Чернігівське Полісся

Це фізико-географічна область зони мішаних лісів, яка простя­гається від Дніпра на заході до її східної межі, що проходить побли­зу гирла р. Ревна (басейн р. Снов), на захід від смт. Холми і Понорниця, с. Оболоння, на схід від смт. Короп та на захід від м. Кролевець. Область розташована в межах Дніпровсько-Донецької запа­дини, що значною мірою зумовило її фізико-географічні особливості. Кристалічний фундамент опускається на глибину кілька тисяч метрів і перекритий палеозойськими, мезозойськими та кайнозойськими відкладами. Вище місцевих базисів ерозії залягають палеогенові, неогенові та антропогенні відклади. Останні найчастіше представ­лені льодовиковими (морена), водно-льодовиковими, алювіальними, озерними, еоловими та лесоподібними відкладами. За характером рельєфу Чернігівське Полісся — акумулятивна низовина зі значни­ми площами сучасних і давніх річкових долин.

Клімат Чернігівського Полісся можна схарактеризувати як по­мірно континентальний, зі значним зволоженням протягом року, великою відносною вологістю та слабкими вітрами. Порівняно із західними областями Чернігівське Полісся вирізняється більшою амплітудою річних температур, нижчими зимовими температурами, більшою тривалістю періоду зі сніговим покривом. Середня річна сума опадів — 500—610 мм.

Річкова мережа області густа. Річки характеризуються незнач­ним падінням, спокійною течією і меандруванням.

У долинах Дніпра, Десни, Снову, Сейму багато заплавних озер. Заболоченість Чернігівського Полісся досить велика. Площа торф'я­них боліт становить понад 4,5 % всієї території. Майже всі болота належать до низовинного типу. Перехідні й верхові болота трапля­ються дуже рідко. Найбільшими болотами є Замглай (8334 га), Остерське (10 558 га), Сновське (9400 га), Смолянка (4288 га), Доч-Гали (3600 га), Видра (2458 га), Паристе (2340 га).

Більшість боліт меліоровано і перетворено на сільськогосподарські угіддя. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті ґрунти, значні площі зайняті болотними та сірими лісовими ґрунтами; ос­танні найбільш родючі. Особливістю природних умов Чернігівсько­го Полісся є поширені місцями засолені ґрунти (лучні содові солон­чаки й солонці). Ці ґрунти приурочені до лесових "островів" на терасах з близьким до поверхні рівнем ґрунтових вод. У долинах Десни і Остра розвинулись лучні солонцюваті й осолоділі ґрунти.

Лісистість Чернігівського Полісся найменша порівняно з іншими поліськими областями і становить 15—18 %. Основні площі зайняті сосновими та дубово-сосновими лісами. Менш поширені липа, клен, в'яз. В області проходить східна межа суцільного поширення гра­ба. Найбільші лісові масиви збереглися у межиріччі Дніпра — Дес­ни, на лівобережній терасі Замглая, на межиріччі Снова — Десни. Великі площі займають заплавні й суходільні луки, які є значною кормовою базою. Болотні масиви вкриті такими вологолюбами, як різні осоки, очерет, рогозів, ситник та ін.

Земельні угіддя області розподіляються так: орні землі займа­ють понад 42 %, сади і ягідники — 0,7, сіножаті —15,5, вигони і пасовиська — 6,5, ліси і чагарники — 21, болота — 4,5 %.

Своєрідність ландшафтної структури області полягає в тому, що поліські місцевості займають 63 % всієї території, а понад 18 % місцевості має лісостепові риси. Велика частка долинних ландшафтів. Моренно-зандрові низовини з різними дерново-підзолистими ґрун­тами в комплексі з глеюватими і болотними значно розвинуті на півночі та північному сході. У багатьох місцях вони збезлісені й зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Зандрові низовини характеризуються переважанням піщаних і супіщаних дерново-середньопідзолистих ґрунтів у поєднанні з за­болоченими.

На Чернігівському Поліссі порівняно широко розвинені над­заплавно-терасові місцевості з дерново-середньопідзолистими ґрун­тами. Вони широкими смугами простягаються вздовж рік Дніпра, Десни, Снова, Сейму та ін. їх використовують під сільськогоспо­дарські угіддя, і ліси збереглися невеликими масивами. Більш за-лісеними є перші надзаплавні тераси, де розвинені борові та субо­рові ліси Своєрідними ландшафтами характеризуються прохідні піщано-болотні долини. Найбільша з них — давня прохідна Дніпра — Зам-глай. Вона простягається в субмеридіональному напрямі від Дніпра до Десни на 60 км, при ширині 8—10 км. Дно долини зайнято ни­зинними болотами з торфовищами. Потужність торфу сягає в серед­ньому 1,5—2 м, а максимально — до 5—6 м. Торфові родовища розробляються. Частина боліт Замглаю меліорована і використо­вується під сільськогосподарські угіддя. Піщані лучно-болотні місце­вості прохідних долин поширені також у північно-східній частині Чернігівського Полісся на межі з Новгород-Сіверським Поліссям, у межиріччі Снову — Десна.

Лучно-болотні місцевості сучасних заплав займають значні площі в долині Дніпра, Десни, Снова, Убеді, Мени, Остра та їх приток. Висо­та їх — 1,5—2 м над рівнем води. На поверхні заплав багато озер, стариць, проток, замкнутих знижень. Важливе господарське значен­ня мають заплавні луки.

Однією з характерних рис Чернігівського Полісся є наявність до­сить великих лесових "островів" на вододілах і терасах. На них пану­ють лісостепові ландшафти із сірими лісовими ґрунтами, які майже повністю використовуються під сільськогосподарські угіддя. На лесових "островах" розвивається яружна ерозія. Найбільшими за площею еродованими місцевостями є Михайло-Коцюбинський, Ріпкинський, Седнівсько-Тупичівський та Менський лесові "острови" (див. рис. 24). Найважливішими природоохоронними об'єктами Чернігівсько­го Полісся є: гідрологічний заказник Сосинський (406 га) поблизу смт Олешівка Чернігівського району, гідрологічний заказник Мох (98 га) у Щорсівському районі та Каморетський (515 га) зоологіч­ний заказник у Менському районі. На Чернігівському Поліссі пе­редбачається створити природний національний парк.