М.С. Зарицький

Актуальні проблеми українського термінознавства

М. С. Зарицкий. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник. – К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка»"; ТОВ "Фірма «Періодика»", 2004. – 128 с.

Підручник має забезпечити вивчення студентами гуманітарних профілів особливостей формування і функціонування важливого інструменту наукового мислення – термінології.

Для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування». Буде корисним також для студентів гуманітарних, природничих і технічних спеціальностей.

Зміст

Передмова……………………………………………………………………..2

Розділ І Загальнонаукові основи здобуття знань як складової частини

суспільного виробництва……………………………………………………..3

Розділ II Проблеми теорії і практики українського термінознавства………34

Розділ ІІІ Термінотворення………………………………………………….50

Розділ IV Історія українського термінотворення…………………………...69

Розділ V Термінологічні словники………………………………………….86

Розділ VI Стандарти створення та призначення……………………………88

Розділ VІІ Завдання для практичних занять………………………………...91

І. Програма опрацювання термінологічного словника……………………..91

II. Питання для самоперевірки………………………………………………92

III. Теми для контрольних робіт…………………………………………….97

IV. Словники для аналізу …………………………………………………...100

Використана та рекомендована література…………………………………103

Передмова

Цей підручник має забезпечити вивчення студентами гуманітарних профілів того, як формується і функціонує важливий інструмент наукового мислення - термінологія.

Структуру підручника підпорядковано його завданню. У ньому схарактеризовано роль знання як основоположного складника суспільного виробництва; викладено основні теоретичні засади термінотворення та організації терміносистеми - складової частини літературної мови.

Розглянуто також історію формування україномовних термінів від витоків літературної мови до сьогодення.

Особливу увагу приділено методологічним та методичним аспектам технології термінотворення на україномовній основі.

Детально простежується питання термінологічної лексикографії.

Передбачено в підручнику і завдання для практичних занять, аналітичних рефератів та аналізу термінологічних словників.

Підручник певною мірою експериментальний, хоч його матеріал і випробуваний у вивченні цієї дисципліни студентами кафедри видавничої справи та редагування видавничо-поліграфічного факультету НТУУ «КПІ».

За недоробки й огріхи несе відповідальність автор, наперед вдячний за можливі зауваження і побажання. Умови прихильної співпраці на кафедрі сприяли створенню підручника, за що автор щиро вдячний своїм колегам.

Розділ І

Загальнонаукові основи здобуття знань як складової частини суспільного виробництва

Методологічною основою пізнання є, по-перше, положення про матеріальність світу, сутність якого відображається у свідомості людини шляхом пізнавальної діяльності.

По-друге, оскільки дійсність, будучи складним утворенням з елементів, які у фіксованих взаємозв'язках виконують певну функцію, має системну організацію, то основою для пізнання дійсності слугує системний підхід і системний аналіз.

Сутність пізнання полягає в тому, що дослідник, по-перше, вичленовує певний об'єкт, окреслює його межі; по-друге, він визначає, з чого створено об'єкт (установлює елементи); по-третє, з'ясовує, як пов'язані між собою ці елементи; по-четверте, установлює, яку роль виконує об'єкт. Щоб збагнути місце і роль знання та інформаційної діяльності, потрібно розглянути структуру світу.

Структура світу

Усесвіт, навколишня дійсність мають два складники. Один – усе те, що створене самою природою, натурою. Таку сукупність природних об'єктів називають натурфактами (лат. natura – природа і factum - зроблене). Сюди входить, по-перше, позаземний простір, космос, сукупність небесних тіл.

По-друге, натурфактом є планета Земля, що має геосфери, або складові частини. Сюди входить барісфера - земне ядро, літосфера - тверда земна кора, гідросфера – водна оболонка, сукупність земних вод, атмосфера – газоподібна оболонка, біосфера – сукупність рослинного і тваринного світу. Натурфактом є також людиноподібна істота, що, створивши словесну мову і навчившись виготовляти знаряддя праці, перетворилась в істоту біосоціальну – людину.

Другий складник дійсності – все те, що створено вже самою людиною. Цю частину дійсності називають артефактами (лат. агs, artis - мистецтво і factum - зроблене). В артефакти входить, по-перше, усе, що має конкретно-матеріальну вираженість. Це сукупність речей, що задовольняють фізичні потреби і запити людини. Сюди входять продукти харчування, одяг, житло; прилади і пристрої, що заміняють органи людини – знаряддя виробництва; засоби транспорту, інфраструктура – комплекс підприємств і установ, що забезпечують відтворення матеріального виробництва. Ця сукупність артефактів називається техносферою.

По-друге, артефактами є те, що створює людина для задоволення своїх духовних потреб – необхідність пізнати навколишнє і відтворити його у певних знакових системах.

Продуктом такої діяльності людини є знання про навколишній світ, інформація (лат. informatio – роз'яснення). Ця сукупність артефактів має назву ноосфера (грец. vооς – розум і σφοupa - шар, куля). Духовні факти задовольняють теоретико-пізнавальні та духовно-естетичні потреби людини.

Термін ноосфера був запропонований французькими дослідниками Едуардом Леруа і Луї де Шарденом під впливом наукових ідей першого президента Української академії наук В. І. Вернадського, який і дав наукове витлумачення цього терміна: «Розумна оболонка Землі, сукупність знань та ідей, створюваних людством».

У ноосферу входять три різновиди духовної діяльності людини: наука, мистецтво, релігія. У науковій діяльності можна виділити природничі науки, суспільно-політичні та гуманітарні з відповідними розгалуженнями в кожній із цих груп.

Наука послуговується терміносистемами.

Рис. 1

Другий різновид – мистецтво – пізнає і витлумачує дійсність за допомогою особливих знакових систем - художніх образів. Кожна галузь мистецтва має свої образотворчі засоби: художня література оперує словом; підґрунтям музичного мистецтва є ритмомелодика; малярство оперує фарбами і графічними засобами; балет послуговується пластикою тілесних рухів; театр використовує комплекс засобів – слово, музику, пластику, так само, як і кіно й телебачення; архітектура використовує просторові форми як засіб відтворення художнього бачення дійсності.

Релігія - специфічний спосіб пізнання внутрішньої сутності людини через її співвідношення із всевишньою силою.

Сукупністю артефактів утворюється те, що називається культурою - рівень матеріальної (техносфера) і духовної (ноосфера) творчої діяльності людини (лат. сultura - обробіток), усе те, що створено людським суспільством завдяки фізичній і розумовій праці людей.

Важливо відзначити, що будь-який артефакт, чи то в конкретно-матеріальній сфері, для задоволення матеріальних потреб, чи то в сфері духовній, для задоволення теоретико-пізнавальних або художньо-естетичних потреб чи вимог регуляції взаємин у суспільстві, обов'язково має матеріальну основу.

Навіть сама думка є продуктом матеріальної субстанції, високоорганізованої матерії – мозку, так само, як і вияв думки у вигляді звукових чи графічних засобів усного чи письмового мовлення.

Оскільки все твориться завдяки діяльності людини, розглянемо детальніше це поняття.