Характеристика храму козацької доби:
не мав чітко вираженого фасаду;
був однаковий з усіх боків, що створювало враження обертання храму навколо своєї осі;
внутрішній простір також позбавлений чітких меж;
стіни в ньому вигинаються, подрібнюються, розчленовуються, створюючи враження нескінченності;
барокові споруди були наснажені ідеєю величі козацької України, то ж мали грандіозні розміри;
барокові риси виявлялися навіть у дерев’яних спорудах народних майстрів.
В означений період значно зростає увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будувалися колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою цивільної архітектури був корпус Київської академії. Кошти на його будівництво надав Іван Мазепа. Тоді було зведено перший поверх академії, в 1732 - 1740 рр. за проектом архітектора Йогана Шеделя було надбудовано другий поверх із церквою. Наприкінці 17 ст. у Чернігові постали будівля колегіму та будинок полкової канцелярії.
2.6. Образотворче мистецтво.
Графіка. В історії українського мистецтва з вершинами барокової книжкової графіки кінця 17 – початку 18 ст. пов’язані три видатні постаті – Олександр та Леонтій Тарасевичі та Іван Щирський. Пер цих трьох майстрів належить величезна кількість першокласних з погляду рисувальної техніки та барокових за типом образного мислення графічних творів, сповнених символічного змісту і пишної алегоричної театральності. 1702 р. вийшов друком «Києво-Печерський патерик» із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича.
Іван Щирський – автор багатьох відомих гравюр до книжок Л. Барановича «Благодать і істина» (1683), С. Яворського «Відлуння голосу волаючого в пустелі...» (1689), П. Орлика «Гіппомен Сарматський» і «Прогностик... Даніїла Апостола» (обидві 1698), ін. У відомій гравюрі на честь ректора Київської академії П. Колачинського (1698-1702) Щирський зобразив групу студентів на чолі з ректором на тлі будинку акдемії. Єдина відома малярська робота – ікона Любецької Богородиці (1698).
Малярство. На відміну від графіки, український іконопис набував стилю бароко стриманіше. Посилення малярського начала у трактуванні ликів святих, пов’язане із проникненням в ікону елементів західно-європейської живописної традиції, більше відчувалось у творчості галицьких і волинських майстрів. Іван Руткович (ост.чв. 17 ст., м. Жовква), Чернець Білостоцького монастиря під Луцьком Йов Кондзелевич із Жовкви.
У Гетьманщині засвоєння європейських малярських канонів мало поверховий характер, тоді як сам іконопис і надалі спирався на руську живописну традицію. Від тих часів збереглося чимало безіменних іконописних шедеврів. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів та осягнення усього розмаїття людських почуттів, багатством кольорів, життєствердним пафосом. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різбленого рослинного орнаменту. У кожном регіоні України створювались свої варіанти країнської Мадонни. Волинські ікони із зображенням Божої Матері відрізняються від Чернігівських або від образів Слобожанщини. Протягом 17-18 ст. великого поширення в Україні набула Ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. Нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових, отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Зображення тогочасних історчних діячів можна побачити й на інших іконах доби бароко. Цією рисою дослідників приваблює ікона Розп’яття з портретом Лубенського полковника Леонтія Свічки.
Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини (тому їх і називають козацькими). Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського (поч. 18 ст.) та знатного військового товариша Григорія Гамалії (кін.17 ст.). У багатьох козацьких старшинських маєтках створювалися портретні галереї. Найбагатшим вважається зібрання портретів Сулим у родовому маєтку Сулимівці на Київщині. Надзвичайною популярністю в Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом 18 ст. його можна було побачити в кожній країнській хаті.
Отже, в другій половині 17 ст. відбувається подальший розвиток образотворчого мистецтва. Популяризується монументальний і станковий живопис. Набуває розвитку реалістичне мистецтво (ілюзія відкритого простору). Особливими пам’ятками монументального живопису є іконостаси. Набуває розвитк творчість видатних іконописців Західної України: Івана Прудковича, Волі-Висоцького, Йова Кодзелевича. Відбувається процес еволюції малярства: від ікони до ікони-картини. Малярство – особлива українська типізація Ісуса Христа, Богородиці. Для цього періода характерні: ікони з зображенням українського побуту, постатей гетьманів, козацької старшини, церковних діячів; малюнки на полотнах, дверях, скринях, стінах, вуликах. Відбвається розвиток барочного граверства., книжкової мініатюри. Києво-Печерська лавра стає центром художньої школи українських граверів. «Золотий вік».