3. Вивчення особливостей формування розселення населення та його національного складу

Завдання дослідження полягає з тому, щоб з’ясувати історію заселення території, формування і. чисельність національного складу, становлення державності на території криз, приналежність до іноземних держав. (У межах  кордонів, сусідство, вплив на розвиток господарства і культури). В історичному аспекті слід відтворити динаміку чисельності і структури населення, його національний склад, визначити особливості розселення та розміщення населення по території та його зайнятість, визначити функціональні типи населених пунктів, виявити зв’язки між типами планування населених пунктів  і вплив природно - економічних та соціально-економічних чинників, проаналізувати забезпеченість району трудовими ресурсами.

Вивчаються щорічні і за певні періоди (5-10 років) природний і механічний рух населення. На підставі абсолютних показників визначаються народжуваність, смертність та інші показники.

Визначається статево-вікова структура населення, розподіл населення за національним  та соціальним складом, а також сферами діяльності (кількість працюючих в основних галузях народного господарства).

Розселення. На підставі літературних джерел вивчають історико-географічні умови та основні етапи формування мереж поселень, пов’язуючи їх з напрямками господарського освоєння території. Для визначення і характеристики слід також використати дані соціогеографічних досліджень, які повинні бути проведені особисто. Пропонується такий порядок вивчення:

1.     Час і причини виникнення населеного пункту, походження його назви. Функції населеного пункту на перших етапах існування. Територіальні риси міста. Заняття жителів у минулому. Зміни господарської діяльності.

2.     Положення населеного пункту стосовно головних шляхів сполучення та інших населених пунктів, промислових підприємств і сільськогосподарських угідь. Зв’язок географічного положення з спеціалізацією. Розташування на елементах рельєфу і з’ясування причини вибору місця розташування населеного пункту. Оцінка зручності географічного розташування.

3.     Функціональні типи населених пунктів (міста, селища міського типу, села, хутора та ін.). Визначаються його функції: промислові та адміністративні центри, транспортні вузли, садиби тощо. Проводиться типологія населених пунктів.

4.     Планова форма розселення. Схема населеного пункту. Планування населеного пункту (просте, ускладнене, довільне). Від яких причин залежить тип планування. Старі і нові частини поселення, їх подібність і розходження, відмінність околиць від центральної частини. Зміни планування у зв’язку з реконструкцією та благоустроєм. Забудова житлових кварталів і характер будівництва, стиль, поверховість і розташування відносно рози вітрів. Архітектурні та історичні пам’ятки.

5.     Кількість жителів і дворів у населеному пункті. Динаміка чисельності населення. Статево-вікова структура і форма діяльності населення. Особлива увага звертається на вивчення народних промислів (бортництво, виробництво іграшок, господарського реманенту, свічок, природних барвників, возів, саней, коліс, випалювання вапна, випалювання і виварювання цукру, виготовлення одягу і прикрас, вишивка, дьогтеваріння і миловаріння, солеваріння і виробництво поташу, іконопис, килимарство, кераміка і гончарство, кожум’ятство, квітникарство, народний живопис, плетіння з лози, соломи і лика, писанкарство, різьба, розпис і випалювання по дереву, художня обробка металу і скла та ін.).

При зборі з цього та інших розділів  матеріалу слід звернути увагу на висвітлення таких питань, як:

-         назва та адрес народного промислу;

-         час заснування його, територіальна розповсюдженість, наявність і види сировини;

-         масштаби виробництва і значення у господарському житті краю;

-         генеалогія визначних майстрів, династії народних умільців;

-         часове та просторове поширення народних промислів;

-         розвиток народної галузі на сучасному етапі. Ступінь механізації виробництва, кількість зайнятих, підготовка молодих спеціалістів.

-         Перспективи розвитку промислу, наявність споріднених промислів у навколишніх районах.

1.     Обслуговування населення. Наявність підприємств і закладів культурно-побутового обслуговування  і відстань до них. Мережа закладів торгівлі і громадського харчування. Медичне обслуговування. Послуги підприємств зв’язку і транспорту.

2.     Культурно-освітнє життя. Освіта (наявність шкіл, середніх і вищих навчальних закладів). Бібліотеки, філармонії, театри, кінотеатри, і будинки культури, музеї; станції техніків і школи. Пам’ятки (історичні, архітектурні, археологічні, героям і полеглим у війнах, діячам науки літератури і мистецтва, діячам минулого).

