Конкретно-матеріальна діяльність
Унаслідок конкретно-матеріальної діяльності можуть створюватися артефакти першого порядку. Сюди входить переробка натурфактів, продуктів природи - добування корисних копалин і переробка їх, використання деревини лісів, сили води і вітру (млини, електростанції) тощо.
Крім того, у сфері матеріального виробництва створюються артефакти другого порядку, а саме - машини, житлові, промислові, адміністративні споруди. Це все техносфера, КМД. Визначимо її особливості.
1. Кінцевим продуктом є конкретний предмет- річ (їжа,одяг, житло, будова, транспорт та ін.).
2. Предмети діяльності - це теж конкретно-матеріальні речі (руда, поклади вугілля, земля у сільському господарстві тощо).
3. Засоби виробництва - домни у металургії, врубові машини у вугледобуванні, трактори і комбайни у сільському господарстві тощо - теж мають матеріально-речовий характер.
4. Способи дії, уміння користуватися засобами теж матеріальні.
Водій автомобіля, пілот літака, тракторист, косар виконують конкретні фізичні операції, пов'язані з діями рук, ніг, м'язовою силою організму людини, незалежно від того, який обсяг цієї сили: чи махання косою, чи орудування сокирою, чи переключення важелів автомобіля, чи натискання на кнопки на щиті приладів літака, космічного корабля чи атомного реактора.
Отже, усі компоненти будь-якої дії мають матеріально-речовий характер.
Інтелектуальний компонент у цій діяльності полягає в тому, що оператор здатний певні знання втілити в уміння, а також точно застосовувати ці вміння.
Духовно-пізнавальна діяльність
Унаслідок; цього різновиду діяльності людина пізнає світ, створює нові знання. Компонентами діяльності у цьому випадку є ті самі за призначенням і функцією, що і при матеріальному виробництві. Але природа, сутність цих компонентів має інший характер.
Так, якщо у матеріальному виробництві потреба зумовлена фізичними, віталісними запитами людини, то в духовному виробництві потреба диктується необхідністю пізнати речі, об'єкти, явища, отримати знання про них. Адже тільки пізнавши сутність об'єктів, знаючи, як використовувати їх, можна забезпечити життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Отже, першим компонентом ДД є відчуття необхідності пізнати щось, тобто потреба знання. Мотивом у ДД є усвідомлення потреби у знанні; метою - набуття знання; проблема та ідея мають такий самий характер, що і для матеріального виробництва. Предметом діяльності є або конкретні речі, матеріальні об'єкти, які потрібно пізнати, або знакові системи, мовнословесні тексти; знаряддям і засобом виступають сенсорні й мислительно-логічні одиниці - поняття, судження, умовиводи. Способами діяльності слугують багато прийомів, методів, за допомогою яких засоби, інструменти опрацьовують предмети діяльності. Результатом ДД є отримання певного знання; використання продукту ДД пов'язане із включенням його в інформаційну систему, інтелектуальний тезаурус окремої людини чи національно-мислительний фонд суспільства, який називають інфофондом [13, с. 87].
Але зазначимо, і це важливо, що діяльність матеріально-речова, створення матеріальних артефактів первинних (переробка натурфактів) і вторинних (створення технічних артефактів), КМД, неможливе без створення знання про те, як діяти. У свідомості людини мають бути знання і про предмет дії - з чого, з якого матеріалу зробити необхідний продукт, і про засоби дії, за допомогою яких можна виготовити необхідний продукт, і те, як, якими способами цей продукт можна виготовити.
Інакше кажучи, матеріальне і духовне виробництво пов'язані нерозривно. Тільки у їхній взаємодії можливо забезпечити життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства, людської спільноти. Здавна відомий афоризм: «Руки вчать голову, а порозумніла голова вчить руки».
Духовне виробництво має два різновиди залежно від того який предмет діяльності.
Перший різновид має місце тоді, коли об'єктом пізнання є певна річ у конкретно-матеріальному вираженні. Ця річ відображається фізіологічними органами чуття - зором, слухом, дотиком, нюховими, смаковими органами, здатністю відображати рух предмета (кінематика).
Сигнали від органу чуття надходять у певний центр великих півкуль головного мозку, де нервове збудження набуває нової якості й перетворюється на відчуття. Відчуття фіксує відбиток якоїсь однієї властивості об'єкта, наприклад, його колір (зорове відчуття).
Якщо властивості об'єкта відображаються кількома чи всіма органами чуття, то таке відображення називається сприйняттям. Тут відбувається синтез усіх чуттєвих аналізаторів.
Відчуття і сприйняття виникають при контакті органів чуття з об'єктом, за наявності об'єкта, Такий спосіб відображення називається контактним.
Відбитки сигналів від органів чуття можуть зберігатися у головному мозку і тоді, коли об'єкт усувається з поля дії органів чуття.
Таке збереження відбитків сигналів у свідомості називається уявленням. Це дистантний, просторово відокремлений спосіб відображення. Такий відбиток визначають як перцептивний образ об'єкта. Він фіксується в образній пам'яті.
Відчуття, сприйняття й уявлення називають сенсорним, тобто чуттєвим відображенням.
Наступний етап відображення полягає у формуванні відбитка іншого типу. На базі перцептивного образу створюється розумова словесно-логічна одиниця. Приміром, в основу поняття рука було покладено сенсорний образ тієї частини тіла, «що збирає» [24, с, 515].
