IV. Ключові слова

Зона ближнього розвитку, розвиток, здібності, розвивальне навчання, розумове виховання, навчальна діяльність, сприйнят­тя, пізнавальна активність, мотивація, навчальне завдання.

Уо Понятійний апарат

Зона ближнього розвитку — вирішення завдань, з якими дитина ще не зустрічалась, за умови фіксації вчителем механізму його вирішення та повернення дитині у вигляді здібностей.

Навчальна діяльність — така поведінка дитини під час на­вчання, яка регулюється свідомо поставленою метою.

Навчальна потреба — потреба відтворення своїх здібностей.

101

П оняття -— основа логічного мислення, в якій відбивається суть предмета, сукупність його основних ознак.

Рефлексія — здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати власні дії, мотиви й зіставляти їх із суспільно ва­гомими цінностями, а також діями та вчинками інших людей.

Розвивальне навчання — цілісна педагогічна проблема, яка забезпечує оптимальні умови для розвитку учнів як суб'єктів навчання.

Розвиток дитини — процес удосконалення духовної, розу­мової зрілості, свідомості, культури.

Розумове виховання — процес розвитку розуму, пізнаваль­них здібностей.

Сприйняття — пізнання знайомих предметів, що веде до осмисленого сприйняття незнайомих.

Уміння навчатись — здатність подолання особистої обме­женості; розширення своїх знань; перехід від неуміння до вправності.

VI. Зміст технології

Для того щоб учитель розробив програму розвивального навчання, потрібно, щоб він:

а) вийшов за межі встановленої навчальної програми;

б) дав учню змогу займатися тими видами діяльності, що викликають в нього найбільший інтерес, самостійно визнача­ ти інтенсивність та обсяг діяльності;

в) лише допомагав учню поставити перед собою завдання та оволодіти необхідними методами і навичками їх застосу­ вання;

г) працював з класом, починаючи зі стартової діагностики з предмета (тест із шести завдань);

д) визначав типи завдань для різних груп учнів (шість груп).

Завдання вчителя — допомогти учневі сформувати такий рівень розумових операцій та перейти на більш високий.

Модель зручна для дитини, бо дає право вибору завдань і виховує в неї почуття відповідальності за свій вибір. Учень, перебуваючи в ситуації успіху, починає вірити в свої сили Г7, 14, 19].

Готуючись до кожного уроку, вчитель повинен продуму­вати та організовувати так навчальну діяльність, щоб:

• відбувався розвиток процесів сприйняття;

• учні оволодівали всім;

102

— в учнів поступово нагромаджувався індивідуальний досвід пошукової діяльності;

• розвивалася уява; *

• формувалися якості, потрібні для комбінування, конст­ руювання, перетворення.

Для організації розвивального навчання слід використову­вати методи, які викликають найбільший інтерес в учнів: про­блемні, продуктивні, дослідницькі, що сприяють розвитку творчого мислення та уяви. Однак при цьому не відкидається застосування інформаційних, репродуктивних та репродуктив­но-продуктивних методів.

Ефективності уроку сприяють такі психологічні умови його підготовки, за яких вчитель мусить вивчати, знати, визначати:

• рівень розумового розвитку учнів;

• їх ставлення до навчання;

• вміння самостійно організувати свою розумову діяльність;

• творче самопочуття на уроці;

• психологічний контакт з класом;

• вміння вчителя організувати пізнавальну діяльність учнів.

Учитель повинен дуже точно окреслити ті умови, які при­водять до утворення розуму, обмеживши ті, котрі цьому за­важають і гальмують його розвиток. Від несподіваних і щораз неповторних варіацій позитивних та негативних умов і залежить в кожному індивідуальному випадку міра розвитку розуму, здатності до судження.

Проте педагог, який хоче виховати в людини цю здат­ність, повинен організувати такі педагогічні ситуації, які ви­ховують її, відсікаючи все, що заважає. В цьому секрет педа­гогічної майстерності [10].

Реалізуючи принципи розвивального навчання, вчитель повинен використовувати різноманітні методи, прийоми,

Добрий результат дає колективний засіб навчання. Він здійснюється в ході спілкування учнів у динамічних парах.

