2.2. Особливості пенсійного забезпечення за вислугу років державних службовців, суддів, працівників прокуратури і митних органів

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Основним нормативним актом, який визначає правовий статус державних службовців та їх соціальний захист є Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року (із змінами і доповненнями).

Пенсія державним службовцям відповідно до ст. 37 цього Закону виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, -у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої статтею 37 Закону України «Про державну службу. В таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Консти­туційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Пенсійне забезпечення суддів здійснюється відповідно до п. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів». Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працю­ючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Заробітна плата суддів, з якої обраховується розмір пенсії чи довічного грошового утримання, складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражі в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражі в у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку, виплату вихідної допомоги та отримання щомісячного довічного грошового утримання зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби без додержання умови наявності десятирічного стажу роботи на посаді судді.

Судді, звільненому з посади у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, пенсія призначається на загальних підставах.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури здійснюється відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року (із змінами і доповненнями).

Прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії.

Працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

До пенсії за вислугу років, встановлюються надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників та у зв'язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Права на одержання такої пенсії позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.

Пенсії за вислугу років прокурорам і слідчим прокуратури призначаються органами Пенсійного фонду України і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пенсія виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Прокурори і слідчі прокуратури, яким призначено пенсію за вислугу років і які працюють на прокурорсько-слідчих посадах, мають право одержувати заробітну плату відповідно до законодавства.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу» Посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких Митним кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання. Посадовим особам митних органів України встановлюється строк вислуги: для жінок - 20 років, для чоловіків - 25 років з правом виходу на пенсію жінок - у 50 років, а чоловіків - у 55 років.

Розділ 3. Порівняльний аналіз пенсій за віком та пенсій за вислугу років в Україні та країнах ЄС

Аналіз існуючої пенсійної системи та визначення причин виникнення проблем у пенсійному законодавстві. Дослідивши стан пенсійного забезпечення в Україні, стає зрозуміло, що наявна система пенсійного страхування не виконує свого головного завдання, оскільки теперішній розмір пенсій не дає можливості пенсіонерам підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності. Тому для сучасної України проблеми реформування пенсійної системи є надзвичайно актуальними.

Дослідженню цих питань приділяли увагу такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як М.Вінер, В.Борейко, М.Мних, В.Кравченко, В.Столяров, М.Панієв та інші. Основними об'єктами їхніх досліджень були сутність пенсійного страхування та пенсійного забезпечення, особливості функціонування недержавних пенсійних фондів [12, 13].

Існуюча пенсійна система України викликає багато нарікань з боку пенсіонерів та працівників, оскільки майже не відчувається різниці в розмірі пенсії тих, хто все життя працював у шкідливих умовах та тих, у кого стаж роботи та заробітна плата були мінімальними. Тобто була застосована так звана «зрівнялівка» для всіх громадян. Тому у сучасних працівників починають виникати сумніви щодо доцільності сплати більших внесків до Пенсійного фонду та стимули для ухилення від сплати внесків.

У 1991 році країна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи, заснованої на “ страхових ” засадах. На базі Пенсійного фонду України було створено систему збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних в країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення [19].

У подальшому цей процес розвивався в ході впровадження пенсійної реформи, основою якої стали прийняті Верховною Радою України у 2003 році законів України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” та “ Про недержавне пенсійне забезпечення ”.

Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.

У солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система):

- забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

- розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

Порівняльний аналіз пенсійної системи України і країн Європейського Союзу.

Пенсійна система є показником рівня розвитку держави і досягнення високого рівня соціальної державності. Відомо, що пенсійні системи більшості країн формувалися поступово, коло осіб, що беруть участь у пенсійних правовідносинах, було вузьким і обмежувалося лише певними категоріями робітників. Спочатку це були об'єднання селян, робітники, лікарі, ремісники, потім коло осіб розширився і став охоплювати всі верстви населення, не дискримінуючи кого-небудь.

