4. Сучасна геополітика

Тематика геополітичних досліджень безпосередньо визначається реальним розподілом політичних сил на міжнародній арені, існую­чою ґеополітичною картиною світу.

Традиційні геополітичні школи визначали певні ключові регіо­ни, контроль над якими гарантував би панівні позиції у всьому світі. За Маккіндером, таким ключовим регіоном був Хартленд ("серце­винна земля") — внутрішня континентальна частина Євразії. За Спікменом, таким "ключовим" регіоном є приморські окраїни Євро­пи, Близького Сходу, Південної та Південно-Східної Азії, за Ренне-ром — Арктика.

Сучасні геополітики оцінюють міць держав у системі міжнарод­них взаємин, життєдіяльність малих і дрібних держав, вплив науко­во-технічного прогресу на світовий геополітичний простір, розроб­ляють геополітичні моделі світу, зокрема визначають світові центри сили та зони їх впливу.

4.1. Англо-американська геополітика

Світове лідерство нині тримає англо-американська геополітика. Ще в часи другої світової війни були опубліковані роботи Н. Спікмена та С. Хантингтона, які започаткували нову амери­канську школу геополітики. У повоєнний час американські геополі­тики аналізують протистояння США та СРСР і відстоюють геопол­ітичні переваги "океанічного" Заходу над "континентальним" Схо­дом. Була продовжена традиційна лінія Мехена та Маккіндера на розвиток атлантизму, підкріплена створенням НАТО.

Пізніше визначальною рисою англо-американської геополітики став глобальний підхід. Геополітика стає глобальною, робляться спроби розробки різних варіантів глобальної стратегії для США. Геополітика стає офіційною доктриною зовнішньої політики США, починаючи з президентства Г.Трумена. Відомий американський географ І.Боумен розробляє концепцію "географічних центрів сили", які повторюють розміщення найважливіших стратегічних ре­сурсів (нафта, уранові руди, олово та ін.)

Британські геополітики активізували започатковану ще Маккін­дером концепцію "географічних єдностей", зокрема атлантичної єдності.

В англо-американській геополітиці зберігається й її традиційний напрямок, який називають "консервативною геополітикою", її представники — Дж.Паркер, П.Джей, Х.Болдуїн, Р.Ардрі, Р. Харт-шорн — зберігають географічний підхід (напротивагу техніцизму) і розглядають держави як "просторові феномени", міць яких зумовле­на конкретною територією та географічним положенням. Р. Клайн (1975) називає територію країни її "критичною масою", що визначає її силу.

Велику увагу англо-американська геополітика приділяє фактору сили ядерної зброї (С.Грей). А.Северські розробив геополітичну мо­дель світу з двох гігантських кіл повітряної могутності, одне з яких належить США, а друге — СРСР. Вплив на геополітичні процеси науково-технічного прогресу аналізував Д.Дедні і дійшов висновку, що технологія замінює географію як головний чинник геополітики.

Технологічні акценти в геополітиці розвиває американська гру­па неолібералів, представники якої відстоюють "чотирикутну" мо­дель сучасного світу з двома діагоналями: "Захід — Схід" та "Північ — Південь".

Нова розробка концепції атлантизму — неоатлантизму — нале­жить С.Хантінгтону (США), який прогнозує нове "зіткнення Цивілі­зацій" . Розпад СРСР не знімає протистояння західної та східної цивілізацій. Хантінгтон виділяє цивілізації західну (атлантиську), слов'яно-православну, конфуціанську (китайську), японську, ісламську, індуїстську, латиноамериканську і (можливо) африкансь­ку. Він стверджує, що "лінії розломів між цивілізаціями — це і є лінії майбутніх фронтів".