4.2. Нова геополітика в Європі

Епіцентром європейської геополітики у 1960-і роки стала Фран­ція, яка за часів президента Ш. де Голя вийшла з НАТО і розробляла власну геополітичну стратегію. У Франції зародилась "континен­тальна" теза — "Європа від Атлантики до Уралу", яка протистояла атлантизму. Відома школа "регіональної геополітики" (І.Лакост)-видає географічний журнал "Геродот".

Ідеї довоєнних німецьких геополітиків-континенталістів продов­жила французька школа "нових правих", очолювана А. де Бенуа. Нові праві орієнтувались на " Великий простір" — Європу, яка по-

винна стати "Федеральною Імперією". Бенуа сповідував "континен­тальну долю Європи", що протистоїть США. Нові праві мають на меті відновлення балансу сил у світі: "Краще навіть зі Сходом, ніж із , Заходом (США)". Бельгієць Ж.Тиріар висунув проект "Європа до Владивостока" з віссю Дублін — Владивосток як продовження "Ве­ликого простору Європи" на схід, що протистоїть США.

У 1992 р. американський політолог У.Мід розробив проект "Ве­ликого простору США", що протистоїть Європі. За цим проектом США купує у Росії Сибір (за 2-3 трлн доларів) і з'єднує його з Аляс­кою тунелем (під Беринговою протокою). Цікаво, що Тиріар вже на початку 1960-х років пророкував розпад СРСР, якщо він не поси­лить своїх геополітичних позицій.

Ще один бельгійський геополітик Р. Стойкерс стоїть на пози­ціях антиатлантизму і пов'язує долю Європи з Німеччиною та Се­рединною Європою. Італійські геополітики схиляються до "кон­тинентальних" уподобань своїх французьких та бельгійських ко­лег. К.Террачано (1986) поділяє ідеї європейського континенталі-зму й доходить такого висновку: Росія та ісламський світ проти США.

З 1976 р. у Парижі видається журнал " Геродот"(засновник їв Лакост), який згодом отримав підзаголовок "Журнал географії та геополітики". З 1951 р. у Німеччині відновлене видання "Журналу геополітики", який видавався К. Гаусгофером до кінця 1944 р. У 1954 р. відродився німецький Союз геополітиків (Гамбург).

У 1960-х роках німецька геополітика обирає "третій шлях"— на південь, оскільки просування Німеччини на схід і захід себе вичерпа­ло. Г.Заден, А.Цишка та інші розробляють план "Єврафрика", оріє­нтований на асоціацію Європи та Африки.

Геополітику нині трактують як "географічну ідеологію", яка про­довжує зовнішню політику — геостратегію (Р.Арон). Французький генерал і геополітик П.Галлуа наголошував нові геополітичні чин­ники — ракетно-ядерну зброю і зростаюче втручання мас населення в політичні процеси за рахунок глобальних телекомунікацій та зро­стаючих систем інформації.

Одним з напрямків сучасної геополітики виступає так звана "ра­дикальна геополітика", представники якої (К.Дойч, Р.Джонстон та ін.), спираючись на марксистський "економічний детермінізм", дос­ліджують нерівномірність політичного розвитку країн і регіонів

і прогнозують відмирання держави як форми політичного устрою, і в першу чергу держави національної.

4.3. Неомондіалізм та електоральна географія

Продовжується розробка ідей і концепцій світової геополітичної інтеграції. Італійський геополітик К.Санторо (Інститут міжнарод­них політичних досліджень, Мілан) вважає, що людство рухається від біполярного світу до мондіалістського (єдиного). Але зберігають­ся тенденції до "холодної війни", націоналізму, які спричиняють конфлікти і війни. Потрібні нові й сильні міжнародні інститути (замість малоефективної ООН), які встановлять світовий порядок і сформують світовий уряд.

Є й більш оптимістичні версії мондіалізму. Ф.Фукуяма (Японія) та Ж.Атталі (Франція) прогнозують тотальне поширення лібе­рально-демократичної ідеології та ринкової системи на основі інформаційних технологій. У Фукуями — це логічний поступ рин­кових відносин і нових технологій, у Атталі — очікуваний прихід месіанської ери.

Ф.Рериг та Ф.Бродель розробили нову концепцію мондіалістсь-кої геополітики — геоекономіку. Світова інтеграція відбувається за рахунок глобальних центрів інформації, фінансів, торгівлі, і такі економічні реалії стають більш вагомими, ніж культурні, етнічні, релігійні, ідеологічні чинники. Виділяють три головних геоекономі-чних регіони: 1) Американський (обидві Америки); 2) Європейсь­кий; 3) Тихоокеанський.

Антитезою мондіалізму виступає радикальна географія (А.Аб-дель-Малек та ін.), яка уявляє геополітичну картину світу як проти­стояння та боротьбу національно-визвольних рухів з імперіалізмом.

Ів Лакост започаткував "деглобалізацію" геополітики і сформу­вав нову дисципліну — "внутрішню геополітику", що займалась ло­кальними політичними проблемами. Його послідовник Андре Зигф-рид назвав її "електоральною географією". Він наголошував, що подібно геологічним або економічним регіонам існують і регіони політичні і що "політичний клімат можна вивчати так само, як і клімат природний". Електоральна географія займає важливе місце у сучасній політології та політичному житті.