28. Сформувати і обгрунтувати основні правила навчальної праці учнів під час вивчення предмету вашого фаху, які можна запропонувати учням

Основна теза діяльнісного підходу в розвитку особистості полягає в тому, що людина виявляє властивості та зв’язки елементів реального світу лише в процесі та на основі різних видів діяльності (предметної, розумової, індивідуальної, колективної та ін.). У навчальній діяльності виділяються три компоненти: 1) мотиви і навчальні задачі; 2) навчальні дії; 3) дії контролю й оцінювання знань школярів.

Повноцінна навчальна діяльність завжди є єдністю та взаємопроникненням всіх цих трьох компонентів. В учнів треба виховувати певне ставлення до знань, навчальні мотиви. Завдяки цьому знання й уміння набудуть для них особистісного смислу, стануть для них внутрішнім надбанням.

Знання і вміння, у тому числі й з математики, свідомо засвоюється лише тоді, коли учень з діяльності, що виконується, і її результатів добуває інформацію про істотні властивості реального світу, зокрема про кількісні та просторові його форми.

Активне формування навчальної діяльності веде до суттєвих змін в особистості учня, в його свідомості, інтелектуальному та моральному розвитку, тобто сприяє становленню учня як суб’єкта діяльності, як індивідуальності. Інтелектуальний розвиток відбувається у процесі засвоєння учнями знань та способів діяльності, орієнтирів діяльності.

Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій виділяють три основні типи орієнтування в завданні.

Перший тип орієнтування: учням дається зразок дії і називається її результат, але без вказівок, як виконувати цю дію. Вчитель, який працює за цим типом орієнтовної основи дії, сам програмує багато помилок учнів у діях, що виконуються. Тому йому доводиться більше займатися переучуванням, доучуванням, ніж правильним навчанням.

Другий тип орієнтування: учню даються всі вказівки, як правильно виконувати дії або завдання, тобто дається готовий алгоритм дій. За дотримування вказівок алгоритму навчання відбувається без великої кількості помилок і швидше, ніж у разі першого типу орієнтування.

Третій тип орієнтування передбачає навчання не стільки способу дії у конкретній ситуації, скільки аналізу ситуації. Вчитель спеціально організовує з учнями поглиблений аналіз розв’язування задачі: вони самостійно складають узагальнену схему або алгоритм ров’язання. Учитель обирає типову опорну задачу або дві задачі з того чи іншого класу задач, розв’язувати які треба навчити учнів, і залучає їх до розв’язування конкретної задачі. Після цього аналізується процес розв’язування, розділяєтья істотне та неістотне в розв’язуванні, в умові задачі, складається алгоритм або правило-орієнтир. Це дає змогу учням усвідомити особливостікласу задач і принцип варіації неістотного. Останнє дає можливість перенести спосіб розв’язування в нові умови.

Наведу приклад. У 7 класі можна ознайомити учнів з методом від супротивного під час доведення теорем і розв’язування задач на доведення на прикладі розв’язування однієї-двох задач (або задачі та теореми). Під керівництвом вчителя учні колективно виділяють суттєві спільні етапи доведення. Формулюється правило-орієнтир методу: щоб довести твердження методом від супротивного треба: 1) припустити супротивне тому, що треба довести; 2) скориставшись припущенням, відомими аксіомами та доведеними раніше твердженнями, міркуваннями дійти висновку, який суперечить або умові твердження, що доводиться, або припущенню; 3) зробити висновок, що припущення - неправильне, а правильне те, що треба довести.

Відтак дається орієнтир можливого використання методу: неможливість чого-небудь, єдиність чого-небудь в математиці завжди доводиться методом від супротивного.

Одним з реальних шляхів підвищення ефективності навчання і розвитку учнів є ретельний аналіз різних видів навчальної діяльності з метою виділення розумових і практичних дій, які входять до їхнього складу, та попереднє навчання учнів кожній з цих дій. Практика навчання свідчить, що особливістю пізнавальної діяльності учнів, які слабко встигають з математики, є несформованість загальних і специфічних розумових дій та прийомів розумової діяльності. Саме вони становлять механізм мислення і цим механізмом учні повинні оволодівати у процесі навчальної діяльності.

Діяльнісний підхід до організації навчання математики вимагає також, щоб учень під час вивчення навчального матеріалу здійснив повний цикл пізнавальних дій, а саме: сприйняв навчальний матеріал, усвідомив його, запам’ятав, потренувавсяв застосуванні знань на практиці, а відтак здійснив наступну діяльність - повторення, поглиблення і міцніше засвоєння цього матеріалу. Тому, розробляючи методику вивчення кожної теми програми, слід передбачити максимально сприятливі умови для організації пізнавальних дій, які всі загалом і забезпечують оволодіння учнями програмовим навчанням.