6. Номінальна, реальна, мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум

Рівень заробітної плати характеризується двома основними поняттями: номінальною і реальною заробітною платою.

Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку працівник отримує від працедавця за відпрацьований робочий час чи виготовлення певної кількості продукту за годину день, тиждень, місяць, рік.

Одиницею виміру номінальної заробітної плати є погодинна ставка, яка визначається коливаннями попиту і пропозиції на ринку праці. Потрібно зауважити, що номінальна заробітна плата не дає повного уявлення про рівень доходу найманого працівника, адже у різні періоди на одну і ту ж заробітну плату можна купити різну кількість життєвих благ. Визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається кількістю товарів і послуг, які найманий працівник може придбати за свою номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін та інших платежів. Рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага.

Особливе значення для динаміки реальної заробітної плати має динаміка рівня цін на споживчі товари і послуги, тобто процеси інфляції. Чинник зростання цін (рівень інфляції) використовується у розрахунках динаміки реальної оплати праці. Відповідно, обчислюється індекс реальної заробітної плати:

Якщо поряд із зміною цін враховувати ще й податки, то індекс реальної заробітної плати стане індексом вартості життя.

Рівень заробітної плати має чи не найважливіше значення у всій системі економічних явищ. По-перше, саме рівнем заробітної плати визначається сила її впливу на трудову діяльність працівників. Низький рівень зарплати дуже важко розмежувати на частини для стимулювання прояву праці в різних її формах прояву. Якщо ж заробітна плата висока, то її частини є впливовими. Вони здатні стимулювати і кількісні, і якісні показники праці. По-друге, високий рівень заробітної плати визначає відповідний рівень добробуту. В цьому випадку існує високий попит, наявність великих за розміром заощаджень населення, а отже – наявність можливостей для здійснення виробництва, значних інвестицій.

Звичайно, усім працівникам хотілось би, щоб рівень заробітної плати був високим, але останній залежить не тільки від сумлінності працівника, його працелюбства і, навіть, кваліфікації, але й від інших причин – передусім, від загального рівня ефективності виробництва товарів та послуг в країні, від того, якого розміру створюється в економіці валовий національний продукт взагалі, та національний дохід, зокрема.

Рівень заробітної плати залежить також від того, яка доля створеного і реалізованого продукту використовується на виплату заробітної плати. Перше залежить від загального рівня розвитку економіки країн, друге – від пануючої соціально-економічної системи, від того, яким чином вирішується проблема рівня заробітної плати через стосунки між працедавцями і працеємцями, їх спілками і об’єднаннями. Значну роль у вирішенні цієї проблеми відіграє і держава.

Для підприємця високий рівень заробітної плати може означати меншу долю доходу на капітал, але, з іншого боку, – це спосіб придбати більш кваліфікованих працівників. На таку фірму люди будуть прагнути потрапити. Поряд з цим, кожен працівник проявить в повній мірі старанність, сумлінність. Він буде поважати свою роботу, адже вона приносить йому високий дохід. Знаряддя та предмети праці будуть використовуватись ефективно.

Водночас, для працівника ефективна, сумлінна, інтенсивна праця є виснажливою. До того ж не можна протягом робочого дня влаштовувати незаплановані перерви, розслаблятися. Але він з розумінням до цього ставиться тому, що отримує високу заробітну плату.

Отже, з одного боку, начебто існує протилежність підходів, але, разом з тим, переважає спільність інтересів працівника і підприємця.

Рівень заробітної плати є одним із найважливіших критеріїв визначення економічного рівня розвитку країни.

Характеристика рівня заробітної платні не може бути повною без розгляду мінімальної заробітної плати. Остання встановлюється державою тоді, коли вона бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Держава стає гарантом того, що за будь-яких умов найму робочої сили кожен працівник, незалежно від фаху і кваліфікації, отримає заробітну плату не нижчу її мінімального рівня.

Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показник прожиткового мінімуму. Останній обчислюється, виходячи із так званого “споживацького кошика”, який вбирає у себе перелік певних товарів і послуг першої необхідності.

Розрахований за мінімальним рівнем задоволення потреб та перемножений на рівень поточних цін, цей комплекс товарів і послуг дає змогу визначити рівень прожиткового мінімуму.

Перелік благ, які входять до “споживацького кошика”, відрізняється по країнах: У США він включає більше 300 товарів і послуг, у тому числі плату за помешкання у розрахунку по одній кімнаті на особу, 80 кг м’ясопродуктів на рік на кожного члена сім’ї, недорогий автомобіль на сім’ю на кожних 5 років тощо, що вважається “бюджетом скромних потреб”. В Україні “споживчий кошик” включає лише дві групи найнеобхідніших товарів для забезпечення фізіологічних можливостей виживання.

Мінімальна заробітна плата не обов’язково співпадає із прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави і господарських суб’єктів поліпшуються, а може бути й нижчою, що, зокрема, характерно і для сучасного етапу кризового стану економіки України.