Тема 8. Аналіз ділової активності підприємства

8.1. Суть ділової активності підприємства та показники, що її характеризують

8.2. Послідовність аналізу основних показників ділової активності підприємства

8.1. Суть ділової активності підприємства та показники, що її характеризують

Ділова активність підприємства в широкому розумінні - це господарська діяльність суб'єкта господарювання, сукупність його дій, спрямованих на забезпечення динамічності свого розвитку, досягнення поставлених цілей, ефективне використання виробничого потенціалу, розширення ринків збуту продукції.

В аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства, зокрема аналізі фінансового стану, цей термін вживають здебільшого у вужчому розумінні: поточна господарська (виробнича і комерційна) діяльність, спрямована на прискорення швидкості обороту активів, капіталу підприємства. Аналіз ділової активності обмежують, як правило, дослідженням рівнів і динаміки різних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності основних засобів, виробничих запасів, дебіторської та кредиторської заборгованостей, власного капіталу тощо.

Розглядаючи ділову активність в широкому розумінні, для її оцінки слід застосовувати й інші якісні та кількісні критерії.

До якісних (неформалізованих) критеріїв оцінки ділової активності підприємства належать: широта внутрішніх і зовнішніх ринків збуту продукції (наявність продукції, що експортується), його конкурентоспроможність, ділова репутація, наявність стабільних зв'язків з постачальниками і покупцями продукції, споживачами послуг тощо

Кількісні аналіз і оцінку ділової активності в науковій і навчальній літературі останніх років пропонують здійснювати за такими основними напрямами:

- аналіз динаміки загальних показників господарської діяльності;

- аналіз ефективності використання ресурсів підприємства.

8.2. Послідовність аналізу основних показників ділової активності підприємства

Найзагальнішими абсолютними показниками, за якими можна зробити достатньо інформативні висновки щодо загальних тенден­цій розвитку суб'єкта господарювання, його ділової активності, є обсяг капіталу, інвестованого в діяльність підприємства (обсяг активів), обсяг доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), прибуток. Тому в процесі аналітичного дослідження ділової активності підприємства найчастіше зіставляють темпи зміни цих показників за декілька періодів їх зростання в динаміці оцінюється як позитивна тенденція. Чим вищими є темпи зростання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і прибутку, тим перспективнішим є вкладання додаткового капіталу в діяльність підприємства. Оптимальним вважають таке співвідношення темпів зростання названих вище показників:

де - темп зростання прибутку; - темп зростання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); - темп зростання капіталу, інвестованого в діяльність підприємства (темп зростання вартості активів).

Це співвідношення ще називають "золотим правилом економіки підприємства", або економічною нормаллю і трактують як найбільш бажане співвідношення між темповими значеннями основних абсолютних характеристик ділової активності. Воно має очевидну економічну інтерпретацію, означає певний причинно-наслідковий зв'язок:

1) нерівність означає, що економічний потенціал підприємства поліпшується, масштаби діяльності зростають;

2) нерівність свідчить про те, що темпи зростання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вищі за темпи зростання економічного потенціалу, тобто на кожну гривню додатково вкладе­ного капіталу підприємство отримує більше, ніж одну гривню віддачі;

3) нерівність вказує на те, що темпи зростання прибутку перевищують темпи зростання доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та темпи зростання економічного потенціалу. Для забезпечення такого співвідношення витрати виробництва повинні зменшуватися, а активи (майно) підприємства використовуватися більш ефективно.

На практиці можливі й інші порівняно з наведеними в прикладі відхилення темпових показників ділової активності від оптимального співвідношення навіть для підприємств, що працюють стабільно. Причини цього можуть бути різними: освоєння нових видів продукції і технологій, великі капітальні вкладення (інвестиції) у технічне переоснащення, модернізацію і реконструкцію діючих виробництв, на реорганізацію структури управління і виробництва тощо. Така діяльність завжди пов'язана зі значними капітальними вкладеннями, які скуповуються і приносять вигоду лише через певний час. У межах року допустимими є відхилення цього співвідношення від оптимального, якщо вони спричи­нені зменшенням дебіторської заборгованості, оптимізацією обсягів запасів, інших оборотних і необоротних активів. Тому остаточний висновок про оцінку співвідношення темпових показників слід робити лише після ґрунтовного дослідження причин їх відхилення від оптимального.

При зіставленні темпових показників слід враховувати також вплив інфляції, яка може суттєво спотворити співвідношення між ними. Усунення такого негативного впливу й одержання більш обґрунтованих висновків про динаміку показників здійснюють за відомими методиками, які базуються на застосуванні індексів цін.

