16. До форм державних гарантій інвесторам в тому числі відносять:

а) визначення порядку вирішення інвестиційних спорів;

б) інвестиційні знижки;

в) інвестиційні субсидії;

г) гарантовані експортні кредити.

17. До системи державних гарантій інвесторам не відносяться:

а) гарантії захисту прав акціонерів;

б) гарантії захисту прав кредиторів;

в) гарантії для експортних кредитів;

г) надання недискримінаційного режиму інвесторам.

18. До адміністративних методів регулювання міжнародної інвестиційної діяльності відносяться:

а) методи, що реалізуються через систему цивільного і процесуального права;

б) методи, орієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання певного типу менталітету громадян за допомогою організаційно оформлених інститутів;

в) методи, що реалізуються через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики;

г) методи, що юридично визначають господарську суб’єктність, регламентують питання власності, процедури вирішення суперечок у судовому порядку тощо.

19. Причинами введення обмежень на іноземні інвестиції є:

а) бажання контролювати приплив технологій та управлінського досвіду з урахуванням їхньої якості;

б) бажання захистити права акціонерів і кредиторів;

в) бажання залучити прямі іноземні інвестиції, що спрямовані на вирішення проблеми насичення внутрішніх ринків;

г) бажання контролювати безперешкодне переведення прибутку й інших видів доходу за кордон.

20. До прямих засобів державного регулювання іноземних інвестицій відносяться:

а) надання іноземним і національним підприємцям фінансових, фіскальних та інших пільг;

б) захист прав кредиторів;

в) порядок реєстрації і діяльності компаній з іноземними інвестиціями;

г) підвищення іміджу приймаючої країни.

21. До неформальних засобів державного регулювання іноземних інвестицій відносяться:

а) законодавчі та інші обмеження на частку закордонної власності і контроль в окремих галузях;

б) встановлення мінімального обсягу експорту, а також вимога максимального рівня цін на збут продукції на внутрішньому ринку;

в) встановлення мінімального обсягу внутрішньофірмових досліджень;

г) встановлення бар’єрів, пов’язаних зі специфікою адміністративних процедур та жорсткою інституціональною структурою країни.

22. До засобів державного контролю за іноземними інвестиціями, що найчастіше зустрічаються у світовій практиці, відносяться:

а) відсоткове обмеження частки іноземного інвестора;

б) заборона на вкладення прямих іноземних інвестицій;

в) вимога продажу частини акцій, які належать іноземному інвестору, національним юридичним і фізичним особам;

г) обмеження на повернення капіталу й переведення прибутку за кордон.

23. Основним напрямом політики стимулювання іноземних інвестицій є:

а) бажання контролювати приплив технологій та управлінського досвіду з урахуванням якості;

б) надання пільг інвесторам;

в) безперешкодне переведення прибутку й інших видів доходу за кордон;

г) визначення порядку вирішення спорів.

24. Країни, що розвиваються, при стимулюванні інвестицій надають перевагу:

а) податковим стимулам та адміністративним заходам;

б) фінансовим стимулам;

в) державним гарантіям;

г) реєстрації та ліцензуванню.

25. Фінансові стимули залучення іноземних інвесторів:

а) переважають у країнах, що розвиваються, внаслідок нестачі фінансових ресурсів;

б) переважають у промислово розвинених країнах, забезпечують адресний характер впливу і концентрують зусилля на досягненні національно орієнтованих результатів;

в) мають індивідуальний характер для кожної країни;

г) сьогодні не застосовуються.

26. У країнах, що розвиваються, застосовують такі методи стимулювання інвестицій:

а) прямі субсидії на покриття частини капітальних витрат для конкретного проекту;

б) пільгове мито на виробниче устаткування, що імпортується;

в) скорочення оподаткування експорто орієнтованого виробництва;

г) гарантії на надання позики.

27. До фіскальних стимулів залучення іноземних інвесторів відносяться:

а) субсидування витрат на створення інфраструктури інвестиційного проекту;

б) інвестиційні та реінвестиційні знижки;

в) урядове страхування пільгових кредитів;

г) надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів.

28. Податкові канікули – це:

а) визначена сума перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

б) відстрочка від сплати податку протягом декількох років;

в) звільнення від податків на декілька років;

г) операція, у наслідок якої частина прибутку потрапляє до витрат виробництва і звільняється від оподаткування.

29. Податковий кредит – це:

а) операція, коли визначена сума перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

б) операція, у наслідок якої частина прибутку потрапляє до витрат виробництва і звільняється від оподаткування;

в) відстрочка від сплати податку протягом декількох років;

г) довгострокове кредитування виробничої діяльності.

30. Інвестиційні знижки – це:

а) зменшення обсягу інвестицій, що вкладаються у довгострокові проекти;

б) зменшена ставка корпоративного податку, що перераховується на спеціальній рахунок, з якого погашаються всі податки на доход доки сальдо балансу не буде доведено до нуля;

в) виключення з обкладання ПДВ сировини й капіталомістких товарів та введення системи умовно безмитного ввозу інвестиційних товарів;

г) ліквідація або зменшення ставок мита на інвестиційні товари.