Лекція сутність та способи формування професійної та методологічної культури вчителя

1. Теоретичні аспекти інтерпретації змісту професійної культури вчителя .Зміст професійної культури вчителя

2. Педагогічна культура і соціально-професійний розвиток особистості учителя

3. Методологічна культура вчителя

1. Теоретичні аспекти інтерпретації змісту професійної культури вчителя .Зміст професійної культури вчителя

В умовах розбудови в Україні національної системи освіти, переходу до парадигми особистісно зорієнтованого виховання та навчання значно зростають вимоги до рівня професійної підготовки вчителя, його особистісних якостей, загальної культури. Нові завдання, що стоять перед шкільною освітою в контексті формування творчої особистості, забезпечення сприятливих умов для саморозвитку кожного учня, вимагають від учителя як організатора навчально-виховного процесу не тільки найвищого рівня кваліфікації зі свого предмета, але досконалого розвитку його педагогічної майстерності, соціальної компетентності, професійної культури. Отже, актуальність пошуків ефективних способів, умов і методів формування особистості висококультурного вчителя, здатного транслювати інтериоризовану систему загальнолюдських і професійних цінностей, норм і традицій у процесі спрямованої взаємодії з динамічною соціокультурною сферою у сучасній теорії і практиці професійної педагогічної освіти, сумніву не підлягає. Натомість розгляд цілісного процесу професійного становлення особистості вчителя із культурологічних позицій, з урахуванням надбань суміжних наук соціально-гуманітарного профілю, безумовно, сприятиме подоланню актуальних проблем сучасної професійної освіти педагогічних

працівників, а саме-оптимізації формування наукового світогляду та фахової компетентності вчителя в умовах глобалізації наукового й освітнього життя та інформаційної кризи, ефективного розвитку професійно значущих видів особистісної культури (комунікативної, розумової праці, моральної, методологічної тощо). Крім того, вдосконалення якості професійної культури вчителів призведе до інтенсифікації виховних впливів професійного субкультурного середовища, що є необхідною передумовою ефективності функціонування цілісного освітньо-виховного простору.

Слід відзначити, що проблема формування особистості вчителя є однією з фундаментальних в історії розвитку педагогічного знання. Так, вимогам до особистості вчителя було присвячено багато уваги в поглядах корифеїв педагогіки: Квінтіліана, Я.Л.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, И.Песталоцці, Ф.А.Дістервега, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського. Вагомий внесок у розвиток цієї проблеми зробили сучасні вчені: Ш.О.Амонашвілі, В.П.Безпалько, С.Б.Єлканов, В.І.Загвязінський,

Н.В.Кузьміна та інші. Безпосередньо теоретичні засади, сутність, структуру та технології формування професійної культури вчителя досліджували такі науковці: О.В.Барабанщиков, О.В.Бондаревська, О.Б.Гармаш, І.А.Зязюн,

Н.Г.Ничкало, В.В.Радул, С.О.Сисоєва. На нашу думку досить повний контекстний аналіз досліджуваного феномена здійснено в працях В. О. С л астьоніна.

Проте теоретичні засади формування професійної культури вчителя, безумовно, потребують подальшого обґрунтування і деталізації, особливо в контексті визначення структурологічних відмінностей інтерпретації цього поняття та сутності педагогічної культури. Тому об'єктом дослідження цієї статті є процес професійного становлення особистості вчителя, а предметом- умови формування професійної культури педагогів.

В основу дослідження ми поклали припущення, що подальше обґрунтування теоретичних засад формування професійної культури вчителя сприятиме оптимізації процес^іірофееійної педагогічної освіти, розв'язанню широкого кола завдань національного виховання.

Зауважимо, що в сучасних науково-педагогічних дослідженнях існує декілька визначень змісту професійної культури вчителя. Зокрема, Н.Б. Крилова під професійною культурою фахівця розуміє "єдність переконаності в соціальній значущості своєї професії, розвинене почуття професійної гордості, працелюбства й працездатності, підприємливості, енергійності та ініціативності, здатності ефективно, швидко та якісно розв'язувати виробничі завдання; знань теорії управління і соціальної психології, організаторських здібностей, готовності розширення професійного досвідуУ багатьох дослідженнях, присвячених цій проблемі, поняття "професійна культура вчителя" розглядається в тісному взаємозв'язку (інколи - як синонім) категорії "педагогічна культура". Так, В.В.Зелюк розглядає педагогічну й професійну культуру вчителя як тотожні поняття, як види особистісної культури, що інтегруються в більш широкій категорії "культура майбутнього вчителя". В.Є.Луговий розглядає культуру педагога як полікомпонентну властивість його особистості. Культура охоплює потреби, здібності, уміння, педагогічну уяву, мислення, емоційність, художній талант, педагогічні методи і стилі.

Отже, категорія "професійна культура" насамперед характеризує особистість \ вчителя у контексті розгляду певної сукупності особистісних якостей та \ характеристик з позицій цілісності професійного розвитку.

Потрібно підкреслити, що в історії розвиту освіти в Україні професійній культурі вчителя завжди надавався високий статус. При цьому особлива увага зверталась на оволодіння ним гуманітарними знаннями як важливим складником наукової картини світу, дійовим регулятором і корелятивом процесу формування наукового світогляду.

Одним із перших вітчизняних науковців XX століття, хто почав ґрунтовно розкривати зміст та умови формування професійної культури вчителя, був В.О. Сухомлинський. Видатний педагог передбачав розв'язання широкого

кола завдань навчально-виховного процесу з всебічним розвитком особистості вчителя, формуванням умінь орієнтуватися у різних питаннях науки й практики. Тому, на його думку, професійна культура вчителя -це особливості вираження його особистості в професійній діяльності: "З того, як і чому вихователь виражає себе, дитина робить висновок про те, якими є люди, взагалі, в чому полягає добро, в чому ідеал. Отже, необхідно, щоб особистість педагога приваблювала вихованців, надихала їх своєю цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, переконань, морально- естетичних принципів, інтелектуальним багатством, працьовитістю" .

В.О. Сухомлинський стверджував, що "зміст вчительської професії- це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється" [6, 420]. Відповідно він ставив досить високі вимоги до рівня професійної підготовки вчителя, адже справжнім творцем людських душ може стати педагог, який має цілісну систему особистісних якостей, інтеріоризованих в особистісну духовну культуру, світоглядні переконання.

