2. Зміст географічного краєзнавства та методики його викладання

1. Загальні питання географічного краєзнавства. Географічне краєзнавство як наука та його значення для сучасної України ;2) Історія розвитку українського краєзнавства: основні етапи і сучасний стан; 3) Історико-географічні особливості формування української держави; 4) Історико-географічні особливості українського народу;  5) Історико-географічне районування України та етнографічні групи українського народу; 6) Напрями вивчення свого краю; 7) Краєзнавча робота в школі; 8) Навчальні краєзнавчі екскурсії, практичні роботи і спостереження; 9) Вивчення своєї області; 10) Позакласна краєзнавча робота; 11)  Краєзнавча робота позашкільних закладів; 

 

3. Структура географічного краєзнавства та методики його викладання й організаційні форми

Українське краєзнавство загальні проблеми й організаційні форми. Роль і місце географічного краєзнавства у структурі національного краєзнавства.

Українське краєзнавство пройшло нелегкий шлях, тому на сьогоднішньому етапі воно не інтегроване, а дані про невеликі території розкидані в різних джерелах. Що може бути тим об’єднуючим началом, яке може звести до спільного знаменника різнопланові, різнопроблемні напрями краєзнавства?  Очевидно, головним є те, щоб сучасне краєзнавство яке ще не має власного обличчя набуло рис національного краєзнавства. Така постановка питання, на наш погляд, випливає із загальної концепції національної школи, яка покликана виховувати свідомих громадян держави.

Національне краєзнавство слід розглядати як цілісну, нерозривну і відкриту систему, оскільки наш світ - це світ тримірних системних моделей,  тому і краєзнавство будується на основі трьох структурних елементів, сума яких дає єдине ціле національне краєзнавство. Кожна із складових доповнює одна одну, діє нерозривно з іншими, творячи єдиний образ у системі. Отже,  три складові чинники як одиниці суми дають не диференційовану трійку а інтегровану одиницю. Це можливе лише в краєзнавстві національному за суттю і галузевому за формою.

Сучасне краєзнавство сьогодні набуває власного обличчя тобто стає суто національною дисципліною.   Отже, регіони для вивчення відокремлюються не просто. як якісь абстрактні географічні одиниці, а створюють загально – український простір творячи єдиний державний організм;  історія краю буде не хронологічним переліком подій, а стане нерозривною ланкою українського історичного ланцюга у загальносвітовому масштабі, доповнюючи його місцевими сюжетами; лексичні, фонетичні особливості діалекту не зведуться до просторового переліку відмінностей, а покажуть його вплив на збагачення української літературної мови. Це ж стосується природи та господарства краю.   Спрямовуючись у національне русло краєзнавство позбавлятиметься шаблонізації, яка завдала великої шкоди національній ідентифікації.   Через це перекручено подавався процес українського етногенезу взагалі не зачіпалося питання етнопсихології, не кажучи вже про його регіональні особливості.

В  Україні  склалися 4 організаційні форми краєзнавства: державне, громадське, шкільне і позашкільне. Найбільш поширеною формою державного краєзнавства є краєзнавчі музеї і бібліотеки. Значна роль музеїв у вивченні країв і поширені знань про нього шляхом проведення екскурсій, видавництва книг, брошур, плакатів, організації виставок і читання лекцій для населення. До форм державного краєзнавства відносяться місцеві, науково-дослідні інститути, експериментальні бази, архіви, і т.д. А також  відповідними відділами управління районної міської і обласної держадміністрації. В організаціях і установах зосереджений  різноманітний краєзнавчий матеріал, який дозволяв проводити глибокі наукові дослідження робити узагальнення і висновки.

У громадському краєзнавстві значна роль у вивченні краю належить місцевому населенню:  краєзнавцям-любителям, членам різних громадських товариств.

В шкільному краєзнавстві основна роль у вивченні свого краю належить учням шкіл під керівництвом учителя.

Позашкільне краєзнавство займається вивченням свого краю з учнями у гуртках, які функціонують при різноманітних клубах.