Що ж стосується європейського розвитку пенсійних систем окремо взятих країн, то показники говорять про спроможність та ефективність пенсійних систем. Спільними критеріями пенсійних систем країн Європейського Союзу вважаються: матеріальний достаток у старості, захищеність пенсіонерів з боку держави, довга тривалість життя. Якщо ж брати Україну, то держава прагне стати на шлях розвитку західних країн і слідувати їх досвіду. Для більш досконалого вивчення розвитку пенсійного забезпечення, слід порівняти пенсійні системи країн Європейського Союзу і нашої країни, України.

Перш за все, аналіз варто почати з порівняння рівнів пенсійного забезпечення в країнах Європейського Союзу та України. Що ж стосується європейських країн, то більшість з них пройшли класичну систему розвитку пенсійних систем, які складаються з трьох рівнів. Розглянемо окремо кожну країну та їх системи.

У Німеччині перший рівень - обов'язкове пенсійне страхування, другий рівень - рівень захисту в старості відноситься забезпечення по старості від підприємств, так звані «пенсії від підприємств; третій рівень - турбота про свою старість приватним способом. Для цього прийнятні усі форми створення приватного капіталу. Типовою формою створення приватного капіталу є укладення договору про страхування життя з метою накопичення коштів або висновок індивідуального договору про пенсійне страхування. Особливістю німецької моделі є те, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників.

Пенсійна система Німеччини вважається однією з найефективніших в Європі і має великий вплив на розвиток і формування пенсійних систем у багатьох країнах.

У Франції діє теж трирівнева пенсійна система. Перший рівень - система, заснована на розподільному принципі (PAYG) і фінансується за рахунок внесків працівника і роботодавця, другий рівень - такий же, як і в Німеччині, ще званий накопичувальною системою; третій - система приватних пенсійних фондів, участь в яких є добровільною. Сучасна пенсійна система Великобританії - багаторівнева і вважається однією з найдосконаліших у світі. Пенсійна модель - трирівнева і підрозділяється на базові державні пенсії, державні пенсії за вислугою років і недержавні пенсії. Важливу роль в системі пенсійного забезпечення Великобританії грають страхові компанії, що надають безліч послуг з додаткового пенсійного забезпечення населення. Недержавна пенсійна система користується найбільшою популярністю серед населення Великобританії. Саме вона дозволяє отримувати досить велику пенсію, розмір якої працівник регулює самостійно, виходячи зі своїх внесків. Приватне пенсійне забезпечення поступово витісняє державне. Перерахувавши діючі рівні пенсійних систем Великобританії, Німеччини, Франції, можна зробити висновок, що системи мають схожий характер, а саме:

* Трирівнева система пенсійного забезпечення;

* Наявність недержавних пенсійних програм, що дозволяють в старості жити за допомогою накопичених грошових коштів за період добровільних внесків;

* Загальнообов'язкове пенсійне забезпечення займає чільне місце в системах цих країн.

* Забезпечення по старості від підприємств - «пенсії від підприємств»

При вивченні досвіду функціонування накопичувального пенсійного страхування в країнах Західної Європи важливим для нашої країни представляється дослідження розміру страхових внесків та розподілу їх між роботодавцями та працівниками. Оскільки накопичувальна пенсійна система - складова національних пенсійних моделей більшості західноєвропейських країн, слід розглянути розміри її страхових внесків в комплексі зі страховими платежами в солідарну пенсійну систему і в недержавне пенсійне забезпечення. Характерною ознакою для більшості країн є однаковий розподіл страхових пенсійних внесків за державним пенсійним страхуванням за солідарною системою. В Німеччині вони розподіляються однаково - по 9,95% сплачують і роботодавці, і працівники, у Великобританії та Франції роботодавці платять трохи більше, ніж працівники, в Ірландії та Іспанії, де розміри страхових пенсійних внесків роботодавців у кілька разів перевищують платежі працівників. У Нідерландах страхові внески працівників у кілька разів перевищують розміри страхових платежів роботодавців. Загальна тенденція свідчить про вирівнювання розмірів страхових платежів між роботодавцями і працівниками в даних країнах.