Відповідно, узагальнюючи ідеї В.О.Сухомлинського щодо

розвитку особистості вчителя, ми можемо виокремити такі структурні компоненти в змісті професійної культури вчителя:

• духовна культура (світоглядна, чуттєво-емоційна, моральна культура вчителя);

• система професійно значущих знань, умінь та навичок;

• здатність до творчої праці;

• професійно значущі види особистісної культури (комунікативна, мовна, розумової праці, дослідницька, екологічна, фізична);

• активна життєва позиція, потреба у самовдосконаленні.

У сучасних соціологічних та педагогічних дослідженнях зміст професійної культури розглядають як сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних умінь, пов'язаних з певним видом праці. Відповідно ступінь професійної компетентності як формального вияву сформованості професійної культури виявляється у кваліфікації та професійному досвіді [3]. Звичайно, враховуючи завдання та особливості професійної діяльності педагогічних працівників такий розгляд є досить загальним та обмеженим. Тому, на нашу думку для більш детального структурно-логічного аналізу змісту професійної культури вчителя слід використати можливості міжпредметних зв'язків та останні досягнення педагогіки, соціології, "культурології.

Передусім необхідно відзначити метасистемний характер будь-якої культури. У цьому контексті професійну культуру вчителя, безумовно, слід віднести до найбільш складного типу систем -метасистем, що визначають цілі (культурні цілі та ідеали), способи та результати діяльності. Іншими словами, професійна культура як метасистема діяльності є керівною системою, тоді як діяльність -керованою системою. Тільки будучи метасистемою, вона може функціонувати одночасно як тип соціальної пам'яті, що містить форми соціального безсвідомого (колективні уявлення і символічні значення), способи трансляції соціального досвіду (традиції, звичаї і ритуали), способи соціалізації особистості (цінності, норми, правила) і атрибути особистісного розвитку.

Крім того, розрізняють культуру як поняття описове і як поняття, що пояснює . У першому випадку під культурою розуміють історично виниклі селективні процеси, котрі спрямовують дії та реакції людей за допомогою внутрішніх та зовнішніх стимулів.

Культура як пояснювальне поняття характеризує тільки поведінку окремої людини, що належить до певного суспільства чи соціальної групи (професійної субкультури). Тобто професійна культура вчителя -це історично сформована система способів професійної діяльності та поведінки в житті, котра має тенденції поділятися всіма або спеціально призначеними для цього членами групи. Таким чином, професійна культура пов'язана з диференціацією і професіоналізацією людської діяльності, потребує достатньої спеціальної підготовки, виховання і розвитку професійно значущих особистісних здібностей та якостей, формування відповідних знань, умінь та навичок. Усе це неможливе без довготривалої цілеспрямованої підготовки, загальної і професійної освіти, а також без посилення світоглядного значення саме професійної культури, необхідної для повноцінного входження у систему суспільного поділу праці й загальну культуру суспільства.

Отже, професійна культура має об'єктивний вимір, який характеризує її як суму надбань, цінностей, установок, способів спілкування, традицій, ритуалів, досягнень науки, освіти, що, будучи утвореними в процесі діяльності людей, через опредметчування відділилися від них і стали самостійними утвореннями зі специфічними зв'язкамии^-та -суб'єктивний, котрий виражається в особистісній інтеріоризації цих надбань та атрибутів. Професійна культура реалізується тільки через суб'єктний вияв^ тобто є складним інтегральним утворенням в цілісній структурі особистості фахівця, що проектує його загальну культуру в професійній сфері й може формуватися лише в контексті соціальної, суспільно-корисної діяльності.

Слід зауважити, що в культурологічних і в педагогічних дослідженнях, зокрема - працях С.Г.Архангельського, В.О.Сластьоніна, М.С.Кагана, Б.С.Єрасова, виокремлюють структурний та функціональний вияв професійної культури як певної метасистеми.

Врахування досліджень особливостей формування професійної культури вчителів у науково-педагогічній літературі, сучасних професіограм педагогічних працівників, змісту та основних напрямків педагогічної діяльності дають змогу нам виокремити в структурі цього утворення такі складові (компоненти): ціннісно-мотиваційний, методологічну культуру (професійний світогляд), педагогічну культуру, систему професійних знань, систему професійних умінь та навичок (педагогічну майстерність), комунікативну культуру, педагогічні здібності, механізми соціокультурної самоідентифікації (способи оволодіння ролями, установками та приписами професійної субкультури, професійне самоусвідомлення, спрямованість на професійне самовдосконалення та поширення передового педагогічного досвіду). Конкретизуємо зміст окремих положень. Узагальнюючи ідеї М.С.Кагана та В.П.Тугарінова, слід констатувати, що формування будь-якої професійної культури грунтується на встановленні об'єктивних зв'язків людини з культурою як системою цінностей. Саме у вигляді цінностей людина містить у собі частину сприйнятої культури, формує на їхній основі власну світоглядну (загальну) культуру й здійснює вплив на соціальну культуру (субкультуру). Оскільки головним способом сприйняття і відтворення цінностей є професійна діяльність, аксіологічний зміст професійної культури вчителя треба пов'язувати насамперед із цінностями професійної діяльності, розглядати їх як значення, мету і як принципи поведінки.

Цінності педагогічної діяльності уможливлюють учителеві задовольнити власні матеріальні, духовні та суспільні потреби, слугують орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичної мети освітньої діяльності. Зіставивши потреби особистості з вимогам професійної діяльності вчителя, слід, на нашу думку, виокремити такі групи цінностей професійної культури педагога:

• загальнолюдські гуманістичні цінності (добро, любов, справедливість тощо);

• цінності, що пов'язані із самоутвердженням у суспільстві, професійній субкультурі (значущість і престиж праці);

• цінності задоволення потреби в спілкуванні;

» цінності самовдосконалення (розвиток творчих здібностей, залучення до багатств духовної культури);

• цінності, пов'язані з самореалізацією (творчий характер праці, романтика педагогічної професії тощо);

• цінності, пов'язані з утилітарно-прагматичними запитами (самоутвердження, кар'єра, довготривала відпустка);

• цінності інструментального типу,

Слід відзначити комплексний сенсоутворювальний характер та гуманістичну сутність цінностей професійної культури вчителя, котрі в їхній свідомості утворюють систему ціннісних орієнтацій, визначають формування системи внутрішніх мотивів до професійної діяльності.

Проте базовим утворенням, що визначає зміст професійної свідомості учителя (і в цьому -особливість професійної культури), є його педагогічна філософія, яка організовує свідомість певним чином.

