3.3. Формат книжкової полоси. Поля.

Визначаючи формат для книги, обов’язково враховують те, яким при цьому буде формат книжкової смуги – тобто розмір друкованого матеріалу на сторінці. Згідно традиції, бажано, щоб формат книжкової полоси був геометрично близьким формату сторінки книги – при цьому досягається найбільш очевидний композиційний зв'язок. Разом з тим книжкова смуга може бути більша чи менша. Також, традиційно, смуги набору розміщуються не по середині сторінки, а зміщуються до корінця і догори, підкреслюючи єдність книжкового розвороту, та оптичний центр.

За нормами, на окремі види видань, при всіх форматах можливі три варіанти розмірів книжкової полоси. Перший варіант — найбільший формат книжкової смуги (економічний) — призначений для книг, розрахованих на короткий строк використання. Другий варіант – середній формат (нормальний) – використовується для підручників, а також художньої і науково-популярної літератури. Третій варіант – порівняно менший формат смуги (покращений) – використовується для книг, розрахованих для довготривалого використання, в т.ч для збірок творів.

Допускаються варіанти розмірів за одним із трьох основних, а також індивідуальні варіанти, але із збереженням коефіцієнта використання паперу.

Поля на сторінках книги мають важливе значення. На них відпочиває око під час читання, вони запобігають текст від пошкоджень, надають сторінці завершеного вигляду. Занадто вузькі поля погано виконують свої функції, тому у книгах тривалого використання ширина полів має бути ширшою (проте при розширенні полів варто враховувати збільшення собівартості видання). Поля диференціюються за розташуванням – найвужче – корінцеве, дещо ширше – верхнє, ще ширше зовнішнє і найширше – нижнє (ці параметри посилюють композиційну єдність і збільшують термін користування книгою).

В деяких виданнях частина ілюстрацій, заголовки, підписи до ілюстрацій тощо виносяться в окрему колонку, яка на різних сторінках заповнюється неоднаково. В таких виданнях формат полоси, включно з додатковою колонкою, може бути і ширшим.

Зустрічаються книги, в яких на обох сторінках розвороту ліве поле ширше (або вужче) правого, або нижнє вужче верхнього і т.д. В одних випадках це зроблено для того, щоб кожна сторінка книги, у відповідності з характером розміщеного в ній матеріалу, виглядала як окрема одиниця (а не як частина книжкового розвороту); в інших - щоб чіткіше виділити текстову полосу розвороту від іншої – ілюстративної; також, це робиться для того, щоб підкреслити своєрідність форми літературного твору.

2. Композиція внутрішніх елементів книги

Будь-яке видання має свою архітектоніку. Виявити її, впорядковано і зручно для читача розкласти увесь неоднорідний матеріал книги – основне завдання оформлення її внутрішніх елементів. Матеріал, що розміщується в книзі різний за характером та призначенням. По різному сприймаються текст і ілюстрація, основний і додатковий тексти.

4.1. Основний і додатковий тексти

Традиційно, основний текст розміщується на всю площу книжкової полоси, найчастіше, однією колонкою. Проте, коли виникає потреба створення коротшого читабельнішого рядка, видання текст може бути зверстаний у дві чи три колонки. При цьому приймається до уваги не лише формат, але і кегль шрифта. Зокрема, при шрифті кг. 10 двоколонна будова полоси використовується у широкоформатних виданнях (напр. мистецьких альбомах), в той же час, при шрифті кг. 8 вона доцільна навіть у виданнях середнього формату (довідниках, навчальних посібниках). В широкоформатних виданнях при шрифті кг. 7 виправдана верстка в три колонки (енциклопедичні видання, довідники). Двоколонне розміщення доцільне для паралельних текстів на двох мовах (розмовники, переклади).

До додаткових текстів належать передмови, вступні статті, примітки, коментарі, методичні вказівки тощо. Вони містять необхідні читачу відомості, але не передають основний зміст книги, отже читач працює над ними по-іншому. Це зумовлює особливості верстки різних видів додаткового тексту.

Передмову та матеріали «Від автора», «Від упорядника» тощо доцільно виділити відповідно до характеру оформлення: 1.курсивом такого ж кеглю, що й основний текст (для короткої передмови, оскільки курсив читається гірше прямого шрифта); 2. зниженим кеглем (при кг.10 основного тексту – кг.9, кг.8 для додаткового) на шпонах; 3. набором на вужчий формат.

Примітки можуть бути розміщені в основному тексті, винесені в низ полоси (зноски), розміщені в кінці книги чи розділу. Внутрішні текстові примітки набирають з нового рядка з абзацним відступом, виділяючи їх шрифтом пониженого кеглю, втяжкою або з застосуванням обох прийомів. Слово «Примітки» виділяють шрифтом (напівжирним, курсивом тощо) або розрядкою.

У вигляді зносок примітки розміщуються, якщо вони потрібні читачу в процесі читання, проте менше пов’язані з основним текстом. Вони виносяться вниз, набираються дрібним шрифтом (при основному корпусі - петитом), також відділяються від основного тексту пробілом і лінійкою. Зноски (короткі) можуть бути винесені за межу полоси набору – вниз, на бокове поле, зверстані в оборку.

Для вказівки, до якого місця належать зноски, користуються особливими знаками: ¹, ², ³, *, **, ***, ¹⁾, ²⁾, ³⁾, *⁾,**⁾, ***⁾. В формульному тексті цифри в якості ознаки зноски не використовуються; астерікси не підходять при великій кількості зносок на сторінці.

Зазвичай зноски нумеруються пополосно, дозволена також наскрізна нумерація в межах статті, розділу, книги.

Наявність в основному тексті числельних цифрових позначок заважає швидкому читанню. Щоб цього уникнути, в виданнях художньої літератури позатекстові примітки не пов’язують з основним текстом, а виносять в кінець книги (розділу), де перед кожною групою приміток вказують, до якого твору воно належить, а на початку кожної примітки – до якої вона сторінки.

Коментарі верстають так само як і позатекстові примітки. В шкільних підручниках зустрічаються специфічні види додаткових текстів – методичні матеріали (питання для самоперевірки, завдання для самостійної роботи тощо). Ці види тексту повинні бути легко розпізнані (завдяки набору тексту без шпон (основний текст в шкільних підручниках згідно СанПіН набирається на шпонах), набору зниженим кеглем або іншою гарнітурою). В наукових виданнях для материалів такого типу, використовується шрифт зниженого кеглю. Додатки набираються зниженим кеглем з нової полоси. Додатки-таблиці набираються шрифтом основного кеглю.