1.3. Основні закони і принципи екології, її методологічні особливості

Сучасному фахівцю, у якій би галузі він не працював, потрібно знати закони, правила і принципи екології, основні з яких на­ведені в табл. 1.2, 1.3.

Американський еколог Б. Коммонер дуже вдало сформулю­вав найважливіші закономірності та екологічні особливості при роди у вигляді таких екологічних аксіом:

- все пов'язано з усім;

- все має кудись діватися;

- ніщо не дається даром;

- природа знає краще.

Примітка

Перша аксіома підтверджує всезагальність зв'язків об'єктів і явищ у природі та в людському суспільстві. Важливі наслідки цих взаємозв'язків:

1) дія закону великих чисел (сукупна дія великої кількості випадкових чинни­ків призводить, за деяких загальних умов, до результату, майже незале­жного від випадку, тобто такого, що має системний характер);

2) дія принципу Ле Шательє (при зовнішньому впливі, який виводить систе­му з рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямку зменшення ефекту зовнішнього впливу; у біологічних системах цей принцип реалізується у вигляді здатності екосистем до авторегуляції);

3) розвиток ланцюгових реакцій у разі виникнення окремих локальних змін у системі; ці реакції відбуваються в бік нейтралізації збурення, що вини­кло, або формування нових взаємозв'язків;

4) будь-які зміни в системі «природа» прямо чи опосередковано впливають на людину (від індивіда до суспільства).

Друга аксіома («все має кудись діватися») свідчить про закони збере­ження в природі. На відміну від людської діяльності в природі не буває сміт­тя. В біосфері завжди спостерігається кількісний баланс швидкостей синтезу живої речовини та її розкладання, що свідчить про високий ступінь замкне­ності кругообігу речовини в біосфері. Діяльність же людини спричинила на­копичення в природі дедалі більшої кількості чужорідних синтетичних сполук. Ці сполуки стійкі, часто мають сильну токсичну дію, накопичуються у величе­зних обсягах; все це становить дедалі більшу загрозу для середовища.

Третя аксіома («ніщо не дається даром», або «за будь-які втручання і збитки природі треба платити», або «природа за все віддячить») свідчить про те, яку ціну сплачує людство за науково-технічний прогрес. В економіці при­роди, як і в економіці людини, не існує безплатних ресурсів. Все, що було взято людиною в природі, мусить бути їй повернуто, компенсовано. Невико­нання цього закону неминуче призводить до екологічної кризи.

Четверта аксіома («природа знає краще») свідчить про незрівнянні пе­реваги природних конструкцій над людськими. Все, створене природою, пройшло надзвичайно жорсткий конкурс на місце в біосфері протягом тисяч і мільйонів років природного добору та адаптацій. При цьому головним кри­терієм добору була вписаність у глобальний біотичний кругообіг, підвищення його ефективності, заповнення всіх екологічних ніш, виключення «мертвих зон» із мережі природних взаємозв'язків.

