II. Концептуальні положення

L Сутність та специфіка творчої діяльності

У своїх думках, десь у собі він відкриває новий, ще ди­вовижніший світ. А надалі потрібно знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті", — так характеризує В. Леві ступені творчості.

Будучи ще дітьми, ми починаємо мислити творчо. Кожна ситуація для нас була нова і потребувала нового (творчого) вирішення.

Але поступово, як зауважує Джеральд Ніренберг, "ми стаємо обмеженими і забуваємо, що можемо бути творчою особистістю. Багато з нас впродовж свого життя і далі так само наслідують усталені стереотипи" [14, с.8].

У своїх дослідженнях Фрейд також вказував на великі розбіжності між блискучим розумом дитини та тліючою мен­тальністю дорослого.

За визначенням Дж. Ніренберга, творче мислення — це "пізнання чогось нового. Воно є складовою частиною людсь­кого інтелекту" [14, с.7].

Існують різні тлумачення творчості. Доктор Едвард Ленд (винахідник камери "Поляроїд") описує її як "раптовий відступ глупості", а доктор Маргарет Мід вважає, що коли людина працює, конструює або видумує дещо нове для себе, можна говорити, що вона здійснює акт творчості".

Слово "нове" присутнє або припускається у більшості ви­значень творчості.

Багато дослідників намагалися створити теорію творчості, але підходи та трактування їх істотно відрізнялись.

Філософія вбачає, що внутрішній світ людини становить те, що вона розвинула та вдосконалила в собі: якості актив­нодіючих здібностей. Філософський словник трактує твор­чість як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи не було [19].

Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, яка є поштовхом до діяльності, "резуль­татом якої є створені матеріальні і духовні цінності" [7].

Визначенню поняття творчої особистості у філософській, педагогічній та психологічній літературі приділяється багато уваги (В. І. Андреєв, Д. Б. Богоявленська, P. M. Грановська, А. 3. Зак, В. А. Кан-Калик, Н. В. Кичук, Н. В. Кузьміна, А. Н. Лук, С. О. Сисоєва, В. А. Цапок та інші).

Більшість авторів погоджуються з тим, що творча осо­бистість — це індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки — найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивіду­ально-психологічні здібності людини, що відповідають вимо­гам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання.

Творчі здібності пов'язані із створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності [18].

Н. В. Кичук визначає творчу особистість через її інтелек­туальну активність, творче мислення та творчий потен­ціал [12].

Слід звернути увагу на те, що у психолого-педагогічній літературі поряд із терміном "творча особистість" трап­ляється термін "креативна особистість".

Найбільш вдалий підхід до цього визначення запропону­вала С. О. Сисоєва. Під креативною особистістю слід розу­міти таку, яка має внутрішні передумови (особистісні утво­рення, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні пошукову та пере­творювальну діяльність. Але творча активність не завжди є продуктивною. Продуктивну творчу активність називаємо творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, унаслідок якого виникає нове досягнення.

Творча особистість — це креативна особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяль­ності [18, с.22].

Кожна людина повинна вдосконалювати навички творчо­го мислення та керувати ними, щоб повністю використати можливості процесу творчості.

2. Механізми організації творчої діяльності

Проблема школи, її головне завдання — формувати цільові мотиви, що дають змогу прищеплювати навички, за­вдяки яким людина самостійно керуватиме своєю пізнаваль­ною активністю. Треба, щоб учні оволоділи цією техно­логією. Як показують дослідження, лише у 13% учнів форму­ються цільові установки на виявлення нового, раніше невідомого, а в решти — на механічне запам'ятовування текстів. Щоб вирішити цю проблему, вчителю потрібно організувати роботу з учнями за трьома напрямками:

1) правильно формулювати цільову настанову (відзначати, перелічувати факти, все, що підлягає засвоєнню; давати загаль­не уявлення про тему, яку потрібно вивчити; звертати увагу на новизну виучуваного матеріалу; приділяти увагу критиці, кри­тичному ставленню до підручника; робити прогнозування);

2. активізувати контроль за сприйняттям (незрозуміле, су­перечливе, неправильне);

3. підвищувати темп уявних операцій, звертати увагу на глибину та чіткість їх усвідомлення, на зорове уявлення фактів, вилучення головного, прогнозування прочитаного, ус­тановлення причинно-наслідкових зв'язків, критичне ставлен­ня до тексту.

