2. Види конституційно-правових норм

Різноманітність конституційно-правових норм зумовлює необхідність їх класифікації. В основу такої класифікації покладаються ті сфери суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами, а також підстави, які би найбільше відображали суттєві властивості конституційно-правових норм.

Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особливостей та ефективного застосування класифікуються за різними підставами:

I. За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регулюють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають форму правління та територіальний устрій держави;

5) норми, що визначають основні принципи системи органів державної влади;

6) норми, що визначають основні засади, принципи організації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснення місцевого самоврядування, його місце в системі народовладдя;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи структуру органів держави (установчі, відправні норми), та норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Це норми, які визначають правові принципи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо встановлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них містяться:

1) імперативні норми, які характерні для тих норм конституційного права, де сторони відносин перебувають у нерівному становищі;

2) диспозитивні норми, тобто ті, що допускають регулювання стосунків за згодою сторін і встановлюють правило лише на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламенту України право обрати той або інший строк набрання чинності законом;

3) альтернативні норми допускають різні варіанти поведінки учасників відносин залежно від конкретних умов;

IV. За характером основного призначення приписів, що в них містяться:

1) уповноважуючи норми, які визначають права суб'єктів суспільних відносин діяти в той чи інший спосіб;

2) зобов'язуючі норми, які покладають на суб'єктів обов'язки вчиняти певні дії, передбачені цими нормами, обирати той варіант поведінки, що відповідає їх вимогам;

3) забороняючи норми, які містять заборони на вчинення передбачених у них дій;

V. За територією дії:

1) загальнодержавні норми, що діють на території всієї держави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права;

2) місцеві, або локальні, норми, які мають імперативну силу на території певного регіону. Такі норми закріплені в актах суб'єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування). Особливим різновидом місцевих норм є норми, видані суб'єктами правотворчості Автономної Республіки Крим;

VI. За дією в часі:

1) норми конституційного права, що діють протягом невизначеного часу, — це більшість норм конституційного права;

2) норми з обмеженим строком дії — це норми, дія яких обмежується певними хронологічними межами або нехронологічними умовами;

VII. За сферою застосування:

1) загальні норми, тобто ті, дія яких поширюється на всі відносини, що регулюються конституційним правом (це норми-принципи);

2) спеціальні норми, що регулюють обмежене коло суспільних відносин, пов'язаних з певною сферою суспільного життя або певним органом, тощо;

3) виняткові норми конституційного права, що видаються як доповнення до загальних або спеціальних норм і встановлюють різноманітні винятки з правил, що містяться в них (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Ця норма є такою, що містить виняток щодо першої норми);

VIII. За призначенням у механізмі правового регулювання:

1) матеріальні норми, які вказують на те, що потрібно робити для їх здійснення;

2) процесуальні норми визначають як, яким чином, в якому порядку їх потрібно реалізовувати.