Дослідження як спосіб пізнання

Під дослідженням розуміється процес і результат здобуття нових знань. Дослідження - цілеспрямоване і належним чином організоване вивчення об'єкта з метою виявити, витлумачити, оцінити й ужиткувати його позитивні властивості чи запобігти діям негативних властивостей.

Дослідження підлягає закономірностям структури діяльності. Те, на що спрямоване дослідження, називається його об'єктом, а те, заради чого здійснюється дослідження, називається предметом дослідження. Об'єкт - те, що досліджується, предмет - те, для чого ведеться дослідження.

Оскільки дійсність має системну організацію, то й дослідження має встановити, з яких елементів складається об'єкт, які зв'язки між цими елементами і яку функцію виконує даний об'єкт.

Під системою слід розуміти складний об'єкт, у якому є три визначальні компоненти: одиниці (елементи}, зв'язки між ними, функція цього об'єкта (його роль, призначення). Елементи у взаємозв'язках становлять структуру об'єкта. Тому будь-яке дослідження має на меті встановити структурно-функціональний характер об'єкта. Розрізняють два рівні дослідження - емпіричний і теоретичний (рис. 7).

Рис. 7. Структура дослідження

Під емпіричним (грец. — досвід) розуміють таке дослідження, що спрямоване на конкретно-матеріальний об'єкт. Наприклад, вивчення властивостей металу, хімічних сполук, будови і значення мовних знаків тощо. Емпіричне дослідження спирається на спостереження й експеримент.

Спостереження - спосіб дослідження, система дій, що встановлює властивості об'єкта, за яких спостерігач, дослідник не вносить змін у становище об'єкта. Спостереження базується на сприйнятті об'єкта органами чуття чи за допомогою інструментів за участю мислительних аналізаторів. Унаслідок спостереження дослідник отримує дані, відомості про властивості досліджуваного об'єкта. Наприклад, метеоролог фіксує рівень опадів, швидкість вітру, хмарність, температуру повітря тощо.

Мовознавець спостерігає будову слова, речення. У мові спостереженнями є різні види розбору — фонетичний, морфологічний, синтаксичний, тобто встановлення форми мовного знака і його функції.

Другим методом дослідження на емпіричному рівні є експеримент (від лат. опробування, дослід), під час якого дослідник-експериментатор вдається до різних змін у становищі об'єкта. Наприклад, може здійснювати сполучення даного об'єкта з іншими (хімічна реакція), зміну параметрів фізичного тіла тощо.

В експериментах з мовним матеріалом це може бути заміна слова на синонім, наприклад: він їде - він плентається; сполучення слова з різними словами, наприклад: холодна погода і холодна душа.

Як спостереження, так і експеримент можуть здійснюватися не тільки стосовно конкретно-матеріальних об'єктів (речей), але по відношенню до ідеалізованих об'єктів - словесномовних знаків, які є вербальними моделями інших об'єктів. Такими іншими об'єктами можуть бути як назви конкретно-матеріальних предметів (береза, автомобіль, річка), так і абстрактних понять (ненависть, економність, кохання, вартість). Мовні знаки, у цьому випадку слова, слугують засобом до втілення думки; у них, мовних знаках, «мислення не виражається, а здійснюється» [2. с. 169].

Наукове знання завжди пов'язане з розмірковуванням про зміст понять. Теорія будується шляхом мислительного експерименту з ідеалізованими об'єктами. Мова, словесні знаки є виявом ідеального. Це суб'єктивний образ об'єктивної дійсності.

В іншому випадку, коли маємо справу не з матеріальним об'єктом, а знаковим відображенням об'єктів, йдеться про аналіз даних іншого характеру.

На основі емпіричного дослідження формується теоретичне, яке оперує не самими об'єктами, а ідеалізованими образами їх, моделями.