Педагогічна діяльність повинна будуватися на розробленій вчителем індивідуалізованій рефлексивній моделі, психологічним підґрунтям якої є "Я- концепція", професійна самосвідомість.

Розвиток останньої стає можливим у процесі відпрацювання власної позиції з

різних питань педагогічної діяльності, під час якої предметні знання стають

основою самостійної діяльності вчителя, розвитку його здібностей.

Розвиток професійної самосвідомості призводить до формування

методологічної культури вчителя, яку слід розглядати як системне

новоутворення особистості педагога. Таким чином, динаміка розвитку

методологічної культури забезпечується тільки суб'єктивними змістово-

якісними характеристиками потенціалу вчителя.

Провідною рисою методологічної культури вчителя є спрямованість (ієрархія

цінностей), котра подана у вигляді усвідомлених цілей діяльності та

критеріїв відбору цінностей. і

Наступною характеристикою Методологічної культури вчителячє її зміст, що становить усвідомлення ролі методології у професійно-особистісному розвитку, ставлення до методології, її реальне використання у професійній діяльності.

Методологічна культура вчителя також характеризується способом актуалізації педагогічної спрямованості, що знаходить свій прояв у оволодінні способами професійної діяльності. Критеріями формування цього утворення є: усвідомлення системи принципів та способів організації теоретичної і практичної діяльності, ставлення до способів здійснення діяльності, реалізація у процесі педагогічної діяльності основних принципів методології, педагогіки та психології.

Емпіричними виявами методологічної культури у вчителів є: уміння оперувати категоріями діалектики й основними поняттями, що утворюють концептуальну основу педагогічної науки; сприйняття різних категорій навчання і виховання як щаблів сходження від абстрактного до конкретного; установка на перетворення педагогічної теорії у метод пізнавальної діяльності, потреба відтворювати практику навчання і виховання в поняттєво-термінологічній системі педагогіки; прагнення виявити єдність і наступність психолого-педагогічного знання в його історичному розвитку; критичне ставлення до положень, аргументації, що лежить у площині повсякденної педагогічної свідомості; рефлексія з приводу передумов, процесу й результатів власної пізнавальної діяльності, а також руху думки інших учасників навчання і виховання; розуміння світоглядних, гуманістичних функцій педагогіки та психології у суспільстві.

Здебільшого визначають різні рівні сформованості методологічної культури вчителів: адаптивний, репродуктивний, евристичний, креативний .

Наразі зауважимо, що розвиток методологічної культури часто пов'язують із формуванням у вчителя індивідуальної педагогічної культури, котра містить усю систему механізмів, які історично склалися, передачі наукових знань і моральних цінностей молодому поколінню. Природно, що педагогічна культура охоплює переважно індивідуальні способи володіння та удосконалення методиками освіти, навчання та виховання, а тому може розглядатися як компонент професійної культури вчителя.

Зауважимо, що основи професійної культури педагога закладаються в процесі професійної освіти. Зміст педагогічної освіти, а також освітній простір педагогічної установи, містять оптимальну кількість ідей, цінностей, способів пізнання, мислення і практичної діяльності, що дають змогу педагогові вивчати й діагностувати рівень розвитку учня, розуміти вихованців, організовувати їхню життєдіяльність, формувати соціально- необхідні якості особистості.

Теоретико-методогический аналіз змісту педагогічної освіти є відображенням найважливіших вимірів буття людини і його діяльності в природі, суспільстві, культурі, педагогічній діяльності.

Сутнісна характеристика цього відображення - це цілісність картини світу й людини в ньому, що досягається комплексом психолого-педагогічних, соціогуманістичних, культурознавчих і спеціальних дисциплін, які взаємодіють на базі філолофсько-антропологічної методології,

В основу розробки змісту педагогічної освіти повинні бути покладені наступні принципи :

1. універсальність, повнота набору навчальних дисциплін, що забезпечують базову підготовку в єдності з професійною і спеціалізованої освітніми програмами;

2. інтегративність - міждисциплінарна кооперація наукових досліджень і навчальних предметів, змістовна й структурна функціональна єдність

освітнього процесу;

3. цілісність картини світу - через відтворення крмплексу базових дисциплін на основі єдності цілей, взаємодоповнювальності змісту, єдності вимог;

4. фундаментальність - наукова обгрунтованість і висока якість психолого- педагогічної, соціогуманітарної, загальнокультурної і фахової підготовки педагогів;

5. професійність - оволодіння різноманітними педагогічними технологіями й методиками;

6. варіативність - гнучке поєднання обов'язкових базових курсів і додаткових дисциплін на основі широкого спектра спеціалізованих навчальних предметів психолого-педагогічних і культурологічного профілів, різноманітність

алгоритмів навчання відповідно до індивідуальних особливостей, вільний вибір обсягу, темпів, форм освіти [4].

Безумовно, орієнтація системи педагогічної освіти на формування професійної культури вчителя сприятиме більш якісному професійному розвитку педагогів.

1. В умовах розбудови в Україні національної системи освіти, переходу до парадигми особистісно зорієнтованого виховання та навчання значно зростають вимоги до рівня професійної підготовки вчителя, його особистісних якостей, загальної культури. Нові завдання, що стоять перед шкільною освітою в контексті формування творчої особистості, забезпечення сприятливих умов для саморозвитку кожного учня, вимагають від учителя, як організатора навчально-виховного процесу, не тільки найвищого рівня кваліфікації зі свого предмета, але досконалого розвитку його педагогічної майстерності, соціальної компетентності, професійної культури.

Отже, актуальність пошуків ефективних шляхів, умов і методів формування особистості висококультурного вчителя, здатного транслювати інтеріоризовану систему загальнолюдських і професійних цінностей, норм і традицій у процесі спрямованої взаємодії з динамічною соціокультурною сферою у сучасній теорії і практиці професійної педагогічної освіти, сумніву не підлягає. Натомість розгляд цілісного процесу професійного становлення особистості вчителя із культурологічних позицій, з урахуванням надбань суміжних наук соціально-гуманітарного профілю безумовно сприятиме подоланню актуальних проблем сучасної професійної освіти педагогічних працівників, а саме — оптимізації формування наукового світогляду та фахової компетентності вчителя в умовах глобалізації наукового і освітнього життя та інформаційної кризи, ефективного розвитку професійно значущих видів особистісної культури (комунікативної, розумової праці, моральної, методологічної тощо). Крім того, вдосконалення якості професійної культури вчителів призведе до інтенсифікації виховних впливів професійного субкультур-ного середовища, що є необхідною передумовою ефективності функціонування цілісного освітньо-виховного простору.

