Тема 3. Клієнти в соціальній роботі.

Поняття «клієнта» соціальної роботи

У сучасній професійній соціальній роботі клієн­тами прийнято називати окремих осіб, групи людей, їхніх родичів, сім'ї, громади, які є адресатами соціальної роботи. Вони не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потре­бують сторонньої допомоги.

Термін «клієнт» належить до суперечливих дефініцій у соціальній роботі. В медицині особу, якій надають допомо­гу, називають «пацієнтом», в юриспруденції - «потерпі­лим», «позивачем». Ці терміни описують лише одну, пасив­ну сторону в позиції особи, що потребує професійного сприяння. Проте у випадках, коли вона володіє особистісною суб'єктністю, тобто тією мірою, наскільки дозволяють її інтелектуальні, фізичні, психічні й моральні ресурси, особа повинна сама брати участь у розв'язанні власної проблеми, взаємодіяти з соціальним працівником, бути не пасивним реципієнтом допомоги, а активним агентом трансформації власних життєвих обставин. У зв'язку з цим утвердилася думка про те, що особу, якій надає допомогу со­ціальний працівник, варто називати клієнтом (хоча пара­лельно в Україні вживають терміни «підопічний», «користу­вач», «бенефіціар» тощо).

Потенційними клієнтами соціальної роботи вважають представників вразливих, пригнічених верств чи груп насе­лення. Вразливими вважають індивідів або групи, що зазна­ють чи мають більшу ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти. Синонімом цього поняття є «групи ризику».

Звичайно, у кожному суспільстві можуть бути виділені різ­ні вразливі категорії громадян. Люди, з якими мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до преста­рілих) і включають представників різних рас, релігій, етніч­них та соціоекономічних груп.

На Заході клієнтами чи потенційними клієнтами со­ціальної роботи можуть бути:

• бездомні люди;

• родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань відносно дитини або одного з партнерів;

• подружні пари, що мають серйозні сімейні конфлікти;

• родини, в яких дитина виховується лише одним з бать­ків і в яких серйозні конфлікти спричинені насильством з боку батька, а також втечею, делінквентною поведін­кою, труднощами у навчанні дитини;

• ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

• люди, що мають низькі доходи через безробіття, від­сутність годувальника, фізичні обмеження, недостатність навичок та інші фактори;

• люди, які перебувають в ув'язнені чи колишні ув'язне­ні, життя яких було поламано через покарання внаслідок порушення закону;

• незаміжні вагітні дівчата-підлітки чи такі, що вже ви­ховують дитину;

• гомосексуали та лесбіянки, що мають особисті або сімейні проблеми;

• люди, які мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність; термінально хворі;

• люди, залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

• мігранти і меншини, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто стали жертвами расизму, сексизму чи інших форм дискримінації;

• люди із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

• люди похилого віку, що не можуть адекватно функціо­нувати;

• мігранти та біженці, що мають недостатні необхідні ресурси;

• діти, які залишилися без піклування батьків, і ті, що зазнають насилля;

• діти, що мають проблеми, пов'язані з навчанням у шко­лі, та їхні родини;

• люди, що знаходяться у стресовому стані, пов'язано­му з травматичними подіями (смерть близької люди­ни, природні чи техногенні катастрофи, вихід на пен­сію тощо), а також діти, що залишили родину.

Очевидно, що не всі наведені групи віднесені до потенцій­них клієнтів соціальної роботи в Україні. Не завжди ми можемо констатувати, що в нашій країні надаються необ­хідні послуги всім цим категоріям клієнтів.

Закон України «Про соціальні послуги» визначає, що соціальна допомога може надаватися людям, котрі потра­пили у складні життєві обставини. Тобто практично кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, коли вини­кає ситуація чи обставини, які неможливо «об'єктивно по­долати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, са­мотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні сто­сунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи пси­хічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо)». Ці ситуації, пред'являють людям вимоги, які перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, вони приховують у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи викликають непоправні втрати. Кожна з них також обмежує активність індивіда, висуває вимоги, що потре­бують додаткових моральних і матеріальних ресурсів.