Отже, українське краєзнавство має стати цілісною,  інтегрованою системою трьох складових чинників - природних,  історичних, соціальних комплексів. Таке завдання,  за нашим твердим переконанням, під силу тільки краєзнавству шкільному. національному.

Серцевина національного краєзнавства - українське географічне. Адже, чи то показуючи особливості геології, чи то говорячи про кліматичні ресурси, чи то розказуючи про розвиток мистецтва регіону, ми відштовхуємось від конкретної території. Та й історію творили народи, племена, що населяли певний простір. Але це зрештою , приводить дослідників краєзнавства регіону в обійми науки географії. Не слід забувати також про те, що в епоху середньовіччя, в пізніші часи та й до тепер географія включала в себе питання,  із галузей інших наук, а географи були вченими енциклопедистами. Важливо відзначити, що географія як наука   зароджувалася на базі країнознавства, що є найвищою формою краєзнавства , одним із батьків якого був Гікатей Мілетський, Тому між ними існує нерозривний кілька тисячолітній органічний зв’язок. Все це дає право географії бути генератором ідей українського краєзнавства. Тобто, першою складовою  національного краєзнавства стає географічне краєзнавства. Воно враховує територіально-просторову специфіку проблеми і служить основою для наступних формулюючи систему частин.

Наступна частина - історичне краєзнавство, об’єктом вивчення якого є особливості часової динаміки суспільства на певних територіях, тобто діяльність людини в яких суспільно-економічних формації. Абстрагуючись можемо сказати, що персоніфікований час в національно-територіальному зрізі - домінуюча лінія в історичному краєзнавстві.

Соціальне краєзнавство об’єктом його дослідження є безпосередньо людина, з її різнобічною діяльністю вона найдинамічніша і твориться і в наш час. Соціальне краєзнавство включає такі напрямки, як філологічний, літературний, мистецький, архітектурний, науково-технічний, військовий та інші,

Зв’язки між складовими частинами національного краєзнавства проявляються стилізованою ланкою ”територія час – людина”. Об'єднуючим елементом тут є початковий елемент, тобто - територія, а отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства.

Елементи краєзнавства вивчаються в різних шкільних курсах  переважно географії, а також історії, літератури та біології. В умовах нинішньої переорієнтації краєзнавства, надання йому статусу національного воно вже не вписується в шкільний курс географії, рамки якої для національного краєзнавства стають затісними. Запровадження в середній і вищій школах нового курсу - національне краєзнавство, поряд з курсами географії України,  історії України й народознавства, відіграло важливу роль у вихованні молоді.

У зв’язку з попереднім постає питання про розмежування краєзнавства з новим предметом у школі - українознавством чи народознавством. Головною відміною між ними є територіальна панорамність тобто обсяг залучених до огляду територій. Для національного краєзнавства головним є батьківська земля в сучасних територіальних межах можливий ще й розгляд територій, які безпосередньо стикуються з нинішніми адміністративними межами, а українознавство знайомить широкий загал із надбанням усієї національної творчості і полем його вивчення є й діаспора. Краєзнавство є універсальнішим за українознавство, бо  досліджує і природно-територіальні, і історично-територіальні, й соціально-територіальні, комплекси  регіонів, тобто має  найширший набір різногенетичних напрямів. Для українознавства тільки два останніх зберігають свою актуальність, та й то при розширенні границь досліджуваної території, воно має суто антропоцентричний характер і  , в силу цього, є мобільнішим і динамічнішим. Отже, краєзнавство має спільний асортимент різногенетичних напрямів, ніж українознавство. Нарешті, виходячи із вище вказаного слід наголосити на тій рисі, що для українознавства головним є людина, її діяльність, для краєзнавства ж рівнозначно важливим є й інший об’єкт. Наприклад це означає, що воно є універсальнішим предметом, ніж українознавство.

