II. Підтримка практичного втілення цінностей та етичних принципів

Практичне втілення названих вище принципів і цінностей потребує впровадження механізмів:

• забезпечення у вищій освіті рівноваги між суспільним благом і комерціалізацією без збитку для ключових цінностей академічного етоса;

• створення у ВНЗ системи управління, що забезпечує можливість колегіального ухвалення рішень;

• забезпечення відповідності реального функціонування всіх вищих навчальних закладів та науково-дослідних організацій політикам і процедурам академічної поведінки, що мають послідовно впроваджуватися й періодично переглядатися;

• розроблення і практичного втілення на інституціональному, державному та міжнародному рівнях кодексів етичних норм дисциплінарної та міждисциплінарної спрямованості;

• розвитку міжнародної співпраці, зорієнтованої на етичні норми вищої освіти і дослідження у європейському й інших регіонах світу.

III. Участь юнеско-сепес

Обов’язок ЮНЕСКО-СЕПЕС – поширювати й впроваджувати в життя чинну Декларацію за підтримкою інших організацій. Його діяльність має бути спрямована на виявлення прикладів «зразкової практики» для створення інформаційної бази, щоб надалі обговорювати цінності, принципи й етичні норми вищої освіти в європейському регіоні та пропаганди найкращих інституціональних практик.

Додаток В

Методика застосування кейс-методу

Кейс-метод розглядається у трьох аспектах:

1) як специфічний метод навчання, що застосовується для розв’язання властивих йому освітніх задач;

2) спосіб мислення ви­кладача, його особлива парадиг­ма, що дає змогу по-іншому ду­мати і діяти, оновити свій твор­чий потенціал;

3) сфе­ра творчої діяльності, пов’язана зі створенням ситуаційних вправ.

У цього методу є багато пере­ваг порівняно з традиційними методами навчання. Ось деякі з них:

• перехід від засвоєння студентами інформації до фор­мування якостей, необхідних студентам у навчально-виховно­му процесі, внаслідок цього ви­кладач ініціює навчання, спону­кає перетворення студентів в його активних суб’єктів, а студе­нти в свою чергу не тільки сприймають і засвоюють знан­ня, але й активно їх генерують;

• контроль знань і формуван­ня практичних навичок органічно входить у процес навчання. Метод ситуацій­ного навчання зараз формує прогресивну парадигму викла­дацької діяльності, що різниться вищим рівнем ефективно­сті й відповідає вимогам часу.

Зрозу­міло, що така робота потребува­тиме ґрунтовної підготовки і викладачів, яким необхідно буде допомогти студентам адекватно і різнобічно оцінити об’єкти аналізу та сформулювати поради для по­дальшого навчання.

У практиці викладання управлінсько-економічних дисциплін використовують різні види ситуаційних вправ. Найважливішими критеріями їх типології можуть бути:

• обсяг ситуаційної вправи, з огляду на яку розрізняють класичні кейси (5-10 сторінок тексту), великі (понад 10-15 сторінок з комплектом таблиць, додатків тощо) і міні-кейси (1-3 сторінки);

• галузь знань – дає можливість виокремити приклади, які стосуються різних конкретних управлінсько-економічних дисциплін, наприклад, ситуаційні вправи з маркетингу, організації, управління, інформатики тощо;

• співвідношення кількісних і якісних параметрів, які утворюють основу класифікації ситуаційних вправ на кількісні (точніше, з перевагою кількісних елементів) і якісні;

• вид задач, які треба розв’язати, у такий спосіб виокремлюють діагностичні кейси (концентрують увагу студентів на комплексній діагностиці проблеми, що розглядається у ситуаційній вправі) й прогностичні кейси (головне завдання, яке вони ставлять перед студентом, – це розробка проекту, найчастіше у формі про­гнозування розвитку підприємства);

• тип нахилів студента, які він має використати у про­цесі роботи над кейсом, що є передумовою поділу ситуаційних вправ на творчі й виконавчі;

• співвідношення вигадки і реальності, що є вирішальним для виокремлення реальних (цілком автентичних, із можливим «маскуванням») та збагачених (власними коментарями викладача, автора ситуаційної вправи, порівняльним аналізом тощо) кейсів. У класифікації кейсів, зробленій на основі цього критерію, не можна, хоча це не раз зустрічаємо, говорити про т. зв. фіктивний (вигаданий) кейс;

• рівень складності ситуаційної вправи є передумовою виокремлення легких кейсів (простих, які використову­ють на вступному етапі), складних кейсів (які використовують на старших курсах навчання) та дуже складних кейсів (що інтегрують широкі, міждисциплінарні знання, використовувані у післядипломній освіті, програмах МБА тощо).

