2.2. Калина - символ любові та краси

Калина вважалася «весільним деревом» і була обов`язковою учасницею весільного традиційного обряду. Гілками калини прикрашали весільні столи, весільний хліб, дівочі вінки і гостинці. Калина символізує дівочу недоторканість і цнотливість. Стиглими калиновими гронами прикрашають весільний коровай. Ними оздоблювали вінець молодої. Відомо, що калинові пучки попід стріхою - певна прикмета для сватів. Споконвіку велося - коли під стріхою білої української хати рясно висіли стиглі калинові кетяги - можна засилати сватів до цієї господи, бо тут мешкає дівчина на виданні. Здавна на Україні калина вважалась символом любові, щастя, краси, багатства, здоров´я та символом зв´язку з потойбічним життям.

Калиною називали червону стрічку молодої, саму наречену, а також її сорочку після втрати невинності[26, с.294]. Калина є уособленням молодої, чистої та невинної дівчини, яка пов`язує та розділяє своє життя з нареченим.

У висільних піснях також простежується символіка калини : батько нареченої підходить до калини : «вітер не віє, сонце не гріє, калина не співає». Далі до дерева звертаються мати , брат, сестра, повторюючи те саме. Коли ж підходить до калини наречений – «і віє вітер, і сенечко гріє, і калина співає». У разі, якщо дівчина таємно дарувала гілочку калини парубку, це демонструвало, що вона дає згоду на одруження [19,с.52]. У народних піснях часто можна зустріти співвідношення калини і дівчині, і зазвичай то молода дівчина яка людила парубка,

Про калину існує чимало легенд і переказів. Так, одна з них розповідає, що колись ягоди калини були солодкі. Красива дівчина закохалася в хлопця-коваля, який кожну свою чеканку охолоджував, обмахуючи гілками калини. Тож щодня ходив її збирати в ліс і не помічав дівочих почуттів. З відчаю дівчина вирішила спалити ліс. Прийшов хлопець до свого улюбленого місця, а там все згоріло, окрім калинового куща, политого гіркими сльозами. А під кущем парубок побачив заплакану дівчину. Прикипіло його серце до дівчини, закохався він в неї, але було вже запізно. З лісом згоріла і молодість та краса дівчини. А калина навчила парубка відповідати на кохання взаємністю. Але відтепер ягідки калини стали гіркими від нерозділеного кохання. Звідси у народі існує повір’я: якщо прикласти гілочку калини до грудей, де б’ється закохане, вистраждане серце, біль відступить[ 12,с.180].

Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» («...А дівчина, як калина, личком рум’яна...»)[15;56]. Символізувала вона і вірне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько»)[15;62]. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. Також прикрашали коровай барвінком, що символізував буяння радісної життєвої сили, вічності усталеного буття. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками (підсніжник, пролісок), вважається провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття.

У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Вважається, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків.

Барвінок використовували для плетіння молодому весільного сердечка, прикрашання короваю. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра, цей звичай був поширений на Галичині. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях приводить такі рядки:

Молодому на віночок

Несуть сестри барвіночок,

На небі ясні зірнички, А на землі три сестрички.

Перша несе гостру голку,

Друга несе нитку шовку,

Третя несе барвіночок

Молодому на віночок [7; с.134].

Барвінок - символ парубка, нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам'яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини - нема України», - каже народна мудрість.. Дружки казали молодій і молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях – «Барвінок ніколи не блідне, так хай і життя твоє не блідне»[18;с.112]. Цікавим є той факт, що до весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався предками. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху пучок барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.