку пишуть російські та радянські історики. 28 червня – 10 липня 1651 р. під Берестечком армія Хмельницького зазнала поразки і він змушений був укласти договір з Польщею. В 1654 р. відбулася Переяславська Рада на якій був проголо­шений союз з Москвою, а не приєднання до Москви, як пізніше проголошували російські правителі та писали російсько-радянські історики. За Андрусовським перемир’ям (1667) після російсько-польської війни (1654-1667) Лівобережна частина У. і м. Київ були передані Росії, Правобережна – залишилась під Польщею. “Вічний мир” Росії і Польщі 1686 р. підтвердив приєднання Лівобережної У. до Росії. В російській частині підтримували владу козацької старшини і водночас руйнувалась автономія. В 1764 р. було ліквідовано гетьманство, а в 1775 р. – Запорозька Січ. Після першого розподілу Польщі в 1775 р. Австрія захопила Галичину і Буковину. В цих регіонах був забезпечений розвиток української мови і культури. Протягом ХVІІІ ст. до Росії були приєднані землі між Дніпром і Бугом (1774), Крим (1783), землі між Бугом і Дністром (1791). У 1793 р. після другого поділу Польщі Правобережна У. була приєднана до Росії. Почалось інтенсивне заселення південних степів. В другій половині ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. в У. інтенсивно розвивається промисловість і створюються капіталістичні відносини. На початку ХХ ст. прокочується хвиля виступів робітників і селянських повстань, вершиною яких стала революція 1905 – 1907 рр. В Першу світову війну українці знаходяться в протилежних арміях, східні – в російській, західні – в австрійській. Після Лютневої революції в Росії 1917 р. в Києві була створена Центральна рада, яка проголосила У. незалежною державою. Після Жовтневого перевороту в грудні 1917 р. в Харкові відбувся І з’їзд Рад, який проголосив У. радянською в складі Росії. В 1918 р. у Львові групою молодих революціонерів арештовується австрійський губернатор і проголошується Західно-Українська народно-демократична республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 р. відбувся акт злуки Східної і Західної У. Протягом громадянської війни 1917 – 1920 років Східну У. захоплює комуністиний режим Росії і вона в 1922 р. входить до складу новоствореного СРСР як федеративна соціалістична республіка. Західна У. після поразки від Польщі, якій інтенсивно допомагала Антанта, за рішеннями Паризької мирної конференції та Ради послів Антанти входить до складу Польщі. В 1939 р. з початком Другої світової війни на територію Західної У. вводяться радянські війська і вона входить до складу УРСР. Протягом Другої світової війни У. стає ареною жорстоких боїв. В 1942 р. на території У. створюється Українська повстанська армія, яка вела спочатку боротьбу проти німців, потім – проти Радянсь­­кого Союзу (до 1954 р.). В жовтні 1944 р. було звільнене Закарпаття і всі українські землі об’єдналися в складі УРСР. В 1991 р. внаслідок розпаду СРСР У. була проголошена незалежною державою, що підтвердив грудневий референдум 1991 р.

Умови міжнародної торгівлі – співвідношення експортних і імпортних цін у міжнародній торгівлі.

Унітарна держава – форма державного устрою, при якій територія держави не має в своєму складі федеративних одиниць (федеративних республік, штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони і т.п.). В У.д. діє єдина для всієї держави конституція, єдина система органів влади, що створює умови для централізованого керівництва суспільними процесами, посилення цієї влади на всій території держави. Більшість сучасних держав – унітарні.

Уорлд леже ("World Leisure" - "Світове дозвілля") – міжнародна туристська компанія, що володіє низкою казино у Франції, великою кількістю готелів і центрів розваг на о. Маврикій, Поморських островах, має філії практично в усіх регіонах світу. Заснована С.Керзнером у липні 1990 р., штаб-квартира - в Цюриху (Швейцарія).

Управління галузеве – цілеспрямований вплив галузевих органів управління (міністерств, відомств) на діяльність підвідомчих підприємств в інтересах успішного виконання ними загальногалузевих завдань.

Управління регіональне – цілеспрямований вплив органів місцевого самоврядування (регіональних органів) на підприємства й організації регіону з метою досягнення загальнорегіональних цілей.

Управлінська стратегія – система концептуальних положень про найефективніші напрями розвитку регіональних систем, розв'язання великих територіальних проблем і розміщення продуктивних сил країни.

Управлінське рішення – творчий акт суб’єкта управління, що створюється на основі знань об’єктивних законів функціонування управлінської системи та аналізу інформації про її стан, програму і характер діяльності щодо розв'язання певної проблеми.

Урбанізаційне розселення –висока щільність мережі міських поселень з інтенсивним їх розвитком; тісні зв’язки між поселеннями всередині та велика насиченість ними; різноманітність вибору місць роботи, навчання, відпочинку; велика щільність контактів; ускладнення форм розселення, їх ієрархічність і багатофункціональність; концентрація різних видів діяльності.

Урбанізаційний вибух (від лат. urbanus - міський) – винятково високий ріст міського населення Земної кулі в 1920-1960 рр.

Урбанізація (від лат. urbanus - міський) – зростання міст і підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіонів, світу.

Урбанізація (від лат. Urbanus - міський, urbs – місто) – процес зростання ролі міст у розвитку суспільства. Як соціально-економічне явище вона проявляється у збільшенні міських поселень та їх розмірів, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Коли частка міського населення перевищує 70 %, темпи урбанізації зменшуються. У 1800 р частка міського населення в світі становила приблизно 3%, в 1850 р. – 6,4 %, в 1900 р. – 19,6 %, в 1992 р. – 43%. Найбільш високий процент міського населення мають розвинуті країни (на 1990 р): у Європі – Бельгія (96,9 %), Великобританія (89,1 %), Швеція (84 %); у Північній Америці – Канада (77,1 %), США (75 %); у Латинській Америці – Венесуела (90,5 %), Аргентина (86,3 %); в Азії – Кувейт (95,6 %), Ізраїль (91,6 %), Японія (77 %); Австралія (85,5 %); в Африці – ПАР (59,5 %), Туніс (54,3 %).

Урбанізм (від лат. urbanus - міський) – теорія, що відстоює зосередження і розвиток матеріального і духовного життя у міських центрах на шкоду розвитку села.