Таблиця 1.2 Основні закони екології

Закон	Сутність
1	2
Закон мінімуму Закон максимізації енергії та інформації в еволюції Закон необоротності еволюції Закон оптимальності Закон розвитку системи за рахунок довкілля Закон толерантності Закон константності живої речовини в біосфері Закон біогенної міграції атомів Закон максимуму Закон послідовності проходження фаз розвитку Закон фізико-хімічної єдності живої речовини Закон обмеженості ресурсів	Біотичний потенціал (життєздатність, продуктивність організму, популяції, виду) лімітується тим з екологічних факторів середовища, який перебуває в мінімумі, хоча інші умови сприятливі Найкращі можливості самозбереження має та система, яка найбільшою мірою сприяє надходженню, виробленню та ефективному використанню енергії та інформації Еволюція незворотна; організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану Будь-яка система з найбільшою ефективністю функціонує в певних, характерних для неї просторово-часових межах Будь-яка система може розвиватися лише за рахунок матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий Фактори середовища, які мають у конкретних умовах несприятливе (як надмірне, так і недостатнє) значення, обмежують можливості існування виду в даних умовах, всупереч і незважаючи на оптимальний збіг інших факторів Кількість живої речовини (біомаса всіх організмів) біосфери для конкретного екологічного періоду є сталою Міграція хімічних елементів у біосфері та інших геосферах здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини, або ж відбувається в середовищі, геохімічні особливості якого обумовлені живою речовиною, як сучасною, так і тією, що функціонувала на Землі в минулі геологічні епохи Для біосфери кількісні зміни екологічних умов не можуть збільшити біологічну продуктивність екосистеми чи господарчу продуктивність агроекосистеми понад речовинно-енергетичні ліміти, які визначаються еволюційними властивостями біологічних об'єктів та їх співтовариств Для природної екосистеми фази розвитку можуть проходити лише в еволюційно закріпленому порядку, звичайно від простого до складного Вся жива речовина Землі має фізико-хімічну єдиність. Шкідливе для однієї частини живої речовини не може бути нейтральним для іншої. Будь-які фізико-хімічні агенти, смертельні для одних організмів, шкодять і іншим Згідно із законом константності кількості живої речовини на планеті, збільшення чисельності і маси одних організмів у глобальному масштабі може відбуватися лише за рахунок зменшення кількості й маси інших організмів. Саме суперечливість між швидкостями розмноження багатьох організмів і обмеженістю ресурсів живлення є своєрідним регулятором, що запобігає "біологічному вибуху" космічного масштабу. Маса продуктів для живлення всіх форм життя на Землі (зокрема й для людини) обмежену і вичерпна, тому виживання цивілізації можливе лише за умов реалізації обґрунтованих і жорстко контрольованих самообмежень

Таблиця 1.3 Правила і принципи екології

Назва	Суть
1	2
Правила Правило К. Бергмана Правило 1% Правило 10% (правило піраміди енергій Р. Ліндемана) Правило екологічної ніші Правило внутрішньої несуперечливості Правило максимального "тиску життя" Правило харчової кореляції Правило генетичної пристосованості Правило Ю. Одума Правило взаємопристосо- ваності К. Мебіуса - Г. Морозова	У теплокровних тварин, що зазнають географічної мінливості, розміри тіла особин статистично (в середньому) більші в популяціях, які мешкають у холодніших районах ареалу Для біосфери загалом частка можливого споживання чистої первинної продукції (на рівні консументів вищих порядків) не перевищує 1% 3 одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інший, вищий, рівень у середньому близько 10% енергії Порожньою екологічна ніша не буває, вона обов'язково завжди заповнюється природним шляхом У природних екосистемах діяльність видів, що до них входять, спрямована на підтримання цих екосистем як середовища власного існування Живі організми розмножуються в природі з інтенсивністю, яка забезпечує їх максимально можливу кількість. Однак цей процес жорстко обмежується ємністю середовища, дією правил взаємонепристосованості, внутрішньої несуперечливості та відповідності середовища генетичному призначенню організму У процесі еволюції зберігаються лише ті популяції, для яких швидкість розмноження скоригована з кількістю харчових ресурсів середовища їх існування Будь-який вид організмів може існувати доти і настільки, наскільки навколишнє середовище відповідає генетичним можливостям пристосованості цього виду до змін і коливань екологічних факторів даного середовища При незмінному потоці енергії через трофічну мережу дрібні наземні організми з вищим питомим метаболізмом1 створюють меншу біомасу, ніж великі організми Усі види в біоценозі пристосовані один до одного настільки, що їх співтовариство становить єдине і взаємно визнане несистемне ціле
Принципи Принцип Ле Шательє Принцип мінімуму розсіювання (дисипа­ції), або принцип еко­номії енергії (Л. Онзагер- І. Пригожий) Принцип винятку (Т. Гаузе) Принцип консерватив­ного споживання Принцип популяційного контролю Принцип адаптації Принцип еволюції Принцип зворотних зв'язків Принцип найпростішої конструкції Принцип адекватності		При зовнішньому впливі, який виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямі зменшення ефекту зовнішнього впливу Еволюція завжди спрямована на зниження розсіювання енергії Два види не можуть існувати в одній і тій самій місцевості, якщо їхні екологічні потреби ідентичні, тобто якщо вони займають одну й ту саму екологічну нішу Живі істоти споживають лише необхідне і в такій кількості, яка їм необхідна Природа не допускає вибухоподібного зростання популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження Живі організми пристосовуються та існують в певних умовах навколишнього середовища завдяки наявності комплексу морфологічних, фізіологічних та популяційних особливостей Полягає в незворотних змінах живих організмів у процесі історичного розвитку Біосистеми самопідтримуються та саморегулюються завдяки наявності в них різноманітних зворотних зв'язків, завдяки яким інформація з виходу системи додатково надходить і на її вхід 3 усіх можливих конструкцій біосистем у природі реалі­зується найпростіший за організацією, що свідчить про їх прагнення до мінімізації витрат речовини та енергії Біологічні системи відповідають за своєю будовою та функціями тому абіотичному середовищу, у якому вони існують

