Класифікація методів навчання

За джерелом здобуття знань, передавання і характером сприймання інформації: словесні, наочні, практичні (М.М. Верзилін, Є.Я. Голонт, Є.І. Петровський).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстра-тивні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер).

За логікою пізнання: аналітичні, синтетичні, індуктивні, дедуктивні, традуктивні, синкретичні.

За видом діяльності викладача і студента – бінарні (М.М. Левін, М.І. Махмутов).

За дидактичною метою: методи усного викладу знань (розповідь, лекція, бесіда, метод ілюстрації й демонстрації), методи закріплення навчального матеріалу (бесіда, робота з підручником), методи самостійної роботи, спрямовані на осмислення й засвоєння нового матеріалу (робота з підручником, лабораторні роботи), методи використання знань й вироблення вмінь і навичок (вправи, лабораторні заняття), методи перевірки й оцінки знань, умінь, навичок (спостереження, усне опитування, контрольні роботи, програмований контроль, перевірка домашніх завдань), табл. 3.1 (І.Ф. Харламов).

Таблиця 3.1

Методи навчання за джерелом здобуття знань, передавання і характеру сприймання інформації

Словесні	Наочні	Практичні
Пояснення (фактів, явищ природи, праці, громадського життя). Розповідь, бесіда, робота з книгою, лекція, інструктаж, коментування, роз’яснення, опис	Спостереження, ілюстрування, демонстрування	Вправи (усні, письмові, технічні, графічні, фізичні). Творчі роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, побудова моделей, макетів, скульптурні вироби, аплікації, виготовлення приладів тощо). Дослід, лабораторний експеримент, управління машинами, механізмами. Трудові процеси в майстернях

Розрізняють також методи навчання за внутрішньою сутністю (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Методи навчання за внутрішньою сутністю

За функцією навчання	За рівнем самостійності студентів	За логікою руху знання
Методи набуття знань; формування умінь і навичок; застосування знань; узагальнення і систематизації знань; творчої діяльності; закріплення, перевірки знань, умінь і навичок; діагностування навченості, розвитку навичок	Пояснювально-ілюстратівні (П-І); репродуктивні (Р); проблемного викладу (П-В); частково-пошукові (евристичні) (Ч-П); дослідницькі (Д)	Індуктивні (І); дедуктивні (Д); традуктивні (Т); редуктивні (Р); синкретичні (С)

За вибору методів навчання викладач вищої школи має з’ясувати можливість методів у реалізації поставленої конкретної мети і завдань заняття та відповідність методів специфіці навчальної дисципліни, змісту й обраних форм організації навчання.

Успішність процесу навчання та його результативність залежить також від вибору засобу навчання.

Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

До засобів навчання належать: слово викладача, підручник, технічні засоби навчання.

2. Форми організації навчання у вищій школі. Методика підготовки і проведення лекцій, семінарів, практичних і лабораторних занять, індивідуальних занять, консультацій. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, (Наказ МОН України від 02.06.1993 р. № 161, п. 3.1) навчаль-ний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

Основними видами навчальних (аудиторних) занять є: лекція, лабо­раторне, практичне, семінарське та індивідуальне заняття, консультація.

Лекція

Навчальна лекція – це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, за необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

Обсяг лекційного курсу визначається навчальним планом (робочим навчальним планом), а його тематика – робочою навчальною програмою навчальної дисципліни.

Можливе читання окремих лекцій з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але не охоплені навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими або спеціалістами для студентів та працівників вищих навчальних закладів в окремо відведений час.

У вищих закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації лекції читаються професорами і доцентами, а також, в окремих випадках, іншими висококваліфікованими фахівцями, які мають значний досвід наукової, науково-методичної та практичної діяльності.

Лекційні потоки, як правило, формуються зі студентів певного курсу одного напряму підготовки (спеціальності). У необхідних випадках за рішенням ректора (директора) вищого закладу освіти кілька лекційних потоків можуть об’єднуватися в один або, навпаки, великі потоки можуть бути поділені на менші.

Лектор повинен мати широкий науковий світогляд, володіти ґрунтовними знаннями і практичним досвідом у відповідній науковій галузі чи сфері виробничої діяльності, вміти системно, аргументовано, на належному науковому і методичному рівнях викладати в лекціях теоретичні основи навчального курсу. Його лекції мають бути глибо­кими за змістом і доступними за формою викладу.

Зміст і структурно-логічна послідовність лекцій мають відповідати затвердженій робочій навчальній програмі.

Викладач, якому доручено читання курсу лекцій, перед початком навчального року (семестру) подає на кафедру (до предметної або циклової комісії) конспект лекцій (в окремих випадках анотований тематичний план) лекційного курсу, контрольні завдання для про­ведення передбаченого навчальним планом проміжного та підсум­кового контролю, інші методичні матеріали, які забезпечують виконання робочої навчальної програми.

Викладач може бути зобов’язаний завідувачем кафедри (головою предметної або циклової комісії) прочитати пробні лекції за таких умов:

• якщо йому вперше доручається читання лекційного курсу;

• у разі заміщення посади доцента або професора;

• за впровадження лекційного курсу з навчальної дисципліни, яка раніше не викладалася.

Лектор зобов’язаний дотримуватись робочої навчальної програми щодо тематики і концептуальних основ змісту лекційних занять. Він вільний у виборі форм, методів і засобів донесення навчального матеріалу студентам.

Дидактичне завдання лекції – ознайомити студентів з основними напрямками, концепціями навчальної дисципліни, її методологічними аспектами. Структура лекції залежить від змісту, дібраного матеріалу й виду.

Схема лекції

1. Тема.

2. План, який доводиться до відома студентів.

3. Виклад матеріалу в логічній послідовності з використанням елементів зворотного зв’язку.

4. Висновки.

5. Рекомендована література.

6. Відповіді на запитання.