1.2.2. О. Грушевський

В українському архівознавстві від другої половини 1990-х рр., спостерігається активізація біоісторіографічних досліджень у контексті неупередженого вивчення історії архівної справи, подолання застарілих методологічних підходів в оцінці його важливих етапів, що тривалий час залишалися недостатньо вивченими. Відтак науковий інтерес становить дослідження життя й діяльності Олександра Сергійовича Грушевського – першого керівника державного органу управління у сфері архівної справи України, унікальність творчого доробку якого полягає в багатогранності й національному спрямуванні. Вчений збагатив українську науку цінними працями з історії, історіографії, історичної географії, архівознавства, етнографії, літературознавства, зробив непересічний внесок у становлення національної освіти, розбудову архівної та бібліотечної справи України, був причетний до ідейного й організаційного творення української науки в першій третині ХХ ст. [15, c. 36].

З’ясовано, що у 20-ті рр. за її дорученням учений вивчав стан організації, зберігання й використання документів в архівних установах Чернігівщини, Катеринослава та Вінниці, підготував «Записку в справі організації сітки архівосховищ в Україні, і зокрема в Києві», присвячену організації раціонального розподілу архівних документів між центральними та крайовими архівосховищами з метою забезпечення доступу до них індивідуальних користувачів, а також здійснення масштабних наукових досліджень на державному рівні. О. Грушевський брав участь у вирішенні питань щодо повернення архівних пам’яток із наукових установ Москви в Україну; їхнього збереження й охорони, ініціював заснування архівознавчого часопису, прилучився до розбирання та описування архівних збірок – книг Рум’янцевського опису, колекцій документів О. Лазаревського та М. Судієнка.

Зазначена велика роль О. Грушевського у справі становлення і розвитку вітчизняної архівної та бібліотечної справи. Вчений працював над створенням статуту Українського національного архіву, брав участь у розробленні законопроектів Української національної бібліотеки, статуту Українського археологічного інституту, Волинської архівної комісії та ін. Вважаючи архівні документи одним з найцінніших державних скарбів, які містять відомості про минуле українського народу, вчений закликав своїх співвітчизників допомагати місцевим архівним комісіям у виявленні та зберіганні історичних колекцій, збірок, передаванні їх до Бібліотечно-архівного відділу. Зазначено, що велику надію по сприянню розвитку вітчизняної архівної справи О. Грушевський покладав на матеріальну та фінансову допомогу українського уряду.

О. Грушевський здійснив значну роботу з виявлення та наукового опрацювання актових матеріалів, пам'яток, даних, видобутих із розпорошених архівів, етнографічних джерел. Відзначився дослідник і внеском у розвиток історичного наукового краєзнавства та регіонально-історичних досліджень. Його численні студії висвітлювали різні аспекти історії та культури Правобережної і Лівобережної України. В історичній спадщині ученого переважали історико-культурні та соціально-економічні дослідження. Ідеал науковості, об'єктивність, ціннісний підхід до минулого, багатство архівного та історіографічного матеріалу були альфою і омегою його творчості [16,c.178].

У вересні 1917 р. О. Грушевський очолив бібліотечно-архівний відділ, створений у структурі Генерального секретарства справ освітніх УЦР. Учений докладав максимальних зусиль для реалізації ідеї рятування народного багатства - документальних пам'яток і прагнув довести широкому загалу, що "архіви - це основа для розвитку студій про минуле українського народу, бо мало хто з дослідників минулого українського життя може обійтися без архівних матеріалів у своїх наукових студіях".

Отже, О. Грушевський один із перших поставив питання про підготовку архівної реформи в Україні і здійснив ряд конкретних заходів для реалізації цього проекту, які можна по праву вважати значним внеском у розбудову теоретичних основ архівної справи в Україні. В галузі бібліотечної справи його активна діяльність сприяла формуванню законодавчої бази і державно-правових основ дільності книжкових інституцій, зокрема Національної бібліотеки, запровадженню обов'язкового примірника і державної бібліографічної реєстрації творів друку. Слід сказати, що вчений присвятив багато праці створенню розгалуженої системи бібліотек, активізації бібліотечного руху в Україні. Він дбав про фаховий рівень і матеріальний стан бібліотечних працівників, належну організацію роботи в бібліотеках, залучення до неї кращих сил українства.