Тема 5: Валютний ринок. Валютні системи.

1. Сутність валюти. Конвертованість валюти.

2. Валютний курс та його види.

3. Валютні системи.

4. М/к. Валютно – фінансові організації.

1. Валюта—це грошова одиниця певної країни.

Валюта—грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках.

Валюта—ціна громадської одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Конвертованість валюти—це можливість її обміну на валюти інших країн. Ступінь конвертованості валюти залежить від обсягу та жорсткості валютних обмежень, що практикуються в державі.

Валютні обмеження можуть бути внутрішні та зовнішні.

При зовнішніх обмеженнях повна свобода обміну зароблених в країні грошей для розрахунків із закордонними партнерами надається лише іноземцям. При режимі внутрішніх обмежень свободою обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користуються лише резиденти.

За ступенем конвертованості розрізняють такі валюти:

1. Вільно конвертовані—валюта, яка вільно і обмежено обмінюється на валюти інших країн. (повна внутрішня та зовнішня конвертованість). В країнах з вільноконвертованою валютою відмінено всі валютні обмеження як для резидентів, так і для нерезидентів (євро, долар, швейцарський франк).

2. Частково конвертована—національна валюта країн, в яких застосовуються певні валютні обмеження для резидентів. Такі обмеження можуть бути відмінені тільки для нерезидентів. Обмеження (валютні обмеження в торгових угодах, обмежений продаж іноземної валюти, регулятивних строків платежу, імпорту і експорту) .

Основна причина валютного обміну – нестача валюти,тиск зовнішньої заборгованості, проблеми з платіжним балансом.

3. Неконвертована—національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. Це як правило, валюти слаборозвинутих країн.

2. Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни.

У практиці міжнародних відносин в умовах паперово – грошового обігу застосовуються два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі.

Фіксовані курси—це система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в сонові валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торгівельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових явищ в економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для ЗЕД.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного М/к стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у відповідності з курсом долару.

Вперше режими фіксованих валютних курсів були введені після другої світової війни. В середині 70-их років більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Плаваючі курси—це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку із втручанням національного банку.

При втручанні національного банку курс національної валюти чітко фіксується в певному коридорі (8.00-8.15) і так в ньому і тримається за допомогою валютних інтервенцій національно банку.

Визначення курсу валют називають котируванням.

Валютна інтервенція—це пряме втручання центрального банку у функціонування валютного ринку через купівлю – продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

При купівлі долару—курс національної грошової одиниці зростає із-за збільшення грошової маси в обігу.

При продажу іноземної валюти—курс національної грошової одиниці зменшується.

3. Валютна система—це сукупність форм грошових розрахунків (готівка, безготівкові розрахунки) і інструментів організації валютних відносин.

Розрізняють національну, регіональну та світову валютні системи.

1. Національна валютна система—сукупність форм і інструментів організації валютних відносин даної країни з іншими країнами. Функціонування національної валютної системи регулюється з врахуванням норм м/к-го права та національного законодавства країни. Складовими елементами національної системи є національна валюта, умови її конвертованості, валютні обмеження, механізм валютного регулювання і т. д.

До складу національних валютних систем входять банківські та кредитно – фінансові інститути, біржі, ограни валютного контролю (НБУ).

2. Регіональна валютна система—це правова форма організації валютних відносин між групою країн. Найважливішим елементом такої системи є регіональна м/к-ка розрахункова грошова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно – розрахункові установи.

Ця система включає:

• Зобов’язання країн – учасників системи підтримувати коливання валютного курсу своїх національних валют у межах встановленого діапазону.

• Створення спеціальної європейської валютної одиниці.

• Надання кредитної та фінансової допомоги урядом країн, коли вони не мають фінансових можливостей підтримувати курс своєї національної валюти на узгодженому рівні. З цією метою створено Європейський фонд валютного співробітництва.

3. Світова валютна система включає міжнародні кредитно – фінансові інститути та комплекс м/к-х договірних та державно – правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів.

Вона має такі елементи:

• Структуру м/к-х ліквідних засобів, за допомогою яких здійснюється м/к-ні розрахунки (валюти і золото)

• Умови взаємної конвертованості валют

• Механізм валютних паритетів і курсів

• Форми м/к-х грошових розрахунків

• Особливості формування і функціонування м/к-х валютних ринків і ринків золота

• Статус міждержавних валютно – кредитних організацій, які регулюють м/к валютні відносини (МВФ, МБРР, ЄБРР, світовий банк і т.д.).