 

4. Основні джерела і методи дослідження

Основними джерелами щодо географо-краєзнавчих досліджень є літературні, картографічні, статистичні, архівні, усні джерела, пам’ятки історії і культури, спостереження за об’єктами й процесами природи, методи польових досліджень.

Літературний метод (джерело краєзнавча бібліографія) вивчення дає можливість попередньо ознайомитись про територію.

Краєзнавча бібліографія, як бібліографія взагалі, – важливий засіб інформації про літературу яка вийшла в минулому і є в планах випуску нової літератури.

Основним об’єктом краєзнавчої бібліографії є енциклопедії, монографії, підручники й навчальні посібники, довідники й путівники, статті у збірниках наукових праць, брошури, нариси й мемуари, публіцистика й художня література, статті у періодичних виданнях (газети і журнали).

Серед книг з географічного краєзнавства енциклопедичні видання й монографії присвячені Україні так і її регіонам.

Отже, з поміж енциклопедичних видань виділимо наступні:

-         Энциклопедический словарь юного краеведа. Сост. Г.В. Карпов. – М.: Педагогика, 1991;

-         Географічна енциклопедія України: в 3-х томах. / Редкол.: О.М. Маринич (відп. ред.) та ін. – К.: “Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 1989 – 1993.

-         Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти томах. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1967 – 1973.

-         Енциклопедія Українознавства: в 12-ти т. Гол. Ред. В.Кубійович, 1949-1985.

Із середини 80-х рр. у відповідності з рішенням уряду України ведеться підготовка 28-томного енциклопедичного видання “Звіт пам’яток історії та культури України. Окремі томи будуть присвячені кожній області України, Автономній республіці Крим, Києву, Севастополю, українським пам’яткам за кордоном. Вони включають наукові описи пам’яток археології, історії, архітектури й містобудування, монументального мистецтва.

Монографічні дослідження представлені серією: Природа України, виданнями з окремих компонентів природи, держави та її регіональним характеристикам, а також  окремим компонентам. Доповнюють ці джерела видання присвячені історичній тематиці. Фундаментальним дослідженням природи України є серія монографій (1986-1990 рр.), присвячених природі України. [Геологія й корисні копалини. Грунти. Клімат. Моря й внутрішні води. Рослинність. Тваринний світ. Ландшафт й фізико-географічне районування.].

  Важливе значення для географічного краєзнавства мають також і монографії, присвячені окремим компонентам природи, які може згрупувати наступним чином:

1.       Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР. Теоретические и методические исследования (Маринич А.М., Горленко И.А., Руденко Л.Г. и др.- Киев: Наукова думка.- 1990.- 200 с.

2.       Бучинский И.Е. Климат Украины.-Л.:Гидрометеоиздат, 1960.

3.       Бучинский И.Е. Засухи, суховеи, пыльные бури на Украине и борьба с ними, 1970.

4.       Боднарчук В.Г. Геологія родовищ корисних копалин України.-К.: Наукова думка, 1966.

5.       Цись П.М. Геоморфологія УРСР.-Львів: Вид-во Львів. у-нту, 1962.

6.       Физико-географическое районирование Украинской  ССР. Изд. Киев. у-та, 1968.

  З поміж регіональних досліджень природи гідне місце займає серія монографій присвячених природі Західних областей за ред. професора К.І. Геренчука та інші видання такого типу.

  Доповнюють узагальнені монографії, видання з окремих компонентів природи. Так, у 60-70- рр. у всіх областях України випущено книги, в яких подано характеристику окремих компонентів.

  Цей перелік монографічних досліджень доповнює література  з історичної тематики, яка має велике значення для географічного краєзнавства, позаяк розкриває історичні передумови розвитку території (регіону, області, району і т.д.). Для прикладу: Грабовецький В.В. Гуцульщина XIII – XIX століть.-Львів, 1982 та ін.

Зацікавленість у краєзнавців становлять монографічні дослідження присвячені історії, географії областей, районів, міст, сіл які видано українською діаспорою. Для прикладу: Бучацький В. Лемківщина і лемки. Торонто, 1961.

