31. Вільна економічна зона - це:

а) зона з особливим юридичним та економічним статусом, що створює сприятливі умови для залучення інвестицій на основі надання ряду пільг;

б) зони на національній митній території, у яких здійснюються операції зі складування й адаптації товарів, завезених з інших країн, до умов ринку збуту;

в) зони, спеціально огороджені, розташовані в прикордонних районах, поблизу великих транспортних вузлів;

г) зони з розвиненою інфраструктурою та комунікаціями, яка призначена для використання групою промисловців шляхом надання девелоперською компанією в оренду виробничих, складських й офісних площ.

32. Індустріальний парк – це:

а) група виробничих наукоємних фірм або дослідницьких організацій, які розташовані в приміщені і на ділянці землі недалеко від провідного дослідницького університету та користуються вигодами від взаємодії з цим університетом;

б) зона з відособленою територією, на якій компанії користуються рядом пільг, або зона пільгового режиму, який застосовується до певного виду діяльності, незалежно від розташування фірми;

в) це ділянка землі із розвиненою інфраструктурою та комунікаціями, яка призначена для використання промисловців шляхом надання девелоперською компанією в оренду виробничих, складських й офісних площ.

Тема 4. Державні програми залучення інвестицій в країнах світу

1. Умовою ефективного здійснення державних інвестиційних програм у розвинених країнах світу є:

а) потреба у підвищенні якості людського потенціалу;

б) застосування раціональних методів стимулювання виробничої сфери;

в) підтримка політичної стабільності;

г) подолання наслідків економічної кризи.

2. Перевагою програмно-цільового підходу до формування державних інвестиційних програм є:

а) сталий соціально-економічний розвиток країни;

б) політична стабільність у країні;

в) єдність методологічних і методичних підходів до вирішення завдань;

г) вимоги іноземних інвесторів.

3. Ключовою складовою розробки і реалізації державних інвестиційних програм є:

а) сталий соціально-економічний розвиток країни;

б) визначення державних інвестиційних пріоритетів;

г) задоволення вимог міжнародних фінансових організацій;

д) створення механізму повернення державних боргів.

4. В державних інвестиційних програмах інвестиції спрямовуються, перш за все, за такими напрямами, як:

а) раціоналізація виробництва на засадах його модернізації;

б) повернення позикових коштів іноземним державам;

в) сплату за спожиті енергоресурси;

г) підвищення кваліфікації держслужбовців.

5. В чому полягає основне завдання макроекономічної політики в сфері модернізації промислової структури країни в рамках державних інвестиційних програм:

а) підвищення кваліфікації персоналу і розвиток людського потенціалу;

б) оптимізація закупівель сучасного обладнання іноземного виробництва;

в) створення умов для підтримки динамічного інвестиційного процесу;

г) створення сучасного фондового ринку в країні.

6. До заходів, які вплинули на приплив іноземного капіталу в США і пов’язаних з перебудовою системи загальноекономічного регулювання, відносяться:

а) зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу;

б) збільшення зовнішнього і внутрішнього державного боргу;

в) збільшення витрат на військові потреби;

г) збільшення споживчого кредитування населення.

7. Оцінка ефективності державних інвестиційних програм здійснюється на підставі:

а) співвідношення боргу і власного капіталу;

б) бальної шкали;

в) наявності стратегічного плану і планів роботи на рік;

г) наявності опису, яким чином і за допомогою яких ресурсів державний орган має намір досягти вказаних цілей.

8. Система оцінки державних інвестиційних програм PART застосовувалась у США для:

а) визначення співвідношення зовнішнього боргу і власного капіталу;

б) якості розвитку людських ресурсів;

в) вирішення диспропорцій регіонального розвитку;

г) оцінки сильних і слабких сторін федеральних інвестиційних програм.

9. Сучасна американська система оцінки державних інвестиційних програм GPRAMA застосовується для:

а) гнучкої оцінки пріоритетних цілей федеральних органів виконавчої влади;

б) стратегічного моніторингу зовнішнього боргу США;

в) формування промислової політики країни;

г) визначення інноваційних пріоритетів федеральних програм.

10. Реформа бюджетної системи інвестування виробничого сектору Франції передбачає:

а) розбудову чіткої системи управління витратами і моніторингу результатів виконання програм;

б) еволюцію від управління ресурсами (витратами) до управління цілями з формалізацією відповідальності за їх досягнення;

в) розбудову системи планування витрат і доходів;

г) розбудову системи колективних рішень.

11. Система моніторингу і оцінки Світового банку, орієнтована на результат, передбачає при реалізації державних інвестиційних програм:

а) розробку ключових показників для моніторингу результатів;

б) вивчення політичної ситуації і економічного стану держави;

в) надання підтримки розвитку малого і середнього бізнесу;

г) вдосконалення кадрового потенціалу держави.

12. Для практики розвинених країн у сфері програмно-цільового управління державними інвестиційними програмами характерними рисами є:

а) відсутність чітких обмежень для пошуку джерел ресурсів виконання програм;

б) наявність контролюючого органу з боку держави;

в) широке залучення іноземних фахівців до розробки і реалізації програм;

г) впровадження єдиної комплексної системи оцінювання державних програм.

13. У Російській Федерації до основних критеріїв оцінки цільової інвестиційної програми відносять:

а) обсяг прибутку для держави від виконання програми;

б) неможливість вирішення визначених проблем у прийнятні терміни ринковими заходами і необхідність державної підтримки їх вирішення;

в) пріоритетність цілей регіонального розвитку над завданнями федерального рівня;

г) наявність законодавчої бази та юридичного обґрунтування заходів, що пропонуються у програмі.

14. До проблем державного контролю регіональних цільових інвестиційних програм країн СНД відносяться:

а) відсутність загальних стандартів кваліфікації фінансових порушень і відповідних санкцій;

б) відсутність коштів на реалізацію запланованих заходів;

в) відсутність кваліфікованих управлінців, здатних домогтись виконання запланованих заходів;

г) відсутність системи моніторингу виконання програм.

12