У накопичувальні пенсійні програми працівники в більшості випадків самостійно сплачують страхові пенсійні внески зі своїх доходів. Від величини здійснюваних відрахувань залежатиме розмір їх трудової пенсії. У західноєвропейських країнах другий рівень національних пенсійних систем обов'язковий для працездатного населення. Третій рівень, що дозволяє громадянам пенсійного віку отримувати ще один вид пенсії, також формується на добровільних засадах.

Однією з перших серед країн Західної Європи початку реформувати свою національну пенсійну систему Німеччина, так як вона гостро відчула на собі демографічну кризу. Старіння населення в цій країні йде досить швидкими темпами. Сьогодні Німеччина займає друге місце в світі за кількістю людей старше 65 років і четверте місце в Європі за обсягом виплачуваних пенсій для даної вікової групи населення, поступаючись лише Люксембургу, Франції та Данії. Сучасна система пенсійного страхування в європейських країнах передбачає проведення заходів, спрямованих на зменшення дострокового виходу на пенсію і збереження, поліпшення і відновлення працездатності, сприяння професійному розвитку та спеціальної перекваліфікації фізичних осіб.

Німецька пенсійна модель характерна для Франції, Австрії, Італії, а також для більшості інших країн Західної Європи. Частка осіб пенсійного віку в Німеччині вже перевищила чверть всього населення країни і має тенденцію до зростання. Розмір середньої пенсії у жінок дорівнює 1115 євро, у чоловіків - 1390 євро. У цій країні бюджет пенсійної системи становить понад 220 млн. євро. Пенсійні витрати, відповідно, зростають, і в останні роки їх обсяги досягли майже 12,5% ВВП. Солідарні пенсійні програми вже не зможуть профінансувати зростаючі потреби національної пенсійної системи країни. Тому уряд Німеччини, щоб зменшити фінансове навантаження на державний бюджети солідарну пенсійну систему, вже тривалий період використовує накопичувальні пенсійні програми, що дозволяють громадянам отримувати окрім державної ще й виробничу або трудову пенсію. Виробничу пенсію можуть одержувати працівники великих підприємств, на яких створюються пенсійні каси. Розмір даної пенсії залежить від доходів працедавців і виробничого стажу працівників. У Німеччині приблизно половина пенсіонерів отримують виробничу пенсію. У німецькій пенсійній моделі розвинений і третій рівень - пенсійне страхування в недержавні пенсійні фонди. Воно здійснюється в добровільній формі і охоплює значну частину працездатного населення. Кожен громадянин, за власним бажанням, самостійно може накопичити протягом трудової діяльності додаткову пенсію. Послугами недержавних пенсійних фондів у Німеччині користуються понад 15% громадян пенсійного віку. [37]

Дещо інші принципи побудови пенсійної моделі у Великобританії. Як і в інших західноєвропейських країнах, вона сформована з трьох рівнів. Громадяни пенсійного віку можуть отримувати базову державну пенсію, державну пенсію за вислугу років, недержавну пенсію. На відміну від німецької пенсійної моделі, у Великобританії базова державна пенсія не залежить ні від виробничого стажу, ні від рівня заробітної плати громадян під час трудової діяльності. Її отримують всі без винятку пенсіонери. Розмір базової державної пенсії становить приблизно 10% від доходів працівників перед виходом на пенсію.

Державні пенсії за вислугу років досить істотно перевищують базові. Вони диференційовані, їх рівень залежить від стажу роботи і розміру заробітної плати громадян. Саме вони формуються за принципом накопичувального пенсійного страхування.

Дуже популярним стає недержавне накопичувальне пенсійне страхування, що дозволяє громадянам отримувати досить високі пенсії, розмір яких залежить від величини сплачених страхових пенсійних внесків в приватні пенсійні фонди. Пенсійні активи під час трудової діяльності учасників даних фінансових інститутів інвестуються в національну економіку та забезпечують їм значні дивіденди, що виплачуються по досягненню пенсійного віку. Розвиток третього рівня пенсійної системи Великобританії сприяло зменшенню фінансового навантаження на державні фінансові інститути в даній сфері. Приблизно 70% пенсій, що виплачуються у Великобританії, припадають на недержавні пенсійні фонди. Їх учасниками є близько 50% всього працездатного населення Британських островів.

