Новгород-Сіверське Полісся

Ця природна область займає східну частину Українського Поліс­ся й охоплює північно-східну частину Чернігівської області та північно-західну частину Сумської області.

Ландшафти Новгород-Сіверського Полісся мають перехідний ха­рактер від поліських (79,2 %) до північнолісостепових (близько 15 %).

За природними умовами Новгород-Сіверське Полісся значно відрізняється від Чернігівського своєрідним геоструктурним поло­женням, має іншу геологічну будову, яка позначається на рельєфі, гідрологічних умовах, процесах ґрунтоутворення.

Новгород-Сіверське Полісся розташоване на південно-західному схилі Воронезького кристалічного масиву. Глибина фундаменту коливається від 100 (басейн р. Знобівка) до 400—900 м (Новгород-Сіверський — 384 м, Холми, Короп). Фундамент перекритий мало­потужними осадковими відкладами верхнього палеозою і мезокай-нозою, що залягають моноклінально. Особливо характерні для об­ласті породи крейдового віку, представлені мергелем і крейдою. Вони високо підняті над місцевим базисом ерозії, часто відслонюються по річкових долинах і в багатьох місцях на крейді збереглися палео­генові відклади, які мають незначну потужність. Найчастіше крей­дові відклади перекриваються невеликою товщею антропогенових, які представлені мореною, водно-льодовиковими, алювіальними відкладами та лесоподібними суглинками.

Частина Новгород-Сіверського Полісся за характером рельєфу — еродована височина. Річкові долини тут глибоко врізуються в корінні породи. На схилах долин розвинуті яри і балки. На крейдо­вих відкладах утворилися карстові форми рельєфу — лійки і про­вали. Як і в інших фізико-географічних областях, процеси глибин­ної водної ерозії розвиваються на лесових "островах" і частково на прирічкових місцевостях моренно-зандрових рівнин. Особливо ак­тивно ерозійна діяльність виявляється на правобережжі Десни та відрогах Середньоруської височини.

Клімат Новгород-Сіверського Полісся відрізняється від інших поліських областей найбільшою континентальністю. Середня тем­пература січня знижується до —7...—8 °С, період зі сталим сніговим покривом тут найдовший — до 110—115 днів. Внаслідок виходів тріщинних вод з крейдових горизонтів модулі стоку зростають до 4—4,5 л/с-км².

Відмітною рисою цієї області є поширеність ерозійних процесів. Еродовані лесові рівнини зі змитими ґрунтами, ярами і балками поширені на правобережжях річок Снов, Білоус, Убедь, Десна. Якщо рівень місцевого базису ерозії в Чернігівському Поліссі має показ­ники 45—55 м, то на Новгород-Сіверщині (правобережжя Десни) він змінюється від 50—70 до 85 м. Завдяки цьому тут густота яруж­но-балкової мережі сягає 1—1,2 км/км², що більше, ніж в інших поліських областях. Найбільшої інтенсивності ерозійні процеси досягають у період сніготанення і злив. Інтенсивне змивання збіднює ґрунти на гумус і рухливі поживні речовини, зменшує водотривкість структури і зв'язність.

Еродовані місцевості в межах лесових "островів" при їх освоєнні потребують застосування спеціальних протиерозійних інженерно-технічних і фітомеліоративних заходів боротьби з глибинною еро­зією, змиванням ґрунтів, спеціальної агротехніки й організації те­риторії (сівозміни, розміщення лісосмуг, співвідношення угідь).

У межах моренно-зандрових рівнин ерозія виявляється значно менше. На розораних схилах тут спостерігаються площинне змиван­ня (іноді зустрічаються дерново-підзолисті ґрунти, в яких змито не тільки гумусовий горизонт (15—25 см), а й весь ґрунтовий профіль). Це потрібно враховувати під час вживання протиерозійних заходів.

У формуванні ґрунтів помітну роль відіграють корінні породи, зокрема мергельно-крейдові верхньої крейди. Вони збагачують ґрун­ти поживними речовинами, зменшують кислотність дерново-підзо­листих ґрунтів. На лесоподібних відкладах сформувалися сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи. Частка болотних і торфово-болот­них ґрунтів незначна. Ліси і чагарники займають близько 33 % території. Переважають субори і сугрудки. На сільськогосподарські угіддя припадає понад 46 % площі.

У ландшафтній структурі області переважають моренно-зандрові місцевості з дерново-слабо- і середньопідзолистими ґрунтами під суборами і борами. Алювіально-зандрові місцевості на крейдовій основі зі значною залісеністю характерні для північної і північно-східної частини. Тут розвинені карстові явища. Значні площі за­ймають місцевості лесових еродованих рівнин із сірими лісовими ґрунтами. Вони поширені в центральній та південній частинах і на правобережжі Десни. Яружно-балкові ландшафтні місцевості роз­винені не тільки на лесових "островах", а й на підвищених ділян­ках крейдових порід. Тут поширені яри, балки, лощини, делювіальні схили зі змитими ґрунтами. Досить різноманітні та своєрідні за­плавні місцевості. У долині Десни заплава досягає ширини від 1 до 4 км. На заплавах поширені мокрі й сухі луки, болота, озера-стариці, лісові й чагарникові ділянки.

Істотних змін зазнали ландшафти територій, де розробляються родовища крейди, пісків, що використовуються як сировина для будівельних матеріалів.

Із природоохоронних об'єктів виділяється лісовий заказник Ве­ні кий Бір (1167 га), який знаходиться біля с. Собичево Шостківського району Сумської області.