Розділ іі. Збереження історичної пам’яті народу та історіографічного матеріалу в деяких музейних, архівних та бібліотечних закладах держави

2.1.Національний художній музей України

Музей був заснований зусиллями української інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва.

Перша виставка з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду відкрилася у недобудованому приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року. Офіційне відкриття та освячення закладу, який здобув назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося 30 грудня 1904 року.

Остання назва цієї інституції — Національний художній музей України — з’явилася 1994 року за часів незалежності української держави, що засвідчило найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва, яка і нині залишається духовною скарбницею нашої країни, її гордістю та багатством [25, c. 74].

2.1.1. Колекції музею

Національний художній музей України — найбільш репрезентативне зібрання вітчизняного образотворчого мистецтва в Україні та світі. Колекція музею нараховує близько 40 тисяч експонатів, серед яких шедеври українського живопису, скульптури і графіки від часів Київської Русі до сьогодення.

В музеї зберігається одна з кращих в Україні збірка іконопису, яка вважається раритетом ХІІ століття — поліхромним дерев’яним рельєфом “Святий Георгій з житієм” візантійського походження. Доба середньовіччя представлена класичними зразками іконопису ХІV-ХVІ століття із західноукраїнських земель, зокрема такими унікальними пам’ятками, як “Богоматір Одигітрія Волинська” з Луцька, “Юрій-змієборець” та “Страсті Христові” з Галичини.

Непересічною за значенням є колекція українського барокового мистецтва. Тут знаходимо вишукані зразки барокової ікони, як от “Покрова з портретом Богдана Хмельницького” (перша половина ХVІІІ ст., Київщина), парні ікони “Великомучениці Анастасія та Іулянія, Варвара та Катерина” (1740-х рр., Північне Лівобережжя), ікони Лаврської малярні з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври “Вхід до Єрусалима” та “Різдво Христове” (обидві 1729 року). Перлина колекції — Березнянський іконостас (1760-ті рр., Чернігівщина), який дає уявлення про монументальний розмах та неперевершений артистизм майстрів українського бароко. Доповнює враження про цю надзвичайну епоху збірка давньої поліхромної скульптури, колекція стародруків, а також зразки портрету ХVІІІ століття, першого світського жанру в українському малярстві. Одним з найбільших в Україні є музейне зібрання вельми популярних у ХVІІІ — ХІХ столітті народних картин “Козак-Мамай”.

Відділ мистецтва нового часу, коли законодавицею мод і смаків стала петербурзька Академія мистецтв, відкривається творами видатних українських портретистів, що пов’язали свою кар’єру зі столицею Російської імперії, — Дмитра Левицького та Володимира Боровиковського. Особливе місце в історії українського мистецтва посідає Тарас Шевченко — художник. Невелика за обсягом збірка живописних та графічних творів Шевченка дає уявлення про його непересічне обдарування, а також демонструє нові демократичні тенденції в українській образотворчості, підхоплені художниками наступної генерації. Монографічна колекція творів Миколи Пимоненка демонструє подальший розвиток українського живопису, що полягав у розширенні жанрової тематики та трансформації живописної манери від реалізму до імпресіонізму. Самобутньо представлена одеська школа живопису на чолі з Кіріаком Костанді. Розширюють уявлення про розвиток вітчизняного живопису класичні зразки портрету (роботи Г.Васька, А.Мокрицького, О.Рокачевського) та пейзажу (картини В.Штернберга, В.Орловського, С.Світославського, С.Васильківського). Великий інтерес представляє монографічна збірка творів Олександра Мурашка, сміливого реформатора живопису, що працював на початку ХХ століття.

До яскравих здобутків українського авангарду належать роботи всесвітньо відомого скульптора Олександра Архипенка, видатних живописців Олександри Екстер, Олекси Грищенка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова. Непересічне явище в українському мистецтві 1910-1930-х років — течія, що одержала назву за іменем свого провідного майстра Михайла Бойчука “бойчукізм”.

Збірка музею поповнюється донині, своє відображення в ній знаходять і новітні течії живопису кінця ХХ — початку ХХІ століття.