17

Тема 8 Податок на додану вартість

1. Соціально _­ економічна сутність оподаткування доданої вартості

2. Механізм оподаткування доданої вартості в Україні

3. Платники податку на додану вартість та об'єкт обкладення податком

4. База оподаткування та ставки податку

5. Операції, що звільнені від оподаткування

1. Соціально ­ економічна сутність оподаткування доданої вартості

Податок на додану вартість є одним з видів непрямих податків на споживання, до модифікації яких належать податки з продаж, податки з обігу, акцизи. На відміну від багатьох інших податків на споживання податок на додану вартість за рахунок своєї універсальності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки. Адже одна з його основних властивостей полягає в економічній нейтральності: він стягується за однаковою ставкою до всієї податкової бази. Крім того, оподаткуванню на кожній стадії обігу товару підлягає лише додана вартість, створена на даній стадії обігу, що унеможливлює виникнення кумулятивного ефекту.

Таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок на споживання, яким оподатковується додана вартість, створена на всіх стадіях виробництва й обігу. Податок входить до ціни товарів, робіт, послуг у вигляді надбавки та сплачується кінцевим споживачем цих товарів, робіт, послуг.

За своєю суттю додана вартість наближається до новоутвореної вартості, це створений дохід або вартість чистої продукції, що складається з її складових елементів: заробітної плати, процентів, ренти, прибутку тощо. Оскільки розмір доданої вартості можна розраховувати як прямим, так і непрямим методами, було розроблено чотири основні методи нарахування податку на додану вартість. До них належать:

1) прямий адитивний, чи бухгалтерський:

ПДВ = С * (ЗП + П), (1)

2) непрямий адитивний:

ПДВ = С * ЗП + С * П, (2)

3) метод прямого вирахування:

ПДВ = С * (Д - В), (3)

4) непрямий метод вирахування, або заліковий метод по рахунках:

ПДВ = С * Д - С * В, (4)

де С — ставка податку на додану вартість; ЗП - сума виплаченої заробітної плати; П - отримуваний прибуток;

Д — дохід, сума надходжень за реалізовану продукцію; В - матеріальні витрати на виробництво реалізованої продукції; ДВ - додана вартість; ПДВ - податок на додану вартість.

Найбільшого поширення набув останній метод.

Щоб краще зрозуміти сутність оподаткування доданої вартості за механізмом, чинним в Україні, доцільно відстежити механізм нарахування й стягнення податку на прикладі. Нехай мова йде про виробництво меблів. Податок на додану вартість стягується за ставкою 20 %. У процесі створення товару беруть участь три господарюючі суб'єкти: перший — лісопильня, другий ­ деревообробний комбінат, третій ­ меблева фабрика.

Перший етап - заготівля деревини. Нехай витрати лісопильні (оплата праці, амортизація, сплата патентів, накладні витрати тощо) на заготівлю, первинну обробку та транспортування до деревообробного комбінату певного обсягу деревини становлять 80 грн. Умовимося, що лісопильнею не купувалися товари, роботи чи послуги сторонніх організацій, у складі ціни яких сплачувався податок на додану вартість. Прибуток, закладений у ціну товару, становить 20 грн. Таким чином, ціна товару лісопильні, без урахування податку на додану вартість, 100 грн. Ця сума являє собою додану вартість, створену на даному етапі виробництва меблів. При реалізації товару сплачується податок, його сума становить: 100 * 20 % = 20 грн. Ціна реалізації в такому разі становитиме: 120 грн. (100 + 20). Із них 100 лісопильня залишає собі на відшкодування власних витрат та формування прибутку, а 20 грн. спрямовуються до бюджету у вигляді податку на додану вартість.

Другий етап - обробка деревини. Деревообробний комбінат, придбавши сировину d лісопильні за 120 грн. водночас зазнав витрат у розмірі 100 грн. і сплатив до бюджету 20 грн. податку на додану вартість, адже вказана сума податку, яка була нарахована та перерахована до бюджету лісопильнею, була фактично сплачена за кошт деревообробного комбінату. Нехай додаткові витрати комбінату на обробку деревини та сума його прибутку становлять 70 грн. Ця сума становить додану вартість, створену на другому етапі виробництва меблів. Логічно було б застосувати до неї ставку податку, розрахувати суму податкового платежу (70 * 20 % ⁼ 14 грн.) й перерахувати його до бюджету. Проте такий механізм є більш складним і дає змогу недобросовісним платникам штучно знижувати розмір доданої вартості (наприклад, не відображати всю суму понесених витрат тощо). Тому в Україні послуговуються іншим механізмом. Суть його полягає в наступному: загальна сума витрат і прибутку комбінату становить 170 грн. (100 + 70). Розмір податку на додану вартість складає 34 грн. (170 * 20 % ) Ціна реалізації дорівнює 204 грн. (170+ 34), у тому числі 34 грн. ПДВ. Однак, пригадаємо, що на етапі купівлі деревини за рахунок комбінату вже сплачувалося 20 грн. даного податку, тому їх доцільно вилучити із нарахованої на другому етапі суми: 34 - 20 = 14 грн. Отже, отримуючи 204 грн. від покупця, деревообробний комбінат погашає власні витрати та формує прибуток (на загальну суму 170 грн.) погашає 20 грн. раніше сплаченого податку на додану вартість і додатково перераховує до бюджету 14 грн.

Третій етап - виробництво меблів. Меблева фабрика придбала оброблену деревину на суму 204 грн. Із них 170 грн. - витрати фабрики, а 34 грн. - податок на додану вартість. Додаткові витрати фабрики та сума її прибутку становлять 130 грн. Сума ПДВ при продажу меблів становитиме 60 грн. [(170 + 130) * 20 % ]. Ціна реалізації меблів становитиме: 170 + 130 + 60 = 360 грн. Сума ПДВ, яка підлягає перерахуванню до бюджету на даному етапі становить 26 грн. (60 - 34).

Таким чином, покупець при сплаті вартості меблів загалом сплатив 60 грн. податку на додану вартість, проте перерахування даної суми до бюджету відбувалось поетапно, по мірі формування доданої вартості: 20 грн. - на першому, 14 грн. - на другому та 26 грн. - на третьому етапі. У даному випадку покупець виступав носієм податку, кінцевим платником, адже за його рахунок відбувалася сплата нарахованих сум. А продавець здійснював нарахування податку та перерахунок його до бюджету і, відповідно, ніс юридичну відповідальність за сплату податку на додану вартість. З огляду на це офіційно у законодавчому порядку платниками податку виступають особи, які здійснюють реалізацію товарів (продукції, робіт, послуг).

У наведеному прикладі кінцевим товаром виступають меблі, а отже, ПДВ нараховувалося на їхню вартість. Однак, поетапне оподаткування призвело до ситуації, за якої частини податку сплачувалися до кінцевої фази споживання (до купівлі готових меблів).

Такі частини заздалегідь сплаченого податку для кожного з продавців набули назви «податкового зобов'язання», а для кожного з покупців ці ж самі суми ставали «податковим кредитом» (сумою податку сплаченою до реалізації товарів власного виробництва). Отже, одна й та сама сума податку виступає для продавця податковим зобов'язанням, а для покупця — податковим кредитом. Разом з тим, у кожної особи, задіяної в процесі виробництва і просування товару на ринок, виникали особисті податкові зобов'язання й власні податкові кредити. Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на кожному етапі обігу товару, визначається як різниця між податковим зобов'язанням і податковим кредитом.