В останні десятиріччя сформувалися певні закони та прави­ла, які ґрунтуються на теоретичних основах охорони природи і тісно взаємозв'язані з законами і принципами екології (табл. 1.4)

Методологічною засадою сучасної екології є системний під­хід як особливий напрям досліджень, орієнтований на вивчення специфічних характеристик складних об'єктів з різноманіт­ністю зв'язків між їх елементами.

Поняття про систему є категорією філософською. Сучасна філософія вкладає в це поняття дуже широкий зміст. З погляду філософії система (від грец. - складене з частин, поєднання) - це множина елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках між собою, завдяки чому утворюється певна цілісність, єдність. Термін «система» використовується людст­вом а давніх часів і охоплює значний перелік об'єктів різного походження: Сонячна система, система числення, виробнича система, екологічна система тощо. Поняття про систему ґрун­тується на трьох основних положеннях:

• система утворюється сукупністю (множиною) елементів, що мають зв'язки між собою;

• ця сукупність утворює єдине ціле, тобто видалення одного з елементів сукупності порушить властивість цілісності;

• утворене сукупністю елементів єдине ціле має певну мету або призначення, властиве всій сукупності елементів, а не якійсь їх комбінації.

Будь-яка система функціонує в середовищі, що її оточує. У реальній дійсності немає абсолютно ізольованих або відокремле­них систем. Середовище завжди впливає на внутрішній стан сис­теми. Цей вплив відбувається за допомогою певних факторів.

Вплив факторів зовнішнього середовища на систему харак­теризують вхідними (екзогенними) величинами, а елементи си­стеми, на які здійснюється вплив, називають входами системи. У свою чергу, система не може бути нейтральною до зовнішньо­го середовища. її вплив на зовнішнє середовище характеризу­ється значенням вихідних (ендогенних) величин.

Всі існуючі системи підпорядковуються певним принципам, до яких належать:

1. Принцип цілісності, який полягає в тому, що не можна зве­сти властивості системи до суми властивостей її складових елементів, а з властивостей останніх не випливають власти­вості системи. Властивості і відношення кожного елементу системи залежать від його місця і функцій у системі.

2. Принцип структурності, який означає, що будь-яку систе­му можна охарактеризувати на основі існуючих зв'язків і відношень між її елементами, тобто на основі її структури. Поведінка системи обумовлюється поведінкою її окремих еле­ментів і властивостями її структури.

3. Принцип взаємозалежності системи і середовища, який полягає в тому, що система формує і проявляє свої власти­вості в процесі взаємодії із середовищем, у якому система функціонує і у взаємовідносинах з яким відображає свою цілісність.

4. Принцип ієрархічності, який полягає в тому, що будь-яка система може бути елементом системи більш високого по­рядку, у той час як її елементи можуть бути системами більш нижчого порядку.

5. Принцип множинності опису системи, який означає, що через принципову складність кожної системи її адекватне пізнання потребує побудови значної кількості різних моде­лей, кожна з яких описує чи відображає лише певний ас­пект системи.

Великим і складним системам притаманні властивості ціліс­ності та емерджентності.

Цілісність системи означає, що всі її частини сприяють досягненню спільної мети і формуванню найкращих результа­тів відповідно до певного критерію (сукупності критеріїв) ефек­тивності. Отже, система повинна розглядатись тільки як єдине ціле.