Слід відзначити, що проблема формування особистості вчителя є однією з фундаментальних в історії розвитку педагогічного знання. Так вимогам до особистості вчителя було присвячено багато уваги у поглядах корифеїв педагогіки: Квінтіліана, Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Ф.А. Дістервега, К.Д. Ушинського, A.C. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Ваго­мий внесок у розвиток цієї проблеми зробили сучасні вчені: Ш.О. Амонашвілі, В.П. Безпалько, С.Б. Єлканов, В.І. Загвязін-ський, Н.В. Кузьміна та інші. Безпосередньо теоретичні засади, сутність, структуру та технології формування професійної культури вчителя досліджували такі науковці: О.В. Барабанщиков, Є.В. Бондаревська, О.Б. Гармаш, I.A. Зязюн, Н.Г. Ничкало, В.В. Радул, С.О. Сисоєва. На нашу думку, досить повний контекстовий аналіз досліджуваного феномена здійснено у роботах В.О. Сластьоніна [32]. Згідно з визначенням професіоналізму, яке дають I.A. Зязюн. та Г.М. Сагач, професійна культура та професійна свідомість відбивають гуманістичну спрямованість і духовність професійної педагогічної діяльності Професійна культура вчителя розглядається ними з позицій системного підходу як бага­торівневе утворення високого ступеня організованості. Мікроструктура професіоналізму вчителя містить такі складові, як педагогічне мислення, педагогічні здібності, професійні знання та вміння, індивідуальні якості вчителя. Отже, на думку згаданих науковців, професіоналізм педагога — це психолого-педагогічний феномен, який ґрунтується на педагогічній самосвідомості й професійній культурі, що являє собою складну діалектичну взаємодію педагогічного мислення, педагогічних здібностей, професійних знань та умінь, індивідуально-особистісних характеристик учителя, які виявляються в його духовній культурі, інтелігентності, гуманізмі та реалізовуються у творчій професійній діяльності [11].

Зауважимо, що у сучасних науково-педагогічних дослідженнях існує декілька визначень змісту професійної культури вчителя. Зокрема, Н.Б.

Крилова під професійною культурою фахівця розуміє «єдність переконаності в соціальній значущості своєї професії, розвинене почуття професійної гордості, праце-любства й працездатності, підприємливості, енергійності та ініціативності, здатності ефективно, швидко та якісно розв'язувати виробничі завдання; знань теорії управління і соціальної психології, організаторських здібностей, готовності розширення професійного досвіду» [2, с. 40].

Отже, категорія «професійна культура» насамперед характеризує особистість вчителя з точки зору розгляду певної сукупності особистісних якостей та характеристик з позицій цілісності професійного розвитку.

Слід відзначити, що в історії розвиту освіти в Україні професійній культурі вчителя завжди надавався високий статус. При цьому особлива увага зверталась на оволодіння ним гуманітарними знаннями як важливим складником наукової картини світу, дійовим регулятором і ксрелятивом процесу формування наукового світогляду.

Одним із перших вітчизняних науковців XX століття, хто почав ґрунтовно розкривати зміст та умови формування професійної культури вчителя, був В.О. Сухомлинський. Видатний педагог обумовлював вирішення широкого кола завдань навчально-виховного процесу з всебічним розвитком особистості вчителя, формуванням умінь орієнтуватися у різних питаннях науки й практики. Тому, на його думку, професійна культура вчителя — це особливості вираження його особистості в професійній діяльності: «З того, як і чому вихователь виражає себе, дитина робить висновок про те, якими є люди, взагалі, в чому полягає добро, в чому ідеал. Отже, необхідно, щоб особистість педагога приваблювала вихованців, надихала їх своєю цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, переконань, морально- естетичних принципів, інтелектуальним багатством, працьовитістю» [37, с. 197].

В.О. Сухомлинський стверджував, що «зміст вчительської професії — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини,

яке ніколи не припиняється» [38, с. 420]. Відповідно він ставив досить високі вимоги до рівня професійної підготовки вчителя, адже справжнім творцем людських душ може стати педагог, який має цілісну систему особистісних якостей, інтеріоризованих в особистісну духовну культуру, світоглядні переконання.

Відповідно, узагальнюючи ідеї видатного педагога щодо розвитку особистості вчителя, ми можемо виокремити такі структурні компоненти в змісті професійної культури вчителя (за В.О. Сухомлинський):

• духовна культура (світоглядна, чуттєво-емоційна, моральна культура вчителя);

• система професійно значущих знань, вмінь та навичок;

• здатність до творчої праці;

• професійно значущі види особистісної культури (комунікативна, мовна, розумової праці, дослідницька, екологічна, фізична);

• активна життєва позиція, потреба у самовдосконаленні.

У сучасних соціологічних та педагогічних дослідженнях зміст професійної культури розглядають як сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних вмінь, пов'язаних з певним видом праці. Відповідно ступінь професійної компетентності, як формального прояву сформованості професійної культури виявляється у кваліфікації та професійному досвіді. Звичайно, враховуючи завдання та особливості професійної діяльності педагогічних працівників, такий розгляд є досить загальним і обмеженим. Тому, на нашу думку, для більш детального структурно-логічного аналізу змісту професійної культури вчителя слід використати можливості міжпредметних зв'язків та останні досягнення педагогіки, соціології, культурології.

Зупинимось на висвітленні змісту базової категорії «культура». Прийнято вважати, що перше визначення культури було зроблено англійським етнографом Едвардом Тайлором: «Культура в широкому сенсі складається у своєму цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною, як членом суспільства» [39, с. 17]. Відомий дослідник П.С. Гуревич вважає, що поняття «культура» належить до переліку фундаментальних у сучасному суспільствознавстві, але цей термін має безліч визначень. Під культурою, наприклад, розуміють визначений рівень розвитку суспільства й людини, виражений у типах і формах організації життєдіяльності людей, а також у створюваних матеріальних і духовних цінностях [7].

На нашу думку, найбільш розгорнуту характеристику культури дав Ю.М. Давидов. Він розглядає її (культуру) як основу, що гармонізує відносини двох взаємопов'язаних сторін: природи і соціуму. На його думку, соціум (природно-історичне буття людини), намагаючись зберегти себе, несе загрозу «природно-космічному» в людині. Природа ж, зі свого боку, намагається «поглинути» соціум, розчинити його в своїх першородних стихіях [9, с. 23].

