30. Розкрити можливі причини конфліктів між педагогами і учнями та обґрунтувати шляхи їх попередження і усунення.

Риси учнів , які спричинюють конфлікти:

Найістотнішими негативними якостями особистості учнів , які спричиняють конфліктні ситуації є впертість , недисциплінованість , небажання вчитися , невиконання розпорядження педагога , зарозумілість , грубість .

Конфліктними є також риси : лінь , зухвалість , нестриманість , невихованість , неуважність . пасивність , несамокритичність .

Якості особистості вчителя які спричиняють конфлікти :

Найістотніші - нестриманість , роздратованість , грубість , зверхнє ставлення до учнів , невміння врахувати індивідуальні особливості учнів , наявність ‘любимчиків’ , невміння доступно пояснити навч матеріал , необ’єктивність , надмірна вимогливість , невміння розібратися в ситуації , несправедливість , мстивість , невизнання своєї неправоти , недоброзичливість .

Риси особистості педагога , який не конфліктує з учнями ,учні називають безпосередність , доступність , дружелюбність , терпеливість , глибоке знання свого предмету , майстерність у його викладанні , висока вимогливість до учнів , об’єктивна оцінка їх знань і поведінки , врівноваженість , добродушний гумор , інтерес до справ учнів справедливість , делікатність...

Отже , конфлікти в системі стосунків ‘учитель-учень’ виникають на основі наявності в учасників цих стосунків певних негативних якостей .Знання цих конфліктних якостей педагогам і учням при бажанні і умінні може бути використано для попередження конфліктної ситуації чи її призупинення на певному етапі її розвитку .

31. Виявити та обгрунтувати можливості використання у виховному процесі українських національних традицій, обрядів і звичаїв

Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

Кожен школяр перебуває в сфері величезного виховного впливу як народних, так і шкільних звичаів і традицій. Тому й глибоке знання їх педагогічної суті та опора на них у виховній діяльності вчителя є обов’язковою.

Традиція-досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т.ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління.Педагогічне значення народних традицій полягає в тому, що вони одночасно виступають як результат виховних зусиль народу напротязі багатьох віків, і як незамінимий виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх дітях.

У нерозривній єдності із традиціями знаходяться народні звичаї.

Звичай-загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті певного народу, суспільної групи, гурту, об’єднання та ін.

Педагогічні функції їх обох по суті ідентичні: обидвоє служать засобом збереження і передачі від покоління до покоління досвіду народу, зміцнення порядку й форми життя, регламентації і контролю поведінки індивідів, посилення їх зв’язків з тою соціальною групою до якої вони належать.

Серед народу існує немало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів’ях і приказках , кожен з яких дає вказівку на те, що потрібно робити чи не робити, і залишає в тіні мотивування вчинку, як-от:” Нових друзів наживай, старих не забувай “,” Не прись бути найвищим, а прись бути корисним”,” Зобов’язався словом- закріпи ділом” і т.д.

Завдяки звичаям дитина звикає притримуватися правил поведінки значно раніше, ніж розуміти іх моральну суть. При цьому все це відбувається в молодому віці, коли кожна людина в найбільшій мірі сприймає вплив етичного (національного) середовища. Педагогічна сила звичаю полягає в тому, що він підсилюється фізіологічним виробленням певних умовних рефлексів, які формують стереотипну поведінку.

Українські національні традиції, обряди і звичаї наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу впродовж віків живуть, естафетно передаються від покоління до покоління, такі благородні людські якості, як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, де виріс і став людиною, повага до батька-матері , світлої памяті своїх предків, до рідної мови, історії, відчуття належності до народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок своїм дітям, внукам, правнукам.Вони не тільки вчать жити, але й зобовязують жити згідно з їх вимогами і настановами, тобто жити не тільки для того, щоб існувати, але й присвятити своє життя певній благородній меті, вірі, мрії і добру.Висушуючи душі людей, знищення традицій неодмінно веде до морального, духовного, культурного та економічного занепаду.

Традиції, за словами В.Сухомлинського, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок. З маленьких крихіток складаються великі скарби. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й холодна мудрість потрібні для того, щоб ці скарби не розтринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь, дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями.

Процес виховання-це система виховних заходів спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. А виховання- це процес передачі старшим поколінням суспільного історичного досвіду новим поколінням з ціллю підготовки до життя та праці, що необхідно для забезпечення дальшого розвитку суспільства. Тобто, щоб виховати всебічно розвинену особистість велике значення слід надавати історії рідного краю, збереженню та відтворенню народних традицій, дослідженню наукової та культурної спадщини, виховувати дітей, як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків.Як гласить народна педагогіка: ”Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сил набиратися ” .І тому національні традиції, обряди і звичаї мають дуже важливе значення у культурній спадщині нашого народу . В школі створюються кабінети народознавства, товариства народних умільців. Саме там учні знайомляться детально з народними ремеслами,традиціями, обрядами, звичаями.А також проводяться тижні української культури, козацької педагогіки, відкриті заходи, вечори, деякі класи працюють над проблемою педагогіки народного календаря.