Таблиця 1.4 Природоохоронні закони, принципи і правила

Назва

Зміст

Закон "шагреневої шкіри" Закон неусуненості відходів і (або) побічних впливів виробництві Закони охорони природи П. Ерліха Правило економіко-екологічного сприйняття (Стайкос, 1970 р.) Принцип віддаленості події Принцип збалансо­ваного природоко­ристування

Глобальний початковий природно-ресурсний потенціал безперервно виснажується в процесі розвитку людства, що потребує від нього науково-технічного вдосконалення природокористування У будь-якому господарстві відходи, що утворюються, цілком усунути (ліквідувати) неможливо, вони можуть бути лише переведені з однієї фізико-хімічної форми в іншу або переміщені в просторі • В охороні природи можливі лише успішна оборона або відступ. Наступ неможливий, бо вид чи екосистема, які знищені, не можуть бути відновлені ніколи • Зростання населення і охорона природи принципово суперечать одне одному • Зростання економічної системи і охорона природи також принципово суперечать одне одному • Брати до уваги при прийняти рішень щодо використання Землі лише найближчі цілі. Негайне благо Ното sаріепc є смертельно небезпечним не лише для людей, а й для біосфери загалом Охорона природи має бути не тільки закликом (який мало хто чує), а й пріоритетом державної та міжнародної політики Проблеми довкілля сприймаються в чотири етапи: 1) ні розмови, ні дії; 2) розмови, але бездіяльність; 3) розмови і початок діяльності; 4) припинення розмов, рішучі природоохоронні дії Явища, віддалені від нас у часі і просторі, психологічно здаються менш істотними, не надто важливими Розвиток і розміщення об'єктів матеріального виробництва на певній території мають здійснюватися відповідно до її екологічної витривалості до техногенних навантажень

Емерджентність (від англ. - поява нового) поля­гає в тому, що великі і складні системи мають властивості, не притаманні жодному з елементів, що формують цю систему. З розвитком великої і складної системи взаємозв'язок елементів підсилюється, і на певному етапі емерджентність досягає тако­го рівня, за якого цілісні характеристики системи можна спо­стерігати за властивостями окремих елементів.

Примітка

Системний підхід - спосіб теоретичного і практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система. Підхід являє собою суку­пність методологічних принципів і положень, які дають можливість розгляда­ти систему як єдине ціле з узгодженням функціонування всіх її елементів. На основі системного підходу передбачається вивчення кожного елементу сис­теми у його зв'язку і взаємодії з іншими елементами, що дає можливість спостерігати зміни в системі внаслідок змін окремих її ланок. Тобто при сис­темному підході дослідник може вивчати в структурі системи не окремі її елементи, що утворюють цілісність цієї системи, а взаємовідносини і зв'язки різних елементів системи в цілому. Системний підхід є конкретизацією вимо­ги діалектики про розгляд кожного предмета у його взаємовідносинах і вза­ємозв'язках з іншими предметами.

Системний підхід можна розглядати як певний етап у розвитку методів пізнання. Найбільш широке застосування системний підхід знаходить при до­слідженні складних об'єктів, які постійно розвиваються, - багаторівневих, ієрархічних, систем, що самоорганізуються.

Системний аналіз - це сукупність методів і засобів, що використову­ються при дослідженні складних і надскладних об'єктів (ними можуть бути соціальні, економічні та екологічні системи). Застосовують системний аналіз головним чином для дослідження штучних (тобто створених за участю люди­ни) систем (наприклад, агроекосистеми), причому в таких системах важлива роль належить діяльності людини. Теоретичну і методологічну основу систе­много аналізу складають системний підхід і загальна теорія систем. Тому системний аналіз слід розглядати як реалізацію системного підходу в дослі­дженнях різноманітних наукових проблем.

Слід зауважити, що єдиної однозначної дефініції системного аналізу поки що не існує. Згідно з принципами системного аналізу досліджуваний об'єкт повинен розглядатися як дещо ціле, як система у взаємодії всіх її компонен­тів. Відповідальним етапом системного аналізу є побудова узагальненої мо­делі, яка відображає взаємозв'язки реальної ситуації, що виникли в об'єкті, який підлягає дослідженню.

Термін «системний аналіз» іноді застосовують як синонім системного підходу. Але так чинити неправомірно. Поняття системного аналізу значно ширше від поняття системного підходу, тому що системний підхід висту­пає як засіб системного аналізу.

Завжди слід пам'ятати, що будь-яке системне уявлення про досліджува­ний об'єкт є відносним: зміна мети і способу дослідження може зумовити й інший поділ цього об'єкта на конкретні одиниці аналізу, що виступатимуть як структурні елементи системи.