У підручниках й навчальних посібниках вміщено велику кількість краєзнавчого матеріалу, із яких можна відзначити місце територій в державі. Перша книга з географії України вийшла у 1910 р. Отже, подаємо короткий перелік основних навчальних посібників з географії України:

1.      Рудницкий С.Л. Коротка географія України. Фізична географія. Київ: Лан, 1910.

2.      Географія українських і суміжних земель.-Краків-Львів: Українське вид-во, 1943.

3.      Діброва О.Т. Географія Української РСР.-К.: Рад. школа, 1958.

4.      Паламарчук М.М. Экономическая география Украинской ССР.-К.:Вища школа, 1977.

5.      Фізична географія Української РСР. Маринич О.М., Ланько А.І., Щербань М.І., Шищенко П.Г./ За ред. чл.-кор. Маринича О.М.-К.:Вища школа.-208 с.

67.      Заставний Ф.Д.  Географія України: у  2-х книгах.-Львів: Світ, 1994.

8.      Соціально-економічна географія  України: Навчальний посібник / За ред. проф. Шаблія О.І. – Львів: Світ, 2000.- 680 с.

Значно доповнюють фактичний матеріал підручників, посібників з географії України, аналогічні видання по окремих областях.

Випущено дуже багато довідників і путівників, які є різними за обсягом, профілем призначення. В основному вони присвячені: Україні, областям, окремим містам, курортам, туристським маршрутам, меморіальним місцям, музеям та іншим визначним місцям.

Звичайно, ці довідники і путівники містять матеріал в якому висвітлені як окремі аспекти певної території так і узагальненості.

Відомо ряд спеціалізованих довідників, які дозволяють у польових умовах самому встановити назви й властивості мінералів і гірських порід, типів грунтів, рослинних і тваринних видів. Для прикладу: Полевой определитель почв / Под ред Н.И.Полупана, Б.С.Носко, В.П.Кузьмичева.-Киев.: Урожай, 1981.

Крім цього, при вивченні природи, населення й господарства, окремих територій використовують ще один вид довідників – статистичні, до  яких відносять головним чином гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні довідники. Перелік їх наступний:

1. Клімат України.-К.: Гідрометеобюро, 2004;

3. Малі річки України: Довідник / А.В.Яцик, Л.Б.Бишовець, Е.О.Багатов та ін.; За ред. А.В.Яцика.-К.:Урожай.-1991.

Гідне місце у переліку краєзнавчої літератури належить невеликим за обсягом та тематикою виданням – брошурам. Для прикладу: Радзієвський В.О. Подорож у підземну казку.-Львів: Каменяр, 1973.

Велику групу джерел до географічного краєзнавства становлять художня література, нариси і мемуари, публіцистика. Отже, до групи літературних джерел краєзнавчих знань про природу належить творам національної художньої літератури. Варто згадати про мемуарну літературу. Значення спогадів дуже велике. По-перше, вони доповнюють, і часом дуже, істотно, деякі, наявні в інших джерелах. Чим менше збереглося інших джерел, тим більше зростає значення мемуарів, присвячених даним подіям. Іноді мемуари виступають єдиним джерелом зведень про ті або інші події. По-друге, вони передають колорит епохи. Автори мемуарів можуть в міру своєї спостережливості, пильності, літературного обдарування зобразити людські характери, передати напруженість даного періоду, пояснити мотиви поводження одних або інших людей.

Значно доповнюють краєзнавчі джерела статті у періодичних виданнях (журнали і газети). Так, серед журналів відомі своїм краєзнавчим спрямуванням “Український географічний журнал”, “Краєзнавство”, “Географія та основи економіки”. Важливе місце належить виданням вищих навчальних закладів України, вчені записки наукових товариств, науково-дослідних інститутів.

Сучасні картографічні джерела умовно можна виділити наступні: атласи, стінні, топографічні карти, путівники. Серед атласів, що вийшли в Україні можна їх згрупувати наступним чином: електронні версії, академічні видання, а також       шкільно-краєзнавчі атласи областей для учнів 5-9 класів, туристичні атласи Криму і Карпат.

