Розділ іі. Символіка атрибутів весілля

2.1. Символічне значення весільного хліба

Особлива увага весільному обряді приділялася випіканню різноманітних видів хліба. Багатозначний символ хліба в обрядовому житті людини свідчить про його давні традиції, значне смислове й функціональне навантаження.

Хліб в Україні-Русі в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров'я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі, що хліб - урожай посилає сонце, а на нивах, в житі, у снопах, живуть святі душі.

Вважалося, що хліб треба пекти в жіночий день, найкраще у п'ятницю. Але у різних регіонах вважали по - різному. За давнім звичаєм у цей час у сім'ї не повинно бути ні сварок, ні прокльонів, бо «од усмішки хліб розкішний сходить».

Кожен із весільних хлібів має своє призначення: з паляницею йшли свататись, з шишками та калачами запрошували на весілля, голубки та гуски дарували коровайницям, на калач кликали молодих батьки після шлюбу, а коровай, як символ достатку та щастя, супроводжував новостворену родину в день весілля.

З паляницею йшли свататися це були представники двох родів, які обмінюються хлібинами на знак згоди. Це один з найважливіших моментів весілля. Одним з різновидів хліба є паляниця - символ щастя і благополуччя. Багатство і цінність, що містяться в образі паляниці є світлим началом в житті людини.

Дуже популярними колись на Україні були весільні «шишки». Сама назва підказує, що печиво було схоже на соснові шишки. Це обрядове печиво було символом родючості. «Шишки» молода дарувала майбутнім весільним гостям під час запросин. Цим печивом обдаровували усіх дітей на весіллі, а також тих, хто не був запрошений і спостерігав за весіллям збоку[16, с.84].

Калач це обрядовий хліб. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Калачі були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі калачі розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах калачі виконували функцію короваю, і їх там випікали багато для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між родами, для даровизни тощо. У тих районах, де випікали коровай, калачі мали допоміжні, менш престижні функції: ними обмінювалися роди, маленькими калачами запрошували на весілля. Аналогічні функції на Півдні виконував дивень, на Поліссі — верч, на Полтавщині та Слобожанщині — лежень. На Херсонщині молода крізь дірку в колачі дивилася на молодого, коли він приходив забирати її до себе [7, с.86].

Різновидом калача є лежень є також весільним обрядовим хлібом. Проте лежень робили завжди овальним та великим. Зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Лежень возили молоді до нової родини: молодий — для тещі, молода — для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі. Назва й походить від застосування його. Лежень найбільш характерний для Лівобережної України, частково для Півдня[7, с.95]

Із давніх часів хліб був особливо пошанованим в українців. Хліб вважався святим, шанобливе ставлення до хліба відбивають і народні прислів’я: «Хліб – усьому голова», «Без хліба суха бесіда». Випікання хліба було своєрідним обрядом. 

Необхідним атрибутом весілля у найдавніших джерелах про звичаї та побут східних слов’ян фігурує коровай. Він був символом «долі». На думку О. Потебні, коровай був символом заміжжя взагалі[22; с.173].

Коровай - обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виробляні та випікані короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Коровай, як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю. Досліджуючи символіку староукраїнських свят - Різдва, Щедрого вечора, Яринко Л.О. відзначає, що весільний коровай, пасхальне печиво, два або три святочні пироги - це символи астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні до короваю, щедрівки, колядки, веснянки. А «гільце» на короваї - це символ райського дерева, на якім з’явилася астральна тріада як символ першої рідні [ 30;38]. До речі, ідучи на весілля, на Полтавщині, люди несли господарю два хліби (символи сонця і місяця), а господині несли по мисці білої муки (простежується подвійна символіка - ясність білої муки, округлість миски).

Коровай – ритуальний священий хліб богові Сонцю, а тому завжди має сонячну, круглу форму. Коровай – один з найважливіших магічних засобів замовляння плодючості, а також образ небесного весілля, де Сонце – наречена, а Місяць – молодий. Також коровай вважається символом плодючості; продовження роду; єднання; Сонця; Бога; з'єднання молодих у сім'ю; щастя; спільної долі.