«В культурі як в цілому, як органі самоконституювання людства, — підкреслює Давидов, — мова завжди йде про те, щоб відшукати вищий початок, в якому природа і соціум могли б віднайти ту універсальну міру, котра б не порушила власну внутрішню міру кожної з конфліктуючих сторін» [9, с. 51].

Якщо скористатися концептуальною схемою систем соціальної дії Т. Парсонса, то соціальний рівень культури складається з таких компонентів: систем виробництва та відтворення культурних зразків, системи соціокультурної презентації (механізм обміну лояльностями між членами колективу), системи соціокультурної регуляції (механізми підтримання нормативного порядку і зняття напруги між членами колективу). Крім того, слід виокремити такі важливі соціальні функції культури, як функції консервації, трансляції та соціалізації.

Коротко зупинимося на аналізі їхнього використання в контексті особливостей формування професійної культури вчителя.

1. Культура — тип соціальної пам'яті суспільства або спільності (функція консервації). Вона включає в себе місця і способи збереження соціальної

інформації (музеї, бібліотеки, банки даних тощо), успадковані схеми поведінки, комунікативні мережі тощо. Серед вітчизняних дослідників такої позиції дотримуються Ю. Лотман, Б. Успенський, Т. Заславська, Р. Ривкіна. На їхню думку, культура є особливим соціальним механізмом, котрий дозволяє відтворити еталони поведінки, що перевірені досвідом і відповідають потребам розвитку суспільства, та відкриває шляхи і створює можливості для педагогічної дії.

2. Культура — форма трансляції соціального досвіду (функція трансляції). До такого розуміння схиляються західні та вітчизняні вчені, які беруть за основу поняття «соціальне наслідування», «навчальна поведінка» тощо. Такий підхід реалізовується в дослідженнях У. Самтера, А. Келлера, Н. Янга, М. Дубініна.

3. Культура — спосіб соціалізації людей. Цей підхід, розроблений Т. Парсонсом та іншими, дозволяє розглядати соціалізацію у професійному соціальному середовищі як, важливу складову формування професійної культури вчителів.

Таким чином, у теоретичних інтерпретаціях феномен культури в цілому визначається як історично обумовлений рівень розвитку суспільства, творчих здібностей людей, виражених у типах організації життя і діяльності людей. Дійсно, культура є надбанням суспільства і існує лише в суспільстві. У свою чергу особиста культура людини пов'язує її з навколишнім світом. Саме завдяки культуротворчій діяльності людини впорядковуються її відношення до предметів і явищ, до себе та довкілля. Всі економічні, політичні зміни, які відбуваються в суспільстві, впливають на зміни, розвиток у культурній сфері, а отже, мають вплив на становлення та існування культурної особистості. Існує й зворотний зв'язок — розвиток останньої залежить і від рівня й розвитку освіти. Саме вона повинна вплинути на загальне, суспільно-політичне, економічне та соціально- культурне становлення суспільства.

У цьому контексті цікавим є тлумачення культури "В.О. Сла-стьоніним, згідно з яким культура — це система надбіологічних програм людської життєдіяльності (діяльності, поведінки, спілкуванні), програм людської життєдіяльності, що розвиваються історично, забезпечують відтворення і зміни соціального життя в усіх його проявах. Ці програми представлені розмаїттям знань, норм, навичок, ідеалів, зразків діяльності і поведінки, ідей, гіпотез, вірувань, цілей, ціннісних орієнтацій та ін. Культура зберігає, накопичує і транслює цей досвід, генерує нові програми життєдіяльності. [31, с. 61-62].

Наразі слід доповнити соціально-педагогічний зміст культури ще однією суттєвою ознакою — метасистемністю (метасисте-ма — це система, котра покликана за означенням висловлювати або описувати якості іншої системи або систем, характеризується наднормативністю і творчою активністю, завдяки чому здатна керувати іншими системами і забезпечувати їхнє функ­ціонування і розвиток). У цьому контексті професійну культуру вчителя, безумовно, слід віднести до найбільш складного типу систем — метасистем, що визначають цілі (культурні цілі та ідеали), способи та результати діяльності. Іншими словами, професійна культура як метасистема діяльності є керуючою системою, тоді як діяльність — керованою системою. Тільки будучи метасистемою, вона може функціонувати одночасно як тип соціальної пам'яті, що включає форми соціального безсвідомого (колективні уявлення і символічні значення), способи трансляції соціального досвіду (традиції, звичаї і ритуали), способи соціалізації особистості (цінності, норми, правила) і атрибути особистісного розвитку.

Крім того, розрізняють культуру як поняття описове, і як поняття, що пояснює [7, с. 49]. У першому випадку під культурою розуміють історично виниклі селективні процеси, котрі спрямовують дії та реакції людей за допомогою внутрішніх та зовнішніх стимулів.

Культура як пояснювальне поняття характеризує виключно поведінку окремої людини, яка належить до певного суспільства чи соціальної групи (професійної субкультури). Тобто професійна культура вчителя — це історично сформована система способів професійної діяльності та поведінки в житті, котра має тенденції поділятися всіма або спеціально призначеними для цього членами групи. Таким чином, професійна культура пов'язана з диференціацією і професіоналізацією людської діяльності, вимагає достатньої спеціальної підготовки, виховання і розвитку професійно значущих особистісних здібностей та якостей, формування відповідних знань, вмінь та навичок. Все це неможливе без довготривалої цілеспрямованої підготовки, загальної і професійної освіти, а також без посилення світоглядного значення саме професійної культури, необхідної для повноцінного входження у систему суспільного поділу праці і загальну культуру суспільства.

Отже, професійна культура має об'єктивний вимір, що характеризує її як суму надбань, цінностей, установок, способів спілкування, традицій, ритуалів, досягнень науки, освіти, що, будучи створеними в процесі діяльності людей, через опредметчування відділилися від них і стали самостійними утвореннями зі специфічними зв'язками, та суб'єктивний, що виражається у особистісній інтеріоризації цих надбань та атрибутів. Професійна культура реалізується тільки через суб'єктний вияв, тобто є складним інтегральним утворенням в цілісній структурі особистості фахівця, що проектує його загальну культуру в професійній сфері і може формуватися лише в контексті соціальної, суспільно-корисної діяльності.

