Структура і функція пізнавального процесу

Пізнання - це сукупність активної психічної і матеріально вираженої діяльності, спрямованої на осмислення сутнісних властивостей об'єктів.

Унаслідок пізнання створюється розуміння того, що собою являє об'єкт і які можливості його використання для певних потреб.

Пізнання як процес і результат освоєння дійсності формується внаслідок взаємодії відображення, практичної діяльності та спілкування.

Історично первинною формою пізнання було практичне засвоєння властивостей об'єктів дійсності, які оточували людину. Цю форму пізнання називають повсякденно-побутовою. Таке пізнання дозволяє осмислити тільки поверхово-сутнісні властивості об'єктів, але воно забезпечує орієнтаційну життєдіяльність людини.

Із цієї форми пізнання розвиваються дві інші форми – наукове пізнання і художньо-естетичне.

Розглянемо особливості наукового пізнання. Ця форма має два складники - чуттєво-образний і раціонально-понятійний.

Вивчення будь-якого об'єкта починається з відображення його конкретно-матеріальної зовнішності, а це здійснюється за допомогою фізіологічних органів чуття - зору, слуху, дотику, нюху, смаку, чуття руху. Цей спосіб називають сенсорним пізнанням. Сенсорне пізнання включає такі форми відображення: відчуття, сприйняття і уявлення.

Під відчуттям розуміється відображення певної властивості об'єкта одним з органів чуття. Уявімо, що до наших рук потрапив невідомий предмет, який умовно назвемо «плід садового дерева яблуні». Цей предмет сприймається різними органами чуття: зір сприймає його форму (круглий), колір (жовто-червоний); орган дотику свідчить про його твердість і вагу; орган нюху засвідчить його запах; орган смаку засвідчить його смакові та їстівні якості. Сигналом від кожного органа окремо є відчуття певної властивості предмета. А якщо у свідомість надходять одночасно сигнали від усіх органів чуття, то цей спосіб відображення називається сприйняттям.

Сприйняття - це одночасне відображення властивостей об'єкта всіма органами чуття.

Відчуття і сприйняття мають місце тоді, коли предмет безпосередньо діє на органи чуття.

На основі цих двох форм відображення може сформуватися ще один різновид фіксації об'єкта у свідомості - уявлення. Під уявленням розуміють відбиток об'єкта, збережений у пам'яті як результат минулого сприйняття за відсутності самого об'єкта.

Унаслідок сенсорного сприйняття формується перцептивний образ предмета. Перцептивний образ об'єкта - це враження від нього, що має нечіткий, невиразний характер. Це можна уявити як зародок думки про «кругле - червоно-жовте - тверде - запашне – смачне – їстівне».

Таким чином, почуттєве, сенсорне пізнання, перцептивний образ об'єкта - це перший, початковий рівень пізнання. На цьому етапі ще не формується назва предмета, його словесно-знакова модель.

Така знакова модель формується на другому рівні пізнання - раціональному, у результаті узагальнення, абстрагування перцептивного, тобто сенсорного відбитка властивостей об'єкта пізнання, і створення мислительного відбитка об'єкта. Цей мислительний відбиток одержує позначення певним мовним знаком - словом яблуко.

На цьому рівні відбуваються операції мислення.

Мислення - вища форма відображення реальності у свідомості людини, вища порівняно із сенсорним сприйняттям. Мислення має різні форми вияву - повсякденно-побутове, що пізнає поверхові сутності об'єктів; наукове, що пізнає глибинні сутності об'єктів; художнє, що пізнає сутнісні властивості дійсності в образно матеріалізованій формі. Мислення є інструментом, засобом духовного виробництва.

Базуючись на нижчій формі відображення, сенсорній, мислення послуговується набором розумових одиниць - поняттями, судженнями, умовиводами. Ці розумові одиниці є засобами духовної творчої діяльності. Вони виконують роль інструментів, за допомогою яких мислення здійснює свою функцію - здобування нових знань.

Поняття - одиниця мислення, що містить знання (інформацію) про суттєві властивості об'єкта. Поняття - це мислительна модель об'єкта, що формується у знаковій формі - слові або словосполученні. У понятті яблуко знаходять відбиток і сенсорні одиниці, але в абстрагованій формі. І вже цим поняттям, а не самим реальним об'єктом, оперує мислення.

Наступною одиницею мислення е судження - така розумова дія, що розкриває зв'язок між поняттями. Наприклад, у вислів яблуко – плід садового дерева входять чотири поняття і висвітлюються зв'язки між ними. Судження знаходить вираження у реченні, висловленні. Судження фіксує певну ситуацію, стверджує чи заперечує якесь положення.

Унаслідок установлення зв'язків між окремими судженнями утворюється розумова дія, форма мислення - умовивід. Ця розумова дія дозволяє сформувати нове знання на основі наявного знання.

Наявні знання подано у двох судженнях, які називають посилками. Наприклад: у двох судженнях, посилках, подано те, що нам відомо, тобто наявні знання: плоди всіх садових дерев їстівні (більша посилка), яблуко - плід садового дерева (менша посилка). Із цих двох суджень робиться умовивід -яблуко - їстівне.

Цей тип умовиводу має назву силогізму. В умовиводі встановлюються причиново-наслідкові відношення між одиницями мислення.

Наступною одиницею мислення є теорія (грец. дослідження) - вища форма організації наукових знань, в якій втілена певна ідея (грец. зовнішність).

Під ідеєю розуміється особлива форма мислення, таке осягнення розумом явищ дійсності, що включає усвідомлення мети і проекції подальшого пізнання і практичного перетворення дійсності. Так, у теорії пізнання як учення закладено ідею про пізнавальність світу; основою теорії мовознавства є ідея про знаковий характер мови і системний характер її організації. Теорія світла витлумачується як ідеєю про корпускулярну, так і хвильову будову.

Художньо-естетичне пізнання здійснюється шляхом втілення художньої ідеї, задуму в систему художніх образів, що є носіями ідеї. Так, Мавка в драмі-феєрії Л. Українки «Лісова пісня» втілює ідею невмирущості чистого, вірного кохання, Микола Баглай у «Соборі» О. Гончара є носієм шанобливого ставлення до минулого, активної протидії пристосуванству.