Уряд (кабінет міністрів, рада міністрів, державна рада та ін.) – найвищий орган виконавчої влади в державі, який певною мірою підпорядковується законодавчому органу.

Учасник або актор МВ – поняття (термін), яким у методиці країнознавчих досліджень і в науці про міжнародні відносини прийнято називати суб’єктів, тих, хто діє і взаємодіє на світовій арені (держави, міжнародні організації, транснаціональні корпорації, окремі індивіди).

Фактор – те (або той), що (або який) діє чи справляє дії, щось творить; це суттєва обставина, передумова і рушійна сила, яка – в дії, в русі – спричиняється до визначення характеру та окремих рис певного явища.

Фактор (чинник) – рушійна сила процесів або умова, що впливає на них, суттєва обста­вина в будь-якому процесі, явищі.

Фактор демографічний – термін, що використовується у науковій літературі для позначення залежності темпів і пропорцій суспільного розвитку чи його окремих економічних параметрів від кількості, статево-вікової структури і сімейного складу населення, динаміки народжуваності і смертності.

Фактор-аналіз – прикладний метод дослідження у країнознавстві, який зводить багато емпіричних країнознавчих даних до основних, визначальних.

Фактори економічного росту – обставини, передумови і рушійні сили, які суттєво впливають на глобальні та регіональні особливості економічного росту. За методологією, розробленою на основі досліджень Гарвардського інституту міжнародного розвитку, виділяються чотири головних групи Ф. е. р.: 1) вихідні позиції – вихідна величина ВВП на душу населення, рівень освіти; 2) урядова політика – рівень зберігань, відкритість економіки, ефективність роботи державних закладів; 3) демографічна ситуація – тривалість життя, ріст чисельності населення в працездатному віці, ріст чисельності всього населення; 4) природні умови та ресурси – природні ресурси, відсутність виходу до моря, тропічний клімат, відношення довжини берегової лінії до площі території.

ФАО (Продовольча і сільсько­господарська організація Об'єднаних Націй) Food and Agriculture Organization UN(FAO) – спеціалізований заклад ООН, який створений у 1945 році і займається питан­нями продовольчих ресурсів та сільського господарства. Штаб-квартира ФАО знахо­диться у Римі (Італія).

Фашизм – політична доктрина, заснована на войовничому антидемократизмі, расизмі, шовінізмі, зовнішньополітичній експансії, звеличуванні тоталітарної держави, обстоюванні влади сильної авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над громадянами й державою.

Федерація (від лат. foederacio – союз, об’єднання) – форма державного устрою, при якій кілька державних утворень, які мають певну політичну самостійність, утворюють єдину державу. В основу Ф. устрою покладені національно-етнічні (Росія), або територіально-адміністративні (США) принципи. Характерні ознаки федерації: 1) територія федерації складається з території її окремих суб’єктів (республік – Росія, штатів – США, кантонів – Швейцарія, земель – ФРН); 2) суб’єкти федерації, як правило, наділені законодавчою владою; 3) компетенції між федерацією і її суб’єктами розмежовуються союзною конституцією; 4) кожен суб’єкт федерації має свою правову і судову системи. В світі 20 федеративних держав.

Фемінізація (від лат. femina - жінка) – зміна статевої структури населення у сторону збільшення питомої ваги жінок.

Фізико-географічне країнознавство – галузь країнознавства, що характеризує цілісну природу в нерозривному зв’язку з життєдіяльністю людини, умовами її існування. Особливе місце в ньому займають характеристики різних ландшафтів.

Фізична географія – наука про географічну оболонку Землі, її склад, структуру, особливості формування і розвитку, просторової диференціації.

Філософія політики – наука про осмислення загальних тенденцій і закономірностей розвитку та механізмів функціонування політики, в тому числі міжнародної.

Фінансовий рік – певний (в основному 12-місячний) період часу, за який визначається баланс надходжень і видатків даного суб'єкта господарської діяльності (як правило, співпадає з календарним роком).

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади. Держави поділяються на унітарні, федеративні і конфедеративні. Ф. д. у. – важливий предмет країнознавчих досліджень.

Форма політичного режиму – сукупність прийомів, способів, методів здійснення державної влади в суспільстві. За Ф.п.р. держави поділяються на тоталітарні, авторитарні, демократичні. Ф.п.р. – важливий предмет країнознавчих досліджень.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносини з населенням. Є три форми державного правління – монархічна, республіканська, співдружність націй. Ф. п. –важливий предмет країнознавчих досліджень.

Формаційний підхід – пов’язаний з марксизмом спосіб пояснення історичного процесу на основі визначення всесвітнього характеру розвитку суспільства як єдиного шляху розвитку всіх народів. Його вузловими пунктами виступають суспільно-економічні формації, тобто історичні типи суспільства у формі соціальних систем, які визначаються відповідним способом виробництва. Такими суспільно-економічними формаціями, які послідовно змінювали одна одну є первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний (комуністичний) лад. Рушієм суспільних (формаційних) змін виступали зміни в способі виробництва, пов’язані з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, а також класова боротьба.

