Висновки

У результаті нашого дослідження ми прийшли до наступних висновків.

Ми комплексно проаналізували явище антиутопії, як соціально-культурного феномену. Вона виникає у період масштабних світових переворотів: війн, революцій, нових відкриттів у галузі науки. Тому не дивно, що письменники намагаються проаналізувати майбутнє, до якого можуть привести вищезгадані події. Антиутопія виступає ідейною течією у культурі XX ст., яка всіляко критикує утопічні наміри людства.

Виконавши перше завдання, яке ми визначили у цьому дослідженні, а саме висвітливши процес виникнення та поширення антиутопічних тенденцій у культурі, ми дійшли до такого висновку, що антиутопія постає як критика утопічного укладу світу. Вона висвітлює можливі наслідки технічного прогресу та влади тоталітарного режиму.

Антиутопічні ідеї виникають на основі поширення утопії – ідеального суспільства, якого не існує. При спробах втілити такі мрії в реальність людство розуміє, що це призведе до знищення людини, аніж до «всезагального щастя». Тому виникає нова течія – це антиутопія, яку називають по-різному: дистопія, квазіутопія, контрутопія і т. д.

Другим завданням, яке ми визначили, було – проаналізувати нове бачення антиутопії у художній літературі, яке формується у XX ст.. Постановка даного завдання виходила із специфіки розгляду теми нашого дослідження.

Враховуючи, що найбільше своє поширення антиутопія досягає саме в літературній сфері, тому у цій частині дослідження ми зосередили увагу на проявах течії у науковій фантастиці та соціальній утопії. Саме завдяки такому аналізу цих жанрів ми змогли якомога повніше розкрити антиутопію як засіб критики культури у літературних текстах.

Зокрема ми дійшли висновку, що антиутопія може містити у собі як елементи наукової фантастики, футуризму, так і набуває форми так званої соціальної утопії. Саме завдяки цьому у письменників утворюється подібний до реального, але все ж відмінний, світ. І в такому тексті чітко читатимуться мотиви пророцтва щодо долі нашого суспільства. Тож на основі цього і розширюються межі антиутопічної течії.

Також ми з’ясували, що антиутопія розвивається як антитеза утопії, тому ми дослідили критику антиутопії утопічного суспільства. Завдяки такому порівнянню ми спробували розкрити поняття антиутопії як соціально-культурного феномену.

Відповідно до цього виходить,що антиутопія спрямована, перш за все на критику тоталітарних режимів. Такі твори намагалися показати наслідки правління схожої системи. Внаслідок виникнення антиутопічних ідей виникає відповідний літературний жанр, пишуться також різноманітні філософські та наукові праці на цю тему.

Також ми визначили, що антиутопія завжди буде протиставлятися утопії, оскільки «ідеальне» суспільство може бути створене за рахунок знищення людської особистості. Сама ж антиутопія описує утопічну державу, проте з погляду її звичайного жителя.

Під час дослідження ми змогли виокремити особливості діалектики культури та природи у творах Курта Воннегута, де виявили, що письменник чітко протиставляє культуру, або ж, іншими словами, штучну природу – власне Природі. У антиутопіях автора культура веде лише до знищення як особистості людини, так всього світу. Людина у процесі творення здатна породжувати реальні інструменти смерті, які повільно ведуть цивілізацію до краху.

Ми зосередили свою дослідницьку увагу на характеризуванні критики механізмів та структур культури у творчості американського письменника, зокрема виявили, що Воннегут вдається до найрізноманітніших способів критики культури як такої, оскільки та постає безпосередньою загрозою для людини. Зокрема йдеться про обмеження свідомості людини через твори мистецтва, оскільки останні є шаблоном для роздумів, заданим наперед. Також розглядається проблема «великого розуму» нашого часу, оскільки саме він є творцем руйнівних ідей та творінь суспільства.

Враховуючи багатогранний аспект розвитку антиутопії наше дослідження може бути продовжене для всесторонього вивчення ролі антиутопії у критиці культури.