Тема 8: Центральні банки

1. Поняття і структура кредитної системи

2. Центральний банк та його функції

3. Механізм грошово – кредитної політики

1. Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів.

Структура кредитної системи включає три ланки:

1. Центральний банк

2. Банківський сектор

3. Спеціалізовані кредитні установи

До банківських установ відносять комерційні банки, інвестиційні, ощадні, іпотечні банки, земельні банки і т.д.

До небанківських кредитно – фінансових інститутів належать:

• Інвестиційні компанії

• Страхові компанії

Головною ланкою є банківські установи, а саме комерційні банки. Так в США на них припадає 40% всіх активів кредитно – фінансових установ країни.

Страхові компанії спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна і виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів. Так в США на страхові компанії припадає 15% активів кредитних установ.

Пенсійні (інвестиційні) фонди здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій.

2. Центральний Банк є головною ланкою банківської та кредитної систем будь-якої країни.

Основною метою діяльності Центрального Банку є збереження стабільності національної грошової одиниці.

Центральний Банк виконує регулюючі, контрольні та обслуговуючі функції.

До регулюючих функцій належать:

1. Управління сукупним грошовим обігом

2. Регулювання грошово – кредитної сфери

3. Регулювання попиту та пропозиції на кредит та валюту

Під контрольними функціями розуміють:

1. Здійснення контролю за функціонуванням кредитно – банківської системи.

2. Проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції здійснюються при:

1. Організації платіжно – розрахункових відносин комерційних банків (емісія).

2. Кредитуванні банківських установ та уряду (фінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету для країн, що розвиваються).

3. Виконанні Центральним Банком ролі фінансового агенту уряду (ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств).

3. Теоретики і практики вирізняють дві групи інструментів, зо допомогою яких здійснюється реалізація головних завдань грошово – кредитної політики.

Маються на увазі інструменти прямого та опосередкованого регулювання.

До прямих інструментів належать:

1. Механізм готівкової емісії

2. Встановлення ліміту кредиту Центрального Банку, що надається урядові та банківським установам.

3. Пряме регулювання позикових операцій банків, визначення ліміту та вартість кредитних ресурсів.

Застосування методів прямого регулювання обсягів структури грошового обігу найбільш поширеною в країнах з перехідною економікою.

Система безпосереднього регулювання грошового обігу охоплює три класичні механізми монетарної політики:

1. Здійснення операцій на відкритому ринку

2. Регулювання норми банківських резервів

3. Регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральним банком.

Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу установами держави на фондовому ринку її цінних паперів.

За допомогою управління обов’язковими резервами Центральний Банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків. Змінюючи норму обов’язкового резерву, Центральний Банк впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту.

Якщо зменшується норма обов’язкових резервів то збільшується актив у банків і зростають обсяги кредитування. Коли норма резерву підвищується резерви банків зменшуються.

Винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки, яка формується на базі надання ЦБ позик кредитним установам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Коли банк бере в ЦБ позику він виписує на себе боргове зобов’язання, яке гарантується не резервними активами, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика використовується комерційним банком як надлишковий резерв. Якщо облікова ставка зменшується то у комерційному банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.