Унаслідок емпіричного дослідження створюються емпіричні закони, узагальнення та класифікації, що слугують базою для теоретичного опрацювання емпіричних даних. Емпірична форма наукового знання виникає при операціях із реальними об'єктами, а теоретична форма створює знакові моделі цих об'єктів. На основі понятійного апарату, мислительних форм, суджень, умовиводів створюються з’ясувальні схеми, типології, що витлумачують емпіричні дані та визначають напрям для подальших досліджень.

Як емпіричне дослідження, так і теоретичне отримують дані, відомості про властивості, ознаки об'єкта пізнання. Під даними розуміється таке відображення властивостей об'єкта, яке виражене у знаковій структурі.

Наприклад, такий метал, як залізо, характеризується будовою атома і місцем у періодичній системі елементів, в'язкістю, ковкістю, наявністю домішок, електропровідністю, феромагнетизмом, опірністю до розриву, теплопровідністю, температурою плавлення, питомою вагою, здатністю іржавіти, здатністю утворювати сплави (чавун, сталь) тощо. Опрацьовуючи отримані дані про властивості заліза, можна робити висновки про те, як і для чого можна цей метал використовувати. А це й означає, що ми перетворюємо дані на інформацію, у знання про об'єкт.

Як справедливо зауважує канадський дослідник Дон Тапскотт, «щоб не потонути в даних, потрібні структури, за допомогою яких дані перетворюються на інформацію» [23, с. 25].

Отже, розглянемо, як відбувається процес перетворення даних на інформацію, тобто в який спосіб окремі властивості об'єкта інтегруються у цілісне знання про об'єкт.

Складові частини цього процесу подано на рис.8.

Ця схема побудована на основі моделі, уміщеній у книзі В. Г. Ясин «Экономическая информация. Что это такое?» (М.: Статистика, 1976). До вказаної схеми додано четвертий фільтр, який визначає, як використовується отримана інформація.

Інформотворча схема складається із чотирьох компонентів - фільтрів, через які пропускаються дані. Першим є синтаксичний, який сприймає будову повідомлення, спізнає предмет чи знаки і відношення між ними.

Для прикладу візьмемо повідомлення, що належить до наукового стилю. «Біогеоценоз являє собою спільність фітоценозу і зооценозу на певній ділянці земної поверхні з її особливими властивостями атмосфери (мікроклімату), геологічної будови, ґрунту і водного режиму» (журн.).

На першому фільтрі відбувається аналіз синтаксичної будови вислову. Тут вичленовується граматичний центр цього простого ускладненого речення: біогеоценоз - підмет, являє спільність - складний іменний присудок, фітоценозу і зооценозу - однорідні непрямі додатки, на певній ділянці - обставина місця, земної поверхні - узгоджене і неузгоджене означення до ділянці, з її особливими властивостями і т. д. - розгорнуте означення до поверхні.

Унаслідок синтаксичного аналізу вичленовуються компоненти висловлення та встановлюється характер зв'язків між ними. Між підметом і присудком існує зв'язок координації, другорядні члени перебувають у підрядному зв'язку до граматичного центру, однорідні члени між собою пов'язані сурядним зв'язком. Словесні одиниці цього висловлення являють собою каркас, кістяк, логічну схему побудови, яку можна подати в такий спосіб (рис. 9).

Синтаксична роль кожного з компонентів оцінюється з урахуванням їхніх морфологічних характеристик: приналежність до певної частини мови, здатність утворювати словозмінні форми - роду, числа, відмінка для іменних розрядів (іменника, прикметника, займенника, числівника) та категорій способу, особи, часу, стану - для дієслова.

Синтаксичний фільтр, таким чином, виявляє формальний складник прийнятого повідомлення, дає йому граматичну структурну характеристику.

У повідомленні можуть траплятися і помилки, тобто відхилення від усталених норм синтаксичної будови - неправильно вжиті форми слова, надлишковість тощо.

Це так званий синтаксичний шум, який утруднює дешифровку, розбірливість прийнятого повідомлення.