Франція (France. Французька республіка) – держава в Зах. Європі. Президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент. Вищий законодавчий орган – двохпалатний парламент (палата представників і сенат). Основні політичні партії: Французька соціалістична партія, Об’єднання на підтримку Республіки, Рух лівих радикалів, Французька комуністична партія. Прапор – три однакові за шириною вертикальні смуги (зліва направо): синя, біла, червона. Державна мова – французька. Столиця – Париж (10 млн. мешк.). Грошова одиниця – франк. Населення – 59,55 млн. мешк. (2001 р.) (105 мешк. на км²), 94 % французи, інші – вихідці з Пн. Афр. і Туреччини, міське населення – 74 %. Найбільші міста: Ліон (1,3 млн. мешк.), Марсель (1,2 млн. мешк.). За віросповіданням 76 % нас. – католики, інші – протестанти, мусульмани. Територія – 551, 6 тис. км²; поділена на 22 департаменти. Більша половина Ф. – розлогі, пласкі й пагорбкуваті долини (Паризький Басейн, Аквітанський Басейн), обмежені вапняковими горбами; на сх. низькі пасма Арден і приземкуватий масив Вогезів, на пд. плоскогірний Центральний Масив із конусами згаслих вулканів, важкодоступні Піренеї (найв. г. Віньємаль – 3298 м) і Альпи (найв. г. Монблан – 4807 м), які стрімко спадають до Середземн. м. Берегова лінія довж. 2700 км –(піщані, скелясті, урвисті береги). Клімат помірний, теплий, морський, на пд. субтропічний середземноморський, у горах холодніший, гірський; ріки із значним гідроенергетичним потенціалом, ос. в Альпах. Корисні копалини: залізні й уранові руди, боксити, калійні солі. Ф. високорозвинена постіндустріальна країна. За рівнем промислового розвитку займає 5 місце в світі (після США, Японії, Німеччини, Великобританії). Промисловість: атомна (75 % енергії) та гідроенергетика, машинобудівна (2,6 % світ. виробн.), авіакосмічна, автомобілебудівна (4 місце у світ.), радіоелектронна, інформатика, суднобудівна, електротехнічна, металургійна (одна з провід. у світі за розв. кол. металург.), харчова, фармацевтична, косметична (найкраща в світі). С.г. за обсягом займає 3 місце серед країн Заходу. Виробляє: зерно (понад 50 млн. т), тваринне масло, яловичина ( 96 кг м’яса на душу), сири, цукор, вина. Транспорт: залізниці 40 тис. км (25 % електрифіковано), шосейні шляхи з тверд. покриттям – 1,3 млн. км, у т. ч. 7 тис. км – автостради. Морські порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант, Бордо, Руан. Експорт: легкові автомобілі, літаки, зброя, швейні і текстильні вироби, сталь, судна, електротехнічні вироби, алюміній, зерно, цукор, вина, косметика. Імпорт: нафта і нафтопродукти, газ, кам’яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, кава. Головні торгові партнери: країни ЄС (60 % обігу), Японія, США. Історична довідка. У давнину територію Ф. населяли кельтські народи або галли, звідси походить її древня назва – Галлія. До средини І ст. н.е. вона була завойована Римом, а з кінця V ст. ввійшла до складу Франкської феодальної держави. Після її розпаду за Верденським договором 843 р. на території сучасної Ф. утворилося Західно-Франкське королівство. З Х ст. країна стала називатися Ф. У 1302 р. виникли Генеральні штати як станово-представницький орган і склалася станова монархія. Столітня війна 1337 – 1453 рр. загальмувала розвиток Ф. Централізована держава склалася у другій половині XV ст. при Людовіку ХІ. Абсолютизм досяг свого апогею в період правління Людовіка XIV (1661 – 1715). Водночас Ф. зміцнила свої позиції в Європі, розгорнула колоніальну експансію. Феодально-абсолютистсьска система була ліквідована в ході Великої Французької буржуазної революції 1789 – 1799 рр., коли була запроваджена республіка (1792 р. – Перша республіка). Вершиною революції став період якобінської диктатури 1793 – 1794 рр. Після Термідоріанського перевороту був встановлений режим Директорії (1795 – 1799), на зміну якому прийшла воєнна диктатура Наполеона Бонопарта у формі спочатку Консульства (1799 – 1804), а потім Першої імперії (1804 – 1814, 1815). Після поразки Ф. у наполеонівських війнах і за рішеннями Віденського конгресу 1814-1815 рр. вона була повернута в дореволюційні кордони, відновилася монархія (період Реставрації – 1815 – 1830). Після Липневої революції 1830 р. до влади прийшла фінансова аристократія. Лютнева революція 1848 р. сприяла встановленню буржуазної республіки (Друга республіка). У 1852 р. виникла Друга імперія, яка проіснувала до 1870 р. і в результаті франко-пруської війни та нової революції була замінена на Третю республіку (1870 –1940). Її устої закріпила перемога над Паризькою комуною та конституція 1875 р. Наприкінці ХІХ ст. у Ф. активно розвивається монополістичний капітал, країна веде активну зовнішню політику і стає одним із організаторів воєнно-політичного союзу Антанта. Перемога в Першій світовій війні та вигідний для Ф. Версальський мирний договір, а також сприятливі рішення Вашингтонської конференції 1921-1922 рр. зміцнили міжнародні позиції Ф. У 1936 р. був створений уряд Народного фронту, який заборонив фашистські організації. Однак політика “умиротворення”, а потім мюнхенська змова і провал англо-франко-радянських переговорів призвели до розв’язання Другої світової війни і зробили Ф. беззахисною перед агресією нацистської Німеччини. У червні 1940 р. вона була окупована німецькими та італійськими військами, виник профашистський режим “Віши”. Водночас розгорнувся могутній Рух Опору, одним із організаторів і керівників якого став майбутній президент Шарль де Голь. 6 червня 1944 р. в Нормандії висадилися війська союзників і спільними зусиллями з Рухом Опору до кінця року звільнили територію Ф. Ф. стала державою-засновницею і постійним членом Ради Безпеки ООН. Конституція 1946 р. проголосила створення Четвертої республіки (1946 – 1958). В 1949 р. Ф. стала членом НАТО, в 1957 р. – ЄЕС. Конституція 1958 р. закріпила основи П’ятої республіки, яка існує до сьогоднішнього часу. Ф. надала незалежність усім своїм колоніям, у 1966 р. вийшла з військової організації НАТО. Зараз держава входить до “великої вісімки”, займає провідні позиції у ЄС.

Французька школа країнознавства – відома під назвою «географії людини», традиційно сильна своєю країнознавчою направленістю. Вона відрізнялась образністю комплексних країнознавчих описів, особливою увагою до людини і циклів її життєдіяльності. В основі праць представників цієї школи знаходиться всебічний показ специфічних особливостей тої чи іншої території, її неповторний образ. Особливо велику увагу приділяли опису різноманітності географічних форм і типів, показу господарського використання і заселення території, взаємодії на ній природи, людини, суспільства, господарства, культури. На чолі школи стояв Елізе Реклю, який був провідним автором і редактором, ідейним керівником багатотомних видань «Нова всесвітня географія» і «Земля і люди».