Відповідно до концепції Гарвардської школи створення і використання кейсів, присвячених управлінню фірмою і мистецтву ведення бізнесу, засновано на принципах:

• правдивості опису, кейс показує реальну ситуацію на підприємстві (комплексно або з висвітленням діяльності лише його окремих функціональних і організаційних підсистем);

• точної діагностики змодельованої ситуації: вона потребує ідентифікації та оцінювання складних реалій функціонування фірми;

• презентації ухвалених рішень: кейс має заохочувати студентів до формування різних альтернатив та ухвалення раціональних рішень, за допомогою використання ґрунтовного набору критеріїв;

• комплексності, кейс має характеризуватися завершеністю, цілісністю;

• інформації про умови роботи організації чи галузі, з якими пов’язана дилема;

• формулювання основних моментів, що характеризу­ють ситуацію;

• визначення цілей, які прагне досягти той, хто ухвалює рішення;

• формулювання основних варіантів рішення;

• ілюстративні матеріали, що містять дані про умови роботи та іншу інформацію, необхідну тому, хто ухвалює рішення (частину ілюстрацій можна подавати як відеоматеріал чи слайди).

Процес обмірковування ситуаційних вправ та ухвалення рішення має бути чітко структурованим і цілеспрямо­ваним. Часто вправа пропонується студентам заздалегідь, щоб вони могли опрацювати варіанти рішення і визначи­ти свої позиції до початку заняття.

Для допомоги викладачеві під час обговорення ситуа­ційної вправи в аудиторії для кожної із вправ розробля­ється супровідні методичні поради (пояснювальна запис­ка). Вони мають бути недоступними студентам. У них ви­значають цілі і завдання ситуаційної вправи, наводять рекомендації щодо її використання, питання, які доцільно розглянути під час обговорення, та особисту авторську інтерпретацію основних моментів, питань і варіантів рі­шення. Методичні поради можуть містити стислий виклад рішення, ухваленого в реальному житті. У цьо­му разі важливо, щоб викладач намагався уникати «нав’язування» реального варіанта рішення як єдино «правильного».

Ситуаційні вправи на ухвалення рішень, як правило, містять визначення особи і ролі того, хто ухвалює рішення.

Найважливішими ознаками ділової гри виступають:

1. Типовість – гра відбиває, моделює типові ситуації, наявні в практиці, що визначає її практичну цінність.

2. Проблемність – відбиття реальних труд­нощів, у т. ч. конфліктів.

3. Використання прихованих резервів, їх мобілізація. Йдеться про два види резервів: 1) резерви у керованій системі (матеріаль­ні, фінансові та ін.). Але ці резерви мобілізують і використовують за допомогою інших резервів і 2) резерви особистості, яка у грі підвищує свій професійний потенці­ал і розширює свої можливості.

Ситуаційна вправа має бути написана цікаво, просто і дохідливо (доцільно наводити висловлювання співбесідників – представників фірми); характеризувати­ся «драматизмом» і проблемністю; показувати як позитивні приклади (як-от шлях до успіху фірми), так і нега­тивні (причини невдач, наприклад, зменшення частки ринку); виразно визначати «серцевину» проблеми, адек­ватно до потреб підібраного контингенту студентів містити необхідну і достатню кількість інформації. Водночас текст ситуаційної вправи не може підказувати жодного рішен­ня поставленої проблеми.

Створений кейс має пройти відповідну перевірку на «пробному ринку». Такою перевіркою може бути, зокре­ма, перегляд «ескізу» кейса працівником фірми на пред­мет відповідності опису реальній ситуації, трактування наведених фактів, які можуть, наприклад, у поганому світлі представити керівництво або маркетингову службу під­приємства тощо. Перевіркою може також бути ознайом­лення з написаним кейсом колег автора і висловлення ними зауважень та пропозицій щодо навчальної цінності кейса, порад, спрямованих на можливі зміни і виправлення. Однак треба пам’ятати, що основним об’єктом перевірки мають бути визначені дидактичні цілі ситуаційної вправи.

Що має містити ситуаційна вправа? Ситуаційна вправа на ухвалення рішення має ґрунтуватися на реальних подіях, у центрі яких перебуває особа (вона ухвалює рішення). При розробці ситуаційної вправи необхідно зазначити:

• особу (осіб), яка ухвалює рішення: її ім’я, посаду, роль;

• додаткову інформацію: назва організації, галузь;

• основні моменти: рішення, що мають бути ухвалені, дилеми;

• цілі, які необхідно досягти тому, хто ухвалює рішення;

• альтернативи: наявні можливі варіанти;

• ілюстративні матеріали (функціональна інформація: листи, доповідні записки, закони, кодекси) для аналізу, вироблення рішення;

• допоміжні матеріали.

Що потрібно для створення ситуаційної вправи?

Вам потрібні:

Дилема

Важливо з’ясувати: Чи створює ситуація якусь дилему, тобто питання, яке не має простого рішення?

Участь особи, яка ухвалювала рішення

Дати відповідь на запитання: Чи готові учасники реальних подій, насамперед той, хто ухвалював рішення, співпрацювати з вами, надаючи необхідну інформацію?

Цілі

Визначити: Чи пов’язана навчальна ситуація з цілями навча­льної дисципліни?

Організаційна підтримка

Необхідно вказати: Чи є підтримка у створенні й впровадженні ситуаційних вправ на ухвалення рішення метою навчальної дисципліни або фаху?