Основні документи в галузі інклюзивної освіти

Міжнародні документи

• Всесвітня декларація прав людини (1948)

• Декларація прав дитини (1959)

• «Конвенція про права дитини» (ООН, 1989)

• Всесвітня декларація «Освіта для всіх» (1990)

• Стандартні правила ООН щодо зрівняння  можливостей інвалідів (1993)

• Саламанська Декларація (1994)

Закони України у галузі освіти

• Закон «Про освіту», прийнятий 23 травня 1991 року № 1060-XII

• Законі України «Про загальну середню освіту», прийнятий 13 травня 1999 року, № 651-XIV

Закони України з питань прав інвалідів

- Закон України «Про охорону дитинства», прийнятий 26.04.2001 року № 2402-III

- Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 21 березня 1991 року № 875-XII

- Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», прийнятий 6 жовтня 2005 року № 2961-IV

- Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006р. №1686

- Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 848

- Концепція державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами, схвалена рішенням колегії Міністерства освіти і науки та Президії Академії педагогічних наук України 23.06.99

- Наказ МОН України від 11.09.2009 р. № 855 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009–2012 рр.».

- Концепція розвитку інклюзивної освіти (затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 01.10. 2010 р. № 912)

Додаток 4

Світовий досвід реалізації права дітей з обмеженими можливостями здоров’я на освіту

Досвід США

• мейнстрімінг – надання всім "особливим" дітям права здобуття вільної державної освіти в умовах, що "мінімально обмежують такі можливості", "в загальному потоці" з дітьми, що нормально розвиваються, бажано в одних і тих же школах

Досвід Італії

В освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації.

Досвід Чехії

• уможливлення виховання та освіти неповносправних дітей в загальноосвітніх масових школах із забезпеченням соціальних, матеріальних i технічних умов та кваліфікованого педагогічного супроводу;

• переведення неповносправних учнів у спеціальні школи відбувається лише у випадках, коли ступінь неповносправності або комплексний дефект утруднює їх навчання в масових школах (зазвичай, за згодою батьків);

• реформування традиційної шкільної системи відбулося в основному в перенесенні акценту зі шкіл-інтернатів на систему менших шкіл та спеціальних груп та класів у дитсадках, початкових i середніх школах для здорових дітей;

• забезпечення спеціальної педагогічної виховничо-освітньої компетенції в загальноосвітніх школах через відкриття мережі консультацій у спеціальних педагогічних центрах (СПЦ);

• розбудова альтернативної шкільної системи, в якій могли б бути задіяні церква, громадські інституції та приватні особи

Додаток 4