Другим фільтром, що перетворює дані на інформацію, є семантичний. Завдання його полягає в осмисленні позалінгвістичного (денотативного) значення кожного із слів, що входять до повідомлення. Якщо перший фільтр фіксував текстотвірні властивості мовних знаків, слів, то другий має своїм завданням розкрити лексичну семантику слів. А це означає осмислити, з яким поняттям співвідноситься слово, який фрагмент позамовної дійсності воно відображає.

Читач для експлікації, пояснення певного терміна повинен мати у своїй пам'яті відповідник.

Наприклад, для терміна фітоценоз має існувати витлумачення «рослинна спільність» (грец. рослина, спільний), для терміна зооценоз- «спільність тваринного світу», для біогеоценозу - спільність живого - рослинного і тваринного - світів і властивостей земної .

Якщо в довготривалій пам'яті (знаннєвому тезаурусі) існує відповідник до того значення, яке має слово в тексті, то на цьому семантизація, тобто освоєння значення слова, закінчується.

За відсутності такого відповідника у свідомості читач має семантизувати (осмислити) ці терміни-слова, звертаючись до словників, довідників або до спеціалістів певної галузі знань.

Так осмислюються слова-терміни, носії наукового значення. У нашому тексті такими словами є біогеоценоз, фітоценоз, зооценоз, мікроклімат, геологічна будова, ґрунт, водний режим.

Якщо повідомлення не містить нового, тобто значення слів мають відповідники у значеннєвому тезаурусі читача, то в такому випадку йдеться про репродукцію, повторне сприйняття відомого знання.

В іншому випадку читач збагачує свій тезаурус, дістає нові знання, що розкривають властивості певних об'єктів.

Шумом, поміхами у другому фільтрі є недосконалість, нечіткість дефініцій термінів.

Матеріал лексичної семантизації, який здобувається у другому фільтрі, піддається розгляду в наступному, третьому фільтрі, аксіологічному (оцінному), прагматичному. Цей фільтр здійснює оцінку того, що отримано в попередньому фільтрі.

Тобто тут йдеться, по-перше, про те, яке місце в мислительній структурі читача посідають поняття фітоценоз, зооценоз та інші компоненти того поняття, яке міститься в терміні біогеоценоз.

По-друге, фільтр установлює, яке значення мають отримані нові знання, у який спосіб читач-дослідник може спиратися на них під час конструювання власної науково-пошукової діяльності.

Тут ідеться про верифікацію отриманих нових знань, перевірку їх на істинність. Шумом у цьому фільтрі є відсутність належних показників для такої перевірки.

На четвертому, утилітарному фільтрі відбувається визначення того, як можуть бути використані результати осмислення даних, що містяться у повідомленні.

На цьому етапі можуть створюватися гіпотези та ідеї про форми і методи створення нових знань.

У такий спосіб відбувається перетворення даних, тобто відомостей про окремі ознаки, властивості досліджуваного об'єкта, - на цілісну характеристику цього об'єкта, на інформацію про нього.

Так, сприйнявши повідомлення з різних метеорологічних станцій (синтаксичний фільтр), осмисливши їх (семантичний фільтр) та належним чином оцінивши (аксіологічний, прагматичний фільтр), метеоролог робить синтетичний висновок (утилітарний фільтр), складаючи прогноз погоди. Інакше кажучи, окремі дані перетворюються на інформацію.

Подібним чином лікар, отримавши дані про стан організму людини, осмислює цей стан, оцінює його і приймає рішення про спосіб лікування недуги.

Інформація - вміщене у мовному тексті відображення фрагмента дійсності у витлумаченні продуцента.

Розрізняють такі види інформації:

- за характером її створення і за призначенням: наукова, масова і художньо-естетична;

- за ступенем новизни: первинна, нова, яка ще не була у вжитку, і вторинна, відома, якою вже користується суспільство.