Марчук З. пише, що протослов’янське слово «коровай» походить від слова «корова», доводячи тим, що у весільній церемонії корова – це символ нареченої, який повністю узгоджується з етимологічним та історичним призначенням корови як «жіночого начала»[17, c.22].

Коровай на весіллі – це причащання всього роду до головного зернового тотему, до головної жриці всього обрядодійства – матері, яка благословляє всі весільні дії. У піснях співається, що воду для святого короваю беруть із семи криниць, муку приносять у семи міхах, змелену із семи пшениць, що виросла на семи полях, у тісто покладено сім кіп яєць, знесених сімома білими курками; масло для короваю взято з семи кадовбів, а збито його з молока від семи молодих корів. Число 7 є магічним числом щастя у багатьох народів, у тому числі й українського. Скуратівський В. зазначає що, «у коровай подекуди клали цілі яйця як символ продовження роду, а під низ ­­­ - житні та пшеничні колоски як символ добробуту» . В. Борисенко зауважує, що «на Поліссі коровай пекли на половину із пшеничної – хліб святковий, а іншу половину із житньої муки – хліб щоденний» [1; с.34].

У східних слов'ян коровай – це символ родючості, обрядовий круглий хліб. Для його приготування існував цілий комплекс обрядів: зерно для короваю мололи на спеціальних жорнах, його пекли спеціальні жерці. При виготовленні короваю до Бога зверталися з молитвою, щоб він спустився з неба та допоміг пекти. На Україні й зараз коровай на весіллі печуть жінки-коровайниці, які добре живуть у подружжі. Цілком очевидний зв'язок його з Богом в українських назвах обрядового хліба - Дивний коровай, «Божий коровай». У більшості місцевостей центральної частини України коровай прикрашали у той день, коли його випікали, переважно у суботу ввечері: коровай молодого вбирали коровайниці, а коровай молодої «дружечки» – дівчата, які після запросин на весілля сходилися до молодої плести віночки, прибирати гільце та коровай [4, с.74].

Зокрема, коровай, який складається з двох частинок, символізують наречену і нареченого. У різних регіонах України є свої особливості випікання та оздоблення короваю. Його прикрашали різними виробами з тіста – птахами та рослинами. Окрім виробів з тіста коровай прикрашали також і рослинами, такими, як калина та барвінок, що ж до калини то це - символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості.

Семантика та символіка обрядового весільного хліба дуже різноманітна. Дослідники мають різні думки щодо цього питання. Наприклад, відомий дослідник М.Сумцов у праці «Хлеб в обрядах и песнях» виокремив чотири релігійно-міфічні і побутові аспекти весільного короваю та його символіку:

* коровай, як предмет жертвоприношення богам;

* коровай, як символ небесного подружжя сонця і місяця;

* коровай, як символ нареченого і нареченої;

* коровай, як символ добробуту [25; с.140]

Як бачимо, весільний коровай має дуже глибоку символічну завантаженість.

Отже, коровай та весільно-обрядове печиво - це суто весільна символіка, вони стали обов`язковими атрибутами весільного столу. Обряди випікання, обдарування короваєм, що за традицією супроводжувалися піснями, емоційно збагачували весілля, надавали йому специфічного весільного настрою. Сьогодні коровайний обряд також займає одне з чільних місць у весільній обрядовості. Однак, порівнюючи з кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., а особливо у містах, коровай усе частіше замовляють у пекарнях і, відповідно, ніяких обрядових дій, пов’язаних з його виготовленням, не відбувається, проте символіка збереглася. Загалом коровайний обряд є найбільш тривалим у часі порівняно з усіма весільними обрядами. Йому приділялася велика увага, і всі дії відбувалися з великою пошаною, адже коровай передусім був символом родючості, продовження роду, а його випікання символізувало побажання добробуту, щастя як для молодят, так і для всієї родини. Як зазначають М.Б та З.Б. Лановик у своїй праці «Українська усна народна творчість» « обряд випікання короваю є дуже давній. Він був відомий уже у період трипільської доби, про що свідчать знайдені при археологічних розкопках статуетки жінок-коровайниць, кожна з яких наділялась певною функцією в обряді»[ 14, c.200].