Франшиза – система комерційних відносин, за яких незалежне підприємство включається в мережу підприємств великої та загальновідомої компанії, отримує право носити назву цієї компанії (“прокат” торгової марки), забезпечує під суворим контролем головної компанії той самий рівень сервісу та технології і за це сплачує певну (найчастіше до 4%) частку свого прибутку. Головна компанія надає різноманітну допомогу франшизному підприємству в забезпеченні фірмового сервісу, направляє фахівців для навчання персоналу франшизного підприємства тощо. У разі банкрутства франшизного підприємства воно переходить у власність головної компанії.

Фрахт (від англ. freigh) – одна з форм оплати за перевезення водним шляхом вантажів, пасажирів або використання суден на протязі певного часу. Встановлюється за згодою сторін для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки.

Фритредерська політика – вільна торгівля, торгівля без обмежень, невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність.

Фукуяма Френсіс – американський соціолог, який виклав свої погляди на розвиток світу в програмній статті “Кінець історії”. Згідно його концепції, історія рухалася від темної історії “мракобісся”, яка завершилась із падінням СРСР, до найрозумнішого ладу в особі західної цивілізації (ринкова економіка і ліберально-демократична ідеологія). З крахом СРСР завершилась історія і почалось особливе планетарне існування, яке буде відбуватися під знаком ринку і демократії, які об’єднають світ у раціональну струнку систему. Такий порядок буде ґрунтуватися на універсальній атлантичній системі, але вийде за рамки атлантизму і всі регіони світу почнуть переорганізовуватися за новою моделлю, навколо його економічно найбільш розвинутих центрів. Прибічник “геополітики мондіалізму”, яка відома як доктрина “нового світового порядку”.

Фундаменталізм – радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традиційних, старих життєвих і світоглядних форм.

Функції країнознавства – існує два основних підходи до визначення ролі та призначення країнознавства: І – за відомим країнознавцем М.Баранським – 1) ландшафтознавство; 2) вчення про економічний регіон; ІІ – з точки зору сучасного наукового бачення і комплексного підходу – 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.

Функціоналізм – теоретична перспектива, яка базується на уявленні, що країнознавчі явища (події) можна краще пояснити за допомогою функцій, які вони виконують.

Функціональний метод (підхід) – спосіб аналізу життя країн (територій, районів/регіонів) з усіма його суперечностями на основі дослідження функцій, які вони виконують або які їм притаманні. Потребує досконалого вивчення залежностей між різними сферами суспільного життя або відносин між країнами чи групами країн: їх економічними, політичними відносинами, рівнями військових контактів або протистоянь, ступенем урбанізації населення, його густоти, політичної активності, висоти морально-психологічного духу тощо.

Функціонально-управлінська структура територіальної організації суспільства – характеризує ієрархічно впорядковану систему адміністративно-територіального устрою суспільства у вигляді економічно-адміністративних (60-ті роки в СРСР), програмних (ФРН) районів, штатів (США), земель областей, адміністративних районів у інших країнах.

Функція (від лат. funktio – виконання, здійснення) – діяльність, зобов’язання, робота, зовнішній прояв рис будь-якого об’єкту в даній системі відносин.

Функція міста – види народногосподарської діяльності, які визначають сенс його існування, тобто відповідають участі міста в певній відносно відокремленій частині загального національного трудового процесу. Ф. м. прийнято визначати переважно показниками зайнятості населення в різних галузях народного господарства. Галузь в якій зайнято найбільше населення називається містоутворюючою. Для віднесення виду діяльності в розряд містоутворюючих використовується «метод найменших потреб», «індекс галузевої спеціалізації» та індекс С.Флоренса. Метод найменших потреб базується на тому, що в одному з міст частка якоїсь галузі буде мінімальна порівняно з іншими містами. Така частка приймається за мінімальну межу, життєво необхідну для забезпечення внутрішніх потреб міста, а будь-яке перевищення цього мінімуму в інших містах вважається містоутворюючою функцією. Індекс галузевої спеціалізації міста S_i міста і по галузі N визначається S_i = (N_i – N_j ) / N_j , де N_i – частка галузі в сумарній чисельній зайнятості міста, N_j – частка галузі N в сумарній зайнятості по країні в цілому. Індексом С. Флоренса називають відношення Q_ = E  E_ / E_i  E_ , де E – загальне число зайнятих у народному господарстві країни, E_ – число зайнятих у даному виді діяльності  в місті і, E_{i –} число зайнятих у народному господарстві міста і, E_ – загальне число зайнятих у країні у виді діяльності . Якщо Q_  1, даний вид діяльності  відноситься до числа містоутворюючих, якщо 1  – до числа містообслуговуючих.

Функція місця – характер використання ареалів; полягає в тому, що кожна точка або площа (ареал) простору може найрізноманітнішим способом використовуватися людиною.

Футурологія – система наукових концепцій про майбутні соціальні й політичні процеси, прогнозування перспектив політичного розвитку.

Хадж, Хаджі (араб.) – паломництво мусульман і християн, що досягли повноліття, до святих місць; 1) мусульманський X. - паломництво до Мекки (Саудівська Аравія) до мусульманської святинь Кааби або до Медики (Саудівська Аравія) до Гроба Пророка Мухаммеда, що вважається в мусульман одним з основних обов'язків, подвигом благочестя; 2) християнський X. - відвідання священного для всіх християн місця - Гробу Господнього Ісуса Христа в Єрусалимі (Ізраїль) (див. Кааба, Туризм релігійний, Хадж).

Хантінгтон Семюел – директор Інституту стратегічних досліджень ім. Джона Оліна при Гарвардському університеті. Зміст своєї теорії сформулював у статті “Зіткнення цивілізацій” (з’явилась як резюме великого геополітичного проекту “Зміни в глобальній безпеці й американські національні інтереси”). Всупереч Ф.Фукуямі стверджує, що стратегічна перемога атлантизму над оплотом континентальних сил в особі СРСР не є цивілізаційною перемогою. Відмова від ідеології комунізму і зрушення в структурі традиційних держав не приведуть до автоматичного рівняння всього людства на універсальну систему атлантичних цінностей, а, напроти, знову зроблять актуальними більш глибокі культурні пласти, звільнені від поверхневих ідеологічних кліше. У новому світі джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка, а культура. Тобто, мова йде про конфлікт цивілізацій: західної (атлантичної) і семи потенційних – слов’яно-православної, конфуціанської (китайської), японської, ісламської, індуїстської, латиноамериканської, африканської. Прибічник неоатлантизму як ультрасучасного етапу в розвитку традиційної для Заходу атлантистської геополітики.