Словесномовна одиниця, слово виникає в результаті процесу абстрагування, відзосередження від другорядних ознак і вибору головної, визначальної властивості, що й приймається як узагальнення у свідомості відбитка відображеного об'єкта. А вже який саме мовнословесний знак буде обрано, залежить від багатьох чинників, вивченням чого займається етимологія і когнітивна лінгвістика.
Модель цього різновиду пізнавальної діяльності наведено на рис.3 (позначимо цю діяльність символом ДД-1).
Другий різновид духовної діяльності полягає в операціях над словесно-знаковими відображеннями об'єктів дійсності, а не над самими об'єктами, як у ДД-1.
Позначимо цей, другий, різновид символом ДД-2. У ньому виділяємо два варіанти. Один варіант, назвемо його репродуктивною пізнавальною діяльністю, освоює раніше здобуті знання. У такий спосіб кожне наступне покоління набуває ті знання, що вже існують. Позначимо цей варіант як ДД-2 (Рп).
У цьому випадку оператор за об'єкт обирає якийсь знак, де сконденсовано певний зміст.
Під знаком, як відомо, розуміється будь-який матеріальний об'єкт, якому приписано певне значення. Такими є дорожні знаки, нотні. У нашому випадку йдеться про мовнословесні знаки, зокрема слова.
Як і всякий матеріальний об'єкт, слово відображається відповідними чуттєвими аналізаторами. Але на відміну від того, як сприймаються конкретно-матеріальні об'єкти, слово сприймається лише одним із трьох чуттів: вимовлене слово сприймається слухом, написане чи надруковане - зором, для незрячих існує система шрифтів Брайля, яка відчувається на дотик.
Сигнали від слухових, зорових чи дотикових органів чуття надходять у певні центри кори великих півкуль головного мозку. У тих центрах відбиток сигналу пов'язується з певним значенням, що зберігається в довготривалій пам'яті. Такий зв'язок сенсорного, чуттєвого сигналу, що надійшов від знака з певним значенням, називається семантизацієго знака. У такому випадку висловлене, сприйняте слово стає зрозумілим.
Існують два різновиди семантизації.
Один спосіб - безпосередня семантизація - має місце в тому разі, коли в довготривалій пам'яті існує змістовий відповідник сприйнятому знаку. Так, якщо слово називає конкретний предмет, наприклад, яблуко, то в свідомості виникає поняття про цей предмет, що раніше сформувалося на базі сенсорного, перцептивного образу. Якщо слово називає абстрактний об'єкт, наприклад, аморалізм, то в свідомості має міститися визначення змісту цього знака - поведінка розбещеної, нечесної людини.
Але буває й так, що в довготривалій пам'яті реципієнта відсутня саме та мислительна одиниця, яка виражає зміст знака, тобто сприйняте слово незрозуміле. Тоді відбувається опосередкована семантизація, за якої реципієнт сам формує зміст знака. Інколи цей зміст можна виявити з контексту, тобто словесного оточення незрозумілого слова.
Наприклад, у вислові «Таким чином здійснюється евапорація, тобто процес випаровування» слово евапорація має пояснення - тобто процес випаровування. А глибше витлумачення терміна евапорація знаходимо в термінологічному словнику: «Перехід речовини із рідинного чи твердого агрегатного стану в газоподібний - пару».
Якщо зміст знака не вдається встановити з контексту, тоді цей зміст відшукують у словниках, довідниках, відповідних джерелах залежно від галузі знань.
Унаслідок такого, другого способу семантизації заповнюється смислова лакуна, пустота, збагачується пам'ять як схованка знання, – інтелектуальний чи художньо-естетичний тезаурус.
Оскільки цей варіант духовної діяльності не створює нових, невідомих раніше знань, а лише відтворює вже набуті, то таку ДД ми і називаємо репродуктивною.
Знаннєвий запас, здобутий у результаті ДД-2 (Рп), використовується як основа, база для знаходження нових знань.
Другий варіант ДД-2, застосовуючи набуті знання та здійснюючи певні пошукові операції за допомогою творчої уяви, елементів фантазії, створює нові знання,
Цей варіант являє собою передбачувальне, перетворювальне відображення дійсності. Назвемо цей, другий варіант, варіант ДД-2 креативним - ДД-2 (Кр).
У процесі такої діяльності пошукач спочатку створює ідеї, що дають змогу знайти нові знання, потім за допомогою суджень критично аналізує власні розв'язки, а після цього підбирає найбільш вдалі і належним чином втілює у мовнословесні структури.
Проілюструємо сутність обох варіантів на прикладі редакторської діяльності.
Предметом діяльності редактора є певний текст, авторський оригінал.
Спочатку редактор вдається до репродуктивного варіанта діяльності ДД-2 (Рп), тобто освоює, осмислює форму і зміст сприйнятого тексту.
А щоб створити продукт, відредагований текст, редактор повинен здійснити над авторським оригіналом певні перетворювальні дії, внести до нього необхідні зміни, тобто створити нові знання. Інакше кажучи, на основі старих знань, здобутих за допомогою ДД-2 (Рп) - репродуктивної діяльності, редактор здійснює креативну діяльність, виконуючи операції ДД-2 (Кр).
Описані різновиди та варіанти духовної діяльності, які формують знання, подані на рис. 5.