Одним із перших, ще в середині XIX століття, ідеї системного підходу в екології сформулював Юстус Лібіх. Він, зокрема, під­креслював, що між усіма явищами в мінеральному, рослинному і тваринному царствах існує закономірний зв'язок, завдяки яко­му жодне явище не існує окремо, а завжди пов'язане з одним чи кількома іншими явищами. Ю. Лібіх стверджував, що всі явища пов'язані одне з одним без початку і кінця, а послідовна зміна одних явищ іншими подібна до руху хвиль. «Ми розглядаємо природу як одне ціле, де всі явища пов'язані, як вузли в сітці. Досліджувати явища - це означає знаходити ті нитки, за допомо­гою яких даний вузол у сітці зв'язаний з двома чи трьома інши­ми» (Федоров В.Д., 1980). Системний підхід до вивчення екосис­теми полягає, по-перше, у визначенні її складових частин і взає­модіючих з нею об'єктів довкілля; по-друге, - у визначенні стру­ктури екосистеми, тобто сукупності внутрішніх зв'язків і відно­син, а також зв'язків між екосистемою і зовнішнім середови­щем. По-третє, необхідно знайти закон функціонування екосис­теми, який визначає характер змін компонентів екосистеми і зв'я­зків між ними під дією зовнішніх об'єктів.

Для вирішення цих трьох завдань у сучасній екології вико­ристовують три основні групи методів:

1) польові спостереження;

2) польові і лабораторні експериментальні дослідження;

3) моделювання (реальне і математичне).

Як правило, в екології найбільш ефективним є комплексне використання натурних спостережень, вимірювань і досліджень, експериментальних лабораторних і польових досліджень, еко­логічного картування і математичного моделювання. У сучас­них екологічних дослідженнях широко використовують методи інших наук - хімії, фізики, геології, біології, математики. До таких належать:

• методи реєстрації та оцінки якості довкілля, насамперед різні типи екологічного моніторингу, зокрема геоекологічний, біомоніторинг і біоіндикація, дистанційний аерокосмічний мо­ніторинг;

• методи кількісного обліку організмів і методи оцінки біома­си та продуктивності рослин і тварин;

• вивчення особливостей впливу різних екологічних чинників на життєдіяльність організмів (як складні й тривалі спостере­ження в природі, так і експерименти в лабораторних умовах токсикологічні, біохімічні, біофізичні, фізіологічні та ін.);

• методи вивчення взаємозв'язків між організмами в багато­видових угрупованнях;

• методи математичного моделювання екологічних явищ і про­цесів, а також імітаційне моделювання екосистем; моделю­вання від локальних до регіональних і глобальних екологіч­них процесів і ситуацій;

• створення геоінформаційних систем і технологій для розв'я­зання екологічних питань різних масштабів і в різних сфе­рах діяльності;

• комплексний еколого-економічний аналіз стану різних об'­єктів, територій, галузей виробництва;

• технологічні методи екологізації різних виробництв з метою зменшення їх негативного впливу на довкілля;

• медико-екологічні методи вивчення впливу різних чинників на здоров'я людей;

• методи екологічного контролю стану довкілля: екологічна експертиза, екологічний аудит, екологічна паспортизація. Оскільки серед перелічених методів сучасної екології в навчальній літературі найменш висвітлені методи біоіндикації, наведемо більш детальну характеристику цих екологічних досліджень.

Біоіндикація (лат. - вказувати, виявляти) - метод оцінки абіотичних і біотичних чинників середовища за допомо­гою біологічних систем.

Організми або їх угруповання, життєві функції яких тісно корелюють з певними чинниками середовища і можуть викори­стовуватися для їх оцінки, називаються біоіндикаторами. Ними можуть бути рослини, тварини, мікроорганізми, гриби.

Форми біоіндикаторів:

• неспецифічна, якщо різні чинники зумовлюють однакову реакцію;

• специфічна - зміна, пов'язана лише з одним чинником;

• чутлива - коли біологічний об'єкт реагує значним відхи­ленням життєвих проявів від норм;

• акумулятивна - біоіндикатор накопичує дію чинника, але тривалий час її не виявляє;

• пряма - чинник діє безпосередньо на біологічний об'єкт;

• непряма - біоіндикація виявляється лише після зміни стану під впливом інших елементів, на які безпосередньо діє да­ний чинник;