Харизма (від грецьк. Harisma  милість, благодать, божий дар, виключний талант)  особливі, видатні здібності вождя, надані йому, як вважається, від природи, від Творця. Це робить його в очах пересічних громадян носієм вищої правди, істини, виразником сутності суспільного буття.

Хаусхофер Карл (1869 – 1946) – професійний німецький військовий, який у 1919 р. розпочав кар’єру ученого як викладач географії Мюнхенського університету. У 1921 р. отримав звання професора географії. Написав понад 400 книг, у яких сформулював і розвинув свої геополітичні ідеї (“Геополітика Тихого океану”, “Світова геополітика сьогодні”, “Апологія німецької геополітики”). Слідом за Ф. Ратцелем вважав, що континентальна держава має фундаментальну перевагу над морською державою. Розвинув ідею завоювання життєвого простору для арійської раси. Надав геополітиці того вигляду, в якому вона стала частиною офіційної доктрини нацистського “Третього рейху” і довго розглядалася як “псевдонаука”, “людиноненависницька”, “фашистська” теорія. Прибічник “континентального” напрямку західної геополітики.

Хвороба(и) урбанізації – велика група захворювань, що викликані ущільненням населення і забрудненням середовища його проживання (шумовим, хімічним, біологічним і т.п.).

Хижа – невелика легка будівля, призначена для ночівлі та відпочинку туристів (див. Бунгало).

Хілтон – 1. Одна з основних фірм-туроператорів США, що володіє найбільш комфортабельними готелями (*****, клас А) в різних країнах світу (понад 450 готелів) і коледжем. 2. Найбільший у світі (на 1993 р.) готель (Лас-Вегас, штат Невада, США). Побудовано в 1974-1981 рр. на ділянці 25,5 га, має 3174 номери, 13 міжнародних ресторанів, штат співробітників 3600 чол. На даху готелю розташовано майданчик відпочинку площею 2,47 га, є бальний зал без колон (площа 4460 м²), зали для нарад і зборів (площа 11600 м²).

Холдінг-компанія – компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній для здійснення контролю та управління їх діяльністю.

Хорватія (Hrvatska, Республіка Хорватія) – слов’янська держава в Європі на пд. зх. Балканського півострова, на узб. Адріатичного моря, президентсько-парламентська республіка. Глава держави – президент. Прапор – три однакові за шириною горизонтальні смуги (зверху вниз): червона, біла, голуба, на прапорі щит, округлий внизу з червоно-білим шахматним орнаментом. Державна мова – хорватська. Грошова одиниця – хорватський динар. Столиця – Загреб (понад 800 тис. мешк.). Населення – 4,334 млн. мешк. (2001 р.) (84 мешк. на км²). Хорвати – 78 %, серби – 12,2 %, решт. – боснійці. За віросповіданням 76 % – католики, ост. – православні, мусульмани. Міське населення – 51 %. Міста: Загреб, Спліт. Територія – 56,5 тис. км². У пд.-зх. частині – Динарське нагір’я з карстовим рельєфом, пд.-сх. – алювіальні низини, долинами яких течуть р. Драва, Сава, Дунай. Ліси (дубово-букові та хвойні) займають 37 % території. Економіка перехідна від централізовано-планової до ринкової, сильно підірвана війнами. Промисловість: суднобудівна, нафтопереробна, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електротехнічна і електронна. В с.г. переважає землеробство: кукурудза, пшениця, цукрові буряки, соняшник, льон, кормові культури, виноград. Експорт: кам’яне вугілля, електротехнічні вироби, фармацевтичні препарати, вино, оливкове масло. Імпорт: машини й устаткування, цитрусові. Історична довідка. Хорватські землі входили до складу Римської імперії. З VII ст. н.е. почали заселятися слов’янами. У ІХ ст. на цій території сформувалася ранньофеодальна держава, яка з 923 р. перетворилася в королівство. З 1102 р. Х. входила до складу Угорського королівства, а з 1526 р. перейшла під владу Габсбургів. До кінця ХVІ ст. Туреччина захопила більшу частину Х. В 1699 р. в результаті австро-турецької війни північно-східні землі Х. (Славонія) були звільнені, і з ХVІІІ ст. включені у “Воєнні кордони” – області, підпорядковані Австрії (існували до 1881 р.). В 1809 –1813 рр частина Х. входила в Ілірійські провінції, де були скасовані деякі феодальні повинності. В 30 – 40 рр. ХІХ ст. підсилились процеси мадяризації Х., що викликало в 1848-1849 рр. революційний рух. В 1867 р. Х. була включена до складу Австро-Угорської імперії. В ХХ ст. посилився рух на зближення з Сербією. Після розпаду Австро-Угорщини в грудні 1918 р. Хорватія увійшла в Королівство сербів, хорватів і словенців, з 1929 р. Югославію, панівне положення в якій зайняла сербська буржуазія. Після захоплення Югославії німцями в квітні 1941 р. частина Хорватії відійшла до Італії, частина до Угорщини, на решті була створена маріонеткова держава. 27 травня 1941 р. розпочалося постання і боротьба за визволення країни. Після визволення в травні 1945 р. 29 листопада того ж року ввійшла до складу ФНРЮ (перейменована в Соціалістичну Федеративну Республіку Югославію). Після розпаду СФРЮ в 1991 р. Х. проголошена незалежною.

Хорологія (від грецького choros – місце) (ареалогія) – наука про області розповсюдження (ареали) окремих видів, родин та інших систематичних груп (таксонів) рослин і тварин. Напрям у географії, заснований Кантом, згідно якого географія – наука про просторове розміщення географічних об’єктів.

Ценз (від лат. census, від censeo - роблю опис, перепис) – 1) в Древньому Римі перепис громадян із майном для визначення соціально-політичного, військового і податкового стану; 2) у середні віки в Західній і Центральній Європі селянський натуральний чи грошовий податок; 3) назва перепису в англомовних країнах (Великобританія, США та ін.); 4) умови допуску людини до користування деякими політичними правами (віковий, майновий, освітній і т.ін).

