2.3.Гільце - символ розквітлого молодого життя

Невід’ємним атрибутом дівич-вечора було весільне деревце, яке мало численні варіативні локальні назви. Найпоширенішими було гільце (Вінниччина, Чернігівщина, Житомирщина), шишка, йолце (Волинська обл.), райське деревце (Івано-Франківщина, Чернігівщина), різка, сосонка (Львівщина, Хмельницька обл.). Гільце виробляли з верхівки сосни, ялини, вишні, черешні. На Хмельничинні, у Волинській обл., Рівненщині було розповсюджене соснове, частково ялинове чи смерекове гільце.

На Вінниччині, Житомирщині до південних степів України гільце використовували взимку сосну, а влітку – черешню чи вишню. Весільне гільце – це мовби виття гнізда для нової родини. Його прикрашали стрічками, квітами.

Отже, гільце - символ розквітлого молодого життя, статевої зрілості, символ любові, поєднання небесного і земного, символ багатства, плодючості, символ нового; символ поклоніння сонцю; символ дерева життя, пов'язаного з культом предків.

Гільцем називають молоде невелике деревце чи велику гілку, що їх стромляли в коровай, але не завжди. Деревце або гілку дружки прикрашали квітами, гронами калини – що символізувало дівочу чистоту і красоту, пучками житнього колосся – на життя, кольоровими стрічками (рожевими - достаток, червоними - любов, але не жовтими – символ розлуки), часом - і цукерками - солодощі, восковими свічками – символ родинного тепла.

М. Сумцов описує дуже давній, на його думку, народний звичай вінчати молодих обведенням навколо ялини чи дуба. На підтвердження він наводить приказку раньохристиянських часів “Венчали вокруг Ели, а черти пели”. Вчений зазначає, що ходіння навколо дерева було пов’язане не лише з культом дерева, а й з поклонінням Сонцю [24;с.78].

Весільне гільце ставили (вили, наряджали) на столі там, де мали за столом сидіти в неділю молоді: наречений і наречена. Обряд першого посаду - гільця, дівич-вечора супроводжувався весільними піснями, які послідовно, крок за кроком, етап за етапом розкривають символічну сутність унікального явища.

В дорогу, бояри, в дорогу.

Та рубайте сосну здорову,

Та рубайте сосну-деревце

Молодій Наталці на гільце.

А далі – «привезіть її на коні та поставте її на столі». Просили благословення на виття гільця:

Благослови, Боже,

І отець, і мати,

Своєму дитяті

Гилечко ізвити [8; с.48].

Після благословення дружки співали-прохали, щоб дружба подав їм необхідного для виття гільця: жита, пшениці, вівса, зілля, барвінку, ниточок, торочок і т.п. А як не подасть жита, то буде битий, пшениці - буде в темниці; вівса - обірвуть вуса; зілля - не приймуть на весілля; нитки - робитимуть на збитки; торочки - буде без сорочки тощо.

Процес звивання гільця здійснювався стоячи. При цьому співалося: Ой у місті бубни б'ють,

А в нашім домі гильце в'ють.

З червоної калини,

З хрещастого барвінку,

З запашного васильку [8; с.63].

На верхівці гільця молода прикріплювала квітку з жита (ту, що виготовляла сама). На Південному заході та на заході України на верхівку гільця чіпляли яблуко, що символізувало побажання добра, щастя, добробуту:

Гільце-деревце, соснина

Від сходу до верха калене.

На верху яблучко

Нашій Оксанці на щастячко [8; с.56].

Наприкінці весілля виконувалися обрядові дії з гільцем, яке символізувало прощання з дівуванням та парубкуванням – розламували гілки, роздавали їх дружкам, розбирали прикраси з весільного деревця. Символічна суть гільця, на жаль, втрачає сферу впливу на сучасну молодь.