• рання - коли реакція організму помітна за низьких доз і короткочасної дії чинника і відбувається в місці впливу чин­ника на елементарні молекулярні або біологічні процеси. Існує кілька типів чутливості біоіндикаторів відповідно до часу розвитку біоіндикаційних процесів:

I - біоіндикатор діє через деякий час, упродовж якого він не реагує на вплив (одноразова реакція), і одразу втрачає чут­ливість;

II - реакція миттєва, але триває певний час, а потім зникає;

III - біоіндикатор реагує з моменту появи зовнішнього впливу з однаковою інтенсивністю тривалий час;

IV - після швидкої і сильної реакції відбувається її поступове згасання;

V - при появі стресора починається реакція, яка посилюється, досягаючи максимуму, а потім згасає;

VI — реакція має синусоїдний характер і багаторазово повторю­ється.

Для біоіндикації можна використати організми з типами чутливості І, II, V.

Біоіндикатори використовують при здійсненні двох типів мо­ніторингу:

пасивний моніторинг - дослідження видимих і непомітних пошкоджень чи відхилень від норми - ознак стресового впливу в організмів, що вільно живуть у природі;

активний моніторинг - виявлення впливу біотичних і абіо­тичних чинників на тест-організми, які перебувають у стандар­тизованих умовах на досліджуваній території.

Таким чином, наведені закони, принципи та правила еко­логії мають узагальнюючий характер. Вони визначають головні закономірності формування, існування та розвитку складних систем, роль і місце людини в природі, її вплив на стан біосфери в цілому.

Література

1. Білявський Г.О., Бутченко А.І., Навроцький В.М. Основи екології: теорія та практика: Навч. посібник. - К.: Лібра, 2002. - 352 с.

2. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: Основи екологічної антропо­логії: Підручник. - К.: Заповіт, 1998. - 688 с.

3. Одум Г., Одум 3. Энергетический базис человека и природы. - М.: Прогресс, 1978. - 380 с.

4. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь. справочник. - М.: Мысль, 1990. - 637 с.

Контрольні питання

1. Дайте визначення терміна «екологія». Які суттєві ознаки цього поняття виділяють різні автори?

2. Назвіть основні завдання сучасної екології.

3. З яких структурних елементів складається сучасна екологія? Дай­те їх коротку характеристику.

4. Які методи використовують при екологічних дослідженнях?

5. У чому особливість системного підходу?

6. Які основні завдання при вивченні екосистем методами системного аналізу?

7. Яким принципам підпорядковуються всі системи?

8. Що означає термін «емерджентність»?

9. Які ви знаєте методи екологічного контролю?

10. Що таке біоіндикація?

11. Які типи чутливості біоіндикаторів ви знаєте?

12. Що таке активний і пасивний моніторинг?

1.3. Що означає і для чого використовують «Соli-титр»?

14. Для чого необхідно знати основні екологічні закони?

15. У чому суть закону обмеженості ресурсів?

16. Сформулюйте правило Ю. Одума і принцип Ле Шательє.

17. Про що свідчать «Закони Б. Коммонера»?

18. У чому полягає сутність закону мінімуму Лібіха?

19. У чому полягають правила 1% та 10%?

20. Скільки загальних принципів розвитку природи визначив еколог Д. Чирас?

21. Назвіть основні природоохоронні правила і закони.

22. Прокоментуйте закони охорони природи П. Еріха.

23. Сформулюйте правило економіко-екологічного сприйняття.

24. Що означає принцип збалансованого природокористування?

Українська екологічна школа

Однією з найвидатніших постатей серед українських учених-екологів є В.І. Вернадський (1863-1945) — автор учення про біосферу. Його відкриття посідають особливе місце в історії еко­логії. Вернадський довів наявність широкомасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість уже була підготовлена до цілісного ба­чення природи, він запропонував учення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої ре­човини. В.І. Вернадський уперше ввів у вивчення біосфери кі­лькісний підхід, що дозволило об'єктивно оцінити обсяги біо­геохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І. Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозрив­ність зв'язку людини з природним середовищем.

Як уже зазначалося, вчення Вернадського ґрунтувалося на працях видатних учених-екологів: А. Гумбольдта, Е. Геккеля, К. Мьобіуса, Ф. Даля, К. Фредерікса, Г.Ф. Морозова, В.В. Докучаєва. Серед дослідників, на роботи яких спиралися видатні відкриття В.І. Вернадського, назвемо українського вченого С.А. Подолинського (1850-1891) та американця українського по­ходження А.Дж. Лотку (1880-1949).