Особливості методики:

• одночасно вивчається у класі багато тем, наприклад на уроці позакласного читання;

• з кожної теми добирається 15—20 розповідей;

— перед кожним учнем ставиться мета: оволодіти матеріалом статті так, щоб уміти її розповісти, відповісти на всі запитання;

— під час уроку учень опрацьовує почергово, з декілько­ ма товаришами тему, виступаючи то в ролі слухача (учня), то як розповідач (учитель);

103

— підсумковий контроль проводить учитель разом з декількома учнями.

Колективний засіб має низку особливостей в організацій­ному, дидактичному, виховному плані, а особливо — в роз-вивальному, бо учень виступає в ролі суб'єкта і об'єкта; на­вчання відбувається відповідно до індивідуальних особливос­тей; діти вчаться виступати, розмірковувати, доводити; розвиваються педагогічні здібності [7]. Такий навчальний діалог має велику цінність.

Педагогічно доцільною в методиці розвивального навчан­ня є ідея педагогічної паузи. Деякі педагоги вважають слуш­ним використовувати на початку спілкування з класом так звану "початкову паузу". її психологічне призначення полягає в тому, щоб допомогти учням певним чином звикнути до пе­дагога, виявити бажання працювати з ним і саме зараз. Мета цього прийому — викликати в учнів потребу в продуктивно­му спілкуванні [3].

Розвивальне навчання потребує від учителя вміння ство­рювати умови пізнання, тобто створювати такі ситуації, коли повинен здійснитись "вибух здогаду".

Для тогб щоб виникло колективне мислення з проблеми, вчитель повинен вміти тримати "паузу незнання". При цьому пауза триває, доки хтось не дасть відповіді, хоча "розробляв" проблему колективний суб'єкт [14]. Це дуже важливо — дати розгорнутись колективній думці, що спонукає особистість працювати швидше, організованіше, сконцентруватись на проблемі.

Використавши це, вчитель виконає основну мету розви­вального навчання — формувати "вміння вчитися" — загаль­ної здатності, яка в подальшому дозволить учням самостійно оволодіти будь-якими знаннями.

VII. Вимоги до особистості педагога

Технологія розвивального навчання потребує від учителя конкретних професійних здібностей, умінь та навичок.

Це — реалізація на практиці знань психолого-педа-гогічних основ навчання, розвитку дитини, уміння модулюва­ти діяльність, прогнозуючи кіндевий результат.

Важливим для вчителя є знання характерних особливостей розвитку пізнавальної діяльності школярів різного віку. На­ведемо деякі з них.

104

Молодший шкільний вік

1. Поліпшується робота органів відчуттів.

2. Нечітке сприйняття поступово стає точним, керованим.

3. Увага з мимовільної стає довільною.

4. Пам'ять наочно-образна.

5. Мислення наочно-образне.

Середній шкільний вік

1. Сприйняття цілеспрямоване, планомірне.

2. Увага довільна.

3. Запам'ятовування через усвідомлене заучування.

4. Розвивається абстрактне мислення, розумова са­ мостійність, збагачується словниковий фонд.

5. Підліток дуже емоційний, із суперечливою поведінкою.

Старший шкільний вік

1. Увага довільна, стійка, об'ємна.

2. Пам'ять логічна, здатна до великих навантажень.

3. Активно розвивається логічне мислення, від формальної до діалектичної логіки.

4. Суттєва риса мислення — критичний підхід.

5. Розвиток творчої уяви.

Учитель повинен творчо планувати систему провідних знань і засобів діяльності учнів на основі глибокого вивчення їх реальних можливостей. Для цього вчителю потрібно:

• володіти педагогічним тактом, методами педагогічної дії, високим рівнем комунікативних та сугестивних здібностей;

• формувати культуру навчальної праці;

• вміти пробуджувати інтерес до предмета, реалізуючи принцип переконання учнів у дієвості знань;

— навчати їх самостійно регулювати свою розумову діяльність;

— вільно орієнтуватися в нових педагогічних технологіях, активно здійснювати пошук нових методичних ідей та кон­ цепцій.