Безумовно, існують розбіжності в трактуванні загальної культури соціуму та культури певної соціальної групи. Тому для позначення будь-якої соціальної або професійної групи, що має певні стійкі цінності, традиції і норми використовується термін «субкультура». Це поняття дозволяє виокремити соціально-прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові тощо). У широкому розумінні під субкультурою розуміють часткову культурну підсистему «офіційної» культури, що визначає стиль життя, ціннісну ієрархію та менталітет її носіїв.

У своєму дослідженні Б.С. Єрасов виокремлює 10 типів суб-культур [10], у тому числі — професійну. На нашу думку, професійна субкультура вчителів відрізняється такими пріоритетними цінностями, як гуманістична спрямованість професії, високі вимоги до загальної культури, взаємодопомога, відповідальність, комунікативність, ерудиція, працелюбність, колективізм тощо.

Слід зауважити, що у культурологічних і в педагогічних дослідженнях, зокрема — працях СІ. Архангельського, В.О. Сластьоніна, М.С. Кагана, Б.С. Срасова, виокремлюють структурний та функціональний прояви професійної культури як певної метасистеми.

Усе сказане дає змогу зазначити, що загальна культура є тим базовим утворенням, що визначає основний зміст професійної культури та засади культурної діяльності. У цьому контексті культуру також розглядають як засіб і спосіб реалізації сутнісних сил людини в її соціальній діяльності [83; с. 108].

З позицій діяльнісного підходу культура виступає як соціально значуща творча діяльність у діалектичному взаємозв'язку її результативності (визначній у нормах, цінностях, традиціях, знакових і символічних системах тощо) та її процесуальності, що передбачає засвоєння людьми вже існуючих результатів творчості, тобто перетворення досягнень, досвіду людської історії у внутрішні досягнення індивіда, який втілює ці досягнення у своїй соціальній діяльності, спрямованій на перетворення дійсності і самої людини. Таким чином, діяльнісний підхід до тлумачення культури заснований на її розумінні як сукупності способів перетворення людських сил і здібностей в об'єктивні соціально значущі цінності.

Культурна діяльність — досить динамічне загальносуспільне явище. Воно змінюється разом зі змінами як об'єктивних умов суспільної діяльності вчителів, так і їхніх суб'єктивних мотивів, стимулів, цілей діяльності [12, с. 30-47].

Невипадково, що у межах діяльнісного підходу відомі дослідники, такі як

І.Ф. Ісаєв, М.М. Левіна, Н.І. Ліфінцева, В.О. Сластьонін, вказуючи на універсальність, цілісність, інтегративний характер професійної культури, при визначенні її змісту й функціональних властивостей звертаються до аналізу професійної діяльності. Оскільки основними видами професійної діяльності вчителя є педагогічна діяльність, процес формування його професійної культури, на нашу думку, доцільно розглядати у взаємозалежності з підготовкою до цього виду діяльності, тобто у процесі професійного розвитку особистості майбутнього вчителя.

Зауважимо, що під професійним розвитком особистості розуміється процес цілісного розвитку студента як суб'єкта професійної діяльності, що детермінований організацією навчального процесу в ВНЗ та активністю самого студента. Професійний розвиток — це дидактична категорія, що характеризує сутність системи знань, умінь, навичок, норм і цінностей, котрі відображають особистісно-діяльнісні основи професіоналізму і забезпечують формування у вчителів професійної компетентності, професійного мислення та методологічної рефлексії як основи їхньої майбутньої професійної діяльності.

Уся культурна діяльність за своєю суттю — діяльність творча, оскільки, вона пов'язана з процесом реалізації, самовдосконалення, саморозвитку особистості. Ми розглядаємо творчість як складовий елемент самореалізації вчителя, розкриття його здібностей та обдаровань, таланту й думки, критичного розуму.

Було б правильно стверджувати, що вся культурна діяльність учителя, якщо вона сприяє реалізації і розвитку його особистості в професійному плані, може бути названа творчою діяльністю [12, с. 108].

Дослідження культуротворчої діяльності в контексті загальних суспільних зв'язків дає змогу розкрити рівень її соціального розвитку. За своєю природою культурна діяльність — комунікативна діяльність, як обмін

сутнісними силами між людьми, як діалог двох культур (внутрішньої та зовнішньої).

Ми погоджуємось з С.Г. Вершловським, що професійна діяльність вчителя має свою специфіку. З одного боку, — це обумовлено специфікою об'єкта і засобів педагогічної діяльності [24, с. 13-15], з іншого — закріпленими у професійній культурі ціннісними установками, нормами, мотивами та традиціями, що визначають діяльність. Наприклад — переконаністю у суспільній значущості своєї професії, що стоїть вище у ієрархії особистісних мотивів, аніж матеріальні блага, тощо.

Також слід зауважити, що праця вчителя — це складний процес діяльності, котрий має свою специфіку і свою структуру. Серед її елементів дослідники виділяють педагогічне прогнозування, що пов'язано з педагогічною інтерпретацією соціальних явищ і завдань у цілі і завдання педагогічного процесу. Другий включає методичне усвідомлення навчально-виховних впливів. Третій — організацію виховних впливів з використанням різних форм діяльності та можливостей виховуючого соціально-культурного середовища. Нарешті, четвертий елемент пов'язаний із аналізом досягнутого результату, пов'язуванням його з висунутими цілями і завданнями.

Таким чином, оскільки культурна діяльність у професійному полі є функціональним проявом професійної культури, остання має відображати комплекс професійно важливих якостей і характеристик у цілісній структурі особистості вчителя та враховувати особливості педагогічної діяльності.

У контексті вищесказаного, на нашу думку, слід з'ясувати співвідношення категорій «професійна культура вчителя» і «педагогічна культура».

Деякі науковці, зокрема В.В. Зелюк, вважають професійну і педагогічну культуру синонімічними поняттями, стверджуючи, що існує більш широка категорія - «культура майбутнього вчителя», що поєднує в собі різні види особистішої культури, в тому числі і професійну.

В.В. Луговий розглядає педагогічну культуру як властивість особистості педагога, що включає потреби, здібності, педагогічну уяву, мислення,

емоційність, художній талант, педагогічні методи і стилі. Культура педагога, на думку вченого, містить загальноосвітню, спеціально-професійну, спеціально-предметну складові.