Ценз людності – критерій зарахування поселень до числа міських на підставі їх людності.

Центральні місця – впорядкованість мережі розселення, яка відкрита В.Крісталлером і А.Лешем. Дослідження двомірного («вертикального» за людністю поселень і «горизонтального» за кількістю поселень) компоненту розселення призвели до створення єдиної, узагальнюючої моделі «правильної гратки» або «центральних місць», що виражається гексагональною структурою мережі розселення, яка чітко виражена при однорідності простору, що на практиці в більшості випадків не витримується. Математичне формулювання «центральних місць» дав американський економіст М.Бекман: P_r =  C₁ K^{r – 1} / (1-) r, де Р_r – населення центрального місця рівня r,  – частка всього населення, яке користується послугами центрального місця і проживає в цьому центральному місці, С₁ – сільське населення, яке обслуговується центральним місцем найнижчого рівня в ієрархії, К – число населених пунктів наступного, більш низького порівняно з r рівня (r – 1), які обслуговуються населеними пунктами рівня r.

Центральність ЕГП – важливий фактор суспільного життя, який впливає на оперативність функції управління, на розміщення головних підприємств і установ. Розрізняють три види центрального положення в ареалі в залежності від виду простору, що розглядається: 1) географічне центральне положення, при якому аналізуються властивості геодезичного простору. Низка країн, з метою вирівнювання рівнів розвитку країн у територіальному розрізі, перенесла столиці в географічні центри (Росія, Бразилія, Туреччина), інші (Аргентина, Беліз) розглядають цю проблему; 2) природно-географічні центри знаходяться в точках (смугах) перетину природних «комунікацій» (наприклад, Київ на стику лісової і лісостепової зони в місці її поперечного перетину великою водною артерією – Дніпром; 3) економіко-географічний центр як центр тяжіння в соціально-економічному просторі.

Центральність економіко-географічного положення – важливий фактор суспільного життя, який впливає на оперативність функції управління, на розміщення головних підприємств і установ. Розрізняють три види центрального положення в ареалі в залежності від виду простору, що розглядається: 1) географічне центральне положення, при якому аналізуються властивості геодезичного простору. Низка країн, з метою вирівнювання рівнів розвитку країн у територіальному розрізі, перенесла столиці в географічні центри (Росія, Бразилія, Туреччина), інші (Аргентина, Беліз) розглядають цю проблему; 2) природно-географічні центри знаходяться в точках (смугах) перетину природних «комунікацій» (наприклад, Київ на стику лісової і лісостепової зони в місці її поперечного перетину великою водною артерією – Дніпром; 3) економіко-географічний центр як центр тяжіння в соціально-економічному просторі.

Центрографічний метод вивчення населення – сукупність аналітичних і графічних прийомів дослідження населення шляхом визначення різноманітних, так званих географічних, центрів і аналізу траєкторій їх зміщення.

Цивілізаційний підхід – спосіб пояснення еволюції людства, побудований на тому, що найважливішим визначальним фактором, який впливає на розвиток людського суспільства, вважається специфіка відповідного типу цивілізації, в рамках якої відбувається розвиток у рамках певного історичного періоду (наприклад, зараз мова йде про етап розвитку сучасного суспільства, який називають “постіндустріальним”, “інформаційним”, “постміжнародним” тощо). У межах Ц. п. виокремлюються теорії Т.Парсонса, У.Ростоу, Р.Арона, Г.Алмонда, Т.Белла, О.Тоффлера).

Цивілізація – сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття Ц. означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку. Термін Ц. Виник у ХVIII ст. у тісному зв’язку з поняттям «культура».

Цивілізація буддистська – склалася у країнах Індокитаю, Шрі-Ланці, Японії, Кореї, частково в Китаї, Монголії, Тибеті, Непалі. Буддизм виник у VI ст. до н. е. як опозиція до кастового ладу та його ідеології – брахманізму. Основні догмати вчення – про рівність всіх людей у стражданні та їхнім праві на спасіння, а також відплата в загробному житті за земне життя. Вважається, що після смерті душа повертається в особі іншої людини або істоти (реінкарнація) в залежності від заслуг у минулому житті.

Цивілізація індійська – склалася в Південній Азії (сучасна Індія, частково Непал, Шрі-Ланка, й Малазія) на засадах системи релігійних учень, відомих як індуїзм, що виник у V ст. до н.е. і пов’язаний з вшануванням богів Брахми, Вішу, Шиви. Догмати – вчення про одвічну соціальну нерівність (касти), переселення душ і відплату за земне життя.

Цивілізація ісламська – порівняно молода. іслам зародився на початку VII ст. на Аравійському півострові. Засновник – Мухамед. Ц.і. розповсюджена в країнах Близького Сходу і Північної Африки. Іслам (мусульманство) запозичив багато положень давніших релігій – іудаїзму та християнства. Характер життя мусульман визначають п’ять положень: символ віри в Аллаха і його пророка Мухамеда, намаз (молитва 5 разів на день), милосердя, рамазан (30-денний піст), хадж (подорож до Мекки хоч раз у житті). Правила життя й етики записані в Корані. Іслам поділяється на дві гілки: сунізм і шиїзм.

Цивілізація християнська – найпоширеніша в світі. Охоплює Європу, Америку, Австралію, значну частину Африки й Азії. Духовним підгрунтям Ц.х. є християнська релігія, яка зародилася в І ст. н. е. у східній частині Римської імперії. Виникнення і поширення Ц.х. пов’язане з образом Ісуса Христа, який, за твердженням християнського вчення, своїми стражданнями й смертю спокутував гріхи людства. Християни вірять у позбавлення від земних знегод і вічне життя після смерті. Поділяється на церкви: римо-католицьку (західну), православну (східну), протестантську.

