Тема 1 ,,Природнi та техногеннi небезпеки."

Теореmuчнi пumання:

l. Безпека абсолютната вiдносна, аксiоми небезпеки. ,

2. Природнi та техногеннi небезпеки: класифiкаrriя, закономiрностi

'ix решi зачiй. характеристика.

З. Iлентифiкачiянебезпек.

4. Оцiнка рiвня небезпеки iза допомогою iмовiрнiсних mрукryрно-

логiчних моделей.

Тема 2 ,,Геологiчнi процеси I явища."

Теорапччtli пumанttя:

l. Землетрус, фактори ураження, що )лворюстrcя при його проявi, iX

характеристиката парамtrри оцlнки]ступенi небезпеки.

2. Осерелок ураження. що утворюсться при зешетрусi:

характеристика. порядок виямення та оцiнки.

1. Безпека абсолютна та вiдносна, аксiоми небезпеки

Безпека – це стан діяльності, при якому з певному ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека – це мета, а безпека життєдіяльності – засоби, шляхи, методи її досягнення. Безпечний стан не може виникнути сам по собі, як правило для цього потрібно витратити енергію, час та інформацію. Отже, це процес, який потребує витрат матеріалів, а отже енергії для підтримання безпечних умов життєдіяльності. Безпеку можна розглядати і як відсутність недопустимого негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної.

В загальному уявлення про безпеку може мати наступні форми свого прояву:

• абсолютна безпека;

• відносна безпека.

Під абсолютною безпекою слід розуміти таку безпеку, яка створюється для деякої системи незалежно від того чи діють на неї різноманітні види атак. Така безпека досягається за рахунок наступних факторів:

• повної системи контролю процесу функціонування всіх суб’єктів, що розв'язують певну задачу в деякому середовищі;

• використання засобів виявлення та протидії всім відомим атакам, що можуть здійснюватися відносно суб’єктів, що захищаються;

• використанням системи аналізу існуючих небезпек, які можуть виникнути в системі, що захищається, або у її відповідному оточенні. Розв'язок вище наведених задач в повній мірі є неможливим, оскільки за визначенням неможливо передбачити чи виявити в оточенні системи, що захищається, виникнення всіх можливих небезпек. Спроба розв'язати цю задачу в максимально можливій мірі призводить до великих затрат ресурсів та інших матеріальних затрат.

Відносна безпека має місце в тому випадку, кали вибрано певний клас небезпек, які можуть уже існувати, або можуть бути створені. На основі аналізу таких небезпек формуються необхідні засоби захисту та інші підсистеми, функціонально орієнтовані на розв'язок задач захисту відповідних об'єктів. До таких підсистем, в якості прикладу, можна віднести:

• підсистему - виявлення загроз в об’єкті, який захищається, оскільки загроза в даному випадку розглядається як певна властивість об'єкту захисту;

• підсистему виявлення атак, ініційованих небезпеками та активізованих в рамках системи, що захищається системою безпеки;

• систему управління засобами захисту, яка включає компоненти, що розв'язують цілий ряд задач пов'язаних із створенням безпеки системи, основними з яких є:

• прогнозування ініціації атаки окремими небезпеками;

• моніторинг системи;

• задачі збільшення, або зменшення рівня безпеки системи яка захищається.

Основним недоліком цього підходу є необхідність аналізу небезпек, які визначенні як такі, що можуть діяти на систему захисту шляхом активізації відповідних атак.

Отже, завжди існує вірогідність прояву небезпеки. Це емпіричне твердження, аксіома небезпеки – в природі немає абсолютно безпечних явищ, факторів – все небезпечно при формуванні певних умов. Це пов’язано з тим, що при певних обставинах навіть безпечний об’єкт, речовина можуть стати небезпечними. Наприклад через процеси старіння будь-якого об’єкта – неживого, живого. Через це можуть формуватися так звані системні кризи, коли руйнування, або зміни в одній ланці, частині системи, виводять з ладу весь об’єкта пов’язані з ним інші об’єкти. Формується ланцюгова реакція негативних змін в системі.