О.Б. Гармаш визначає педагогічну культуру вчителя як системне, динамічне утворення, яке ґрунтується на загальній культурі особистості. До змісту даного утворення дослідниця включає знання, культурні цінності, способи культурної діяльності, прагнення особистості брати активну участь у розвитку культурних традицій, створення нових зразків, еталонів, пошуках нових способів діяльності.

На думку Т.В. Іванової, яка розглядає педагогічну культуру як інтегративну підсистему в цілісній соціальній системі, у діалектичному взаємозв'язку із суспільними процесами і явищами, головним завданням педагогічної культури та проблемою вищої школи є удосконалення гуманітарної підготовки вчителя.

О.П. Рудницька визначає педагогічну культуру як сукупність сформованих якостей особистості вчителя, які знаходять свою проекцію в його вміннях та проявляються в різних аспектах професійних відносин і діяльності.

Як бачимо, в наукових дослідженнях, по-перше, відсутнє чітке розмежування понять «професійна культура вчителя» і «педагогічна культура», а по-друге

• єдність у визначенні їхньої сутності та структури. Слід зауважити, що дослідниками робилися спроби поєднати ці поняття. Так І.Ф. Ісаєв ввів поняття «професійно-педагогічна культура», розглядаючи його як уза­гальнений показник професійної компетентності і метод професійного самовдосконалення. У структурі даного утворення вчений виділяв аксіологічний, технологічний та особистісно-творчий компоненти.

Отже, у процесі узагальнення результатів наукових пошуків названих вчених, положень досліджень з філософії та культурології СІ. Архангельського, П.С. Гуревича, М.С. Кагана, Б.С. Єрасова та ін. ми визначили, що професійна культура вчителя є складовою його загальної культури, складним утворенням у цілісній структурі особистості, що характеризує всю сукупність відносин у сфері педагогічної діяльності та відповідний розвиток індивідуальних професійно значущих здібностей, ро­зумових, психологічних та фізичних якостей, мотиваційної сфери, забезпечує високу якість і позитивне ставлення до професійної діяльності.

Врахування досліджень особливостей формування професійної культури вчителів у науково-педагогічній літературі, сучасних професіограм педагогічних працівників, змісту та основних напрямків педагогічної діяльності дозволяють нам виокремити у структурі даного утворення такі складові (компоненти): ціннісно-мотиваційний, методологічну культуру, педагогічну культуру, професійну компетентність, комунікативну культуру, педагогічні здібності, механізми соціокультурної са-моідентифікації (способи оволодіння ролями, установками та приписами професійної субкультури, професійне самоусвідомлення, спрямованість на професійне самовдосконалення та поширення передового педагогічного досвіду). Узагальнюючи ідеї М.С. Кагана та В.П. Тугаринова [40], слід констатувати, що формування будь-якої професійної культури ґрунтується на встановленні об'єктивних зв'язків людини з культурою як системою цінностей. Саме у вигляді цінностей людина містить у собі частину сприйнятої культури, формує на їхній основі власну світоглядну (загальну) культуру і здійснює вплив на соціальну культуру (субкультуру). Оскільки головним способом сприйняття і відтворення цінностей є професійна діяльність, аксіологічний зміст професійної культури вчителя слід пов'язувати насамперед із цінностями професійної діяльності, розглядати їх як значення, мету і як принципи поведінки.

Цінності педагогічної діяльності дозволяють учителеві задовольнити власні матеріальні, духовні та суспільні потреби, слугують орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичної мети освітньої діяльності. Співставивши потреби особистості з вимогами професійної діяльності вчителя, слід, на нашу думку, виокремити такі групи цінностей професійної культури учителя:

• загальнолюдські гуманістичні цінності (добро, любов, справедливість тощо);

• цінності, що пов'язані із самоствердженням у суспільстві, професійній субкультурі (значущість і престиж праці);

• цінності задоволення потреби у спілкуванні;

• цінності самовдосконалення (розвиток творчих здібностей, залучення до багатств духовної культури);

• цінності, пов'язані з самореалізацією (творчий характер праці, романтика педагогічної професії тощо);

• цінності, пов'язані з утилітарно-прагматичними запитами (самоствердження, кар'єра, довготривала відпустка);

• цінності інструментального типу.

Безумовно, процес формування професійної культури слід розглядати з позицій цілісного професійного становлення особистості вчителя. У філософській літературі цілісність людини трактується як єдність проявів її буття: природного, індивідуального, колективного, соціального, культурного, суб'єктивного, свідомого. Слід зауважити, що саме суспільне життя людини обумовило виникнення особистості як інтегральної характеристики людини, яка виражає спосіб життя і дій, здатна вільно визначати своє місце у суспільстві, контролювати вчинки і нести відповідальність перед суспільством. У цьому контексті мета педагогічного процесу — формувати культурну, освічену людину відповідно до її природних особливостей, вищих цінностей та ідеалів культури.

Крім того, професійна культура включає не тільки вузько професійні, але й соціальні характеристики особистості вчителя, його соціальні функції та поведінку. З одного боку, професійна культура забезпечує передумови ефективної соціалізації у професійній субкультурі (педагогічному колективі як соціально-професійній групі), з іншого — у процесі соціалізації вчитель інтеріоризує цінності і традиції, характерні для вчителів, стає професійно і соціально компетентним і зрілим. Це дозволяє розглядати його соціально-

професійну зрілість як важливий показник сформованості професійної культури.

Соціально-професійна зрілість — це стан учителя, певний вимір його досвіду, при якому всі якості та властивості професійної та соціальної суті досягають найвищого рівня розвитку й найповніше виявляють свою сЬціально-професійну сутність та здатність спрямовувати і реалізовувати суспільно-професійні ідеали. Іншими словами, професійна зрілість — це стан усвідомлення вчителем власного місця в суспільстві та в системі освіти, усвідомлення необхідності зіставлення власної поведінки із суспільними нормами.

Особливості інтерпретації та формування таких компонентів професійної культури вчителя, як педагогічна культура, професійна компетентність та методологічна культура будуть розглянуті нижче, а наразі зупинимося на визначенні функцій професійної культури.

Розглядаючи функціональну організацію професійної культури вчителів, слід враховувати, що в науковій літературі не існує загальної думки з приводу головних чи загальних функцій культурної системи.

