1.2. Розбудова архівної справи у роботах д. Багалія та о.Грушевського

Становлення сучасної української архівістики як системи, базованої на наукових засадах, припадає на другу половину ХІХ – першу половину ХХ століть. В цей час працювало багато видатних вчених, які зробили свій внесок у розвиток української архівної справи. Вивчення діяльності особистостей в архівістиці (О. Грушевський, І. Каманін, В.Модзалевський, Д. Багалій, В. Базилевич, В. Веретенников, О. Водолажченко, О.Гермайзе, В.Дубровський, С.Маслов, В.Міяковський та ін.) має не лише науково – пізнавальне, а і практичне значення.

1.2.1. Д. Багалій

Важливе місце серед істориків–архівознавців посідає видатний учений і громадський діяч Дмитро Іванович Багалій (1857 – 1932). Автор близько 400 наукових досліджень, навчальних та популярних праць, Д. І. Багалій передусім відомий як неперевершений фахівець у галузі архівної справи, історіографії джерелознавства та археології. Широке визнання здобув Д. І. Багалій, очолюючи провідні культурно-просвітницькі установи міста Харкова, будучи ректором Харківського університету, харківським міським головою, одним із засновників Української Академії наук, організатором наукової, архівної, освітньої справи в радянській Україні в 1920- х рр.

Цінним джерелом для дослідження життєвого та творчого шляху Д.І. Багалія є його «Автобіографія», яка була написана ним з нагоди 70-річчя і перевидана у 2002 році. В автобіографії Д.І.Багалій висвітлює в першу чергу свою наукову діяльність. Докладно висвітлюється там і робота в галузі архівної справи. Початок роботи Д.І.Багалія у галузі архівної справи можна віднести до 1880-х рр., коли він розпочав свою роботу у Харківському університеті. У 1883 р. Дмитро Іванович очолив Харківський історичний архів [1, c. 126].

Авторитет Д.І. Багалія як ученого-історика, в тому числі й знавця архівної справи був в дореволюційному Харкові беззаперечним. Про це свідчить його участь не тільки в управлінні архівними установами, але й у різноманітних комісіях, що займалися реорганізацією архівних установ і переглядом архівних документів. Чималу роль відіграв досвід Дмитра Івановича і при становленні архівної справи Української Держави часів визвольних змагань 1917–1920 рр., а також радянської України.

Маючи досвід роботи в архівних установах, розуміючи значення архівних фондів для держави, Дмитро Іванович захопився ідеєю створення Головного Архівного Управління України [3, c. 56].

Академіку Д.Багалієві належить ідея створення Головархом галузевого періодичного друкованого органу, реалізована в діяльності Укрцентрархіву. Дмитро Іванович став автором Положення про відділ, згідно якому завдання Головарху полягали в «керуванні усією архівною справою в Україні», створенні мережі державних архівних установ, організації наукових досліджень у галузі архівознавства, розробленні теоретичних і практичних питань архівістики, організації державного архівного фонду, реєстрації «архівної україніки», популяризації архівної справи, підготовці фахівців для архівних установ.

Д.І.Багалій доклав багато зусиль у становлення центральної архівної періодики в Україні. Саме йому належить задум створення наукового галузевого журналу. План науково-видавничої діяльності та склад редколегії Укрцентрархіву за доповіддю вченого схвалила Перша Всеукраїнська нарада архівних працівників (Харків, 6-10 грудня 1924 p.). Планом передбачалося видання журналу «Червоний архів України» для оприлюднення законів і розпоряджень центральної влади і Укрцентрархіву з питань архівної справи, публікації архівознавчих праць, матеріалів і розвідок з історії України, особливо новітньої доби, «з погляду історичного матеріалізму». Метою журналу проголошувалися публікація статей, присвячених теоретичним і практичним питанням архівознавства, архівних документів і джерелознавчих розвідок, критико-бібліографічних оглядів літератури з архівознавства. Роль наукового журналу як центрального друкованого органу архівної служби мала забезпечуватися налагодженням чітких взаємозв’язків вертикального рівня «центр - периферія» [2, c. 78].

Перше число галузевого журналу під назвою «Архівна справа» (що стала остаточною) вийшло восени 1925 р. у Харкові з основними рубриками: теорія архівної справи, історія архівних установ, хроніка архівного життя, критико-бібліографічні нариси. Актуальній проблемі архівного будівництва присвятив свою статтю Д.Багалій, першим на сторінках УАП проголосивши необхідність повного описування і повернення українських архівних фондів за межами України й поставивши питання про архівну евристику з метою реконструкції документів.

Чималу роль відіграв Д.І. Багалій і у розробленні питань архівного описування в Україні. Етапним у цій справі став І Всеукраїнський з’їзд архівних робітників, де академік Д.Багалій наголосив на необхідності прискорення описування документів XIX ст. і підготовки путівників по архівах. Твердження вченого про описування документів, «не прикладаючись до того, для кого вони потрібні, не для окремих груп» містило суперечливі погляди на визначення пріоритетів описових робіт з точки зору «радянського» архівознавства й незабаром втратило актуальність. Остаточний варіант схеми описування вчений виклав у «Нарисах з архівознавства» (1927) [4, c. 110].

Провідну роль у розвитку українського архівознавства та становленні системи підготовки кадрів відігравав особистісний чинник. Одним із найбільш продуктивних авторів у цьому напрямку був Дмитро Багалій - автор концепцій наукового архівознавчого видання, діяльності архівних гуртків.