Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекции ВНД.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
75.84 Кб
Скачать

15) Емоції. Фізіологічний механізм емоцій

Емоції—це суб'єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань. Усі емоції поділяють на позитивні (радість, задоволення, любов та ін.) і негативні (гнів, страх, жах та ін.).

Природа емоцій умовно-рефлекторна. У формуванні емоційної по­ведінки людини і тварин важлива роль належить згір'ю і лімбічній сис­темі, до якої відносять нервові утворення головного мозку, розташовані на медіальному (серединному) боці півкуль, біля верхнього відділу сто­вбура мозку: поперекову закрутку, яка переходить у гіпокампову закрутку, область гіпокампа, зубчасту фасцію, склепіння і мигдалеподібне тіло.

Під час подразнення електричним струмом підзгір'я і мигдалепо­дібного тіла або видалення поперекової закрутки у тварин спостерігаєть­ся реакція лютості, агресивної поведінки. Під час руйнування мигдале­подібного тіла у людини знижується емоційна активність типу страху, гніву, лютості.

Позитивні емоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає глибоким, пульс рівнішим, минає втома. Виявом позитивних емоцій є посмішка, сміх.

Емоції супроводяться активізацією нервової системи і появою в крові біологічно активних речовин, що впливають на діяльність органів дихання, травлення, кровообігу, тощо. Одна з таких речовин — адре­налін — гормон надниркових залоз. Фізіологічне значення реакцій, що супроводять емоції—мобілізація сил організму для успішної діяльності або захисту. Виникнення реакцій, що супроводять емоції, пов'язані з функціонуванням великих півкуль головного мозку, особливо кори скро­невої і лобової частки та відділів проміжного мозку.

Отже, біологічне значення емоцій виявляється в миттєвій оцінці змін середовища та мобілізації енергетичних ресурсів організму, необ­хідних для відповідних дій.

16)Сон та його гігієнічне значення

Для нормального розвитку нервової системи дітей велике значен ня має організація режиму дня. тобто правильне чергування праці, відпо чинку і сну.

Сон — специфічний стан центральної нервової системи, який суп проводиться складними фізіологічними процесами. Під час сну втрачається активний зв'язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. У стані по вільного сну. який настає відразу після засипання, сповільнюється частота дихання і скорочення серця, знижується тонус скелетних м'язів, знижується температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Через 1-1,5 години повільний сон змінюється швидким — дихання і скорочення серця стають швидкими, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м'язів. Швидкий сон триває 10-15 хвилин. За 7-8 годин сну настає 4—5 змін циклів сну.

Згідно з уявленнями І.П. Павлова, сон за своєю фізіологічною сут­тю є гальмуванням, яке поширюється по корі і підкіркових утвореннях мозку. При цьому активний сон розвивається під впливом гальмівних умовних подразників, а пасивний — при обмеженні потоку аферентних імпульсів у кору великого мозку. У стовбурі головного мозку знаходять­ся центри, з якими пов'язані неспання і сон. Підтримання стану неспан­ня зв'язане з активізуючими впливами, що йдуть в кору великого мозку із ретикулярної формації стовбура мозку. Перетинання мозку вище ре­тикулярної формації викликає у тварин безперервний сон.

Настання сну зв'язують із збудженням структур, які розташовані в області згір'я. Ці структури пригнічують активність ретикулярної фор­мації. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм — зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну — втома. Сон може настати умовно-рефлекторно, а також при гу­моральній регуляції зміни сну і неспання — при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби.

На загальному фоні гальмування кіркових клітин залишаються ділянки, що перебувають у стані активності. Діяльність цих незагальмованих ділянок може викликати суб'єктивні переживання, які людина сприймає як сновидіння. Сновидіння — це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку. І.М.Сєченов називав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень. Уві сні нормальні функціональні зв'язки між окремими групами клітин кори великого моз­ку порушуються (більшість з них перебуває в стані гальмування). Цим пояснюється незвичайний, часом фантастичний характер сновидінь.

Інтенсивність кіркового гальмування під час сну не залишається постійною. Подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, які

діють на сплячу людину, можуть приводити окремі ділянки кори голов­ного мозку в стан неспання. Звичайно перед засинанням людина нама­гається усунути усі подразники, які можуть заважати міцному сну: га­сить світло, вимикає радіо тощо. Проте усунути всі подразники немож­ливо. Під час сну подразнення продовжують надходити в центральну нервову систему від рецепторів шлунка, кишечнику, серця, нирок та інших внутрішніх органів. Якщо перевантажити шлунок перед сном їжею, то майже завжди сон супроводжується страхітливими сновидіннями. Не­зручне положення тіла також може стати джерелом подразнень, які надходять до кори півкуль головного мозку і збуджують певні групи її клітин. Внаслідок цього в мозку розгальмовуються сліди пережитих в минулому вражень, з яких і будуються наші сновидіння. Отже, снови­діння є результатом своєрідної діяльності незагальмованих ділянок кори головного мозку, змінами відображень навколишньої дійсності.