Ще в 1880 році в статті «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» Подолинський обґрунтував енергетичний під­хід до аналізу глобальних процесів, що відбуваються в природі. Аналізуючи працю людства, Подолинський відкриває те, що Саді Карно назвав досконалою термодинамічною машиною, яка не тільки здатна перетворювати тепло в інші види енергії та меха­нічну роботу, але й здійснює повний зворотний цикл, тобто зно­ву перетворює роботу в тепло та інші форми енергії. Нагадаємо, що вперше переклад зазначеної статті з німецької на українсь­ку мову здійснив у 1892 році М. Грушевський, після чого В.І. Вернадський довідався про ідеї Подолинського, назвавши його науковим новатором. Зазначену ідею, але по відношенню до всього рослинного й тваринного світу Вернадський розкрив у своїй праці «Біосфера» (1924). Один із її розділів так і названо: «Енергія живої речовини та принцип Карно».

А.Дж. Лотка одним із перших звернув увагу на фундаментальну роль інформації в процесах регулювання матерії в природі. У статті «Кілька слів про ноосферу» В.І. Вернадський зазначав: «Думка не є форма енергії. Як вона може змінювати матеріальні процеси? Питання це до цього часу науково не роз­в'язане. Його вперше поставив, наскільки я знаю, американсь­кий учений, що народився у Львові, математик і біофізик Альфред Лотка. Але відповісти на нього він не зміг». Лотка одним із перших дослідив питання еволюції всієї біосфери (на той час цей термін ще не використовувався, і він вживав понят­тя «велика біологічна система»). Лотка також першим застосу­вав математичне моделювання для аналізу екосистем. Зокрема, він пояснив дію механізмів зворотного зв'язку на моделі регу­лювання чисельності хижаків та їх жертв.

Середина та друга половина XX століття ознаменувалися проведенням широкого фронту екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють і екологи України. Першим науковим центром екологічних досліджень в Україні став створений у 1930 році сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харків­ського університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В.В. Станчинським (1930-1940), мали пріоритет з багатьох питань і відзначалися оригінальністю. Він на 10 років раніше за В.М. Сукачова підійшов до ідеї біогеоценозу як фун­кціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. Праця її. 15. Станчинського «До розуміння біоценозу» (1933) є класич­ною в галузі вивчення зв'язків між організмами в центричних системах.

Світового визнання набули проведені в 1940-1980 роках дослідження українських учених І.Г. Підоплічка, Ф.А. Гриня, С.М. Стопка, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова та багатьох ін­ших (принципи раціонального природокористування, типоло­гія лісів на основі едафічних мереж, роботи в екології ландша­фтів та ін.).

Широко визнаними є дослідження штучних лісів України, виконані О.Л. Бельгардтом (1971); А.П. Травлєєв (1980-1985) є засновником учення про лісові підстилки та їх екологічне зна­чення.

Праці академіка М.Г. Холодного в екології залізобактерій є значним внеском у розвиток концепції про біогеохімічні цикли. Він же першим знайшов фітогенні речовини в атмосфері та за­клав фундамент нової науки — алелопатії.

Нині в провідних наукових центрах України - Києві, Львові, Дніпропетровську - здійснюються активні розробки складних екологічних проблем. Широке визнання мають роботи академі­ків МА. Голубця, К.М. Ситника, Ю.Р. Шеляг-Сосонка. У працях М.А. Голубця та Ю.Р. Шеляг-Сосонка розвинуті методоло­гічні та концептуальні основи сучасної екології. Особливо важ­ливими для розвитку екології є монографія «Актуальні питан­ня екології» М.А. Голубця та монографія «Методологія геобота­ніки» (автори Ю.Р. Шеляг-Сосонко, В.С. Крисаченко та ЯЛ. Мов-чан). Оригінальні методи рекультивації териконів Донбасу роз­робив С.М. Кондрагяж (1970-1980). Вони стали новим кон­цептуальним етапом у промисловій екології.

Екологи України, зокрема Д.М. Гродзинський, зробили ваго­мий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного за­бруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Українським екологам завжди був притаманний інтерес до фі­лософських проблем, що виникають при аналізі системи «лю­дина - природне середовище».