Важливою характеристикою накопичувальних пенсійних програм західноєвропейських країн є те, що їхні активи - істотний фінансовий джерело довгострокових інвестицій в національні економіки. З метою збереження та примноження цих активів їх залучають до участі в ефективному функціонуванні світового фінансового ринку. За оцінками експертів, в число одинадцяти найбільших пенсійних ринків світу входять і країни Західної Європи: Франція, Німеччина, Великобританія. Серед західноєвропейських держав найбільший обсяг пенсійних активів належить Великобританії - 9% загальної суми пенсійних активів світу. Це третій показник після США і Японії.

Вітчизняним законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту громадян та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. У реформованій солідарній системі розмір пенсій залежить від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, та страхового стажу.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дана система грунтується на принципах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення. Дана система базується на принципах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень для отримання громадянами додаткових пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на пенсійні активи.

Одночасне функціонування всіх трьох рівнів забезпечує стабільність пенсійної системи, оскільки вирівнює ймовірні на кожному рівні демографічні й фінансові ризики.

В Україні система пенсійного забезпечення орієнтована на європейський рівень і прагне всіляко досягти його. В даний час, як і в перерахованих європейських країнах, пенсійна система складається з 3 рівнів, хоча працює тільки один - обов'язкового страхування (солідарна система). Це говорить про те, що є вірогідність демографічних, фінансових ризиків: відсутня підтримка пенсіонерів в старості з боку 2 непрацюючих систем. Таким чином, майбутні пенсіонери, які бажають збільшити пенсійні виплати в майбутньому за допомогою приватних пенсійних фондів, буде зведена до мінімуму. Згідно з планом реформування планується задіяти третій рівень системи до 2014 року. У Франції, Німеччині, Англії рівень недержавного пенсійного забезпечення працює і це помітно за рівнем життя пенсіонерів. [66]

Наступний критерій, за яким слід було б порівнювати пенсійні системи - це мінімальний вік, необхідний для виходу на пенсію. Уряди більшості європейських країн пішли на непопулярні для населення заходи - підвищення пенсійного віку. У світовій практиці він визначається багатьма факторами. При цьому виділяють: середню тривалість життя, її рівень і якість в похилому віці, нюанси фізіологічного старіння, кон'юнктуру на ринку праці, структуру зайнятості населення, збалансованість надходжень і витрат пенсійної системи, співвідношення працюючих і пенсіонерів. Майже у всіх західноєвропейських країнах пенсійний вік встановлений на рівні 65 років.

Практика європейських країн показала, що більшість країн мають досить високий віковий ценз необхідний для виходу на пенсію. Розглянемо окремо кожну країну і проаналізуємо стан у нашій країні. Пенсійний вік в Німеччині загальний для чоловіків і жінок 65 років (у період з 2012 до 2030 рр.. пенсійний вік буде збільшено до 67 років). Достроковий вихід на пенсію до 2011 р. можливий з 60 років, а при 35 річному страховому стажі - з 63 років. Пенсійний вік в 60 років встановлений для працівників поліції, пожежної служби, представників судових органів, для шахтарів (за умови 25 річного стажу підземних робіт). Офіційний мінімальний вік для виходу на пенсію у Франції становить 60 років, однак, за законом Фійона, для отримання повної пенсії необхідно мати загальний трудовий стаж не менше 160 кварталів (40 років). Інваліди, учасники війни, колишні в'язні концтаборів можуть вийти на пенсію в 60 років незалежно від трудового стажу з правом отримання повної пенсії. Для людей, які досить рано почали працювати, передбачена можливість виходу на пенсію з 56 років, але також за умови значного трудового стажу (168 кварталів). У Великобританії базова державна пенсія нараховується чоловікам після досягнення віку 65 років, за умови, що стаж роботи становить 44 роки, і жінкам у віці 60 років, якщо вони відпрацювали 39 років. Для тих, хто досягне пенсійного віку після квітня 2010 року, необхідний стаж роботи буде нижче: 30 років, як для чоловіків, так і для жінок. У Великобританії зайняті в державному секторі користуються правом виходу на пенсію в 60 років. Але цей вік передбачається підвищити на 5 років, що, однак, не буде поширюватися на деякі категорії - військовослужбовців, працівників пожежної служби і поліції. До 2010 року існувало право на відстрочку виходу на пенсію максимум на 5 років (з 2010 року відстрочка не обмежена). До квітня 2020 р. планується збільшення пенсійного віку для всіх до 65 років. В Україні спостерігається схожа обстановка, 08.07.2011 року прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", відповідно до якого мінімальний вік необхідний для виходу на пенсію буде складати 60 років для жінок і 60 років для чоловіків залишиться,як і було. Підвищення віку у жінок буде проходити поступово, протягом 10 років, починаючи з 2012 року шляхом збільшення віку на півроку щороку. Дана зміна дозволить зменшити дефіцит державного бюджету і в той же час, хоч поступово, але значно відтягне вік, коли суб'єкт зможе вийти на заслужений відпочинок. Недоліком такого реформування є рівень і тривалість життя населення в Україні, який складає: у чоловіків - 62,2; у жінок - 74 роки. Таким чином, чоловіки навіть в середньому не зможуть дожити до вікового мінімуму, необхідного для виходу на пенсію.

