3. Реалізація конституційно-правових норм

Під реалізацією норм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх виданні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чинною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття і набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2)виконання;

3)дотримання;

4)застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в реалізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних відносин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійснюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадянами своїх конституційних прав та свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.

Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень державними органами й посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добровільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикористання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійснення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом права покладених на нього обов'язків.

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняючих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-правових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досягається шляхом утримання від учинення заборонених законом дій.

Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на підставі норм права, вирішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовча діяльність може здійснюватися тільки уповноваженими на те державними органами і посадовими особами.

Велике значення для реалізації норм конституційного права, поряд з юридичними, мають організаційно-правові гарантії, тобто певні організаційні заходи і правові способи, що використовуються для попередження порушень норм конституційного права і для припинення можливих порушень. Частина цих гарантій стосується конституційного права в цілому, інша ж пов'язана лише з конкретними конституційно-правовими інститутами.

До гарантій, що мають відношення до конституційного права в цілому, можна віднести:

1) процедурно-процесуальну регламентацію реалізації конституційно-правових норм, значення якої не можна абсолютизувати через небезпеку породження формалізму та бюрократизму;

2) конкретизацію, метою якої є сприяння реалізації норми права через прийняття норми більш конкретного характеру.

Гарантії реалізації конституційно-правових норм можуть міститися в нормах не тільки конституційного, а й інших галузей права. Наприклад, серед юридичних гарантій конституційних прав, свобод та обов'язків громадян розрізняють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові гарантії, гарантії, що містяться в трудовому праві, праві соціального забезпечення, тощо.

При цьому істотне значення мають соціальні фактори, які суттєво впливають на конституційно-правове гарантування.