Прикладом електронних атласів є:

1)     Електронний атлас України.

2)     Електронний атлас Українського Причорномор’я та ін.

Найбільшої уваги заслуговують академічні видання: “Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР у 1978 г.», «Атлас почв Украинской ССР» у 1979 р., «Агроклиматический атласа Украинской ССР» у 1967 р. та ін.

Випущені загальногеографічні та тематичні карти України, так і по окремих районах (стінні) є надійним помічником краєзнавця.

Демократизація й відкритість суспільства дала можливість випустити у світ серію топографічних карт областей України, які є надійною основою для географо-краєзнавчих досліджень.

Путівники і план-схеми міст, а також конкретні туристичні маршрути є доброю підвалиною для туристсько-краєзнавчої роботи вчителя.

Детальний аналіз карт і атласів дає можливість краєзнавцю виявити фактичні дані, які характеризують компоненти природи і їх територіальні градації в межах свого краю, територіальну диференціацію галузей господарства, встановити умови їх розвитку, вияснити просторову структуру, прослідкувати історико-географічні особливості розвитку.

Значення карт у краєзнавчих дослідженнях не обмежується лише аналізом їх для виявлення фактів, що характеризують край. Вони є важливим засобом фіксації зібраних фактів.

Статистичний метод широко застосовується для вивчення господарства, населення й економічних зв’язків області, району, поселення з іншими територіями України та поза її межами. Цей метод передбачає відбір і аналіз кількісних показників сільськогосподарських промислових підприємств, установ і відомств з наступним складанням карт, схем, таблиць, графіків, діаграм.

Періодичні статистичні збірники випускають і обласні статистичні управління. Насамперед, по Тернопільській області вийшли статистичні збірники “Народне господарство Тернопільської області” у 1962, 1967, 1972 роках. Окрім цього, були видані збірники “Социально-экономическое развитие районов Тернопольщины в 1965-1979 гг.” у 1980 р., “Тернопільщина в цифрах 1993 р.”.

Архівні джерела. Державні архіви зберігають багатовіковий спадок народу. Для краєзнавчих досліджень досить корисні фонди центральних архівів і обласних. В останніх зберігається багато фондів які поділяються на історичні періоди, куди входять фонди колишніх губернських (воєводських) установ, таких як канцелярія губернатора, губернські управління, жандармські управління, губернський статистичний комітет і т.д. У складі радянських фондів обласних архівів знаходяться документи місцевих органів державної влади, судових органів, підприємств промисловості і сільського господарства, навчальних закладів, культурно-просвітніх установ, профспілок та інших організацій.

Основою усних джерел виступають розповіді старожилів у пам’яті яких збереглись дані про події радянського періоду історії.

Пам’ятки історії культури необхідно розглядати не тільки як об’єкт краєзнавства, але і як продукт встановлення суспільних відносин, безпосереднього відображення конкретної сторони людської діяльності.

Спостереження об’єктів і процесів природи як джерело краєзнавчих знань – безпосереднє вивчення природи і окремих її красот під час самостійних поїздок, екскурсій, краєзнавчих експедицій, головною метою якої є:

-         визначити місцезнаходження об’єкта природи (геологічне відслонення і т.д. і проведення спостережень за ними);

-         спостереження явищ і процесів природи своєрідних погодних явищ, зміни рівня водних об’єктів, зміни рослинного покриву на різних ділянках рельєфу, а також фенологічні спостереження (за фазами змін природи);

-         вивчення стану заповідних об’єктів природи.

З усього сказаного щодо джерельної бази з географічного краєзнавства можна зробити такі висновки:

1)      що в Україні створена чисельна інформаційна база географо-краєзнавчих досліджень, яка вимагає на сьогоднішній день детального упорядкування;

2)      ці джерела представляють усі галузі географічних наук;

3)      дуже цікавими є також джерела із інших суміжних наук.