3.2. Психологія часів Російської Імперії

О. Новицький, перший професор філософії Київського університету, ввів також виклади психології і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення психології, як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник де в чому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, Новицький вказував на нервовофізіологічну основу пам'яті, поєднуючи досвід і дослід з самоопостеріганням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв'язку з реакційним обмеженням викладів філософських наук в університетах Російської Імперії, у 1850 розвиток наукової психології припинився. Продовжувачами Новицького були: І. Скворцов (з 1850), С. Гогоцький (1851-86) та О. Козлов (1876-87), які повернулися до раціональної психології в рамках загальної філософії. З важливіших психологічних праць з'являється тоді тільки «Мысль и язык» (1862) мовознавця О. Потебні, який глибоко дослідив взаємовідношення мови й мислення з погляду мовознавства, твердячи, що нема понять без слів і що «не можемо уявити свідомости з нічого». Новий поворот у психології в Україні з наголошенням експерименту пов'язаний з російським природознавцем І. Сєченовим, який працював у Одеському Університеті (1871–1876) і як засновник російської фізіологічної школи мав виключний вплив на всю пізнішу рефлексологію. Його послідовник П. Ковалевський заснував, бувши професором Харківського університету, в 1880-их роках відкрив першу в Україні дослідну психологічну лабораторію при клініці душевних і нервових хвороб. Подібна лабораторія постала в 1895 році в Одесі за ініціативою М. Ланґе, професора Одеського Університету, який вважається одним з засновників експериментальної психології в Росії. Не відходячи від традиційного психофізичного дуалізму, Лянґе намагався поєднати його з рефлексологією. Заснування експериментальної лабораторії у Києві пов'язане з російським філософом Г. Челпановим, професором Київського університету (1892–1907), який вперше в Україні запровадив практичні й семінарійні зайняття з студентами. З ідеалістичних позицій традиційного дуалізму він зібрав великий і цінний психологічний матеріал. З цих самих позицій вийшов також І. Сікорський, проф. психіатрії та нервових хвороб у Київському університеті, який першим у світовій науці застосував експеримент у вивченні дитячої психології. Залишивши близько 20 праць з цієї ділянки, крім близько 50 з загальної психології, Сікорський поклав підвалини під розвиткову психології. З Київським Університетом пов'язаний також С. Ананьїн, який багато зробив для вивчення проблематики трудового виховання, аналізи зацікавлень та ролі естетики в педагогіці. Слідами Челпанова ішов його учень В. Зеньківський, який поєднував ідеалістичні погляди на природу психіки з даними досвідного її вивчення.

У Галичині психологія була пов'язана до 1939 року з польськими вченими, зокрема професором Львівського Університету К. Твардовським, який 1901 року заснував першу польську психологічну лабораторію. В Україні на науку він мав посередній вплив через своїх учнів — українців, з яких найвідоміший С. Балей, який в перший період своєї діяльності досліджував психологічні характеристики творчості Т. Шевченка і видав перший український підручник «Психологія на Західних Українських землях», професор педагогічної психології таємного українського університету у Львові (1921–1925) і Варшавського Університету (з 1928), автор праць з цієї ділянки і з розвиткової психології.