Тема: Поняття про розвиток та його характеристики

План.

1. Поняття про розвиток та його характеристики*.

2. Фактори та рушійні сили розвитку: вроджені передумови, середовище*.

1.

Поняття про розвиток та його характеристики

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології.

Об'єкти можуть змінюватись, але не розвиватись.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвиток - це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні - інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині.

(Лев Семенович Виготський, Борис Герасимович Ананьєв).

Розвиток – це безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних і зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо).

(Г.С. Костюк)

«Розвиток особистості – це історія її становлення як суб'єкта міжособистісних стосунків, пізнання і праці, носія суспільних відносин. Це історія розвитку функціональних можливостей її нервової системи, психічних процесів і властивостей, фізичних, розумових, моральних та інших якостей, її знань і почуттів, потреб та інтересів, ідеалів та смаків, світобачення і переконань, трудових умінь і навичок, здібностей до навчання, до засвоєння створеного людством і до творення матеріальних і духовних цінностей».

(Г.С. Костюк)

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):

• преформований;

• епреформований.

Преформований тип розвитку – це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.

Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Загальні закономірності розвитку особистості

Процес психічного та особистісного розвитку має певні закономірності, які слід розглядати як тенденції розвит­ку. До закономірностей розвитку належать:

1. Наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур. Найважливі­шими ознаками розвитку є диференціація (розчленування раніше єдиного феномена), поява нових аспектів, елемен­тів у розвитку, зв'язків між сторонами внутрішнього світу суб'єкта.

1. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

2. Кількісні зміни виявляються в фізичному зростанні організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили, швидкості рухів тощо. Але фізичний розвиток полягає і в якісних змінах.

Особливо помітні ці зміни в утробному періоді онтогенезу людини, коли її організм за короткий час проходить ряд метаморфоз і з зародкової клітини перетворюється в людську істоту. Після народження також відбуваються якісні зміни у будові організму, функціонуванні систем, що свідчить про його дозрівання.

3. Якісні зміни відбуваються у функціонуванні нервової системи.

Спочатку її регулятивні функції здійснюються безумовно-рефлекторними зв’язками, далі в роботу включаються умовно-рефлекторні зв'язки, змінюється основа на якій вони утворюються (спочатку на базі безумовних рефлексів, потім – на основі раніше утворених умовних рефлексів, на основі слів людської мови та ін.). Змінюється з віком співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності дитини.

4. У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного і активного словника дитини, об'єму її уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій, розв'язання різних задач тощо.

2. Різноспрямованість і взаємопов'язаність напрямів, сфер розвитку (тіло, психіка, особистість, суб'єктність, ду­ховність та ін.).

3. Детермінованість розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, її розвиток зумовлений багатьма чин­никами. Залежно від часу та ситуації розвиток кожного ін­дивіда має специфічні особливості.

4. Нерівномірність і гетерохронність (це різниця в часі настання старіння окремих тканин, органів, систем) У певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку. В одному періоді життя дитини найсуттєвіші зміни відбува­ються у пізнавальній діяльності (молодший школяр), в ін­шому — перебудовуються погляди і формуються переко­нання (рання юність). Але завжди вона є індивідуальністю.

Отже, загальними характеристиками розвитку (за Л.І. Анциферовою) є: незворотність, прогрес/регрес, нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

5. Сенситивність (у певні вікові періоди). Як відомо, у певні періоди виникають найсприятливіші умови для роз витку певних психічних властивостей. Такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психіч­ної функції. Наприклад, для розвитку мовлення сенситив­ним є вік від 1 до 5 років, пам'яті — молодший шкільний вік, мислення — підлітковий період, світогляду — ранній юнацький вік.

6. Інтегрованість. Кожна сфера особистості є системою, що виникає в процесі онтогенезу, і елементом складнішої системи — соціального оточення. Відбувається інтеграція різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежується і в ме­жах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері ін­тегруються перцептивний і когнітивний рівні пізнання то­що. З віком психіка стає ціліснішою, стабільнішою, що ви­являється у поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності.

7. Пластичність розвитку. Вона забезпечує компенса­цію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад, зір — слухом у сліпих). Розвиток суб'єктивного світу дітей зумовлює зміни співвідношення реактивності й активності у процесі взаємодії. Зростають довільність, ініціативність, самостійність поведінки, опір прямим зовнішнім впливам, які не відповідають внутрішнім настановам дитини.

8. Включення індивіда в систему діяльності. Для кож­ного віку характерна особлива провідна діяльність, що зу­мовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

9. Наявність суперечностей між особистістю й оточен­ням, а також внутрішніх суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функція­ми. Продуктивна актуалізація вихователем та усвідом­лення цих суперечностей особистістю, наявність волі в їх вирішенні, гуманістичні стосунки в групах, виховання, самовиховання забезпечують прогресивний розвиток осо­бистості. Підсумком розв'язання суперечності є виникнен­ня психічних новоутворень віку, що не відповідають попе­редній соціальній ситуації розвитку, виходять за її межі. Виникає нова суперечність, яка може бути розв'язана зав­дяки побудові нової системи стосунків, включення у нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід дитини до нового психологічного віку.

10. Постійний прогрес особистості. Він є наслідком сприятливих умов та адекватної активності дитини.

11. Саморозвиток особистості. Свідченням його є зміни особистості як результат роботи над собою, самостійних за­нять, вправ.

12. Психічний та особистісний розвиток зумовлений дією механізмів захисту Я, проявів акцентуацій особистос­ті, функціонуванням несвідомого.

Індивідуальний розвиток людини, її становлення як особистості є цілісним процесом, який характеризується наявністю взаємопов'язаних періодів. На початкових ета­пах розвитку закладаються, виникають основи певних психічних явищ, становлення яких відбувається у наступних періодах. За певних умов одні утворення перебудову­ються, стають більш значущими, а інші – перестають роз­виватися. Це вимагає масштабної активності суб'єкта роз­витку (саморозвитку).

Отже, для вікового розвитку людини характерні якісні і кількісні зміни, різноспрямованість, взаємопов'язаність, інтегрованість, нерівномірність, гетерохронність, плас­тичність, суперечливість тощо.

Розвиток людини протікає у трьох напрямках:

• фізичному (динаміка росту й ваги, зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо);

• когнітивнаму (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, мовленні тощо);

• психосоціальному (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, формування соціальних навичок і моделей поведінки).

2.