Циганков Павло Афанасійович (1940 р. н.) – професор, завідувач кафедри соціології міжнародних відносин соціологічного факультету Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії МДІМВ (Університету) МЗС Росії. Був асоційованим дослідником Паризької школи вищих досліджень у соціальних науках (EHESS) “Будинку наук про людину”, запрошеним професором Департаменту політичної науки Університету Париж-1 (Сорбона-Пантеон), Монреальського Університету (Канада), а також Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету. Автор низки публікацій з проблем науки про міжнародні відносини, зокрема “Вступ до соціології міжнародних відносин” (1993, у співавторстві), “Міжнародні відносини як об’єкт вивчення” (1993, у співавторстві), “Політична соціологія міжнародних відносин” (1994), “Міжнародні відносини” (1996), “Теорія міжнародних відносин” (2002). Прибічник соціологічного підходу в дослідженні міжнародних відносин.

Ціль – бажаний прогнозований результат певних дій, який є їхньою причиною (спонукальним мотивом); попередній прогнозований результат наукових досліджень.

Чартер – договір між власником транспортних засобів і фрахтівником (наймачем, орендатором) на оренду транспортних засобів на певний термін.

Челлен Рудольф (1864 – 1922) – шведський соціолог, політичний діяч, депутат ріксдагу, професор Гетеборзької вищої школи й Упсальського університету. Основна праця – “Держава як форма життя” (1916). Розглядав державу як природний організм, який веде боротьбу за своє існування. Вона проявляється насамперед у боротьбі за простір, розширення державної території шляхом колонізації, різного роду завоювань, анексій або об’єднань. Головними чинниками експансії держави виступають географічні й демографічні. Засобом експансії виступають війни як конкретні форми прояву боротьби за існування між державами. Тому доля малих держав полягає або в перетворенні в залежні чи переданні частин своїх територій більшим державам, або в повній капітуляції перед сильнішими. Вперше запровадив поняття геополітики.

Червоні книги – офіційні документи, що містять аното­ваний та ілюстрований пе­релік рідкісних і зникаючих видів живих організмів, які потрібно охороняти. Є міжна­родні, національні (в межах держав), локальні. Всього ви­дано 5 томів міжнародної Ч.к. МСОП (міжнародний союз охорони природи).

Четвертинний сектор – всі види діяльності, пов’язані з управлінням, прийняттям рішень, плануванням і контролем на політичному, соціальному, економічному і культурному рівнях. Включає урядові заклади, органи політичної і військової влади, великі партії і профспілки, головні фінансові інститути і ринкові структури (банки і біржі), штаб-квартири великих промислових і торговельних компаній і кредитних закладів; центри, які займаються дослідженнями в базових, технічно передових галузях; головні центри управління і впливу на інформацію, культуру, ідеологію, значні культурні і релігійні центри. Ч.с. концентрується у великих містах національного або світового рівня.

Чехія (Cesko, Чеська Республіка) – слов’янська держава у Центральній Європі, президентсько-парламентська республіка, глава держави – президент. Політичні партії: Громадянська демократична, Комуністична Чехії і Моравії, Християнсько-демократична унія, Чеська народна. Прапор – зліва рівносторонній трикутник з стороною, рівною ширині голубого кольору, дальше дві одинакові за шириною смуги: верхня – біла, нижня – червона. Державна мова – чеська. Грошова одиниця – чеська крона. Столиця Прага – (1,2 млн. мешк.). Населення – 10,26 млн. мешк. (2001 р.) (131 мешк. на км²), чехи – 94,5 %, словаки – 3,8 %, є німці і поляки. Релігія – римо-католицька. Територія – 78,8 тис. км². В основному височини і середньовисокі гори: Чеський масив, оточений Рудними гор., Шумавою та найвищими – Судетами. Клімат помірно-континентальний, у г. гірський; гол. р. Лаба. Корисні копалини: буре і кам’яне вугілля, уран, цинк, свинець, золото, графіт, каолін. Ч. високорозвинута індустріально-аграрна країна. Промисловість: чорна металургія, електроенергетична, машинобудівна, в-во верстатів, електровозів, автомобілів, а також хімічна, текстильна, харчова (вир. пива). С.-г. угіддя – 55% території, пер. орні землі: вирощування зернових (пшениця, ячмінь), цукрових буряків, льону, картоплі, хмелю, вирощують сади й овочі. Тваринництво м’ясо-молочн. напр.: розв. вел. рог. худоби, свинарство, птахівництво. Експорт: енергетичне устаткування, верстати, електротехнічні вироби, кам’яне вугілля. Імпорт: нафта, газ, чорні метали, легкові автомобілі. Історична довідка. До н.е. на території сучасної Чехії проживали лужицькі племена – предки сло­в’ян. У ІІІ – V cт. н.е. проживали також кельтські племена, які були асимільовані слов’янами. В VІІ ст. чеські землі входили в державу Само. В ІХ ст. тут утворилось Великоморавське князівство; тоді ж було прийнято християнство, спочатку східного обряду, а потім західного. В Х ст. утворилось Празьке князівство з династією Пржемисловичів, яке з другої половини ХІІ ст. стало королівством. При королі Пржемислі ІІ (1253 – 1278) до Празького королівства були приєднані Австрія, Штирія, Кавітанія та інші землі. В ХІІ – ХІV ст. Празьке королівство досягло найбільшої могутності, особливо при Карлі І (1346 – 1378), який був одночасно імператором Священної Римської імперії. В 1348 р. були створені Празьке архієпіскопство і університет. Реформатор церкви Ян Гус (1371 – 1415) став предтечею гуситського руху – антинімецьких, антифеодальних і антикатолицьких воєн під керівництвом Яна Жижки (1419 –1434). З 1526 р. Чехія була включена до складу держави Габсбургів із збереженням автономії. Постійно відбувалися антифеодальні й антиавстрійські повстання. В 1616 р.одне знайбільших повстань було розгромлене біля Білої гори. В 1620 р. Чехія повністю втратила незалежність. Протягом 30-річної війни між австрійськими католиками і німецькими протестантами (1618 – 1648) була сплюндрована. В 1775 р. відбулося загальне селянське повстання проти Габсбургів, яке було розгромлене, але спричинило обмеження панщини, а потім в 1781 р. відміну кріпатства. З кінця ХVІІІ ст. починається “Чеське відродження”. В 1848 р. Празьке повстання, незважаючи на поразку, привело до відміни всіх феодальних повинностей. З 60-х рр. ХІХ ст. Чехія перетворилася в найбільш індустріально розвинену частину Австрії під назвою Цислейстанія. Формується чеська національна буржуазія та інтелігенція. В 1878 р. була створена соціал-демократична партія. Під час Першої світової війни чеські підрозділи переходили на сторону Росії. Після розпаду Австро-Угорщини 28 жовтня 1918 р. була проголошена незалежна Чехословачча у складі Чехії та Словаччини. За Версальським договором в Чехословаччину була включена і Закарпатська Україна. В 1938 р. в результаті Мюнхенського договору (змови) Німеччині була передана Судетська область, а в 1939 р. анексована вся Чехословаччина. 12 грудня 1943 р. на території СРСР (Харківська обл.) були створені чехословацькі військові частини під командуванням генерала Свободи. В травні 1945 р. відбулося Празьке повстання. 9 травня радянські війська визволили Прагу. Була створена прорадянська соціалістична держава. За договором від 29 червня 1945 р. Закарпаття відійшло до Радянської України. В лютому 1948 р. була придушена спроба Чехословаччини вийти з під радянського впливу. В 1968 р. під керівництвом Дубчака була здійснена спроба лібералізації політичного та економічного режиму. В Чехію були введені війська СРСР та інших соціалістичних країн. У ході “оксамитової” революції 1989 р. Чехословаччина ліквідувала прорадянський соціалістичний устрій і розпочала демократичні ринкові перетворення. 1 січня 1993 р. Чехословаччина розділилася на Чехію і Словаччину. В 1999 р. Чеська Республіка стала членом НАТО.