Найбільш загальну класифікацію функцій культури, на наш погляд, зробив М.С. Каган. На його думку, культура має виконувати дві основоположні функції: «забезпечення суспільства всім необхідним для його успішного протиборства з природою, для його прогресивного розвитку та забезпечення власної мобільності, динамічності, ефективності всіх своїх механізмів, постійного підвищення коефіцієнта їхньої корисної дії» [13, с. 235]. Кожна з цих загальних функцій конкретизується за допомогою одиничних функцій: «зовнішня» — за допомогою перетворювальної, проективної, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної та організуючої; «внутрішня» — за ■^допомогою вдосконалення культури матеріального виробництва, організації пізнання, художньої творчості та спілкування.

Б.С. Єрасов виокремлює такі загальні функції культури: підтримування традицій, нормативізації, оціночну, цілепокла-дання, пізнавальну, сенсоутворення (сигніфікативну) [10, с. 199].

В структурі духовного виробництва він визначає такі функції:

а) виробництво нових знань, норм, цінностей, орієнтацій і значень; б) накопичення, збереження і розповсюдження (трансляція) знань, норм, цінностей і значень; в) відтворення духовного процесу через підтримання його спадкоємності; г) комунікативна функція, що забезпечує знакову взаємодію між суб'єктами діяльності, їх диференціацію та єдність; д) соціалізація членів суспільства через створення структури відношень, опосередкованих культурними компонентами; є) як додаткова форма соціалізації виокремлюється рекреативна, або ігрова, що діє в певній сфері діяльності.

Враховуючи ці ідеї, специфіку діяльності вчителя, структурні компоненти професійної культури, а також способи обґрунтування функцій культури як соціального явища у працях П.С. Гуревича [7] та М.С. Кагана [13] , ми виділили такі функції професійної культури вчителів:

1. Адаптаційну функцію, котра визначає загальні засади професійного становлення особистості вчителя, сформованість його професійної позиції, передумови ефективної професійної адаптації, а також — особливості соціалізації у професійному соціокультурному середовищі.

2. Мотиваційну, що визначає сприйняття та інтеріоризацію вчителем цінностей і норм професійної культури та формування на їхній основі ідеалів і стійких внутрішніх мотивів у сфері професійної діяльності;

3. Виховну, спрямовану на формування комплексу світоглядних переконань, багатої духовної культури, системи професійно-важливих морально-етичних ціннісних орієнтацій, які визначають його соціальну та професійну позицію, соціальний статус, активне ставлення до явищ навколишньої діяльності, стиль педагогічної діяльності.

4. Дидактичну, спрямовану на засвоєння вчителем системи професійно важливих знань, вмінь і навичок, формування професійної готовності і компетентності, досконале оволодіння методикою викладання фахових предметів, теорією і методикою організації виховної роботи.

5. Пізнавально-методологічну, яка спрямована на забезпечення цілісного аналізу вчителем педагогічних явищ і процесів та власної професійної діяльності на основі сформованої системи загальних, фахових та педагогічних знань та навичок науково-педагогічної діяльності. Вона передбачає розвиток у вчителя комплексу професійно важливих здібностей, культури мислення та розумової праці, формування методологічної та інфор­маційної культури.

6. Комунікативну, що забезпечує розвиток професійно важливих якостей, знань, вмінь і навичок з організації комунікативної взаємодії з учасниками навчального процесу, колегами, іншими людьми, формування комунікативної активності і комунікативної культури вчителя.

7. Нормативну, спрямовану на оволодіння сукупністю формальних і неформальних професійно значущих норм поведінки і діяльності вчителя, що спрямовані на забезпечення належної організації навчально-виховного процесу, сприяють пошуку необхідного рішення, формуванню упевненості у правильності дій, налагодженню стосунків у межах професійної групи та суспільстві, розвиткові правової культури і соціальної компетентності вчителя.

Отже, вища школа має бути орієнтованою на розв'язання головного завдання

• виховання не просто спеціаліста високої для своєї галузі знань кваліфікації, а фахівця високого рівня професійної культури.

Безумовно, основи професійної культури закладаються в процесі професійної освіти. Зміст педагогічної освіти, а також освітній простір педагогічної установи, містять оптимальну кількість ідей, цінностей, способів пізнання, мислення і практичної діяльності, що дають змогу педагогові вивчати і

діагностувати рівень розвитку учня, розуміти вихованців, організовувати їхню життєдіяльність, формувати соціально-цінні якості особистості. Теоретико-методологічний аналіз змісту педагогічної освіти є віддзеркаленням найважливіших вимірів буття людини і його діяльності в природі, суспільстві, культурі, освіті.

Сутнісна характеристика цього віддзеркалення — це цілісність картини світу і людини в ньому, що досягається комплексом психолого-педагогічних, соціогуманітарних, культурознавчих і спеціальних дисциплін, що взаємодіють на базі філософсько-антропологічної методології.

При цьому вектором професійно-педагогічної орієнтації педагогів є феномен освіти — підсистема соціуму, яка вписана в метасистему культури, освоюється в історико-культурному контексті і в сучасних формах як закономірно організований процес загальнокультурного і професійного становлення людини.

Враховуючи вищесказане, в основу розробки змісту педагогічної освіти, на думку В.О. Сластьоніна, мають бути покладені такі принципи:

1. універсальність, повнота набору навчальних дисциплін, що забезпечують базову підготовку в єдності педагогічної і фахової освітніх програм;

2. інтегративність — міждисциплінарна кооперація наукових досліджень і навчальних предметів, змістовна і структурна функціональна єдність освітнього процесу;

3. цілісність картини світу — через відтворення комплексом базових дисциплін на основі єдності цілей, взаємодоповнюва-ності змісту, єдності вимог;

4. фундаментальність — наукова ґрунтовність і висока якість психолого- педагогічної, соціогуманітарної, загальнокультурної і фахової підготовки педагогів;

5. професійність — оволодіння різноманітними педагогічними технологіями і технікою;

6. варіативність — гнучке поєднання обов'язкових базових курсів і додаткових дисциплін на основі широкого спектра спеціалізованих навчальних предметів психолого-педагогічного і культурологічного профілів, різноманіття алгоритмів навчання відповідно до індивідуальних особливостей, вільного вибору обсягу, темпів, форм освіти;

7. неперервність - поєднання базової освіти з постійним професійним самовдосконаленням, підвищенням як формального професійно-освітнього рівня в межах існуючої системи неперервної професійної педагогічної освіти, так і неформальною самостійною самоосвітньою діяльністю.

На нашу думку, важливою умовою ефективного формування професійної культури у майбутніх вчителів насамперед є чітке усвідомлення змісту цього утворення та розвиненість його складових — педагогічної культури, професійної компетентності, методологічної культури, сформованість професійної позиції.