3.     Перспективи розвитку населеного пункту. В якому напрямку буде розвиватися населений пункт, причини росту чи ліквідації. Шляхи удосконалення планування і системи розселення в цілому.

Примітки: Чисельність, структура і розміри населення вивчаються за літературними та архівними джерелами, статистичними матеріалами інспекцій та управлінь держстатистики, райплану, сільських і селищних рад, річних звітів господарств. На підставі цих даних складаються списки населених пунктів із зазначенням площі території і кількості  жителів у них, визначаються трудові ресурси району в цілому і в  розрізі населених пунктів, визначається кількістю населення у працездатному віці  та непрацездатному. На підставі вище названих даних визначаються показники, що характеризуються рівнем працездатності і зайнятості населення району, складаються баланс трудових ресурсів і величини маятникових трудових міграції населення.

 Архітектура має соціальне призначення, створюючи штучне середовище для праці, відпочинку і спілкування людей. До пам'яток матеріальної і духов­ної культури народу відносять культові і громадські споруди, старовинні садиби і сучасні будівлі та ін. Цінність цих пам'яток полягає насамперед у тому, що вони несуть інформацію про культуру минулого, про побут і звичаї  народу  в  певний  історичний  період.

Вивчаючи пам’ятки архітектури, краєзнавці зможуть не тільки розібратися в архітектурному стилі тієї чи іншої епохи, а й побачити, як місцеві природні умови (рельєф, клімат, грунт) впливають на архітектурні форми (характер фундаментів і покрівлі, орієнтація і розміри світлових прорізів та ін.). Важливо, щоб краєзнавці оцінили, як в архітектурних пам'ятках виявилося вміння відчувати природні властивості місцевих матеріалів, а в структурі художнього об­разу знаходити звучання місцевих мотивів.

При вивченні архітектурних пам'яток застосовують різні напрями аналізу:

-         історичний,   коли   пам'ятка   розглядається   як відображення історичних подій певної епохи;

-         історико-художній,  коли пам'ятка репрезентує історичний етап розвитку художніх засобів;

-        науково-дослідницький, коли характеризуються зміст пам'ятки, використання художніх засобів, матеріалів, техніки;

-         краєзнавчий коли встановлюється, як зафіксоване в пам'ятці матеріальне і духовне життя краю.

Ознайомлення з типами архітектурних пам'яток доцільно здійснювати за такою схемою:

1.      Вивчення типів архітектурних споруд, їх планів, конструкцій  і  характерних для  краю  архітектурних форм.

2.      Характеристика місцевих будівельних матеріалів і техніки будівництва.

3.      Аналіз призначення архітектурних споруд!

4.      Опис і висновок про причини виникнення і час забудови архітектурних пам'яток.

Ознайомлення слухачів з мовою образотворчого мистецтва і архітектури необхідно проводити в музе­ях і творчих лабораторіях художників, що сприятиме осмисленню сучасної дійсності через навколишній предметний світ, розумінню особливостей створення художніх і архітектурних образів.

Кожний край має пам'ятні   місця, що пов'язані з життям і творчістю діячів мистецтва. Пам'ятні місця створюють хвилюючий ефект відчуття особистої причетності до життя і творчості художника, його думок, прагнень, почуттів. Вони дають можливість зрозуміти природу творчості художника, джерела його натхнення, пережити момент співтворчості, який так необхідний для адекватного сприйняття творів мистецтва.

На високому березі Псла й Груні, що на Полтавщині розкинулося місто Гадяч – колиска драгоманівського роду, батьківщина відомої української письменниці Олени Пілки, матері Лесі Українки, та видатного вченого, громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова, рідного дядька поетеси. А поруч був хутір Зелений Гай, з яким найчастіше пов’язане життя Лесі Українки.

Лесю Українку безмірно вабив хутір Зелений Гай, чарували навколишні краєвиди. Запрошуючи до себе; в гості, вона писала: «.побачите вже таку Україну, що «українішої» й нема». А скільки натхненних творів ; написала саме тут Леся Українка! Драматичні твори «У пущі», поезії «Забута тінь», «Забуті слова», «Ніо-бея» та ін.

На жаль, немає нині й сліду людського житла в Зеленому Гаю. Зелений Гай став жертвою злочинної самовладності в минулі роки.

Вивчення і збереження пам'ятних місць — це не тільки пам'ять про видатного художника і його творчість, а й велика робота розуму і серця.