Чисельність населення – число людей в якій-небудь їх сукупності, що розглядається як населення. Розрізняють фактичну, теоретичну і прогнозовану кількість населення.

Чиста монополія – ринок, де одна фірма виступає єдиним продавцем продукту або послуг.

Чорноморський район економічного співробітництва (ЧРЕС) – субрегіональна економічна інтеграція – Парламентська асамблея чорноморських держав. Учасники: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Основне завдання – створити режим вільного просування товарів і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва. Передбачається створення інфраструктурних об’єктів, системи банків і центрів ділового співробітництва. Вищим органом ЧРЕС буде Міжнародна рада з представників усіх країн.

Шале – 1. Невеликий сільський будинок у горах Швейцарії. 2. Невеликий будинок за містом, дача.

Швейцарія (нім. Schweiz, фран. Suisse, іт. Svizztra, Швейцарська Конфедерація) – федеративна держава у Європі складається з 23 кантонів. Федеративна парламентська республіка. Вищий законодавчий орган – двопалатний парламент. Політичні партії: Демократично-християнська, Радикально-демократична, Соціал-демократична, Швейцарська партія праці. Прапор – червоне полотнище з великим білим хрестом у центрі. Офіційні мови: німецька (розм. 65 % нас.), французька (розм. 18 % насел.), італійська (розм. 10 % нас.), ретороманська. Грошова одиниця – швейцарський франк. Столиця – Берн (330 тис. мешк.). Населення – 7,28 млн. мешк. (2001 р.) (169 меш. на км² ). 84 % населеня швейцарці, решта – імігранти з Італії, Іспанії, Туречини. За віросповіданням 48 % – католики, 44 % – протестанти. Міське населення – 68%. Найбільші міста: Цюріх (міська агломерація) 840 тис. мешк., Женева (міська агломерація) 393 тис. мешк., Базель (міська агломерація) 359 тис. мешк. Територія – 41,3 тис.км². Територія гористо-височинна: у центр. і пд. частині – Альпи (Апенінські, Бернські, Лепонтинські, Ретійські), на пн. – Швейцарська височина. Клімат помірно теплий, гірський, у долинах з рисами середньоморського. Буково-дубові і смерекові ліси займають 30 % території, вище 2200 м – альпійські полонини, на вершинах – льодовики. Ріки: Рейн з притоками. Ш. високорозвинена країна, одна з найбагатших у світі, міжнародний фінансово-банківський центр (650 банків, бірж цінних паперів, у т. ч. в Цюриху найбільша в Європі). Промисловість: гідро- і атомна енергетика, металообробка і машинобудування, верстатобудування, виготовлення турбін, корабельних двигунів, текстильного обладнання, інструментів для вимірювань (у т. ч. годинників), ліків і барвників, продуктів харчування (швейцарські сири). С.г. дає 5 % ВНП, в т.ч. 3/4 інтенсивне молочне тваринництво. У ньому зайнято 5 % населення, що забезпечує потреби країни на 55-60 %. Важлива стаття доходу – іноземний туризм (6 – 7 млн. чол. за рік). Транспорт: залізниці – 5 тис. км, шосейні шляхи з тверд. покриттям 61,5 тис. км. Експорт: капітал (на підприємствах в ін. країнах, контрольованих швейцарським капіталом зайнято 3,5 млн. чол. значно більше, ніж у самій Швейцарії). робить ставку на силу для гноблення “малих” народів, поневолення їх, таврування за їх прихильність до своєї культури. Історична довідка. В давнину територію Ш. населяли рети і гельвети, у І ст. до н.е. вона була завойована римлянами, а після розпаду Західної Римської імперії увійшла до складу Франкської феодальної держави. З Х ст. Ш. перебувала в складі Священної Римської імперії. У боротьбі проти Габсбургів швейцарські кантони Швіц, Урі, Унтервальден в 1291 р. уклали союз, який в 1499 р. привів до фактичної незалежності Ш. від імперії, що закріпила Вестфальська система договорів 1648 р. Ш. стала центром розвитку міст (Цюріх, Женева) і діяльності реформаторів (Ж.Кальвін, У.Цвінглі). Віденський конгрес 1814-1815 рр. встановив близькі до сучасних кордони Ш. та гарантував їй “вічний мир”. За конституцією 1848 р. Ш. із нестійкого союзу кантонів перетворилася єдину союзну державу. У світових війнах зберігала нейтралітет. Входить до групи високорозвинених держав світу і до першої шістки держав за рівнем розвитку транснаціональних корпорацій. У 2002 р. референдум схвалив рішення про вступ Ш. до ООН.

Швидкість обігу грошей – відношення суми номінальних витрат до грошової маси швидкість, з якою гроші переходять із рук в руки.