3. Народна іграшка

Українські народні іграшки роблять з різних матеріалів, переважно природніх - з глини, тіста, дерева, соломи, лози, паперу та інших. Усі українські іграшки навіть складно перерахувати: це свищики, мотанки, іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала, всілякі цяцьки з кори, дерева, глини, соломи, з овочів, квітів, трави тощо. Часто діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).

3.1.Дерев'яні іграшки Івана Приходька

Іван Васильович Приходько — майстер декоративного розпису, народної іграшки та скульптури. Вирізає з дерева та розписує янголів-охоронців, пташок, різних істот. На полотні малює казкових тварин усіх кольорів веселки. Народився 17 вересня 1939 року в селі Дударків Київської області.

• Педагогічна діяльність

• 1972 — дотепер керівник студії народного розпису, с.Дударків, Київська область

• Керівник Студії народного розпису «Диво калинове», с.Велика Олександрівка, Київська область

• Керівник Студії народного мистецтва «Оранта», Національний технічний університет, Київ

• Нагороди

• 2008 — Отримав Київську обласну премію в галузі народного мистецтва імені Петра Верни.

• 2002 — Заслужений майстер народної творчості України

• 1999 — Лауреат премії ім. Катерини Білокур

• 1994 — Лауреат премії ім. Павла Чубинського

• Виставки

• Твори знаходься у колекціях Державного музею народно-декоративного мистецтва України, Музеї дитячої іграшки (Київ), Державному Музеї Івана Гончара, а також у приватних колекціях.

• Народний майстер щорічно бере участь у ярмарках та фестивалях.

3.2. Глиняна іграшка у творчості Олександри Селюченко

Олекса́ндра Фе́дорівна Селюче́нко (* 6 травня 1921, Опішня — 23 червня 1987, Опішня) — українська керамістка, народна майстриня, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України.

Олександра Селюченко була неперевершеним майстром глиняної іграшки. Спадщина майстрині налічує понад 1000 творів кераміки, а також 300 аркушів замальовок орнаменту. Серед її доробку велика кількість анімалістичних фігурок: розмаїті круторогі баранці, пташки з декоративними гребінцями та хвостиками-віялами, чаєчки з двома чаєнятами на крилах, смішні коники, червоногруді півники, добрі левики, хитрі лисиці, козлики та багато інших тварин. Мисткиня брала сюжети з життя — залицяння, сватання, весілля, весільні свати, дівчата у віночках, колядники, матері-берегині. Всі вони наділені веселим характером, одягнені в яскраві традиційні костюми. Героїв майстриня здебільшого шукала в улюблених письменників-класиків, передусім у Івана Котляревського та Миколи Гоголя, які писали про рідний край. Гончарка завжди перебувала у творчому пошуку, знаходячи час і сили для праці.

Сходження до мистецького олімпу розпочалося в 1949 році після Всеукраїнської виставки дитячої іграшки в Києві, де її вироби займають призове місце. Після цього вони помандрували по обласних, республіканських, міжнародних мистецьких виставках, на яких вони відзначалися високими нагородами. Багато виробів мисткині зберігаються не тільки в музеях, а й значна їх частина знаходиться в приватних збірках колекціонерів світу.

Подвижницька праця художниці відзначена званням заслуженого майстра народної творчості України, а також великою кількістю подяк, грамот, почесних дипломи.

В будинку Олександри Селюченко був створений Меморіальний музей-садиба, де й досі зберігаються глиняні іграшки, інструменти, речі повсякденного вжитку, які оточували майстриню за життя. Інститут керамології, який є відділенням Інституту народознавства НАН України, займається вивченням спадщини народної майстрині.

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня.

Створення музею-садиби було унікальною подією для тодішнього музеєзнавства, адже після смерті народного майстра в недоторканому вигляді був збережені подвір'я, надвірні споруди, інтер'єр житла, предмети побуту та творчі роботи (велика колекція кераміки, декоративна «мальовка», епістолярна спадщина).

У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. З них 250 робіт було випалено в домашньому горні в ніч з 13 на 14 жовтня 1987, вже після смерті майстрині.

Гончарна бібліотека прийняла на зберігання особисту бібліотечку: книги, журнали, каталоги, буклети, листи, щоденники, спогади та фотографії.

Кожні п'ять років, в день народження Олександри Селюченко, відбуваються Селюченківські читання (1991, 1996, 2001, 2006). Участь у них беруть керамологи, музеології, народні майстри-гончарі, художники-керамісти, представники творчих спілок з Києва, Харкова, Буд, Полтави та Опішні.