Оволодіння педагогічною майстерністю

Діяльність педагога
майстра	початківця
1. Вбачає педагогічні задачі у цілісному педагогічному процесі й обирає рішення з орієнтацією на надзвання	Сприймає кожну задачу окремо, не пов’язуючи її з іншими
2. Розв’язує переважно стратегічні задачі	Розв’язує переважно ситуативні задачі
3. Вміє викликати певні психічні стани (самовладання)	Відчуває страх, пригніченість
4. Уміє передавати ініціативу сту-дентам, створювати умови для їхньої активної діяльності	У розв’язанні задач прагне виступати головною дійовою особою; переважає прямий вплив
5. Працює з усім колективом, однак не випускає з уваги жодного студента	Звертає увагу насамперед на тих сту-дентів, які «випадають» із поля зору
6. Усуває причини	Спрямовує зусилля на саме явище, а не на причини
7. Дошукуючись причини, аналізує власну діяльність	Шукаючи причину, звинувачує інших, посилається на обставини
8. Головні зусилля спрямовує на зміни в системі своєї роботи (постійний пошук самовдосконалення, самовиховання)	–

Навчити професії викладача неможливо, але навчитися їй можна. Стане викладач майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання, а насамперед від зусиль тих, хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдосконалення та шляхи його здійснення.

Самоактуалізація та самореалізація особистості. Самоуправління педагогічною діяльністю

Проблема особистісного росту людини є центральною у зарубіжній науці. Зарубіжні науковці інтенсивно досліджують особистісну самореалізацію у межах психотерапевтичного та гуманістичного напрямків. Так, актуальним є питання психології здоров’я, мета якого зберегти та зміцнити здоров’я людини. Найбільшої популярності зазначене питання набуло в дослідженнях представників «гуманістичної психології» з характерною для неї категорією «самоактуалізація» особистості. Науковці стверджують, що людина від природи здатна до самовдосконалення, сама сутність людини рухає її у напрямку особистісного росту, творчості, якщо цьому процесу не заважають зовнішні, достатньо сильні обставини. Прихильники гуманістичної психології також стверджують, що люди – це істоти, насамперед, свідомі та розумні, вони без домінуючих несвідомих потреб і конфліктів. Загалом учені розглядають людей як активних творців свого життя, осіб, які вільно обирають і розвивають стиль свого життя. До такого напряму значною мірою схилялися такі теоретики, як А. Адлер, К. Гольдштейн, Д. Келлі, Г. Олпорт, В. Франкл, Е. Фромм, К. Юнг, але свого часу вони не набули загального визнання як видатні представники гуманістичної теорії особистості. Цей статус завоювали американський психотерапевт К. Роджерс та американський філософ, психолог А. Маслоу. Згідно з їх концепціями, люди прагнуть до реалізації своїх сутнісних сил, свого природженого потенціалу.

Самореалізацію особистості варто розглядати як свідомий процес якомога повного розкриття і зростання сутнісних сил людини в процесі багатогранної, вільної діяльності, який розгортається під дією суперечностей між «Я»-ідеалом та «Я»-реальністю, до того ж має різні рівні становлення і розвитку. Ідеальна модель самореалізації може видозмінюватися, якщо, на думку самореалізуючої особистості, цілі не відповідають її потенціалу, тобто неадекватно враховані можливості людини. Якщо ж у цьому випадку ідеальна модель залишається без змін, то практична діяльність людини не приведе до справжньої самореалізації особистості. Особливість потреби у самореалізації, на відміну від інших потреб полягає в тому, що задовольняючи її в окремих актах діяльності, особистість ніколи не може задовольнити її повністю.

Отже, вважаємо, що самореалізацію особистості можна розглядати як свідомий процес якомога повного розкриття і зростання потенційних та спонукально-мотиваційних сутнісних сил людини, як процес самоствердження власного «Я», що передбачає самоактуалізацію, самопізнання, самоосвіту і самовиховання.