Для характеристики ділової активності підприємства, оцінки його можливостей щодо розширення основної діяльності за рахунок внутрішніх джерел фінансування, оцінки ефективності політики формування власних фінансових ресурсів, спрямованої на забезпечення самофінансування підприємства, використовується також коефіцієнт стійкості економічного зростання (к_сез), який розраховують за формулою:

к_сез

де ЧП- чистий прибуток підприємства (форма № 2, ряд. 220); Д- виплата доходів учасникам (власникам) підприємства в результаті розподілу прибутку дивіденди (форма № 4, ряд. 140, гр. 8); - частина чистого прибутку, що спрямовується на збільшення власного капіталу підприємства (реінвестований чистий прибуток; нерозподілений прибуток звітного періоду); ВК - середня за період сума власного капіталу підприємства [(форма № 1, ряд. 350, гр. З + форма № 1, ряд. 350, гр. 4): 2].

Аналізувати ділову активність підприємства з використанням коефіцієнта стійкості економічного зростання рекомендується за усередненими за декілька суміжних періодів даними. Це дає змогу оцінити, якими темпами в середньому збільшується власний капітал підприємства за рахунок прибутку від господарської діяльності (реінвестованого чистого прибутку). Зростання цього показника в динаміці свідчить про зростання частки власного капіталу, сформованого за рахунок нерозподіленого прибутку звітного періоду, який є найдешевшим джерелом фінансування розвитку підприємства.

Для виявлення залежності між показниками, які покладені в основу розрахунку коефіцієнта стійкості економічного зростання, та причин, що вплинули на результативний показник, необхідно побудувати детерміновану факторну модель. Однією з можливих може бути жорстко детермінована чотирифакторна модель:

к_сез=

де ЧД - чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); - середньорічна вартість активів підприємства

У наведеній факторній моделі перший фактор характеризує прийняту підприємством дивідендну політику, яка полягає в оптимізації пропорцій розподілу чистого прибутку на частину, що призначена для споживання (виплату доходу учасникам (власникам), і частину, яка капіталізується (реінвестується у виробничий розвиток), з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Другий і третій фактори характеризують відповідно ефективність господарської діяльності підприємства та ефективність використання усіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення Четвертий фактор, яким є розглянутий раніше коефіцієнт фінансової залежності, характеризує співвідношення між залученими і власними джерелами коштів.

Наведена модель відображає два основні аспекти діяльності підприємства: виробничий (другий і третій фактори) і фінансовий (перший і четвертий фактори). Звідси випливає, що для підвищення ділової активності підприємство може обирати різні стратегії свого розвитку:

• орієнтація на пропорції і динаміку виробничої діяльності, що склалися на даний час, і використання лише фінансових важелів - зниження коефіцієнта дивідендних виплат (зниження частки виплат чистого прибутку власникам (учасникам) підприємства при його розподілі) і зростання в розумних межах коефіцієнта фінансової залежності, що призведе до збільшення частки позикового капіталу в загальній сумі джерел фінансування діяльності підприємства, до зростання на цій основі рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджу;

• підвищення ефективності господарської діяльності підприємства (зростання показника чистої рентабельності основної діяльності) та підвищення ефективності використання підприємством усіх наявних ресурсів (зростання коефіцієнта оборотності активів). Фінансові важелі при цьому відіграють другорядну роль;

• поєднання попередніх двох стратегій і орієнтація як на здійснення заходів з підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності, так і на застосування дієвих фінансових важелів. Використання багатофакторної моделі коефіцієнта стійкості економічного зростання дає змогу спрогнозувати темпи розвитку підприємства й оцінити вплив кожного фактора на зміну цього показника ділової активності.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання та модель факторного аналізу взаємозв'язку між показниками, що визначають його величину, широко застосовуються в процесі фінансового управління підприємством. Коефіцієнт стійкості економічного зростання є орієнтиром допустимих і економічно доцільних темпів економічного розвитку, показуючи, якими в середньому темпами має розвиватися підприємство, не змінюючи існуючого співвідношення між різними джерелами фінансування, дивідендною політикою, показниками ефективності використання ресурсів тощо.

Факторний аналіз дає змогу усвідомити логіку дій основних факторів економічного розвитку підприємства, кількісно оцінити їх вплив, зрозуміти, які фактори і якою мірою можна і доцільно мобілізувати для підвищення ефективності виробництва. Також можна оцінити, наскільки підприємство має змогу наростити в майбутньому свої активи без додаткового залучення позикового капіталу, вирішити інші питання обґрунтування раціональної структури капіталу, реального інвестування.

ТЕМА 9. АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

9.1. Завдання, зміст аналізу та вхідна інформація для аналізу прибутку і рентабельності підприємства

9.2. Аналіз валового прибутку підприємства (прибутку від реалізації продукції)

9.3. Аналіз фінансових результатів від інших видів діяльності

9.4. Аналіз загального прибутку підприємства

9.5. Аналіз утворення чистого прибутку підприємства

9.6. Аналіз розподілу і використання прибутку підприємства

9.7. Аналіз рентабельності підприємства

9.8. Аналіз рентабельності продукції, продажу капіталу

9.9. Аналіз прибутковості використаних коштів підприємства

9.10. Особливості аналізу рентабельності зарубіжних фірм і підприємств

9.11. Методика підрахунку резервів можливого збільшення прибутку і рентабельності