Виходячи з вищенаведеного, можна сказати, що підвищений вік буде невиправданий в нашій країні у зв'язку з неповноцінним економічним, екологічним розвитком, далеко віддаляючи нас від країн Європейського союзу. В Європі середньостатистичний громадянин живе 75,5 роки. У країнах Європейського Союзу цей вік виправданий і має практичне застосування навіть в частині тривалості життя. Варто взяти одну Францію, яка займає 4 місце в світі за тривалістю життя, а її сусіди Німеччина і Великобританія недалеко відстали від неї, маючи при цьому потужний економічний і екологічний потенціал. З урахуванням негативних демографічних тенденцій і того, що старіння населення, як показують розрахунки зарубіжних фахівців, у найближчій час буде продовжуватися, уряди більшості країн Західної Європи передбачають і надалі підвищувати пенсійний вік, це буде стосуватися і України в тому числі.

Наступний і чимало важливий елемент будь-якої пенсійної системи є страховий і трудовий стаж.

Страховий стаж - це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Трудовий стаж - час (тривалість) трудової або іншої суспільно-корисної діяльності працівника. Є підставою для виникнення права на пенсійне забезпечення.

Страховий стаж у всіх країнах обчислюється по-різному. Для нарахування регулярної пенсії в Німеччині необхідно мати вік 65 років і 5 років страхового стажу. Пенсія для довгостроково застрахованих осіб нараховується в разі наявності 35 річного страхового стажу та досягнення особою 65 віку. В даний час офіційний мінімальний вік для виходу на пенсію у Франції становить 60 років і для отримання повної пенсії необхідно мати трудовий стаж не менше 164 кварталів (41 рік). Страховий стаж складає 11 років останніх опрацьованих перед пенсією. У разі нестачі трудового стажу, розмір пенсії зменшується на 1,25% за бракуючий квартал стажу або кількості років. Нове законодавство передбачає надбавку за трудову діяльність, яка перевищує 164 кварталу стажу або 65 років у розмірі 3% за кожен рік роботи в межах 15%.

У Великобританії право виходу на пенсію мають громадяни, яким виповнилося 65 років, незалежно чоловік це чи жінка, і наявність 40 річного трудового стажу, необхідного для отримання пенсії. Для отримання мінімальної базової пенсії (25% від повної базової пенсії) необхідно мати мінімальний страховий стаж 10-11 років, залежно від пенсійного віку.