Крім того, варто нагадати, що хороший результат дає до­тримання вчителем принципів навчально-виховного процесу, які, в свою чергу, сприяють формуванню творчих здібностей учнів. Серед них можна назвати:

— принцип розвитку, який припускає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• принцип самодіяльності, що має на меті діяльний підхід, коли учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними;

• принцип самоорганізації, який повинен бути добре відпрацьований учителем.

Місце вчителя на кожному етапі уроку, його діяльність можна охарактеризувати дієсловами: навчає, спрямовує, до­помагає.

Не менш важливе місце в розвитку дитини посідають здібності, які забезпечують продуктивність праці з інтелекту­альним навантаженням. Спираючись на дослідження С. О. Сисоєвої, можемо назвати такі здібності: проблемне ба­чення; здібності до висування гіпотез, оригінальних ідей; здатність до виявлення протиріч; уміння аналізувати, інтегрувати та синтезувати інформацію; пошуково-перетворювальний стиль мислення; здатність до міжособистісного спілкування; здатність до дослідницької діяльності; дивергентність мислення тощо.

Зауважимо, що дивергентність мислення учня можна до­лучити до психічних процесів. Дивергентне мислення — це такий тип пошуково-проблемного стилю мислення, який ха­рактеризується швидкістю, гнучкістю та оригінальністю.

Саме дивергентність мислення і його точність забезпечу­ють успіх дитини в самостійному процесі творчості, який ха­рактеризується трьома взаємозумовленими чинниками:

• учень ставить завдання і вишукує потрібну інформацію;

• учень розглядає завдання з різних боків;

• учень доводить почату роботу до логічного завершення. Потрібно пам'ятати, що кожна людина — неповторна індивідуальність, і тому вона характеризується своїм унікальним набором перелічених вище якостей. Вчитель повинен стимулювати розвиток забраклих у дитини здібностей — рис, які сприяють успішній творчій діяльності. При цьому велике значення надається діагностичній діяльності вчителя. Найва­гомішою стає ця діяльність, коли вчитель отримує новий класний колектив. Можна запропонувати такий критерій оцінки рівня творчої діяльності учнів: ініціатива, активність; впевненість у своїх силах та здібностях; нестандартні дії; вміння довести справу до кінця; потяг до самостійної роботи; логіка мислення; імпровізація.

Поняття обдарованості і творчості взаємопов'язані: спря­мованість на творчість є виразною ознакою обдарованості, а обдарованість завжди виявляє себе в певній сфері творчої діяль­ності. Сутність і специфіка творчості узагальнено відобра­жається двома ознаками: перетворення явищ, речей, процесів дійсності або їх образів; новизна, оригінальність ідей. Стосовно учнівської творчості новизна продукту діяльності може мати не тільки об'єктивний, а й суб'єктивний характер [18].

Творчо обдарована дитина, за даними світової психології, виявляє себе найбільш виразно в академічній, інтелектуальній, руховій, комунікативній, художній сферах діяльності [22, с.52].

Розбудова внутрішніх передумов, які забезпечують творчу активність учня, може бути здійснена завдяки:

1. формуванню нового педагогічного мислення вчителя;

2. глибокому вивченню особистісних творчих можливос­тей учнів та оцінці їх сформованості;

3. вдосконаленню навчально-виховного процесу через:

• реалізацію психологічних аспектів засвоєння знань;

• задоволення навчальних домагань учнів;

• проблемно-діалогічний підхід;

• нестандартний урок тощо.