Тема 4: Інфляція і грошові реформи

1. Поняття та причини інфляції

2. Види інфляції та наслідки інфляції

3. Антиінфляційна політика

4. Взаємозв’язок інфляції і безробіття. Крива Філіпса

1. Інфляція—це знецінення грошей, внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, незабезпечених товарною масою.

Як соціально – економічне явище інфляція виникла ще у 16ст., проте мала локальний , обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки вона набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов’язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям.

Інфляція була характерна для грошового обігу багатьох країн, але особливо високих темпів інфляція набула у Німеччині після першої світової війни, коли у 1923 році грошова маса в обігу досягла 396 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів.

Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні причини інфляції.

Серед внутрішніх причин можна виділити грошові та не грошові фактори.

До грошових відносять: дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, збільшення швидкості обігу грошей.

Емісія—це законодавчо зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об’єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарів, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а отже, знецінених грошей.

До не грошових факторів відносять циклічний розвиток економіки, монополізацію виробництва, незбалансованість інвестицій, державно – монополістичне ціноутворення, кредитна експансія тощо.

Зовнішніми причинами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни.

При інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно і підсилює інфляційні процеси.

В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР в 50-60 – ті роки 20 століття і була пов’язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак, вона носила прихований характер і проявлялася в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були «відпущені» всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись.

Головними не грошовими факторами інфляції в Україні були:

1. Криза планової господарської системи

2. Неекономність виробництва, яка проявляється у витратному характері виробництва, низькому рівні продуктивності праці та якості продукції.

До основних грошових факторів інфляції в Україні можна віднести:

1. Лібералізацію цін в умовах відсутності ринку та конкуренції, що дало можливість монополістам диктувати ціни

2. Дефіцит державного бюджету

3. Кредитна експансія банків, яка мала невиробничий характер

4. Розпад «рубльової» зони

5. Відплив за межі країни валютної виручки підприємств та доходів громадян

6. Доларизація грошового обігу—значний приплив іноземної валюти збільшував ціни на товари і послуги

2. Серед чисельних видів інфляції виділимо найпоширеніші:

1. За темпами інфляційного процесу:

• Природна (до 5%);

• Повзуча. Темпи зростання цін становлять 5-10% за рік;

• Галопуюча. Темпи зростання цін становлять 10-200% за рік;

• Гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20%.

2. Інфляція попиту (виникає, коли попит на товари більший, ніж пропозиція товарів) до зростання цін

Інфляція пропозиції (виникає при зниженні темпів зростання продуктивної праці, що призводить до збільшення витрат виробництва) до зниження пропозиції товарів підвищення цін.

3. Внутрішня та зовнішня (імпортована)

4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової і товарної маси.

5. Помітна і непомітна

6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована (високими темпами розвитку).

Однак є і позитивна сторона інфляції. Помірна інфляція (до 5%) стимулює конкуренцію, зумовлює прискорення науково – технічного переозброєння виробництва, збалансовує попит і пропозицію.

3. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

• Знецінення грошей

• Підвищення цін на продаж масового вжитку

• Загальне зниження реальних доходів усіх верств населення

• Знецінення грошових заощаджень населення

• Затримка реалізації товарів, внаслідок скорочення платоспроможності населення

• Підрив грошової, фінансово – кредитної, податкової систем

• Посилення тіньової економіки

• Затримка інвестиційного процесу

• Підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни

• Соціально – політичне напруження в суспільстві тощо.

4. Антиінфляційна політика—це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика та політика доходів.

Дефляція—це зниження загального рівня цін. Дефляційна політика базується на методах обмеження кількості грошей через грошово – кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового навантаження, обмеження грошової маси. Дефляційна політика має і негативні моменти—вона викликає уповільнення економічного зростання і навіть кризові явища. Тому більшість заходів при її проведенні виявляють стриманість.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та ЗП шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту.

Цей вид антиінфляційної політики застосовується дуже рідко. Вона має такі недоліки: уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, а зростання цін стримується лише на деякий час, а із скасуванням обмежень інфляція знову прискорюється.

Варіанти антиінфляційної політики обираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставиться завдання стримання економічного росту, то проводиться дефляційна політика, якщо метою є стимулювання економічного росту, то перевага віддається політиці доходів. У разі, коли основною метою є стримання інфляції будь-якою ціно – паралельно використовуються обидва методи антиінфляційної політики.

Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знецінення грошей.

5. Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв’язок інфляції і безробіття. Цей взаємозв’язок виявив англ. економіст А. Філіпс.

Якщо припустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін ЗП цін, то модель Філіпса може бути перетворена у співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін, як важливого параметру інфляції.

Крива Філіпса графічно зображую вибір між інфляцією і безробіттям і вказує на обернено – пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної ЗП і навпаки.

Крива Філіпса дає орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатня висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, але за умов значного безробіття.

Довгі роки крива Філіпса була основою соціально – економічно регулювання в країнах розвинутої економіки.

Однак події 70-80 – их років суперечили ідеї зв’язку інфляції і рівня безробіття, втіленій у кривій Філіпса. В цей час, в економіці США, виникла стагфляція—інфляція, що супроводжувалась стагнацією виробництва і високим рівня безробіття в країні, тобто одночасним підвищенням рівням цін і рівня безробіття.

Це викликало критику кривої Філіпса.

Сучасна теорії інфляції ґрунтується на концепції природного рівня безробіття—неокласичний напрямок. Природній рівень безробіття—це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути в країні без ризику зростання інфляції.

За теорією природнього рівня безробіття немає вибору між безробіттям і інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною прямою, тобто залежності не існує.