В Україні на теперішній час передбачений мінімальний необхідний страховий стаж для отримання пенсії за віком 15 років. Нормативна тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі для жінок 30 років, а для чоловіків - 35 років. Дослідивши показники страхового та стажу в європейських країнах, найвищий показник склав в Україні тривалістю 15 років, у той час середній страховий стаж в Європі становить 10 - 12 років і подібним рішенням України вибивається в лідери за тривалістю роботи. Таким чином, пенсійна реформа не покращила, а значно погіршила становище пенсіонерів. Підводячи підсумки, відзначимо, що сукупність економічних, демографічних, соціальних та фінансових факторів зумовила реформування національних пенсійних систем в країнах Західної Європи. З огляду на те, що проведення пенсійної реформи - процес тривалий (в даних країнах він розтягнувся на десятиліття і триває по сьогоднішній день), західноєвропейські країни сформували, в основному, трирівневі національні пенсійні моделі, побудовані на принципах пенсійного страхування. Характерною особливістю їх функціонування є розвиток накопичувального пенсійного страхування, що знаходить своє відображення у другому і третьому рівнях національних пенсійних систем. Другий рівень формують переважно професійні пенсійні програми, відповідно до яких розмір пенсій залежить від стажу роботи і доходів працівників у працездатному віці. Третій рівень включає добровільні відрахування страхових пенсійних внесків громадян в недержавні пенсійні фонди за власним вибором. [67]

Сьогодні необхідність введення системи накопичувального пенсійного страхування визнана майже всіма західноєвропейськими країнами. Використання недержавних джерел фінансування пенсій показує практичну доцільність і стимулюється державою, оскільки скорочує кількість людей, залежних від державної підтримки. Накопичувальні пенсійні програми створюють умови для того, щоб держава зосередилась на пенсійне забезпечення найменш захищених верств населення, вони усувають необхідність надмірного збільшення державних соціальних програм, що дуже важливо в умовах фінансової кризи.

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - №30. - С.141.

2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

3. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ

4. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП

5. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ

6. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП

7. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 11993 р. № 3723-ХІІ

8. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №Д789-ХП

9. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ

10. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ

11. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ

12. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ

13. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР

14. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН

15. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-XII

16. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ

17. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ

18. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР

19. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР

20. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР

21. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ

22. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ

23. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш

24. 23. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР

25. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП

26. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ

27. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. №2728-111

28. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ

29. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ

30. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, Науково-практичний коментар, «АТВ», Київ, 2005.

31. Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні, коментар до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Київ, Юрінком Інтер, 2007.

32. В.І. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Лубунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, навчальний посібник, за редакцією доктора економічних наук, професора Грушка В.І., Київ, Кондор, 2006.

33. Б.О. Зайсук, О.Б. Зарудний, С.Б. Березіна, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва, загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, навчальний курс, «АВТ», Київ, 2005

34. Л.І. Харитонова, Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2006

35. Вісник пенсійного фонду України, березень 2007, С. 32-35.

36. Вісник пенсійного фонду України, липень 2007, С. 26-27.

37. Вісник пенсійного фонду України, червень 2007, С. 26-29.

38. В.Н. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Любунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, за редакцією доктора економічних наук, професора Грушка В.І., навчальний посібник, Київ, «Кондор», 2006 рік, С.-26.

39. Б.О. Зайсук, О.Б. Зарудний, С.Б. Березіна, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва, загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, навчальний курс, «АВТ», Київ, 2005, с. 58-61

40. Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні, коментар до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Київ, Юрінком Інтер, 2007. с.18-20

41. Л.І. Харитонова, Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2006, с. 12-19

42. Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні, коментар до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Київ, Юрінком Інтер, 2007. с.18-25

43. Б.О. Зайсук, О.Б. Зарудний, С.Б. Березіна, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва, загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, навчальний курс, «АВТ», Київ, 2005, с. 61-62

44. Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні, коментар до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Київ, Юрінком Інтер, 2007.

Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 p., № 16/98 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.

2. Концепція соціального забезпечення населення України : схвалена постановою Верховної Ради України від 21 груд. 1993 p., № 3758-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6. — Ст. 32.

3. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування : Закон України від 9 лип. 2003 p., № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 49-51. — Ст. 376.

4. Про пенсійне забезпечення : Закон України від 5 листоп. 1991 p., № 1788-ХІІ (з наступними змінами й доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 10, 11.

5. Трудовое право : энцикл. слов. / гл. ред. С. А. Иванов. — М. : Сов. энцикл., 1979. — С. 74.